Втрати армій за різними оцінками склали: російської  від 1200 за В’яземським [55:204] до 4000 чоловік за Бутурліним [8:395], австро-саксонської – від 2,6 [1: 35] до 4 -5 тисяч (донесення Тормасова). При цьому Реньє показав свої втрати в кількості 953 чол. ( за іншими даними – 931: убитими -175, пораненими - 688, потрапили в полон – 68), а австрійські джерела точну кількість своїх втрат замовчали. [7: 331; 3: 350]

Разом з тим на меморіальній стелі на 6-й стіні храму Христа Спасителя в Москві були вказані прізвища 17 російських офіцерів, які загинули в битві під Городечно, та вказано, що «…выбыло из строя нижних чинов – 1500». Французький бюлетень чисельність російських втрат зазначав у 3000 вбитих і поранених та 500 полонених, в т.ч. 1 генерал.

Сучасні російські історики, сходяться на думці, що війська 3-ї Обсерваційної армії втратили у цій битві близько 2150 осіб (950 убитими і 1200 пораненими), а союзники Наполеона - 2310 осіб (1360 австрійців і 950 саксонців).

Таким чином, грамотно вибрана позиція і побудована оборона дозволила значно меншим за чисельністю силам 3-ї Обсерваційної армії відбити усі атаки ворога і залишити поле битви за собою.

У донесенні імператору Олександру І від 7 серпня за №67 генерал від кавалерії О.П.Тормасов писав: «…Неприятель, будучи числом больше, нежели вдвое меня сильнее, атаковал меня 31-го числа июля, при селении Городечне. Но храбростию войск Вашего Императорского Величества, неприятель был на всех пунктах отражен. Дело началось в 9 часов утри, продолжалось с чрезвычайным упорством чрез целый день и окончилось ночью. Неприятель по объявлению пленных, потерях более 5 тысяч убитыми и ранеными. С нашей стороны урон простираться может до тысячи пятисот человек.. Войска неприятельские предводительствуемы были: Австрийские - генералом князем Шварценбергом, саксонские - французским генералом графом Ренье. Австрийские , по показанию пленных офицеров, находилось 25 тыс., саксонских - 15 тысяч. Все усилия неприятеля остались тщетными. Войска Вашого Императорского Величества ни уступили ему ни шагу, не дали ему ничем воспользоваться и взяли в плен 230 рядовых и 4-ъ офицеров. Генералы, солдаты и офицеры соревновались в мужестве, и неприятель был вынужден оставить место сражения, геде армия Вашого Императорского Величества расположилась на биваках. А на завтра, в самый полдень, и в виду неприятеля, предприняла март свой к Кобрину, для закрытия линии своего сообщения …» [7: 352; 3: 349]

Капличка на честь російських воїнів, які загибли в битві під Городечно, збудована в 1825 році

Стелла на капличці

Пам’ятний камінь з викарбуваню схемою битві під Городечно

Разом з рапортом Тормасов надіслав і подання на нагородження генералів і офіцерів. Ось декілька рядків з його рапорту: «По долгу чести и справедливости повторюсь еще раз перед лицом Вашего Императорского Величества о мужестве всех генералов обер и штаб офицеров и нижних чинов в сем упорном сражении...Генерал-майор князь Щербатов составлял с вверенной ему дивизией правый фланг в продолжении 14 часов беспрерывного пушечного и ружейного огня отличил себя особым присутствием духа и твердости. Генерал-майор Бернадос, Корнилов и Башилов сражались с отличным мужеством, разделяя повсюду опасность со своими подчиненными. Генерал-адъютант. граф Ламберт и генерал-майор Чаплиц командуя передовыми отрядами каждый раз по известной их предприимчивости показывали значительное искусство опытных генералов. … Особенно похвалить. должен действия артиллерии нашей, кою распоряжался генерал-майор Сиверс. Искусной стрельбе ее отдает справедливость и сам неприятель, признавая, что урон от огня артиллерии нашей был чрезмерен в сражении сем».

Російський самодержець, отримавши донесення Тормасова, на нагороди не поскупився. Орденами і золотою зброєю було нагороджено 379 генералів і офіцерів, знаки військового ордену отримали 223 унтер-офіцери і нижні чини. Костромський і Володимирський піхотні, 28-й і 32-й єгерські полки згодом отримали за битву під Городечно Георгіївські сурми. Кавалерами ордену Св.Георгія 3-го та 4-го класу стали генерали Щербатов і Башилов, полковники Гейденрейх, Полторацький, Сталь, Тендефельд, підполковники Биховський, Рейнтерн, майор Любимов. Імена генералів Ламберта, Чапліца, Бенардоса, Сіверса та деяких інших, а також запис про отримання Георгіївських труб Володимирському і Костромському піхотним, 28-му та 32-му єгерським полкам, були занесені на меморіальну стелу храму Христа Спасителя.

Разом з тим, подальше утримання позицій під Городечною могло спричинити обхід військ армії переважаючим противником (чисельність союзних корпусів перевищували чисельність військ Тормасова на 8 тис. чол.) і перехоплення ним шляхів відходу. Крім того до командування армії вже стала надходити інформація про зростання антиросійського руху в Польщі та формування нових чисельних загонів національної гвардії на території Великого герцогства Варшавського з метою вторгнення до Волині. Також продовжували бути реальними загрози вторгнення австрійців з території Галичини  профранцузько-польських повстань на території Волинської і частково Київської губерній. У рапорті на ім’я Барклая де-Толлі від 7 серпня О.П.Тормасова пояснював причини відступу армії з-під Городечно: чисельна перевага противника, недостача провіанту, дії польських банд в Гродненській губернії, прагнення зблизитись з Дунайською армією.

Таким чином, наслідок битви під Городечно був двояким: 3-тя Обсерваційна армія виконала основну місію – відвернула частину сил французької армії від основного стратегічного напрямку і в той же час перед її командуванням постала дилема: або відводити війська на Волинь для захисту Волинської і Подільської губерній чи й надалі битись з ворогом на південному заході Білорусії. Загроза втратити в дрібних боях основні сили армії змусили О.П.Тормасова прийняти рішення про відхід до Луцька.

Поки тривала битва під Городечно загін Чапліца, залишивши в Городці Коливанський піхотний полк і один ескадрон драгунів на 09:00 увійшов до Кобрина де знаходився до півночі, а з 04:00 1 серпня приступив до виконання завдання з прикриття відходу армії. 13-й і 38-й єгерські, Павлоградський гусарський полк та батальйон Якутського піхотного полку під загальним командуванням генерал-майора В’яземського зайняли позиції ліворуч від шляху на Кобрин, а загін князя Хованського праворуч.

У ніч з 31 липня на 1 серпня основні сили 3-ї Обсерваційної армії залишили свої позиції під Городечно і почали відхід в напрямку на Кобрин.

Відхід російських військ дав привід ворогу рахувати себе переможцем, хоча це було далеко не так. Наполеон, який дуже засмутився після поразки під Кобрином, по отриманні звістки про відхід армії Тормасова від Городечного був одночасно і здивований і задоволений. За словами ад’ютанта Наполеона Армана де Коленкура «…повідомлення про успіх, який отримав над росіянами принц Шварценберг оживило надії імператора». Відразу ж після отримання цієї радісної новини імператор Франції звернувся з проханням до австрійського цісаря про присвоєння Карлу Філіпу цу Шварценбергу звання генерал-фельдмаршала. Ціла когорта австрійських генералів і старших офіцерів була представлена до нагородження орденом Почесного Легіону, проте Франц І став противником цього, і нагородження не відбулося. Ордени Почесного Легіону отримали лише французький командир 7-го корпусу Шарль Реньє та саксонські генерали  Зарер фон Зар та Габленц. Також Наполеон окремим указом наказав виділити 500 тисяч франків для преміювання австрійських солдат і офіцерів.

Не оминула цю подію і французька преса. Одна з газет у ті дні писала: «На початку цього місяця генерал Тормасов, зібравши всі наявні сили, рушив на Гродно і зупинився на роздоріжжі шляхів, які йдуть на Гродно і Слонім, маючи намір з боєм переправитися через Ясельду. Допоміжний австрійський корпус принца Шварценберга і 7-й саксонський генерала Реньє рушили проти ворога. Спочатку розбили його під Пружанами, а потім у ярах під Клетно, після чого наздогнали на відмінній позиції в Городечно і Піддубній та примусили до нового бою. Швидким натиском вибили вони ворога з усіх позицій, лише ніч врятувала його від повного розгрому. Це битва відбулася 12 - го числа. На другий день союзні війська ще продовжували переслідувати втікаючого ворога і ганяли, як воші. Незабаром ворог … відступив на Дивин. Ці сутички обійшлися росіянам у 3000 убитих і поранених, 500 взятих у полон. Після битви 12-го числа було привезено більше 300 возів поранених і хворих, в числі яких був генерал Парников (у списку російських генералів за 1812-1814 рік такий не значиться – С.Я.). На місці бою залишилося набагато більша кількість поранених. Переможці не перестають гнати росіян. Слід очікувати, що скоро Волинь стане театром нових воєнних дій».