5 березня 1944 року запеклі бої розгорнулись у районі с. Суховоля (Луцький район).

Намагаючись відомстити противнику за відступ попереднього дня частини 7-ї гв.кд стали контратакувати.

Першим в атаку піднявся 3-й взвод 1-го шабельного ескадрону 27-го гв.кп під командуванням гвардії лейтенанта Івана Васильовича Виноградова. Кіннотники, переборовши вогневу оборону противника увірвались в переднє траншею на околиці села і скопились з противником в рукопашній. В ході атаки було вбито 11 гітлерівських солдат і офіцерів, п’ятеро ворогів захоплено в полон. Трофеями бійців взводу стали 7 гвинтівок, 3 автомати, два станкові та ручний кулемет. У результаті атаки німці покинули позиції і відійшли за річку. Вогнем наступ 1-го ескадрону 27-го гвардійського полку підтримував взвод ПТР під командуванням гвардії молодшого лейтенанта Костянтина Купріяновича Агафонова. Петеерники знищили 15 ворожих солдат, підбили два вози з боєприпасами та автомобіль з продовольством. Раптом по шеренгам бійців вдарили станковий кулемет і міномет, які до цього часу мовчали. Вогонь був настільки щільний, що кіннотники вимушені були залягти. Гвардії молодший лейтенант Агафонов із двома розрахунками ПТР висунувся вперед бойових порядків ескадрону. Влучними пострілами гвардійці знешкодили кулемет і вибили розрахунок міномета. Потім здійснили кидок до міномету і відкрили з нього вогонь по ворогу. Ескадрон отримав можливість просуватись вперед. За виявлені мужність, відвагу та рішучість в бою гвардії лейтенант І.В.Виноградов, гвардії молодший лейтенант К.К.Агафонов були нагороджені орденами Червоної Зірки.

Поки 1-й ескадрон атакував німців в районі Суховолі, 3-й шабельний продовжував відбиватись від ворога в районі Полонки. Три ворожі контратаки вогнем з кулемета відбивав гвардії рядовий Беглар Каримович Карапетян, а коли ескадрон перейшов в наступ, підтримав його вогнем. У ході чергової ворожої контратаки кулеметний знизив до 30 ворогів.

У цьому бою відзначився також командир відділення взводу ПТР ескадрону гвардії сержант Іван Миколайович Поліщук, який підбив дві німецькі вантажівки та проявив командирські здібності в ході атаки висоти 217,6. У цьому ж бою в тил противника пробрався Євдоким Ялончук. Влучним кидком гранати він знищив розрахунок німецького станкового кулемету, зайняв вогневі позицію та відкрив вогонь по ворогу. За відвагу в боях 4-5 березня гвардії рядовий Є.П.Ялончук був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Із самого початку боїв за Луцький плацдарм в перших шеренгах 3-го ескадрону знаходився санітарний інструктор ескадрону гвардії старшина м/с Іван Андрійович Дорошенко. За період із 24 лютого по 7 березня Іван Дорошенко надав першу медичну допомогу і виніс з поля бою 67 поранених бійців і командирів разом з їх зброєю. Був представлений до нагородження орденом Вітчизняної війни 2-го ст. , проте отримав орден Червоної Зірки.

На лівому фланзі 7-ї гвардійської кавалерійської дивізії в районі с. Ставрів (Рівненська область) продовжував вести бої 21-й гвардійський кавалерійський полк гвардії підполковника Автандилова. Протягом 5-6 березня підрозділи полку відбили 14 ворожих атак. Особливо відзначились командир кулеметного взводу гвардії лейтенант Юхим Степанович Антонюк та командир мінометної батареї гвардії капітан Олексій Андрійович Бобаков, котрі були нагороджені орденами Богдана Хмельницького 3-го ступеня. Кулеметниками взводу Антонюка було знищено 73 гітлерівці та 4 станкові кулемети з розрахунками. Мінометна батарея гвардії капітана Бобакова, як і під Рожищем, забезпечила вогневу підтримку шабельним ескадронам, при цьому не втративши жодного бійця і жодного міномету.

Свою другу бойову нагороду - орден Вітчизняної війни 2-го ступеня (представлявся до другого ордену Червоної Зірки) отримав ще один командир кулеметного взводу – гвардії молодший лейтенант Іван Михайлович Гаврилін. Розрахунки станкових кулеметів під його командуванням протягом 3-5 березня відбили 20 німецьких атак. При цьому офіцер особисто знищив до 60 гітлерівців. Був поранений, але продовжував командувати підрозділом до повного виконання поставленого завдання.

Уміло і відважно діяв шабельний взвод під командуванням гвардії лейтенанта Дмитра Яковича Бушного (3-й ескадрон). Бійці слідували прикладу командира, котрий при відбитті контратаки особисто знищив 10 ворожих солдат і одного офіцера. За декілька днів до цього, при проведенні розвідки в близькому тилу противника взводом Бушного було розсіяно розвід групу противника і знищено 15 гітлерівців. За вміле командування підрозділом і особисту мужність офіцер-кавалерист був нагороджений орденом Червоної Зірки (вдруге представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня). Ордену Червоної Зірки також був удостоєний комвзводу гвардії лейтенант Костянтин Остапович Колосов. Підрозділ під його командуванням протягом двох днів відбив 8 ворожих атак, знищив до роти противника.

Стійко тримали оборону бійці шабельного взводу, де помічником командира був гвардії сержант Іван Павлович Пашков. Взвод успішно відбив 8 ворожих атак. Іван Пашков у цих боях особисто знищив до 35 гітлерівців і 2 ручні кулемети з обслугою. Був представлений до ордену Червоної Зірки, однак нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Також відзначився підрозділ під командуванням кавалера ордену Червоної Зірки, медалей «За відвагу» та «За бойові заслуги» помічника командира зенітно-кулеметного взводу гвардії старшини Івана Семеновича Булавкіна (43-й окремий дивізіон ППО 7-ї гвкд). Гвардії старшина Булавкін продуманим маневром вивів свій взвод у фланг ворогу, який вів наступ і шквальним вогнем із ДШК заставив гітлерівців припинити атаку. Німці залишили на полі бою до п’яти десятків вояків, два кулемети і відступили. Іван Булавкін за вмілі дії був представлений до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня, але нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Під час боїв 4-6 березня вміло діяв навідник станкового кулемету (3-й ескадрон) гвардії рядовий Мурат Боссолевич Тасов. Під час ведення оборонних боїв гвардії рядовий Тасов виявив спробу німців переправитись через річку і зненацька атакувати ескадрон. Зі зручної позиції кулеметник відкрив прицільний шквальний вогонь по противнику і знищив до 40 гітлерівців. У подальших боях від куль, випущених з кулемета Тасова, свій кінець знайшли ще 15 ворогів. За проявлені відвагу і мужність гвардії рядовий Тасов був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня (представлявся до ордену Червоної Зірки).

6 березня 4-й ескадрон 26-го гвардійського полку під командуванням гвардії лейтенанта Степана Степановича Борячка за підтримки мінометного взводу та взводу від 2-го ескадрону 43-го однППО стримував натиск ворога в районі села Лаврів (Луцький район). У бою відзначився кулеметник 2-го ескадрону 43-го гвардії рядовий Федір Федорович Каргін, котрий прицільним вогнем знищив 8 гітлерівців. Шеренги атакуючого ворога були розсіяні і вогнем мінометників. Відзначився їздовий розрахунку 82мм міномету гвардії рядовий Іван Олександрович Краснов, котрий своєчасно подавав боєприпаси на вогневу позицію.

6 березня 27-й і 21-й гвардійські кавалерійські полки атакували німців в районі сіл Баківці – Великі Рикані.

Першим до села підійшли розвідники 21-го гвардійського кавалерійського полку серед яких був командир відділення розвід взводу гвардії старший сержант Михайло Петрович Белан. На околиці села розвідники вийшли до будинку, перетвореного німцями в опорний пункт. Кидок гранати вирішив справу. В будинку було знищені 5 гітлерівців, захоплений ручний кулемет. Роз’їзд повернувся до полку з цінними відомостями. Гвардії старшина Белан до медалі «За відвагу», отриманої за визволення Луцька «добавив» орден Слави 3-го ступеня.

Вкотре відзначились підлеглі взводу 45мм гармат гвардії молодшого лейтенанта Стєпіна, в тому числі розрахунок гармати гвардії сержанта Циренова. Вогнем артилеристів було знищено станковий кулемет та до 10 гітлерівців. Гвардії молодший лейтенант Стєпін був поранений. Першим, хто надав допомогу командиру був Нагмид Циренов, він же виніс командира в безпечне місце. За виявлені мужність, доблесть та проявлену рішучість у складній бойовій обстановці кавалер ордену Червона Зірка гвардії сержант Циренов був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Знову відзначився навідник станкового кулемета гвардії рядовий Карапетян, котрий зайняв вигідну позицію і вогнем у фланг гітлерівського підрозділу змусив ворога відступити. За мужність, відвагу та вміле маневрування вогнем кулемета  в боях 5-6 березня гвардії рядовий Беглар Карапетян був нагороджений медаллю «За відвагу» (представлявся до ордену Слави 3-го ст.)

При штурмі висоти 214,2 у складі передового загону відзначились бійці під командуванням командира шабельного відділення гвардії молодшого сержанта Івана Максимовича Тишина (1-й ескадрон). Вони обійшли з флангу німецьку позицію, знищили вогневу точку і атакували ворога. Німці, які не очікували флангового удару, відкотились. У складі передового загону також вміло діяв кулеметний розрахунок під командуванням гвардії старшого сержанта Івана Федоровича Карпова. При виконанні завдання з розвідки бійці під командуванням Івана Карпова зіткнулись з німецькими автоматниками. В жорстокій короткотривалій сутичці радянські кіннотники отримали верх. Німці залишили на полі 12 чол. вбитими і відійшли. Згодом, під час німецької контратаки молодший командир особисто знищив ще двох ворогів. У цьому ж бою у вороже оточення потрапив кулеметний розрахунок, яким командував гвардії старший сержант Іван Пантелійович Кулешов. В зв’язку з тим, що шлях до відходу був відрізаний, сержант прийняв рішення пробиватись вперед. Кулеметники спочатку вийшли в тил противника, а згодом і до своїх.  Цілими і неушкодженими були виведені і кулемет, і тачанка. Вміло командував в оборонну бою підлеглими командир шабельного взводу лейтенант Петро Максимович Троєхлєбов. Під його керівництвом взвод відбив декілька контратак. Коли у критичний момент бою замовк один з кулеметів (розрахунок загинув), офіцер сам повів з нього вогонь по ворогу.

Лейтенант Троєхлєбов, гвардії старші сержанти Карпов та Кулешов, гвардії молодший сержант Тишин були нагороджені медалями «За бойові заслуги» (молодші командири представлялись до ордену Червоної Зірки).

Оволодіти хутором і висотою 225,9 кіннотникам допоміг вогонь кулемету гвардії сержанта Івана Тихоновича Лисокобилка. За бої в районі Великих Рикань, а перед цим під Гончаркою та Полонкою командир розрахунку станкового кулемету був нагороджений медаллю «За відвагу» (представлявся до ордену Червоної Зірки).

У бою за висоту вміло діяли бійці мінометної батареї 26-го гв.кп (командир батареї гв. капітан Степан Антонович Федоренко). Відзначились помічники навідників 82мм мінометів гвардії рядові Михайло Карпович Машин та Юсуф Валієвич Полях. У складі розрахунку Михайлом Машиним були знищені 8 німецьких солдат і 3 підводи з боєприпасами. Юсуф Полях замінив в бою навідника, знищив до 15 ворожих піхотинців і щільним вогнем розсіяв до взводу піхоти противника. Своєчасно доставляв донесення до штабу полку, а звідти розпорядження зв’язковий гвардії рядовий Іван Петрович Сисуєв. Звуковий не вперше відзначився в боях, він вміло діяв за будь яких обставин під Житомиром, визволенні Луцька, боях на берегах Стирю. Відважні мінометники були нагороджені медалями «За відвагу».

Повний кавалер ордену Слави, кавалер ордену Червоної Зірки та медалі «За відвагу»

Микола Андрійович Бєлкін,

в січні – березні 1944 року помічник командира взводу батареї 82мм мінометів 26-го гв.кп

Внаслідок німецького контрудару в районі с. Великі Рикані 4-й шабельний ескадрон 27-го гв.кп опинився в оточенні на вис.225.9. Гвардійці бились з останніх сил. Важке поранення отримав командир ескадрону гвардії старший лейтенант Григорій Петрович Дмитренко. Німці впритул наблизились до командного пункту. Під щільним вогнем противника до КП прорвався гвардії рядовий Михайло Дмитрович Єфимов. Відважний солдат виніс пораненого комеска та документацію ескадрону. За проявлені мужність, відвагу, врятування життя командиру гвардії рядовий М.Д.Єфимов був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Ворожі автоматники змогли просочитись у стику оборони між 4-ми ескадронами 27-го і 21-го гв.кп. Від основних сил був відрізаний КП 4-го ескадрону 21-го гв.кп, втрачений зв’язок зі штабом полку та іншими підрозділами. За цих обставин до пориву на лінії пробрались бійці взводу зв’язку ескадрону: телефоніст гвардії сержант Василь Дмитрович Ігнатов і лінійний наглядач гвардії сержант Іван Павлович Юр’єв. Під вогнем противника сержанти – зв’язківці підключилися до місця пориву, і не маючи змоги усунути пошкодження, протягом 12 годин передавали дані про становище на позиції ескадрону до штабу полку та корегували вогонь артилерії. За сміливі, самовіддані дії, які дали змогу штабу полку прийняти заходів до ліквідації прориву гвардії сержант Юр’єв був нагороджений орденом Червоної Зірки, а гвардії сержант Ігнатов - медаллю «За відвагу» (обидва представлялися до орденів Вітчизняної війни 2-го ступеня).

На стику 2-го ескадрону позицію займало відділення під командуванням гвардії сержанта Василя Андрійовича Мурзіна. Декілька разів гітлерівці намагались пробити оборону і вийти у фланг ескадрону, проте кіннотники щораз відкидали їх. Василь Мурзін особисто знищив до 10 ворогів і за вміле командування відділенням був нагороджений медаллю «За бойові заслуги» (представлявся до ордену Червоної Зірки)

У районі висоти 217,6 до оборони перейшли також підрозділи 3-го ескадрону 27-го гв.кп гвардії старшого лейтенанта Матвія Дмитровича Галкіна. Знову відзначився гвардії сержант Іван Поліщук. Молодший командир підбив німецький танк та знищив чотирьох німців зі складу групи, яка намагалась зайти у фланг ескадрону. Вже в госпіталі (був поранений в бою 10 березня) Іван Миколайович Поліщук отримав свою третю бойову нагороду – орден Слави 3-го ступеня (до цього за бої під Києвом та Житомиром був нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю «За відвагу»).

Відважно бились артилеристи гармати гвардії сержанта Нижегородцева. Ними було знищено до 50 гітлерівців. Сержант - гвардієць в бою отримав друге поранення, на цей раз важке і був евакуйований з поля бою. На його рахунку були 2 знищені танки, 4 кулемети і до сотні німецьких солдат і офіцерів. Гвардії сержант Нижегородцев був представлений до ордену Червоного Прапора, але отримав орден Вітчизняної війни 2-го ступеня.

Стійко тримали оборону бійці розрахунку 76мм гармати під командуванням гвардії сержанта Олександра Миколайовича Зинов’єва. За два дні боїв в районі Великих Рикань розрахунком було знищено понад десяток ворогів і три вогневі точки противника. Командир розрахунку був удостоєний медалі «За бойові заслуги».

У бою за оволодіння висотою 214,2 відзначився шабельний взвод під командуванням гвардії лейтенанта Ахмета Ахмедовича Валєєва (21-й гв.кп). Просуванню ескадрону вперед заважав вогонь німецького кулемету. Кіннотники спільно з танкістами прорвались в тил противника, знищили кулемет і забезпечили просування інших підрозділів ескадрону вперед. За вміле командування взводом і організацію взаємодії гвардії лейтенант Валєєв був нагороджений медаллю «За відвагу». Медалями «За відвагу» за бої в районі Суховолі також були нагороджені навідники ручних кулеметів гвардії рядові Петро Олексійович Дмитренко (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня), котрий за декілька днів знищив до двох взводів піхоти противника; Іван Андрійович Довбиш (представлявся до ордену Червоної Зірки), котрий при відбитті 8 німецьких атак вогнем з ручного кулемета знищив до шести десятків гітлерівців і підбив німецьку вантажівку; командир шабельного взводу 2-го ескадрону гвардії старший лейтенант Петро Іларіонович Зикратьєв (представлявся до ордену Червоної Зірки), підрозділ якого повністю виконав поставлене бойове завдання і при цьому знищив до 2-х взводів противника); командир шабельного відділення гвардії сержант Міталіф Ібрагімов (представлявся до ордену Червоної Зірки), котрий особисто знищив до десятка ворогів, а у складі відділення до двох піхотних взводів; командир 2-го взводу 4-го шабельного ескадрону гвардії молодший лейтенант Іван Григорович Калінін (представлявся до ордену Червоної Зірки), взвод якого успішно відбив чотири масовані атаки німців; командир 3-го взводу 1-го ескадрону 43-го окремого дивізіону ППО гвардії молодший лейтенант Василь Іванович Стебаков (представлявся до ордену Червоної Зірки), під керівництвом якого протягом 3-6 березня були знищені дві вогневі точки та до 130 солдат противника; командир розрахунку станкового кулемету гвардії рядовий Михайло Степанович Федін (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня), котрий в ході наступу в районі с.Ставрів 7 березня зі своїм розрахунком знищив 23 ворожих вояків, а 9, в т.ч. унтер-офіцера взяв у полон, знаходився у бойових порядках і після отриманого поранення; командир мінометного розрахунку гвардії старший сержант Дмитро Олександрович Шумов (представлявся до ордену Червоної Зірки), котрий зі своїми підлеглими знищив 25 ворожих солдат, розрахунок кулемету, 2 підводи.

За бої на Луцькому плацдармі свою другу бойову нагороду – медаль «За відвагу» отримав телефоніст 7-го окремого гвардійського ескадрону зв’язку гвардії єфрейтор Сергій Іванович Панасов.

С.І.Панасов (ліворуч) із бойовим товаришем

Серед заслуг зв’язківця були забезпечення вузла зв’язку 7-ї гвардійської кавалерійської дивізії безперебійним зв’язком, ремонт 17 телефонних апаратів, комутатора.

Активно продовжувала діяти розвідка 7-ї гвардійської кавалерійської дивізії. Розвідувальні роз’їзди виходили до Берестечка, Горохова, Ощева. Одним із таких роз’їздів в районі села Ощів було захоплено «контрольного полоненого». В пошуку відзначився гвардії рядовий Тусултай Онбаєв. Заслуженою нагородою розвіднику стала медаль «За відвагу».

Успіх кіннотників в боях не рідко залежав від дій артилерії. 6 березня в районі села Підлісці (Луцький район) командир відділення розвідки 2-ї батареї 143-го Житомирського винищувального протитанкового артилерійського полку (1-й гвКК) старший сержант Микола Андрійович Кукушкін із двома бійцями свого відділення виявив позиції німецької мінометної батареї. Вірно обраховані координати батареї противника допомогли «накрити» її вогнем. Згодом старший сержант Кукушкін відзначився в боях під Радивіловим (Рівненська область), був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня. З відкритої вогневої позиції на околиці села Баківці 37мм протитанкову гармату, дві брички і 8 солдат противника знищив розрахунок 45мм гармати гвардії сержанта Олексія Матвійовича Анищенка.

У районі Суховолі 6 березня важкі бої вів також особовий склад корпусного 1-го гвардійського мінометного Житомирського полку гвардії полковника Середняка. Як і в районі Луцька гвардійці-мінометники вміло вели вогонь по гітлерівцям, а вогонь гвардійських реактивних мінометів раз у раз зупиняв атаки ворога. Під вогнем противника двічі на відкриті вогневі позиції виходила машина гвардії молодшого сержанта Миколи Павловича Авдєєва. Реактивники відбили дві ворожі контратаки і знищили до чотирьох десятків гітлерівців. Розрахунок БМ-8, навідником якого був гвардії єфрейтор Абдула Мухамедхянович Мухамедзянов також приймав участь у відбитті двох контратак ворога і знищив півсотні гітлерівців. За вмілі та мужні дії гвардії молодший сержант Авдєєв та гвардії єфрейтор Мухамедзянов були нагороджені медалями «За відвагу».

Розрахунок «Катюші» веде приготування до відкриття вогню

7 березня.

27-й гвардійський кавалерійський полк продовжував бої в районі висоти 225,9. Особливо жарко було на ділянці 4-го шабельного ескадрону. В ході атаки на висоту відзначились автоматники гвардії рядові Пантелій Ілліч Вакуєв (знищив 3-х гітлерівців), Микола Сергійович Волков (одним з перших піднявся в атаку, увірвався у ворожу траншею, знищив 3-х ворогів), Петро Ілліч Лісовцов (першим увірвався в німецьку траншею, знищив 5 гітлерівців).

1-й ескадрон 27-го гв.кп цього дня продовжував бити ворога в районі с.Суховоля. Атаку шабельників прицільним щільним вогнем підтримав навідник ручного кулемету гвардії рядовий Сатар Карабеков. Від куль гвардії рядового Карабекова загинули 7 гітлерівців. В бою відважний кулеметник отримав поранення осколками ворожої міни. Одним з перших на позицію ворога увірвався автоматник гвардії рядовий Василь Іванович Маняхін. Від куль автоматника впали четверо ворогів. З бойових порядків кінноти вогонь по ворогу вів розрахунок 82мм міномету гвардії сержанта Федора Івановича Клунка. Осколками мін були знищені розрахунки трьох кулеметів противника. У складі цього розрахунку вміло діяли на полі бою також гвардії рядові Павло Пилипович Якутов і Назар Юнусович Кузохмедов. Три кулеметні гнізда і міномет противника були розбиті влучними пострілами 76мм гармати, номером розрахунку якої був гвардії рядовий Анатолій Олександрович Матросов. Німецький обоз, який намагався утікти з села першим виявив навідник протитанкової рушниці гвардії рядовий Насрутдин Магомедов. З вигідної позиції бронебійник підбив воза з боєприпасами і знищив трьох німецьких обозників. За мужність і героїзм, появлені в бою гвардії сержант Клунко, гвардії рядові Вакуєв, Волков, Карабеков, Магомедов, Матросов, Якутов були нагороджені медалями «За відвагу», а гвардії рядовий Кузохмедов – медаллю»За бойові заслуги».

Цього ж дня загальний наступ в районі села Суховоля продовжився з новою силою В його ході відзначились танкісти, самохідники й автоматники 58-го окремого танкового полку, передислокованого сюди з району Рожищ.

Особливо в бою цього дня відзначили екіпажі 4-ї танкової роти СУ під командуванням старшого лейтенанта Володимира Петровича Лисицина. Самохідники брали приклад з екіпажу свого командира, котрий знищив мінометну батарею, протитанкову гармату, 3 кулеметні гнізда та до 35 ворожих солдат. Командир самохідної установки лейтенант Олексій Дмитрович Старченко «вогнем і колесами» підтримував наступ полкової роти автоматників. Завдяки вогневій підтримці автоматники закріпились на досягнутому рубежі й стримали наступ контратакуючого ворога. При звільненні Суховолі й атаки на висоту 218,5 САУ лейтенанта Старченка було знищено німецьку протитанкову гармату, 2 станкові кулемети з розрахунками, спостережний пункт, 2 підводи з вантажами та до 30 ворожих піхотинців. Офіцери - самохідники за бої під Рожищем та Суховолею були удостоєні орденів Червоної Зірки.

СУ-76И 

Разом із бойовими машинами свого полку опорний пункт противника на висоті 218,5 та с.Суховоля атакувала полкова рота автоматників під командуванням лейтенанта Олександра Олексійовича Дудка. Завдяки вмілому управлінню ротою було знищено 2 спостережних і командний батальйонний пункти противника, 10 вогневих гнізд, понад 180 офіцерів і солдат, 5 возів з боєприпасами. До полону було захоплено 11 вояків, трофеями автоматників стали 2 протитанкові гармати, 4 коні. Ротним в бою особисто було вбито 5 гітлерівців. Завжди попереду бойових порядків роти автоматників наступав взвод лейтенанта Миколи Карповича Вальчика. Офіцер особисто знищив 2 офіцерів і 3 солдат противника, а його взвод до 70 ворогів. Стійко бійці взводі бились і при відбитті контратаки переважаючих сил ворога на Суховолю. Поряд зі взводом лейтенанта Вальчика ворога атакували бійці взводу під командуванням молодшого лейтенанта Степана Олександровича Грінченка. Степан Олександрович особисто знищив 8 ворогів. Був поранений, але залишився на позиціях підрозділу, який відбивав контратаки ворога. Також відзначився автоматник рядовий Микола Тихонович Грицук. В ході атаки автоматник знизив німецький розрахунок ПТР, 2 піхотинців, а ще одного взяв у полон. Був поранений, проте залишився на полі бою. При відбитті контратаки на зайнятій позиції знищив підводу з майном, які німці намагались доправити з нейтральної смуги на свою сторону. Лейтенанти Дудко, Вальчик та молодший лейтенант Грінченко були нагороджені орденами Червоної Зірки, а рядовий Грицук - орденом Слави 3-го ст. Ордену Слава 3-го ступеня також був удостоєний санінструктор полкового медпункту старшина Микола Якович Сорокін. За період боїв на Волині старшина Сорокін під вогнем противника виніс з поля 12 солдат і 2 офіцерів, в т.ч. 7 в районі хутора Суховоля. Оскільки успішні маневрені дії полку не можливі були без постійного і надійного зв’язку, високої бойової нагороди – ордену Червоної Зірки був нагороджений начальник зв’язку 58-го отп старший лейтенант Павло Іванович Євтушенко. Завдяки його старанню радіо засоби на бойових машинах і на КП полку підтримувались у бойовій готовності, був налагоджений своєчасний ремонт і заміна несправних. Орденів Червоної Зірки також були удостоєні технік по ремонту бойових машин старший технік-лейтенант Іван Ілліч Новохрещених і механік-регулювальник старшина Василь Олександрович Заборов. Під час боїв у районі Рожища та Суховолі старшим техніком-лейтенантом Новохрещених і старшиною Заборовим у складі ремонтної бригади були відремонтовані і повернуті до строю 5 танків. Іван Новохрещених також особисто здійснював керівництво евакуацією двох бойових машин прямо з поля бою під вогнем противника.

Підтримали піхоту потужним ударом по ворогу танкісти 111-ї Новоград-Волинської танкової бригади, дії яких на Луцькому плацдармі з 26 лютого координував заступник командира бригади підполковник Іван Лукич Мироненко.

Внаслідок спільних дій кавалеристів і танкістів німецька оборона була прорвана, звільнені Суховля і Радомишль. Радянськими частинами був практично повністю розгромлений 695-й піхотний полк 340-ї піхотної дивізії. Лише одних полонених було захоплено 300 чоловік. При прориві ворожої оборони 17 березня 1944 року Іван Лукич Мироненко був поранений (внаслідок удару німецької авіації отримав термічний опік обличчя), проте командував підрозділами, поки не отримав прямий наказ старшого начальника відправитись у госпіталь.

І.Л.Мироненко

За мужність і вміле управління бригадою в боях на Луцькому плацдармі був нагороджений орденом Червоного Прапора. Кавалер трьох орденів Червоного Прапора, орденів Богдана Хмельницького 3-го ступеня, Вітчизняної війни 1–го ступеня, медалі «За бойові заслуги» Іван Лукич Мироненко війну закінчив у званні полковника (починав майором) на посаді командира 111-ї танкової бригади, в 1959 по 1960 гг. – був начальником Червонопрапорного військового інституту фізичної культури і спорту ім.В.В.Леніна, в1960-1964 рр. – генерал-майор, начальник Ленінградського Суворовського військового училища).

Автоматники сідають на танк. На башті танка видно емблему 25-го танкового корпусу – «Розбите серце», яка з’явилась в липні 1943 року

Особливо успішними були дії 1-го батальйону 111-ї тбр під командуванням кавалера орденів Олександра Невського, Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки капітана Григорія Семеновича Дядюна. Відзначився ад’ютант старший батальйону Олексій Степанович Лавров. Завдяки йому підтримувалось постійне управління підрозділами, своєчасно усувались проблеми у зв’язку. Старший лейтенант Лавров загинув на полі бою 15 березня 1944 року в районі колонії Діброва (Рівненська область). Посмертно був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. Медалі «За відвагу» (представлявся до ордену Червоної Зірки) був удостоєний помічник начальника по технічному постачанню з АБАТ 1-го батальйону 111-ї тбр технік-лейтенант Володимир Михайлович Старшинов, завдяки якому були евакуйовані 4 танки, а 3 з них згодом повернуті у стрій.

У бою за визволення Радомишля вміло діяли також екіпажі самохідних гармат 1244-го самохідного полку під командуванням майора Блудова. Особливо відзначився механік-водій 2-ї батареї молодший сержант Павло Михайлович Пономаренко. Екіпажем його самохідки в бою за Радомишль була знищена німецька протитанкова гармата, розсіяно і частково знищено до роти піхоти.

7 березня 1244-й лсап підтримав атаку радянської піхоти в районі села Радомишль (Луцький район). В ході атаки особливо відзначився механік водій молодший сержант Павло Михайлович Пономаренко, котрий вміло маневрував на полію бою і забезпечував екіпажу точну стрільбу по позиціями противника. За вмілі і рішучі дії був нагороджений медаллю «За відвагу».

Продовжувались бої і в районі Ставрова. Німецька 75мм гармата затримувала просування кавалеристів вперед. У фланг вогневій позиції гармати вийшли навідник станкового кулемету гвардії рядовий Дмитро Іванович Салдін із розрахунком та гвардії старший сержант Захар Монахов (взвод ПТР 3-го ескадрону 21-го гв.кп). Німецький розрахунок був знищений, а гармата захоплена. Потім кулеметники зайшли в тил німцям і відкрили щільний вогонь внаслідок якого були знищені розрахунки двох кулеметів, а самі кулемети захоплені. У ніч на 8 березня Захар Монахов з кількома бійцями підібрався до окопу бойового схоронення гітлерівців, вогнем з автомата знищив двох ворогів і захопив ручний кулемет. За героїчні, сміливі, дії гвардії сержант Монахов та гвардії рядовий Салдін (представлявся до ордену Червоної Зірки) були нагороджені орденами Слави 3-го ступеня.

Цього ж дня 1-й ескадрон 21-го гв.кп під командуванням гвардії старшого лейтенанта Івана Олександровича Большакова атакував ворога, який засів в селі Кальнатичве. Ескадрон отримав завдання вибити німців з опорного пункту в селі та осідлати дорогу на Суховолю.

Атаку шабельників вогнем з бойових порядків підтримала 45мм гармата гвардії рядового Івана Осійовича Седикіна. Артилеристи знищили 2 ручні кулемети і до 15 ворожих піхотинців, забезпечили просування шабельного взводу вперед. Як і його бойові побратими гвардії рядовий Седикін був представлений до ордену Червоної Зірки, але нагороджений орденом Слави 3-го ступеня. Замковий розрахунку гвардії рядовий Олексій Миколайович Саможников (представлявся до ордену Слави 3-го ступеня), котрий продовжував вести бій і після поранення, а також навідник гармати гвардії сержант Олександр Іванович Чурін (представлявся до ордену Червоної Зірки) були нагороджені медалями «За відвагу»

Ескадрон успішно виконав завдання і осідлав пануючу висоту з відміткою 225.9. невдовзі до трьох рот противника контратакували підрозділи ескадрону. 7 разів ворог ходив в атаки і 7 разів відкочувався назад. Внаслідок однієї з німецьких атак 1-й взвод опинився в напівоточенні. Комеск прийняв рішення вдарити ворогу у фланг і виручити своїх. Положення було відновлене, ворог знову зазнав поразки. У бою був поранений командир ескадрону гв.ст. лейтенант Большаков. Командування підрозділом прийняв командир кулеметного взводу гвардії лейтенант Василь Іванович Вяткін. Кіннотники виконали поставлене завдання, захопили рубіж і забезпечили виконання завдання сусідом. Німці того дня втратили вбитими і пораненими до 200 вояків. Гвардії старший лейтенант Большаков за вміле управління ескадроном в бою був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня (представлявся до ордену Червоної Зірки), а гвардії лейтенант Вяткін за проявлені ініціативу та сміливість був нагороджений медаллю «За відвагу» (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня).

Тим часом 3-й ескадрон продовжував вести бої в районі Ставрова. При безпосередній підготовці до атаки був важко поранений один з командирів взводів. Виникла загроза зриву початку наступу на ділянці цього підрозділу. Тоді командування прийняв на себе гвардії сержант Рамазан Мухамедсадиков повів бійців уперед. Взвод з честю і практично без втрат виконав поставлене завдання. За  ініціативу, уміле командування взводом, особистий героїзм, проявлені в критичний момент гвардії сержант Мухамедсадиков був представлений до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня, однак нагороджений медаллю «За відвагу». За бої в районі Ставрова медаллю «За відвагу» (представлявся до ордену Червоної Зірки) також був нагороджений командир шабельного взводу гвардії лейтенант Петро Іванович Перепелиця. При відбитті атак ворога взводом були знищені до 30 ворогів, успішно вирішені завдання і в ході наступу.

Щоб завадити противнику оперативно підтягувати резерви в тил ворога 7 березня була вислана група саперів під командуванням гвардії рядового Григорія Погребського. Сапери і розвідники підібрались до мосту на автошляху, знали вартового, підірвали міст і з полоненим повернулись до своїх. За героїзм і відвагу Григорій Іванович Погребський був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня (представлявся до ордену Червоної Зірки).

За вмілу організацію роботи штабу в період боїв із 4 по 8 березня в районі сіл Ставрів, Великі Рикані, Суховоля орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня був нагороджений начальник штабу 21-го гвардійського кавалерійського полку 7-ї гв.кд гвардії майор Максим Євменович Павленко. Завдяки його кропіткій роботі було забезпечене постійне безперебійне управління підрозділами, точне і своєчасне доведення завдань до командирів ескадронів і батарей, безперервну розвідку, що в кінцевому результаті дозволило полку повністю виконати поставлену бойову задачу.