Ще йшли бої в районі Липлян, Боголюб, Омеляника, Гнідави та Полонки, а розвідники окремого ескадрону розвідки 7-ї гвардійської кавалерійської дивізії доставили нову інформацію про стягування німцями резервів у напрямку на Луцьк. Група, яка діяла в районі Берестечка, захопила декількох полонених, які й надали цінні відомості. Серед тих, хто здобував «контрольних полонених» був гвардії єфрейтор Іван Артемович Карпачев, нагороджений за вмілі дії медаллю «За відвагу».

За отриманими розвідниками даними з півдня та південного заходу на Луцьк наступали 217-та дивізійна група (Divisionsgruppe 217) підполковника Курта Гехке (Gehrke, Kurt) та 7-ма танкова дивізія (7. Panzerdivision) полковника доктора Карла Мауса (Karl Mauss) зі складу корпусної групи «С» (Korps-Abteilung C) під командуванням генерал-лейтенанта Вольфганга Ланге (Wolfgang Lange), які наступали в смузі оборони 7-ї гвардійської кавалерійської дивізії, а з заходу –територіальна дивізія генерал-губернаторства в напрямку на Гнідаву в смузі оборони 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії та 8-ма танкова дивізія (8. Panzerdivision) генерал-майор Готтфріда Фреліха (із 01.04.44 командир - полковник Вернер Фрибе) в напрямку на Рожище-Рокині – Луцьк.

Командир 217 дивізійної групи підполковник Курт Гехке

Командир 7-ї танкової дивізії др. Карл Маус

Командир корпусної групи «С» генерал-лейтенант Вольфганг Ланге

Полковник Вернер Фрибе, з 01.04.44 командир 8-ї танкової дивізії

Не дивлячись на підготовку і початок широкомасштабного наступу німецьких військ в напрямку на Луцьк, полки кавалерійських дивізій продовжували наступальні дії. У районі села Великі Рикані 25 лютого позиції противника атакували бійці 27-го гв.кп. При підтримці наступу шабельних підрозділів відзначились розрахунки полкової батареї 76мм гармат. Коли був поранений командир взводу, командування підрозділом прийняв помічник командира взводу гвардії старший сержант Федір Тимофійович Богданов. Під його керівництвом розрахунками взводу був подавлений вогонь 5 кулеметних гнізд і знищені до 15 гітлерівців. Три кулеметні, два мінометні гнізда і 12 гітлерівців знищив розрахунок, у складі якого воювали гвардії єфрейтор Михайло Федорович Вольников і гвардії рядовий Гаврило Андрійович Грехнєв. Зв’язок між СП командира батареї і вогневими позиціями розрахунків того дня забезпечив телефоніст гвардії рядовий Олександр Олександрович Огарков. Гвардії старший сержант Богданов, гвардії єфрейтор Вольников, гвардії рядовий Грехнєв, Огарков були нагороджені медалями «За відвагу».

Біля 13:00 25 лютого ворог перейшов у наступ на ділянці 26-го гв.кп 7-ї гв.кд.

Спочатку, біля 12:30, гітлерівці повели наступ силами до двох піхотних рот за підтримки штурмових гармат. Основний удар прийшовся в стик 3-го та 4-го ескадронів. Тут загальне командування на себе взяв начальник зв’язку полку гвардії капітан Юрій Сергійович Соколов, який прибув на позиції з метою організації захоплення полонених. Капітаном Соколовим було прийняте сміливе рішення: використовуючи складки місцевості вислати висоту 2 розрахунки ПТР з відділенням шабельників. Група повинна була пропустити піхоту противника до балки, а згодом бронебійники зі зручної позиції повинні були зупинити просування самохідок, а шабельники – прикрити дії бронебійників. Задум вдався. Бронебійники заставили самохідки відійти, а німецька піхота була зустрінута кинджальним вогнем із стрілецької зброї. Ворог відступив, 27 німецьких вояків потрапили до полону в ході рішучої контратаки.

Після 13:00 позиції 1-го ескадрону на підступах до Гіркої Полонки атакувало до роти піхоти за підтримки трьох танків і штурмової гармати. Організацію відбиття атаки взяв на себе начальник хімічної служби полку гвардії капітан Михайло Йосипович Козлов, котрий на той час знаходився на позиціях ескадрону. Два шабельні взводи та взвод ПТР під командуванням гвардії капітана Козлова підпустили ворога на відстань 80-100 метрів і відкрили щільний прицільний вогонь. Ворог втратив штурмову гармату та до 30 солдат і вимушений був залягти. Скориставшись цим, два відділення кіннотників були направлені в обхід з метою нанесення удару в тил німецькій групі. Основні сили ескадрону вдарили на ворога з фронту. У рукопашному бою було знищено понад 20 гітлерівців, ще 9 потрапили до полону. Особисто гвардії капітаном Козловим було вбито німецького офіцера і 8 солдат. Гвардії капітани Юрій Соколов та Михайло Козлов за вміле керівництво підрозділами та особисту мужність в бою були нагороджені орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня.

При відбитті німецької атаки відзначились помічник командира взводу управління полкової батареї 76мм гармат гвардії сержант Микола Миколайович Карсаков та старший розвідник батареї гвардії рядовий Яків Іванович Лазар. Гвардії сержант Карсаков під час спостереження за полем бою своєчасно виявив місце розташування вогневих позицій німецької батареї і передав їх координати. Гвардії рядовий Лазар вогнем із автомата знищив 10 нападників, а згодом, в ході контратаки, разом із гвардії сержантом Карсаковим полонив 5 німецьких вояків і знищив німецького офіцера, який не побажав здатись в полон. За стійкість, мужність і відвагу Яків Лазар був нагороджений орденом Слави 3-го ст., а сержант Карсаков – медаллю «За відвагу» (також представлявся до ордену Слави 3-го ступеня).

Прямо на вогневих позиціях 2-го взводу під час відбиття німецьких атак відремонтував 76мм гармату збройний майстер гвардії старший сержант Олександр Михайлович Билін. Завдяки швидкому усуненню несправності розрахунок повернувся до ведення вогню по ворогу і підбив два німецькі танки. За сміливість, мужність і вмілі дії гвардії старший сержант Билін був нагороджений медаллю «За відвагу».

Відважно діяла в розвідці група розвідників батареї 76мм гармат під командуванням помічника командира 1-го вогневого взводу гвардії сержанта Михайла Олександровича Артамонова. Семеро бійців - артилеристів прокрались на позицію німецької мінометної батареї і гранатами знищили розрахунок німецького міномету. До одного з відбитих мінометів відразу ж став гвардії сержант Арсентій Дмитрович Рязанов, який відкрив вогонь по ворогу. Міни бойовому товаришу подавав гвардії рядовий Йосип Артемович Артемов, а гвардії рядовий Євгеній Костянтинович Кабанов вів спостереження за полем бою і засікав орієнтири для стрільби. Рішучі дії артилеристів, зокрема гвардії сержанта Рязанова, зірвали спробу німців вклинитись в оборону 26-го гв.кп. Всього при відбитті німецької атаки групою гвардії сержанта Артемонова були знищені 28 гітлерівців. Командир групи був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня (представлявся до ордену 1-го ступеня), а його бійці були представлені до нагородження орденами Червоної Зірки, проте отримали інші нагороди. Так, гвардії сержант Рязанов був нагороджений орденом Слави 3-го ст., гвардії рядові Артемов і Кабанов – медалями «За відвагу».

Ще один розвідник батареї 76мм гармат гвардії рядовий Іван Якович Уханов виявив позиції німецької батареї, яка згодом була знищена артилеристами. Дані, передані Іваном Ухановим в ході розвідки, дозволили шабельним ескадронам успішно контратакувати ворога. Сміливі дії розвідника були відмічені орденом Слави 3-го ступеня.

Відзначився при відбитті німецької атаки і помічник командира взводу ПТР гвардії старшина Микола Миколайович Пархоменко. Вмілими пострілами з протитанкової рушниці пом комвзводу подавив вогонь двох вогневих точок противника, розбив 2 автомобілі і знищив 6 ворожих піхотинців. Був удостоєний медалі «За відвагу».

По відбиттю ворожих атак командуванням 26-го гвардійського кавалерійського полку було прийняте рішення атакувати ворога, який засів у Гіркій Полонці силами 1-го кавалерійського ескадрону. У свою чергу командир 1-го шабельного ескадрону гвардії старший лейтенант Анатолій Йосипович Ольховський вирішив завдати удари одночасно з двох флангів 1-м і 4-м взводами, а 2-му і 3-му зав’язати бій з фронту. Розпорядження командирам взводів під ураганним вогнем противника доставив стрілець гвардії рядовий Михайло Ілліч Нечипуренко. Завдяки оперативним діям посильного атака взводів виявилась для противника неочікуваною і на кінець дня 1-й ескадрон вибив ворога з населеного пункту. За сміливі дії гвардії рядовий Нечепуренко був нагороджений медаллю «За відвагу». У бою за Гірку Полонку також відзначився автоматник відділення управління 1-го шабельного ескадрону гвардії рядовий Олександр Михайлович Бєльський. Протягом дня Олександр Бєльський п’ять разів виконував доручення командира ескадрону. При виконанні одного з доручень гвардії рядовий Бєльский вивив ведення мінометного вогню з подвір’я одного зі зруйнованих будинків. Кіннотник непомітно підкрався до позиції німців, вогнем з автомата вбив одного мінометника, поранив іншого, а гранатою знищив сам міномет. Неподалік викурював німців із будинку зв’язковий командира 1-го ескадрону гвардії рядовий Йосип Антонович Янович, який знищив одного ворога, а другого взяв у полон. За хоробрість і рішучість обидва кіннотники були нагороджені медалями «За відвагу» (представлялись до нагородження орденами Червоної Зірки).

Цього ж дня при звільненні села Городище підрозділами 1-го шабельного ескадрону відважно і вміло діяли бійці батареї 45мм гармат. Навідник 45мм гармати гвардії рядовий Микола Мануілович Полосницин вогнем розсіяв групу німецької піхоти, знищив 2 підводи з боєприпасами. Помічник командира вогневого взводу 45мм гармат гвардії старший сержант Пилип Іванович Шишенін і замковий гармати гвардії рядовий Анатолій Филимонович Шиянов в ході атаки на Городище відбили у ворога 81мм міномет і відкрили з нього вогонь по противнику. Від осколків мін загинули 12 гітлерівців. Крім того відважний помкомвзводу спільно з гвардії рядовим Шияновим полонив двох гітлерівців, який доставив на КП 1-го ескадрону. Микола Полосніцин, Пилип Шишенін (представлявся до ордену Червоної Зірки)  і Анатолій Шиянов за сміливість і рішучість в бою були нагороджені медалями «За відвагу».

Мужньо бились бійці 2-ї батареї 49-го омдн. Розрахунок навідника єфрейтора Івана Васильовича Фефелова 25 лютого знищив 2 вогневі точки і до двох десятків ворожих піхотинців. Згодом мінометник відзначився при наступі на Броди. Був удостоєний ордена Слави 3-го ступеня (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня).

За загрози прориву гітлерівців до Луцька тиловики дивізій і полків отримали завдання з організації та евакуації майна та ПММ з міста. Серед тих, хто відзначився при виконанні цього завдання був старшина взводу сурмачів 26-го гвардійського кавалерійського полку гвардії сержант Андрій Семенович Бубнов. На чолі команди в 10 чоловік він своєчасно виконав завдання з евакуації ПММ та продовольства, проявив кмітливість при ремонті автомобіля (знайшов місцевих майстрів, які відремонтували авто). Був нагороджений медаллю «За бойові заслуги» (представлявся до ордену Червоної Зірки).

Цього ж дня (25 лютого) 1-й батальйон 342-го гв.сп вів бойові дії в районі села Полонка.

У бою відзначились стрілець 2-ї стрілецької роти гвардії червоноармієць Єгор Григорович Чудаков, котрий своєчасно доставляв в роту розпорядження командира батальйону; кулеметник 2-ї кулеметної роти гвардії червоноармієць Леонтій Петрович Ротох, котрий прицільним щільним вогнем сприяв відбиттю німецької атаки та підтримав атаку на Полонку стрілецького підрозділу. Єгор Чудаков був нагороджений медаллю «За відвагу», Леонтій Ротох – медаллю «За бойові заслуги».

При черговій атаці ескадронів 27-го гв.кп на Гнідаву особливо дошкульним для ворога був вогонь розрахунків полкової батареї 45мм гармат. Безперебійне постачання боєприпасів розрахункам мінометів цього дня забезпечив їздовий гвардії рядовий Федір Петрович Кондратьєв. Коли стало неможливим підвезти снаряди бричкою, їздовий переносив ящики зі снарядами на руках на відстань біля 300 метрів. За самовідданість був удостоєний медалі «За відвагу».

Майже безкарною в небі на Луцьком почувала себе ворожа авіація. Радянські винищувачі із-за відсутності  або незадовільного стану аеродромів не мали змоги прикривати з повітря бойові дії наземних військ, то ж вся надія була на зенітників.

Для прикриття Луцька з повітря, а особливо переправ через Стир терміновим порядком в другій декаді до обласного центру Волині були перекинуті 1412 зенітний артилерійський полк під командуванням гвардії підполковника Дмитра Михайловича Бєлова зі складу 37-ї зенітної дивізії РГК (командир дивізії – гвардії полковник Леонід Сергійович Гудков) та 1287-й армійський зенітно-артилерійський Чернігівський полк під командуванням підполковника Миколи Яковича Остроглазова.

25 лютого відзначився розрахунок зенітного кулемету 1412-го зап під командуванням сержанта Миколи Никифоровича Руднєва. Прицільним вогнем кулеметники-зенітники збили славнозвісну «Раму» - літак-розвідник ФВ-189, який корегував вогонь німецької артилерії і висів над позиціями радянських військ у районі Гнідави.

26 лютого четвірка бомбардувальників Henschel Hs 123 нанесли бомбовий удар по мосту через Стир. Вихідні дані для стрільби точно визначив командир зенітної батареї 1287-го зап старший лейтенант Володимир Афанасійович Іляшенко. За командою офіцера розрахунки батареї відкрили вогонь. Однин з бомбардувальників був збитий, інші скинули бомби в стороні і повернули назад. Черговий повітряний напад був відбитий. У бою з повітряним противником вміло діяли розрахунки під командуванням старшини Георгія Семеновича Плеханова (на той час зенітники вже мали на своєму рахунку 3 збиті літаки).

Henschel Hs 123

За мужність і вміле керівництво підрозділами старшина Плеханов і сержант Руднєв були удостоєні орденів Вітчизняної війни 2-го ступеня.

Обстановка у ті дні мінялась майже блискавично. «Південне» угрупування гітлерівців прорвало оборону 7-ї гвардійської кавалерійської дивізії, переправилось на східний берег Стирю і стало стрімко рухатись в напрямку до Луцька. Створилась реальна загроза прориву противника до Луцька і виходу противника в тил 2-ї гв.кд.

У ніч з 25 на 26 лютого в районі Кічкарівки саперами 127-го окремого гвардійського саперного батальйону під особистим керівництвом заступника комбата гвардії лейтенанта Дмитра Сергійовича Бриліна був збудований міст, який забезпечив переправу на західний берег Стиру танкових підрозділів. 26 лютого після отримання інформації про прорив німецьких танків в напрямку на Луцьк сапери отримали завдання встановити мінні поля. Протягом двох діб були заміновані підходи до переднього краю та найбільш небезпечні для прориву танків напрямки. Завдяки вмілому мінуванню була зірвана спроба німецьких танкових підрозділів з ходу прорвати оборону. Гвардії лейтенант Брилін заслужено був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Знову на «відмінно» виконав поставлене бойове завдання взвод мінерів гвардії сержанта Сергія Легкоступова. У ніч на 26 лютого підрозділом були заміновані танконебезпечні напрямки між селом Боголюби та «Боголюбською фермою». За відмінне виконання поставлених завдань, вміле керівництво взводом у складній бойовій обстановці, стійкість та мужність гвардії сержант Легкоступов був нагороджений другим орденом Червоної Зірки. Кінець війни Сергій Михайлович Легкоступов зустрів у званні гвардії молодшого лейтенанта, кавалером двох орденів Червоної Зірки та ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня, який він отримав за форсування Одера в районі містечка Кебен.

Урядових нагород були удостоєні й інші бійці 127-го гв.осб (командир батальйону гв.майор Віктор Веремійович Страхов), котрі відзначились при встановленні мінних полів та наведенні переправи. Так, орденом Слави 3-го ступеня був нагороджений сапер гвардії єфрейтор Прокопій Мартиянович Гасилов, котрий встановив перед переднім краєм 200 протитанкових мін. Гвардії старшина Микола Андрійович Разумов (представлявся до ордену Червоної Зірки), котрий встановив 300 мін, гвардії сержант Пінас Рахимович Юштейн (представлявся до ордену Червоної Зірки), котрий встановив вночі 250 мін і ще 8 мін в момент, коли німецькі танки вже вели наступ на позиції полку, гвардії єфрейтор Никанор Йосипович Родін,  були нагороджені медалями «За відвагу». Медалей «За бойові заслуги» були удостоєні їздові батальйону гвардії єфрейтори Василь Миколайович Корольов та Дмитро Кіндратович Уваров, котрі успішно виконали завдання з доставки мін на передній край та лісоматеріалів при ремонті мосту в районі с. Боголюби.

Близько 3-ї години ночі 26 лютого командиром 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії гвардії генерал-майором Мамсуровим було прийняте рішення на перехід частиною сил до оборони (4-й ескадрон 4-го гв.кп) на західній і південній околиці Великого Омеляника та Пильного і одночасний наступ у напрямку на висоту 224,9, Гончарка і завданням оволодіти Гончаркою і подальшому розвивати наступ в напрямку колонії Гнідава. До виконання задачі притягувались 8-й гв.кп, 2/111 тбр, 1244 ласп, 1 гв.вптдн, 4/4гв.кп. Загальне командування було покладене на командира 8-го гвардійського кавалерійського полку гвардії підполковника Абрама Львовича Зозулю. Ним, відповідно до отриманого завдання було прийняте рішення, підрозділам поставлені наступні задачі:

3-му ескадрону (займав позиції на південно-західній околиці Великого Омеляника) з однією 45мм, однією 76мм гарматами, взводом 82мм мінометів та батареєю 1244-го ласп обороняти Великий Омеляник;

2-му ескадрону (займав позиції на північних скатах висоти 224,9) з однією 45мм, однією 76мм гарматами, взводом 82мм мінометів утримувати зайняті позиції;

4-му ескадрону 4-го гв.кп разом із двома взводами 1-го гввптдн (півескадрон гвардії лейтенанта Махмуда Раджабова) зайняти оборону в районі с.Красне, Пильне і не допустити прориву противника. При необхідності ескадрон повинен був за підтримки танків і самохідок після оволодіння Гончаркою вздовж річки Жирівка наступати в напрямку на колонію Гнідава;

1-й ескадрон 1-го гв.вптдн під командуванням гвардії капітана Ф.В.Лисого повинен був оволодіти висотою 224,9 і в подальшому вийти на південну околицю Гончарки;

1-й ескадрон 8-го гв.кп гвардії старшого лейтенанта Г.П.Кузнєцова з 45мм та 76мм гарматами повинен був оволодіти центром Гончарки, дії ескадрону підтримувала 2-га батарея 177-го гамп (вогневі позиції в с.Красне);

4-й ескадрон з 45мм, 76мм гарматами та взводом мінометів повинен був наступати лівіше 1-го ескадрону і оволодіти північною околицею с.Гончарка;

1244-й лсап (без однієї батареї) з вогневими позиціями в районі с. Красне отримав завдання подавити систему вогню противника на хуторах поблизу с.Гончарка і самому селі, а згодом підтримувати атаку шабельних ескадронів «вогнем і колесами». Також полку ставилось завдання бути готовим до відбиття німецьких атак зі сторони Заборолі та колонії Банасівка (знаходилась в 2,5 км на південний захід від с. Забороль); 2-й батальйон капітана Корольова 111-ї танкової бригади (7 танків Т-34) з південної околиці Малого Омеляника повинен був по лощині вийти до Гончарки, подавити вогневі точки ворога і бути готовим до відбиття німецьких контратак з напрямку колонія Банасівка - колонія Гнідава.

О 07:50 після 10-ти хвилинної артпідготовки підрозділи перейшли в наступ. Із виходом атакуючих підрозділів на південні скати висоти 224,9, противник відкрив по ним сильний вогонь з хуторів, які розміщувались навколо Гончарки. По ворогу вдарила артилерія. Після артнальоту противник покинув позиції і став відступати. На наступному рубежі оборони (хутір в 1 км на північний захід від Гончарки) кіннотники знову були зустрінуті сильним кулеметним вогнем. Крім того на бойові порядки ескадронів обрушився шквал артилерійського вогню німецьких батарей, які займали позиції в Заборолі та поблизу колонії Гнідава. Наступ зупинився. Кіннотники стали окопуватись. Ворожий вогонь був таким дошкульним, що не можна було підняти голову.

Кіннотників у скрутній ситуації виручили самохідники. Бойові машини вийшли вперед бойових порядків і відкрили вогонь по позиціям ворога на висоті 224.9. Вдалими були дії машини під командуванням молодшого лейтенанта Петра Сергійовича Горшеніна. Артилеристи знищили дві гармати з розрахунками, що полегшило виконання поставленого завдання кавалерійським ескадронам. За вмілі і мужні дії молодший лейтенант Горшенін отримав свою першу бойову нагороду – орден Червоної Зірки (представлявся до медалі «За відвагу»).

Сміливе спільне рішення прийняли командири 1-го ескадрону 8-го гвардійського кавалерійського полку гвардії старший лейтенант Григорій Петрович Кузнєцов та 1-го ескадрону 1-го гвардійського винищувального протитанкового дивізіону гвардії капітан Федот Васильович Лисий. За їх наказом шабельники зі взводу кавалера ордену Червоної Зірки гвардії лейтенанта Сергія Хомовича Бондаря та бійці зі взводу гвардії лейтенанта Олександра Дмитровича Тарасюка (1 гв.вптадн) були посаджені на три танки 111-ї тбр. На той час три танки батальйону мали пошкодження. В одного була перебита гармата, а в двох заклинило башти. Ще один взвод з протитанкового ескадрону повинен був прикрити дії десанту праворуч (із заходу).

Під шквальним вогнем ворога танковий десант ривком вийшов на південно-східну околицю хутора, що у 800м на північний захід від Гончарки і тим самим перерізав гітлерівцям шлях відступу до села, що вирішило результат бою.

Танковий десант

Танки вогнем і гусеницями стали чавити німців із їх зброєю. Шабельники піднялись в атаку і вдарили з південного заходу. Група ворогів забарикадувалась в напівпідвальному приміщень одного з будинків, перетвореного на вузол оборони. До одного з будинків, в підвалі якого засіли до 10 німецьких автоматників підібрався гвардії рядовий Петро Пилипович Титов. Декілька гранат вирішили справу. Були знищені 6 ворогів, 4 здалися до полону. 20 гітлерівців і 3 вогневі точки вогнем з автомата та гранатами знищив гвардії рядовий Петро Федорович Тоцький. Як і його однополчани ін також викурював гранатами ворогів з підвальних приміщень. Обидва гвардійці були нагороджені орденами Слави 3-го ступеня (представлявся до орденів Червоної Зірки та Вітчизняної війни 2-го ступеня відповідно).

Добровольцем до складу танкового десанту викликався гвардії рядовий Іван Іванович Кузьмін. У бою за хутори відважним кіннотником були знищені 15 ворогів, 6 німецьких солдат захоплені в полон. Гвардії рядовий Кузьмін, як і багато бійців, що починали воювати з гітлерівцями в червні 1941 року не дожив до світлого дня Перемоги. Він загинув в бою 18 березня 1944 року в районі с.Опариси (нині Радивилівський район Рівненської області). Під Опарисами 18 березня на вівтар перемоги поклав своє молоде життя ще один герой бою на хуторах поблизу Гончарки – командир відділення 2-го ескадрону гвардії сержант Олексій Семенович Родіонов. При атаці ближнього хутору молодший командир особисто «зняв» вогнем з автомата німецького снайпера, котрий зачаївся на даху одного з будинків. У бою його відділенням були знищені понад 30 ворогів, 10 з яких, були на рахунку командира. Гвардії сержант Родіонов та гвардії рядовий Кузьмін посмертно були нагороджені орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня.

На чолі невеликої групи бійців до ще одного будинку підібрався гвардії лейтенант Бондар і запропонував німцям здатись. Противник продовжував вести вогонь. Тоді Федір Бондар кинув до амбразури кілька гранат – за декілька хвилин 26 солдат і 2 офіцера, які залишились від роти 185-го батальйону полку «Лемберг» стали виходити з піднятими руками. Трофеєм взводу Бондаря стала також ворожа радіостанція.

Відважно діяв гвардії рядовий Михайло Євлахович Ващенко, котрий при зайнятті хуторів на північ від Гончарки після висадки з танка підібрався до одного з будинків і гранатою знищив німецький станковий кулемет з розрахунком. Перед цим гвардієць одним з перших увірвався до ворожої траншеї на висоті 224.9, а згодом при відбитті німецької контратаки знищив 10 ворогів. За мужність і героїзм був нагороджений орденом Червоної Зірки. Такої бойової нагороди був удостоєний також кавалер медалі «За відвагу» (нагороджений 18.02.44 за перші бої на Волині наказом по 1-му гвКК) командир 45мм гармати гвардії сержант Михайло Прокопович Садковий. При підтримці наступу 1-го ескадрону в районі висоти 224,9 та с.Гончарка, його розрахунком були знищені 15 гітлерівців і подавлений вогонь ворожого міномету. В бою відважний сержант був поранений, однак останнім зусиллям «зняв» німецького піхотинця, котрий намагався кинути на позицію гамати гранату з підвалу одного з будинків. Як і при звільненні містечка Колки вміло діяв розрахунок гвардії старшого сержанта Івана Олексійовича Чумака. При виконанні завдання в бойових порядках ескадрону артилеристи знищили 3 ручні кулемети і до двох десятків німецьких піхотинців. В бою на вулицях Гончаки командир гармати вогнем з автомата знищив 5 окупантів. Іван Чумак за бої в Колках та районі Гончаки командиром полку був представлений до ордену Вітчизняної війни 1-го ступеня, однак рішенням комдива удостоївся ордену Червоної Зірки.

Поряд з кіннотниками взводу Бондаря гітлерівців атакували бійці взводу гвардії лейтенанта Олександра Дмитровича Тарасюка (1-й гв.вптадн). Для більш швидкого просування взвод також був посаджений на танки 111-ї танкової бригади. Гвардійці, увірвавшись до Гончарки, успішно вели вуличні бої, знищували ворога вогнем з стрілецької зброї та гранатами. Взводом у цьому бою були знищені мінометна батарея, станковий та 2 ручні кулемети та до 25 солдат і офіцерів противника. Ще два десятки ворогів були взяті в полон.

На вулицях Гончарки відзначилось відділення під командуванням помічника командира взводу гвардії старшого сержанта Аврала Гадіахметовича Кутліахметова. Відділенням був подавлений вогонь мінометної батареї, 2 станкові кулемети, знищено 15 гітлерівців, а ще 8 взяті в полон.

Одночасно основні сили ескадронів атакували противника в пішому строю. Одним з перших піднявся в атаку гвардії рядовий Федір Кирилович Мірошниченко. Відважний шабельник під вогнем противника першим дістався до німецької траншеї і кинув декілька гранат, знищивши кулемет з розрахунком. Слідом за ним у німецькі окопи увірвались кіннотники.

Навідник ПТР гвардії рядовий Сергій Якович Лук’янов в бою за висоту 224,9 та село Гончарка знищив 4 станкові, 2 ручні кулемети та 6 ворожих солдат. За мужність був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Кіннотників 3-го ескадрону на вулицях Гончарки вогнем підтримали три 45мм гармати взводу під командуванням гвардії старшого лейтенанта Василя Леонтійовича Сухого. З наближенням до приміщення школи опір противника зріс. Будівля школи була перетворена в опорний пункт. З кожного вікна по кіннотникам вівся кулеметний і автоматний вогонь. Артилеристи підкотили гармати на відстань 150 метрів і вдарили прямим наведенням. Від влучного вогню були знищені 2 станкові та 7 ручних кулеметів, 37 солдат і офіцерів противника. Опір німців був подоланий, інші стали поспіхом відступати. Три сорокап’ятки продовжували вести вогонь. Невдовзі по німцям вдарила трофейна гармата, захоплена кавалеристами. Вогнем з неї (Василь Сухий став за навідника) було знищено три десятки ворогів і розрахунок кулемету. За вміле управління підрозділом, ініціативу та мужність гвардії старший лейтенант Сухий був нагороджений орденом Червоної Зірки (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня).

Наступ ескадронів 8-го гв.кп на Гончарку вогнем підтримували також артилеристи інших частин, які діяли в цьому районі Так, вмілими були дії розрахунку батареї 76мм гармат 27-го гвардійського кавалерійського полку (7-ма гв.кд) під командуванням гвардії сержанта Василя Олексійовича Кочеткова, яким були знищені дві вогневі точки і до15 бійців противника. Василь Кочетков був нагороджений медаллю «За відвагу». Розрахунком 45мм гармати, у складі якого воювали гвардії рядові Григорій Іванович Медведєв та Геннадій Іванович Петровичев знищили німецьку гармату та два кулемети з розрахунками. Згодом обидва артилеристи відзначились 28 лютого під колонією Гнідава, де знищили 37мм протитанкову гармату з розрахунком. Два станкові кулемети з розрахунками знищив розрахунок «сорокап’ятки» у складі гвардії рядових Іллі Митрофановича Соколика та Василя Андрійовича Семакіна. Ще раз проти танкісти цього розрахунку відзначились при штурмі села Баківці 6 березня, коли знищили 37мм гармату, 2 брички і 8 солдат противника. Григорій Медведєв, Геннадій Петровичев, Ілля Соколик, Василь Семакін були нагороджені медалями «За бойові заслуги». Медаллю «За бойові заслуги» також був нагороджений їздовий брички фінансової частини 27-го гв.кп гвардії рядовий Яків Кузьмович Панченко. При доставці документів на КП полку рядовий Панченко був атакований трьома німецькими розвідниками. Одного з нападників їздовий вбив чергою з автомату, двоє інших поспішили відступити.

При штурмі Омеляника відзначився командир ПТР 2-го взводу (8-й гв.кп) гвардії сержант Василь Іванович Литвинов. Його розрахунок наступав на правому фланзі взводу. З виходом на північно-західну околицю села підрозділ був атакований трьома німецькими танками. З вигідної позиції Василь Литвинов підбив 2 танки, а третій вимушений був відійти назад. У веденні вогню по противнику Василю Литвинову допомагав 2-й номер розрахунку гвардії старший сержант Микола Павлович Мелещенко, котрий спостерігав за полем бою та своєчасно заряджав протитанкову рушницю. Крім того гвардії сержант Мелещенко в бою гранатою знищив розрахунок німецького кулемета і заволодів зброєю. Завдяки вмілим діям молодшого командира та його напарника взвод виконав поставлене завдання без втрат. Гвардії сержант Литвинов був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, а гвардії старший сержант Мелещенко – орденом Червоної Зірки (також представлявся до нагородження орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня).

Вміло діяв і розрахунок протитанкової рушниці взводу ПТР 3-го ескадрону, де навідником був гвардії рядовий Сергій Степанович Тупиченко. При наступі ескадрону на Малий Омеляник ним були знищені три кулеметні гнізда і до 15 ворожих піхотинців. Відзначився навідник і при відбитті німецьких контратак, від його влучних пострілів замовкли два кулемети і загинули 5 гітлерівців. Сергій Тупиченко загинув при штурмі міста Броди 21.03.44. Посмертно був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.

Ордену Червоної Зірки за бій в районі Великого та Малого Омеляника був удостоєний помічник командира взводу ПТР 2-го ескадрону гвардії сержант Алімурат Карамбаєв. Коли ескадрон вимушений був залягти під кулями противника, бійці його взводу підібрались до ворожих траншей і закидали їх гранатами. Коли кулемети замовкли, бронебійники хлинули у німецькі окопи. При атаці взводом були вбиті 15 ворогів, ще 5 німців здались у полон.

До ворожого ДзОТу, який прикривав підступи до лінії оборони ворога скрито підібрався помічник навідника ПТР гвардії червоноармієць Григорій Семенович Коробков. Влучний кидок гранати – і ворожий кулемет замовк. Григорій Коробков першим піднявся в атаку і першим увірвався до ворожої траншеї. На рахунку червоноармійця того дня добавилось 2 вбитих гітлерівця, ще 5 ворогів він взяв у полон. Згодом в боях на Луцькому плацдармі отримав важке поранення.

Відважно діяв і командир ПТР гвардії рядовий Олексій Іванович Мотренко. Він одним з перших у своєму взводі увірвався до першої траншеї ворога, а згодом і до Омеляника. Увірвався до одного з будників, де засіли вороги і пострілами з пістолета знищив 4 гітлерівців. Влучним пострілом з протитанкової рушниці знищив німецький становий кулемет командир розрахунку ПТР гвардії сержант Загіт Софін. В крайньому будинку на вулиці Омеляника сержант гранатою знищив 7 гітлерівців, ще 8 здались в полон. Був представлений до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня.

Після смерті командира взводу командування підрозділом очолив пом комвзводу гвардії старший сержант Іван Дмитрович Шахов. Завдяки фланговому удару взводу в районі Омеляника ворог був примушений до відступу. В ході атаки і при переслідуванні було знищено 30 ворожих солдатів, 10 з яких було на рахунку Івана Шахова. За мужність і відвагу в бою гвардії старший сержант Шахов був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Протягом боїв за висоту 224.9 та с. Гончарка зв’язок між командиром ескадрону та штабом полку підтримував командир телефонного відділення полкового взводу зв’язку гвардії сержант Микола Архипович Питеркин. В ході бою він усунув біля 30 пошкоджень на лінії зв’язку, а коли німці стали контратакувати, знищив 7 ворогів. Заслуженою нагородою для Григорія Коробкова, Олексія Мокренка та Загіта Софіна, Миколи Питеркина стали ордени Слави 3-го ступеня.

Основні сили групи Кузнєцова та Лисого обійшли позиції німців на хуторах з півночі та півдня. В цілому на хуторах було знищено і взято до батальйону противника (оборонялись підрозділи полку Лемберг»). Противник в бою втратив до 300 вояків, 4 міномети, 2 гармати, 12 станкових і 17 ручних кулеметів, до 250 гвинтівок і автоматів, радіостанцію.

Кавалер орденів Богдана Хмельницького 3-го ступеня та Вітчизняної війни 1-го ступеня гвардії старший лейтенант Григорій Кузнєцов не дожив до Перемоги. Він загинув в районі с. Рогізне Демидівського району Рівненської області 17 березня 1944 року.

Більш щасливою виявилась доля іншого фігуранта цієї блискучої перемоги. Федот Лисий, який починав війну у званні старшого сержанта на посаді командира взводу 160-го кавполку 5-ї кавалерійської дивізії, за бойові подвиги був нагороджений орденами Леніна (12.11.1941), Вітчизняної війни 2-го ступеня (21.01.1943), Червоної Зірки (01.11.1943), а за бій під Гончаркою був нагороджений орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня (представлявся до другого ордену Леніна). Федот Васильович Лисий фронтовими дорогам дійшов до Ельби. Мешкав у місті Озерськ Челябінської області Російської Федерації. Помер у січні 1979 року.

У ході бою за хутори також відзначились командир 4-го ескадрону 8-го гв.кп гв.старший лейтенант Михайло Кирилович Шинкарецький (загинув 29.03.44 в районі с. Смільно Бродівського району Львівської області), парторг полку Йосип Григорович Євсюков (нагороджений орденом Червоної Зірки)

У танковому десанті при штурмі Омеляника рішуче діяли підлеглі взводу ПТР гвардії лейтенанта Михайла Андрійовича Тогузаєва. Вони разом з танкістами одними з перших увірвались до села і стали вести вогонь по ворогу. Коли гітлерівці зрозуміли, що перший десантний загін малочислений – взвод зайняв оборону і тримався поки не надійшли основні сили 1-го ескадрону 8-го гв.кп. У бою взводом гвардії лейтенанта Михайла Тогузаєва було знищено біля 30 ворожих солдат, 3 ручні кулемети, станковий кулемет, мінометна батарея. Саме на долю бійців взводу Тогузаєва прийшлись головні «трофеї» - командир роти та 3 командира взводів 7-ї роти 185-го батальйону полку «Лемберг». Петеерників танкового десанту вогнем зі станкових кулеметів підтримував взвод гвардії старшого лейтенанта Миколи Єрмолайовича Фролова. Кулеметники вели вгонь по ворогу прямо з броні танків, а потім зайняли зручні позиції на вулицях села. Коли куля ворожого снайпера важко поранила навідника кулемета Одрова, Микола Фролов пострілом з гвинтівки «зняв» німецького стрільця. Усього взводом гвардії старшого лейтенанта Фролова на вулицях Великого Омеляника було знищено 2 станкових, 6 ручних кулеметів і до 25 ворожих солдат.

Також в боях цього дня відзначився командир ручного кулемету гвардії сержант Іван Сергійович Попов, котрий вогнем з кулемету забезпечив виконання завдання взводом. В бою за Великий Омеляник ним було знищено 5 гітлерівців і кулемет противника. Поранений сержант після бою був евакуйований до госпіталю. Одним з перших у ворожі траншеї на околиці Омеляника увірвались бійці відділення ПТР гвардії сержанта Павла Миколайовича Наваліхіна. Тільки солдати облаштувались в оборонній споруді, як німці пішли в контратаку. На десяток червоноармійців насувались 5 німецьких танків. За командою командира відділення ПТР вдарили залпами. 3 танки були підбиті, 2 повернули назад. Вогнем з стрілецької зброї були знищені танкові екіпажі, які намагались врятуватись з підбитих машин. Павло Наваліхін особисто знищив 5 ворогів, проте й сам отримав важке поранення.

Бій у німецькій траншеї

Один з ворожих танків підбив розрахунок ПТР, помічником навідника в якому був гвардії сержант Костянтин Григорович Шамов. Ним же в бою було знищено вогнем з гвинтівки 5 ворожих солдат.

Бронебійників вогнем з ручного кулемета підтримували гвардії сержант Олександр Матвійович Солдаткін, котрий в бою знищив 7 гітлерівців та командир ручного кулемета гвардії сержант Рахман Шарофеєв, котрий знищив німецького снайпера та 5 ворожих піхотинців.

Розрахунок ручного кулемету

Згодом командири взводів гвардії старший лейтенант Фролов, гвардії лейтенанти Олександр Тарасюк і Михало Тогузаєв та їх підлеглі: гвардії сержанти Іван Попов, Павло Наваліхін та гвардії старший сержант Кутліахметов були нагороджені орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня. Орденів Червоної Зірки були удостоєні гвардії сержанти Шамов та Шарофеєв.

15 поранених товаришів виніс з поля бою санінструктор гвардії старшина Трохим Якович Клементьєв. Згодом, в бою за село Смольне (Бродівський район Львівської області) 26-28 березня він евакуював ще 17 поранених бійців, а також виніс з поля бою тіло гвардії лейтенанта Тарасюка, який загинув від ворожої кулі. Трохим Клементьєв був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Вогнем зі своєї 76 мм гармати дії кіннотників прикривав навідник гармати гвардії рядовий Іван Степанович Баранников, котрий в боях 25-26 лютого знищив 4 вогневі точки, розсіяв до взводу піхоти і знищив до 20 гітлерівців. Відзнакою артилеристу за бої під Війницею Рівненської області (знищив спостережний пункт, влаштований гітлерівцями на церковній дзвіниці) та Гончаркою став орден Червоної Зірки.

Навідник гармати полкової батареї 76мм гармат сержант Кирило Миколайович Глибін, який перед цим відзначився під селом Остріїв, що на Рівненщині, в бою під Гончаркою подавив вогонь трьох вогневих точок та знищив до 15 ворожих солдатів. Дві вогневі точки і до 15 ворожих солдат знищив сержант Микола Васильович Кисляков. Вкотре відзначився розрахунок 76мм гармати молодшого сержанта Михайла Федотовича Таргунова, який в бою за висоту 224.9 та Гончарку знищив 3 вогневі точки, до 20 піхотинців та подавив вогонь німецької мінометної батареї. Не відставав від молодших командирів і номер обслуги гвардії рядовий Михайло Іванович Хмара, котрий в ході наступу прямим наведенням знищив великокаліберний кулемет, до 15 гітлерівців та подавив 3 вогневі точки ворога. Відважні артилеристи були нагороджені орденами Слави 3-го ступеня. У бою за село Гончарка знищив два станкові кулемети з розрахунками та подавив вогонь двох великокаліберних кулеметів розрахунок сержанта Миколи Андрійовича Сахаринова. Сержант був нагороджений медаллю «За відвагу» (представлявся до ордену Червоної Зірки).

Десь поряд в районі Великого Омеляника одну за одною посилали міни на ворога розрахунки мінометного взводу гвардії лейтенанта Михайла Корнійовича Ізюмова. Під час бою був виведений зі строю розрахунок одного з мінометів. Командир взводу взяв декількох солдат з інших розрахунків, а сам став на місце навідника. Згодом противник виявив вогневі позиції взводу і став вести по ним масований обстріл. Не зважаючи на осколки снарядів і кулі, Михало Ізюмов продовжував вести вогонь по ворогу, а розрахунки взводу по одному змінили позиції і знову відкрили вогонь. За результатами вогню мінометників були знищені три десятки ворожих солдат і офіцерів, два станкові кулемети з розрахунками, подавлений вогонь ще трьох кулеметних гнізд.

У цьому бою також відзначились розрахунки мінометів кавалерів медалей «За відвагу» гвардії сержанта Костянтина Васильовича Ткаченка, гвардії молодших сержантів Тихона Івановича Іванова та Юрія Олександровича Офрова.

Міномет Костянтина Ткаченка діяв у бойових порядках 3-го шабельного ескадрону. Прямим попаданням мінометники знищили ворожий міномет з розрахунком, а коли ворог намагався контратакувати, висунувся вперед бойових порядків і вогнем знищив до 20 гітлерівців та подавив вогонь трьох кулеметів. При наступі ескадрону мінометники Тихона Іванова подавили два станкові кулемети та знищили з десяток ворогів а коли противник перейшов в контратаку у складі батареї відрізав німецьку піхоту від танків. Розрахунок Юрія Офрова в ході атаки підтримував шабельників безпосередньо в бойових порядках. Вогнем з міномету бійці розрахунку на давали противнику підтягувати резерві по єдиній дорозі і знищили до 20 піхотинців та 2 вогневі точки. Коли ворог перейшов у контратаку, розрахунок Охрова підпустив ворога на відстань до 200 метрів, а тоді відкрив прицільний вогонь. Ворог вимушений був залягти. Протягом боїв боєприпаси мінометникам на позиції доставляв їздовий мінометної батареї гвардії рядовий Дмитро Петрович Зарочинцев. Прямим попаданням снаряду були вбиті коні, проте їздовий не розгубився, знайшов коней біля підбитого возу, запряг і продовжував виконувати бойове завдання. Коли ворожою кулею був поранений один з коней, Дмитро Петрович випряг його і на одній коняці таки доставив боєприпаси на передову. За мужність і відвагу в бою гвардії лейтенант Ізюмов та гвардії молодший сержант Іванов були нагороджені орденами Червоної Зірки, а гвардії сержант Ткаченко (представлявся до ордену Червоної Зірки), гвардії молодший сержант Офров та гвардії рядовий Зарочинцев – орденами Слави 3-го ступеня.