Після звільнення Луцька частини 1-го гвардійського кавалерійського корпусу отримали завдання розвивати наступ, а заодно промацати ворожу оборону у всіх напрямках.

Вже 2 лютого 2-й ескадрон 4-го гвардійського кавалерійського полку отримав завдання форсувати Стир і наступати в напрямку на Чаруків. Для забезпечення зв’язку між штабом полку і ескадроном був направлений начальник рації РБ гвардії старший сержант Олексій Іванович Хомяков. Не дивлячись на значну відстань (понад 25 км) та погані метеоумови, Олексій Хомяков таки забезпечив надійний зв’язок за що був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Схема боїв 1-го гвардійського кавалерійського корпусу на Волині

3 лютого 6-й гвардійський кавалерійський полк 1-ї гв.кд в районі села Звірів зустрівся із колоною противника, яка йшла з Рівного в напрямку на Луцьк. Першими у бій вступили 4-й шабельний ескадрон 6-го гв.кп та 1-ша батарея 174-го гвардійського кінного артилерійсько-мінометного полку.

Головний танк підпалив, а ще один підбив влучними пострілами розрахунок гармати 1-ї батареї, де навідником був гвардії єфрейтор Олександр Семенович Дьомін, а номером обслуги гвардії єфрейтор Семен Романович Ковальов. Німецькі танки стали розстрілювати вогневу позицію, усі номери обслуги отримали важкі поранення, але продовжували вести вогонь, аж поки противник не відійшов назад. За рішучі, вмілі, мужні дії артилеристи були нагороджені орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня.

В один з найжаркіших моментів бою вбитого командира взводу 4-го ескадрону замінив комсорг 6-го гв.кп гвардії молодший лейтенант Олександр Іванович Копитін, котрий не тільки організував відбиття наступу, але й сам перший піднявся в атаку. Був представлений до нагородження орденом Богдана Хмельницького ІІІ ст., але отримав орден Червоної Зірки.

12 ворогів в бою в районі села Звірів знищили бійці відділення гвардії старшого сержанта Петра Гаманенка, при цьому командир відділення записав на свій рахунок 3-х солдат противника.

Нищівним для противника був вогонь розрахунку станкового кулемету яким командував гвардії сержант Іван Кузьмович Закопко. Кулеметники діяли на лівому фланзі ескадрону і підтримували вогнем кіннотників. Коли під вогнем противника кавалеристи залягли, Іван Закопко разом з кулеметником гвардії червоноармійцем Опанасом Миколайовичем Матвейчуком висунулись вперед і подавили вогонь ворога, а згодом відбили контратаку противника. Від кулеметних черг на волинській землі знайшли кінець свого земного життя 12 гітлерівців. За вмілі дії та активну участь у відбитті ворожої контратаки гвардії сержант Закопко та гвардії червоноармієць Матвейчук були нагороджені орденами Слави 3-го ступеня.

У бою в районі с.Звірів також вміле і рішуче діяв розрахунок станкового кулемета під командуванням гвардії молодшого сержанта Максима Микитовича Лебедя. Від влучного вогню кулеметника на полі бою залишились 15 ворогів. Згодом розрахунок Максима Лебедя відзначився в бою за село Переспа Рожищенського району.

Шабельників вогнем підтримали мінометники взводу, яким командував гвардії лейтенант Анатолій Кіндратович Плотников. При відбитті масованих атак танків і піхоти ворога мінометники знищили до взводу піхоти.

Також відзначився також розвідник полкової батареї 76мм гармат гвардії єфрейтор Валеріан Степанович Скрибук, котрий при прориві противником оборони ескадрону першим піднявся в контратаку, знищив двох гітлерівців, відбив у німців захоплену ними гармату та за допомоги кіннотників евакуював її на нову позицію. Згодом Валеріан Скрибук відзначився в бою 28 лютого в районі с.Михайлин (Рожищенський район).

Щоб уникнути загрози танкової атаки ворога командиром 6-го гв.кп гвардії майором Чумаковим було наказано замінувати міст поблизу станції Звірів. З поставленим завданням на «відмінно» впорався сапер гвардії старший сержант Пімен Іванович Сафонов. У подальших боях в районі м.Рожище Пімен Іванович неодноразово здійснював керівництво будівництвом переправ через Стир, при чому усі вони були готові достроково. За вмілі дії гвардії старшина Сазонов був нагороджений орденом Червоної Зірки (представлявся до ордену Слави 3-го ступня).

Цього ж дня 6-й гвардійський кавалерійський полк витримав удар німецького угрупування, яке рвалось до Луцька в напрямку з Рівного. При відбитті танкової атаки відзначився розрахунок гармати 1-ї батареї 174-го гвардійського кінного артилерійсько-мінометного полку гвардії кавалера ордену Червоної Зірки та медалі «За відвагу» молодшого сержанта Спиридона Якимовича Наріжного. Відкриту вогневу позицію артилеристів атакували одночасно чотири ворожі танки. В момент, коли був поранений навідник гармати гвардії сержант Дьомін, на його місце став і відкрив вогонь по ворогу номер обслуги кавалер двох медалей «За відвагу» гвардії єфрейтор Олексій Олександрович Бутенко. Розрахунок гармати в тому бою знищив один танк, а ще один підбив. Два танки противника повернули назад. Гвардії молодший сержант Наріжний був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня (представлявся до ордену Вітчизняної війни 1-го ступеня), а гвардії єфрейтор Бутенко - орденом Червоної Зірки (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня).

Не дивлячись на те, що танки і бронеавтомобілі відійшли назад, ворожа піхота продовжували атакувати позиції 1-ї батареї 174-го гвкамп. Для відбиття атак піхотинців були задіяні бійці взводу управління батареї під командуванням гвардії старшого лейтенанта Дмитра Стефановича Артеменка. Розвідники та зв’язківці відбили атаку ворога і знищили при цьому два десятки солдат противника. Командир взводу був нагороджений медаллю «За відвагу» (представлявся до ордену Червоної Зірки»).

Протягом бою постійний радіозв’язок підтримував начальник рації РБК гвардії сержант Павло Петрович Кутицький. Надійний зв’язок командування полку з ескадронами дозволив успішно відбити атаки ворога, який намагався прорватись до Луцька.

Тим часом 1-й гвардійський кавалерійський полк зачищав околиці Вишнева від залишків ворога. При обході лінії зв’язку телефоністи 1-го окремого гвардійського ескадрону зв’язку, серед яких був гвардії рядовий Іван Омелянович Ясенчук, зіткнулись з групою німців. В ході короткої сутички ворожа група була ліквідована. Трьох ворогів зі своєї зброї знищив Іван Ясенчук. За бої під Луцьком та в районі Бочарівки в березні 1944 року був нагороджений орденом Червоної Зірки.

3 лютого бої точились також у районі тодішнього села Красне. Гітлерівці, які відступали встигли зірвати міст через Стир, наступ забуксував. Відновити переправу через річку отримали завдання сапери 27-го гвардійського кавалерійського полку. Шість годин під вогнем противника працювали сапери і таки відновили зруйновану ворогом переправу. В ході робіт відзначились гвардії рядові Тимофій Васильович Єсенін і Пилип Дмитрович Харін , згодом нагороджені медалями «За відвагу».

Своєчасне будівництво переправ через Стир 3-4 лютого також забезпечили бійці 5-го гвардійського окремого саперного ескадрону (7-ма гв.кд) під командуванням гвардії старшого лейтенанта Миколи Спиридоновича Іванеля. Сапери працювали вдень і вночі, не дивлячись на складні погодні умови, холодну воду та постійний обстріл німецькою артилерією та під ударами авіації. За мужність медалями  «За бойові заслуги» (представлялись до медалі «За відвагу») були нагороджені командир відділення гвардії молодший сержант Дмитро Олексійович Басанцов, сапери гвардії єфрейтор Олександр Миколайович Медвецький, гвардії рядові Петро Дмитрович Баєв, Михайло Михайлович Єлисеєв, Джаліль Убайдулаєв.

Цього ж дня 4-й ескадрон 27-го гв кп під командуванням кавалера орденів Леніна та Богдана Хмельницького 3-го ст. гвардії старшого лейтенанта Григорія Петровича Дмитренка форсував Стир.

Завдання прикрити переправу ескадрону через Стир отримав 5-й взвод 4-го ескадрону під командуванням гвардії молодшого лейтенанта Миколи Івановича Герасименка та взвод гвардії лейтенанта Віктора Михайловича Кучина.

Гв.лейтенант Кучин після проведеної розвідки і оцінки обстановки прийняв рішення встановити вогневі засоби на найбільш зручні позиції і відкрити вогонь по ворогу, щоб дати змогу іншим підрозділам ескадрону форсувати Стир. Зосередженим вогнем про позиціям противника були знищені три кулеметні гнізда. Підрозділи ескадрону стали форсувати річку.

Першим на човні переправилось відділення 5-го взводу під командуванням гвардії сержанта Андрія Потаповича Шишкіна. Кіннотники отримали завдання здійснити розвідку і забезпечити переправу ескадрону на лівий берег річки. Гвардії сержант Шишкін виявив кулеметне гніздо німців і гранатами знищив його. За сигналом розвідників через Стир стали переправлятись підрозділи 4-го шабельного ескадрону. При переправі відзначилось відділення управління ескадрону на чолі з командиром – гвардії єфрейтором Григорієм Денисовичем Борисовим, бійці якого забезпечили підтримання зв’язку між підрозділами ескадрону.

Після форсування Стиру ескадрон повів наступ на вулицях Красного.

У боях в Красному знову відзначились гвардійці взводів гвардії лейтенанта Кучина, гв.молодших лейтенантів Герасименка та Ларіонова. Віктор Кучин забезпечив прикриття дій ескадрону вогнем своїх кулеметів. Коли противник намагався перейти в контратаку та вийти у фланг та тил ескадрону, гв.лейтенант Кучин на чолі свого підрозділу зірвав вогнем цей намір. При відбитті німецької контратаки В.М.Кучин сам ліг за кулемет і прицільним вогнем особисто знищив 15 ворожих вояків. Взвод Герасименка вогнем із ПТР знищив кулеметне гніздо, а вогнем з автоматів десяток ворожих піхотинців. Взвод Ларіонова після переправи на західний берег Стирю одну за однією знищив декілька дрібних груп ворожих солдат. За вміле управління підрозділами та особисту мужність гвардії лейтенант Віктор Кучин, гвардії молодші лейтенанти Микола Герасименко і Василь Ларіонов були нагороджені медалями «За відвагу». Медалей «За відвагу» були удостоєні також гвардії сержант Андрій Шишкін, гвардії єфрейтор Григорій Борисов.

3 лютого в напрямку на Млинів почали рух ескадрони 7-го та 8-го гвардійських кавалерійських полків 2-ї гв.кд. Противник, деморалізований втратою в один день відразу двох обласних центрів та ще й «столиці» Рейхскомісаріату «Україна» супротив майже не надавав. Лише невеликі групи ворога, які втікали від оточення вряди-годи потрапляли під кулі і шаблі кавалеристів.

У ніч із 3 на 4 лютого розвідники 7-го гв.кп на чолі з гвардії лейтенантом Іваном Гнатовичем Овчаренком від командира полку гвардії підполковника Мнишенка отримали задачу розвідати обстановку в районі села Верхівка (нині Луцький район) та вияснити сили противника, які відступали від Хорлуп (Ківецівський район) через Верхівку і Новосілки на Острожець (Млинівський район Рівненської області). Під покровом ночі розвідники вийшли в район північно-західної околиці Верхівки і зайняли позицію в 150-200 метрах від шляху. З появленням ворожої колони, Овчаренко віддав наказ одному з бійців доставити донесення до штабу полку, а сам вирішив здійснити напад на гітлерівців. Коли голова колони пройшла повз розвідників, взвод вдарив із засідки.

Німецький тиловий обоз на марші

Обоз був розірваний на дві частини. Гітлерівці запанікували і стали розбігатись. Гвардії рядовий Костянтин Олексійович Бєляєв вогнем із автомата знищив трьох німців, які слідували з обозом, а на околиці села Верхівка (Луцький район) ручними гранатами знищив розрахунок кулемета. Автоматною чергою зупинив легковик помічник командира взводу розвідки гвардії сержант Федір Єгорович Свистунов. Ним же був вбитий німецький офіцер, у якого були вилучені надзвичайно цінні штабні документи. В бою розвідниками були знищені 15 німців (із них 3 були на рахунку офіцера), ще 3 потрапили до полону. Трофеями розвідників стали 3 вози з продовольством. У цьому нічному бою відзначились також розвідники гвардії рядові Володимир Іванович Зернов (знищив вартового та полонив 3 ворогів), Опанас Йосипович Овчаренко (знищив 1 німця, а другого взяв у полон), Кучкар Рузакулов (із засідки закидав німецьку колону гранатами, знищив 3 солдат противника). За вмілі, рішучі дії, кмітливість та мужність гвардії лейтенант Овчаренко був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, а його підлеглі Федір Свитунов та Костянтин Бєляєв за хоробрість і рішучість - орденами Червоної Зірки, Володимир Зерно, Опанас Овчаренко та Кучкар Рузакулов – медалями «За відвагу».

Незабаром на допомогу розвідникам підійшли основні сили полку. В нічному бою під Верхівкою відзначився розрахунок міномету під командуванням гвардії молодшого сержанта Федора Васильовича Круглова. Мінометники в нічних умовах вели влучний вогонь по противнику і знищили до десятка ворогів та підбили німецьку вантажівку.

Проте не все так було гладко як в бою під Верхівкою. Гітлерівці продовжували відбиватись, а нерідко й самі контратакували.

Саме така ситуація склалась при атаці шабельних ескадронів на саме село.

4 лютого 2-й та 3-й ескадрони 7-го гвардійського кавалерійського полку вночі були атаковані двома батальйонами ворожої піхоти з танками та самохідною артилерією, які намагались прорватись у південно-західному напрямку. Кавалеристів 2-го ескадрону вогнем підтримали розрахунок гармати під командуванням гвардії сержанта Степана Лазаровича Келешева (1-ша гарматна батарея, 177-й гвардійський артилерійсько-мінометний полк, 7-ма гвардійська кавалерійська дивізія). У цьому бою артилеристи гармати Келешева, серед яких був майбутній Герой Радянського Союзу гвардії єфрейтор Чуркін, розсіяли і частково знищили до 150 офіцерів, 3 вантажівки, 25 возів з вантажами.

У цей же час дії 3-го ескадрон 7-го гв кп вогнем підтримував розрахунок гармати гвардії сержанта Михайла Григоровича Кукліна. Шабельники не витримали натиску ворога і стали відходити. Артилеристи залишились на вогневій позиції і продовжували вести вогонь. При цьому частина розрахунку зайняла кругову оборону і стала вести вогонь по противнику зі стрілецької зброї. Від вогню артилеристів противник втратив вбитими до 50 своїх солдат. За мужні дії гвардії сержант Куклін був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

У нічному бою 4 лютого 7-й гвардійський кавалерійський полк втратив 1 офіцера (пропав безвісти командир ескадрону гвардії старший лейтенант Баймаханов Уразалі Канібаєвич) та 16 бійців (11 загинули, 5 пропали безвісти).

Витримавши атаку ворога, 7-й гвардійський кавалерійський полк перейшов у контратаку, внаслідок якої у ворога були відбиті 3 самохідні гармати, 2 радіостанції, до 40 возів з майном.

3 лютого 21-й гвардійський кавалерійський полк гвардії полковника Арсенія Марковича Автанділова був висунений на шлях Луцьк-Володимир-Волинський і дійшов майже до Торчина.

В районі села Усичі (Луцький район) дорогу на Торчин перекрив взвод гвардії лейтенанта Костянтина Миколайовича Сіроштаненка. Не дивлячись на таке «маленьке» офіцерське звання, одесит Костянтин Сіроштатаненко мав чималий бойовий досвід. Воював у Громадянську, на фронтах Великої Вітчизняної – з перших днів. У 1942 був нагороджений медаллю «За відвагу», під Житомиром був поранений. Тепер кіннотники його взводу повинні були виявити, а при необхідності зупинити просування ворога в напрямку до Луцька.

Згодом 21-й гв.кп здійснив марш в напрямку на Рожище. Противник продовжував опиратись, час від часу контратакуючи радянські підрозділи.

Атаки противника в районі Рожища були спрямовані в напрямку до залізничного мосту через Стир. У районі села Переспа роз’їзд на чолі з командиром відділення розвідувального взводу 21-го гв.кп гвардії сержантом Іваном Юхимовичем Малихіним виявив групу німців, які прямували з метою підриву мосту. Серед тих, то зустрів цю групу був навідник ручного кулемету шабельного ескадрону 21-го гв.кп гвардії рядовий Павло Пилипович Вершинін. З наближенням німецького підрозділу до мосту кулеметник відкрив по ворогу кинджальний вогонь. 15 гітлерівців впали замертво, ще біля 15 відступили і сховались за копицею сіна. Чергою трасуючих куль Павло Вершинін підпалив копицю, гітлерівці стали відступати далі. Спроба прориву до мосту була зірвана. Гвардії рядовий Вершинін був нагороджений медаллю «За відвагу» (представлявся до ордену Червоної Зірки).

Залізничний міст через Стир в районі м. Рожище

5 лютого три танки, два бронеавтомобілі і до 50 німецьких піхотинців на трьох бронетранспортерах і двох мотоциклах зі сторони Рожища атакували позиції кіннотників 3-го шабельного ескадрону які прикривали правий фланг дивізії. Гітлерівці мали на меті відбити залізничний міст через Стир і вийти на східний берег річки. Основний удар ворога прийшовся по шабельним взводам гвардії лейтенантів Дмитра Яковича Бушного і Петра Івановича Перепелиці. У запеклому бою кіннотники відбили декілька ворожих атак. Противник втратив до 15 чоловік вбитими і 12 пораненими відійшов на південний захід. Вмілі дії командирів взводів були належно оцінені командуванням – обидва офіцери були нагороджені орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня.

Взвод, яким командував гв.лейтенант Костянтин Сіроштатаненко атакували німецький танк, два бронеавтомобілі та німецька піхота на двох бронетранспортерах. У ході бою було знищено бронеавтомобіль та до 17 німецьких вояків, інші відійшли.

Значну роль у відбитті німецької атаки на міст відіграв вогневий взвод полкової батареї 76мм гармат. В найнебезпечніший момент командування ним взяв на себе командир батареї гвардії капітан Гаврило Петрович Нікітін, який саме прибув перевірити обладнання взводом бойових позицій. Внаслідок вміло організованого вогню танки і бронетранспортери відійшли в укриття. Протягом бою артилеристи 7 разів міняли вогневі позиції, завдяки чому в жаркому бою уникнули втрат. Гвардії капітан Нікітін був нагороджений орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня (представлявся до ордену Червоного Прапора), а гвардії лейтенант Сіроштаненко - орденом Червоної Зірки.

При відбитті німецької атаки в районі Рожищ відзначився кулеметний взвод під командуванням гвардії лейтенанта Юхима Степановича Антонюка. Кулеметники відбили вогнем шість ворожих контратак, при цьому знищили до 50 гітлерівців. Також відзначився командир відділення взводу управління 3-го ескадрону гвардії сержант Рахумгалін Мурзагулов. Ще в попередніх боях в районі Луцька молодший командир забезпечував зв’язок між взводами ескадрону. А ось тепер, після поранення командира взводу, прийняв командування на себе і організував відбиття атаки німецької мотопіхоти. За мужність і відвагу був нагороджений орденом Слави 3-го ст. (представлявся до нагородження орденом Червоної Зірки). Ще одній групі німецьких автоматників під прикриттям вогню танків таки вдалось просочитись через радянську оборону. Командиром полку в 3-й ескадрон негайно був направлений парторг 21-го гвардійського кавалерійського полку гвардії капітан Іван Васильович Лукичев (Лукичов). З прибуттям на позиції 3-го ескадрону, парторг особисто повів ескадрон в атаку. Ворог був відкинутий за річку. Гвардії капітан Лукичев був представлений до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня, але отримав медаль «За бойові заслуги». Відважно діяв начальник радіостанції РБ взводу зв’язку 21-го гв.кп гвардії рядовий Сергій Митрофанович Бичков. Не один раз він виходив на радіозв’язок з ескадронами за відсутності провідного зв’язку. В складній бойовій ситуації був поранений начальник іншої станції, кінь Сергія Митрофановича був вбитий. Проте радист виніс обидві станції ще й допоміг вибратись з ворожого оточення товаришу. За мужність у бою був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Ще один ескадрон 21-го гв.кп під командуванням гвардії старшого лейтенанта Григорія Ларіоновича Филимонова знаходився в оперативному підпорядкуванні командира 1—ї гвардійської кавалерійської дивізії  і займав позиції в на північній околиці села Валер’янівка. Завданням ескадрону було не допустити вихід противника до залізничного мосту та утримати Валер’янівку. Коли три ворожі танки і 4 транспортери з піхотою вийшли до позицій ескадрону гв.ст.лейтенант Филимонов вміло організував оборону. Протягом трьох днів підрозділи ескадрону стримували натиск ворога, але позиції втримали. Німці зібрали трупи своїх солдат, залишили на полі бою  підбиту вантажівку з 22мм гарматою і відступили. За вмілу організацію оборонного бою й особисту мужність гвардії старший лейтенант Филимонов був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.