90 років тому на території Волині здійснювалася одна з найбільших і досить відомих стратегічних операцій Першої світової війни.
     
     Вадим КУДЬ,
     доцент ВДУ імені Лесі Українки
     
     У відповідності з рішенням конференції держав Антанти російське командування планувало у середині червня 1916 року великий наступ на всіх фронтах. За директивою Ставки головний удар повинні були завдати війська Західного фронту з району Молодечно на Вільно. Допоміжний удар планувався на Південно-Західному фронті з району Рівного на Луцьк. Але в ході операції вирішальна роль реально перейшла до Південно-Західного фронту.
     У травні 1916 року, коли у важке становище потрапили італійські війська в районі Терентино, союзники звернулися до Росії з проханням прискорити початок наступу. Ставка вирішила розпочати наступ Південно-Західного фронту на два тижні раніше наміченого строку. Командуючий фронтом генерал Олексій Брусилов вирішив замість звичного удару на одному напрямі завдати кілька сильних ударів кожною з чотирьох армій фронту з метою зв'язати резерви противника. Наступ розпочався на всьому фронті 4 червня (22 травня за старим стилем).
     Головна роль відводилася правофланговій 8-ій армії генерала Антона Каледіна, яка діяла на 185-кілометровій ділянці фронту від Маюничів до Детиничів, маючи у своєму складі 13 піхотних і 7 кавалерійських дивізій (170 тисяч бійців і 582 гармати). Противником по той бік фронту була 4-а австрійська армія ерцгерцога Йосипа-Фердинанда в складі 12 піхотних і 4 кавалерійських дивізій (116 тисяч бійців і 548 гармат). Для головного удару на 16-кілометровому фронті Носовичі—Корито в загальному напрямку на Луцьк були зосереджені два ударних корпуси (4-ий і 8-ий) в складі 80 батальйонів і 257 гармат.
     В результаті артилерійської підготовки, яка тривала 29 годин, були зруйновані укріплення і частково нейтралізована артилерія противника. Вранці 5 червня російські дивізії почали штурм, прорвали оборону і, переслідуючи австрійські частини, 7 червня оволоділи Луцьком. Було захоплено багато полонених, боєприпасів та різного військового спорядження. 8 червня після форсування ріки Стир був введений для розвитку успіху на ковельському напрямі 5-ий сибірський корпус. Продовжуючи наступ, з'єднання 8-ої армії вийшли до 12 червня на лінію Колки—Переспа—Лаврів.
     Однак на правому фланзі, в районі Рафалівки, два кавалерійських корпуси (5-ий і 30-ий) тупцювали на місці і не змогли прорватися далі на Ковель. В цей час в районі залізниці на Ковель вперше з'явилися дві німецькі дивізії, перекинуті із Північного фронту. Слідом за ними в районі Киселина розгорнувся 10-ий німецький корпус, перекинутий з Франції. Наполегливими контратаками німецькі частини призупинили дальше просування 8-ої армії, яка не мала резервів для розвитку успіху. В той же час Ставка проявляла нерішучість і вагання, міняла завдання, що ставила фронтам. Тому Брусилову довелося тягти 8-у армію в двох напрямах: на Львів, наступаючи на який, 11-а і 7-а армії фронту діяли мляво і вимагали постійної допомоги, і на Ковель, який був вузловим пунктом на шляхах пересування німецьких резервів. В результаті прорив, що здійснювався без чіткої стратегічної ідеї і без зосередження необхідних резервів, фактично захлинувся.
     Оскільки найбільший успіх був досягнутий на Луцькому напрямі, де прорив все ж таки досягав до 60 км в глибину, Ставка передала Південно-Західному фронту 3-ю армію (в районі Пінська). Брусилов, плануючи дальші операції, наказав 3-ій армії наступати своїм лівим флангом для оволодіння районом Городок—Маневичі—Галузія. 8-а армія завдавала головний удар на Ковель, допоміжний — на Володимир-Волинський. Інші армії також одержали свої завдання. Наступ розпочався 5 липня. З'єднання 8-ої і 3-ьої армій, просуваючись на захід, зайняли на 14 липня лінію по річці Стохід від Любешова до залізниці Ковель—Луцьк, закріпившись у деяких місцях на лівому березі Стоходу. Але німецьке командування встигло на цей час створити потужну систему оборони. Цим фактично закінчилася операція прориву. Почалася нова фаза боротьби — ряд тривалих битв на Стоході.
     Ставка направила на Південно-Західний фронт свій резерв — гвардійські корпуси (два піхотних і один кавалерійський). У середині липня гвардія прибула до Луцька і разом з двома корпусами 8-ої армії утворили Особливу армію під командуванням генерала Безобразова. Нова армія розташувалася на ділянці між 3-ьою і 8-ою арміями. 28 липня почався новий наступ Південно-Західного фронту. 3-я армія повинна була атакувати Ковель із сходу і півночі, Особлива армія — з півдня по обидва боки залізниці Рівне—Ковель. 8-а армія готувалася оволодіти Володимир-Волинським. Проте ці завдання не були виконані. Весь наступ вилився в ряд атак сильно укріплених болотистих дефіле на Стоході і після чотирьох днів заглох без будь-якого позитивного результату. Повторні атаки 9 серпня також закінчилися невдало. Обидві сторони зберегли тут своє попереднє становище і втяглися в затяжні бої на Стоході, що було характерним для позиційної війни.
     Літній наступ Південно-Західного фронту відтягнув на себе значні сили центральних джерел, які перекинули на Схід війська з Франції та Італії. Це була реальна допомога союзникам. Але наступ цей тягнув за собою великі втрати, які визначалися цифрою 497 тисяч чоловік. Серед багатьох тисяч вбитих і покалічених в цій битві чималий відсоток становили українці. Потерпіло від бойових дій і місцеве населення.
     Ще через багато років після закінчення війни місцеві селяни знаходили на полях залишки боєприпасів, осколки, шрапнель, деталі добротних німецьких бліндажів. Сьогодні уже немає в живих тих, хто пам'ятав ті далекі події. Лише де-не-де збереглися поодинокі пам'ятники. Зокрема, на цвинтарі біля села Ромашівки могили воїнів російської армії, в селі Свидники пам'ятник загиблим німецьким солдатам. Долею судилося так, що наш край двічі у ХХ столітті став театром воєнних дій, де розгорталися стратегічні операції могутніх армій великих держав. Пам'ять жертв буремного ХХ століття зобов'язує нащадків зробити все, щоб вогонь війни більше ніколи не прийшов на нашу землю, щоб завжди було мирне небо над незалежною Україною.