У боях за столицю Волині відзначились також командири і бійці 2-ї гвардійської кавалерійської двічі Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького Кримської дивізії ім.РНК УРСР, зокрема 4-го гвардійського кавалерійського полку (після оволодіння Суськом через Клепачів та Попівку обійшов укріплену позицію ворога на північ від міста і біля 02:00 2 лютого увірвався на вулиці Луцька) та 177-го гвардійського артилерійсько-мінометного полку гвардії майора Профатилова, який підтримав наступ кіннотників вогнем. Протягом трьох годин кавалеристи 4-го гвардійського вели жаркий бій на вулицях і до 05:00 виконали поставлене завдання з очищення від ворога східної та південної частин міста.

Командир 4-го гвардійського кавалерійського полку гв. підполковник Й.Н.Бєлих

При плануванні удару командуванню полку стала в нагоді інформація від «язика», взятого командиром відділення полкового розвідувального взводу гвардії старшого сержанта Олексія Івановича Турбаєва. За «цінного» полоненого Олексій Турбаєв був нагороджений медаллю «За відвагу». Ще одного полоненого доставив розвідник 1-го шабельного ескадрону гвардії рядовий Степан Григорович Мензар, був нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

На підступах до Луцька відзначились бійці взводу ПТР гвардії старшого лейтенанта Сергія Кононовича Кузьмінова, які знищили вантажівку з піхотою і подавили вогонь двох станкових кулеметів. Комвзводу був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.

Першим на вулиці столиці Волині увірвався 3-й ескадрон 4-го гв.кп під командуванням гвардії лейтенанта Михайла Амосовича Гладкова. Кіннотники обійшли вузол супротиву противника, обладнаний в районі шосе і ударив по ньому з тилу. Ворог відступив, покинувши на позиціях 3 гармати, 5 кулеметів. Втрати противника склали 30 чоловік вбитими. Ціною власного життя знищив гранатами станковий кулемет противника автоматник гвардії рядовий Микола Прокопович Мачуліс. Всього 3 місяці провоював солдат (був мобілізований 4-м гв.кп після звільнення Житомира), проте виявився добрим товаришем і відважним бійцем. Гвардії рядовий Мачуліс посмертно був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.

Трьох німецьких автоматників, які засіли на даху одного з будинків влучними пострілами «зняв» помічник командира взводу (3-й ескадрон) гвардії рядовий Федір Сергійович Большенков. Ще двоє ворогів впали замертво від куль гвардії рядового Халіфа Абраімова. До ворожого кулемету, який поливав вулицю кулями з вікна будинку підібрався помічник командира взводу (3-й ескадрон) гвардії старшина Дмитро Ілліч Нємцев. Гранатою був знищений і кулемет, і його розрахунок. Знову відзначився гвардії рядовий Даніяр Сламов, котрий знищив двох німецьких солдат. Ще двох ворожих вояків гранатою знищив автоматник гвардії рядовий Леонід Максимович Бубон. Розрахунок німецького кулемету вогнем з ручного кулемета знищив гвардії сержант Маснові Фатхалісламович Ісламов. Німецьких автоматників, які вели вогонь із-за будинків розігнав вогнем з ручного кулемету гвардії рядовий Григорій Іванович Синєв. Протягом бою зв’язок між командиром ескадрону, командиром полку та командирами взводів підтримував зв’язковий гвардії рядовий Степан Васильович Добробабин. Не без його допомоги командир ескадрону завжди володів інформацією про становище на вулицях міста в смузі наступу.

За виявлені хоробрість і мужність на вулицях Луцька гвардії старшина Нємцев, гвардії рядові Большенков, Сламов були нагороджені медалями «За відвагу», а гвардії сержант Ісламов, та гвардії рядові Абраімов, Бубон, Синєв, Добробабин – медалями «За бойові заслуги».

Серед тих, хто відзначився в боях за Луцьк був також майбутній Герой Радянського Союзу (звання присвоєне посмертно 10 квітня 1945 року) командир шабельного взводу 3-го шабельного ескадрону 4-го гвардійського кавалерійського полку гвардії технік – інтендант 2-го рангу Сергій Дем’янович Карицький.

Карицький Семен Дем’янович, в лютому 1944 року командир взводу 4-го гв.кп

Взвод Карицького, який наступав на правому фланзі 3-го ескадрону та з наближенням до мосту через Стир був зустрінутий сильним вогнем противника, який зайняв оборону в двох будинках. Для того, щоб відволікти увагу ворога група автоматників відкрила вогонь по ворогу, інша частина взводу на чолі з самим Карицьким обійшла противника з правого флангу і раптовою атакою вибила з позицій. В ході атаки гвардії технік-інтендант 2-го рангу С.Д.Карицький особисто знищив 4 ворогів. За бої в Суську та Луцьку офіцер був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.

У числі перших був автоматник гвардії рядовий Прокіп Опанасович Андрєєв. У вуличному бою автоматник знищив двох ворогів. Був поранений в руку і ногу, проте залишився до кінця бою і був евакуйований до госпіталю лише після повного звільнення міста. Гвардії рядовий Андрєєв був нагороджений орденом Слави 3-го ст.

Поруч з Прокопом Андрєєвим наступав коновод агітатора політвідділу дивізії гвардії рядовий Андрій Логвинович Москаленко. Рядовий Москаленко вогнем з автомата знищив 5 гітлерівців. Був нагороджений медаллю «За відвагу».

Атака кіннотників була зупинена вогнем ворожого кулемета. До вогневої позиції противника підповз помічник командира взводу гвардії сержант Михайло Микитович Токарєв, котрий влучним кидком гранати знищив розрахунок кулемету. За декілька хвилин Михайло Токарєв відкрив вогонь з цього кулемету по противнику. Згодом гвардії старший сержант Токарєв у рукопашній сутичці здолав ще двох ворогів. Вогнем зі станкового кулемету подавив вогонь двох вогневих точок противника кулеметник гвардії рядовий Олександр Федорович Комнатний. Ним же було знищено декілька ворожих снайперів і автоматників, які вели вогонь із дахів будинків. Гвардії сержант Токарєв і рядовий Комнатний були нагороджені орденами Слави 3-го ст.

Згодом ескадрон швидким темпом з боями вийшов до Стирю і зайняв оборону. Гвардії лейтенант Гладков за вміле командування ескадроном був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.

Відважно діяв особовий склад 2-го шабельного ескадрону. Вогневу точку противника та 2 ворожих піхотинців на околиці Луцька знищив командир відділення гвардії сержант Микола Дмитрович Дашков. Два кулемети з розрахунками та 6 ворожих піхотинців на вулицях Луцька знищив розрахунок станкового кулемету, де навідником був гвардії рядовий Юхим Юхимович Кондратюк. Гвардії сержант Дашков і гвардії рядовий Кондратюк були нагороджені медалями «За відвагу».

Протягом усього бою до вогневих позицій полкової батареї 76мм гармат боєприпаси підвозили гвардії рядові Василь Матвійович Матвєєв та Іван Корнійович Дуйко. Їздовий 76мм гармати гвардії Михайло Родіонович Лазаренко віртуозно розвернув передок і вивів гармату з-під ворожого обстрілу, врятував і гармату, і коней.

Прямо на вулиці Луцька під обстрілом противника полагодив несправну гармату батарейний артилерійський майстер гвардії рядовий Григорій Петрович Опанасюк.

Безперебійний зв’язок командира батареї 76мм гармат з командуванням 4-го гв.кп протягом бою за Луцьк забезпечив телефоніст гвардії рядовий Павло Петрович Житников, котрий 4 рази усував пошкодження на лінії зв’язку під вогнем противника та зв’язковий батареї гвардії рядовий Григорій Андрійович Лобас, котрий своєчасно доставляв донесення до штабу полку.

Кулеметне гніздо ворога подавив вогнем з автомата писар 4-го ескадрону гвардії єфрейтор Дмитро Степанович Клинюшин. Ще одне кулеметне гніздо на шляху просування 4-го ескадрону знищив гвардії молодший сержант Петро Григорович Полікарпов.

Наказом по 4-му гвардійському кавалерійському полку гвардії молодший сержант Полікарпов, гвардії єфрейтор Клинюшин, гвардії рядові Матвєєв були удостоєні медалей «За відвагу». Гвардії рядові Дуйко, Лазаренко, Опанасюк, Житников, Лобас отримали медалі «За бойові заслуги».

Орденом Червоної Зірки був нагороджений начальник рації РБ взводу зв’язку 4-го гв.кп гвардії сержант Микола Федорович Гончаров, котрий на підступах до міста був важко контужений вибухом міни. Не дивлячись на сильний біль і пошкодження живлення рації Микола Гончаров залишився в строю і підтримував зв’язок між ескадроном і штабом полку.

Зв’язок з ескадронами забезпечував також радист гвардії рядовий Іван Парфенович Драчов, згодом нагороджений медаллю «За відвагу».

Командир міномету гвардії рядовий Єгор Дмитрович Тараскін під час боїв за Луцьк зі своїм розрахунком знищив дві вогневі точки противника, які стали на шляху ескадрону та 9 ворожих вояків. П’ять ворогів і станковий кулемет в бою на вулицях міста знищив командир шабельного відділення гвардії сержант Хаджимурат Хаджикишеєвич Уртинов. Обидва гвардійці були нагороджені орденами Слави 3-го ст.

З боєм рухались по вулицям Луцька шабельний взвод під командуванням гвардії лейтенанта Володимира Івановича Уриваєва та кулеметний взвод під командуванням гвардії старшини Василя Олексійовича Федотова. Бійцями взводу Володимира Уриваєва було знищено 25 ворожих солдат і офіцерів та 3 кулеметні гнізда. Ще чотири вогневі точки були подавлені вогнем кулеметників зі взводу Василя Федотова. Відважні командири взводів були нагороджені орденами Червоної Зірки.

Ворожу вантажівку та два кулемети вогнем з протитанкової рушниці знищив шабельник 1-го ескадрону гвардії рядовий Сергій Лаврентійович Собашников*.

На вулицях Луцька відзначились і «тиловики» полку, які добросовісно виконували службові обов’язки. Медалями «За бойові заслуги» були нагороджені їздовий господарського взводу гвардії рядовий Ісай Абрамович Першин, кухар 2-го ескадрону Прокопій Потапович Прокоп’єв, старший водій господарчого взводу гвардії сержант Григорій Петрович Чорний, котрий в період боїв за Луцьк своєчасно доставляв матеріально-технічні засоби та продовольство.

Протягом усього періоду боїв 2-ї гвардійської кав дивізії в районі Луцька та рейду в район міста Броди про продовольче та фуражне забезпечення підрозділів 4-го гвардійського кавалерійського полку піклувався начальник складу гвардії старшина Михайло Максимович Олійник (Олейник). Ще при наступі дивізії на Луцьк старшина, не дивлячись на погані дороги і наявність в околицях численних груп противника, забезпечив полк п’ятиденною нормою фуражу. Гвардії старшина Олійник був нагороджений орденом Червоної Зірки.

За умов значної віддаленості від госпіталів (60-120км) та бездоріжжя, яке не давало змоги використовувати автотранспорт, необхідно було вживати заходів щодо евакуації поранених. Винахідливість і рішучість проявив командир 4-го окремого медико – санітарного ескадрону 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії гвардії майор м/с Трифон Трифонович Медяновський. Гвардії майором м/с Медяновським були організовані кінні пересувні оперативні групи для евакуації поранених та хворих. Також була організована оперативна хірургічна група, яка була здатна надавати допомогу пораненим в безпосередній близькості до передової. В цілому під час перших боїв Луцької операції 4-м омсе були евакуйовані 388 поранених, здійснено 273 операції, перелито кров 21 бійцю.

Вогневі точки противника на підступах до Луцька і в самому місті знищували артилеристи 177-го гамп. Їх вогнем було знищено до 200 офіцерів і солдат противника, дві 75мм батареї, підпалено 4 танки, знищено 37 возів з військовим майном.

Тимофій Степанович Профатилов

у лютому 1944 року командир 177-го гвардійського артилерійсько-мінометного полку

У документах, в тому числі нагородних, які описують бої за визволення Луцька майже немає відомостей про бої в районі Луцького замку (замку Любарта).

Замок Любарта в 20-х роках ХХ століття, поштова листівка

Здавалось би така потужна фортифікаційна споруда неодмінно повинна була б використана для оборони, однак цього чомусь не сталось. Деяку ясність у це питання вносять спогади колишнього агітатора 1-го гвардійського кавалерійського корпусу Івана Григоровича Юріна, котрий приймав участь в боях за звільнення столиці Волині в лавах 27-го гвардійського кавалерійського полку (7-ма гв.кд) і опубліковані його донькою Людмилою Левіною в журналі «Еврейское слово», №48 (321), за 2006 рік. Відразу зауважу, що рядки, які стосуються участі «бандеровцев» в німецькій обороні Луцька навряд чи мають історичне підґрунтя і більш пов’язані з посадою автора спогадів, аніж з історичними фактами. Отож рядки спогадів (подаю мовою оригіналу): «…К утру 2-го февраля вышли к последнему опорному пункту обороны врага. То был старинный Луцкий замок, резиденция князей, типичная средневековая крепость. Это было довольно сильное военное укрепление, имевшее толстые и высокие кирпичные стены с мощными крепостными башнями. Бойницы на стенах и амбразуры башен позволяли обороняющейся стороне вести эффективный прицельный огонь по наступающему противнику. Словом, перед нами возникало серьезное препятствие, способное надолго задержать нас у своих стен. Но это при том условии, что оборона была бы заранее подготовлена. А никакой обороны не было. Фашистское командование не предполагало, что красная конница так быстро прорвется к Луцку, и не успело организовать сильную оборону. Город защищали части венгерской дивизии, а также подразделения украинских националистов, называвшихся бандеровцами. В крепости (замке), по данным наших разведчиков, находилось около тысячи мадьяр (венгров) и сотни предателей, вооруженных стрелковым оружием и минометами. Сила, в общем-то, немалая. Но боевой дух был, видимо, подорван. Первыми ушли из крепости мадьяры, понявшие безнадежность своего положения. Часть из них сдалась в плен. Иуды продолжали сопротивляться отчаянно. Но мощные крепостные стены не могли укрыть предателей от заслуженной кары…» 

Досить цікаві рядки які стосуються останніх жертв окупаційного режиму, закатованих напередодні радянського наступу в Луцькій тюрмі: «…При подходе к замку я узнал, что рядом с ним стоит тюрьма (теперь в этом здании размещается завод). Зашел на ее территорию и увидел жуткую картину. Во дворе на каменной мостовой лежали сложенные в ряд тела казненных людей. Их было человек 15-17, мужчины и женщины, молодого и среднего возраста. Среди них была одна очень юная девушка, почти девочка. «Еще совсем панночка», – сказала мне стоявшая рядом женщина, видимо, знавшая ее раньше. Говорили, что в казематах и каких-то ямах находятся еще трупы. Их разыскивали и выносили во двор люди в штатском. Лишь несколько часов не дождались герои-мученики своего освобождения. Палачи спешили совершить расправу над своими жертвами, привычными движениями, хладнокровно сделали они свое гнусное злодейство…» Можливо серед закатованих були тіла луцьких підпільників Паші (Параскеви Іванівни) Савельєвої  та Марії Іванівни Дунаєвої. Параскева Савельєва посмертно була нагороджена орденом Леніна.

Параскева (Паша) Савельєва

Фото пам’ятника, викраденого в 2006 році

 5 лютого 1944 року в зведенні Радінформбюро прозвучало: «Войска 1-го УКРАИНСКОГО фронта в результате стремительного удара подвижных соединений и пехоты и умело проведённого обходного манёвра овладели областными центрами Украины городами ЛУЦК и РОВНО, городом и крупным железнодорожным узлом ЗДОЛБУНОВ, а также с боями заняли более 200 других населённых пунктов и среди них районные центры Ровенской области город ОСТРОГ, АЛЕКСАНДРИЯ, ДЕРАЖНО, РАФАЛОВКА, КЛЕВАНЬ, ОЛЫКА, районный центр Волынской области КОЛКИ и железнодорожные станции КРИВИН, МОГИЛЯНЫ, ОСТРОВ, ИВАНКОВО, КВАСИЛОВ, ШПАНОВ, ОБАРОВ, ОРЖЕВ, КЛЕВАНЬ, НОВОСТАВ, ЦУМАНЬ, ОЛЫКА, АРМАНТЮВ, КИВЕРЦЫ, ЛЮБОМИРСК, ВОЛОШКИ, РЕШУЦК, ГАЛЛЫ, РАФАЛОВКА…»

Ось так закінчились бої з визволення старовинного Лучеська, які ознаменували початок визволення області від гітлерівців. Майже 250 визволителів за бій 1 лютого в самому Луцьку були удостоєні орденів і медалей СРСР.

Орденом Богдана Хмельницького 1-го ступеня за вміло проведену Луцьку наступальну операцію був нагороджений командир 1-го гвардійського кавалерійського корпусу гвардії генерал-лейтенант Віктор Кирилович Баранов. В поданні на нагородження, зокрема, зазначалось (подається мовою оригіналу): «Командуя корпусом в составе 13-й армии, гв.генерал-лейтенант БАРАНОВ в период з 28 января по 2-е февраля 1944 г. осуществил большую сложную операцию по захвату важного стратегического пункта в Западной Украине – гор. Луцк. Благодаря умелому командованию вверенным соединением, непреклонной воле к выполнению поставленной задачи части корпуса, несмотря на невероятно трудные условия местности и климатические условия, овладели гор. Луцк в срок, указанный Высшим командованием. Взятие гор. Луцк частями корпуса предрешило захват частями армии гор. Ровно. В итоге боев на подступах к гор. Луцк и в боях за гор. Луцк части корпуса разгромили 17 КП, 8 КД венгров в районе м.Колки, сводные части 143 ПД (группа Бюссинга), 19 ЛПД венгров, 37 пехотно-полицейский полк. На подступах к гор. Луцк и в гор. Луцк уничтожено солдат и офицеров – 1407, танков, самоходных орудий и бронемашин – 28, автомашин – 273, орудий разного калибра – 12, пулеметов – 28, захвачено в плен солдат и офицеров – 73, танков, самоходных орудий и бронемашин – 9 , автомашин – 170 , орудий разного калибра – 8, пулеметов – 26, складов разных – 24 и много другого вооружения и имущества…»

(До речі тим самим Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29.05.1944 орденом Червоного Прапора був нагороджений і начальник політвідділу 18-ї армії полковник Леонід Ілліч Брежнєв – С.Я.).

Луцьк у перші дні після визволення від окупантів