Волинські
стежки розвідника Казакевича
Понад 60 років тому вийшла в
світ повість Еммануїла Казакевича „Зірка”. Розповідь про розвідників Великої
Вітчизняної відразу сподобалась читачам своєю правдивістю і простотою. Герої
повісті та двох її екранізацій: лейтенант Травкін, старшина Аніканов, єфрейтор
Мамочкін стали взірцями для багатьох поколінь армійських розвідників. Та хіба
могло бути інакше, адже писав стройовий офіцер - начальник розвідки дивізії та
ще й про події, безпосереднім учасником яких був сам. З циз подій і почалось
знайомство відомого радянського письменника з Волинню і турійщиною.
76 стрілецька дивізія в ході
Поліської операції військ 2-го Білоруського фронту в березні 1944 року
наступала в другому ешелоні . Після прориву німецькими частинами кільця
оточення Ковеля на початку квітня 44-го, з місця свого зосередження в районі
села Задиби дивізія була виведена на ділянку Довгоноси - Ружин.
На цей час німецьке командування
планувало проведення операції з повної де блокади „фортеці Ковель”. На невеликій
ділянці фронту були сконцентровано до п’яти дивізій Вермахту, в тому числі три
танкові (4-та, 5-та танкові дивізії, 5- та танкова дивізія СС „Вікінг”), дві піхтоні
дивізії (324-а та 253-я).
Розташування, склад і наміри німецьких сил вивідали розвідники старшого
лейтенанта Казакевича, які захопили досить цінного „язика” в районі села
Туровичі. І саме Еммануїл Казакевич зробив важливий для командування висновок: «Ворог готується до
стрімкого наступу, ставлячи завдання знищити радянські війська на південному
заході від Ковеля з подальшим завданням відкинути противника за річки Стохід та
Стир”.
24 квітня 1944 року в районі сіл Зілове -Туровичі німецькі війська почали
готуватися до наступу. Передбачення Казакевича підтвердилося: 26 квітня німці перейшли в наступ і відтіснили радянські
частини на східний берег Турії. Під час цього наступу Ружин, Кличковичі (26
квітня), Дольськ, Кульчин, Растів, Мировичі (27 квітня), Турійськ (30 квітня)
знову були окуповані ворогом.
Сам майбутній письменник в ході квітневих боїв під Ружином отримав
поранення ноги. Цілюще волинське повітря сприяло швидкому одужанню офіцера, і
вже 6 липня разом розвідниками дивізії він приймає участь в звільненні
Ковеля. У нагородному листі на ім'я
Еммануїла Казакевича, підписаному командиром дивізії полковником Захарієм
Видріганом (до речі саме він був прообразом комдива Сербіченка в тій же
«Зірці») 7 липня 1944 року, писалось: «У боях за звільнення міста Ковеля
товариш Казакевич забезпечував розвідку розміщення ворога, своєчасно розгадав
задум ворога і сприяв оволодінню м. Ковель частинами нашої дивізії 6 липня 1944
р. Гідний урядової нагороди - Ордену Вітчизняної війни II-й ступеня».
І знову бої на Старовиживщині, Любомльшині, переправа через Західний Буг. Недалеко
від села Орхувек (Польща) під час захоплення мосту через річку Влодавка начальник
дивізійної розвідки вже капітан Еммануїл Казакевич був поранений осколком
гранати в ногу, при чому в те ж саме місце, що й під Ружином.
Після лікування в госпіталі і недовгого перебування в резервній частині
Казакевич спішить до рідної дивізії і в листопаді 44-го знову проїжджає по
землі Волині.
Волинь для Еммануїла Казакевича стала особливим місцем, адже саме тут він вперше підвів особистий підсумок своєї
військової долі: «...Із рядового став
капітаном, з простого бійця - начальником розвідки дивізії, будучи майже
сліпим, став прекрасним солдатом і хорошим розвідником, не використав своєї
професії письменника і поганий зір для облаштування життя подалі від куль…». Як
пам’ять про ці краї і про воєнну молодість ще в одному творі письменника -
романі „Весна на Одері” згадуються Задиби, викарбувані на німецькій фермі слова
„Прощавай рідна Волинь” , з’являється і вірш – спогад про звільнений Ковель:
Весь выжжен, взрыт,
весь взорван и распорот,
Зияющий и страшный, как провал,
Открылся предо мною этот город,
Который путь к Варшаве прикрывал.
Обломки улиц, черепичных кровель,
Он где-то в
книжках назывался Ковель…
На фото капітан Еммануїл
Казакевич, 1944 рік
Сергій Яровенко | 