Ряд фактів напряму свідчать про співпрацю загонів УПА з німецьким командуванням у цей період. Наведу деякі приклади з цього питання:

26 січня 1944 року в с. Скрегетівка Цуманського району (тепер Ківерцівський) відбулася зустріч між штандартенфюрером  СС Шифельдом та командуючим УПА "Північ” Дмитром Клячківським (Климом Савуром), під час якої було домовлено: «УПА рішуче діє разом із вермахтом проти радянських партизанів і Червоної Армії, виявляє місця їх дислокації і разом з німцями знищує їх. Охороняє німецький підвоз і шляхи комунікації ... а також закидає агентів в тил Червоної Армії...Німецька сторона зобов’язується повністю забезпечити УПА  зброєю та боєприпасами, а розвідку проти більшовиків повністю буде фінансувати через командування УПА». Після зустрічі Шифельд подарував Климу Савуру пістолет–кулемет і офіцерський кортик із срібною ручкою, а для озброєння підрозділів УПА було виділено 80 автоматів та 132 гвинтівки чехословацького виробництва і набої до них. Крім цього, Клим Савур залишив заявку гауптману Келничу, що брав участь у перемовинах на отримання 20 польових та 10 зенітних гармат, 500 автоматів радянського виробництва, 10 тисяч гранат і 250 тисяч патронів до автоматів.

26 лютого 1944 року в селі Малий Порськ Голобського району (тепер Ковельський) відбулася зустріч командира загону УПА "Кубіка” з представником Ковельського гарнізону. В ході зустрічі була досягнута домовленість про організацію диверсій у радянському тилу.

У березні 1944 року партизанами з'єднання О.Ф.Федорова в одній з боєсутичок з загоном УПА був захоплений документ лист командира куреня Орла наступного змісту:«Друже Богдан» Пришліть 15 чоловік до нас в курінь, які працюватимуть на будівництві моста. 3 березня 1944 року я домовився з німецьким капітаном Ошфтом, що ми побудуємо міст для переправи німецьких військ, за що вони дадуть нам підкріплення - два батальйони зі всією технікою. Спільно з цими батальйонами 18 березня ц.р. ми очистимо від червоних партизан ліс по обидві сторони р. Стохід і дамо вільний прохід в тил Червоної Армії своїм загонам, яких там чекають. На переговорах ми пробули протягом 15 годин. Німці нам влаштували обід. Слава Україні! Командир куреня Орел. 5 березня 1944 року».

Навесні 1944 року під час бою були захоплені штабні документи бойової групи Прюцмана. В одному з документів зазначалося: "На території Волині, згідно із домовленістю з керівництвом проводу ОУН і командуванням УПА німецькими військами побудовано 82 бази та склади для тривалого зберігання майна, продовольства, зброї. При наближені лінії фронту вони будуть передані командуванню УПА. За надану допомогу в підготовці для них баз, забезпечення зброєю, боєприпасами, спорядженням та медикаментами керівництво проводу ОУН та командування УПА зобов’язалися активізувати допомогу нашим розвідувальним органам у боротьбі проти радянських партизан і агентурою більшовиків, яка була закинута в тил німецьких військ і безпосередньо контактуватимуть роботу з відділом І–Ц (армійська розвідка)  бойової групи”. Для цього при розвідувальному відділі штабу була створена спеціальна група з 40 чоловік на  чолі  з  майором Гельвіхом, яка мала завдання – закопувати в різних місцях зброю та боєприпаси для тих, хто залишиться працювати в радянському тилу. Була підготовлена карта–альбом, на якій вказані місця і коди, за якими можна буде розшукати бази⁷⁴.

 Проте офіційно командування УПА-Північ і надалі декларувало заборону співраці з німецьким командуванням і навіть показово 7 березня 1944 року засудила до страти Порфирія Антонюка ("Сосенко", "Кліщ"), який вів переговори з німцями.

У комунікаті – зверненні „до членства ОУН, бійців УПА і громадянства” зокрема зазначалось (стилістика й орфографія збережені):

„Відступаюча німецька армія, через свої розвідчі відділи в порузумінні з поліцією і Гестапом, вперто поширюють поголоски про „співпрацю і порузуміння” між ОУН-УПА і німецькою армією в цілі спільної боротьби проти СРСР.

Наступаюча совєцька армія, через свої органи НКВД, також намагається усіма силами переконати народні маси, що ОУН „це німецькі союзники”.

Повідомляємо:

1.                  ОУН і УПА не мають союзу з жодною імперіалістичною державою. Нашими союзниками є тільки поневолені народи, що спільно з нами боряться за визволення власного народу. Захищаємо тільки інтереси власного народу і тому ніколи з наших ворогів не помагаємо, ані з ким ні співпрацюємо.

2.                  У відношенні між проводом ОУН і командованням УПА з одного боку, а німецькою владою з другого не заіснували жодни зміни, а зокрема немає жодної співпраці. Усі того рода поголоси є черговою провокацією ворога, отчисленою на нашу політичну компромітацію.

3.                  Німці і подальше є окупантами частини ЗУЗ земель і застосовують на тих теренах усі методи збанкрутованої кольонізаторської політики як: виселювання, вивожування на каторжні роботи, постійні масові арешування і розстріли, палення сіл, мордування безборонних і т.д.

4.                  Німецькі поголоски про „союз” і „співпрацю”, роздання хлопцям непотрібної їм зброї, видавання довідок на ношення зброї, різні другі обіцянки мають на меті:

а) приспати серед народу чуйности.

б) зорганізувати для себе агентурно-сексотську сітку,

в) докладно розвідати, що діється серед населення, до якого вони досі не мали ще доступу.

Все це на те, щоб краще могти народ нищити.

5.                            Німецькі намагання відшукати „Провід” через кожні струнку людину, вже самі по собі свідчать про провокаційність їхніх намірів. Бо кожний з них знає, що провідник ОУН Степан Бандера сидить арештований в Берліні (...) і, що тільки з ним треба „договорюватись”, а не шукати за „Проводом” у кождої тітки.

6.                            Маємо відомости, що німецькі війська, відступаючи, будуть нещадно знищувати всіх людей і майно. Будьте обережні і готові до самооборони.

7.                            Усіх хто дальше поширюватимуть провокаційні вістки, даватимуть ворогам інформації, співпрацюватимуть чи з ворогом тільки товаришуватимуть, уважати зрадниками народу і як зрадника карати.

Друзі і громадяни.

Вороги готують нам нові удари. Будьте чуйні. Не дайте обманутись підступкам, брехливим словам. Покладайтесь тільки на власну зброю. Ним ніхто не допоможе, коли не допоможемо самі собі.

Слава Україні!

Крайовий провід ОУН”⁷⁵

Разом з тим страта саме „Сосенка” вже наштовхує на роздуми: це політика проти співпраці з німцями чи зведення особистих рахунків командира ВО "Турів" Юрія Стельмашука "Рудого" і ВО командира УПА-Північ „Галини”?

Наведу декілька фактів з біографії "Сосенка". 33-х річний селянин із села Бискупичі (нині Нехворощі Володимир – Волинського району), з неповною середньою освітою збудував 43-го року у Свинаринських лісах багатонаціональну міні-державу «Січ». Здобувши у польській армії військове звання капрала, з приходом німецьких окупантів поступив на службу в поліцію і відразу став комендантом постерунку в селі Олеськ Любомльського району. В УПА командував куренем, а згодом загоном (рахуйте полком) імені Івана Богуна. При організації "Січі" "Сосенко" проявив небиякі господарські і тактичні здібності. Навіть сам вибір бази - село Вовчак заслуговує поваги, адже воно було ніби на острові: зусібіч його оточували непрохідні багна. Тут Антонюк організував роботу пекарні, бойні, м’ясарні, гарбарні, шевської та кравецької майстерень. На річці Турії працювали млин і тартак. Трохи далі у лісі поблизу Мочулок були також старшинська школа УПА, зброярня та слюсарня, військовий шпиталь. Керівниками усіх підпільних установ Порфир призначав виключно фахівців своєї справи. Так, гарбарнею і м’ясарнею керували чехи, що добре розумілись на вичинці шкір та приготуванні м’ясних виробів. Головним лікарем шпиталю був єврей з Варшави Варм, другим лікарем теж був єврей, відомий у довоєнний час у Луцьку доктор Грифель. Начальником майстерні з ремонту озброєння був  колишній червоний старший лейтенант «Козаченко». Саме "Сосенко" зорганізував перші інтернаціональні підрозділи УПА: азійський, чи не єдиний польський. Щоправда колишні військовополонені (після розстрілу "Сосенка") і поляки при першій же нагоді  подались перші до червоних партизан, другі до АК.

Надійно була організована і бойова охорона. У навколишніх селах Ревушки, Домінополь, Мочулки були розміщені сотні УПА, на дорогах, що вели до Володимира-Волинського, Ковеля, Рожищ -пости, застави. Між усіма сотнями і заставами був налагоджений телефонний зв’язок. Довгий час "Сосенко" успішно організував відбиття німецьких атак на "Січ", він же організував акцію з розбору залізничного полотна від Обеніж до Володимира – Волинського. Не обмежуючись оборонними акціями "Сосенко" організовував майже екстремальні операції проти окупантів. 24 липня 1943 року в урочищі Абіссінія поблизу села Літин вояки "Січі" напали на карателів, які перед цим знищили понад 100 жителів і спалили с.Туличів Турійського району. У бою повстанці знищили за різними даними від 84 до 180 гітлерівців, кілька десятків взяли в полон, захопили кілька ворожих вантажівок, пересувну польову кухню, радіостанцію. Втратили українські месники 22 бійців. Сотні Антонюка приймали активну участь в бою під Радовичами у вересні 1943.

Звісно, очільників ВО «Турів» дратувало, що їхній підлеглий живе на «Січі» з дружиною і двома дітьми, інколи навіть їздить трофейним автомобілем. З родинами у таборі повстанців перебували і лікарі. Очевидно, вони належали «до груп, які даремно з’їдають кусок насущного хліба». Не подобалось "Рудому" і те, що Антонюк відпускав хлопців помагати самотнім матерям збирати врожай, дарма не гнав вояків, коли не дуже треба, під кулі. Так, через поломку повстанського танка він відмінив наступ на АКівців, що почали групуватись у Купичеві.

Офіційне звинувачення висунуте Порфирію Антонюку стосувалося ведення переговорів з німцями всупереч спеціальному наказу керівництва УПА про анти німецький характер боротьби. Комендант «Січі» тричі пробував домовитись з місцевим німецьким командуванням про обмін полоненими. Так, у листопаді 1943 року делегація УПА на чолі з «Сосенком» вимагала від Володимир-Волинського крайсляндвірта Остена відпустити з-під варти виконувача обов’язків політ референта Івана Андрощука («Андрія») та його секретарку «Оксану». Але з цього нічого не вийшло. Після цієї невдачі «Сосенко» разом зі своїм штабом спробував порозумітись з керівництвом німецької дивізії, розквартированої у Володимирі. Німцям пропонувалось в обмін на припинення репресій проти місцевого населення  припинити диверсії на залізничних коліях, а також питання про обмін військовополоненими. Німці ж намагались домовитись про спільні бойові дії проти червоних партизан. Про питання, підняті німецькою стороною дізналось вище керівництво УПА і категорично заборонило контакти. Але «Сосенко» і далі вів переговори. Як наслідок - служба безпеки заарештувала всіх учасників переговорів і передала справу військово-польовому суду УПА⁷⁶. На суді пригадалось і «мельниківське» минуле Антонюка, і розгром „Січі” і „Лісових чортів” партизанами Вершигори спільно з поляками.

Був страчений за перемовини з гітлерівцями і герой бою під Загорівським монастирем Андрій Марцинюк "Береза".