Значились пропавшими безвести 2. Продолжение - 3 Травня 2011 - Персональный сайт Сергея Яровенко
Середа
07.12.2016
13:27
Форма входу
Пошук
Календар
«  Травень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Головна » 2011 » Травень » 3 » Значились пропавшими безвести 2. Продолжение
16:50
Значились пропавшими безвести 2. Продолжение

СТРАШНИЙ ВІДГОЛОСОК ВІЙНИ

13 квітня 2011 року в місті Борисполі Київської області під час проведення земляних робіт із укладання газових труб було виявлено місце неврахованого масового поховання бійців Червоної Армії та Прикордонних військ.

Ось що про це розповів пошуковець Всеукраїнської громадської організації „Закінчимо війну” Віктор Потапенко:

– Робітники, які виявили останки людей викликали працівників міліції, які в свою чергу, не розгледівши в похованні кримінального підґрунтя, покликали на допомогу експерта нашої організації Андрія Макарова. Після детального вивчення місця поховання Андрій покликав нас на допомогу. Спочатку нам і на думку не спадало, що поховання може бути таким масовим. Однак, виконавши всі підготовчі роботи, ми вияснили, що перед нами протитанковий рів в довжину 30 метрів і в ширину 3 метри, який був вщерть заповнений останками загиблих в період Великої Вітчизняної війни. До пошукових робіт приступили відразу ж, адже остерігались дощу, який би значно ускладнив ексгумацію. Тільки за перші два дні роботи пошуковці „Закінчимо війну” підняли останки 130 чоловік.

– Вікторе, я так розумію поховання, що було виявлене в Борисполі до цієї пори вважалась неврахованим?

– Обстеження поховання, а також ексгумація останків підтвердили нашу гіпотезу, яка з’явилася відразу ж після перших страшних знахідок. Гадаю, що ми знайшли ще одне свідчення антигуманного поводження з                  військовополоненими. Адже серед загиблих були жінки, в яких були зв’язані мотузками руки, окрім того значна кількість останків була зі слідами важких поранень, отриманих на полі бою. Ми також виявили певну кількість шин, які накладаються при переломі кінцівок, а також сліди ампутацій на кістках. Окрім того характер поранень засвідчив, що військовополонені були просто розстріляні.

       Тобто ми маємо справу із військовим злочином?

– Безумовно. Швидше за все це був фільтраційний табір, адже ті останки, які вдалося ідентифікувати засвідчили, що в таборі утримувалися командири, комісари, євреї та комуністи.

– На вашу думку, коли сталася ця трагедія?

– Гадаю, що у вересні 1941 року. А страчені військовополонені це - військовослужбовці Червоної Армії та Прикордонних військ, які потрапили в оточення влітку-восени 1941 року.

– За інформацією, яка з’явилася на сайті Всеукраїнської громадської організації „Закінчимо війну” серед останків полеглих є і прикордонники?

– Так, це командир 20-го прикордонного полку майор Любченко Фрол Тихонович. Він уродженець Росії, начальник цього ж штабу полка капітан Гур Петро Григорович з Білорусії,  старший лейтенант Григорович Яків Федорович, уродженець Харкова та військовий фельдшер Архипов Іван Васильович із Татарстану.

– Тобто вони до цього часу вважалися такими, що пропали без вісті?

– Так. Сьогодні ведеться робота з пошуку та встановлення рідних та близьких військовослужбовців, які загинули в Борисполі. На жаль, нам вдалося індетифікувати лише незначну кількість загиблих, адже під час проведення пошукових робіт було знайдено мізерна кількість медальйонів-смертників, на таку кількість загиблих, всього 26 одиниць.

– Про яку кількість загиблих в Борисполі можна говорити сьогодні?

– Кількість страчених просто вражає. Я в пошуковому русі уже понад пятнадцять років, але жодного разу не доводилося мати справу з такою кількістю страчених людей. За тиждень пошукових робіт ми підняли останки 493 чоловік. Гадаю, що характер виявлених на останках поранень свідчить  про те, що ми маємо справу з військовим злочином, який здійснили загарбники на нашій землі. Тобто військовополонені, значна  кількість з яких отримала поранення під час бойових дій, були просто страчені, всупереч  Женевській конвенції 1929 року. А численні кульові отвори в черепах останків не залишають нам сумніву в тому що люди просто цілеспрямовано знищувались.

– Тобто це був розстіл беспомічних людей.

– Так, скоріш за все військовополонених просто підводили до рва і стріляли в потилицю, або в тімя. Багатьох добивали чергами з автоматів.

– Вікторе, чи існує хоча б гіпотеза, яка б допомогла хоча б частково реконструювати події 70-річної давнини?

– Безумовно наші пошуковці, незважаючи на велетенську завантаженість, адже працювати довелося без відпочинку декілька днів поспіль, паралельно вели, так скажімо, і архівний пошук. Сьогодні можу поділитися з читачами деякими своїми припущеннями, щодо останніх хвилин життя людей, які були страчені в Борисполі у вересні 1941 року. А допоможе мені в цьому Арон Шнеєр. У своїй книзі «Полон», він зокрема згадує, що в 20-х числах вересня 1941 року в районі Борисполя потрапив в оточення санітарний потяг, на його базі було створено табір для військовополонених. Табір розрісся до 6 тисяч чоловік. Медичний персонал складався приблизно з  400-500 лікарів та медсестер. В один із днів відібрали і разстріляли близько  300 поранених євреїв, через два тижні, у дворі, зібрали близько 150 євреїв –медпрацівників, серед них були молоді лікарі. Наступного дня їх погнали і розстріляли за Борисполем».

– Тобто можна говорити про те, що вищезгадані факти допоможуть нам реконструювати трагічні події, що сталися тут під Києвом вересні 1941 року?

       Звичайно ж сподіваємось на це.

 Ви говорили по 26 медальонів-смертників і про те що 9 з них вам вдалося прочитати. Залишились ще сімнадцять. Чи вдасться прочитати вміст цих медальонів?

 На жаль, стовідсоткового результату ми не досягнемо. Адже деякі пенали-капсули, де зберігаються коротенькі записочки, за допомогою яких ми можемо ідентифікувати останки воїнів, виявляються або порожніми, або папір, який знаходиться в середині медальйонів просто розсипається на порох. Але все ж певна надія, що нам вдасться повернути із небуття ще декілька прізвищ, залишається.

 Вікторе, ви напевне плануєте урочисте перепоховання останків воїнів, які були підняті в ході пошукових робіт?

  Бесперечно. У Київській облдержадміністрації вже створена робоча група з підготовки урочистого перепоховання. До неї ввійшли представники Всеукраїнської громадської організації „Закінчимо війну”, а також представники  органів влади, МВС, Міністерства оборони, Державної прикордонної служби України та інші державні структури. Гадаю, що перепоховання відбудеться напередодні 70-річчя початку Великої Вітчизняної війни.

     – На церемонію перепоховання будуть запрошені рідні та близькі тих, хто знайшов свій останній прихисток в бориспільському рові?

 Так, сьогодні ми ведемо роботу з пошуку рідних та близьких тих військовослужбовців, яких вдалося ідентифікувати за допомогою медальйонів.   

ПРО ЩО ГОВОРЯТЬ ДОКУМЕНТИ

В Центральному музеї Державної прикордонної служби України зберігаються документи, які можуть відновити деякі сторінки тих трагічних подій, які мали місце поблизу Києва влітку-восени страшного 1941 року.

«С началом Великой Отечественной войны 20-й Славутский Краснознаменный пограничный отряд после тяжелых боев на старой границе в составе 11 комендатур отходил на Житомир. Его 12-я комендатура при отходе присоединилась к 22 Волочискому пограничному отряду. После боев за Житомир и Бердичев отряд прибыл в Киев и занял оборону на подступах к городу (14-15 июля). В августе и первой половине сентября отряд вел упорные бои на рубеже реки Ирпень, отбивал многочисленные атаки врага. Пограничники отряда стойко защищали свой участок оборонительного района, много раз переходили в контратаки и наносили противнику большие потери…

17 сентября 1941 года отряд был отрезан от своих войск северо-западнее Киева и героически сражался в окружении. Почти весь личный состав отряда погиб в неравной борьбе. Лишь небольшая группа бойцов и командиром во главе с политруком Харламовым пробилась сквозь вражеское кольцо, прошла с боями через занятые противником районы и с оружием в руках вышла к своим».       

Боевой путь советских пограничных войск.  (стр. 162).

«К 15 июля оряд в составе 11 комендатур сосредоточился под Киевом и занял оборону по р. Ирпень. 12-я ПК при отходе примкнула к 22 ПО и действовала вместе с ним. По показаниям бойцов, начальник отряда майор Любченко в одном из боев былранен и остался на территории, занятой противником, а военком отряда старший политрук ИВАНОВ будучи тяжело раненым застрелился. Знамя и орден отряда нес из окружения политрук – орденоносец, депутат Верховного Совета РСФСР тов. ДУДИН. Его видели в конце сентября с группой пограничников в районе Березань. Из окружения ДУДИН не пришел».

Из доклада политотдела погранвойск ЮЗФ от 15.4. 42 года. По 20-му Славутскому погранотряду. (Лист 23). Музей ПВ. Папка 40, дело 10.

 «В число войск, оборонявших северо-западный сектор на подступах к Киеву, был включен и 20-й Славутский пограничный отряд (командир майор Ф. Т. Любченко). Пограничники заняли оборону в центре укрепрайона. Ночью 18 сентября, получив приказ об оставлении Киева, наши части двинулись к днепровским переправам. Отход прикрывали дивизии Киевского укрепрайона и 20-й пограничный полк. В арьергарде  - 87-я стрелковая дивизия и 4-я дивизия внутренних войск. Командир 4-й дивизии полковник Ф.М. Мажирин, последний комендант Киева, отдал приказ о взрыве мостов через Днепр, к которым рвались фашисты. В числе последних защитников Киева во котором эшелоне отходил 20-й пограничный отряд. 20 сентября ему пришлось выдержать бой в районе Борисполя, участвовать в ночном бою под Барышевкой и в прикрытии прорыва группы заместителя наркома внутренних дел Украинской ССР Т.А, Строкача…».

(Из сборника статей о войне. «Оборона Киева».)

СПРАВКА

На майора ЛЮБЧЕНКА Фрола Тихоновича – бывшего начальника штаба 20-го Славутского Краснознаменного пограничного отряда.

ЛЮБЧЕНКО Фрол Тихонович родился 31 августа 1899 года на хуторе Курский, Булановского района, Ореннбургской области, украинец, из крестьян, член ВКП (б) с 1925 года. Общее образование – начальное, военное – окончил командные курсы в в 1923 году в гор. Владикавказе и Высшую пограншколу ОГПУ в 1928 году, женат.

В РККА с 18 апреля 1918 по 1923 год. В войсках НКВД с декабря 1923 года. В период гражданской войны участвовал в боях против Дутова, Колчака, Антонова. В бою под гор. Орск в сентябре 1918 года был контужен.

В 1928 году переведен в пограничные войска. До 1940 работал на командных должностях в частях Среднеазиатского округа, а в феврале 1940 года был назначен на должность начальника штаба 20-го Славутского Краснознаменного отряда.

Приказом НКВД СССР №336 от 13 марта 1940 года ему присвоено воинское звание «майор». 23 февраля 1938 года награжден медалью «XX лет РККА»., 15 февраля 1941 года – орденом «Знак Почета».

Семейное положение

1. ЛЮБЧЕНКО (ТРЯПКИНА) Прасковья Артемовна – жена, родилась в 1902 году в селе Наровчат, Мордовской области.

2. ЛЮБЧЕНКО Бригитта, дочь, 1927 года рождения.

3. ЛЮБЧЕНКО Надежда – дочь, 1939 года рождения.

Вышеизложенное составлено на основании личного дела майора ЛЮБЧЕНКО Ф.Т., которое находится на хранении в ЦАПВ.

Подполковник                                                                   (Голов)

«25» июня 1968 года.

Підготував начальник Ценрального музею Державної прикордонної служби України підполковник Олександр ФИЛЬ.

Переглядів: 629 | Додав: voenkom | Теги: Бориспіль, 20 Славутський прикордонний загін | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: