25 років тому в Афганістані закінчилася десятилітня військова спецоперація Радянського Союзу, яку згодом саме керівництво держави визнало політичною помилкою, однак, це аж ніяк не применшує особистого подвигу тих, хто став прикладом самопожертви та вірності військовій присязі. У цій страшній війні відійшло у вічність більше трьох тисяч українських юнаків. Але і ті, кому вдалось перехитрити смерть в афганському пеклі поклали на алтар долі не менші жертви: безхмарну молодість та власне здоров’я . Одним з таких є житель села Гайки, підполковник у відставці Петро Литвинюк. Напередодні знаменної дати голова райдержадміністрації Олександр Дишлюк відвідав Петра Матвійовича, який саме проходив щорічний курс лікування в Центральній районній лікарні.
Вручивши у подарунок ветерану годинник, Олександр Олександрович зазначив, що Указом Президента України Віктора Януковича 2014 рік проголошений роком учасників бойових дій на території інших держав, а також додав: «Це була страшна війна, але історія - є історія, а життя - є життя. Тому, від імені усієї громади Турійщини, дозвольте подякувати Вам за мужність та побажати міцного здоров’я, мирного неба і благополуччя».
Зворушений несподіваною зустріччю, Петро Матвійович розповів про своє непросте, та водночас цікаве життя. Народився майбутній підполковник у 1941 році, на третій день Великої Вітчизняної війни. Відтоді слово «війна» протягнулось червоною ниткою через усю його біографію. За прикладом старшого брата, юнак обрав кар’єру військовослужбовця. У 1967 році успішно закінчив Уссурійське військове училище, і відразу ж потрапив у «гарячу точку» на Даманському острові (нині територія Китаю). Згодом ще довгих 7 років служив у Тайзі, поруч з Японією. Пізніше доля нашого героя на 5 років занесла у Німеччину, в місто Дрезден, потім - 7 років служби в Одесі, і нарешті Афганістан. Сталося це у 1987 році.
Про службу в Афгані Петро Матвійович, як і більшість воїнів-інтернаціоналістів, згадує неохоче. Зазначив лише, що під час війни отримав орден «За службу Вітчизні» та орден «Червоного прапору». За три місяці до виведення військ, 4 листопада, підполковника Литвинюка звільнили в запас. Проте, афганська кампанія залишила невиліковну рану в його серці, адже він один з тих, хто пройшов вогненними гірськими стежками, був поранений та неодноразово дивився смерті у вічі.
Юлія КОВАЛЕВИЧ
