Швидко, неначе
води гірської річки, тече час. Ідуть в забуття події історії нашого краю,
причому історії не такої вже й далекої. Про
призабуті події, які відбулись на Волині 90 років назад сьогоднішня
розповідь .
Липень 1920
року. Вже декілька місяців точаться запеклі бої на радянсько-польському фронті.
З великими потугами і значними втратами Червона Армія відбила наступ військ
генерала Денікіна, повернула контроль над Києвом і повільно почала рухатись на
захід.
2 липня
командування Південно-Західним фронтом, запропонувало ввести в дію
частини1-ї Кінної армії на лінії Луцьк –
Володимир-Волинський, Хелм, Лукув.
Після затвердження 8 липня головкомом цих пропозицій, 11 липня 1920 року 12-та
армія (командар Восканов Гаспар
Карапетович) отримала наказ наступати в напрямі Ковель – Брест, а 1-ша Кінна
армія (Будьонний Семен Михайлович) переслідувати відступаючі
польсько-українські війська з напрямком головного удару Луцьк - Грубешів -
Люблін - Лукув. 18 липня частини 7-ї стрілецької дивізії та кавалерійської
групи 12-ї армії вийшли до річки Стир на ділянці Чарторийськ – Новосілки, а
44-а стрілецька дивізія до кінця цього дня з боєм вибила поляків містечка
Колки. Перша спроба сходу форсувати Стир виявилась невдалою. Польські війська,
які зайняли старі австро-німецькі позиції часів 1-ї світової, відбили наступ
кавалерійської групи. Розпочалися запеклі бої за захоплення плацдармів за
Стиром. До 20 липня декілька плацдармів вдалось захопити лише в смузі дій 58-ї
стрілецької дивізії, на інших напрямках Червона Армія несла значні втрати. У
цих боях 22 липня в районі села Суськ Маневичівського району майже повністю
була розгромлена поляками Богунська бригада 44-ї стрілецької дивізії.
Командування кінною групою було доручено молодому, але вже досвіченому начальнику
7-ї стрілецької дивізії Олександру Григоровичу Голікову. Для закриття прориву,
який утоворився внаслідок розгорому Богунської бригади між 24-ю дивізією і
групою Голікова, з району Рудня - Колки в бій була введена Башкирська кавалерійська
бригада під командуванням Муси Лутовича Муртазіна. Цього ж дня в сузі наступу
12-ї армії (на ділянці 58-ї сд) з метою підготовки прориву була зосереджена
25-та стрілецька дивізія, більш відома читачеві як Чапаєвська.
24 липня командуючий
Південно-Західним фронтом, в поставив підпорядкованим арміям наступні завдання:
12-а армія повинна була опанувати в
найстисліші терміни Ковелем, виставити заслін з Брестського напрямку і ровивати
наступ в напрямку Хелм - Красник - Аннополь. При цьому Хелм
належало зайняти 4 серпня, а переправи через Віслу і Сан в районі
Аннополь - Нісько не пізніше за 15 серпеня.
День 24 липня виявився
для частин Південно-Західного фронту поворотним в стратегічному відношенні. Було
стримано наступ двох піхотних і артилерійського полків поляків в районі Суська,
що дозволило кавгрупі Голікова 25 липня прорвати ворожу оборону в районі с.Навіз (у бою було захоплено 300 польськіх вояків і 4 гармати).
Зважаючи на
дії сусідньої з 12-ю 1-ї Кінної Армії в районі Рівне-Луцьк-Броди, командування
3-ю польською армією (генерал Зигмунд Зелінський) отримало наказ від
командуючого Північно-Східним фронтом бригадного генерала Едварда Ридз-Смігли
протягом 26 - 27 липня відійти на р. Стохід, передати частину своїх сил у розпорядження 2-ої польської армії. На цей час до складу армії входили: 7-ма
піхотна, 3-тя піхотна легіонерів і 6-та Українська піхотні дивізії. Сусідка по лівому флангу - 2-га польська армія
(1-ша піхотна дивізія легіонерів, 6-та піхотна дивізія, зведена кавалерійська
група – 1-ша та 4-та кавдивізії, 7-й уланський полк) виконувала в цей час
завдання зі стримування військ Південно-Західного фронту Червоної Армії по річці
Стир від Луцька до Торговиці і підготовки головними своїми силами удару в напрямі на
Радзивіллів, - Броди.
Відведення польських
сил полегшило вконання завдання з’єднанням 12-ї армії. 27 липня частини 25-ої і 58-ої стрілецьких
дивізій, які переправилися на лівий берег р. Стир, зустріли дуже слабкий
супротив противника. Станом на 28 липня дивізії 12-ї армії, були розкидані на
фронті від с. Погост-Зарічний до Рожищ, що складало понад 200 км., причому
найбільш щільне угрупування військ було
вздовж залізниці Київ – Ковель. На цьому напрямку було зосереджено три дивізії
(25-та , 7-ма і 44-та стрілецькі ). Зваживши на це, своїм наказом командарм 12-ої поставив не пізніше 24 години
28 липня на всіх ділянках перейти Стир, а до 1 серпня вийти на фронт Ратне -
Ковель - Турійськ - Киселин.
Передові
частини армії (Кінна група) 28 липня вийшли на ближні
підступи до Ковеля і вели бої в районі Вілька Воля) Любитівська-Хобот. 
30 липня
командарм 12-ої наказав форсувати цього дня Стохід, а до кінця доби 3 серпня вийти до
Західного Бугу і форсувати його.
31 липня 58-ма
сд досягла р. Стохід, а 25-та дивізія внаслідок
успішних дій на південному напрямку дозволила командуванню армії зосередити між
Стирем і Стоходом 7-му і 44-ту
сд.
До кінця дня 1
серпня 7-ма і 44 сд відтіснили поляків за р. Стохід, а в ніч з 1 на 2 серпня
12-а армія форсувала Стохід у всій смузі наступу і розпочала наступ в напрямку
до Бугу.
Надвечір 2
серпня частини кінної групи 12-ї армії підійшли до околиць Ковеля. Місто обороняло
до двох польських полків з артилерією.
Вранці три полки
Башкирської кавалерійської бригади розпочали наступ у напрямі Волошки - Будише –
Зелена. Поляки з боєм відступили за Турію. По обіді полки бригади форсували
Турію в районі села Городелець, перетнули залізницю і почали наступ на Ковель з
південного заходу. У цей же час 25-та кавалерійська бригада, яка вела наступ через
Волошки - Колодяжне, переправилася через Турію і атакувала польський гарнізон з північного заходу. Взовж шоссе Луцьк-Ковель наступав 7-й кавалерійський
полк. Уральський полк 25-ї стрілецької дивізії знаходився в резерві. Не
дивлячись на масований артилерійський і рушнично-кулеметний вогонь противника
близько 22.00 27-й полк Башкавбригади одночасно з 1-м полком 25-ї кавбригади
увірвалися до міста. Поляки не здавались. У нічних сутінках спочатку відступили до лінії залізниці, а згодом,
залишивши заслони відірвались від червоних військ і відступили в напрямку на
Мацеїв. В боях за Ковель було взято значну кількість полонених, майже всі
польські гармати. Втрати наступаючих червоних частин були незначні.
Після
нетривалого відпочинку, 6 серпня кінна група виступила в напрямі на Хелм через
села Миляновічи - Відюті - Комарів - Машів – Вишнів.
Інші частини
12-ї армії 3 серпня розпочали наступ на Володимир-Волинському напрямку з метою
забезпечення дій 1-ї Кінної армії. 6 серпня 25-а і 7-а стрілецькі дивізії
вийшли до Західного Бугу на фронті Опалин - Коритниця, а 44-а стрілецька
дивізія вийшла до північних околиць Володимира –Волинського.
7 серпня
спроби червоних форсувати Буг в районі Дорохуська були відбити польською
піхотою і броньовиками. 8 серпня після швидкісного флангового маневру Кінна
група форсувала Буг в районі села Коритниця і розпочала наступ на Грубешів.
Червона Армія зробила останній кок до тієї події, яка в поляків до сьогодні
іменуються „Варшавським чудом”, а радянська військова історія довгий час
замовчувала.
„Варшавське
чудо” згодом вплинуло і на долі більшості червоних командирів, які воювали на
Ковельському напрямку – адже вони були свідками недолугої „військової
майстерності” І.В.Сталіна, тоді члена Реввійськради Західного фронту
(наприкінці липня 12-та армія увійшла до складу Західного фронту).
У 1928 році
був заарештований і помер у камері бувший начальник штабу 12-ї армії Володими
Костянтинович Седачов (на момент арешту займав посаду помічника начальники
штабу Київського військового округу). 
28 травня був заарештований, а 20 вересня
1937 року розстріляний колишній
командува 12-ї армії кавалер двох орденів Червоний Прапор, заступник голови ЦК
Осавіахіму СРСР комкор Г.К.Восканов. 7 грудня 1937 року був розстріляний
кавалер двох орденів Червоний Прапор, колишній начальник 7-ї сд і командир Кавгрупи
комбриг О.Г.Голіков.  29 липня 1938 року був розстріляний колишній начальник
44-ї стрілецької дивізії ім.Щорса - командувач військами Харківського
військового округа, член Військової ради при наркоматі оборони СРСР командарм
2-го рангу Іван Наумович Дубовий.
25.08.1938 був засуджений до розстрілу бувший
командир Богунської бригади 44-ї сд – заступник командувача Харківським
військовим округом комдив Квятек Казимир Францевич. 
27 вересня 1937 року був
розстріляний бувший командир Башкавбриади – кавалер трьох орденів Червоний
Прапор начальник відділення Наркомату Оборони СРСР комбриг Муса Муртазін. 29
липня 1938 року був розстріляний колишній військовий комісар 25-ї Чапаєвської
дивізії – комендант Кремля комдив Петро Пахомович Ткалун. Був заарештований,
але згодом реабілітований виконувач обов’язки начальника 25-ї сд Олександр
Миколайович Бахтін. До цих пір загадкою для істориків залишається як полковник
Генерального штабу царської армії зміг вижити і вийти із сталінських застінків,
згодом отримати звання „генерал-лейтенант (1940р.), очолити управління бойової
підготовки РСЧА ( в роки війни О.М.Бахтін командував корпусом, був заступником
командувача 46-ю армією).
У боях за Ковель в 1920 році приймали участь такі
відомі особистості як герой оборони Москви Герой Радянського Союзу Іван Васильович Панфілов, один з перших Героїв
Радянського Союзу льотчик Маврикій Іванович Слєпнов, знаменита Анка-кулеметниця
Марія Андріївна Попова, генерал-лейтенант Ігнатій Іванович Карпезо, Герой
Радянського Союзу генерал армії Олександр Васильович Горбатов.
Ковельська операція 12-ї армії в роки
Громадянської війни стала зразком для планування Поліської наступальної
операції військ 2-го Білоруського фронту в березні 1944 року. Щоправда, якщо
операція 1920 року виявилась на тому етапі вдалою, то Поліська своїх завдань у
повному обсязі не виконала.
Ми живемо в іншій країні, але про історію слід
пам’ятати. Адже хто знає, як кільце її
пружини розпрямиться наступного разу. | 
