11 червня загін у складі трьох рот французького
13-го легкого піхотного полку переправився через р.Німан в районі м. Ковно
(Каунас), відтіснив козачі роз’їзди полку Орлова-Денисова і став наводити
переправи через річку. Наступного дня, 12 червня 1812 року двохсот тисячне
угрупування Великої Армії розпочало переправу через Німан. Цього ж дня 25-ти
тисячний корпус Макдональдса форсував Німан в районі Тільзіту і вступив у бій із
передовими загонами російського корпусу П.Х.Вітгенштейна. Розпочалась
французько-російська війна, яка згодом в російських джерелах отримала назву
Вітчизняна війна 1812 року. 18 червня ще два французькі угрупування перейшли
кордон Російської імперії: в районі Пілау – 70 тис. і Гродно до 60 тис.
Єдиним театром воєнних дій де бойові дії не
розпочались у перший тиждень війни був південно-західний. Австрійці і саксонці
виконували директиву Наполеона від 9 червня про охорону кордонів Герцогства
Варшавського і остерігались удару 2-ї Західної армії П.І.Багратіона. 15 червня
командувач австрійським корпусом генерал Шварценберг попереджав своїх підлеглих
про можливий напад російських військ. «Можливо,
навіть цілком можливо – підкреслював він, - що росіяни атакують нас сьогодні».
У дні, коли французи перейшли кордон Російської
імперії Тормасов, напевно, картав себе за необачне донесення щодо перспективи
початку війни не раніше серпня місяця на ім’я Барклая де-Толлі. [46]
14 червня генерал Тормасов отримав листа від
командувача 2-ю Західною армією князя П.І.Багратіона з проханням пришвидшити
рух частин армії в напрямку на Ковель і Брест. На виконання директиви
військового міністерства від 9 червня, 14 - 15 червня розпочався рух корпусів
3-ї Обсерваційної армії.
Тормасов, хоча й побоювався удару австрійців з
Галичини на Тернопільщину і Поділля і не знав точного напрямку відходу армії Багратіона,
рішився на висування до кордонів Герцогства Варшавського та Гродненської
губернії.
Це висування здійснювалось чотирма колонами: загін
графа Меліссіно в напрямку на Любешів, корпус генерала Каменського через Луцьк,
Рожище на Ковель, корпус генерала Маркова – через Дубно, Луцьк в напрямку на
Турійськ, корпус генерала де Ламберта через Горохів, Локачі, Порицьк – на
Володимир-Волинський.
За станом на 20-21 червня частини армії (корпуси
Маркова і Ламберта) вийшли в наступні райони: Олександрійський гусарський полк до
Порицька, Татарський Уланський - до Локача, Євпаторійський кінно-татарський – до
Озютич (Локачинський район), Тверський драгунський – Володимира-Волинського,
Стародубівський драгунський - Верби, Арзамаський драгунський – Синарина
(Турійський район), Житомирський драгунський –Купичева (Турійський район), 13-й
єгерський – Киселина (Локачинський район), 14-й єгерський –Володимира-Волинського,
38-й єгерський, Козловський і Вітебський піхотні –Рожищ, Куринський піхотний та
29-та рота легкої артилерії – Заборолі, Рязький та Апшеронський піхотні полки –
Луцька, Нашебурзький та Якутський піхотні полки –Радомиська. У Торчині
розташувались штаб 14-ї піхотної дивізії та 15-та батарейна і 28-ма легка роти.
До Володимира-Волинського 24 червня зі своїм штабом прибув генерал-майор
Ламберт, якому було доручено командувати авангардом у складі 10-го и 14-го єгерських,
Татарського уланського, Олександрійського гусарського, Донського козачого
військового старшини Власова 2-го полків. [47: 104]
Командувач авангардом негайно поставив завдання
щодо розвідки. На той час відомо було що вірогідний противник зосередився в
районі Замостя, проте сили його не значні. Вже 23 червня Карл Йосипович Ламберт
доповідав Тормасову, що «...в самом
Крылове, где прежде весьма малый караул из милиции состоял, поставлены ныне
четыре пикета, от 80-ти до 100 человек составляющие. В каждом пикете состоит не
более трех или четырех ружей, остальные же с косами и пиками. Осторожность у
них довольно большая, особенно в ночи». Також Ламберт відмічав, що «...пункт против Крылова удобный для переправы
нам к противному берегу. А выше Крылова, к деревням Погорелово и Голобы,
выгодно неприятелю для переправы на нашу сторону. Постам казачьим приказал я
наблюсти всю возможную осторожность». Генерал Ламберт доповідав і про
зайняття противником Бреста та про допомогу у здійсненні розвідки, які йому
надавав «...здешний исправник г-н Фафиус,
деятельностию и расторопностию своею, доставляет мне нужные известия по части
заграничной...” Для більш успішного виконання завдання Ламберт просив: „...Но чтоб вернее и поспешнее иметь сведения,
то необходимо нужно шпионов, которых без денег иметь верных неможно», [48: 296-297]. Для подальших можливих дій дивізіон Олександрійського
гусарського полку було розміщено в селі Русів (нині Володимир-Волинський район).
25 червня Тормасов віддав розпорядження генерал-ад’ютанту Ламберту розвідати
дані про вороже угрупування на лівому березі Бугу.
Поки російські частини висувались до Західного
Бугу, австрійці отримали 20 червня наказ про перехід кордону Герцогства Варшавського.
Наполеон вирішив приєднати австрійський допоміжний корпус до центрального
угрупування Великої Армії, зважаючи на отримані розвідкою відомості про
слабкість російських військ на Волині, що в принципі було неправдою. 21 червня (за
іншими даними 19 червня) австрійці переправились через Західний Буг в районі
села Могельниці і до 22 червня оволоділи Брестом, Яновом, Кобрином. 24 червня
австрійські частини досягли містечка Високо-Литовськ (нині місто Високе в
Кам’янецькому районі Брестської області), а 27 червня Пружан. Передові пости і
пікети австрійців розмістились вздовж річок Мухавець та Піна від
Брест-Литовського до Пінська.
Слідом за австрійцями в районі Білостока
російський кордон перейшли війська VII корпусу генерала Реньє і
попрямували в загальному напрямку на Слонім. Реньє виконував вказівку
Наполеона: «Розмістіться в Слонімі, щоб
мати можливість вдарити у фланг тих російських військ, які спокусяться
наступати у напрямку Варшави, а якщо загроза для Варшави буде явною,
відступайте до неї. Доки ви будете знаходитись на призначеній вам позиції,
ворог, знаючи, що ви на його фланзі,і остерігаючись вторгнення вашого в Волинь,
звісно не відважиться іти в Варшавське герцогство і без наказано не спокусться
на це…» [3: 334-335].
Вторгнення наполеонівських військ в районі Влодави
або Бреста ще 12 червня 1812 року предебачав командувач 2-ї Західної армії
генерал від інфантерії Петро Іванович Багратіон. В своєму листі Барклаю
де-Толлі він писав: «Все обстоятельства заставляют меня думать, что неприятель, предпринимая
нападение на пределы наши, как знающий достоинства продовольственной части в
Волынской губернии и ее готовность к содействию, без сомнения будет искать
использоваться пространством между мною и генералом от кавалерии Тормасовым,
чтобы ворвавшись у Влодавы или Бреста, ударить в правый фланг 3-й армии и взять
в тыл оной». [49]
До російський військ звістка про вхід до Брест -
Литовського ворожих військ надійшла лише 28 червня, а вже 29 червня генералу
Каменському його розвідники доповіли, що „...в Бресте служат шпионами два известные кобринские жида по имени, один
фактор Визер, а другой – портной Ицка 2-й, которые ездят к нам в разнообразных
видах и, узнавая о всем происходящем, перевозят весьма верно неприятелю обо
всем, что у нас делается...” [48:123]. Наступного дня (30 червня) генерал від інфантерії Каменський передав до
штабу армії більш детальні дані розвідки: «Под
Дубенкою, около Кладнева, находится 400 человек конницы и 800 человек пехоты
под командою графа Мушинского (граф
Ігнацій Хіларій Мощинський, власник містечка Немирів на Львівщині – С.Я.),
который находится в Дубенке. В Свиржу пришло 200 человек милиции
обмундированной из Хелмеч (Хелм – С.Я.) и Красностава, из них отделено на посты
170 человек, кои распространяются до Дубенки по Бугу, около селений Окопов и
Бирдмы; 24 человека около Дорогожска (Дорогуйськ – С.Я.); близ 100 человек – в
местечке Свирже, а в ночную стражу выходит до 40 человек от помещика… Все сие
ничто иное, повидимому, как милиционные, которые показываются в разное время в
разных местах, для умножения своих сил, а больше для того, чтобы умножить
страх, или поощрить некоторых зломыслящих, кои в нашей земле живут, к
возмущениям, так как они стараются передать на польском диалекте акт в 18
артикулах, которым побуждают к возмущению здешних обывателей, и наклоняют
вооружаться. Сей акт был прислан на имя помещика Лисецкого, который находится
уже у нас… Когда австрийские войска вошли в Брест, один пьяный из магистрата
ходил по улице и кричал, что уже принадлежат Польше и что орлы надобно снять.
Но австрийский начальник посадил того крикуна под караул, что учинило большое
впечатление в народе, кои увидели, что горланить там не дозволят». [48: 127-128] Картину обстановки на кордоні з
Герцогством Варшавським та Австрійською монархією 1 липня уточнив генерал-ад’ютант
К.Й.Лемберт: «...в местечках Арензе,
Соколе и Тартакове не более как до 1000 человек цесарской пехоты и кавалерии
находится…, по кордону же, начиная от Влодавы до Мельники, число людей, как
пехоты так и кавалерии, немного умножилось, да и пикеты гораздо чаще
расставлены. Пехоту составляет милиция, которая ныне одевается из крестьян,
мещан и даже из жидов. Милиция конная тоже учреждается, и, уверяют, что
напротив Кладнева граф Мощинский 400 человек такой конницы и 800 человек пехоты
собрал. Напротив Устилуга расположен эскадрон улан, которые делают сильные
разъезды в ночное время. От Свержи до Кладнева человек до 200-ти, как пехоты
так и кавалерии, расположены по пикетам. Один офицер был послан с жидом
напротив Свержи, для узнания новостей с той стороны, которому удалось, при сем
случае, поймать посланное, чрез мужика, к здешнему помещику объявление
Варшавской конфедерации, но офицер в том
сделал ошибку, что переносчика сего объявления не арестовал». «С поста
Почекайки, что напротив Крылова, рапортуют мне, что 50 стрелков, выбранных из
помещичьих людей, туда прибыли, в прибавление находящейся там милиционной
команды». [48:298-299]
Улани армії Герцогства
Варшавського
Цими ж днями російські поміщики, які проживали на
території Волині по малу почали вивозити своє майно на схід, на місці
залишались лише етнічні поляки, які з нетерпінням чекали приходу
наполеонівських військ.
Командування 3-ї Обсерваційної армії опинилось на
роздоріжжі. Згідно вищевказаної директиви армія у випадку наступу французів
повинна була відступати в напрямку на Київ, проте в цій директиві не
передбачався одночасний відхід двох основних (1-ї та 2-ї) армій в глиб імперії.
Генерал О.П.Тормасов писав Барклаю-де-Толлі: «Чи буду я повинен відповідно до руху всього правого флангу і центру,
мати з армією своєю рівним чином напрямок до Києва?». [48: 28] Навіть вже коли висування полків 3-ї
Обсерваційної армії почалось Тормасов все ще не знав, які дії йому виконувати.
Це видно з листа О.П.Тормасова військовому міністру М.Б.Баркалаю де-Толлі від 3
липня 1812 року: «Князь
Багратион уведомляет, что французы упредили его в Минске, и что он обратился на
Бобруйск. Случиться может , что дорога на Бабруйск также ему может быть
заграждена, и что он принужден найдется идти на Мозырь, чтобы взять позицию по
правую сторону Припети. Ежели это случится, тогда неоходимо и мне будет
приблизиться к Житомиру, чтобы иметь связь с 2-ю армиею и не дать неприятелю
предупредить направления моего к Киеву». [3: 333]
Одночасно Тормасов доповідав імператору Олександру
І про прикриття його армією всієї території Волині і Поділля: «…Із самого початку руху 2-ї Західної армії
від Пружан і Волоковиська до Новогрудська і далі, зайняв я відразу всі шляхи,
які вели від Бреста до Луцька, постами, посилаючи партії в сторону Кобрина і
Бреста». В тому ж документі Тормасов відзначав, що станом на 28 червня
противник ніяких активних дій проти його армії не здійснював.
Проте, вже 1 липня полковник Зуден направив з
Бреста взвод гусарів з угорського полку Кінмаєра з завданням перейти Буг та
захопити декілька полонених для того щоб отримати більщ-менщ вірогідну
інформацію про противника. На виконання цього наказу взвод під командуванням
капітана Браквілла та лейтенанта Гіслаха атакував в районі Влодави козачий
пікет і захопив у полон одного офіцера і п’ятнадцять козаків. Втрати австрійців
склали одного вбитого, одного пораненого, ще один гусар пропав безвісти,
певніше всього потрапив до полону, але вже російського. [50:641, 651-652] Генерал-ад’ютант Ламберт про такий
конфуз доповідав у штаб 3-ї Обсерваційної армії: «1-го числа июля войска австрийские, переправясь с той стороны, напали,
на рассвете, на Приборовскую заставу и, по усильному упорствованию, оная
разбита, где взято в плен: обер-офицер один, урядник один и семь казаков. Вслед
за сим, сотник Чириков, услышав сию перепалку, прибежал к означенной заставе и,
ударив на неприятеля, где взял в плен трех рядовых и, при переправе на ту
сторону, отбил назад трех раненых казаков». Пізніше до штабу поступили
уточнені дані: «...цесарская команда,
отряженная для нападения на наш пост, состояла из 40 человек гусар полку
Кинмейра с тремя офицерами. С ним же шли на подкрепление влодавской милиции
тоже до 40 человек пеших с ружьями и косами». В 6-м часу утра, когда казаки
«разошлись по разным местам, неприятельские гусары, пользуясь сим случаем и
выгодным местоположением левого берега Буга, который в Влодаве гораздо выше
правого, переправились в брод, и быстро ударили на пикет, стреляя по лошадям, и
некоторых из них отбили. Десять человек казаков, что составляло половину целого
пикета, тотчас были захвачены в плен, также урядника и офицера… Остальные
десять человек отступали к ближайшему посту, где стоял сотник Чириков, который
с 30-ю человеками казаков свежих ударил на цесарцев и прогнал их за реку. Но
гусары, подкрепленные польскою милицией, опять вытеснили казаков. Сии, однакож,
с помощью команды калмыков, ударили вторично на венгерцев, прогнали их за реку
и даже за местечко Влодаву, при котором случае убили трех венгерцев и одного взяли
в полон. Тоже захвачены: один конный польский жандарм, один отставной польский
солдат, который был начальником милиции, и вольный австрийский человек. Три
казака раненые отбиты, но офицер, урядник и семь казаков увезены. При допросе
пленные показали, что неделя тому назад в Бресте Литовском более не находилось,
как один полк егерей и шесть эскадронов гусар, которым
отрядом командовал генерал-маиор Цехмейстер. Сие нападение единственно для того
было сделано, чтобы захватить в плен кого ни есть из нашей армии. Австрийские
гусары приходили из Бреста и опять туда возвратились». [48: 299, 302-303]
У свою чергу один з польських офіцерів доповідав:
«15-го (2 липня –С.Я.) дивізія Тормасова
знаходилася між Устилугом та Володимиром, біля Ковеля. Він мав там п'ять
полків, а саме: три кавалерійських і два піхотних. Сам кордон наповнений
козаками, які мають патрулі, часто переходять кордон, пограбують кілька сіл і
тікають ».
По отриманні даних про напад на козаків
Приборзької застави, 2 липня генерал-ад’ютант Ламберт віддав наказ здійснити
напад на Влодаву, відбити полонених козаків і у свою чергу захопити полонених. Помститись полякам і австрійцям за ворожі дії проти
російських козаків від генерал-майора Чапліца вимагав і командувач корпусом
генерал Каменський: «...стараться
изыскать удобный случай, таковой набег из Влодавы жителями и венгров отомстить
подобным же нападением на неприятельские посты...».
Польський «Військовий бюлетень», який видався в
Брест-Литовському про ті події повідомляв наступне: «Тринадцять полонених і один офіцер привезені сюди з Влодави угорськими
гусарами, але після їх відходу звідти, це маленьке місто було знову пограбоване
козаками». В іншому номері бюлетеня містилась інформація наступного місту: «...нещасне маленьке місто Влодава вже чотири
рази було розграбоване. Козаки залишалися там протягом всього дня 15-го, а їх
патрулі розграбували чотири села в околицях. Якщо австрійці не зможуть прикрити
цей берег Бугу і вислати туди кавалерію, козаки спустошать всю область».
Австрійський комендант Бреста полковник Зуден 2
липня доповідав генералу Шварценбергу: «Росіяни
атакували мій кавалерійський пост, розміщений в Кодені, а шість гусар з полку
Кінмайера пропали безвісти або були взяті в полон». Того ж дня префект Любліна князь Яблоновський
прибув до Бреста і попрохав полковника Зудена посилити заходи безпеки, а коли
той ухилився від відповіді направив депешу князю Шварценбергу в якій повідомляв,
що «після перестрілки в понеділок,
Влодаву кожен день грабують козаки, які прибувають туди вранці, а ввечері
повертаються на свою сторону ..., шість сіл навколо Влодави були повністю
розграбовані. Справи йдуть так, що не тільки департамент Седльце, а й сама
Варшава піддаються несподіваним і незліченним небезпекам». Префект вважав,
що «достатньо вислати патрулі невеликої
сили, щоб піднятися по Бугу від Тересполя до Влодави, і їх буде достатньо для
остраху грабіжників».
Донські козаки
атакують ворожий обоз
У відповідь князю Яблоновському генерал
Шварценберг писав: «Позиція, яку я займаю зі своїм корпусом, дозволяє мені повністю
заспокоїти Вас щодо небезпеки вторгнення ворога значним загоном військ; подібна
спроба з боку росян може обернутися для них втратами ... Але, що стосується
вторгнень козаків у різних точках вашого департаменту, то я не можу постійно їм
перешкоджати; заходи, які я можу здійснити в цьому відношенні, повинні бути
підпорядковані генеральному плану, який спрямовує мої операції, і від якого я
не можу відмовитися ні в якому разі. Тим не менш, я віддам необхідні накази,
щоб приборкати спустошення, які дозволяють собі козаки вздовж Бугу від
Тересполя до Влодави; але я маю честь попередити вас, що ці розпорядження
будуть виконані тільки тоді, коли обставини це дозволять».
Про нерішучість полковника Зудена в цьому питанні
французький чиновник (певно він не знав, що таку саму займає і командувач
автрійського корпусу) доповів французькому коменданту Варшави дивізійному
генералу Дютаї (Dutaillis або Taillis Adrien-Jean-Baptiste-Amable Ramon du Bosc, comte du).
Дивізійний генерал Андре Жан Батист Дютаї
3 липня делегація поляків – мешканців Бреста і
його околиць (шляхта приєдналась до конфедератів 2 липня) знову прийшла до полковника Зудена з проханням дозволити
організацію озброєних загонів для надання відсічі козакам. Представники
польської шляхти говорили, що протягом 10 днів вони можуть зібрати до таких
заогнів до 6 тисяч чоловік. Комендант Бреста на це їм відповів, що отримав
чіткі інструкції від Шварценберга щодо недопустимості озброєння місцевого
населення. [50: Т.3-351, Т.5 – 664,826-827; 51] |
