Після отримання РНК РРФСР 11 липня так званої «ноти лорда Керзона» (вимагалось припинити радянський наступ на лінії Гродно - Валовка - Немирів - Брест-Литовськ - Дорогоуськ - Устилуг - Крилів - західніше Рави-Руської - на схід від Перемишля - до Карпат, відвести радянські війська на 50 кілометрів на схід від цієї лінії, укласти перемир'я з Польщею і урядом так званого Півдня Росії) вищим військовим командуванням з огляду на можливість вступу у війну Румунії було прийняте рішення про продовження наступу військами Західного фронту і обмеження для просування військ Південно-Західного фронту. Так в доповіді С.Каменєва в РВР республіки від 21 липня зазначалось: « …Обоим нашим фронтам, действующим против Польши, даны указания об энергичном развитии наступления, не считаясь с пограничной линией, указанной радиограммой Керзона, и фактически это наступление с полной силой развивается армиями Запфронта, на юго-западе же пока замедлилось, по-видимому, главным образом, в силу утомления войск. Это замедление продвижения Юго-Запфронта в настоящее время не только не представляет опасности, но до известной степени является даже желательным, по крайней мере, до того времени, когда выяснится отношение Польши к ответу РСФСР на ноту Керзона. Если поляки пойдут на переговоры с нами, это покажет, что они не могут рассчитывать на серьезную поддержку с чьей бы то ни было стороны, и тогда откроется свобода действий для энергичного наступления в глубь Польши. Обратно, отказ Польши от переговоров или другие признаки вероятности того, что Польша будет реально поддержана союзниками, заставят нас, не отказываясь от наступления на Польшу, принять серьезные меры страховки от возможных опасностей. На первом месте в этом отношении является выступление Румынии, которая уже имеет для этого достаточные силы и возможности. В этом случае наше глубокое продвижение в Галицию явилось бы весьма опасным, и поэтому предлагаю операции на Юго-Запфронте ограничить задачей разгрома правофланговой польской армии, дабы этим путем отрезать Польский фронт от Румынского и получить возможность часть сил Юго-Запфронта обратить для борьбы с Румынией…»⁹²

23 липня головне командування РСЧА віддало ПЗФ директиву згідно з якою вимагалось до 4 серпня сильною ударною групою оволодіти районом Ковель – Володимир-Волинський, що мало б убезпечити лівий фланг Західного фронту, війська якого вже взяли курс на Варшаву. Лівофлангові армії ПЗФ отримали завдання нанести рішучу поразку 6-й польській та армії УНР і відтіснити їх до кордонів Румунії. Кінна армія окрім цього повинна була убезпечити від удару поляків з Львівського напрямку. Тобто, про розвиток наступу Південно-Західного фронту  на Галичину, чи до Польщі на той час не йшлося, активна участь сил ПЗФ в загальній операції на Варшавському напрямку не передбачалась.

Тим часом бої продовжувались.

21 липня 11-та кавдивізія зайняла район Білгородка – Верба, а частини 45-ї сд збили противника на ділянці Страклів – Детиничі, зайняли село Тараканове і продовжували переслідування противника.

На правому фланзі ПЗФ 58-ма стрілецька дивізія після форсування Стиру лівофланговим полком досягла рубежу Озерці – Вілька Тулузійська. Для ліквідації прориву «червоних» в напрямку на Озерце була кинута 6-та січова стрілецька дивізія. Українські вояки разом з польськими підрозділами зуміли ліквідувати плацдарм, відкинути частини 58-ї сд за Стир і на деякий час стабілізувати фронт на цій ділянці. 24 липня 6-та ссд була виведена в резерв 3-ї армії і зосереджена в с.Більська Воля.⁹³

21 липня 132-га Пластунська бригада (кобриг Л.Я.Вайнер) 44-ї сд безуспішно намагалась форсувати ріку на своїй ділянці. 391-й полк Таращанської бригади І.І.Петрова з-під Колок був перекинутий лівіше і зайняв позицію на рубежі Годомичі – Четверня – Луків. Польські підрозділи знову намагались скинути таращанців у Стир, але цього разу марно.⁹⁴

Петров Іван Іванович в 1920 році командир 391-го стрілецького Таращанського полку 44-ї сд

393-й Таращанський полк 21 липня вийшов на околиці містечка Рожище, де був зупинений на рубежі Стирю поляками. Спроба форсувати Стир з  ходу не вдалась.

На Бродівському напрямку частинам 1-ї Кінармії 21 липня таки вдалось досягти успіху. Після падіння Тараканівського форту  вони повністю опанували містом Дубне, а підрозділи польської 10-ї бригади під натиском частин 45-ї сд залишили Кременець. З огляду на цю перемогу Семен Будьонний 22 липня віддав бойове розпорядження за яким 4-та, 6-та і 14-та кавдивізії мали зосередитись в районі Берестечка. 45-та сд отримала завдання оволодіти Радивилівом і продовжити наступ в напрямку на Сасів. 11-та кавдивізія мала рухатись слідом за 45-ю сд. Для забезпечення району Дубно в резерв була виведена кавбригада уродженця Луцького повіту Волинської губернії Олександра Марковича Осадчого.

Для протидії військам 1-ї Кінної армії польським командуванням на правому фланзі 2-ї армії була створена ударна група під командуванням командира 6-ї дивізії піхоти генерал-підпоручника Мечислава Лінде (з 19.07.1920), до складу якої увійшли 3-тя дивізія піхоти легіонів, один піхотний полк з 6-ї пд і всі кавалерійські частини і підрозділи армії. Ця група отримала наказ на світанку 22 липня наступати в напрямку на Пелчу. 18-та дивізія піхоти генерала Крайовського одночасно отримала від командування 6-ї армії наказ вести наступ вздовж залізниці Радивилів – Дубно із завданням через Доброводку іти на з’єднання з групою Лінде в районі Пелчі.

Мечислав Лінде (Mieczysław Linde), в липні 1920 року генерал –поручник, командир 8-ї дивізії піхоти

Група Лінде успішно почала наступ, потіснила частини 4-ї кавдивізії і на ранок 22 липня зайняла Демидів. Для допомоги 4-й кд негайно була направлена одна бригада з 6-ї кавдивізії. До вечора кінармійці відтиснули поляків назад за Стир. Особливо великих втрат зазнав 65-й полк піхоти. 6-та дивізія піхоти, яка для прикриття наступу групи Лінде повинна була вести наступ проти частин 24-ї стрілецької дивізії, успіху також не мала. 18-та дивізія піхоти, яка на світанку атакувала частини 11-ї кавдивізії зуміла відтиснути частини 11-ї кавдивізії і знову опанувати Козином. 45-та стрілецька дивізія вела бій з підрозділами 10-ї бригади в районі с.Онишківці і відповідно не мала змогу прийти на допомогу кіннотникам 11-ї.

22 липня командувач ПЗФ О.І.Єгоров доповів свої міркування С.С.Каменєву про необхідність перенесення основних зусиль в Галичину. При цьому 12-та армія повинна була наступати на Ковель – Хелм – Люблін і забезпечувати зв’язок між Західним і Південно-Західним фронтами. Кінна армія повинна була нанести головний удар в обхід Львова в напрямку Берестечко – Рава-Руська – Ярослав, а 14-та армія – Тернопіль – Миколаїв.

 23 липня 4-та кавдивізія Кінармії зайняла Берестечко, що зумовило відведення в цей район групи Лінде.  Також частини 6-ї і 4-ї кавдивізій через бойові порядки поляків проникли в тил 18-ї пд між Козином і Радивиловом. Відтак надії на встановлення зв’язку між 2-ю і 6-ю армією були втрачені.

Будинок в Берестечку, де в 1920 році розташовувався штаб 1-ї Кінної Армії

 На лівому фланзі польської 2-ї армії її частини намагались атакувати частини 24-ї сд в районі с.Копачівка і навіть потіснили її в напрямку на Ківерці, однак після введення в бій дивізійного резерву були відкинуті назад.

На ділянці наступу 12-ї армії доля також не посміхалась «червоним».

На виконання розпорядження командування ПЗФ від 22.07.1920 № 600/сек 4077/оп з метою підготовки прориву  в напрямку на Ковель на ділянці 58-ї сд була зосереджена 25-та стрілецька дивізія.

При спробі форсувати Стир в районі с.Розничі зазнали невдачі підрозділи 130-ї бригади 7-ї стрілецької дивізії, які поляки зустріли щільним артилерійським і кулеметним вогнем.

Цього дня найбільша невдача спіткала частини Таращанської бригади 44-ї сд. До полку польської піхоти за підтримки двох бронепоїздів і кавалерійських підрозділів вибили 393-й полк таращанців із позицій, обійшли їх і зайняли всі переправи через річку Конопелька. Полк опинився в оточенні в районі Суська і вимушений був прориватись до своїх болотами та чагарниками. Втрати полку були настільки значними, що його боєздатність так-сяк була відновлена лише після надходження поповнень до 1 серпня.⁹⁵ Страшного удару зазнав на лише 393-й полк, але й штаб бригади, який майже в повному складі потрапив в полон до поляків. Чудом вдалось врятуватись командиру бригади В.І. Коську, комісару бригади Миколі Потоцькому та ще декільком командирам.⁹⁶

Для закриття прориву, який утоворився внаслідок розгрому Таращанської бригади між 24-ю дивізією і групою Голікова з району Рудня - Колки в бій була введена Башкирська кавалерійська бригада під командуванням Муси Лутовича Муртазіна.

Про бій в районі Суська комадир Башкавбригади М.Л.Муртазін згодом згадував:

« …23 июля получено донесение, что наша Богунская бригада (насправді Таращанська – авт.) была уничтожена у д. Суск (левый фланг конной группы). В командование конной группой вступает Голиков, и Башкавбригада бросается в дер. Суск (из района Рудня – Колки), с задачей закрыть прорыв между 24 и группой Голикова. Высланной разведкой в направлениях: д. Новая – Сокуль – Дубниц – Вишенки было выяснено, что в районе Вишенки мост через реку Стырь, исправен. После 10 часов отдыха, данного комбригом перед боем, полки получили задачи: 1-й полк – вести непрерывную разведку в вышеуказанных направлениях и занять охраняющими частями западную окраину дер. Суск. 28-му полку – занять д. Б. Галя и обеспечить бригаду от удара со стороны Вишенки. 27-му полку – в резерве бригады (Суск). В 15 часов полки заняли указанные районы и в 17 часов донесли, что противник в составе около двух полков пехоты с артиллерией переправился у Вишенки и двигался на Суск. По распоряжению комбрига 1-й и 27-й полки отходят в лес, в 2 км восточнее Суск, а 28 полку указывается быть готовым к парированию удара. Но в это время поляки уже обошли Суск и с севера повели атаку на деревню, причем одновременно велась атака и с запада. Обозы бригады, стоявшие в Суске, в панике начали оттуда отходить. Паника передалась 1-му и 27-му полкам. Комбриг по телефону приказал 28-му полку атаковать противника из деревни, а 1-му и 27-му полкам поддерживать атаку, пешему дивизиону обеспечить атаку с севера. Противник ворвался в дер. Суск, захватив штаб бригады. Но 28-й полк удачным обходом по тылу противника отвлек внимание первой колонны противника, и в этот момент 1-й и 27-й полки контратакой выбили противника из дер. Суск, вернув обратно штаб бригады. Противник был отброшен на север (18 часов), но продолжал наступать на дер. Хопиново (на восток), куда отходили обозы бригады. Под давлением дальнейшего наступления бригады противник отошел к дер. Навоз. Потери: убит военком бригады (т. Беленький), попали в плен – пом. нач. операт. части бригады и бригадный врач; среди красноармейцев потерь – 40 человек и 55 лошадей…»⁹⁷

Схема бою в районі с. Суськ за М.Л.Муртазіним

Бійці Башкавбригади

23 липня командувач війьками Південно-Західного фронту наказом №613/секр/4111/оп   поставив підпорядкованим арміям наступні завдання:

12-та армія повинна була опанувати  в найстисліші терміни Ковелем, виставити заслін з Брестського напрямку і розвивати наступ в напрямку Хелм - Красник - Аннаполь.  При цьому Хелм  належало зайняти 4 серпня, а переправи через Віслу і Сан в районі Аннаполь - Нісько не пізніше за 15 серпня. Кінна армія не пізніше 29 липня мала опанувати районом Львів - Рава-Руська, висунувши передові частини для захоплення переправ через Сан в районі Синява - Перемишль. Згодом Кінармія отримала доповнення дро директиви, за яким головні сили армії мали завдати удар по Львову. 14-та армія мала подолати опір поляків на Збручі і продовжити наступ ударним угрупуванням у загальному напрямку Тернополя - Перемишляни - Городок.⁹⁸

День 24 липня виявився для частин Південно-Західного фронту поворотним в стратегічному відношенні. Було стримано наступ двох піхотних і артилерійського полків поляків в районі Суська, що дозволило кавгрупі Голікова 25 липня прорвати ворожу оборону в райні с.Навіз ( в бою було захоплено 300 польськіх вояків і 4 гармати).

Успіх 24 липня посміхнувся і Кінармії. При відході 18-ї пд на Броди радянською кіннотою була повністю знищена 35-та піхотна бригада, а її штаб і командування і до 1000 офіцерів і солдат взяті до полону. Окрім того трофеями будьонівців стали бронепоїзд, 19 гармат (із них 11 справних), 43 кулемети.⁹⁹  Успішний наступ цього дня вели і частини 14-ї армії, які оволоділи Волочиськом, а 41-ша сд зуміла форсувати Збруч.

25 липня 18-та дивізія піхоти витримала ще один бій проти частин Кінармії в районі м.Броди і в ніч з 25 на 26 липня аби уникнути оточення стала відступати в західному напрямку.

Тим часом на півночі Волині в районі дій 12-ї армії 25 липня  391-й Таращанський полк у районі Колок замінили 388-й (комполку Кощеєв), 389-й і 390-й полки 130-ї Богунської бригади, якою командував Казимир Фрацевич Квятек.

Кінна група О.Г.Голікова в районі с.Навіз форсувала Стир, де в ході бою її частини полонили 300 польських солдат і захопили 4 гармати, і до вечора вийшла в район с.Кашівка. Розвідкою було встановлено, що польські підрозділи зайняли старі німецькі окопи по західному березі Стоходу на рубежі Сильно, Арсеневичі, Угли, Янівка.

Башкавбригада М.Л.Муртазіна отримала завдання форсувати річку Стохід в районі с.Угли. У ніч з 26 на 27 липня 26-й і 27-й полки бригади потайки переправились через річку і зайняли Угли. Польські Тієї ж ночі поляки штурмом відкинули підрозділи 27-го полку на східний берег Стоходу. Муса Муртазін, побоюючись удару у правий фланг залишив в районі с.Угли невелике прикриття і наказав 1-му і 28-му полкам переправитись через Стохід в районі Янівки і атакувати поляків з тилу, що б дало змогу відкинути противника від місця прориву на північ.

Схема форсування Стоходу за М.Л.Муртазіним

Перша спроба форсувати річку була невдалою – поляки відбили башкирські полки кулеметним і гарматним вогнем. Після перегрупування, 1-й ескадрон 27-го полку демонстративно пішов в атаку в районі с.Літгощі, а 1-й і 27-й (без одного ескадрону) полки  тим часом форсували Стохід біля Янівки і відразу атакували поляків, які вимушені були відступити до с.Мельниця. Введений в бій 28-й полк зайняв с.Велицьк. Поляки відступили на північ.  На кінець дня Башкавбригада зайняла с.Мельниця. В ході боїв Башкавбригадою було захоплено до батальйону польських піхотинців, декілька кулеметів і санітарний обоз.¹⁰⁰

На крайньому правому фланзі 12-ї армії 25-та і 58-ма стрілецькі дивізії отримали наказ в ніч з 26 на 27 липня форсувати Стир, прорвати оборону противника і в найкоротші терміни вийти до р.Стохід на рубежі Боровно – Стобихів (25-та сд) , Нижня Черевиця – Боровно (58-ма сд).

На виконання цього наказу 73-тя і 75-та бригади 25-ї сд форсували Стир в районі с.Гута Сопачівська і перйшли в наступ. В  другому ешелоні 25-ї сд рухались полки 74-ї бригади. Після форсування Стиру 217-й стрілецький полк Петрова з ходу штурмував Більську Волю. В ході атаки відзначились комісар полку Кратт , командир роти Іонов, які хоча й були поранені в бою, але продовжували вести бійців за собою. При переслідуванні відступаючого противника відзначились бійці кавескадрону 217-го сп під командуванням Павла Щеннікова.¹⁰¹ 

Бійці 25-ї стрілецької дивізії

Успіх 25-ї сд був вирішений раніше самими поляками. Оскільки Кінармія стала загрожувати Львову командувач південно-Східним фронтом генерал Ридз-Смігли 26 липня віддав оперативний наказ в якому вимагалось від 3-ї польської армії (7-ма піхотна, 3-тя піхотна легіонерів, 157-й, 132-й полки піхоти і 6-та січова дивізія УНР) протягом 26 - 27 липня відійти на р. Стохід,  звідки передати частину своїх в розпорядження 2-ї армії.

Отже, проти бригад 25-ї і 58-ї дивізій бились лише ар’єргардні загони об’єднаних польсько-український військ. Під натиском ворога  польські підрозділи і частини 6-ї січової стрілецької дивізії стали відходити на захід. 6-та ссд отримал наказ від командування 3-ї польської армії через Серехово, Красин, Лешнівку, Набруська, Малий і Великий Обвір, Карпилівка, Черемошно відійти до 29 липня на рубіж с.Грив’ятки, Козлиничі.¹⁰² Дивізійники отримали завдання обороняти підходи до станції Маневичі.

У районі с.Красин підрозділи 6-ї дивізії Безручка вели ар’єргардний бій проти 217-го і 218-го полків 25-ї «чапаєвської» дивізії. «Чапаєвці» завзято атакували українські і польські підрозділи.

У бою в районі с.Красин вміло діяли 5-та рота 217-го полку під командуванням Якова Злобіна, батальйони Петрова, Сидорова, взвод Смагіна з 218-го полку. Ворожу оборону рішучим ударом прорвали кіннотники ескадрону Павла Щеннікова, а після його загибелі під командуванням Степанова. За мужність і вмілі дії комбат Смирнов і комвзводу Смагін були нагороджені орденами «Червоний Прапор». Ескадрон Степанова з 217-го сп переслідував підрозділи 6-ї ссд аж до Лешнівки.¹⁰³ Тим не менше частини 6-ї дивізії полковника Безручка зуміли відірватись від противника і на 29 липня зайняли рубіж Грив’ятки – Козлиничі, де ще добу стримували наступ «червоних».

У ході боїв кінця липня 6-та ссд зазнала чималих втрат. У донесенні-проханні від 1 серпня про відведення дивізії на перепочинок та для доукомплектування полковник Марко Безручко зазначав, що боєздатними залишилось не більше 300 старшин і козаків, інші або поранені, або хворі; в дивізії не залишилось жодного коня і як тяглову силу для чотирьох гармат приходиться використовувати волів. Також полковник Безручко скаржився на те, що його відділ завжди отримує для оборони територію, призначену для дивізії повного складу, у той час як його дивізія по силі відповідала батальйону. Саме тому він також просив відвести дивізію з фронту для її підсилення.¹⁰⁴

2-га польська армія (1-ша дивізія піхоти легіонів, 6-та дивізія піхоти, зведена кавалерійська група – 1-ша кавдивізія та 4-та кавбригада, 7-й уланський полк) в цей час виконувала завдання стримування військ Південно-Західного фронту Червоної Армії по річці Стир від Луцька до Торговиці і підготовки  головними своїми силами удару в напрямі на Радивілів - Броди. З переходом 2-ї армії в наступ 6-та армія повинна була нанести зустрічний удар і напрямку на Броди – Радивілів. Для посилення ударного угрупування рішенням Ридз-Смігли зі складу 3-ї польської армії її сусідці  19 липня були передані і направлені в район Берестечка 7-й і 8-й полки піхоти 3-ї дивізії піхоти легіонів, які до цього часу стримували наступ частин 12-ї армії в районі  Чорторийськ – Колки, а також із району Олики в район на південь від Луцька - 65-й Старогардський полк піхоти (65 Starogardzki Pułk Piechoty) під командуванням підполковника Францішека Корево (Franciszek Korewo).

Штандарт 65-го полку піхоти

Вояки 65-го полку піхоти

Пам’ятна відзнака 65-го пп

Окрім того  в район Луцька за даними більшовцької розвідки прибули 132-й і 157-й резервні полки та 2-й Познанський полк піхоти. На Ковельському напрямку польська оборона також була посилена бронепоїздами «Галерчик», «Пілсудчик», «Смерть більшовикам», «Стілець кресовий» (у донесенні – «Генерал Галлер»,  «Стрелок  1  дивлегионов»,  «Смерть  большевикам», «Генерал  Пилсудский»).¹⁰⁵

Бронепоїзд «Стрілець кресовий»

Відведення польських сил полегшило вконання завдання з’єднанням 12-ї армії.  27 липня частини 25-ї і 58-ї стрілецьких дивізій, які переправилися на лівий берег р. Стир, зустріли дуже слабкий супротив противника.

Станом на 28 липня дивізії 12-ї армії, були розкидані на фронті від с. Погост-Зарічний до Рожищ, що складало понад 200 км., причому найбільш щільне  угрупування військ було вздовж залізниці Київ – Ковель. На цьому напрямку було зосереджено три дивізії (25-та , 7-ма і 44-та стрілецькі). Зваживши на це, своїм наказом  командарм 12-ї поставив не пізніше 24 години 28 липня на всіх ділянках перейти Стир, а до 1 серпня вийти на фронт Ратне - Ковель - Турійськ - Киселин.

Передові частини армії  (Кінна группа О.Г.Голікова) 28 липня вийшли на ближні підступи до Ковеля і вели бої в районі Воля Любитівська - Хобот. За свідченнями М.Л.Муртазіна противник завзято оборонявся і стягував свої основні сили до Ковеля. ¹⁰⁶

У числі останніх була і українська 6-та січова стрілецька дивізія, частини якої 30 липня залишили рубіж Грив’ятки – Козлиничі і через Уховецьк, Стебли, Білин, Колодницю вирушили до Ковеля, де мали бути в резерві 3-ї армії.

29 липня до Стоходу в районі с.Боровно вийшли 217-й і 218-й стрілецькі полки 25-ї стрілецької дивізії. Одночасно 224-й полк Шафранюка і 22-й – Решетникова форсували Стохід і вибили противника з села Рудка і зайняли оборону в старих окопах від Березниці до Тулевичів. 74-та бригада, яка рухалась в резерві, розташувалась в районі містечка Троянівка.

Оскільки польські війська на всій ділянці 25-ї сд відійшли за лінію Стоходу, командуванням дивізії було вирішено зайняти з ходу плацдарм на його правому березі, для чого з двох батальйонів 223-го і 224-го полків був сформований зведений загін під загальним командуванням помічника командира 22-го сп Матвієнка. Загін переправився через Стохід в районі Черська і атакував противника. Поляки відповіли шквальним кулеметним вогнем, що змучило червоноармійців залягти. Для підтримки передового загону через Стохід були переправлені батальйон 22-го і два батальйони 225-го полків, якими командував командир 75-ї бригади Аксьонов. Після декількох невдалих атак комбриг -75 віддав наказ під покровом ночі вернутись на східний берег Стоходу.

Цього ж дня 25-та сд вийшла вийшла з оперативного підпорядкування начальнику 58-ї сд і отримала завдання форсувати Стохід на ділянці Стобихів – Янівка.¹⁰⁷

30 липня командарм 12-ої наказав головним силам армії форсувати цього дня Стохід, а до кінця доби 3 серпня вийти до Західного Бугу і форсувати його. Однак дії частин 7-ї  дивізії піхоти поляків, 6-ї січової стрілецької дивізії українців і білорусько-українська-російська група Станіслава Булак-Балаховича, які були передані до складу 3-ї польської армії 29 липня 1920 року, дещо зруйнували ці плани.

Ще 24 липня до штабу групи Балаховича, який знаходився в с.Борове (нині Зарічненсьбкий район Рівненської області) прибув в якості офіцера зв’язку від ІІ відділу штабу 3-ї армії підпоручник Станіслав Ліс-Блонський, а разом з ним взвод польової жандармерії на чолі з вахмістром Кроляком.¹⁰⁸

Група Балаховича спеціалізувалась на методах, характерних для партизанської боротьби. Виконуючи бойові рейди по тилах противника, білоруські повстанці нищили лінії зв’язку червоних, засоб постачання, дезорганізовували тили. У такий спосіб балаховці також здобували інформацію про противника і забезпечували себе амуніцією, якої їм бракувало з момену появи на радянсько-польському фронті на початку травня 1920 року. Балаховці з боями відійшли на Любешів, потім до Каменя-Каширського, Ратного, а 4 серпня дістались с.Кримне. Після нетривалого перепочинку Група Балаховича 6 серпня відійшла в район Шацька.  Під час цього відходу загони групи неодноразово зазнавали нападів червоногвардійських загонів, сформованих з місцевої єврейської молоді. Особливо дошкуляли балаховцям такі загони в районі Каменя-Каширського та Шацька, за що згодом, у вересні 1920 р., поплатилось єврейське населення цих містечок.

Члени загону самооборони, сформованого єврейською молоддю Каменя-Каширського

8 серпня загони Булак-Балаховича переправилась через Буг і вийшла в район Влодави, де отримала завдання обороняти ділянку Кодень – Приборово. Однак із-за неможливості виконання цієї задачі (група налічувала всього 1300-1400 особового складу, в т.ч. до 400 кіннотників, 55 кулеметів, 4 гармати)  на 11-12 серпня була відведена в район Парчев, Любартів.¹⁰⁹

Штаб групи Булак-Балаховича

Внаслідок супротиву українських, білоруських і польських формувань  58-ма сд досягла р. Стохід лише 31 липня. Більш успішні були дії 25-ї стрілецької дивізії, які дозволили командуванню 12-ї армії зосередити на південному напрямку між Стирем і Стоходом 7-му і 44-ту сд.

На світанку 31 липня ударна група 44-ї стрілецької дивізії (132-га Пластунська, 130-та Богунська, частина сил 131-ї Таращанської бригад)  були зосереджені в районі Грузятин – Боровичі - Незвір – Луків. Ударна група отримала завдання прорвати лінію оборони противника в районі с.Навіз і зайняти рубіж  Урочище – Маковиця – Духче – Сокіл – Смердин. Бої на цій ділянці тривали до 2 серпня.  130-та Богунська бригада під прикриттям батареї Хомиченка перйшла в наступ. 2-й батальйон 389 –го Богунського полку в багнетну атаку підняв помполіт  Б.А.Ноторін. Під його командуванням бійці досягли ворожих траншей однак були відкинуті поляками назад. В бою за село Навіз Б.А.Ноторін  і комбат Хомиченко загинули.¹¹⁰ Тільки, коли на штурм ворожих позицій пішли полки 132-ї Пластунської бригади червоноармійці багнетній атаці зуміли прорватись в польські окопи 1-ї лінії і зайняти їх.¹¹¹

 Поляки декілька разів контратакували. Лише біля 15:00 пластунам і богунцям вдалось переламати хід бою і на плечах польських вояків увірватись в с. Навіз, де були захоплені 300 полонених і гармата.¹¹²  

З огляду на ситуацію, що склалась, основні зусилля в наступі на Ковель були зосереджені на ділянці наступу 7-ї стрілецької дивізії О.Г.Голікова, для чого в оперативне підпорядкування начальнику 7-ї сд передавались 73-тя стрілецька і кавалерійська бригади з 25-ї сд. Ударне угрупування за наказом командувача 12-ю армією Г.К.Восканова повинне було прорвати укріплену полосу оборони поляків на рубежі Янівка – Арсеновичі і розвивати наступ до Ковеля. Водночас 74-та  і 75-та бригади 25-ї сд повинні були з початком наступу ударного угрупування провести відволікаючі дії на переправах через Стохід, а по можливості самим прорвати оборону противника.

Останні дні боїв липня 1920 року на території Західної Волині стисло і точно були охаратеризовані в двотижневому зведенні розвідувального управління ПЗФ за станом на 1 серпня 1920р.: «Действовавшие  на  указанном (Львівськму – авт.)  направлений  2-я  и  3-я  польские армии в средних числах июля были  противником сведены в одну армию—  вторую  под командованием  генерала  Бербецкого.  В  нее  вошли 7-я  пехотная  дивизия,  1-я  дивизия легионов, 11-я бригада 6-й  пехотной дивизии и 3-я дивизия легионов;  действовавшие  в  районе  р. Припяти. 6-я  Украинская  дивизия  и  отряд  Булак-Балаховича  вошли,  по-видимому,  в состав Полесской  группы противника, базировавшейся на железной дороге  Пинск—Брест-Литовск. Упорные  оборонительные  бои  на  реках  Стырь  и  Иква  завершились отходом противника, вынужденного к этому нашим ударом  в  Кременецком  районе;  25 июля  началось отступление с р. Стырь 7-й польской дивизии и частей Полесской группы на  оборонительную  линию  р.  Стоход.  Стремясь  замаскировать  начало отхода, противник  на  р. Стырь в дни, предшествовавшие отходу, широко развил деятельность крупными разведывательными  партиями,  демонстрируя  на  некоторых  участках р. Стырь  намерение  переправиться  через  него.  Сбитый  с  позиций  на р.  Иква,  правый  фланг  противника  к  концу  отчетного  периода  отошел на  р.  Стырь,  заняв  позиции  на  левом  берегу  последней  на  участке Торговица—Михайловка—Берестечко; центр 2-й армии продолжал упорно  оборонять Ковельское  направление,  занимая  позиции  по р.  Стырь  на  участке  Сокуль—Луцк—Торговица…»¹¹³

На світанку 1 серпня 218-й і 219-й полки 73-ї бригади форсували Стохід в районі Кашівки. Спроби  218-го полку Радюшкіна і 219-го полку Антонова прорватись до ворожої лінії оборони успіхом не увінчались. У зв’язку з великими втратами, особливо в командно-політичному складі (важке поранення отримав і командир бригади Іван Бубінець) надвечір вирішено було атаки припинити, бригаду повернути на вихідне положення.¹¹⁴

Бубінець Іван Костянтинович, командир 73-ї бригади 25-ї сд

До кінця дня 1 серпня 7-ма і 44 сд відтіснили поляків за р. Стохід, а в ніч з 1 на 2 серпня 12-та армія форсувала Стохід у всій смузі та розпочала наступ в напрямку до Бугу. Стохід, який став перепоною в розвитку Луцького або Брусилівського прориву цього разу не допоміг польським військам стримати противника. Поляки вимушені були зважати на падіння Бреста і можливість обхідного маневру лівого флангу Західного фронту «червоних».

2 серпня частини групи О.Г.Голікова прорвали оборону польських військ у районі с.Ігнатівка, 58-ма сд успішно форсувала Стохід в районі с.Стобихів, 73-тя бригада 25-ї сд після форсування Стоходу вийшла в район с.Мельниця. При форсуванні річки і прориві оборони противника вміло діяли бійці батальйону Михайла Чекулаєва, рот під командуванням Федора Івашева та Івана Анохіна зі складу 217-го сп. Вогонь кулеметної команди під командуванням Василя Рикова із цього ж полку дозволив успішно формувати Стохід частинам бригади. Невдовзі річку форсували 220-й полк під командуванням Семічева,  221-й – Пухова, 222-й  - Отраднова зі складу 74-ї бригади. В районі с.Ситовичі поляки артилерійським та рушнично-кулеметним вогнем намагались стримати наступ 220-го полку, однак вмілі дії батальйонів під командуванням Дмитра Бобилєва, Дмиитра Власюкова і Володимира Кузнєцова в багнетній атаці переломили хід бою і вибили противника з населеного пункту. Невдовзі роти Брюханова, Попелявського, Чухніна і Бабкіна спільно з підрозділами 222-го полку вибили поляків з сіл Пісочне і Рудка Маріїнська.¹¹⁵

Надвечір 2 серпня частини Кінної групи Голікова підійшли до околиць Ковеля. Місто обороняли польські (з 7-ї дивізії піхоти) і українські (з 6-ї січової стрілецької дивізії) підрозділи  силами до двох полків полків з артилерією.

Голіков Олександр Григорович, в 1920 році командир 7-ї стрілецької дивізії РСЧА

Вранці 3 серпня три полки Башкирської кавалерійської бригади розпочали наступ у напрямі Волошки - Будише – Зелена. Поляки з боєм відступили за Турію. По обіді полки бригади форсували Турію в районі села Городелець, перетнули залізницю і почали наступ на Ковель з південного заходу. У цей же час 25-та кавалерійська бригада, яка вела наступ через Волошки - Колодяжне, переправилася через Турію і атакувала  польський гарнізон з північного заходу.  Взовж шоссе Луцьк-Ковель наступав 7-й кавалерійський полк. 1-й Уральський козачий полк 25-ї стрілецької дивізії знаходився в резерві. Не дивлячись на масований артилерійський і рушнично-кулеметний вогонь противника, близько 22.00 27-й полк Башкавбригади одночасно з 1-м Уральським козачим полком 25-ї кавбригади увірвалися до міста. Гарнізон Ковеля продовжував опиратись. Атаку підтримав 2-й Донкубанський полк О.В.Горбатова. Лише в нічних сутінках польські і українські підрозділи спочатку відійшли до лінії залізниці, а згодом, залишивши заслони, відірвались від червоних військ і відступили в напрямку на Мацеїв.

Схема бою за Ковель за М.Л.Муртазіним

6-та січова дивізія відходила в напрямку до Бугу двома колонами. Перша – через Рудню, Скиби, Любомль, Теребійки, Римачі; друга – через Хворостів – Вишів, Коцюри – Теребійка – Римачі. На західному березі бугу обидві колони в районі Березниці об’єднались і через Дорохуськ до 5 серпня вийшли в район н.п.Серебрище.¹¹⁶

Свої спогади про бій в Ковелі залишив Герой Радянського Союзу генерал-полковник Олександр Васильович Горбатов, котрий в ту пору командував 2-м Донкубанським полком.

«Мы подошли к городу Ковель, с окраин которого нас встретили сильным огнем. Подумали и решили — оставить кавалерийский и пулеметный эскадроны для наступления с востока, а главными силами полка обойти город с севера и северо-запада. Преодолев слабое сопротивление, ворвались в город. Во главе одного из эскадронов я скакал по направлению к центру и увидел, что белополяки спешат покинуть город, но одна из групп задержалась, выставила четыре станковых пулемета и начала стрелять вдоль главной улицы. На наше счастье, поблизости оказался переулок, и мы укрылись в нем, оставив лишь двух раненых. Плохо пришлось бы нам, если бы не этот переулок! На площадь мы ворвались уже по другой улице вместе с другим, эскадроном. Наибольшие потери противник понес от огня спешенного эскадрона, который мы оставили на западной окраине города, на путях отхода противника. Мы овладели большим городом, крупным железнодорожным узлом, потеряв всего трех человек убитыми. Вит что значит обходное движение.»¹¹⁷

Горбатов Олександр Васильович, в 1920 році командир 2-го Донкубанського полку, згодом Башкавбригади

У боях за Ковель було взято значну кількість полонених, майже всі польські гармати, які знаходились в місті. Втрати наступаючих червоних частин були незначні.

Вранці 4 серпня до міста вступили полки 73-ї бригади 25-ї стрілецької дивізії. Цього ж дня 25-та сд продовжила наступ і на 6 серпня вийшла до Західного Бугу.  Ударом з ходу 217-й і 219-й полки вибили польські заслони на правому березі Бугу. 74-та бригада зайняла рубіж Сверже – Галендри – Вовчий Перевіз; 73-тя – Вовчий Перевіз – Дорохуськ. Скориставшись успіхом, 1/219 сп, 2/217 сп і піші розвідка 217-го сп на плечах проивника захопила міст через Буг в районі с.Вовий Переїзд, згодом і невеликий плацдарм на західному березі річки.¹¹⁶ 7-ма стрілецька дивізія вийшла до Західного Бугу в районі Коритниці

У боях за Ковель у серпні 1920 року приймали участь такі відомі особистості,  як один з перших Героїв Радянського Союзу льотчик Маврикій Іванович Слєпньов, знаменита Анка-кулеметниця  - Марія Андріївна Попова, генерал-лейтенант Ігнатій Іванович Карпезо,  герої Радянського Союзу генерал армії Олександр Васильович Горбатов і генерал-майор Іван Васильович Панфілов і багато інших знаменитостей радянської пори.

Учасники боїв на Волині у складі 25-ї сд:

Марія Попова

М.І.Слєпньов

 І.В.Панфілов

Ковельська операція 12-ї армії в роки Громадянської війни стала зразком для планування Поліської наступальної операції військ 2-го Білоруського фронту в березні 1944 року. Щоправда, якщо операція 1920 року виявилась на тому етапі вдалою, то Поліська своїх завдань  в 1944 у повному обсязі не виконала.

Тим часом два полки Таращанської бригади 44-ї сд 2 серпня форсували Стир в районі Рожища, залишеного польськими військами. 391-й Таращанський полк 3 серпня, після двогодинного бою  зайняв колонію Чебені, оволодів переправою і повів переслідування противника, що став відступати в напрямку  на Рожище.¹¹⁹

392-й  Таращанський полк під командуванням Миколи Андрійовича Прокопчука зайняв Рожище і забезпечив за допомоги місцевих жителів переправу через Стир інших підрозділів бригади.

Прокопчук Микола Андрійович, командир 392-го Таращанського полку 44-ї сд