Наприкінці лютого 1944 року розпочались бої за утримання та розширення Луцького плацдарму.

Напередодні цих боїв пройшли деякі зміни в командуванні 1-го гвардійського кавалерійського корпусу. Так, до виконання обов’язків начальника штабу корпусу 18 лютого 1944 приступив гвардії полковник Віктор Федорович Терещенко. За плечима начштабу були бої 1-ї світової та Громадянської воєн (воював у складі 1-ї Кінної армії на Південному та Східному фронтах), 25 літня служба в РСЧА. Набутий досвід командної і штабної роботи в подальшому дав змогу вірно зорієнтуватись в обстановці та спланувати оборонні та контр наступальні бої з’єднань та частин корпусу. Це було особливо важливо за умов маневреної війни та частої зміни обстановки. Згодом гвардії полковник Терещенко був нагороджений орденом Червоного Прапора.

21 лютого розвід група від 7-го гвардійського кавалерійського полку (2 гв.кд) у складі гвардії молодшого сержанта Миколи Андрійович Смирнова та гвардії рядових Куценка і Примака перейшла лінію фронту і вийшла до східної околиці колонії Гнідава. Спостереженням розвідники встановили передній край оборони та місця розміщення вогневих засобів противника. Для уточнення і більш повного отримання інформації командиром розвід групи було прийняте рішення взяти контрольного полоненого. Розвідники обійшли сторожові пости і увірвались до траншеї, де спали німці. Безшумно були вбиті 3 ворога, а четвертий взятий у полон і доставлений до штабу полку. Про нагородження орденом Слави 3-го ступеня (представлявся до ордену Вітчизняної війни 1-го ступеня) гвардії молодший сержант Смирнов так і не взнав – загинув в бою 21 березня 1944 року в районі міста Радивилів на Рівненщині.

 

Розвідники

Ще до початку боїв за утримання Луцького плацдарму, з 6 лютого 1944 року в район Полонка, Гнідава, Красне, Боголюби, Липляни була розпочата передислокація частин 121-ї гвардійської стрілецької дивізії гвардії генерал-майора Логвина Даниловича Червонія.

 

Логвин Данилович Червоній

Дивізія отримала завдання не допустити прориву ворога до Луцька і убезпечити правий фланг 13-ї армії. Передові підрозділи дивізії зайняли позиції в районах сіл Забороль та Милуші.

Уже наприкінці дня 22 лютого передові німецькі моторизовані підрозділи з’явились поблизу переправи через річку Чорногузка в районі села Полонка. Скористатись мостом німцям не вдалося – разом з вояками, які вступили на його настіл міст злетів у повітря. Своє завдання «на відмінно» виконали підривники взводу під командуванням гвардії сержанта Сергія Михайловича Легкоступова (127-й гвардійський окремий саперний батальйон 121-ї гв.сд).

З німецькою розвідкою 22 лютого також стикнувся в районі села Гнідава ( в наказі по 343-му гв.сп від 13.03.44 №6/н – Ганичівка) комендантський взвод 342-го гвардійського стрілецького полку 121-ї гв.сд. Першим у бій вступив кухар взводу гвардії єфрейтор Пилип Романович Шатенко, який саме готував гарячу їжу для бійців взводу. В бою відважний тиловик знищив двох гітлерівців, а згодом разом з бійцями взводу переслідував ворожих розвідників. За мужність і рішучість був нагороджений медаллю «За відвагу».

З 12 лютого 1944 року на Волинь ешелонами стали прибувати частини 106-ї Дніпровсько - Забайкальської стрілецької дивізії, сформованої в основному з прикордонників. Підрозділи дивізії були зосереджені в районі Гаразджі і повинні були замінити частини 1-го гвардійського кавалерійського корпусу на околицях Луцька. Стрільці на встигли як слід облаштуватись, як майже відразу отримали наказ про зайняття бойових позицій на південно-західній околиці Луцька.

  

Нагрудний знак «Ветеран 106-ї Дніпровсько-Забайкальської стрілецької дивізії»

На марші і по прибутті підрозділи дивізії доукомплектовувались як особовим складом, так і зброєю і боєприпасами За цих умов особлива відповідальність лежала на кадрових службах полків і дивізії та персоналі органів забезпечення. Орденом Червоної Зірки була відзначена самовіддана праця збройового техніка 43-го сп молодшого техніка-лейтенанта Петра Петровича Симахіна, котрий в період із 10 по 26 лютого відремонтував 185 гвинтівок, 95 автоматів ППШ.

Тим часом стрілецькі роти 43-го стрілецького Даурського полку під командуванням майора Павла Костянтиновича Новосьолова зайняли оборону на березі річки Жидівка. Вже 22 лютого воїни – прикордонники вступили в бій з ворогом, який будь-що намагався прорватись до Луцька. В першому ж бою відзначився вогневий взвод батальйонної мінометної роти, яким командував лейтенант Олексій Максимович Маринін. Мінометники вогнем з відкритих вогневих позицій викурили ворога, який засів в будинках та сараях і знищили до 20 солдат противника.

22 лютого 3-й ескадрон 4-го гвардійського кавалерійського полку (2-га гв.кд) отримав завдання здійснити марш і зайняти оборону на південно-західній околиці села Гнідава. В головній похідній заставі ескадрону вирушив 4-й взвод під командуванням гвардії техніка-інтенданта 2-го рангу Сергія Дем’яновича Карицького, який на початку лютого відзначився під Суськом та на вулицях Луцька. Взвод отримав задачу здійснити розвідку маршруту руху, противника, зайняти позиції і утримувати їх до підходу основних сил ескадрону. Заледве кіннотники вийшли у вказаний район, як гітлерівці силами до піхотної роти з 5 танками нанесли удар з південної околиці Гнідави по лівому флангу. Одночасно до взводу піхоти пішло в атаку з заходу. Карицький зрозумів, що німці хочуть вибити взвод з північної околиці села, вийти в район церкви і забезпечити собі плацдарм для подальшого наступу на Луцьк. Після 30 хвилинного мінометного обстрілу та обстрілу з танкових гармат німецькі піхотинці атакували позиції взводу. Не дивлячись на чисельну і якісну перевагу ворога, кіннотники вступили в нерівний бій. Німецька піхота вогнем зі всіх видів зброї була відсічена від танків і вимушена була залягти. Німецькі танкісти, які залишились без підтримки піхоти, побоялись рухатись по вузьким вулицям села і повернули назад. На полі бою ворог залишив 50 трупів своїх солдат і офіцерів. Завдяки холоднокровності та вмілому управлінню, підрозділ утримав свої позиції та дав відсіч переважаючим силам противника. Гвардії технік-інтендант 2-го рангу С.Д.Карицький був нагороджений орденом Червоного Прапора (представлявся до нагородження орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня).

Кіннотники на підступах до неселенного пункту

На Рожищанському напрямку до переправи через Стир під натиском гітлерівців відійшли підрозділи 21-го гвардійського кавалерійського полку. Прикрити переправу підрозділів полку через річку серед інших отримав і розрахунок станкового кулемету під командуванням гвардії сержанта Івана Єрмолайовича Васильєва. Коли ескадрон став переправлятись, до місця переправи вийшов передовий німецький загін. Гітлерівці з ходу атакували кіннотників, проте були зупинені кинджальним вогнем кулемету Івана Васильєва. Втративши до чотирьох десятків вояків, вороги відкотились назад. Гвардії сержант Васильєв за вміле командування розрахунком, сміливість і відвагу був представлений до ордену Червоної Зірки, однак був нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

У ніч на 23 лютого розвідувальна група від 127-го окремого гвардійського саперного батальйону (121-ша гв.сд) здійснювало розвідку позицій противника в районі с.Полонка. Сапери-розвідники потрапили у ворожу засідку і вступили в бій. Відважно діяв гвардії єфрейтор Прокопій Мартинович Гасилов, котрий підповз до позиції німецького кулемету і знищив його розрахунок. Цим моментом скористався гвардії сержант Пінас Юштейн, котрий підірвав перехідний місток через річку. Розвідники виконали поставлене завдання і без втрат повернулись назад.

У ніч з 22 на 23 лютого німці також атакували позиції передового загону 340-го гв.сп в районі села Забороль. Оборону населеного пункту вміло організував командир взводу протитанкових рушниць гвардії лейтенант Іван Павлович Микулинський. Бувалий фронтовик, який починав війну рядовим солдатом, в званні сержанта за оборонні бої 1942 року був нагороджений медаллю «За бойові заслуги», знав, як протистояти противнику, що переважає і чисельністю і озброєнням. Спочатку бронебійники вогнем зі всіх видів зброї нанесли поразку розвідувальному підрозділу ворога і змусили його відійти назад, а потім приготувались до кругової оборони. За час 12-ти годинного бою в оточенні взводом бронебійників були знищені  понад п’ять десятків гітлерівців. Вночі офіцер вивів свій підрозділ з оточення і зайняв оборону в районі с.Боголюби. За рішучі і мужні дії гвардії лейтенант Микулинський був нагороджений орденом Червоного Прапора. Ще одну бойову нагороду, орден Вітчизняної війни 2-го ступеня (представлявся до ордену Олександра Невського), вже гвардії старший лейтенант Іван Микулинський отримав за бої в районі сіл Довге і Цегів у липні 1944 року.

Під час боїв за Забороль відзначився також 1-й номер ПТР гвардії червоноармієць Іван Єрофійович Хілько.Під час бою в оточенні ним були знищені 2 кулемети, 3 ворожих солдат. Коли був важко поранений командир відділення, гвардії червоноармієць Хілько прийняв командування і очолив відбиття двох німецьких контратак, в ході яких особисто знищив ще чотирьох ворогів. Був нагороджений медаллю «За відвагу» (представлявся до ордену Слави 3-го ступеня).

23 лютого розвідники окремого дивізіону розвідки (командир – гвардії майор Воробейков) 1-го гвардійського кавалерійського корпусу, серед яких був гвардії старший сержант Микита Порфирович Наліткін, встановили висування значної німецької колони з Горохова в напрямку на Луцьк. Інформація була цінна ще й тим, що було виявлено шляхи, які не контролювались радянською авіацією і використовувались противником. Добута розвідниками інформація спонукала радянське командування до термінових дій з укріплення позицій в районі Луцька та початок боїв за розширення плацдарму на другому березі Стирю. За розвідувальні пошуку з грудня 1943 по березень 1944 року, в ході яких розвідник неодноразово добував цінну інформацію Микита Наліткін був нагороджений орденом Слави 3-го ст.

Про стягування німецьких резервів доповідали також розвідники роз’їзду гвардії лейтенанта Петра Олександровича Федяєва, які з 21 по 25 лютого діяли у ворожих тилах в районі Пустомити – Скірче - Горохів. Ними було виявлено підхід до п’яти німецьких і угорських дивізій, а також маршрути висування та дислокацію штабів. За вмілі дії у ворожих тилах під час Луцької операції гвардії лейтенант Петро Федяєв був удостоєний ордену Червоної Зірки. Серед тих, хто особливо відзначився під час розвідки був розвідник-коваль гвардії рядовий Василь Миколайович Степанов. На рахунку розвідника було 16 розвідувальних виходів, в тому числі 3 у глибокий тил противника. Під час пошуку 21 лютого за завданням командира роз’їзду Василь Степанов вночі пробрався до села Скірче і виявив місце розташування німецького госпіталю. Згодом (18 березня) відзначився при розвідці артилерійських позицій противника в районі с. Іванишки. Був нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

Цього ж дня група німецьких розвідників в районі села Пулганів (нині с. Промінь Луцького району) непомітно намагались проникнути на позицію однієї з батарей 180-го гамп 7-ї гв.кд. Противника першим виявив кавалер медалі «За відвагу» помічник командира взводу управління гвардії старший сержант Салік Хасанович Морданшин. Сержант дочекався поки ворожі розвідники підійдуть ближче, а тоді вогнем впритул знищив двох гітлерівців. Розвід група запанікувала і повернулась назад. Салік Морданшин в боях на Луцькому плацдармі відзначився ще й 3 березня в районі Суховоля – Радомишль.

Слідом за пішою розвідкою до спостережного пункту, на якому знаходився розвідник гвардії рядовий Іван Іванович Некрасенко, вийшов німецький бронетранспортер. Розвідник підпустив ворожу машину на близьку відстань, а тоді жбурнув під її колеса гранату. Водія, який намагався усунути пошкодження, Іван Некрасенко зняв з першого пострілу. Ще чотири гітлерівці, які рятувались втечею були поранені. Як і його безпосередній командир, Іван Некрасенко згодом відзначився в березневих боях в районі Суховолі.

23 лютого гітлерівці атакували оборону радянських військ в районі с.Боголюби на ділянці 340-го гвардійського стрілецького полку(командир - гвардії підполковник Василь Павлович Баландін). Однією з перших ворога на підступах до Луцька зустріла 5-та стрілецька рота, якою командував гвардії лейтенант Андрій Миронович Страшних. Рота прикривала правий фланг 340-го гв.сп і від стійкості її бійців залежала стійкість оборони всього полку. З огляду на важливість поставленого завдання, командир роти особисто вів спостереження за переднім краєм, і коли на світанку 23 лютого 12 німецьких розвідників лощиною намагались непомітно підібратись до позицій роти, зустрів їх гранатами і вогнем з ручного кулемету. Ближче до обіду в наступ на позиції роти рушили німецькі піхотинці. За командою командира бійці 5-ї стрілецької відкрили дружний вогонь, який зупинив нападників. Гвардії лейтенант Страшних показував своїм підлеглим особистий приклад. Вогнем з ручного кулемету він знищив 15 ворогів.

Атака ворога була відбита. Успіху сприяли також вмілі, а головне своєчасні дії саперів 127-го гвардійського окремого саперного батальйону 121-ї гсд під командуванням гвардії майора Віктора Яремовича Страхова. Саперами на найбільш танконебезпечних напрямках були встановлені мінні поля, які й стримали натиск бронетехніки ворога. Серед тих, хто відзначився цього дня був і сапер гвардії старшина Микола Андрійович Разумов, котрий особисто встановив 80 мін.

Медаллю «За відвагу» за бій 23 лютого в районі Боголюб також був нагороджений командир 45мм гармати (342-й гв.сп) гвардії старшина Колам Мурадович Ібадулаєв. Старшина -протитанкіст із бойових порядків піхоти знищив два кулеметні гнізда ворога. Був контужений, але продовжував вести бій з ворогом.

Цього ж дня 342-й гвардійський стрілецький полк атакував ворога в районі колонії Гнідава.

Одним з перших у 1-му стрілецькому батальйоні до німецької траншеї дістався гвардії червоноармієць Омелян Григорович Рибак. В траншеї відважний гвардієць знищив трьох гітлерівців і прикрив вогнем дії свого відділення. Був нагороджений медаллю «За відвагу».

Протягом бою зміну позицій гармати забезпечував їздовий батареї 45мм гармат гвардії червоноармієць Іван Лук’янович Коваленко. Коли особовий склад розрахунку загинув, їздовий сам встав до панорами прицілу. В бою червоноармієць, котрий воював всього два місяці, загинув. Посмертно був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня. (цікаве неспівпадіння в документах. За даними відомостей про безповоротні втрати 121-ї гв.сд від 26.02.44  гв.червоноармієць Коваленко Іван Лук’янович загинув 28січня 1944 року і був похований в сГоловин Костопільського району Рівненської області – ЦАМО, фонд 58, опис 18002, справа 132, арк.43)

У районі урочища Кам’яний кар’єр під час відбиття атаки ворога відзначився телефоніст роти зв’язку 342-го гв.сп гвардії єфрейтор Анатолій Федорович Губін, котрий під вогнем противника дав зв’язок на КП 1-го стрілецького батальйону і усунув чотири порушення на лінії зв’язку. За вмілі і мужні дії був нагороджений медаллю «За відвагу».

З огляду на активність противника командування 1-го гвардійського кавалерійського корпусу прийняло рішення на посилення оборони підпорядкованих військ (121-ша гв.сд також знаходилась в оперативному підпорядкуванні 1-го гвКК) на безпосередніх підступах до Луцька і віддало відповідні розпорядження до з′єднань.

Так, наказ негайно форсованим маршем зосередити частини дивізії в Луцьку й прийняти всіх заходів до його утримання близько полудня 23 лютого командир 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії генерал-майор Мамсуров отримав. Відповідні накази терміновим порядком були передані командирам полків і окремих підрозділів. Досить цікаво про це згадував командир 8-го гвардійського кавалерійського полку гвардії підполковник Зозуля: «Увечері 23 лютого були зібрані представники ескадронів і командири підрозділів для зустрічі 26-ї річниці Червоної Армії. Я тільки підняв тост за здоров’я Головнокомандувача Маршала Радянського Союзу тов. Сталіна, як отримав бойовий наказ командира 2-ї Гв.КД гвардії генерал-майора Мамсурова…».

 

Командир 8-го гв.кп 2-ї гв.кд. гвардії полковник Абрам Львович Зозуля

Полки 2-ї гв.кд отримали наказ здійснити 25 кілометровий марш з району Млинова у район Луцька та зайняти оборону від Гнідави до Красного, де на той час оборонялись частини 121-ї гвардійської стрілецької дивізії Л.Д.Червонія та 7-ї гвардійської кавалерійської дивізії В.Д.Васильєва.

Вперед для вияснення обставин була вислана оперативна група на чолі з начальником штабу з’єднання гвардії полковником Валеріаном Миколайовичем Демидовим. Комдив Мамсуров знав кому доручає відповідальну справу. Валеріан Демидов був старим досвідченим вояком. У Червоній Армії службу розпочав ще у далекому 1919 році. Воював на фронтах Громадянської, в 30-х роках з басмачами. Був нагороджений орденом Червоного Прапора Таджицької РСР в 1931 та медаллю «ХХ лет РККА» в 1938 році. В бій з гітлерівцями вступив у 1941. Був нагороджений двома орденами Червоного Прапора (05.11.1941 та 30.01.1943), за бої зі звільнення Києва, Коростишева та Житомира – орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня (19.11.1943). У ході боїв за звільнення Луцька 1-2 лютого гвардії полковник Демидов знаходився в передових полках, то ж вже встиг познайомитись зі столицею Волині. Тепер начальник штабу з’єднання повинен не тільки був своєчасно вивчити обстановку й прийняти рішення, але й ставити завдання полкам прямо на марші: питання часу по суті вирішувало питання виконання завдання.

 

Прапороносці 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії

Так, 8-й гвардійський кавалерійський полк отримав завдання разом з 2-ю батареєю 177-го гвардійського артилерійсько-мінометного полку та 1244-м легким самохідним артилерійським полком (командир – майор Блудов Микола Васильович, начальник штабу – гв. майор Грабовський Григорій Гнатович) отримав завдання вести наступ в напрямку Красне – Забороль і вибити противника з сіл Малий та Великий Омеляник, а в подальшому відбити у німців Забороль. Бойові дії полку повинні були підтримати вогнем 3-тя та 4-та батареї 177-го гамп та 2-й батальйон капітана Ковальова зі складу 111-ї Новоград-Волинської танкової бригади (командир бригади полковник Ісак Наумович Грабовський).

4-й (без одного ескадрону) та 7-й гвардійський кавалерійський полки дивізії отримали завдання форсувати Стир в районі колонії Гнідава та розвивати наступ у південному та південно-західному напрямках.

Загальне командування угрупуванням цих двох полків здійснював гвардії полковник Йосип Бєлих. Як зазначав у нагородному листі від 5 серпня 1944 року на присвоєння звання Героя Радянського Союзу Й.Н.Бєлиху, командир дивізії гвардії генерал-майор Мамсуров «…своїм керівництвом забезпечив розгром дивізії «Лемберг» (насправді існував лише полк з такою назвою - С.Я.) і виконання дивізією завдання не тільки оборони м. Луцьк, але й допоміг розгромити свіжу дивізію противника». За бої на Волині, Рівненщині та Львівщині в січні-липні 1944 року уродженець волинського села Комарів (Турійський район) гвардії полковник Йосип Назарович Бєлих був нагороджений орденом Леніна (представлявся до звання Героя Радянського Союзу).

Із 23 лютого в районі Волово, Гірка Полонка, Городище вів бої 26-й гвардійський кавалерійський (7-ма гв.кд) під командуванням гвардії підполковника Кугришева. У ході цих боїв відзначились багато командирів і бійців. Наведу деякі приклади.

23 лютого в районі села Волово на позиції 2-го шабельного взводу (3-й ескадрон 26-го гв.кп), яким командував гвардії молодший лейтенант Терентій Степанович Катурга, наступали до двох піхотних взводів противника з трьома бронетранспортерами і самохідною гарматою. За командою офіцера бійці підпустили ворога, а тоді вдарили впритул. Ворог втратив вбитими до двох десятків солдат і офіцерів, була підбита німецька самохідка, бронетранспортер. Німці відступили. Відважно діяв у бою стрілець шабельного ескадрону гвардії рядовий Михайло Олександрович Рудецький. В бою кіннотник знищив трьох ворожих солдат. Гвардії молодший лейтенант Катурга та гвардії рядовий Рудецький за мужність в бою були представлені до орденів Червоної Зірки, але були нагороджені медалями «За відвагу» та «За бойові заслуги» відповідно.

Цінні розвіддані про сили та пересування противника протягом дня командуванню ескадрону доставляв гвардії рядовий Геннадій Прохорович Сизов. При відбитті німецької атаки він також добросовісно виконував обов’язки зв’язкового командира ескадрону. За мужність в бою був нагороджений медаллю «За відвагу».

Медаллю «За відвагу» також були нагороджені бійці взводу гвардії рядові Курам Байматов, котрий знищив п’ять гітлерівців; Тимофій Степанович Борцов, котрий знищив чотирьох німців, а одного взяв у полон.

При відбитті  цієї атаки вміло діяли навідники взводу ПТР 3-го ескадрону. Майже одночасно в німецьку самохідку влучили і змусили її зупинитись гвардії сержант Василь Родіонович Михайленко, гвардії рядові Петро Іванович Гур’ялов і Серафим Захарович Алайський. Василь Михайленко також в цьому бою знищив чотирьох ворожих солдат, а Серафим Алайський – 5 гітлерівців. Німецька бронемашина була зупинена влучними пострілами гвардії рядового Григорія Степановича Макарова, ним же були знищені 5 німецьких вояків. Гвардії рядовий Микола Іванович Павлов підпалив німецький броньовик. Ще один ворожий бронетранспортер підпалив навідник ПТР гвардії рядовий Роман Пилипович Лозенко. Також вмілим навідником в бою були знищені 5 німецьких піхотинців. 3-х гітлерівців, які намагались евакуюватись з підбитої самохідки влучними пострілами зняв помічника навідника ПТР гвардії рядовий Андрій Йосипович Марчук.

 

Розрахунок протитанкової рушниці в бою

Гвардії рядовий Микола Павлов був нагороджений орденом Слави 3-го ст., гвардії сержант Василь Михайленко (представлявся до ордену Червоної Зірки), гвардії рядові Григорій Макаров (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня), Серафим Алайський, Андрій Марчук, Роман Лозенко були нагороджені медалями «За відвагу».

Медаллю «За відвагу» також були нагороджені бійці розрахунку ДШК 2-го ескадрону 43-го однППО навідник гвардії рядовий Павло Якович Казанцев, їздовий гвардії рядовий Ізмаїл Алелятдинович Корнаухов, Саме цим розрахунком в боях на березі Стиру була підбита гітлерівська самохідка, знищено до чотирьох десятків німецьких піхотинців та відбили у ворога 5 кавалерійських коней із сідлами. Їздовим Ізмаїлом Корнауховим  окрім виконання завдання з доставки боєприпасів на вогневу позицію особисто були знищені 5 ворогів.

Згодом бійці цього розрахунку ще на раз відзначились у боях, за що отримали високі бойові нагороди. Так, навідник Павло Казанцев був нагороджений орденами Червоної Зірки та Слави 3-го ступеня

Бойові дії 3-го ескадрону вогнем підтримував також розрахунок 45мм гармати, заряджаючим в якому воював гвардії рядовий Володимир Степанович Ніколаєв. У бою 23 лютого Володимир Ніколаєв виконував одночасно обов’язки навідника і точними пострілами знищив тачанку з мінометом та підводу з боєприпасами. За вмілі дії був нагороджений медаллю «За відвагу».

Вранці 24 лютого було вирішено атакувати ворога в районі Милуші - Боголюби. 2-й батальйон 340-го гв.сп (121-ша гв.сд) піднявся в атаку. Першими в бій пішли декілька танків з десантом, а за ними бійці 5-ї стрілецької роти на чолі із заступником командира 2-го стрілецького батальйону гвардії старшим лейтенантом Яковом Івановичем Самотьосовим. Рота гвардії лейтенанта Андрія Страшних вибила противника з траншей на околиці Милуш, а самому селі захопила два гусеничні транспортери з боєприпасами та пальним. Після підходу підрозділів 1-го батальйону, 5-та стрілецька рота отримала завдання атакувати ворога, який засів в районі с.Боголюби. На підступах до села було знищено до 21 ворожих солдат і кулемет (розрахунок останнього автоматною чергою знищив командир роти), рота з ходу оволоділа Боголюбами. За вмілі і мужні дії гвардії старший лейтенант Самотьосов і гвардії лейтенант Страшних були нагороджені орденами Червоної Зірки (представлялись до орденів Вітчизняної війни 2-го ступеня).

Німці не змирились зі втратою тактично вигідних пунктів і контратакували. При відбитті німецьких ударів в район Боголюб відзначився номер обслуги 76мм гармати гвардії червоноармієць Марк Семенович Петриковець. У складі розрахунку він відбив чотири німецькі атаки, при цьому були знищені до 45 ворожих офіцерів і солдат. Мужній воїн був удостоєний медалі «За відвагу». Відважними були дії гвардії червоноармійця Акбаха Аталікова. При наступі гітлерівців в районі с. Боголюби, Аталіков прицільним вогнем з кулемета підпалив будинок, в якому засіли німецькі кулеметники. Коли німці намагались вискочити з палаючого будинку, Акбах Аталіков їх знищив. За декілька десятків хвилин німці знову пішли в атаку. Вогнем з кулемета гвардієць зумів знищити ще до двох десятків ворогів. Згодом під час атаки на село, гв.червоноармієцьАталіков зумів обійти і знищити німецького кулеметника, котрий замаскувався за криницею. Від вибуху снаряду німецького танка Акбах Аталіков був поранений та все ж продовжував вести вогонь по ворогу. За вмілі, мужні дії був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня (представлявся до ордену Червоної Зірки).

Особливо дошкульним для ворога був вогонь гармат 313-го гвардійського артилерійського полку, яким командував гвардії підполковник Іван Онисимович Карпов.

 

Гвардії полковник І.О.Карпов.

Фото з сімейного архіву надане онуком – полковником Олександром Карповим

24 лютого в район с. Боголюби була висунута передова артилерійська група від 313-го гвардійського артилерійського полку під командуванням командира дивізіону гвардії капітана Рима Михайловича Сазонова.

 

Герой Радянського Союзу Р.М.Сазонов

Артилеристи в ході бою за Луцький плацдарм щодня відбивали 10-15 атак ворога. За цей період ними були знищені до 400 офіцерів і солдат противника, до 10 вогневих точок, мінометна батарея, 3 танки, 2 вантажівки з боєприпасами. Крім того був подавлений вогонь 4 мінометних, 5 артилерійських батарей, в тому числі одна батарея 155мм гармат. Особливо артилеристи 121-ї гв.сд відзначились при відбитті атаки 26 лютого. Приклад підлеглим показував командир групи. Коли поблизу спостережного пункту був виведений зі строю розрахунок однієї з гармат, капітан Сазонов сам став до панорами прицілу і підбив ворожий танк. За вміле керівництво артилерійською групою, організацію взаємодії з піхотою та особисту мужність капітан Рим Сазонов був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (представлявся до ордену Червоного Прапора). Це була вже четверта бойова нагорода майбутнього Героя Радянського Союзу (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 10.04.1945). До цього він вже мав медаль «За відвагу» (23.03.1942), ордени Вітчизняної війни 2-го ступеня (15.03.43) та Червоної Зірки (08.12.43). До кінця війни крім Золотої Зірки та ордену Леніна груди відважного офіцера прикрашали також ордени Червоного Прапора (02.1945) Олександра Невського (09.44).

Показовими є дії артилерійської батареї гвардії старшого лейтенанта Павла Прокоповича Євдокимова. Артилеристи вели вогонь по наступаючому ворогу навіть тоді, коли німці взяли батарею в кільце. Після відбиття чергової атаки (артилеристи відбились за допомогою стрілецької зброї) батарея відійшла на нові позиції і знову відкрила вогонь по ворогу. Протягом чотирьох днів боїв батареєю було знищено до двох рот німецької піхоти, 7 кулеметних гнізд з розрахунками, батарея 81мм мінометів, придушений вогонь батареї 105мм мінометів. За вміле управління батареєю, особисті мужність і героїзм гвардії старший лейтенант Євдокимов був нагороджений орденом Червоної Зірки. У боях на підступах до Луцька вміло і відважно діяв особовий склад 5-ї артилерійської батареї, якою командував гвардії капітан Костянтин Михайлович Фенько. Артилеристи цього підрозділу відбили вогнем 14 ворожих атак, знищила 4 кулеметні гнізда, розсіяла і частково знищила до роти німецької піхоти, подавила дві батареї 81мм мінометів. За вміле і своєчасне керівництво вогнем батареї гвардії капітан Фенько був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.

Орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня були відзначені також уміле управління підрозділом та особиста мужність командира артилерійської батареї гвардії капітана Павла Григоровича Стрижака. Артилеристи під його командування під час боїв за утримання Луцького плацдарму розсіяли і частково знищили до двох рот німецької піхоти, подавили вогонь німецької мінометної батареї, знищили 14 кулеметів з розрахунками.

  

П.Г.Стрижак,

портрет із фондів шкільного музею в с.Довжик Золочівськовго району Харківської області

Кавалер двох орденів Вітчизняної війни 2-го ступеня та ордену Червоної Зірки гвардії капітан Павло Стрижак на чолі своєї батареї 28 березня в районі с.Гаї-Дітковецькі (нині Бродівський район Львівської області) вступив у нерівний бій із танками та піхотою ворога, які прорвали позиції дивізії і загрожували виходу в тил. У бою двічі був важко поранений.  Батарея знищила 4 танки і до роти піхоти противника. Помер від ран на полі бою. На той час Герою було неповні 22 роки. Похований в м.Радивилів Рівненської області. 23 вересня 1944 року Указом Президії Верховної ради СРСР гвардії капітану П.Г.Стрижаку було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

24 лютого гітлерівці здійснили спробу прорвати оборону 340-го гв.сп в районі Гнідави. Організувати оборони і відбити декілька атак командиру батальйону допомагав помічник начальника штабу полку з оперативної роботи гвардії капітан Георгій Олександрович Гаінцев, нагороджений за вміле командування підрозділами і особисту мужність орденом Червоної Зірки (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня).

Відбиття численних атак ворога стало можливим завдяки вогневій підтримці артилеристів полку. Так батарею 45мм гармат під командуванням гвардії капітана Якова Лазаровича Резника в районі сіл Боголюби і Гнідава за період з 25 по 29 лютого були знищені дві вогневі точки, до 180 солдат і офіцерів противника, підбитий один танк. Комбат, який протягом усього періоду боїв знаходився на передовому спостережному пункті і вміло управляв вогнем батареї, був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня за ці бої був нагороджений командир 45мм гармати гвардії старший сержант Микола Іванович Маничев. Розрахунком під його командування був знищений німецький середній танк, протитанкова гармата, 2 кулемети, 2 вантажівки, 18 солдат і офіцерів ворога.

У районі Гнідава, Омеляник, Боголюби численні німецькі атаки  також відбивали підрозділи 342-го гв.сп гвардії підполковника Федора Абрамовича Ячменьова.

При відбитті німецької атаки в районі с.Боголюби 24 лютого відзначився командир кулеметного відділення гвардії молодший сержант Іван Андрійович Леухін. Вогнем з кулемета він знищив 15 піхотинців і ворожий кулемет з розрахунком. За проявлені в бою мужність і відвагу був нагороджений орденом Слави 2-го ступеня (орденом Слави 3-го ступеня 3-го ступеня був нагороджений 11 лютого 1944 року за бої зі звільнення Рівного). Ордену Слави 2-го ступеня також був удостоєний стрілець гвардії червоноармієць Анатолій Спиридонович Сахно, котрий знищив 25 гітлерівців. Уміло діяв і телефоніст полкової роти зв’язку гвардії єфрейтор Анатолій Іванович Воронін, котрий під сильним артилерійсько-мінометним обстрілом забезпечив встановлення лінії зв’язку між штабами полку і 1-го стрілецького батальйону. Ще один телефоніст полкової роти зв’язку гвардії єфрейтор Георгій Іларіонович Жирний в районі с.Боголюби під сильним вогнем противника встановив лінію зв’язку між КП полку і КП 1-го стрілецького батальйону. Анатолій Воронін і Георгій Жирний були нагороджені медалями «За відвагу».

У районі с.Гнідава безстрашно діяв і гвардії червоноармієць Станіслав Григорович Новосад. Солдат залишився на полі бою після отриманого поранення. Більше того, він добровільно викликався здійснити розвідку вогневих позицій противника в тилу. Станіслав Новосад виконав поставлене командиром роти завдання. Артилеристами полку вогневі точки, виявлені розвідником були знищені. При поверненні з завдання С.Г.Новосад отримав важке поранення, але знову відмовився від відправки в тил. За здійснення розвідки і отримані в ході неї цінні дані, особисті мужність і героїзм був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

При наступі на Гнідаву відзначився командир відділення гвардії червоноармієць Володимир Трохимович Федотов, котрий на чолі свого підрозділу в числі перших увірвався до ворожої траншеї, в бою знищив двох гітлерівців. Вмілі дії відділення Федотова дозволили взводу оволодіти вигідним рубежем. У районі с.Гнідава дві ворожі контратаки вдало відбили розрахунки відділення полкової батареї 120мм мінометів 342-го гв.сп, яким командував кавалер медалей «За відвагу» та «За бойові заслуги» гвардії старший сержант Петро Максимович Коптєв. Мінометниками були знищені дві вогневі точки та чотири десятки німецьких піхотинців. Коли була отримана команда форсувати Стир і зайняти плацдарм на його південному березі, Петро Коптєв одним з перших кинувся у крижану воду і виконав завдання. Петро Максимович Коптєв був важко поранений під час нальоту німецької авіації 26 лютого і помер від ран у 122 окремому медико-санітарному батальйоні. Посмертно удостоєний ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня.

Коли німці перейшли в контратаку, їх вогнем зустріли розрахунки батареї 45мм гармат. Розрахунок, в якому воював гвардії єфрейтор Олександр Олександрович Селіверстов знищив два 81мм міномети, кулеметне гніздо і до 20 солдат противника. Їздовий цього ж розрахунку гвардії єфрейтор Федір Васильович Сиротін в бою замінив пораненого піднощика снарядів і забезпечив безперебійну роботу гармати. В бою отримав важке поранення, та з останніх сил подавав снаряди. Гвардії червоноармієць Федотов та обидва артилеристи були удостоєні медалей «За відвагу».

При відбитті двох ворожих атак вміло діяв також розрахунок «сорокап’ятки» під командуванням гвардії єфрейтора Іллі Опанасович Булгакова. Від снарядів випущених з гармати свою смерть знайшли 8 нападників. Командир розрахунку, номери обслуги гвардії червоноармійці Микола Сергійович Козєєв, Герасим Микитович Ковальов, їздовий Денис Йосипович Шостак були нагороджені медалями «За бойові заслуги».

Медалі «За відвагу» був також удостоєний гвардії червоноармієць Михайло Іванович Сотников, котрий добросовісно виконував обов’язки зв’язкового командира 1-го стрілецького батальйону, а під час відбиття німецької атаки знищив двох гітлерівців.

Підрозділи 1-го стрілецького батальйону 342-го гв.сп цього дня брали участь і в боях в районі села Малий Омеляник. У бою за мало примітну висотку відзначився гвардії червоноармієць Іван Тимофійович Каменчук. Коли вогонь ворожого кулемету зупинив просування підрозділу, Іван Каменчук підповз до німецької позиції і закидав ворога гранатами. Рота продовжила наступ. За мужність і відвагу гвардієць був удостоєний ордену Слави 3-го ступеня. Навідник 45мм гармати гвардії єфрейтор Василь Іванович Кудряшов того дня знищив три німецькі вантажівки і німецький кулемет, який знаходився у ДзОТі. Був удостоєний медалі «За відвагу». Також вміло діяли бійці відділення під командуванням гвардії сержанта Олексія Феофановича Малашкіна, які успішно відбили дві ворожі атаки. Командир відділення особисто знищив одного гітлерівця. Протягом дня бою гарячу їжу і боєприпаси на передову доставляв старшина стрілецької роти гвардії молодший сержант Михайло Іванович Курганов. При відбитті чергової німецької атаки знищив двох ворогів. За відвагу на полі бою молодші командири були нагороджені медалями «За бойові заслуги».

Підрозділам ворога таки вдалось 24 лютого прорвати оборону 342-го гв.сп в районі Гнідави. Під загрозою оточення опинився навіть центральна телефонна станція полку. Проте радянські бійці продовжували опиратись і в кінці кінців вирівняли становище. Цього дня в боях відзначились телефоністки полкової роти зв’язку гвардії єфрейтор Ніна Василівна Бакуліна та Валентина Миколаївна Ісаєва, котрі продовжували виконувати свої обов’язки на ЦТС і усовували порушення на лінії зв’язку, ручний кулеметник гвардії червоноармієць Йосип Павлович Барсук, котрий знищив вогневу точку противника і 3 ворожих піхотинців. Ніна Бакуліна, Валентина Ісаєва і Йосип Барсук за мужні дії були удостоєні медалей «За відвагу».

Стійко і мужньо в районі сіл Липляни і Красне цього дня стримували атаки противника воїни 337-го гвардійського стрілецького полку, яким командував гвардії майор Іван Іванович Холобцев.

 

Герой радянського Союзу І.І.Холобцев. Фото з сайту http://rkka.ru/

2-й батальйон полку під командуванням гвардії капітана Єлисея Ілліча Бузикіна 24 лютого вів бій з противником в районі с. Липляни (нині Ківецівський район), що на північно-західній околиці Луцька. Оборонні позиції радянської піхоти знаходились на відстані біля 200м від села.

Щільний кулеметний вогонь, який вівся з замаскованих в будинках вогневих гнізд сильно дошкуляв оборонцям Луцька. Одне з таких гнізд знищив гвардії червоноармієць Омелян Павлович Михайлов, котрий влучною чергою підпалив будинок, а коли німці стали втікати, знищив трьох з них. Вісім гітлерівців знищив вогнем з ручного кулемету гвардії червоноармієць Олексій Андрійович Каплюк. Ним же була зірвана спроба групи німецької піхоти силою до взводу атакувати у фланг 5-ї стрілецької роти. Як і його бойові товариші влучний вогонь по ворогу з ручного кулемета вів гвардії червоноармієць Єфрем Феодосійович Котлов. Завдяки його вмілим діям були знищені 2 вогневі точки противника. Єфрем Котлов при відбитті німецької атаки був поранений, проте продовжував битись з ворогом до кінця бою. Ворожий кулемет і 3-ї гітлерівців влучними чергами з РПД знищив гвардії червоноармієць Костянтин Кирилович Цілосані. Ще один кулеметник, гвардії червоноармієць Василь Тимофійович Чижовський в ході наступу 4-ї стрілецької роти в районі Липлян за наказом командира роти вогнем зупинив контратакуючу групу противника чим забезпечив успішне просування свого підрозділу вперед.

Завдання здійснити розвідку вогневих точок противника отримав гвардії червоноармієць Василь Григорович Муравицький. З завданням поставленим командуванням, гвардієць справився успішно, а при поверненні до своїх вогнем з гвинтівки знищив двох гітлерівців х бойового охоронення. За кмітливість і вмілі дії бійці 2-го батальйону Омелян Михайлов, Олексій Каплюк, Єфрем Котлов, Василь Муравицький, Костянтин Цілосані, Василь Чижовський були нагороджені медалями «За відвагу».

Рішуче в бою діяли бійці взводу під командуванням гвардії молодшого лейтенанта Павла Васильовича Єфимова (5-та стрілецька рота). Ще при зайнятті позицій навпроти села Липляни офіцер особисто виявив кулеметну точку противника і вогнем з автомата знищив розрахунок з трьох вояків. Під командуванням офіцера, взвод відбив німецьку атаку і сам перейшов в контратаку. Завдяки напору і мужності бійців взводу була зайнята околиця села. За вмілі та рішучі дії, особисті мужність і героїзм на полі бою гвардії молодший лейтенант Єфимов був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня (представлявся до ордену 1-го ступеня).

Уміло вів вогонь по ворогу зі свого міномету навідник гвардії сержант Василь Іванович Зеленцов. Від мін, випущених мінометником загинули 15 ворожих піхотинців, був розбитий кулемет. Ще 20 гітлерівців і кулемет противника знищив розрахунок міномету у складі якого воював гвардії рядовий Михайло Пахомович Ширін. Раптова атака, яка готувалась ворогом була зірвана. Керівництво вогнем розрахунків станкових кулеметів на одній з ділянок оборони здійснював помічник командира взводу 2-ї кулеметної роти гвардії старший сержант Максим Юхимович Лименько. Кулеметники під його командуванням сприяли відбиттю масованих атак ворога і знищили за день бою 24 лютого 40 ворогів. Гвардії ст.сержант Лименько був удостоєний медалі «За відвагу». Шеренги атакуючої німецької піхоти були зупинені і вогнем ручного кулемету гвардії червоноармійця Олексія Прокоповича Перелигіна. Коли ворог зупинився, Олексій Перелигін висунувся попереду бойових підрозділів свого підрозділу і вогнем змусив ворога відійти назад. Через два дні, 26 лютого при відбитті масованої атаки ворога в напрямку на Луцьк, кулеметник відзначився знову. Був нагороджений орденом Червоної Зірки (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня). Скрито до ворожої позиції підкрався командир відділення 4-ї стрілецької роти гвардії сержант Михайло Степанович Шепель. Гранатами сержант знищив  німецький кулемет з розрахунком і забезпечив рух вперед свого взводу. У цьому бою Михайло Шепель був важко поранений. За проявлений героїзм був удостоєний ордену Слави 3-го ступеня.

Проти радянської піхоти німці кинули танки. Зупинити ворога отримали бійці роти ПТР 337-го гв.сп. Особливо дієвими були дії бійців взводу винищувачів танків під командуванням гвардії лейтенанта Миколи Олександровича Берлета. Офіцер вивів свій взвод на відкриті вогневі позиції прямо в бойових порядках піхоти і став вести вогонь по ворогу прямим наведенням. Бронебійники підбили два танки і стали вести вогонь по кулеметникам ворога. В бою вибув зі строю один з розрахунків. Гвардії лейтенант Берлет зайняв місце навідника і разив противника. Від влучних пострілів замовкли 3 кулемети, впали замертво 10 гітлерівців. По відбитті атаки офіцер підняв взвод в атаку, але був вражений ворожою кулею. За героїзм в бою гвардії лейтенант М.О.Берлет був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (посмертно). Вміло і рішуче на полі діяв навідник ПТР гвардії червоноармієць Василь Михайлович Кобилинський. Кількома влучними пострілами бронебійник підбив німецький танк і подавив вогонь двох німецьких кулеметів. За мужність в бою був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня (представлявся до ордену Слави 3-го ступеня). Василь Кобилянський загинув 22 березня 1944 року. Похований на Меморіалі Слави в обласному центрі Волині.

 

Меморіальна плита з прізвищем В.М.Кобилинського. Меморіал Слави м.Луцьк

Ще один бронебійник з гвардії червоноармієць Петро Терентійович Риков знищив два кулемети та підбив німецький танк. За вмілі дії був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня (представлявся до ордену Слави 3-го ступеня).

Цього дня відзначився також телефоніст полкового взводу зв’язку гвардії червоноармієць Іван Костянтинович Дорогальцев, котрий декілька разів під вогнем противника усував пошкодження на лінії зв’язку. При виконанні одного із завдань був поранений, проте доручення виконав. Під вогнем противника своєчасно усував пошкодження на лінії зв’язку командир відділення взводу зв’язку 2-го батальйону гвардії сержант Сергій Сергійович Поляков. Завдяки йому особисто та зусиллям його підлеглих протягом дня бою командування батальйону мало безперебійний зв’язок зі штабом полку та підрозділами. В бою під Липлянами також відзначився телефоніст гвардії червоноармієць Михайло Феодосійович Шуменко. У бою під Липлянами  четверте поранення отримав санінструктор гвардії старший сержант м/с Костянтин Герасимович Назаренко. Протягом дня бою ним було надано першу медичну допомогу і евакуйовані з поля бою 9 поранених однополчан зі зброєю. Ще 10 поранених бійців з поля бою евакуювала і надала першу медичну допомогу санітар медичного взводу 2-го батальйону гвардії червоноармієць Ольга Іванівна Олімпієва. За мужність в бою гвардії старший сержант Назаренко, гвардії сержант Зеленцов та гвардії червоноармійці Дорогальцев, Ширін були удостоєні орденів Слави 3-го ступеня. Гвардії сержант Поляков, гвардії червоноармійці Олімпієва, Шуменко, Яшков були нагороджені медалями «За бойові заслуги».