24 лютого тривали жаркі бої на ділянці оборони 26-го гвардійського кавалерійського полку в районі сіл Гірка Полонка та Полонка. Цього дня розрахунком 45мм гармати гвардії єфрейтора Григорія Дмитровича Чистякова було виявлено рух німецької колони по шляху на Луцьк. Гвардії єфрейтор Чистяков двома пострілами з гармати підбив одну вантажівку з піхотою. Німці стали виплигувати з палаючою машини і розбігатись по полю. Декілька снарядів із шрапнеллю завершили справу – на дорозі і полі залишилось лежати до 10 гітлерівських вояків. Григорій Чистяков за той бій отримав орден Слави 3-го ст.

З огляду на обстановку, командиром 3-го шабельного ескадрону була вислана розвід група чисельністю 3 чол. на чолі з командиром відділення управління гвардії сержантом Василем Степановичем Каталовим. Не встигли бійці перейти лінію фронту, які стикнулись з німецькими розвідниками. В сутичці гвардійці розсіяли ворожу групу, при цьому гвардії сержант Каталов особисто знищив двох гітлерівців, а одного взяв у полон. За рішучі і мужні дії був нагороджений медаллю «За відвагу». Медалі «За відвагу також був удостоєний зв’язковий 3-го ескадрону гвардії рядовий Степан Йосипович Лазарєв, котрий в розвідці здобув цінні відомості про склад німецьких підрозділів на ділянці оборони ескадрону та підтягування резервів. Окрім того в ході боїв ним неодноразово виконувались доручення комеска щодо передачі розпоряджень командирам взводів та донесень до штабу полку.

При наступі на село 1-го шабельного ескадрону відзначився навідник ПТР гвардії рядовий Олександр Федорович Земляничний. На підступах до Гіркої Полонки з протитанкової рушниці він знищив 5 гітлерівців, а під час бою в селі обійшов позиції ворога і вогнем з автомата впритул знищив ще 8 ворогів. Був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня (представлявся до ордену Червоної Зірки).

У районі села Полонка ворога влучним вогнем зустріли розрахунки 1-ї батареї 49-го окремого мінометного дивізіону. Розрахунок, навідником якого був рядовий Олександр Ілліч Тутинін знищив 6 підвод та до 50 ворожих піхотинців. Згодом відзначився при відбитті німецьких контратак в районі Торговиці (15.03) та при взятті с.Опариси (26-28.03). За мужність і відвагу був нагороджений орденом Слави 3-ї ступені (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня).

Ситуація в районі Луцька у ці дні була досить непевною, лінія фронту остаточно встановлена не була, досить часто радянські і німецькі підрозділи самі того не відаючи знаходились в тилу один одного. Саме за таких обставин відзначився старшина батареї 180-го гамп гвардії Іларіон Якович Сафонов. При доставці продовольства на позиції батареї старшина Сафонов виявив двох німецьких солдат, які супроводжували підводу. Старшина влаштував засідку і напав на безпечних німців. Під конвоєм гітлерівці були доставлені до штабу полку. При поверненні зі штабу Іларіон Якович вивив ще 6 підозрілих осіб, яких також заарештував і від конвоював до штабу полку. У ході перевірки було виявлено, що ці особи мали намір здійснити диверсію в розташуванні управління полку. Гвардії старшина І.Я.Сафонов за пильність і вмілі дії був нагороджений медаллю «За відвагу» (представлявся до ордену Червоної Зірки).

У ніч з 24 на 25 лютого на ділянці 7-го гвардійського кавалерійського полку (командир - гвардії полковник Мнишенко) 2-ї гв.кд одним з перших через Стир в районі колонії Гнідава переправились шабельні взводи під командуванням гвардії лейтенанта Лутфірахмана Аблєєва (3-й ескадрон), гвардії лейтенанта Олександра Васильовича Кирюшкіна та взвод станкових кулеметів гвардії молодшого лейтенанта Леоніда Семеновича Курганова (1-й ескадрон). Кавалеристи з ходу атакували німецькі позиції і на ранок 25 лютого увірвались на околиці колонії Гнідава. Вогнем кулеметів атаку товаришів прикривав взвод Леоніда Курганова. В цьому бою гвардії лейтенант Аблєєв був важко поранений. Гвардії молодший лейтенант Курганов загинув наступного дня, 26 лютого, при відбитті німецької атаки. Того дня кулеметники його взводу знищили понад 20 ворогів. Гвардії лейтенанти Аблєєв і Кирюшкін згодом були нагороджені орденами з Червоної Зірки, а гвардії молодший лейтенант Курганов – орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня посмертно.

Уміло керував підлеглими помічник командира взводу ПТР гвардії молодший сержант Володимир Іванович Пресняков. При штурмі Гнідави вогнем з автомата він знищив 5 гітлерівців. У бою був поранений, але продовжував командувати взводом до виконання завдання. За мужність і відвагу був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

До кінця дня 25 лютого ескадрони 7-го гвардійського кав полку повністю очистили район колонії Гнідава від ворога і закріпились на її околицях.

Дії 7-го гвардійського кавалерійського полку в районі колонії Гнідава також підтримали мінометники 27-го гв.кп. Вогонь був настільки щільний, що розрахунки використали всі свої боєприпаси. Виручив їздовий гвардії рядовий Костянтин Лук’янович Гаврук, котрий під сильним артилерійсько-мінометним вогнем противника своєчасно доставив міни на вогневі позиції. За кмітливість був удостоєний медалі «За бойові заслуги».

На 06:30 25 лютого 8-й гвардійський кавалерійський полк гвардії підполковника Зозулі зайняв висхідне положення для наступу в районі Красне - Кічкарівка.

Ще підрозділи полку були в русі, а розвідники взводу полкової розвідки вже діяли у ворожому тилу. Відділення під командуванням гвардії молодшого сержанта Василя Олександровича Глухова протягом доби здійснювало розвідку в районі села Гончарка і зібрало повні відомості про систему оборони і склад угрупування противника. Командир розвідувального роз’їзду гвардії молодший сержант Глухов, розвідники гвардії рядові Степан Миколайович Коростий, Марк Гнатович Петров були нагороджені орденами Слави 3-го ступеня.

Після оцінки інформації, здобутої розвідкою, було вирішено організувати наступ двом ешелонами, при цьому три ескадрони у 1-му ешелоні, а один у 2-му.

4-й шабельний ескадрон, посилений однією 45мм, однією 76мм гарматами та взводом 82 мм приготувався до атаки в районі 600м на захід від кладовища в районі Красного. Завданням ескадрону було оволодіти висотою в районі колонії Кічкарівка, а в подальшому північною околицею Заборолі. Дії ескадрону підтримувала одна батарея 1244-го лсап, яка повинна була своїм вогнем відбити можливі атаки противника з напрямку Боголюби (ділянка оборони 121-ї гв.сд), колонія Іванівка. 3-й шабельний ескадрон з двом 45мм, двома 76мм гарматами та взводом 82мм мінометів повинен був оволодіти Великим Омеляником та в подальшому – південною околицею Заборолі. 2-й шабельний ескадрон з однією 76 мм гарматою при підтримці 2-ї батареї 177-го гамп та мінометного взводу повинен був з району Пильне оволодіти висотою 224,9, а в подальшому вийти на західну околицю хутора, що знаходився в 1.5км на південь від Заборолі. В стику між 2-м і 3-м ескадронами повинні були наступати дві батареї 1244-го лсап. У районі південної околиці Красного розташувався резерв командира полку - 1-й шабельний ескадрон гвардії старшого лейтенанта Кузнєцова з однією 45мм гарматою. Головним завданням ескадрону було відбити можливий контрнаступ противника з району кол.Гнідава, Гончарка, Городище. Приданий полку 2-й батальйон 111-ї танкової бригади під командуванням капітана Олексія Семеновича Корольова повинен був наступати попереду бойових порядків ескадронів 1-го ешелону.

Командир 8-го гвардійського кавалерійського полку гвардії підполковник А.Л.Зозуля з офіцерами частини. Фото з архіву Л.Вороновицької

На заваді було одне – попереду було мінне поле. Завдання з розмінування отримали сапери взводу гвардії молодшого лейтенанта Йожикова. Під вогнем противника сапери проробили проходи, за якими танки змогли йти в атаку. За наведення переправи в районі Рафалівки та швидке розмінування гвардії молодший лейтенант Федір Олексійович Йожиков був нагороджений орденом Червоної Зірки. Ордену Червоної Зірки був також удостоєний командир відділення саперів гвардії сержант Кабдула Курмангужин.

0 08:00 полк перейшов у наступ. Не дивлячись на сильний супротив ворога, ескадрони рухались вперед. На 13:00 4-й ескадрон гвардії старшого лейтенанта Шинкарецького вийшов до мосту, що північніше Великого Омеляника, де вимушений був зупинитись і зайняти оборону. 2-й та 3-й ескадрони до цього часу за підтримки танків 2/111 тбр та самохідок СУ-76 1244-го сап вибили німців з південної (2-й ескадрон) та північної (3-й ескадрон) околиць Малого Омеляника.

Ще під покровом темноти шабельний взвод гвардії лейтенанта Григорія Івановича Кудрявцева вийшов у фланг противника і зачаївся. Коли ескадрони пішли в атаку, бійці взводу Кудрявцева нанесли ворогу неочікуваний удар. Не витримавши флангового удару, ворог залишив на полі бою 60 вбитих (взводом Кудрявцева було знищено до 30 гітлерівців) і став відступати. 2-й ескадрон зайняв першу лінію оборони противника. За мужність, відвагу та офіцерську кмітливість гвардії лейтенант Кудрявцев був нагороджений орденом Червоної Зірки (представлявся до ордену Вітчизняної війни 1-го ступеня).

Після поранення командира взводу командування підрозділом прийняв помічник командира взводу гвардії старший сержант Аким Іванович Маслов. Бійці під його командуванням знищили до 40 ворогів, а сам сержант – до 10. Також був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Одним із перших свій взвод підняв в атаку гвардії старший лейтенант Іван Тимофійович Томшин. У ворожих траншеях бійцями його взводу були знищені 3 станкові та ручний кулемет, до 25 німецьких солдат і офіцерів. Зручну позицію на фланзі зайняв навідник станкового кулемету гвардії рядовий Анарбай Сатбилдиєв. У бою за Великий Омеляник він знищив до 20 гітлерівців та подавив вогонь трьох кулеметів. Був представлений до ордену Червоної Зірки, проте першою нагородою кулеметника став орден Слави 3-го ступеня.

Приклад підлеглим в бою показував командир 3-го шабельного ескадрону гвардії старший лейтенант Максим Арефійович Алексєєв. Ескадрон під його командуванням (діяв на правому фланзі полку) вміло використав складки місцевості, обійшов позиції противника в Великому та Малому Омелянику, відрізав вогнем шлях відходу в напрямку до Заборолі. Згодом бійці ескадрону вдарили противнику у фланг і змусили його до відступу. Ескадроном було знищено до 200 ворожих вояків, лише частина змогла прорватись до Заборолі. Гвардії старший лейтенант Алексєєв був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.

При атаці ворожої лінії оборони десяток ворожих солдат вогнем із автомата знищив командир відділення гвардії старший сержант Дем’ян Васильович Веретенцев. Коли був поранений командир взводу, сержант Веретенцев з ризиком для власного життя евакуював його до тилу. Був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Штурм висоти

Атаку 3-го ескадрону в районі Омеляника вогнем зі станкового кулемета підтримував розрахунок гвардії сержанта Івана Григоровича Красникова. В бою 25 лютого цим розрахунком були знищені понад десять гітлерівців, 2 кулемети противника з розрахунками.

3 станкові кулемети були знищені вогнем 76мм гармат взводу гвардії лейтенанта Григорія Єфремовича Саєнка.

Гітлерівці з боєм відійшли на східну околицю Великого Омеляника та до обладнаного опорного пункту на висоті 224,9. Від захоплених полонених були отримані відомості про те, що на ділянці наступу 2-ї гв.кд діє нещодавно перекинута «Дивізія генерал-губернаторства», а в смузі наступу 8-го гв.кп 185-й батальйон полку «Лемберг» (Landesschützen-Regiment Lemberg).

Зі слів полонених, їхні частини отримали завдання відбити в червоних Луцьк і в подальшому наступати на Рівне, Дубно у фланг і тил військам 13-ї радянської армії.

(Існує певне неспівпадіння даних, наведених в радянських документах періоду лютого-березня 1944 року щодо складу полку «Лемберг». За даними http://www.lexikon-der-wehrmacht.de до складу територіального стрілецького полку «Лемберг» входили 887, 888 та 990-й стрілецькі батальйони).

Документи німецького фельдфебеля, який з березня по листопад 1944 року проходив службу у 990-му батальйоні полку «Лемберг».

Фото з сайту http://www.hydroponicsonline.com)

У ході наступу на Великий та Малий Омеляник відзначилось багато командирів та бійців.

Взвод молодшого лейтенанта Михайла Івановича Короткова одним з перших вийшов до німецьких траншей на околиці Малого Омеляника і закидав ворога гранатами. Потім з криками «Ура!!» бійці оволоділи першою лінією оборони, знищивши при цьому до 30 гітлерівців. 4 ворогів молодший лейтенант Коротков знищив особисто. В бою був поранений, але продовжував командувати підрозділом до закінчення атаки. Був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Екіпаж самохідної гармати 2-ї батареї 1244-го ласп молодшого лейтенанта Василя Федоровича Гайдука при штурмі с.Малий Омеляник підбив танк Т-ІІІ, знищив до взводу піхоти противника та захопив трофей - 50мм міномет. Навідник гармати сержант Олексій Іванович Охременко вміло використовував можливості своєї грізної зброї, вогнем з відкритих позицій знищив до 35 ворогів, німецький спостережний пункт та подавив вогонь станкового кулемета. Екіпаж самохідки молодшого лейтенанта Тимофія Єгоровича Діденка вогнем з відкритих вогневих позицій знищив спостережний пункт противника на південній околиці Малого Омеляника та розсіяв групу піхотинців чисельністю 15 чоловік.

Уміло діяв екіпаж самохідної установки 1-ї батареї, якою командував випускник Чкаловського танкового училища молодший лейтенант Григорій Ілліч Довбня. Бойова машина знищила 3 станкові кулемети, 2 протитанкові гармати та 10 піхотинців ворога. Наступного дня лейтенант Довбня, котрий пройшов дорогами війни з першого її дня, отримав смертельне поранення. Посмертно був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.

Т-ІІІ (Pz Kpfw III Ausf D)

У бойових порядках 2-го ескадрону 8-го гв.кп вміло діяли бронебійники взводу ПТР під командуванням гвардії лейтенанта Якова Івановича Астахова. Коли шабельники ескадрону залягли під щільним кулеметним вогнем противника, вперед були висунуті розрахунки ПТР. Бронебійники один за одним знищили 5 ворожих кулеметів та до 15 гітлерівців. Ескадрон продовжив наступ і увірвався на ворожі позиції.

Атаку кіннотників вогнем в боях 25-26 лютого підтримали артилеристи полкової батареї 45мм гармат. Уміло діяв вогневий взвод під командуванням гвардії лейтенанта Івана Феоктистовича Безуглова. Прицільним вогнем були знищені два десятки гітлерівців. В бою командир взводу замінив пораненого навідника гармати і влучним пострілом знищив танковий кулемет ворога з розрахунком. Навідник 45мм гармати гвардії рядовий Іван Кіндратович Лебедин у складі розрахунку подавив 4 вогневі точки противника і знищив до 20 ворожих солдат. Артилерист продовжував вести вогонь по ворогу і після отриманого поранення і покинув поле бою лише після виконання поставленої задачі і наказу командира розрахунку. За вмілі дії та самовідданість гвардії лейтенант Безуглов та гвардії рядовий Лебедин були нагороджені орденами Червоної Зірки.

25 лютого в районі села Малий Омеляник стійко і мужньо бились ворогом бійці 1-го стрілецького батальйону 342-го гв.сп. Значна група бійців 1-го батальйону була удостоєна урядових нагород. Так, медаллю «За відвагу» були нагороджені командир стрілецького відділення гвардії молодший сержант Анатолій Микитович Коркін (при атаці на німецькі позиції першим увірвався в німецьку траншею, гранатами і вогнем з автомата знищив 8 гітлерівців), стрільці гвардії червоноармійці Купріян Романович Бондарчук (під час відбиття трьох атак ворога знищив 6 гітлерівців), Олександр Кирилович Гордієнко (протягом доби вів спостереження за противником і передавав цінні відомості про нього, знищив двох гітлерівців), Петро Хомович Горбов (своєчасно доставляв розпорядження і донесення, при відбитті контратаки вбив двох ворогів), Мойсей Іванович Гура (виконував обов’язки старшини роти, своєчасно доставляв на передові позиції гарячу їжу та боєприпаси; під час одного з рейдів зустрів групу німецьких солдат, чотирьох з них вбив, а п’ятого поранив і взяв у полон), Омелян Іванович Івашко ( коли в ході атаки закінчились боєприпаси, гвардієць з гранатам кинувся до німецької позиції і знищив німецький кулемет з розрахунками),  телефоністка полкової роти зв’язку Тамара Миколаївна Ізмайлова (без сну декілька діб працювала на комутаторі, неодноразово усовувала порушення на лінії зв’язку). Відзначився також командир гармати батареї 45мм гармат гвардії єфрейтор Віктор Іванович Нікітін, котрий в ході наступу на Малий Омеляник викотив гармату на позицію для ведення вогню прямим наведенням, знищив Дзот і надав змогу радянській піхоті рухатись вперед. Як і його однополчани був нагороджений медаллю «За відвагу».

25 лютого жорсткі бої йшли також на рубежі Кічкарівка – Боголюби. Підрозділи 121-ї гв.сд отримали завдання вибити німців з Боголюбів і закріпитись на зайнятому рубежі.

Відважно і вміло серед інших діяли офіцери і бійці 3-го стрілецького батальйону 342-го гв.сп. Особливо відзначились стрілець гвардії червоноармієць Єгор Юхимович Кирилов, котрий при атаці на Боголюби знищив двох ворожих солдат, а третього захопив у полон.

Зв’язок між штабами полку і 3-го стрілецького батальйону постійно його підтримував телефоніст полкової роти зв’язку гвардії єфрейтор Пилип Онисимович Шкуренко. Протягом бою він чотири рази усував пошкодження на лінії. Ворожі атаки були затримані також завдяки вмілим діям саперів полку. Так, гвардії єфрейтор Віталій Іванович Танський встиг встановити перед переднім краєм 105 протипіхотних мін, які згодом затримали ворога на рубежі. За вмілі дії гвардії єфрейтор Шкуренко, гвардії червоноармійці Кирилов і Танський були нагороджені медалями «За відвагу».

У кульмінаційний момент бою на ділянці 2-го стрілецького батальйону в районі Боголюб пораненого командира роти замінив старшина роти гвардії червоноармієць Андрій Єгорович Устименко. Під його командуванням рота вибила ворога з позицій і оволоділа населеним пунктом. Вдалій атаці сприяли рішучі дії кулеметника гвардії червоноармійця Івана Адамовича Шахрайчука. Відважний боєць зайняв вигідну позицію на околиці лісу і нищівним вогнем впритул (біля 100 м) змусив ворожий піввзвод (до 18 бійців) відступити. За свої подвиги гвардії червоноармійці Устименко і Шахрайчук були нагороджені медалями «За відвагу».

При підтримці наступу стрілецьких підрозділів вміло командував своїм відділенням гвардії червоноармієць Федір Маркович Тяпко. Бійці під його командуванням знищили дві ворожі вогневі точки. Розрахунок станкового кулемету у складі якого воював гвардії червоноармієць Яків Никифорович Старовойт (2-га кулеметна рота) опинився у ворожому оточенні, але продовжував бій. Від ворожих куль і осколків снарядів загинули два товариші Старовойта, але кулеметник вів вогонь по ворогу. В бою знищив 12 гітлерівців. Коли бій стих і на втомлену боєм землю опустилась ніч, Яків Старовойт виніс станковий кулемет і пробився до свого підрозділу. Гвардії червоноармієць Старовойт був нагороджений медаллю «За відвагу», а гвардії червоноармієць Тяпко – медаллю «За бойові заслуги».

Супровід стрілецьких підрозділів у наступі здійснювали і розрахунки 120-го гвардійського окремого винищувального протитанкового дивізіону під командуванням гвардії капітана Миколи Івановича Носова.

М.І.Носов

Атака стрілецьких підрозділів була успішною. Ворог відступив. Однак після перегрупування німці завдали контрударів з за заходу і північного заходу. Атакуючу піхоту підтримали танки і самохідні гармати. Тоді знову в смертельний двобій вступили протитанкісти 120-го гвовптдн.

Особливо в бою цього дня відзначились воїни  вогневих взводів 1-ї батареї, якими командували гвардії молодші лейтенанти Петро Павлович Михайлов та Анатолій Іванович Немченко. При відбитті німецької контратаки розрахунками взводу Петра Михайлова були знищені 2 ворожі танки, автомобіль з 75мм гарматою, кулемет з розрахунком, два десятки ворожих піхотинців, а також 7 підвод з вантажами.

Взводом Михайла Немченка, який займав вогневі позиції на північний захід від Кічкарівки були знищені два середні танки, 75мм гармату, 2 кулемети з розрахунками, два десятки німецьких піхотинців. Коли гітлерівці прорвали радянську оборону гвардії молодший лейтенант Немченко з трьома бійцями відділення управління опинився в оточенні. Під покровом ночі офіцер з підлеглими прорвались через вороже кільце, при прориві в рукопашній сутичці Немченко особисто знищив трьох ворогів. За вміле управління вогнем взводу П.П.Михайлов був удостоєний ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня, а гвардії молодший лейтенант Немченко, котрий також представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня – орденом Червоної Зірки.

Вміло і мужньо діяв навідник гармати гвардії червоноармієць Федір Євдокимович Алпатов. Від вогню протитанкіста загинули до двох десятків гітлерівців. Піхота була відсічена від танків. Вибухом ворожого снаряду червоноармієць був контужений, проте продовжував вести вогонь по ворогу. При відбитті цієї атаки ним був підбитий німецький середній танк, 4 підводи і мотоцикл. За мужність гвардії червоноармієць Алпатов був нагороджений орденом Слави 3-го ст. Танк противника, два кулемети з розрахунками і до взводу піхоти знищив розрахунок протитанкової гармати, де обов’язки відразу двох номерів обслуги виконував гвардії червоноармієць Василь Андрійович Колесник.

Стійко і вміло протистояли ворогу протитанкісти 4-ї гармати, замковим якої був гвардії червоноармієць Петро Іванович Коркін. Завдяки злагодженій роботі розрахунку були знищені танк, 37мм гармата з розрахунком, станковий кулемет і до відділення німецької піхоти. За мужні дії на полі бою Петро Коркін (представлявся до ордену Червоної Зірки) та Василь Колесник були нагороджені медалями «За відвагу».

При відбитті німецьких контратак та атаці на Боголюби вміло діяли розрахунки мінометної роти 340-го гв.сп під командуванням гвардії лейтенанта Іллі Андрійовича Сергєєва. Так, вогневий взвод гвардії молодшого лейтенанта Олександра Григоровича Коновалова при відбитті ворожого наступу знищив до 60 гітлерівців, а при наступі на Боголюби ще 25. Також мінометники захопили трофейний кулемет, який здали на склад артпостачання полку. Гв.мол.лейтенант Коновалов був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Завдання із ведення спостереження за противником на передовому спостережному пункті виконував стрілець гвардії червоноармієць Андрій Григорович Котляр зі своїм напарником. Спостерігачі обладнали позицію біля одного з покинутих будинків і приступили до виконання завдання. Незабаром група німецьких солдат чисельністю до 15 чоловік вийшла в район позиції. Розвідники підпустили ворога на близьку відстань, а тоді відкрили вогонь. Німці покинули 4 трупи і швидко відійшли назад. За декілька хвилин на розвідників обрушився шквал мін. Напарник Андрія Котляра був поранений. Після мінометного обстрілу німці з двох сторін стали наближатись до позиції. Котляр знову підпустив ворогів, а тоді вдарив впритул. Вогнем з автомата він знищив трьох гітлерівців з однієї групи, а другу закидав гранатами. Після того як німці відступили гв.червоноармієць Котляр виніс з поля бою пораненого товариша і благополучно повернувся до своїх. За рішучі і мужні дії А.Г.Котляр був удостоєний ордену Червоної Зірки. Ордену Червоної Зірки за вмілі дії в районі села Боголюби також був удостоєний навідник 76мм гармати гвардії єфрейтор Віктор Олександрович Митропольський. За п’ять днів боїв ним були знищені два кулеметні гнізда, 81мм міномет, до 30 гітлерівців, подавлений вогонь трьох кулеметів, протитанкової гармати, двох мінометів. Це була вже четверта нагорода артилериста, який воював з листопада 1941 року. До цього він був удостоєний двох медалей «За відвагу» (лютий і серпень 1943р.), ордену Слави 3-го ступеня (грудень 1943).

Стійко бились з ворогами артилеристи 313-го гв.ап. Із отриманням наказу командира батареї відкриту вогневу позицію під вогнем противника зайняв розрахунок гармати гвардії старшого сержанта Івана Федоровича Моісеєва. Влучними пострілами був підбитий німецький танк і знищені до взводу ворожої піхоти. Осколками ворожого снаряду командир гармати був важко поранений, але продовжував керувати вогнем. За стійкість і мужність гвардії ст. сержант Моісеєв був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

При відбитті німецьких контратак до 80 солдат і офіцерів ворога і 5 кулеметних гнізд влучними пострілами знищив навідник 76мм гармати гвардії червоноармієць Михайло Григорович Фомічов. Ним же був подавлений вогонь двох мінометних батарей, 75мм гармати, чотирьох кулеметів. Багато цілей були «накриті» завдяки вмілим діям артилерійських розвідників-спостерігачів. Під час боїв в районі «Боголюбської ферми» відзначився гвардії червоноармієць Михайло Михайлович Ігнатьєв . Завдяки його даним і корегуванню вогню розрахунками 313-го гв.ап були знищені спостережний пункт, 5 кулеметних гнізд, розсіяно і частково знищені до 2-х взводів противника. Під час атаки на позиції противника особисто знищив німецького офіцера і 5 солдат. З бойових порядків піхоти протягом боїв 24-28 лютого виявляв цілі і передавав координати для ведення вогню командир відділення розвідки 313-го гв.ап гвардії сержант Микола Данилович Буркін. Завдяки його даним батареями полку був подавлений вогонь батареї 81мм мінометів та знищено три кулеметні гнізда. Микола Буркін за вмілі і мужні дії був нагороджений орденом Червоної Зірки, а Михайло Фомічов та Михайло Ігнатьєв, котрі також представлялись до цієї бойової нагороди були нагороджені медалями «За відвагу».

Продовжувались 25 лютого бої і на ділянці 337-го гв.сп 121-ї гв.сд і в районі с. Липляни. При переправі через Стир поранення в голову отримав командир стрілецького відділення гвардії сержант Анатолій Петрович Філіппов. Проте молодший командир і на далі командував своїм підрозділом, вивів бійців на новий рубіж і організував відбиття німецької контратаки. При відбитті останньої особисто знищив 18 ворожих солдат і офіцерів. За мужність і відвагу, проявлену в боях з ворогом гвардії сержант Філіппов був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Висування значних сил піхоти і танків противника 25 лютого своєчасно виявив командир вогневого взводу 2-ї мінометної батареї 337-го гвардійського стрілецького полку гвардії лейтенант Андрій Павлович Гетьман. За командою офіцера розрахунки зайняли позиції і приготувались до відбиття атаки. Біглий вогонь мінометників змісив піхоту залягти. Німці залишили на полі бою 47 трупів і 5 розбитих кулеметів відійшли. Танки, які залишились без супроводу піхоти вимушені були повернути назад також. За цей бій гвардії лейтенант Гетьман був удостоєний ордену Червоної Зірки.

Ще одну групу ворога, яка зосереджувалась на березі Стиру для нанесення контрудару з правого флангу, виявив командир стрілецького взводу гвардії молодший лейтенант Володимир Іванович Мареєв (5-та стрілецька рота). Офіцер моментально прийняв рішення атакувати противника, хоча сили останнього явно переважали сили взводу. Раптовість атаки відіграла свою роль – ворог був розсіяний. В бою Володимир Мареєв особисто знищив трьох ворогів і отримав важке поранення. За рішучі дії і особисту мужність був нагороджений орденом Червоної Зірки (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня).

Ворожу групу, яка намагалась просочитись на лівому фланзі роти вогнем з кулемета зустрів кулеметник 2-ї кулеметної роти гвардії червоноармієць Михайло Антонович Бужинський. Від влучного вогню кулеметника замертво впали 5 німців, інші вимушені були відійти назад. За вмілі дії гвардієць був удостоєний медалі «За відвагу».

У цьому ж районі з ворогом бились розрахунки 1-ї кулеметної роти. При атаці на село Липляни особливо відзначились бійці 1-го кулеметного взводу під командуванням гвардії молодшого лейтенанта Василя Павловича Нечаєва. Вміло й рішуче діяв навідник станкового кулемету кавалер медалі «За відвагу» гвардії червоноармієць Михайло Васильович Штепа. Прицільним вогнем він знищив 2 кулеметні точки противника і до 15 ворожих піхотинців. В бою отримав 8 поранень, але продовжував вести вогонь по ворогу, аж поки німецька міна не обірвала його молоде життя. Кулеметника в бою замінив Василь Нечаєв. Досвідчений офіцер (воював з серпня 1942 року) не тільки вміло організував вогневу підтримку стрілецьких підрозділів, але й сам показував підлеглим приклад, як треба бити ворога. В бою особисто знищив 2 кулемети противника з розрахунком, до 30 німецьких солдат. Двічі поранений комвзводу продовжував бій. Пряме попадання міни обірвало життя відважного офіцера, котрий ще встиг побачити, як стрілецькі роти оволоділи Липлянами.

Ні від кроку від піхоти не відставав навідник станкового кулемету гвардії червоноармієць Петро Васильович Чуприков. З наближенням до німецьких траншей розрахунок швидко встановив кулемет і повів прицільний вогонь по ворогу. Від влучних черг замовк німецький кулемет, впали замертво 20 гітлерівців. По позиціям кулеметників вдарили німецькі міномети, але розрахунок продовжував вести вогонь. Лише пряме попадання міни і смерть змусили гвардії червоноармійця Чуприкова припинити вогонь.

За мужність і героїзм гвардії молодший лейтенант Нечаєв (представлявся до ордену Вітчизняної війни 1-го ступеня) та гвардії червоноармійці Штепа і Чуприков (представлявся до ордену Вітчизняної війни 1-го ступеня) посмертно були нагороджені орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня. Прах відважних воїнів покоїться у братській могилі на Пагорбі Слави в Луцьку.

Меморіальні плити з прізвищами В.П.Нечаєва та П.В.Чуприкова

Протягом боїв 24 і 25 лютого в районі Липлян добросовісно виконував обов’язки посильного командира 5-ї стрілецької роти гвардії червоноармієць Олександр Іванович Заровний. Коли рота пішла в атаку Олександр Заровний першим піднявся в атаку, вогнем з автомата знищив трьох гітлерівців. Вміло діяв також зв’язковий командира 1-го стрілецького батальйону гвардії червоноармієць Петро Якович Ковальчук. При наступі на Липляни він 4 рази під щільним вогнем противника своєчасно передав розпорядження комбата командирам рот, а при відбитті німецької контратаки мужньо відбивався від німців.

Підрозділи батальйонів несли значні втрати. Пораненим товаришам на допомогу прийшли бійці-медики. 10 однополчан виніс зі зброєю з поля бою і надав першу медичну допомогу санінструктор 3-ї стрілецької роти гвардії червоноармієць Мойсей Іванович Масюк.

За мужність на полі бою гвардії червоноармійці Замовний, Ковальчук, Масюк були нагороджені медалями «За відвагу».