Каменський (1-й) Сергій Михайлович
(5 листопада 1771 - 8
грудня 1834, Москва)
Народився в
сім’ї генерал-фельдмаршала графа Михайла Федотовича Каменського. Навчався в
Санкт-Петербурзькому кадетському корпусі. 6 лютого 1774 року був записаний на
військову службу корнетом до Нижегородського драгунського полку. 8 квітня 1777 переведений
з чином прапорщика до лейб-гвардії Преображенського полку. 5 березня 1789 року
з чином підполковника переведений, або, як у ті часи говорили, випущений з
гвардії, до Катеринославського гренадерського полку. Згодом служив у
Московському гренадерському полку, брав участь в бойових діях
російсько-турецької 1787-1791 і російсько-шведської 1788-1790 воєн. У 1789 році відзначився в битвах під Максименами і Галацом.
У 1790 році, в
боях зі шведами заслужив похвалу фельдмаршала
графа Салтикова. У
1791 році у складі армії князя
Рєпніна відзначився при форсуванні Дунаю. 8
травня 1794 був призначений командиром
3 - го батальйону
Катеринославського єгерського корпусу. З батальйоном воював під Щекоцінами (27 травня), Пісочному, при взятті з
Варшави (27 червня), під Мацеєвицями (29 вересня). При штурмі Праги 24
жовтня 1794 року отримав поранення картеччю в живіт. За відзнаки в польській
кампанії був нагороджений орденом
Св. Володимира 4-го ступеня і золотим хрестом за штурм Праги. 1 січня 1797 року отримав чин полковника, на той час
служив в Рязанському мушкетерському полку. 14 березня 1798 року отримав чин
генерал-майора і був призначений шефом Полоцького мушкетерського полку. 3 червня
1798 вийшов у відставку. 26 березня 1801 був відновлений на службі та 19 серпня
призначений шефом Фанагорійського гренадерського полку. У кампанії 1805
відзначився у битві під Аустерліцем, де командував бригадою в колоні генерала
Ланжерона. Командуючи бригадою, провів три блискучих атаки проти дивізії генерала
Сент-Ілера, у результаті чого на деякий час було затримано наступ французького
корпусу генерала Сульта. Тільки після особистого наказу генерала Кутузова
бригада Каменського відійшла з позицій до Гостіерадека. Дії
Каменського в битві
під Аустерліцем виявили в нього здатність до правильної оцінки обстановки в критичних
моментах бою і
доречний прояв власної ініціативи.
За відзнаку в битві
під Аустерліцем Каменський
був нагороджений орденом Св. Анни 1-го ст.
15 червня 1806 Каменський отримав чин
генерал-лейтенанта і був призначений начальником 12-ї дивізії. Під час російсько-турецької
війни 1806-1812 рр. командував з’єднаннями та об’єднаннями Молдавської армії.
Війська під командуванням генерал-лейтенанта Каменського успішно діяли проти
переважаючих сил турків під фортецею Браїлів (23 - 24.5.1807). У ході відбиття
ворожої вилазки війська Каменського знищили до 2000 ворогів, втративши при
цьому лише 100 своїх вояків. Молодий генерал-лейтенант був
нагороджений діамантовими знаками ордена Св.
Анни 1-го класу. Після призначення
головнокомандувачем армії П.І.Багратіона, Каменський отримав під командування
корпус. Незабаром генерал-лейтенант Каменський опинився в пікантній
ситуації – головнокомандувачем Молдавської армії був призначений його молодший
брат – генерал від інфантерії Микола Михайлович Каменський (2-й). Тим не менше,
вже 10 травня 1809 війська корпусу Каменського1-го штурмом оволоділи фортецею
Базарджик. Ворог втратив вбитими понад 8000 чол., до полону потрапили 2058 турків на чолі з Пехліван-пашею.
Росіянам дісталось 68 прапорів, 17 справних гармат із запасами пороху.
Врятуватись вдалось не більше ніж 150 ворогам. Війська ж Каменського втратили
всього 883 солдат і офіцерів. За цей відважний штурм Каменський був
нагороджений особливим золотим хрестом і був представлений до чину «повного
генерала» (генерала від інфантерії). У липні війська,
підпорядковані Каменському воювали в районі Шумли. 23 липня Каменський 1-й
успішно відбив вилазку турецьких військ з Шумли в той час, як головні сили армії
під командуванням його брата зазнали нищівної поразки під Рущуком. У битві при
Батином (26.8.1810) генерал-лейтенант Каменський командував правим крилом
російських військ. 22 травня 1810 року отримав чин генерала від інфантерії. 21
листопада 1810 року за вміле командування військами в битвах при Базарджику,
Шумлі та Нікополі був нагороджений орденом Св. Георгія 2-го кл. Командувач військами корпусу 3-ї Резервної
обсерваційної армії генерал від інфнтерії граф Каменський вже в перші тижні
бойових дій проти французів не знайшов спільної мови з головнокомандувачем –
генералом від кавалерії О.П.Тормасовим і після битви під Городечною, мотивуючи
хворобою здав командування корпусом генералу Щербатову. 19 жовтня 1812 отримав
безстрокову відпустку «для лікування хвороби». 6 березня 1822 був звільнений у
відставку. Нагороджений орденами Св. Георгія 2-го кл., Олександра Невського,
Св. Анни 1-й ст. з алмазами, Володимира 4-го ст. з бантом; хрестом за Прагу.
Жив в Орлі. Останні дні життя були невеселі. Відставний генерал від інфантерії
промотав увесь батьківський статок та статок свого брата, який помер в 1811
році і в кінці-кінців розорився. Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.
Кільхен Карл Андрійович
(? -23.08.1813)
Майор,
03.11.1811–23.08.1813 – командир Ряжського піхотного полку. Виключений зі
списків армії 23.08.1813 у зв’язку зі смертю.
Кноррінг
Карл Богданович, фон (нім. Karl von Knorring)
(12
серпня 1774 р. маєток Растгоф Дерптського повіту Ліфляндської губернії –
17
березня 1817, Москва) Із ліфляндських дворян. 1 січня 1787 року був зарахований
вахмістром до лейб-гвардії Кінним полком. У 1796 був випущений з гвардії з чином
капітана. 4 вересня 1805 призначений ад'ютантом
генерала І.І.Міхельсона. Брав участь у поході проти французів. 12 червня
1806 був призначений командиром Татарського кінного (з листопада 1807
уланського) полку. 14 грудня 1806 року відзначився в битві при Пултуську і 8
січня 1807 нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. (№ 697). 12 грудня 1807 року отримав чин полковника. 4 березня 1811 року призначений командиром 17-ї
кавалерійської бригади, а 29 травня 1812 року - шефом Татарського уланського полку (17-та
бригада 5-ї кавалерійської дивізії кавалерійського корпусу К.Й.Ламберта 3-ї
Резервної Обсерваційне армії). З полком воював на території Волинської та
Гродненської губерній, Герцогства Варшавського, очолював окремі кінні загони.
2 грудня 1812 року за вміле командування
кавалерійськими загонами у війні з французами та відзнаку під Городечною
отримав чин генерал-майора (зі старшинством від 31 липня 1812 р.). Учасник
закордонних походів 1813-1814 рр. За відзнаку в битві під Калішом був
нагороджений орденом Св. Анни 1-й ст. 17 серпня 1813 року відзначився в
битві під Кульмом і 11 листопада 1813 удостоєний ордена Св. Георгія 3-го кл. (№
344). У 1814 році отримав важке поранення, лікувався в Москві де й помер. Крім
вищевказаних нагород мав ордени Св. Анни 1-й ст. з алмазами, Св. Володимира
3-го ст., Св. Іоанна Єрусалимського; прусські Червоного Орла і «За заслуги»,
австрійський Військовий Марії Терезії 3-й ст.; золоту шпагу з алмазами «За
хоробрість».
Козловський (2-й)
Платон Тимофійович
(1779
- після 1814)
Із дворян
Мінської губернії. По закінченні
Шкловського кадетського корпусу 4 червня 1796 року був зарахований прапорщиком до
лейб-гвардії Преображенського
полку. 23 вересня 1800 року військова
кар’єра неочікувано була перервана – штабс-капітан Козловський був звільнений у
відставку «за подачу рапорту про відпустку не по команді». 18 жовтня був
поновлений на службі і отримав призначення до все того ж лейб-гвардії
Преображенського полку. 29
вересня 1802 отримав чин полковника. 22 квітня 1803 року був призначений
командиром Кавказького гренадерського полку На чолі полку брав участь у поході
до Вірменії (з 11 травня 1804) Відзначився при штурмі укріпленого монастиря
Ечміадзін і 23 серпня 1804 був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. 9
вересня 1804 р. при відбитті вилазки з
обложеної Ерівані був поранений в голову кулею. 14 лютого 1806 був призначений
командиром Могильовського мушкетерського полку і воював з ним проти французів. Брав
участь в боях під Голиміним, Янковим, Ландсбергом. Під Прейсіш-Ейлау був
поранений кулею в праву ногу. 21 травня 1807 був призначений (знаходився на
посаді до 13 січня 1808) шефом Старооскольського мушкетерського полку. На чолі
цього полку брав участь в обороні берегових укріплень на о.Вексельмюнде під
Данцигом. 21 липня 1808 був призначений командиром
Ольвіопольського гусарського полку. У 1809
р. воював з турками під Мачиним, Кюстенджі і Праводамом. Відзначився при облозі
Сілістрії, за що був нагороджений золотою шаблею. У 1810
р. брав участь у штурмі Базарджика, облозі Шумли, Рущука. В битві під Батіним
полк Козловського атакував і захопив турецьку батарею з 20 гармат. 25 листопада
1810 отримав чин генерал-майора. При облозі Віддіна отримав важке поранення
картеччю в ногу і отримав відпустку для лікування. До командування полком
повернувся у 1812 році. Разом зі своїми гусарами брав участь в боях з польськими
та австрійськими військами на Волині, під Ковелем та Любомлем, Борисовим,
переслідував відступаючих французів до Ковно. У 1813
р. брав участь при занятті Білостока і Варшави. При рекогносцировці укріплень
Данцига був поранений кулею в праве плече навиліт. З 20
травня 1813 перебував «у відпустці для лікування ран». 3 жовтня 1814 був
звільнений у відставку через хворобу. За час служби був нагороджений орденами
Св. Анни 2-ї ст. з алмазами, Св.Георгія 4-го кл., Св. Володимира 3-ї ст.,
хрестами за Прейсіш-Ейлау і Базарджик, золотою шаблею «За хоробрість».
Корнілов
Петро Якович
(1770
с. Городище Холмського повіту -. 10 липня 1828, Журжа)
Із дворян Псковської губернії. 9 лютого 1779 року був записаний
капралом до лейб-гвардії Ізмайловського полку. Дійсну службу розпочав у 1787 році
вахмістром лейб-гвардії Кінного полку. У 1789 році був переведений був на
гребний флот принца Нассау-Зігена, що діяв проти шведів. У 1790 р. брав участь
у справах при проливі Бйорк, під Poченсальмом та Котки. 1 січня 1790 року
випущений з лейб-гвардії Кінного полку капітаном до Тенгінського піхотного
полку, а згодом до Санкт-Петербурзького гренадерського полку. У складі цього
полку приймав участь в поході до Польщі в 1792 році, приймав участь у взятті
Варшави та Вільно військами генерала Кречетникова. У 1795 р. в чині майора, був
переведений до Тамбовського мушкетерського полку, у складі якого брав участь в
італійському поході Суворова та відзначився в боях при Мантуї, Пескіері,
Брешії, при переправі через Адду, при атаці під Вердером і взятті в полон
корпусу генерала Серрюрье, під Бергамо, Міланом, Турином, Маренго. В трьох
денній битві на річці Требія Корнілов командував Тамбовським полком і за вмілі
дії та особисту хоробрість був нагороджений орденом Св. Анни 2-го ст. Також брав
участь у справах під Олександрією, Серовалле і Тортоном, особливо відзначився в
битві при Нові, де отримав важку контузію. При переході через Альпи «показал опыты самой блистательной храбрости». Під час походу через Швейцарію Корнілов командував Тульським
піхотним полком і відзначився в боях на Сент-Готардському перевалі і під селом
Муттенталь. 15 жовтня 1800 року отримав чмн підполковника, а 25 липня
1806 року - полковника 25 вересня 1807 р. був призначений командиром,
а 25 січня 1808 року - шефом 28-го єгерського полку. Брав участь у кампанії
проти французів, а з 1809 по 1812 р. - проти турків. У ході турецької кампанії
1810 року відзначився при взятті Силістрії та при блокаді Шумли, та був
нагороджений орденом Св. Георгія 4 кл. (28 вересня 1810 року): «В воздаяние отличнаго мужества и храбрости,
оказанных в сражении против турок 11 и 12 июня при крепости Шумле, где
распоряжался кареем вверенного полка и при оном артиллериею, равно и высланными
стрелками, как весьма искусный и опытный начальник, нанося великий вред
неприятелю, сильно на каре нападавшему» При штурмі Рущука отримав поранення. 3 серпня
1810 року отримав чин генерал-майора. У квітні 1812 року 28-й єгерський полк увійшов до складу 3-ї бригади 18-ї піхотної дивізії
корпусу Каменського 1-го 3-ї Обсерваційної армії. В ході бойових дій 1812
року Корнілов проявив себе справним командиром під Кобрином, Городечною
(нагороджений орденом Св. Анни 1 ст.), в битві під Вижвою (13 серпня) при
переслідуванні ворога у вересні – жовтні, в справі на Березині. 14 листопада
загін генерала Корнілова (3 полки) першим виявив переправу французької армії
через Березину в районі села Студзянка і з ходу вступив в бій з ворогом у лісі
між с. Брилі і Стахів. 16 листопада декілька годин полки Корнілова стримували
натиск всього корпусу Удіно, не даючи змогу французам прорватись до Стахова, аж
поки не підійшли основні сили армії П.В.Чичагова. В кампанії 1813 року
відзначився під Торном і Кенігсвартом.У перший день Бауценської битви
генерал-майор Корнілов командував єгерською бригадою, яка цілий день стримувала
переважаючі сили ворога, які намагались вибити російські війська з села.
Мальгівіц, а наступного дня відзначився при прикритті відходу 3-ї армії (
нагороджений орденом Св. Володимира 2 ст.). На р. Кацбах прийняв командування
15-ю піхотною дивізією Сілезької армії генерал-фельдмаршала Блюхера. За відвагу,
проявлену під час Лейпцігської битви був нагороджений шведським орденом Меча. Брав
участь при блокаді Майнца, при вигнанні французів з Бінгена, у боях під
Брієнном, Ла-Ротьером, Шампобері, Лайном. Отримав орден Св.Георгія 3-го
кл. (№ 355): «В награду за отличное
мужество и храбрость, оказанные в сражении против французских войск 17 и 20
января при Бриенне и Ла-Ротьере» У бою. під Сен-Дізьє дивізія
Корнілова протягом цілого дня утримувала місто від атак всієї армії Наполеона
до підходу корпусу Сакена. За відвагу в битві при Брієнні був нагороджений
орденом Святого Георгія 3 кл. Під Шампобері дивізія в складі 9-го корпусу
генерала Олсуф’ева була атакована головними силами армії Наполеона, потрапила
до оточення, проте зуміла пробитись до Вертю. Після полону генерала Олсуф’єва,
Корнілов прийняв командування 9-м корпусом і бився з ним при Монміралі, Мері та
Пуассоні. В битві за Сен-Дені, війська генерала Корнілова захопили 10 гармат і
до 2000 французької піхоти з усім штабом французької дивізії та з ходу повели
наступ на Париж. Після повернення на територію Російської імперії, у 1815 році
Корнілов був призначений начальником 22-ї піхотної дивізії. 28 квітня 1818 року
отримав чин генерал-лейтенанта. 5 січня 1826 року в Умані особисто здійснював
арешт свого підлеглого, а заодно керівника Каменської управи Південного
товариства, генерал-майора князя Сергія Григоровича Волконського 1 січня 1827
року генерал-лейтенант Корнілов став начальником 17-ї піхотної дивізії. Учасник
російсько-турецької війни 1828-1829 рр. Відзначився при взятті Браїлова та
блокаді Журжі, де під час блокади захворів і помер. Був похований в монастирі
Вікарешті, що в Бухаресті. За словами дослідника воєн початку ХІХ століття
Михайловського-Данилевського, Корнілов «прослужив почти 40 лет в офицерских чинах и участвовав в войнах с 1789
по 1828 г.,
под начальством Цицианова, Суворова, Дерфельдена, Кутузова, Барклая де Толли и
Блюхера, Корнилов приобрел обширную опытность, отличался мужеством и
распорядительностью в битвах и явил несколько примеров редкого присутствия духа
в самые решительные минуты. В обращении со всеми он был прост и приветлив, и
отличался набожностью». За деякими даними, згодом прах
генерал-лейтенанта Корнілова був перезахоронений в його родовому помісті
Городище Холмського повіту (цвинтар с. Княжі Села).
Красовський Опанас Іванович
(17 січня
1781, Лебедянський повіт Слобідсько-Української губернії - 18 травня 1843)
Із дворян
Слобідсько-Української губернії. 23 червня
1795 вступив на службу унтер-офіцером до Бузького єгерського корпусу. 4 січня
1800 року отримав чин підпоручика. Під час
кампанії 1805 р. брав участь в експедиції Чорноморського флоту до Неаполя і на
о.Корфу. У 1806-1807 рр..бився в
Італії.Учасник російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Приймав участь в облозі
фортець Браїлів, Гірсово, Силістрія, Рущук. 1
січня 1812 був призначений командиром
14-го єгерського полку і 18 січня 1812 отримав чин полковника. На
початку 1812 року 14-й єгерський полк, командиром якого був Красовський, входив
до складу 3-ї бригади 15-ї піхотної
дивізії корпусу Є.І.Маркова 3-ї Резервної Обсерваційної армії. Воював
під Кобрином, Борисовим, на Березині. При
переслідуванні французів від Борисова знаходився в авангарді російських військ
і практично щодня мав сутички з ворогом. Під
Молодечно був поранений в живіт. Після лікування повернувся до свого полку. 13
січня 1813 був призначений шефом 14-го єгерського полку.У закордонних походах
1813-1814 рр. брав участь у блокаді фортець Кюстрін і Магдебург. За хоробрість,
проявлену в битві під Лейпцигом, 11 січня 1814 отримав чин генерал-майора (зі старшинством від 6 жовтня
1813 року). Підпорядкований йому 14-й єгерський полк
за масові мужність і героїзм в бою був перейменований в гренадерський єгерський полк.
Відзначився під час походу до Франції у 1814 р. Після
війни командував 3-ю бригадою 3-ї гренадерської дивізії. 25
жовтня 1819 року був звільнений з посади для лікування, проте залишений в
кадрах армії. У 1823 році повернувся на дійсну службу і 3 травня 1823 р. був
призначений начальником штабу 4-го піхотного корпусу. 22
серпня 1826 отримав чин генерал-лейтенанта. З 19 жовтня 1826 по 5 червня 1828
командував 20-ю піхотної дивізією на чолі якої воював під час російсько-перської війни 1826-1827
рр. Відзначився в бою під Утаганеом
(17 серпня), завдяки
чому врятував від персів Ечміадзин. Брав участь у взятті міста
- фортеці Сардар-Абад, а також здійснював
командування при облозі Ерівані (Єривану). 29 вересня 1828 року був призначений
начальником 7-ї піхотної дивізії, а 22 вересня 1829 - командиром 3-го піхотного
корпусу. Брав участь у
російсько-турецькій війні 1828-1829 рр. Бився під Шумлою, Силістрією, Варною. 30
серпня 1831 року був призначений начальником головного штабу 1-ї армії. Під час придушення
польського повстання 1831 року діяв проти корпусу Ромаріно;
витіснив його
до Галичини.
Також розбив загони Камінського та Ружицького і зайняв Краків. 20
листопада 1831 був зарахований до імператорської свти із присвоєнням звання
генерал-ад'ютанта. 3
квітня 1834 року був призначений членом Військової Ради. 25
жовтня 1842 року був призначений командиром 1-го піхотного корпусу. 16
квітня 1841 удостоєний чину генерала від інфантерії. За
роки військової служби був нагороджений орденами Св.Георгія 3-го кл.,
Св.Володимира 1-й ст., Св.Олександра Невського з алмазами, Св.Анни 1-й ст. з
алмазами, двома золотими шпагами «За хоробрість», в т.ч. одна -
з алмазами, прусським орденом
Червоного Орла 2-й ст. Мав ще
відзнаки: «За Військову Гідність» 1-й ст. і «за XXX
років бездоганної служби». Виключений зі списків армії в зв’язку зі смертю 27
травня 1843 року.
Крюсольд Федір Еммануїлович, граф
Із 10.01.1812
по 28.01.1813– шеф Кримського піхотного
полку, флігель-ад’ютант, полковник Виключений
із списків померлим 28 січня 1813 року.
Кутейников (8-й) Артемій Опанасович
Війну 1812 року
зустрів під час служби в Донському козачому Грекова 4-го полку.
Згодом очолив полк і діяв у складі Дунайської армії. Відзначився під
Борисовим. 17 грудня 1812 року отримав чин полковника. У кампанію 1813 року відзначився
під Бауценом, Гайнау, Люцином. За ці бої був
нагородений орденом Св. Георгія 4-го класу.
Кутузов Іван Степанович
(1770 - 06.10.1813,
Німеччина)
Із дворян
Тверській губернії. 7 червня 1792 був зарахований в чині підпрапорщика в
батальйон з будівлі палаців і садів в Павловську. 17 квітня 1793 отримав чин
прапорщика, а 6 лютого 1794 переведений в 6-й морський батальйон з присвоєнням
чину підпоручика. В 1794 році приймав участь в придушенні польського повстання
на території Литви, брав участь у облозі і взятті Вільно (Вільнюса). У 1799
брав участь у Голландській експедиції, у битві під Алкмаром був поранений і
потрапив до полону. Повернувся до Росії влітку 1800 р. і у вересні того ж року
був звільнений у відставку. Знову прийнятий на службу 1 січня 1802 року з
присвоєнням чину підполковника та зарахуванням до Софійського мушкетерського
полку. Воював з французами в 1806-1807 рр., був поранений кулею в живіт у битві
під Прейсіш-Ейлау. Після одужання повернувся до діючої армії та брав участь у
битві на річці Пассаржі біля селища Шарнік. Під Гейльсбергом отримав контузію
правої ноги від вибуху ядра, під Фрідландом був поранений в голову, в
ар'єргардному бою під Тільзітом отримав поранення картеччю в гомілку правої
ноги. 12 грудня 1807 року отримав чин полковника і був призначений командиром
Софіївського мушкетерського полку. У 1808 році Софіїівський полк був включений
до складу Молдавської (Дунайської) армії. 5 травня 1809 року брав участь у
невдалому штурмі Браїлівської фортеці і був контужений ядром в груди. У 1810 р.
приймав участь облозі і взятті м. Нікополя, а в січні 1811 року командував
окремим загоном, який штурмом взяв фортецю Ловча, за що був нагороджений орденом
Св. Георгія 4-го кл В ході Балканського походу Молдавської армії брав участь у
взятті Евтрополя, розгромі під Плевною загону сераскіра Жембелея, битві під
Рущуком, блокаді турецьких військ під Слободзею. 19 жовтня 1810 року був
призначений шефом Виборзького піхотного
полку, з яким брав участь у боях на території Волині та Берестейщини. У
1813 році брав участь у облозі і взятті Торна. У битві під Бауценом, командував
окремим загоном правого флангу російського угрупування (зведені батальйони
Виборзького і Саратовського піхотних полків), був поранений кулею в ліву руку,
але залишився в строю. Воював під Дрезденом та Лейпцигом. У «битві народів» 6
жовтня 1813 року загинув на полі бою. 13 грудня 1814 року шеф Виборзького
піхотного полку полковник І.С.Кутузов був виключений зі списків російської
імператорської армії. Нагороди: ордени Св. Анни 2-й ст. з алмазами, Св. Георгія
4-го кл., Св. Володимира 3-го ст., золота шпага «За хоробрість».
Куцевич Іван Федорович
У 1799
році закінчив Артилерійський інженерний шляхетський кадетський корпус. Після
закінчення отримав призначення до 2-го піонерного полку. Приймав участь у
війнах Францією (кампанії 1805, 1812 рр), Швецією (1808), Турцією (1810-1812).
На червнеь 1812 року в чині капітана командував
піонерною ротою зі складу 2-го батальйону 2-го піонерного полку. Рота
забезпечувала переправи військ 3-ї Обсерваційної армії через Буг та Прип’ять,
відзначилась під Кобрином, спочатку руйнувала, а згодом відновлювала переправи
через Стир. У вересні 1812 року увійшла до складу Дунайської армії. |