Після боїв за оволодіння Луцьком частини дивізії 1-го гвардійського кавалерійського корпусу були скеровані для розвитку успіху в напрямку на Рожище – Ковель, як це було передбачено планом наступальної операції раніше, щоправда з невеликими змінами. Безпосередньо на цьому напрямку вела бої 1-га гвардійська кавалерійська і 181-ша Сталінградська стрілецька дивізії з частинами посилення. Наступ радянських частин зупинився на рубежі Переспа, Рожище, Копачівка. Постала необхідність підтягнути резерви, поповнити частини, які воювали всю зиму особовим складом, озброєнням, технікою, метеріально-технічними засобами.

Зменшення темпів наступу, а згодом і його зупинка зіграли на руку німецькому командуванню, яке не змирилось із втратою Луцька. Після стягування резервів, частини Вермахту та бойові групи СС атакували радянські позиції на ділянці Топільне, Рожище, Нові Рокині.

Удар ворога першими прийняли на себе підрозділи 181-ї Сталінградської ордена Леніна Червонопрапорної стрілецької дивізії.

Бойовий прапор 181-ї стрілецької дивізії

На той час змінився командир з’єднання. Командир дивізії генерал-майор Олександр Андрійович Сараєв отримав призначення на посаду командира 99-ї стрілецької дивізії 60-ї армії, а новим комдивом став колишній заступник командира дивізії полковник Микола Степанович Васін.

Микола Степанович народився в Одесі у 1897 році. Воювати почав у 1-шу світову. Під час Громадянської воював в 16-й стрілецькій дивізії начдива Василя Ісидоровича Кіквідзе проти військ А.І.Денікіна та Юзефа Пілсудського. З 1922 року - на службі у військах ОДПУ та НКВС. У 1938 році був нагороджений медаллю «ХХ лет РККА». Учасник радянсько-польської війни 1939 та Зимової війни проти Фінляндії. На фронтах Великої Вітчизняної – з 1941. Із 1942 року – заступник командира 10-ї стрілецької дивізії ВВ НКВС, а після її переформування у 181-шу стрілецьку залишився на тій же посаді. Після нетривалого командування 181-ю сд у червні 1944 року був призначений заступником командира 22-го стрілецького корпусу зі стройової частини і провоював на цій посаді до кінця війни. Війну закінчив 7 травня 1945 року в Бреслау. За роки війни був нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни 1 та 2 ступенів, орденом Червоної Зірки, медалями.

Напередодні німецького наступу, 22 лютого, розвідувальна група 271-го стрілецького полку на чолі з помічником начальника штабу полку з розвідки старшого лейтенанта Володимира Петровича Власова пройшла ворожими тилами в глибину до 60 кілометрів і здійснила напад на гарнізон противника в селі Голоби. Розвідниками були захоплені в полон 11 гітлерівських солдат, від яких була отримана інформація про підготовку наступу в напрямку Рожище – Луцьк. Серед тих, хто першим увірвався до села був помічник командира взводу Михайло Никанорович Синичин, котрий командував групою захоплення. Щоправда цю інформацію розвідники довести до свого командування не встигли...  (Детальніше про дії розвідників на Рожищенському напрямку - http://yarovenkosp.ucoz.ru/publ/za_rjadkami_nagorodnikh_listkiv/u_vorozhikh_tilakh/)

Вже 22 лютого німецька піхота за підтримки бронемашин атакувала позиції 1-го стрілецького батальйону 271-го сп в районі с. Підліски. При відбитті атаки відзначився командир відділення взводу ПТР сержант Павло Миколайович Кандауров. Бронебійники відділення під його командуванням знищили два ворожі кулемети і подавили вогонь вогневої точки. Один з кулеметів з обслугою особисто знищив Павло Кандауров. За вмілі дії був нагороджений медаллю «За відвагу». Такої ж бойової нагороди удостоївся 2-й номер розрахунку рядовий Микола Гаврилович Кожеков. При відбитті атак противника він швидко набивав диски патронами і забезпечив безперебійну роботу ручного кулемету. У складі розрахунку знищив 10 гітлерівців.

23 лютого до полку мотопіхоти за підтримки 40 танків прорвали оборону, переправились через Стир і стрімко стали наступати в напрямку на Луцьк з метою перерізати шляхи Луцьк -Ківерці та Луцьк- Рівне. Частини і підрозділи 181-ї сд вели важкі бої на стримування ворога.

На ближніх підступах до Рожища займав оборону 288-й стрілецький Сталінградський полк під командуванням підполковника Семена Михайловича Митропольського.

На ділянці оборони 1-го взводу 5-ї роти 288-го стрілецького Сталінградського полку біля 09:00 першим підхід німецьких танків і бронемашин виявив помічник начальника штабу полку з тилу старший лейтенант інтендантської служби Гнат Миронович Сафонов, котрий саме знаходився з перевіркою на передовій. Про виявлене офіцер відразу повідомив командування батальйону і штаб полку. Своєчасна інформація допомогла відбити перший удар противника. В подальших боях старший лейтенант і/с Сафонов вміло організовував підвезення боєприпасів на передову. За особисту мужність і виконання посадових обов’язків був нагороджений орденом Червоної Зірки (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня).

Одними з перших ворога зустріли бійці взводу молодшого лейтенанта Олександра Петровича Хавіна (5-та стрілецька рота), які знаходились в бойовому охороненні. Вже при відбитті першої німецької атаки взводом було знищено 15 гітлерівців. У цьому та подальших боях відзначився комсорг роти рядовий Іван Лазаревич Лазарєв. Був поранений, проте залишився в бойовому строю. Першою нагородою для 19 літнього солдата стала медаль «За відвагу». В боях із 23 по 28 лютого також відзначились стрільці цієї роти рядові Володимир Павлович Будашевський та Павло Олексійович Д’ячков, котрі билися з німцями навіть після поранення. Обидва солдати після лікування повернулись до своєї частини і були нагороджені медалями «За бойові заслуги».

При атаці гітлерівців на Рожище 23 лютого вміло діяли мінометники 2-го стрілецького батальйону 288-го сп. Особливо вмілими були дії навідника рядового Олексія Михайловича Степанова, котрий одночасно виконував обов’язки командира міномету. Разом зі своїм розрахунком, до складу якого входив і рядовий Степан Іванович Клепчинський знищив три десятки німців. Згодом мінометники потрапили в оточення і протягом двох діб збирали відомості про противника, які вночі 25 лютого доставили до штабу полку. Своєму розрахунку своєчасно подав міни рядовий Дмитро Петрович Москвитін. Коли гітлерівці наблизились до вогневої позиції вогнем з гвинтівки вбив двох ворогів.

Ворожі танки і піхоту прицільним вогнем зустріли розрахунки полкової батареї 76мм гармат під командуванням старшого лейтенанта Семена Пилиповича Сазонова. Розрахунок, у складі якого воював заряджаючим рядовий Микола Якович Афанасьєв, знищив ворожий кулемет, розбив віз із боєприпасами та подавив вогонь німецької мінометної батареї. Коли гітлерівці намагались оточити позицію однієї з гармат, її своєчасно вивіз під носом у ворога їздовий рядовий Микола Петрович Запольський. У подальших боях вміло вивозив гармату на вогневі позиції та доставляв боєприпаси для розрахунку. Нагородами для мужніх  мінометників і артилеристів  Афанасьєва, Запольського, Степанова, Москвитіна, Клепчинського стали медалі «За відвагу».

Під загрозою знищення виявився склад полковий склад ПТМ, на якому зберігалось інженерне майно і міни. Завдання розрядити міни на складі отримав кавалер медалі «За відвагу», двох медалей «За бойові заслуги» та медалі «За оборону Сталінграда» сапер рядовий Микола Миколайович Артем’єв. Сапер під вогнем противника від’єднав капсулі – детонатори від мін. Згодом Микола Артем’єв відзначився при підриві мосту через Стир. При поверненні з завдання отримав важке поранення осколком німецького снаряду. За відважні дії був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Та героїзм і мужність бійців не допоміг. Під натиском ворога 5-та стрілецька рота старшого лейтенанта Гордеєва та 6-та ср лейтенанта Линника відступили до залізничної станції , а згодом на східну околицю містечка. До кінця дня підрозділи 2/288 сп залишили райцентр і зайняли оборону в районі бетонного мосту через Стир (в 600м на південь від мосту). При відступі радянські підрозділи вимушені були залишити тіла своїх вбитих товаришів. Непохованими залишились червоноармійці Іван Пилипович Безлюдний, Яків Григорович Максименко (загинули на південно-західній околиці), командир відділення ПТР сержант Микола Герасимович Никаноров (загинув в районі залізничної станції),

Під Вовнянкою 23 лютого ворога зустріли бійці 3-го батальйону 288-го стрілецького Сталінградського полку, яким командував старший лейтенант Андрій Павлович Мальцев.

Стійко бились в обороні бійці взводу 7-ї стрілецької роти лейтенанта Івана Никаноровича (Никифоровича) Липчанського. Вміло командував підрозділом помічник командира взводу старший сержант Петро Федорович Ювко. Червоноармійці підпускали гітлерівців на близьку відстань, і тільки потім відкривали нищівний кинджальний вогонь. Пом комвзводу особисто знищив 6 гітлерівців. Лише надвечір, після отримання наказу, взвод у складі роти залишив Вовнянку і відійшов в район села Рудня.

Передмістя Рожища с.Вовнянка. Фото 30-х років ХХ століття

Протягом дня 23 лютого зв’язок між 2-м і 1-м стрілецьким батальйоном а також зі штабом полку забезпечили бійці взводу зв’язку 2-го сб, яким командував лейтенант Єфрем Якович Мелешин. Командир взводу особисто під щільним вогнем противника усунув 8 пошкоджень на лініях.

30 німецьких піхотинців були знищені мінометною ротою лейтенанта Михайла Федоровича Сахарова завдяки вмілому корегуванню вогню ад’ютантом старшим батальйону старшому лейтенанту Олексію Михайловичу Одеському. 

Офіцери 1-го стрілецького батальйону 288-го сп :

Військ фельдшер ст.лейтенант м/с В.Гвоздєв (ліворуч), сидить ст.лейтенант О.М.Одеський

3-й батальйон протягом дня відбив 7 німецьких атак. Коли важке поранення отримав командир батальйону командування прийняв старший лейтенант Олексій Іванович Філатов. Досвід попередніх боїв і вміле командування батальйоном на Курській дузі дозволили офіцеру організувати оборону підрозділу. Командуванням полку Олексій Філатов був представлений до ордену Червоного Прапора, однак був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. Уміло і відважно діяв взвод автоматників під командуванням старшини Хатимулли Куаншалієва. Автоматники в боях 23 та 24 лютого приймали участь у відбитті ворожих контратак. В найважчий момент старшина Куаншалієв підняв взвод в контратаку і кинувся на ворога. Автоматниками були знищені 2 кулеметні гнізда, старшина особисто знищив 5 гітлерівців. Дії взводу дозволили радянській піхоті зайняти більш вигідні та зручні позиції. Хатимулла Куаншалієв був удостоєний ордену Червоної Зірки.

Групу гітлерівців, які проникли до тилу 3-го батальйону виявив зв’язковий командира мінометної роти єфрейтор Василь Андрійович Науменко. Він без остраху вступив у бій з ворогом і вийшов з нього переможцем. За сміливі, рішучі дії був нагороджений медаллю «За відвагу». Першу медичну допомогу на полі бою під Вовнянкою 17 бійцям під вогнем противника надав санінструктор 8-ї стрілецької роти старший сержант Микола Лукич Погорлицький. Завдяки йому поранені були евакуйовані та відправлені до шпиталю. Старший сержант Погорлицький був удостоєний медалі «За відвагу».

Для організації відсічі ворогу на ділянці батальйону в 3-й батальйон прибув командир 288-го сп підполковник Семен Михайлович Митропольский. З командиром полку постійно знаходився начальник рації полкової роти зв’язку рядовий Василь Іларіонович Пасько. Радист забезпечив постійний радіозв’язок з підрозділами частини, а коли німці вийшли до КП батальйону разом з іншими бійцями відбивав атаку, особисто знищив двох нападників.

Із завданням щодо підтримання постійного зв’язку з підрозділами і штабом полку командира 3-го батальйону на відмінно справився і телефоніст батальйонного взводу зв’язку рядовий Олексій Сергійович Тростенюк. У ході боїв 23 – 25 лютого рядовий Тростенюк 9 разів усував порушення на лініях зв’язку. Зв’язок з підрозділами 3-го батальйону цього дня забезпечували бійці відділення полкової роти зв’язку під командуванням сержанта Івана Федоровича Гапріна. В один із моментів бою зв’язок із ротами виявився перерваним. Іван Гапрін особисто вийшов на лінію зв’язку, де виявив групу німецьких автоматників. У короткій боєсутичці зв’язківець знищив 3 німців, а одного поранив. Зв’язок був відновлений. У районі с.Вовнянка швидко і точно передавав розпорядження командира 3-ї мінометної роти єфрейтор Василь Андрійович Науменко. При доставці одного з таких розпоряджень потрапив у німецьку засідку. Мінометник вразив одного з нападників і вирвався з ворожого кільця. Донесення було доставлене за призначенням. Сержант Гапрін, єфрейтор Науменко, рядові Пасько і Тростенюк були нагороджені медалями «За відвагу».

Уже в перший день німецького наступу запеклі бої точились в районі залізничного мосту через Стир. Тут дії піхоти і кінноти вогнем прикривала 7-ма батарея 375-го Челябінського артилерійського полку під командуванням старшого лейтенанта Івана Володимировича Горєлова. При відбитті німецької атаки відзначились командир гармати сержант Василь Семенович Жуков, навідник єфрейтор Сергій Михайлович Новиков, телефоніст полкової штабної батареї єфрейтор Іван Тихонович Запорозький. Першим у 7-й батареї колону німецьких танків запримітив розрахунок під командуванням кавалера медалей «За відвагу» та «За бойові заслуги» Василя Жукова. Прямим наведенням із відкритої вогневої позиції розрахунок знищив німецький середній танк, який йшов у голові колони. Всього в боях з 23 по 29 лютого розрахунком сержанта Жукова до якого також входили кавалер медалі «За відвагу» єфрейтор Сергій Новиков, заряжаючий молодший сержант Маркелов та встановлювач червоноармієць Павлов, були знищені і підбиті 3 танки, 75 мм гармата, знищені до 50 ворожих піхотинців. Розрахунок брав участь у відбитті 5 танкових атак ворога.

Розрахунки 76мм гармат ЗИС-3 на вогневій позиції

Дивізійна артилерія за умов вклинення ворога в оборону вирішувала складні завдання. При виконанні цих задач дивізіони 375-го Челябінського артилерійського полку в перший день боїв підбили 5 танків, 2 бронеавтомобіля, знищили 3 міномети, 11 кулеметів, 3 гармати, розсіяли і частково знищили до 1000 німецьких піхотинців і панцергренадер, що забезпечили відбиття чотирьох масованих атак противника.

Вирішення цих завдань не було б можливим без якісного зв’язку, який забезпечили бійці взводі зв’язку штабної батареї під командуванням лейтенанта Григорія Семеновича Сержантова. 23 лютого ним було організоване відновлення зв’язку між дивізіонами і КП полку, особисто були усунуті 23 пошкодження ліній зв’язку. Першим протягнув лінію зв’язку від КП полку до СП 3-го дивізіону (командир дивізіону майор Шендянін) єфрейтор Іван Запорозький. Протягом дня телефоніст чотири рази виходив на лінію зв’язку й усував пошкодження. Не покинув поля бою навіть після отриманих поранень в руку (важке) і ногу Під час останнього виходу брав участь у відбитті атаки німецької піхотної роти, вогнем з автомата знищив 3 гітлерівців. При відбитті атаки загинув. За мужні, відважні дії сержант Василь Жуков, єфрейтори Сергій Новиков та Іван Запорозький були нагороджені орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня (Іван Запорозький - посмертно). Усього 7-ю батареєю старшого лейтенанта Івана Горєлова в боях під Рожищем, Вовнянкою та Руднею з 23 лютого по 3 березня були підбиті і знищені 5 танків, дві 75мм гармати, 3 станкові кулемети, знищені до 180 гітлерівців. Командир батареї був удостоєний ордену Червоного Прапора.

На передовому спостережному пункті при початку наступу німців знаходився телефоніст взводу управління 3-го дивізіону червоноармієць Георгій Йосипович Александров. Коли осколками ворожих мін і снарядів була посічена лінія зв’язку, телефоніст негайно вирушив на усунення пошкоджень і усунув 5 поривів. 8 пошкоджень на лінії від КП командира полку і СП командира 3–го дивізіону усунув телефоніст полкової штабної батареї червоноармієць Василь Максимович Пронський. При поверненні з лінії на зв’язківця напали кілька німецьких автоматників. Телефоніст відбився від ворога, при цьому знищив одного німецького вояка. У шести місцях усунув пошкодження на лінії телефоніст штабної батареї червоноармієць Павло Петрович Васильєв. Так само вміло і безстрашно зв’язківець діяв в бою 25 лютого, коли усунув 3 пошкодження на лінії. Завдяки оперативним діям зв’язківців дивізіон своєчасно отримав координати для стрільби і відкрив вогонь по ворогу. Першими ж залпами було розсіяно до роти піхоти і знищено до 20 ворожих вояків. Червоноармійці Александров, Пронський, Васильєв за мужність в бою були удостоєні медалей «За відвагу».

У подальшому батареї 3-го дивізіону 375-го артилерійського полку прикривали бойові дії стрілецьких полків в районі Рудні.

Німецькі танки і бронемашини прорвали оборону стрілецьких підрозділів і стрімко рухались до вогневих позицій 8-ї батареї. Рішучість проявив командир відділення тяги батареї червоноармієць Юхим Васильович Прикащиков, котрий зі своїми підлеглими швидко вивели гаубиці на іншу вогневу позицію. Згодом Юхим Прикащиков вивів одну з гаубиць з під-ворожого обстрілу. Виважено і вміло діяли навідники гармат молодший сержант Асим Зарифович Мухаєв та червоноармієць Микола Парфенович Соловйов. Розрахунком Асима Мухаєва в бою під Вовнянкою були розбиті два спостережні пункти противника, знищені 2 кулемети, а у складі батареї подавлений вогонь двох артбатарей, розсіяно і знищено до 40 німецьких солдат і офіцерів. Завдяки вмілим діям Миколи Соловйова його розрахунком при відбитті атаки німецьких танків і піхоти в районі залізничного мосту в Рожищі з закритої вогневої позиції були підбиті німецький танк, знищені 2 кулемети, розсіяні і частково знищені до 30 піхотинців противника.

Усього розрахунками 8-ї артилерійської батареї в період боїв з 23 по 29 люте в районі Рудні, Рожища та Вовнянки були підбиті середній танк, подавлений вогонь 2 мінометних батарей, знищені дві вогневі точки і до 50 солдат противника.

Не дивлячись на жаркий бій, приготування гарячої їжі та її доставку на вогневі позиції батарей двічі протягом дня забезпечили кухарі 3-го дивізіону червоноармійці Олександр Дмитрович Буробін та Петро Васильович Пахолков. Також ними термоси з харчами були доставлені на передові спостережні пункти. Дворазове гаряче харчування особового складу 7-ї батареї та доставку снарядів та підніс їх на вогневі позиції розрахунків організував також старшина батареї єфрейтор Іван Андрійович Солдаткін.

У розпал бою з відбиття ворожого наступу боєприпаси на позиції 2-го дивізіону своєчасно доставили бійці під командуванням командира відділення взводу боєпостачання дивізіону старшиною Яковом Михайловичем Шармановим. Розрахунки отримали можливість продовжувати вогонь по ворогу. За військову майстерність і особисту мужність старшина Шарманок, молодший сержант Мухаєв, єфрейтор Солдаткін, червоноармійці Буробін, Пахолков, Прикащиков і Соловйов були нагороджені медалями «За бойові заслуги».

Хоча б як мужньо не бились піхотинці, мінометники й артилеристи, натиск ворога був занадто сильним. Відбиваючись, підрозділи 288-го сп залишили позиції і стали відступати.

Відхід 3-го батальйону залишився прикривати взвод молодшого лейтенанта Хавіна. Лише вночі підрозділ залишив позиції і відступив.

Проте не всім підрозділам вдалось відійти. Окремі підрозділи потрапили у вороже оточення і все ж продовжували битись з ворогом.

Особливо важке становище склалось на ділянці оборони 1-го стрілецького батальйону 288-го сп, яким командував старший лейтенант Валентин Семенович Шарманов. Роти батальйону прикривали підступи до Рожища із заходу, отож потрапили чи не під найсильніший удар німців.

У районі села Переспа натиск ворога стримувала 2-га стрілецька рота 288-го сп під командуванням старшого лейтенанта Пилипа Григоровича Домашева. Бійці роти відзначились в боях під Коростенем (район с.Бехи), визволенні райцентру Березне на Рівненщині (знищили 50 гітлерівців, захопили 4 кулемети і 9 автоматів). А ось тепер стійко відбивала несамовиті атаки чисельно переважаючого ворога, який намагався оволодіти станцією Переспа і вийти до Рожища. Коли німці все-таки прорвали оборону на ділянці сусіда зліва і зайшли в тил роті, старший лейтенант Домашев підняв взводи в атаку. Підрозділ прорвав вороже оточення і вирвався до своїх. При виході з оточення командир роти особисто знищив десяток гітлерівців.

У районі села Михайлин 23 лютого бій з німецькою піхотною ротою з 10:00 ранку вів взвод під командуванням молодшого лейтенанта Петра Герасимовича Косоротикова (рота автоматників 288-го сп). При відбитті першої атаки підрозділом було знищено до взводу ворогів, командир взводу особисто знищив 8 гітлерівців. Проте сили буди занадто нерівні. У складі роти підрозділ відійшов до села Французи, де потрапив в оточення. Лише біля 22:00 автоматники зуміли прорвати кільце оточення і вийти до своїх. Серед тих, хто відважно діяв у оточенні був командир відділення сержант Микола Іванович Черовін. Відділення під його командуванням знищило до взводу ворожої піхоти, Микола Черовін на свій рахунок записав 5 ворогів. 8 гітлерівців знищив автоматник рядовий Іван Петрович Воропай. Навіть поранення не змусило автоматника покинути поле бою. В ходу сутички з ворогом також відзначились автоматники рядові Федір Федорович Жилезнюк (знищив 6 гітлерівців) та Петро Іванович Маложенко (знищив 4-х гітлерівців). Ще чотирьох ворогів знищив рядовий Петро Васильович Дегтяров. Ціною власного життя зупинили просування групи гітлерівців молодший сержант Федір Павлович Шестак і червоноармієць Василь Іванович Портной. Тіла вбитих товаришів виніс з поля рядовий Дегтярьов, а оскілки необхідно було виходити з оточення, то поховали бойових друзів неподалік їх останнього місця бою в лощині що в 100 м на південний захід від Французів.

З 23 лютого по 2 березня у ворожому тилу діяв взвод лейтенанта Петра Самойловича Іваніна (4-та стрілецька рота 288-го сп). 

Офіцери 288-го сп: комвзводу лейтенант П.С.Іванін, командир 2-ї мінроти І.П.Крилов, командир 4-ї ср М.О.Єфремов

Бійці взводу знищували окремі групи гітлерівців, вели розвідку і передавали інформацію по радіостанції, захопленій у ворога, до штабу полку. За 10 днів дій у тилу ворога взводом були захоплені 11 німців. У тилу ворога продовжував воювати стрілець рядовий Яків Петрович Ганяйлов. Ним неодноразово здійснювались завдання з розвідки, а заодно і агітаційної роботи. агітатором серед місцевого населення. У зборі розвідувальних даних та захопленні полонених брали участь також помічник командира взводу сержант Михайло Іванович Саломатов стрільці рядові Василь Іванович Никоненко, Яків Прокопович Онищенко, Іван Іванович Шелапеєв. Серед бійців 4-ї роти також відзначився рядовий Павло Терентійович Яковець, котрий знищив розрахунок німецького кулемета, захопив сам кулемет і гвинтівку. Чотирьох ворогів в боях знищив рядовий Семен Мойсейович Фабрикін. Група бійців на чолі з командиром  взводу вийшла з ворожого оточення лише 2 березня 1944 року. За вмілі дії старший лейтенант Домашев та лейтенант Іванін були нагороджені орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, молодші лейтенанти Харін, Косоротиков і сержант Черовін – орденами Червоної Зірки, рядовий Воропай – орденом Слави 3-го ступеня, лейтенант Малешин, сержант Саломатов, рядові Дегтяров, Ганяйлов, Жилезнюк, Маложенко, Никоненко, Онищенко, Шалапеєв та Яковець – медалями «За відвагу», а сержант Гарін (представлявся до ордену Червоної Зірки) і рядовий Фабрикін- медалями «За бойові заслуги».

Доля оточенців спіткала також групу під командуванням командира гармати 8-ї батареї 375-го Челябінського артилерійського полку сержанта Георгія Олександровича Ільїчова. За 12 днів група чисельністю 32 бійці за 12 днів дій в тилу противника збільшилась до 280 багнетів і вийшла до своїх після прориву оборони противника в районі Луцька. Георгій Ільїчов, який в тилу ворога знищив 12 гітлерівців і вивів загін з оточення був удостоєний ордену Червоної Зірки.