Із правого флангу атаку 3-го шабельного ескадрону 8-го гв.кп прикривав протитанковий взвод, помічником командира якого був гвардії старший сержант Митрофан Павлович Вахмістров. Біля 12:00 противник силою до двох піхотних рот з 12 танками та декількома самохідними гарматами повів наступ на позиції взводу з напрямку Заборолі. Вже на початку бою був поранений командир взводу, то ж бойові дії підрозділу очолив гвардії старший сержант Вахмістров. Бійці взводу підбили 3 німецькі танки, проте ворог обійшов позиції підрозділу. Протитатнкісти билися в повному оточенні. Правильно побудована кругова оборона дозволила бронебійникам вести бій до настання темноти. За день бою взводом Вахмістова було підпалено 6 німецьких танків, знищено до 40 гітлерівців. Під покровом ночі після отримання наказу відважний помічник командира взводу вивів підрозділ з оточення і приєднався до основних сил ескадрону. За проявлені мужність і героїзм, вміле управління взводом в бою Митрофан Павлович Вахмістров був нагороджений орденом Червоної Зірки (представлявся до ордену Вітчизняної війни 1-го ступеня).

Розпорядження командира ескадрону (1-й гв.вптдн) до взводів протягом дня 26 лютого доставляв гвардії єфрейтор Микола Якович Вербицький. Під час одного з виїздів на маршрут ним був виявлений німецький снайпер. Влучним пострілом з гвинтівки Микола Вербицький знешкодив гітлерівця. При поверненні на СП ескадрону гвардійцю знову пощастило – йому до рук потрапив німецький розвідник. За винахідливість, рішучість і мужність гвардієць єфрейтор Вербицький був нагороджений медаллю «За відвагу».

Також медалями «За відвагу» за бої 26-27 лютого в районі Великого Омеляника, Гнідави та Красного були нагороджені ще 24 молодші командири і бійці 1-го гвардійського протитанкового дивізіону. Серед них: командир відділення ПТР гвардії старший сержант Валишін Нурмухамед Наріахметович (27 лютого під Красним знищив до 20 ворожих вояків), командири ПТР гвардії старший сержант Дем’ян Іванович Семченков (виявив спробу групи гітлерівців обійти бойовий порядок наступаючого взводі і вдарити в тил, вогнем з автомата знищив 3 і взяв у полон 2 нападників, при відбитті контратаки був важко поранений), гвардії єфрейтор Олександр Іванович Алпатов (першим із взводу увірвався до ворожої траншеї, знищив 3 і полонив 2 німецьких солдат), гвардії сержанти Микола Мефодійович Боженко (у складі танкового десанту одним з перших увірвався до Омеляника, знищив 4 і полонив 2 «фріців») і Василь Якович Коньков ( в районі Омеляника сміливими діями сприяв виконанню завдань взводу, знищив станковий кулемет та 2 німців, ще 2 ворогів взяв у полон), Ісхак Хусаінович Сулейманов (подавив ручний кулемет і знищив 2 гітлерівців), гвардії рядовий Очилаєв Осман Очилаєвич (знищив ворожий кулемет з розрахунком та 4 гітлерівців), помічники навідників ПТР гвардії сержанти Василь Олександрович Печалін (розрахунком ПТР при відбитті атаки в районі Омеляника були підбиті танк та самохідна гармата, був поранений, але не залишив поле бою, представлений до ордену Слави 3-го ступеня) і Василь Іванович Раков (виконував обов’язки зв’язкового командира ескадрону, при доставці донесення був атакований двома німцями, одного вбив, іншого взяв у полон і доставив на КП) та гвардії рядові Нургалі Ахмедійович Булатов (одним з перших у взводі увірвався до Омеляника, знищив 4 гітлерівців), Митрофан Матвійович Мацко (знищив 2 і полонив 2 ворожих солдат) та гвардії сержант Анатолій Олексійович Куриченков (27 лютого при штурмі східної околиці с. Красне підповз до німецької траншеї і знищив гранатою ворожий кулемет з розрахунком, в бою знищив 5 ворогів), піднощики патронів ПТР гвардії сержант Іслам Базаров (під Красним знищив вогнем з автомата 10 ворожих солдат) і гвардії червоноармієць Григорій Іванович Сердюк (при доставці боєприпасів на позицію був атакований групою ворога, вбив 3 німців, 1 взяв у полон), командир ручного кулемета гвардії сержант Федір Никифорович Соловйов (подавив ручний кулемет противника і знищив 6 гітлерівців), помічники навідників ручних кулеметів гвардії єфрейтор Фахредин Амінов (один з перших увірвався на північну околицю Омеляника, знищив у бою 4 гітлерівців) та гвардії рядовий Іван Варфоломійович Любаков (знищив при оволодінні Великим Омеляником розрахунок кулемета і 5 піхотинців), зв’язкові командира ескадрону гвардії єфрейтор Іван Костянтинович Гладков (забезпечив безперебійний зв’язок з командуванням дивізіону під час бою за Омеляник) та гвардії рядовий Фрол Якович Шиповських (при відбитті атаки німців 28 лютого по дорозі Гнідава – Красне вогнем гвинтівки знищив 5 гітлерівців, був поранений), командир ручного кулемета гвардії сержант Діянов Василь Семенович (під час наступу на Великий Омеляник з розрахунком знаходився між 1-м і 2-м відділеннями, відбив німецьку контратаку і знищив при цьому 8 чол., був поранений, проте залишився на полі бою, був представлений до ордену Слава 3-го ступеня), помічник навідника ручного кулемету гвардії єфрейтор Петро Федорович Загребельний (одним з перших увірвався в траншею ворога під Омеляником, знищив 4 і полонив 2 гітлерівців), помічник навідника станкового кулемету гвардії рядовий Іван Опанасович Конох (знищив в Омелянику 4-х гітлерівців), писар 1-го ескадрону гвардії молодший сержант Максим Костянтинович Шаров (в ході боїв 26.02 – 06.03 виконував обов’язки старшини ескадрону, забезпечив своєчасну доставку їжі на передові позиції, не залежно від бойової обстановки, відмінно налагодив облік особового складу). Більшість із вище перерахованих бійців були комсомольцями. То ж цілком заслуженим був орден Червоної Зірки, який отримав комсорг 1-го гв.вптадн гвардії старшина Григорій Васильович Ротко. Всього в районі с.Омеляник комсомольцями дивізіону були підбиті 5 танків, знищені 100 ворожих солдат і офіцерів, а 30 ворогів були захоплені в полон. Свою долю вніс і комсорг, котрий увесь період боїв за Луцьк знаходився на передньому краї і показував приклади мужності і героїзму.

Кіннотники закріпились на зайнятих хуторах. Подальше просування зупинив сильний артилерійсько-мінометний вогонь ворожих батарей з районів с.Забороль та колонії Гнідава. Для забезпечення вогневої підтримки до позиції 1-го шабельного ескадрону прибули дві батареї 1244-го легкого артилерійського самохідного полку.

Для ліквідації пориву лінії своєї оборони гітлерівці стали підтягувати резерви. Розвідкою біля 15:00 було встановлено вихід зі сторони Гнідави в напрямку на Гончарку 60 критих вантажівок, 4 з яких транспортували важкі міномети. По вантажівкам вдарили гвардійські міномети, які щільного накрили ціль.

Тим не менше гітлерівці таки накопичили достатньо сил для контрнаступу. Біля 16:00 26.02.44 на радянські підрозділи, які знаходились в районі висота 224,9, с.Красне обрушився шквал артилерійського вогню. Одночасно три німецькі бомбардувальники завдали удару з повітря по позиціям 8-го гв.кп, 1244-го лсап, 1-го гв.втадн та 111-ї тбр. О 16:45 до 16 танків з десантом, 9 бронетранспортерів та три вантажівки з піхотою вийшли з колонії Банасівка. При підході до висоти 224.9 німці зайняли бойовий порядок і повели наступ на позиції 2-го ескадрону 8-го гв.кп. Танки, після того як висадився десант, по лощині вийшли в район лісу, що на захід від Малого Омеляника і стали вести вогонь по позиціям 3-го ескадрону.

Всього позиції 8-го гв кп атакувало до півтора піхотного полку при підтримці 25 танків і 8 літаків.

На ділянці оборони 3-го ескадрону 8-го гв.кп перші шеренги атакуючого ворога вогнем зустрів розрахунок станкового кулемету гвардії сержанта Івана Красника. Кулеметники, які вміло діяли в наступальному бою, тепер показували стійкість в бою оборонному. За командою командира розрахунку ворог був підпущений на відстань біля 150 метрів і тільки по тому відкрив шквальний вогонь. Німці залишили на полі бою до 30 трупів і вимушені були відійти. Гвардії старший сержант Іван Григорович Красиков загинув смертю героя 29 березня 1944 року при наступі на с.Смільно (нині Бродівський район Львівської області). Посмертно був удостоєний ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня.

І все ж, не дивлячись на опір, дії гітлерівців були вдалими.

Під натиском переважаючих сил ворога 2-й ескадрон відступив до Красного. Тут ворога зустріли бійці 3-го батальйону 337-го гвардійського стрілецького полку під командуванням гвардії капітана Олексія Івановича Берга. Чотири контратаки противника відбив взвод ПТР під командуванням помічника командира взводу гвардії червоноармійця Василя Яковича Воробйова. Пом комвзводу особисто знищив вогневу точку противника і 6 ворожих солдат. За вміле керівництво підрозділом і особисту мужність Василь Воробйов був нагороджений орденом Червоної Зірки. До ордену Червоної Зірки (нагороджений медаллю «За відвагу») представлявся також навідник ПТР гвардії червоноармієць Йосип Федорович Єфименко, котрий знищив ручний кулемет і чотирьох німецьких солдат. Уміло діяли бійці 7-ї стрілецької роти під командуванням гвардії старшого лейтенанта Івана Максимовича Баумова. Ордену Слави 3-го ст. за бій під приміським селом був удостоєний кулеметник 7-ї стрілецької роти гвардії червоноармієць Семен Степанович Саюк. При атаці німецьких позицій він першим дібрався до німецької траншеї, вогнем з кулемету знищив 12 гітлерівців і забезпечив оволодіння вигідним рубежем підрозділом. Кулеметник гвардії червоноармієць Федір Андрійович Бортун чергою з РПД підпалив будинок, в якому засіло до 15 німецьких піхотинців. Коли німці стали виплигувати з палаючої будівлі і втікати до найближчої траншеї (біля 100 м), Федір Бортун влучними пострілами знищив 6 ворогів і зосередив вогонь по траншеї. Дії кулеметника дозволили взводу вибити гітлерівців з вигідного рубежу. За мужні дії гвардії червоноармієць Бортун був нагороджений медаллю «За відвагу» (представлявся до ордену Слави 3-го ст.).

А в районі висоти 224,9 та Гончарки у чистому полі, без надійних оборонних позицій в оточенні опинились 1-й та 4-й ескадрони 8-го гв.кп та ескадрон 1-го вптдн з підрозділами посилення.

5 танків з піхотою вийшли до вогневої позиції гармати гвардії сержанта Михайла Сопроновича Романенка (2-га батарея 177-го гамп). З другого пострілу розрахунок підбив один танк, за кілька хвилин запалав другий. Три інші відвернулись від вогню і повернули до балки. Артилеристи осколочними снарядами стали вести вогонь по піхоті. Гітлерівці втратили 70 солдат і відійшли. За той бій кавалер ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня і медалі «За відвагу» Михайло Романенко був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня. Відхід другого ескадрону прикривали бронебійники взводу гвардії молодшого лейтенанта Астахова, які зуміли підбити один танк противника. За бої 25 та 26 лютого Яків Астахов був нагороджений орденом Червоної Зірки (представлявся до ордену Червоного Прапора). Уміло та відважно в районі Гончарки діяв розрахунок 45мм гармати під командуванням сержанта Михайла Васильовича Зацепіна. Артилеристи знищили німецький міномет і розсіяли групу чисельністю до 20 піхотинців. Окрім того командир гармати спостереженням встановив місця розміщення п’яти кулеметів противника, які були знищені згодом вогнем прямим наведенням. Розрахунком під командуванням сержанта Семена Олексійовича Литвиненка вогнем прямим наведенням були знищені танк, дві вогневі точки і до 15 піхотинців противника. За вмілі дії сержанти Зацепін і Литвиненко були нагороджені орденами Слави 3-го ступеня. При відбитті німецьких контратак на позиції 4-го ескадрону в районі висота 224.9, с.Гончарка постійний радіозв’язок зі штабом полку підтримував старший радист гвардії рядовий Аркадій Петрович Байгозін. Коли ворог дібрався до КП ескадрону, які і інші бійці взяв у руки гвинтівку і відбився від нападників. У бою відважний радист знищив 10 ворожих солдат і офіцерів. За хоробрість, мужність і забезпечення постійного зв’язку у складній бойовій обстановці гвардії рядовий Байгозін був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Два танки з піхотою зі сторони Гончарки атакували позиції взводу гв. лейтенанта Бондаря (1-й ескадрон), який оборонявся на висоті 224.9. За декілька хвилин бою майже увесь взвод поклав голови на волинські землі. На цій мало примітній висотці свій останній бій прийняв Федір Кирилович Мірошниченко, який бився до останнього, але не залишив бойову позицію. Посмертно був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня. За проявлені виняткові мужність, героїзм, винахідливість та ініціативу гвардії лейтенант Сергій Хомович Бондар був представлений до звання Героя Радянського Союзу, проте командування 1-го Українського фронту вирішило по іншому – кіннотник був нагороджений орденом Червоного Прапора. Після загибелі комеска, гвардії старшого лейтенанта Кузнєцова, 17 березня 1944 року Сергій Бондар прийняв командування ескадроном і на його чолі відзначився в бою за Опариси і Смільно. 28 березня в бою за Смільно отримав важке поранення і був евакуйований до шпиталю. За цей бій гв. лейтенант Бондар був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.

До 12 танків, самохідних гармат та до роти піхоти наступали на позиції 2-го взводу ПТР гвардії лейтенанта Сергія Савелійовича Тютюнникова (1-й гвптдн). Командир взводу наказав підпустити танки на відстань прямого пострілу і тільки тоді відкрити вогонь. Коли німецькі машини наблизились, вдарив залп. Три танки завмерли і задимілись, інші стали розповзатись у різні сторони, а згодом включили задній хід. Гвардії лейтенант Тютюнников наказав бити по останньому. Ще дві броньовані машини завмерли – атаку було відбито. При відбитті цієї атаки відзначився розрахунок протитанкової рушниці у складі командира - гвардії сержанта Михайла Ілліча Дядюшкіна та 2-го номера розрахунку гвардії червоноармійця Павла Пилиповича Попова. Розрахунком був підбитий танк, а вогнем із стрілецької зброї знищено кілька німецьких піхотинців. Ще один танк та самохідну гармату підбив розрахунок ПТР гвардії старшого сержанта Костянтина Олександровича Симонова. Не дивлячись на отримане поранення, сержант залишився на полі бою і продовжував командувати розрахунком. За мужність гвардії старший сержант Симонов та гвардії сержант Дядюшкін були нагороджені орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня, а гвардії червоноармієць Попов – орденом Червоної Зірки. Командир взводу пішов доповісти про відбиття атаки командиру ескадрону, проте був поранений і вирішив повернутись до взводу. У цей час знову почалась ворожа контратака. Гвардії лейтенант Тютюнников був поранений вдруге. Офіцера без свідомості знайшов гвардії сержант Олександр Матвійович Солдаткін, взвод котрого саме міняв бойову позицію. Сержант відніс пораненого офіцера до підвалу, де став роботи перев’язку. Коли виглянув на вулицю, то побачив, що навколо будинку вже знаходились німці. 7 діб Олександр Солдаткін і поранений в живіт і ногу Сергій Тютюнников знаходились в оточенні. Вночі на восьму добу відважний сержант скористався нічною перестрілкою і виніс пораненого офіцера до своїх. Гвардії лейтенант Тютюнников був нагороджений орденом Червоного Прапора, а його рятівник – гвардії сержант Солдаткін – орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.

Протягом дня 26 лютого три ворожі контратаки відбив шабельний взвод під командуванням лейтенанта Олександра Дмитровича Титарєва. Щоразу кіннотники підпускали ворога на відстань до 150 метрів а тоді відкривали влучний вогонь, від якого на полі бою залились лежати 25 ворогів. За два дні боїв 25 та 26 лютого взводом було знищено 40 піхотинців (8 особисто знищив командир взводу), 4 вогневі точки ворога. Олександр Титарєв за вміле командування взводом і рішучість був нагороджений орденом Червоної Зірки (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня).

Від атак противника зі сторони Великого Омеляника прикривав розрахунок ПТР гвардії старшого сержанта Василя Івановича Жукова. Бронебійники утримали свою позицію і не допустили прориву противника. Гвардії старший сержант Жуков був нагороджений медаллю «За відвагу». Прямо на полі бою несправності артилерійських гармат усував начальник майстерень боєпостачання гвардії молодший технік-лейтенант Адольф Йосипович Медляковський. Ним 25 лютого був відремонтований механізм відкотного пристрою 76 мм гармати, а 26 лютого при відбитті контратаки прямо на вогневій позиції усунув поломку затвору 45мм гармати. Усього за час боїв з 10 по 29 лютого гвардії молодшим лейтенантом Медляковським були усунуті пошкодження в 7 станкових, 5 ручних кулеметів, 27 гвинтівок і карабінів, 11 протитанкових рушницях, 13 автоматах ППШ. Праця техніка була відзначена орденом Червоної Зірки.

Відважно діяли артилеристи батареї 45мм гармат 8-го гв.кп під командуванням гвардії лейтенанта Михайла Єрмолайовича Сарадаєва. Комбат у бою в районі Малого Омеляника особисто підпалив німецький танк, знищив протитанкову гармату, 3 кулемети і до 20 солдат противника. Вміло діяли також розрахунки вогневого взводу під командуванням лейтенанта Івана Феоктистовича Безуглова. Взводом були знищені два десятки німецьких піхотинців та подавлений вогонь 4 вогневих точок ворога. Бійці брали приклад зі свого командира, котрий в бою підмінив пораненого навідника і влучним пострілом знищив станковий кулемет ворога. 

26 лютого батарея 45мм гармат і 1-й шабельний ескадрон 8-го гвардійського кавалерійського полку перерізали противнику шляхи відходу з Великого Омеляника на Гончарку. При цьому було знищено 3 міномети, 2 станкові кулемети та до взводу ворожої піхоти. Гвардії лейтенант Сарадаєв був нагороджений орденом Олександра Невського (представлявся до ордену Вітчизняної війни 1-го ступеня). Цікаво, що деякий час Михайло Сарадаєв рахувався таким, що пропав безвісти 26 лютого 1944 року. Лейтенант Іван Безуглов за мужність і вмілі дії в боях 25 та 26 лютого був нагороджений орденом Червоної Зірки. Цього дня знову відзначився взвод гвардії лейтенанта Саєнка. Артилеристи виявили рух німецьких танків і піхоти зі сторони Малого Омеляника і вчасно зуміли розвернути гармати в напрямку ворога. Спочатку були зупинені танки противника, які відступили назад, а згодом шквал вогню обрушився на німецьку піхоту. За два дні боїв взводом Григорія Саєнка було знищено 4 кулеметні гнізда, до 40 піхотинців, подавлений вогонь мінометної батареї. Гвардії лейтенант Саєнко був нагороджений орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня (представлявся до ордену Вітчизняної війни 1-го ступеня). Гвардії лейтенант Саєнко загинув смертю хоробрих 28 березня 1944 року в районі села Новоставці Бродівського району Львівської області.

Приклади стійкості при відбитті німецької атаки показували бійці взводу гвардії старшого лейтенанта Івана Томшина. За командою офіцера вони підпустили гітлерівців на відстань до 150 метрів, а тоді відкрили шквальний вогонь. Німці втратили 15 вояків і відступили, взвод утримав зайнятий рубіж. За проявлену мужність і вміле управління підрозділом в бою гвардії старший лейтенант Томшин був нагороджений орденом Червоної Зірки. Влучним вогнем відсікали ворожу піхоту від танків бійці кулеметного взводу під командуванням гвардії лейтенант Михайла Матвійовича Ємельянова (2-й ескадрон). 26 лютого взводом було знищено 4 станкові кулемети, понад 60 ворожих офіцерів і солдат. Михайло Ємельянов за відвагу в боях 25 і 26 лютого був нагороджений орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня (представлявся до ордену Червоного Прапора).

Серед тих, то відзначився в боях був командир розрахунку кулемету гвардії сержант Іван Васильович Мальцев. Кулеметним вогнем його розрахунку, який діяв на лівому фланзі ескадрону, при відбитті двох ворожих контратак було знищено до двох десятків гітлерівців. Іван Мальцев був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Поранених однополчан з поля бою виносила тендітна жінка і досвідчений боєць (воювала з 24 червня 1941 року) – кавалер орденів Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки, медалі «За відвагу» санінструктор батареї 45мм гармат 8-го гв.кп гвардії старшина м/с Катерина Опанасівна Єгоренко. За два дні боїв вона винесла з поля бою 20 офіцерів і солдат зі зброєю, надала їм першу медичну допомогу і доправила до полкового медичного пункту.

Санінструктор надає допомогу пораненому

Навіть після отримання важкої контузії відмовилась покинути поле бою і залишилась в полку. Своє рішення відважна жінка аргументувала тим, що жителі села Червоний Партизан (Кричевський район Могильовської області Білорусі) заговорені від смерті, тим паче, що вижила після двох важких поранень в листопаді 1941 року під Клином та червні 1942 року під Кіровом. Гвардії старшина м/c Єгоренко за бої на волинській землі була удостоєна ордену Слави 3-го ступеня. Катерина Єгоренко не дожила до Перемоги, вона загинула в бою 20 квітня 1945 року в районі міста Бауцен (нім. Bautzen), що в Саксонії, Німеччина.(Саме під цим містом радянські війська були зупинені Окремою протитанковою бригадою «Вільна Україна» під командуванням колишнього командира полку «Чорних запорожців» армії УНР генерала Павла Гавриловича Дяченка – С.Я.). 8 поранених бійців зі зброєю і трьох убитих однополчан з поля бою виніс санінструктор молодший сержант Микола Андрійович Закалюкін. Ним же з під вогню противника був евакуйований важко поранений командир полкової батареї 76мм гармат гвардії капітан Павло Васильович Гусак. Першою бойовою нагородою санінструктора став орден Слави 3-го ступеня.

Від ескадронів був відрізаний і штаб 8-го гвардійського кавалерійського полку. Під натиском ворога ескадрони стали відходити до західної та південно-західної околиць Красного.

Терміново в район висоти 224.9 був відряджений заступник командира 8-го гв.кп зі стройової частини гвардії підполковник Андрій Авакумович Сабингуз (Сабин-Гуз). Офіцеру вдалось відновити бойовий порядок і організувати опір противнику, якому так і не вдалось прорвати оборону полку. На полі бою залишились диміти десяток німецьких танків та лежати до сотні трупів ворогів. Гвардії підполковник Сабингуз так і не взнав про бойову нагороду (орден Вітчизняної війни 1-го ступеня), до якої був представлений за бої 25-26 лютого. Він загинув 17 березня 1944 року під час удару німецької авіації по КП 8-го гв.кп.

Масові відвага і героїзм бійців 8-го гвардійського кавалерійського полку 25-26 лютого 1944 не могли залишитись непоміченими. На початок 1944 року в Червоній Армії вже склалась традиція надавати можливість командирам частин відзначати своїх підлеглих урядовими нагородами від імені Президії Верховної Ради СРСР. Щоправда, наказом по полку командир міг нагороджувати лише медалями «За відвагу» та «За бойові заслуги» і за посадами не більшими ніж командир взводу. Отож наказом по 8-му гв.кп від 22.03.1944 №01/Н були нагороджені медаллю «За відвагу» 40 сержантів і солдат полку, а ще 9 медалями «За бойові заслуги».

Серед бійців 1-го шабельного ескадрону найжаданішу медаль для фронтовиків отримали гвардії старшина Павло Олександрович Нікітаєв (санінструктор виніс з поля бою 15 бійців зі зброєю і надав їм першу медичну допомогу), гвардії сержанти Лука Іванович Андрухін (зі своїм відділенням одні з перших увірвались в німецькі окопи і знищили до 20 ворогів), Микола Іванович Карпов (на чолі відділення обійшов позиції ворога і вдарив зі своїми бійцями у фланг, знищив 6 гітлерівців і дав змогу ескадрону увірватись до першої лінії траншей ворога), гвардії рядові Ібрагім Аімов (відбив у гітлерівців кулемет і вогнем з нього знищив 10 ворогів), Борис Олексійович Димитров (знищив 7 гітлерівців і закидав гранатами вогневу точку противника), Данат Ісеркеєв (при діях у танковому десанті знищив до десятка ворожих солдат і ручний кулемет з розрахунком), Петро Гаврилович Панюта (гранатами знищив станковий кулемет з розрахунком), Олексій Тимофійович Саньков (знищив ручний кулемет противника з розрахунком), Дмитро Матвійович Савенко (при діях у складі танкового десанту знищив трьох німців, а одного взяв у полон), Семен Тихонович Фасенко (знищив 5 німців), Петро Олексійович Черепух ( при діях в складі танкового десанту на хуторах в околицях Гончарки знищив вогнем з автомата 3 гітлерівців, гранатою знищив ворожий ручний кулемет із розрахунком), Ахмедгарит Газивович Юсупов (після десантування з танка знищив 6 ворожих солдат, закидав гранатами вогневу точку), Шарип Ятимов (у бою за Гончарку підкрався до німецького окопу і знищив гранатами кулемет з розрахунком).

Також були нагороджені бійці 2-го шабельного ескадрону, які проявили відвагу в боях за висоту 224.9 та село Гончарка, гвардії старший сержант Іван Олександрович Ковригін (із відділенням сміливо і рішуче атакував противника в районі с. Гончарка, з наближенням до переднього краю, закидав противника гранатами, та увірвався до німецьких окопів, знищив 6 гітлерівців), гвардії сержанти Іван Миколайович Мостюгін (на чолі шабельного відділення першим увірвався у ворожі траншеї, відділення знищило 15 ворогів), Анатолій Іванович Пекарєв (в критичну хвилину висунувся вперед бойових порядків ескадрону, підібрався до німецьких позицій і гранатами знищив 2 кулемети з розрахунками), Ревер Всеволод Васильович (разом зі своїми підлеглими з відділення управління ескадрону своєчасно доводив розпорядження командира ескадрону до командирів взводів), Іван Степанович Якунін (зі своїм відділенням серед перших увірвався у ворожі траншеї, особисто знищив 3 ворогів, а бійці відділення – до 10), гвардії рядові Павло Володимирович Алхімік (під шквальним вогнем противника своєчасно доставляв розпорядження командира ескадрону до командирів взводів), Іван Михайлович Карамишев (вогнем з ручного кулемета знищив 10 гітлерівців і подавив 2 ворожі кулемети).

У 3-му ескадроні медалей «За відвагу» були удостоєні командир відділення управління гвардії старший сержант Яків Павлович Баканов (під вогнем противника організував своєчасну доставку розпоряджень командира ескадрону до командирів взводів, неодноразово сам доставляв такі розпорядження), командир кулеметного відділення гвардії сержант Микола Абакумович Вторушин (під час боїв за Великий та Малий Омеляник знищив 3 кулемети і 15 ворогів), гвардії молодший сержант Євгрей Васильович Мордовський (у районі Гончраки першим увірвався до ворожих окопів, вогнем з автомата знищив 10 німців, закидав гранатами і знищив ручний кулемет з розрахунком), гвардії рядові Іван Кирилович Лобас (вогнем з кулемета при атаці ескадрону знищив 10 ворогів, подавив вогонь двох ручних кулеметів), Олександр Олександрович Васильєв (протягом боїв виконував обов’язки посильного до штабу полку, був поранений, але поля бою не залишив), Іван Лаврентійович Голівець (вогнем з ПТР знищив німецький станковий кулемет із розрахунком, котрий заважав просуванню ескадрону вперед), Леонід Олексійович Кім (був посильним при командирові ескадрону, вчасно доводив розпорядження до командирів взводів), Петро Іванович Сизоненко (вогнем з ПТР знищив 10 ворожих солдат і 2 вогневі точки з розрахунками), Андрій Мефодійович Ткачук (в бою за Малий та Великий Омеляник знищив 4 ворогів, підібрав на полі бою німецький кулемет і вогнем з нього відбивав контратаку противника), Олександр Миколайович Юдін (забезпечував зв’язок між командиром ескадрону і командирами взводів)

Медалями «За відвагу» були нагороджені бійці полкових батарей 45мм та 76мм гармат і мінометної батареї гвардії старшина Мунтай Камаєвич Іманбаєв (на чолі розрахунку підтримував наступ ескадрону, вогнем знищив до 15 гітлерівців, подавив вогонь двох кулеметів), гвардії рядовий Федір Григорович Брєднєв (їздовий своєчасно забезпечував переміщення 45мм гармату з однієї вогневої позиції на інші), Павло Андрійович Какаулін (піднощик мін своєчасно подавав боєприпаси розрахунку, забезпечив безперебійне ведення вогню), Федір Васильович Суздальцев, Іргаш Турсунов (своєчасно доправляли 76мм гармати на вогневу позицію),

Протягом двох днів боїв зв’язок 2-го ескадрону зі штабом полку забезпечував телефоніст полкового взводу зв’язку гвардії сержант Сергій Сергійович Богомолов, котрий неодноразово виходив на лінію зв’язку й усував пошкодження. Ще один телефоніст – гвардії сержант Хасан Кадирович Валіулін тільки протягом 2-х годин бою в районі висоти 224.9 усунув до 30 пошкоджень лінії зв’язку, а при відбитті німецької контратаки знищив 5 гітлерівців. При штурмі позиції ворога на хуторах поблизу Гончаки зв’язок між атакуючими ескадронами і штабом полку організував і забезпечив командир телефонного відділення полкового взводу зв’язку гвардії сержант Семен Сергійович Ізотов, ним також були усунуті 15 поривів на лінії зв’язку. У рядах 1-го ескадрону під час бою за с.Гончарка знаходився телефоніст гвардії старший сержант Петро Іванович Старков, котрий забезпечував зв’язок між КП ескадрону і штабом полку, неодноразово усував порушення на лінії зв’язку.

Героїчні вчинки на полі бою здійснили також бійці, нагороджені медалями «За бойові заслуги». Серед нагороджених були: навідники 82мм мінометів гвардії сержант Олександр Максимович Вишняков (знищив 5 гітлерівців і подавив вогневу точку противника), гвардії рядові Василь Михайлович Гвоздєв (з розрахунком знищив 10 гітлерівців та станковий кулемет з розрахунком) та Михайло Іванович Третьяков (знищив 5 піхотинців і кулемет з розрахунком), кухар батареї 76мм гармат гвардії рядовий Павло Олександрович Воробйов за якісне виконання своїх прямих посадових обов’язків, їздові 3-го ескадрону гвардії рядовий Іван Степанович Кочубей та батареї 76мм гармат гвардії рядовий Дмитро Омелянович Костенко, котрі під вогнем противника своєчасно доставляли боєприпаси на вогневі позиції, коваль батареї 76мм гармат гвардії рядовий Дмитро Іванович Лукашев (своєчасно забезпечував підковування коней батареї), старшина батареї 76мм гармат гвардії старшина Олексій Тихонович Пахомов ( протягом боїв забезпечував постачання боєприпасів та гарячої їжі на передову), шабельник 1-го ескадрону гвардії рядовий Володимир Андрійович Пещолко (в бої за Гончарку знищив 2-х і полонив одного ворожого вояка).

Досить складна ситуація 26 лютого склалась у районі оборони 2-го танкового батальйону 111-ї танкової бригади, якому було доручено прикрити підходи до переправи через Стир. Позиції танкістів атакувало до 20 танків Т-ІV та «Пантера» (PzKpfw V Panther, після вказівки Гітлера з 27 лютого 1944 року застосовувалась назва «Пантера» без встановленого армійського індексу) за потужної артилерійської підтримки.

«Пантери» в атаці

Після боїв під Житомиром (у районі станції Чеповичі 2-м тб 111-ї тбр було знищено 33 танки типу «Тигр» і Пантера», 4 протитанкові, 5 мінометних батарей з розрахунками, 6 бронетранспортерів і до 260 гітлерівців- С.Я.) проти частин дивізії СС «Адольф Гітлер» та Новоградом - Волинським батальйон налічував всього 7 танків, проте танкісти бились завзято, з повною віддачею сил.

Пам’ятник танкістам 111-ї танкової бригади в с. Чеповичі Житомирської області

Прикладом для підлеглих був командир батальйону – капітан Олексій Семенович Корольов. Правильною організацією вогню та особистим прикладом сміливості він не дав разом зі своїми підлеглими можливості просунутись вперед. Протягом 5 днів боїв батальйоном було знищено чотири «Пантери», чотири 75мм гармати, дванадцять 81,4мм мінометів, 23 станкових і 34 ручних кулеметів, до 560 гітлерівців. Бійцями батальйону було полонено 63 ворожих вояка, в т.ч. 2 офіцери.

Т-34-85 в атаці

У подальших боях батальйон капітана Корольова відзначився при прориві німецької оборони в середині березня на рубежі річки Іква (район Суховоля – Радомишль), стрімкому рейді на Млинів, Радивилів і Броди. У цих боях танкісти звільнили 15 населених пунктів, знищили 6 ДзОТів, 12 гармат 75мм, 5 мінометних батарей, 8 станкових кулеметів, 60 вантажівок, 220 возів з майном і боєприпасами, склад з боєприпасами, до 800 гітлерівців. Трофеями підлеглих капітана Корольова стали 10 мінометів, 20 станкових кулеметів, 60 автомобілів, 830 підвод із майном, до 150 гвинтівок і автоматів, склад з речовим майном, полонили до 150 ворожих солдат. Екіпажем командирської машини у цих боях було знищено 2 ДзОТи, три 75мм гармати, 5 мінометів, 3 станкові кулемети, 8 автомобілів, 20 возів, до 180 німецьких вояків, а біля 30 взяв у полон. 20 березня під Бродами комбат був важко поранений, але командував батальйоном до кінця бою (після поранення О.С.Корольова командування батальйоном прийняв ад’ютант старший 2-го батальйону старший лейтенант Михайло Петрович Сергієнко). Заслуженою нагородою капітана Корольова став другий орден Червоного Прапора.

Олексій Семенович Корольов пройшов дорогами війни від її першого до останнього дня. Війну починав 22 червня 1941 року на західному кордоні командиром взводу, лейтенантом, а закінчив у серпні 1945 року на Далекому Сході майором, командиром 1922 самохідного артилерійського ордену Олександра Невського полку 208-ї самохідної артилерійської Двинської ордену Богдана Хмельницького бригади. За час війни отримав три важкі поранення (25.02.1942, 20.07.1943, 20.03.1944), був нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденами Олександра Невського, Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки. Останньою фронтовою нагородою відважного офіцера став орден Суворова 3-го ступеня, отриманий ним за форсування перевалів Великого Хінгану і переслідування противника на відстань 700 км.

Під стать своєму командиру, не шкодуючи поту, крові, ба, навіть молодого життя, бились танкісти 2-го батальйону.

Поряд з комбатом протягом бою знаходився радист-кулеметник командирської машини старший сержант Радзіон Павло Матвійович. Завдяки йому підтримувався постійний зв’язок КП з танками батальйону. У критичну хвилину, коли гітлерівці добрались до КП батальйону вогнем з автомата знищив 16 гітлерівців. Отримав важке поранення, але залишився на бойовій позиції. Був представлений до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня, але отримав Червону Зірку. Дві «Пантери», мінометну батарею, 2 станкові кулемети і до 70 гітлерівців знищив екіпаж танка молодшого лейтенанта Володимира Васильовича Полунчакова. Двічі в танк влучали ворожі снаряди, двічі екіпаж рятував свою машину від вогню. Коли танк був повністю виведений зі строю, а екіпаж оточений німецькими піхотинцями, танкісти стали відбиватись гранатами. 9 ворогів залишились лежати, вражені кулями танкістів і осколками гранат, інші відступили. «Пантеру», 2 міномети, 2 станкові кулемети з розрахунками, до 28 ворожих піхотинців знищив екіпаж танку командира взводу молодшого лейтенанта Сергія Андрійовича Чекменьова. Екіпаж танка двічі гасив полум’я на своїй бойовій машині. Коли ворожим снарядом була пошкоджена гармата, а командир взводу отримав важке поранення, екіпаж продовжував вести бій, знищуючи ворога вогнем з кулемета і гусеницями. Молодші лейтенанти Полунчаков та Чекменьов за хоробрість і героїзм були нагороджені орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (представлялись до орденів Червоного Прапора).

Обидва офіцери – танкісти зустріли День Перемоги в Німеччині. Сергій Чекменьов повернувся до вчительської праці. Закінчив у 1949 році П’ятигорський педагогічний інститут. Працював директором школи. Згодом закінчив аспірантуру, докторантуру. Був проректором, ректором П’ятигорського державного педагогічного інституту іноземних мов. Доктор історичних наук, професор, академік Академії педагогічних і соціальних наук РФ, почесний громадянин П’ятигорська, «Людина року – 1993», за версією Американського біографічного інституту, пішов з життя 10 січня 2008 року.

С.А.Чекменьов у роки війни і миру; екіпаж машини бойової (С.А.Чекменьов 2-й ліворуч).

Фото надані онукою С.А.Чекменьова Дариною Бабичевою та директором музею П'ятигорського державного лінгвістичного університету Л.К.Кленевською

12 гітлерівців вогнем із танкового кулемету знищив радист-кулеметник Т-34 молодший сержант Олексій Федорович Новиков. Екіпажем, танка, в якому він воював у боях 25-29 лютого було знищено німецьку мінометну батарею, 6 станкових кулеметів з розрахунками, 42 офіцери і солдати противника, ще 18 – захоплені в полон. Кавалер ордену Слави 3-го ступеня і медалі «За відвагу» молодший сержант Новиков був представлений  до ордену Слави 2-го ступеня, поте отримав орден Червоної Зірки. Екіпажем танка Т-34, командиром башти якого був молодший сержант Василь Андрійович Максимов, на вулицях Гончарки 25 березня було знищено дві 75мм гармати, чотири 81мм міномети, 5 кулеметів і до 50 ворожих солдат. Коли танк був підбитий, а вороги намагались полонити екіпаж, молодший сержант Максимов гранатами знищив 4 нападників, проте й сам впав від ворожої кулі. 8 гітлерівців з танкового кулемету «поклав» радист – кулеметник молодший сержант Олександр Григорович Лобанов. Ворожим снарядом «тридцять четвірка» була підбита. Палаючу машини з ризиком для власного життя  кинувся рятувати радист. Ціною власного життя молодший сержант Лобанов врятував своїх бойових друзів. У цьому бою смертю хоробрих загинув ще один радист-кулеметник – старший сержант Микола Іванович Ляшенко, котрий перед цим при атаці ворожих позицій знищив 11 гітлерівців. Ворожа куля дістала сержанта, коли він гасив полум’я на підбитому танку. Сержанти-танкісти були посмертно нагороджені орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня (представлялись до нагородження орденами Слави 3-го ступеня).

Палаючий Т-34

У критичну хвилину бою, коли німецькі автоматники увірвались на позиції батальйону, разом з бійцями атаку ворога відбивали уповноважений відділу контррозвідки СМЕРШ по 2-му танковому батальйону старший лейтенант Микола Іванович Гарусов та начальник зв’язку 2-го батальйону старший лейтенант Петро Васильович Халєєв. Офіцери першими піднялись в контратаку та повели за собою бійців. Вогнем із автомату контррозвідник знищив 4-х нападників, а зв’язківець - 5. За мужність в бою були нагороджені: старший лейтенант Гарусов - орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, а старший лейтенант Халєєв – орденом Червоної Зірки. Ордену Вітчизняної  війни 2-го ступеня за дії у розвідці і забезпечення командування цінними розвідувальними даними також був удостоєний помічник начальника штабу 111-ї тбр із розвідки капітан Іван Іванович Григор’єв. Завдяки вмілій цілеспрямованій роботі командування бригади під час боїв за Луцький плацдарм та при наступі в районі Суховолі та Радомишля володіло повними даними про противника, що давало змогу своєчасно приймати вірні рішення. Під вогнем противника евакуацію підбитих танків організував помічник командира 2-го батальйону з технічної частини старший технік-лейтенант Василь Дмитрович Данилов. Його стараннями з поля бою були виведені 3 підбиті танки, проведені 8 поточних ремонтів, з них 4 на полі бою, 3 середніх ремонти, в тому числі 1 на полі бою. Василь Данилов за відвагу і мужність був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня (представлявся до ордену Червоного Прапора).

Евакуація танка з полю бою

Відзначився ще один помпотех – гвардії старший технік – лейтенант Іван Матвійович Старков, під керівництвом якого з 20 лютого по 20 березня 1944 року було здійснено 14 середніх, 19 поточних ремонтів танків (на полі бою відповідно 4 та 8), евакуйовані з поля бою 3 танки Т-34. Коли при евакуації від ворожого снаряду запалав один з танків, Іван Матвійович першим кинувся гасити полум’я. Бойова машина була врятована. За якісне виконання обов’язків і мужність на полі бою  був удостоєний ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня. 12 ремонтів танкового озброєння на полі бою здійснив помічник начальника технічної частини 2-го танкового батальйону з артпостачання старший технік-лейтенант Тимофій Селіверстович Дудніков. Ним же безпосередньо на поле бою доставлялись боєприпаси для бойових машин. Подібним чином діяли і інші фахівці служби постачання бригади, якою керував начальник артпостачання 111-ї тбр старший технік – лейтенант Федір Васильович Крилов. Протягом усього періоду боїв танкісти практично не знали проблем з боєприпасами. Старші техніки –лейтенанти Крилов і Дудніков були нагороджені орденами Червоної Зірки. У бойових порядках 2-го батальйону під час боїв на плацдармі постійно знаходився заступник командира батальйону з політичної частини майор Михайло Лаврентійович Можаров. Його слова і особистий приклад не раз піднімав бойовий настрій бійців. За бої в районі Луцька, Радивиліва і Бродів майор Можаров був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня. Інженерне забезпечення дій 111-ї тбр в боях на Луцькому плацдармі та при прориві оборони противника в районі населених пунктів Діброва та Рудня (Рівненська обл.) організовував начальник інженерної служби бригади старший лейтенант Костянтин Арсентійович Некрасов. За умов бездоріжжя сапери рід його керівництвом забезпечили проходження техніки полку, під вогнем противника обладнували командні і спостережні пункти, наводили переправи через численні річечки. При нальоті ворожої авіації старший лейтенант Некрасов отримав смертельне поранення. Посмертно був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.