О 4.30  20 липня підрозділи полку, подавивши осередки опору противника, вийшлидо Західного Бугу в районі села Кладнів Володимир – Волинського району. 

19 липня в прорив на лівому фланзі 69-ї армії було введено 7-й гвардійський кавалерійський корпус із завданням:  з району зосередження Почекайка, Рудно, Радовичі, Бобли  увійти в прорив, створений стрілецькими дивізіями, вийти до Західного Бугу в районі Вовчків перевіз - Висоцьк, форсувати його, захопити плацдарм, і не чекаючи підходу частин стрілецьких дивізій продовжувати наступ у напрямку на Хелм. На кінець 19 липня дивізії корпусу повинні були оволодіти рубежем Вілька, Плаваницькі, шаханівка, Дорохуськ (усі НП на території Польщі), на другий день у взаємодії з військами 69-ї армії м. Хелм і бути готовим продовжувати наступ на Люблін.  

Не дивлячись на сильний дощ, який пройшов уночі кав дивізії корпусу розпочали наступ на захід. У першому ешелоні рухались 14-та і 15-та гвардійські кав дивізії, у другому 16-та гвардійська. Авангардний 52-й гвкп 14-ї гвкп збив підрозділи 342-ї піхотної дивізії, які оборонялись в смузі наступу корпусу і вийшов на схі.дний берег Західного Бугу. Першими через річку переправились через прикордонну річку південніше с. Бережці Любомльського району кіннотники посиленого кавалерійського ескадрону під командуванням гвардії старшого лейтенанта П.В.Шеховцова. Кіннотники з ходу атакували опорний пункт гітлерівців, але під шквальним вогнем вимушені були відступити. У ході відступу кавалеристи виявили зручний брід і захопили двох полонених. У бій вступила вся артилерія 14-ї гвкд. Під прикриттям артилерійського нальоту по розвіданому броду на західний берег Бугу переправився увесь 52-й гвкп гвардії підполковника Нелідова і захопив плацдарм. Не чекаючи переправи основних сил дивізії, 52-й гвкп продовжив наступ і до 10.00 21 липня вийшов до східної околиці с. Дорохуськ де зав’язав бій з німецьким гарнізоном.

Поки кавалеристи 52-го гвардійського вели бій на західному березі Бугу сапери під командуванням гвардії капітана Уклеби К.М. спорудили дві переправи через ріку вантадопід’ємністю 14 і 30 тон, що дозволило почати переправу основним силам 14-ї гвкд.

У районі села Гусинне вийшли до Бугу полки 15-ї гвкд, проте переломити супротив противника не змогли. Командир корпусу генерал Константінов нказав 16-й гвкд генерал-майора Бєлова змінити напрямок руху, йти до переправ 14-ї гв кд в районі села Бережці, а по переправі дивізії, зайняти місце в бойових порядках 1-го ешелону і наступати форсованим маршем на Хелм. Першими в 16-й гв кд через Буг переправились кавалеристи 56-го гвкп під командуванням гвардії полковника Б.І. Кобякова. Один з ексадронів полку був посаджений як десант на танки 32-го танкового полку під командуванням підполковника Галкіна Володимира Олександровича і 22 липня  разм з танкістами 68-ї танкової бригади 69-ї армії одним з перших увірвались до Хелма. На той час бій за місто  з 5 години ранку 22 липня вели ескадрони 52-го гвардійського кав полку 14-ї гвкд, які спочатку атакували гітлерівців на північно-східній околиці, захопили залізничну станцію і розвивали наступ. Згдом до міста підійшли частини 312-ї сд, підрозділи 15-ї гвкд, 4-ї гв. вптабр (гвардії полковник Значенко Павло Миколайович), 12-ї сабр (полковник Агафонов Василь Сергійович); 8-ї вптабр (полковник Забелло Микола Михайлович). На 06.00 древня столиця Волинсько-Галицького князівства була повінстю оточена , а на 07.00 22.07.44 очищена від гітлерівців.

Першим же кидком дивізії корпусів першого ешелону 8-ї гвардійської армії „вгризлись” в оборону противника на декілька кілометрів. До 17 годин 18 липня частини підійшли до річки Плиска. На другій смузі оборони німецьке командування зробило ще одну спробу стримати просування з’єднань 8-ї гвА. Але гвардійці не зупинилися. 47-а гвардійська стрілецька дивізія з ходу форсувала болотисту річку і зав'язала бій на протилежному березі. Услід за нею в бій за переправи в районі села Хворостів вступивли передові підрозділи 88-ї гв сд, а на ранок 19 липня ріку форсувала вся дивізія. 19 липня через Плиску переправилась також 27-а гвардійська стрілецька дивізія. До кінця дня війська армії уклинилися в другу смугу оборони ворога.

11-й танковий корпус надвечір 18 липня зайняв вихідне положення в районі Окунин, Новосілки. Розвідувальний батальйон корпусу переправився через Плиску і приступив до виконання завдань з розвідки шляхів наступу бригад. 

15 липня 1944 року командування корпусом прийняв генерал – майор танкових військ Іван Іванович Ющук (1898-1991).

Вперше на Західну Україну, тоді командир 27-ї легкотанкової бригади, потрапив у вересні 1939 року. В бій гітлерівцями полковник Ющук вступив у бій в червні 1941 року на посаді начальника штабу 48-ї танкової дивізії, а у серпні 1941 став її командиром. Танкісти 32-ї танкової бригади ( І.І. Ющук командував нею з 05.10.41 до 02.04.42) разом з бойовими товаришами з 4-ї танкової бригади під командуванням полковника Катукова під Тулою зупинили просування танкової армади Гудеріана. В квітні  1942 року Іван Іванович Ющук був призначений заступником командуючого бронатанковими і мехінізованими військами Західного напрямку. У важких боях під Ржевом був поранений. Після тривалого лікування був направлений на навчання до Військової академії механізації і моторизації РСЧА. До призначення на посаду командира 11 тк (командував до 9 травня 1945 року) деякий час виконував обов’язки командуючого 11-м гвардійським танковим корпусом. Кавалера орденів Леніна, двох степенй Суворова, Кутузова 2-го ступеня, трьох орденів Червоного Прапора, тридцяти з лишнім медалей всі хто з ним працював, поважали його за хоробрість, рішучість і людяність²⁴⁵.

На світанку 19 липня знову заговорила артилерія 8-ї гвардійської. Після 20-ти хвилинної артилерійської підготовки війська знов пішли в атаку. До 11 годин 30 хвилин вони вийшли на рубіж Городно - Машів.

У другій половині дня в наступ пішли танки. 11-й танковий корпус, переправившись через Плиску, всіма бригадами з рубежу Скиби – Машів наніс потужний удар, який розітнув навпіл оборону противника. Обігнувши Любомль з півночі, танки йшли по тилах ворога. На рубежі Куснище - Любомль 36-та (полковник Лук’янов Олексій Власович) і 65-та (полковник Шевченко Олександр Йосипович) танкові бригади були зупинені підрозділпми вермахту. 20-та танкова бригада (полковник Константінов Микола Павлович), яка знаходилась у другому ешелоні, обійшла Любомль з півдня і стала розвивати наступ в напрмку Західного Бугу. Це і вирішило долю Любомля. 47-а гвардійська стрілецька дивізія у взаємодії з 65-ою танковою і 12-ою мотострілецькою бригадами зав΄язали бій за прикордонне місто. Першими в Любомль увірвались танки роти капітана Петра Миколайовича Ємельянова. Танковий удар був підтриманий влучними пострілами артилеристів – самохідників батареї 1493-го сап під командуванням старшого лейтенанта Данила Юхимовича Мороза. В ході бою за Любомль відзначились також піхотинці 140-го гвардійського стрілецького полку (47-ма гв сд) під командуванням заступника командира полку гвардії майора Михайла Андрійовича Шаховцева.

Радянське командування і уряд високо оцінили ратний подвиг визволителів Любомля. Золоті зірки Героїв Радянського Союзу засяяли на грудях командира 47-ї гвардійської стрілецької дивізії генерал – майора В.М.Шугаєва, 65-ї танкової бригади полковника О.Й.Шевченка, командира 137-го гвардійського стрілецького полку полковника Івана Опанасовича Власенка, командира танкової роти 65-ї тбр капітана П.М.Ємельянова, командира батареї 1493-го самохідного артилерійського полку 11 тк старшого лейтенанта  Д.Ю.Мороза. Майор Шаховцев загинув в боях на Магнушевському плацдармі (Польща) і звання Героя було присвоєне йому 24.03.1945 посмертно.

Опір противника на напрямку дій 8-ї гвардійської армії був зломлений, тому генерал Чуйков наказав на рубежі Куснище - Любомль - Вишнів ввести в бій дивізії других ешелонів корпусів. Ці з’єднання  отримали завдання в найкоротші терміни вийти до Західного Бугу і з ходу форсувати річку. Бої тривали цілодобово.

11-й танковий корпус, який в оперативному відношенні був підпорядкований 8-й гвардійській армії вів переслідування відступаючого противника двома бригадами. Не дивлячись на швидкий темп наступу ні розвідці і передовим загонам в смузі наступу корпусу не вдавалося з ходу захопити переправи і броди в кількості достатній для переправлення основних сил одним ешелоном. Захоплені ж подекуди місця переправ знову ж таки із-за неймовірно швидких темпів наступу не могли бути підготовлені для перепраи танкових частин і з’єднань. При першій спробі форсувати річку з  ходу успіху добилася тільки 65-а танкова бригада, яка захопила невеликий плацдарм своєю піхотою. У цей час розвідка бригади знайшла брід у районі села Гуща. Щоб відвернути від нього увагу гітлерівців командир бригади направив до ще одного розвіданого броду північніше танковий батальйон.

20-а танкова бригада не змогла захопити переправ і по всій смузі наступу зустрічала шалений артилерійсько-мінометний вогонь противника. Командир бригади полковник Микола Павлович Кнонстантінов віддав наказ розпочати пошуки бродів на північ від місця першої спроби форсування Західного Бугу.

Щоб промацати річку на всій 18-кілометровій ділянці форсування, командир корпусу генерал-майор т/в І.І.Ющук задіяв також 36-у танкову бригаду (командир-полковник Олексій Власович Лук’янов), яка до цього перебувала в другому ешелоні корпусу. Завдяки своєчасному і правильному рішенню за досить короткий час було знайдено п'ять зручних пунктів переправ, що дозволило почати форсування по всьому фронту. Противник не чекав таких рішучих дій,а тому не зміг істотно протидіяти переправі підрозділів корпусу.

Разом з підрозділами 65-ї тбр в районі Гущі до Бугу вийшли також частини 57-ої гвардійської стрілецької дивізії, які з ходу переправились на західний берег бугу і вступили в бій.

На захоплених плацдармах йшли кровопролитні бої в ході яких радянські солдати і офіцери показували приклади мужності і героїзму.

Одними з перших форсували прикордонну річку танкісти взводу старшого лейтенанта Бербьотова Івана Петровича. Діючи в бойовому розвідувальному дозорі 20-ї танкової бригади танкісти ще на підступах до Бугу знищили дві артилерійські батареї ворога, форсували ріку і захопили невеликий плацдарм. Утримуючи переправу, взвод старшого лейтенанта Бербьотова відбив п’ять контратак гітлерівців і забезпечив форсування водної перешкоди бригадою. Почин підлеглого підтримав командир батальйону 20-ї тбр  капітан Олександр Герасимович Булгаков. Танкісти батальйону під покровом ночі з 19 на 20 липня форсували Західний Буг в районі села Гуща і сходу вдарили по позиціях противника. Прорвавши лінію оборони, танки почали рейд по ворожим тилам.

У смузі наступу 170-го гвардійського стрілецького полку (57 гв сд) першим вийшов до Західного Бугу взвод під командуванням гвардії старшого сержанта Василя Семеновича Бекетова. Під ураганним вогнем бійці взводу увірвались у ворожу траншею. Сержант особистим прикладом вів за собою інших, вогнем з автомата особисто знищив більше десятка ворогів. Завдяки сміливим діям гвардії сержанта Бекетова змогу переправитись отримали інші підрозділи підрозділи полку. Не відставав від командира гвардії рядовий Василь Микитович Іванцов знищуючи ворога влучними пострілами з гвинтівки, а при потребі і багнетом. Автоматиним вогнем у скрутну хвилину однополчан підтримали бійці взводу автоматників під командуванням гвардії молодшого лейтенанта Івана Петровича Горбачова. Кожен метр захопленого плацдарму відстоювали бійці взводу під командуванням гвардії молодшого лейтенанта Дмитра Івановича Родіна, якого ще з часів боїв за Одесу вважали в полку фахівцем з захоплення плацдармів. Під зливою куль надавала допомогу пораненим бійцям санінструктор 170-го гвардійського полку гвардії старший сержант Марія Савельєвна Шкарлетова, котра однією з перших переправилась через Буг, винесла з пля бою кілька десятків поранених. Особистим прикладом надихав гвардійців заступник командира батальйону з політчастини гвардії лейтенант Олександр Миколайович Євдокимов.

Переправу і відбиття контратак в районі села Гуща вогнем підтримували артилеристи 876-го гаубичного артилерійського полку, яким командував майор Андрій Григорович Єрошкін. Гвардійці 57-ї дивізії були впевнені, що „боги війни”, яки забезпечили прорив оборони під Миляновичами, своїм влучним вогнем супроводжували їх наступ до кордону і тут не залишать на поталу німецьким танкам і самохідкам. За період боїв з 18 по 22 липня артилеристи полку знищили сотні ворожих солдат і офіцерів, декілька ДОТів і ДзОТів, артилерійських батарей.

На плечах ворога до Бугу вийшли самохідники старшого лейтенанта Мороза. Тут, в бою за переправу, артилеристи знищили чотири танки, дві штурмові гармати, дві мінометні батареї, дев’ять кулеметів і до ста п’ятидесяти гітлерівців. Батарея Данила Мороза першою з 1493-го сап форсувала Західний Буг і забезпечила вогнем переправу танкового батальйону, який захопив згодом плацдарм на правому березі.

 Як і під час боїв за Любомль в бій на плацдармі одним з перших вступила танкова рота капітана Ємельянова (65-та тбр). Екіпаж командирського танку, задаючи приклад іншим, знищив у боях на березі Бугу до взводу гітлерівців, подавив вогонь декількох гармат і кулеметів, підбив німецьку штурмову гармату. 

В одному з танків роти бойовими діями керував командир 65-ї танкової бригади полковник Олександр Йосиповч Шевченко. Саме його зусиллями була організована оборона плацдарму з якого почався ривок до Вісли. Навіть після важкого поранення комбриг навідріз відмовився покинути плацдарм і продовжував управляти боєм.

Декілька контратак відбили танкісти ще однієї роти 65-ї бригади - роти старшого лейтенанта Валентина Васильовича Павлова. Танк командира роти був підбитий, але продовжував вести бій. За 16 годин бою в оточенні екіпаж танку Павлова підбив три німецькі гармати, знищив вогнем ДзОТ і до десятка німецьких солдат.

Близько десятої ранку 20 липня через Західний Буг переправилась 47-а гвардійська стрілецька дивізія,  а слідом за нею 39-та і 88-ма дивізії 28-го гвардійського стрілецького корпусу. До середини дня 20 липня 8-ма гвардійська армія двома корпусами форсувала Західний Буг на фронті до 15 кілометрів, а дивізії 29-го гвардійського стрілецького корпусу закінчили переправу вранці 21 липня. Розпочались бої на території Польщі.