Однією з найпочесніших нагород СРСР в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років був орден Слави. Кавалери орденів Слави всіх трьох ступенів за своїм статусом прирівнювались до героїв Радянського Союзу. За статутом ордену ним нагороджувались солдати, сержанти і офіцери в званні до молодшого лейтенанта включно за особисту мужність і героїзм на полі бою. Всього цією бойовою нагородою було нагороджено біля мільйону військовослужбовців. Зрозуміло, що найбільше орденом 3-го ступеня. Орденом Слави 2-го ступеня були нагороджені понад 46 тисяч чоловік, а ось 1-го ступеня – лише 2672. І хоча за статутом ордена нагородження ним проводились послідовно один раз кожного ступеня, ставались випадки повторного нагородження тією чи іншою нагородою. Так серед повних кавалерів орденів Слави 80 отримали чотири такі бойові відзнаки, а один – Дмитро Йосипович Кохановський був нагороджений орденом Слави аж 5 разів, з них орденом Слави 2-го ступеня – тричі.
Оскільки бойова доля цієї людини безпосередньо пов’язана з Турійщиною - тому сьогоднішня розповідь саме про кавалера п’яти орденів Слави і ордену Червоної зірки розвідника старшого сержанта Дмитра Кохановського.
Дмитро народився в рік початку 1-ї світової війни в місті Козятин, що на Вінничині. Змалку почав працювати спочатку в рідному місті, згодом перебрався до Києва. 22 червня був мобілізований до РСЧА. Воював з перших місяців війни. З відступаючими радянськими військами дійшов до Сталінграда. Двічі був поранений. Після лікування в госпіталі старший сержант Кохановський влітку 1943 року потрапив до 117-ї окремої розвідувальної роти 41-ї стрілецької дивізії, у складі якої воював до Перемоги.
Наприкінці квітня 41-ша стрілецька дивізія прибула на Турійщину і зайняла ділянку оборони вздовж Турії від Турійська до Туричан. Оскільки місцевість для командування була не знайомою, основний тягар з перших днів бойових дій припав на долю розвідників. Кровопролитні бої кінця квітня – початку травня 117-та орр провела на бойових позиціях і діяла, як піхота. Лише коли наступ німців був відбитий, розвідники приступили до виконання своїх безпосередніх завдань. Ось тут бувалий солдат Кохановський і показав свою військову майстерність.
Наприкінці травня 1944 року розпочалась підготовка до нової грандіозної стратегічної наступальної операції, яка згодом отримала назву «Багратіон». Розвідники всіх рівнів отримали завдання на здобуття найбільш повної і якісної інформації про сили противника. Не стала виключенням і 117-та розвід рота, якою на той час командував кавалер двох орденів Червоної Зірки і медалі «За бойові заслуги» лейтенант Батор Іванович Хамаганов.
10 червня 1944 року розвідувальна група у складі отримала завдання проникнути в тил гітлерівців і захопити чергового контрольного полоненого. Вночі 23 розвідники під командуванням помічника командира розвідвзводу єфрейтора Петра Борисовича Крекова непомітно перейшли лінію фронту і влаштували засідку в 200 метрах на північ від с. Свентошин. Невдовзі на лісовій дорозі з’явилась німецька колона. Гітлерівців було біля 20, але розвідники все ж вирішили атакувати. Коли перші німецькі солдати підійшли до місця засідки, старший сержант Микола Санников, єфрейтор Іван Дьомін і рядовий Михайло Ямакаєв відкрили вогонь з автоматів. Німці запанікували і кинулись в лісові хащі. Іван Дьомін збив з ніг німецького обер-єфрейтора, а сержанти Кохановський, Мазнєв і молодший сержант Васін полонили пораненого унтер-офіцера. При переправі через лінію фронту унтер був вбитий, а ось обер-єфрейтор доставлений до штабу дивізії. За цей розвід вихід наказом командира 41-ї стрілецької дивізії від 11 червня 1944 роу за номером 81/н старший сержант Кохановський був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.
У ніч з 24 на 25 червня старший сержант Дмитро Кохановський у ході розвідувального пошуку діяв у групі прикриття. В районі села Мировичі дивізійні розвідники під командуванням командира взводу молодшого лейтенанта Павла Івановича Копитова накинулись на німецьке бойове охоронення. У рукопашній сутичці молодший лейтенант Копитов і єфрейтор Дьомін полонили німецького вояка і стали відходити назад. Група прикриття на чолі з Кохановським вогнем з автоматів відволікла увагу німців на себе, що дозволило виконати поставлене завдання. Наказом по військам 69-ї армії від 10.08.44 № 76/н ст.сержант Д.Й.Кохановський був удостоєний ордену Слави 2-го ступеня (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня. До речі за цей бій свій орден Слави 1-го ступеня отримав єфрейтор Іван Дьомін, про якого вже писалось в «Народному слові».
На початку липня 1944 року розвідувальна група під командуванням командира взводу молодшого лейтенанта Копитова перейшла лінію фронту в районі села Гайки і рухалась в напрямку до Бугу. Гітлерівці вже чекали розвідників. Німецький підрозділ чисельністю 19 чоловік першим атакував радянських бійців. Розвідники вступили в бій, в ході якого група противника була знищена. У цьому бою старший сержант Кохановський знищив одного ворога, а ще одного взяв у полон. Наказом по військам 69-ї армії від 18.08.44 № 96/н відважний розвідник був знову нагороджений орденом Слави 2-го ступеня, щоправда цієї нагороди він тоді не отримав.
Третій орден Слави 2-го ступеня (наказ командувача військами 69-ї армії від 30.09.1944 (№ 196/н) Дмитро Кохановський отримав за нічний бій з 6 на 7 серпня 1944 року вже на польській території. Тоді відважний воїн першим увірвався до німецької траншеї, де знищив двох ворогів. В бою отримав поранення, але залишився в строю. У тому бою розвідники 177-ї орр знищили 17 офіцерів і солдатів противника, захопили двох полонених. І хоча Д.Кохановський був представлений командиром роти до ордену Червоної Зірки із-за неуважності штабного писаря отримав більш високу нагороду.
До найвищої ступені ордену солдатської доблесті Дмитро Кохановський був представлений за бій 19 квітня 1945 року на плацдармі в районі міста Лебус (Німеччина). Відчайдушний сержант в числі перших досяг лінії німецьких траншей і гранатами знищив ворожий ДзОТ. Під шквальним вогнем противника надав першу допомогу і витягнув з поля бою трьох важкопоранених товаришів.
Наприкінці війни в ході боїв за місто Шторків 29 квітня старший сержант Кохановський на чолі групи бійців увірвався в будинок, де засіли гітлерівці. Вогнем з автомата і гранатами знищив розрахунок кулемета, а сам кулемет захопив і відкрив з нього вогонь по ворогам. Нагородою герою за цей бій став орден Червоної зірки.
Війна закінчилась, однак 41-ша стрілецька дивізія ще деякий час знаходилась на території окупованої Німеччини. Бійці надивились як менші і більші командири-воєначальники живляться німецьким добром, отож вирішили поживитись і собі. Однак, «що дозволене богам – не дозволене смертним». Під час однієї з «вилазок» бійці, серед яких був і Кохановський були затримані патрулем і звинувачені «у грабунках мирного населення». Аби розвідники не прийшли на виручку бойовому товаришу, Дмитра Кохановського судив військовий трибунал зовсім іншої дивізії – 94-ї гвардійської стрілецької. У серпні 1944 року колишній розвідник «отримав» 4 роки ув’язнення у виправно-трудових таборах.
Поки Д.Й.Кохановський відбував покарання, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року «за відвагу і героїзм, проявлені в боях з німецькими загарбниками у Великій Вітчизняній війні» він був нагороджений орденом Слави 1-го ступеня. Зрозуміло, що про це нагородження «зека» взнати міг лише випадково з газет.
Звільнений за амністією влітку 1947 року Дмитро Йосипович повернувся до Києва. Влаштувався на роботу слюсарем на завод Київполіграфмаш і став добиватись повернення відібраних при арешті бойових нагород, які здобував на фронті потом і кров’ю. Проте ефект був прямо зворотнім. Спочатку Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 травня 1949 року він був позбавлений орденів Слави 3-го і 2-го ступенів та Червоної Зірки, відібраних при арешті, а коли чиновникам у високих кабінетах стало відомо про нагородження ще двома орденами Слави 2-го ступеня і одним 1-го ступеня - окремим Указом від 6 березня 1953 року Д.Й.Кохановський був позбавлений і цих нагород.
Випадок з Дмитром Кохановським по своєму є унікальним – окрім того що він був єдиним кавалером 5 орденів Слави, він також став повним кавалером, який найвищу ступінь ордену утримав, перебуваючи в ув’язненні. Напевно він також і єдиний, хто був позбавлений урядових нагород двічі.
Як склалась подальша доля героя-розвідника на жаль невідомо…. | 
