Савченко Петр Савич

старший лейтенант запаса

СЛОВО О БОЕВЫХ ТОВАРИЩАХ

П.С.Савченко

Перед войной я служил в 87-й стрелковой дивизии, работал в Доме Красной Армии (ДКА) инструктором военного сектора. Накануне рокового дня мы вместе со старшим техник-лейтенантом П.Тараскиным* отправились в передовой батальон 96-го стрелкового полка, расположенный лагерем у самой границы.

Я должен был в воскресенье 22 июня обеспечить проведение спортивных соревнований, а Павел – демонстрацию кинофильма «Чапаев».

Помнится, что в субботу 21 июня по какой-то неисправности в киноаппаратуре фильм не демонстрировался. А ранним утром 22 июня лагерный городок был накрыт артиллерийским налетом немцев. Палатки снесены ударной волной. Много наших бойцов было убито и ранено, стрелковое оружие в пирамидах почти все повреждено. Кинопередвижка Павла Тараскина, пробитая артиллерийским снарядом, могла двигаться только задним ходом. В такой обстановке бойцы и командиры батальона вместе с пограничниками оказывали немцам сопротивление, но соотношение сил было явно не в нашу пользу. Павел переживал за свою киноаппаратуру и ни за что не хотел ее бросать. Связи с командованием дивизии и соседними подразделениями не было.

По согласованию с командиром батальона я с бойцом Серебренниковым во второй половине дня отправился в штаб дивизии для установления связи. Восточнее Устилуга мы задержали мотоциклиста, который оказался директором совхоза. Он направлялся в город. С его помощью мы добыли оседланных лошадей и на них прискакали к штабу.

В присутствии полкового комиссара Диденко я доложил комдиву генералу Алябушеву обо все том, чему оказался свидетелем и по его указанию остался при штабе. Позднее, после гибели генерала Алябушева, полковник Н.И.Васильев, став командиром дивизии, назначил меня своим адъютантом.

Павла Андреевича Тараскина я видел последний раз на берегу Западного Буга, когда советовал ему затопить машину, чтобы не досталась врагу.

Двадцать с лишним лет спустя, когда всей стране стало известно о героях Малинского подполья, в одном из них я узнал своего сослуживца по 87-й сд. Павлу Андреевичу Тараскину посмертно было присвоено звание Героя Советского Союза.

Будучи адъютантом командира дивизии, мне часто приходилось бывать в полках. И считаю нужным отметить здесь отличные боевые качества и опыт командиров полков 87-й сд – полковника Филимонова П.И., полковника Порошенко И.П. и подполковника Василенко Е.И., с которыми часто встречался и хорошо знал. Начальник артиллерии дивизии полковник Катасонов А.Г. ( на 22.06.41 – командир 212 гап – С.Я.) в боях за город Радомышль в июле 1941 года превосходной организацией огня наших батарей, устроил немцам хорошую «баню» в районе пивзавода.

Волевым, храбрым и опытным комдивом был полковник Николай Иванович Васильев. В бою под деревней Ошитки в сентябре 1941 года он получил двойное ранение осколками разорвавшегося снаряда, но отказался ехать в госпиталь и остался командовать дивизией. Первую медицинскую помощь ему оказал командир медсанбата военварач ІІІ-го ранга Демьяненко Николай Самойлович.

В этом же бою были тяжело раненные  эвакуированы в тыл начальник штаба майор Яцына и его помощник по разведке лейтенант Казанцев. А несколько дней спустя я сам получил тяжелое ранение разрывной пулей в верхнюю часть бедра.

На недавно состоявшейся в Малине встрече ветеранов 87-й сд я познакомился с дочерью П.А.Тараскина – Лидией Павловной. Она - почетный гражданин города Малина – приехала за несколько тысяч километров, чтобы встретиться с однополчанами отца, которого почти не помнит, но знает о его героических делах и гордится им. Приятно было узнать о ее счастливой судьбе. Она достойно трудится, вырастила и воспитала трех сыновей.

                                                                            Записал Филимонов Б.П.

сентябрь 1983 г.

г.Киев.

* Павло Андрійович Тараскін народився 18 серпня 1910 року в селі Старочернеево Шацького району Рязанської області в селянській родині. Росіянин.

П.А.Тараскін

У Червоній Армії з 1928 року. Брав участь у боях проти басмачів у Середній Азії. У 1938 році П. А. Тараскіна отримав призначення до політвідділу 87-ї стрілецької дивізії на посаду інструктора політвідділу з пропаганди та агітації. У 1939-1940 роках у складі 87-ї стрілецької дивізії брав участь у бойових діях під час польської та фінської кампаній.

У вересні 1941 року потрапив в оточення. Після втечі з табору для військовополонених П. А. Тараскін повернувся до міста Малин Житомирської області, де жили батьки його дружини. Через знайомих влаштувався на роботу на німецький радіовузол. Тут він створив підпільну організацію. Через підпільників, які були влаштовані на службу в місцевий поліційний відділок підпілля роздобуло 30 гвинтівок, 6 ручних кулеметів, 4 ящики вибухівки та багато набоїв. Навесні 1942 року Малинська підпільна організація налічувала у своїх лавах 40 чоловік. У травні 1942 року були створені підпільні групи в селах: Баранівка, Пиріжки та Головки, а в червні 1942 року - Малинська диверсійна група. Роботу на радіостанції Петро Тараскін використовував для агітаційно- пропагандистської роботи, оскільки мав змогу приймати і записувати зведення Радінформбюро. Потім підпільники розмножували їх від руки, частина передруковували на машинці і поширювали серед населення. Патріоти розповсюджували також листівки, одержувані з партизанських загонів. Наступним напрямокм роботи підпільників були диверсійні акти.  Силами малинської диверсійної групи на перегоні Тетерів-Ірша було пущено під укіс 2 ворожих ешелону, зруйнований маслозавод на залізничній станції Ірша, спалений лісозавод, знищені дерев'яні мости на шосейних дорогах району. Підпільники займалися також збором зброї, боєприпасів і переправляли їх до партизанських загонів Житомирської області. Особливо велику кількість зброї передала Барановська підпільна група. Маючи постійний зв'язок з партизанськими загонами, підпільна організація готувала і переправляла людей в партизанські загони, надавала медичну допомогу партизанам.

У січні 1943 року гестапівцям вдалося заарештувати майже все ядро підпілля, в тому числі і П. А. Тараскіна. Після страшних тортур 22 січня 1943 Павло Андрійович Тараскін був розстріляний. Перед розстрілом він потай передав записку Н. І. Сосніній. Там було написано: «До тебе звертаю мої останні слова: мені не страшно вмирати за Батьківщину. У катівнях гестапо останні дні свого життя я доживаю гордо і сміливо. Не падайте духом, мужайтеся ... Бийте ворога на кожному кроці, мстите за нас. Віримо: перемога скоро прийде. Прощайте, дорогі друзі! »

Похований у центральному парку міста Малина.

Пам’ятник П.А.Тараскіну в м.Малин Житомирської області