У «Тихому Доні» згадується… Локачинська земля

             Лише кілька епізодів із життя маленького куточка Волині змальовано у відомому романі, але й вони можуть розказати про масштабність битви, яка відбувалася в Першу світову війну поблизу сіл Колпитів та Свинюхи Локачинського району. Цікавий збіг – й під час Великої Вітчизняної війни тут полягло чимало воїнів.  

У романі Шолохова багато неточностей

Житель села Колпитів Микола Ничипорук – знаний книголюб. В його оселі є велика бібліотека. Коли ще був головою колгоспу, куди не поїде, завжди привозив додому якусь книжку. За клопотами про господарство не мав коли читати, зате, вийшовши на заслужений відпочинок, чимало часу приділяє книжкам. Саме Микола Іванович проводив нам екскурсію навколишніми місцями, про які згадується у "Тихому Доні”, та переповідав історію.

– Перша світова війна залишила великий відбиток у невеличких селах Локачинського району. На околицях Колпитова, Конюхів, Коритниці, Свинюх (нині Привітне) велися наступальні бої. Ось як описує Шолохов тогочасні події: "Неподалеку от деревни Свинюхи командованием был избран плацдарм, удобный для развертывания наступления, и артиллерийская подготовка началась. Небывалое количество артиллерии было стянуто к указанному месту. Сотни тысяч разнокалиберных снарядов в течении девяти дней месили пространство, занятое двумя линиями немецких окопов”. Шолохов пише, що "девять тысяч жизней выплеснули тогда на невеселую землю неподалеку от деревни Свинюхи”, – цитує Микола Ничипорук. – Якщо порахувати, що вони йшли один від одного на відстані одного метра, то це буде відстань у дев’ять кілометрів. Страшно подумати, яка масштабність битви була. Німці тут вперше застосували газову атаку. Розповідали, що отут, через поле, йшла вузькоколійка, якою підвозили на передову боєприпаси, харчі. Не так давно трактористи, які орали неподалік, натрапили на рештки колії. Витягнули та здали на металобрухт. Чомусь Шолохов не згадав про неї, хоча це був дуже важливий об’єкт на той час.

Аналізуючи "Тихий Дон”, Микола Ничипорук звернув увагу на деталі, які, може, й підтверджують версію про те, що Шолохов не справжній автор цього роману. Адже колись поширювались такі чутки. Говорили, що він привласнив рукопис із сумки невідомого білого офіцера, якого розстріляли більшовики, і надрукував його під своїм прізвищем. Сумніви викликало й те, що 22-літній Шолохов, який закінчив всього лише чотири класи, так грамотно все описував, знав назви кожної дивізії й полку. Перших три томи він написав лише за якихось півтора року. Дехто з дослідників вважає, що завдячуючи приязному ставленню Сталіна Шолохов отримав таку славу і Нобелівську премію у 1965 році. Він залишається єдиним радянським письменником, який отримав цю премію з офіційного дозволу тогочасної влади.

Свої міркування з цього приводу має й Микола Ничипорук. Перегортаючи сторінки, робив закладки й помітки. Звернув увагу на те, що у Шолохова 318-й Чорноярський полк стояв біля річки Стохід, поблизу містечка Сокаль.

– Та ми добре знаємо, що там протікає Західний Буг. Далі розповідається про те, що солдати з Сокаля протягом трьох днів йшли до місця наступу поблизу сіл Великий і Малий Порек. Можливо, він мав на увазі село Порицьк (нинішню Павлівку)? То звідти до Сокаля всього 20 кілометрів, і цю відстань можна подолати за день. Знову неув’язка виходить. Я можу вказати на помилки, які стосуються тієї місцевості, про яку знаю, та, можливо, їх у книжці значно більше, – зауважує Микола Іванович.

За останки німецьких солдатів платили гроші

Місцина навколо Колпитова, Конюхів та Свинюх нічим особливим не примітна. Куди не глянь простягаються поля, і лише на горизонті погляд впирається у синю стіну лісу. Під час Першої світової війни людей із навколишніх сіл вивозили в Росію, їх домівки повністю знищували. Коли селяни після її закінчення повертались на пустирища, основним матеріалом для відновлення житла була бляха з добротних німецьких землянок, які знаходилися в лісі. А через кілька років потому до Коритниці приїхав поважний пан, який відрекомендувався німецьким інженером. Люди бачили, як він ходив навколишніми полями, до всього придивлявся, розпитував, а дізнавшись, що тут полягло чимало його земляків, попросив селян зібрати кістки загиблих і за це платив великі гроші. Люди мішками приносили останки, а німець облаштовував кладовище. Не одна сотня хрестів виструнчилась у приліску. Це місце обкопали рівчаком, обсадили деревами, а перед входом звели цегляний пам’ятник, на якому був напис німецькою мовою: "Героям фронту під Коритницею”.

Поховання навіть не постраждало під час Великої Вітчизняної війни. Зруйнували його самі люди, які не побоялися тривожити прах загиблих. Цеглу з пам’ятника сільські господарі потихеньку розтягнули на мурування льохів, а чорні археологи розкопували могили у пошуках цінних речей. Нині там все заросло лісом.

Це велике австро-німецьке захоронення свідчить про значні втрати у 1916 році. А скільки життів забрала Велика Вітчизняна війна? Адже, як у Першу світову, так і у Велику Вітчизняну, чомусь саме на цьому місці відбувались великі стратегічні бої. Дізнатися про це допомогла вчителька місцевої школи Ольга Войтович. Працюючи разом з учнями в архівах, вона знайшла прізвища 365 російських солдатів, які тут поклали свої голови. Тож коли у 70-х роках почали споруджувати пам’ятники загиблим, Микола Ничипорук, будучи головою колгоспу, висловив думку, щоб там вказали не лише односельчан, а й інших солдатів, які віддали своє життя за Колпитів. На відкриття запросили їх рідних, а також безпосередніх учасників тієї війни. Полковник Медлін, який під час Великої Вітчизняної війни командував танковим полком,  навіть через 35 років упізнав місця бою. Хоча колись тут були хутори, росли дерева, а в мирний час колосилася пшениця, він безпомилково вказав, де були хати, садки. Пригадав, як відбувалася атака, які втрати понесли його бійці. А коли під час святкового обіду фронтовики жваво обговорювали тогочасні події, несподівано випливли цікаві факти. Виявилося, що штаб дивізії був дезінформований. Розвідка, яка підпорядковувалась полковнику Дикому, принесла неточні дані про оборону німців, і, як прикрий результат, скільки втрачено людських життів. Така несподівана інформація, яка стала відома через десятиліття після за-кінчення війни, приголомшила всіх. Та чи можна було уникнути кровопролиття за іншої стратегії бою? Відповіді тепер не дасть ніхто.

Руслана ТАТАРИН, Волинська область