Минуло сто літ з початку Першої світової війни. 1 серпня (19 липня) 1914 року Німеччина оголосила війну Росії. Волинь стала одним із найкривавіших театрів бойових дій.

Більшість авторів, розповідаючи про події Першої світової війни на території області, вважають, що активна її фаза розпочалася тут аж у серпні 1915 року. Однак ще 2—3 серпня 1914-го (всі дати тут і надалі — за старим стилем) кілька прикордонних населених пунктів Волині потрапили в зону активних бойових дій. А масштабні битви у Східній Пруссії та на Галичині почалися лише 4—5 серпня, тобто на день-два пізніше.

Тоді ж було мобілізовано сім тисяч волинян. Розгортання російської армії на окремих ділянках кордону йшло повільно. Через те раптовий розвідувальний удар австро-угорських військ на початку серпня 1914 року призвів до проникнення супротивника на територію Волині — подекуди на 10—25 кілометрів.

Австро-угорське командування силами кількох кавалерійських частин провело розвідувальні рейди, щоб з’ясувати сили російських військ від Дністра по лінії Дубно—Луцьк—Холм—Люблін. Зокрема, 4 серпня австрійські війська на кілька днів зайняли Кам’янець-Подільський. Аналогічний рейд та масштабні воєнні дії мали місце 7—8 серпня і біля села Городок на Хмельниччині. Тут австро-угорську кавалерію розгромила 2-а козача дивізія. Менші бої відбулися в ці дні за 12 кілометрів від кордону біля села Новостав неподалік від міст Берестечко та Почаїв на Волині.

Горіли села і містечка

Доволі значні бої біля містечка Новий Порицьк (нині — село Павлівка Іваничівського району) і на околицях Володимира-Волинського, що відбулися у перші дні серпня 1914 року, в історіографії залишаються маловідомими.

Одним з районів для розвідувальних бойових дій на Волині австро-угорське командування вибрало ділянку прикордоння біля Нового Порицька. Цей напрямок дозволяв завдати удар по містечку з подальшим наступом на Володимир-Волинський. Основні бої розгорнулися на території нинішніх Володимир-Волинського, Іваничівського та Локачинського районів.

У ніч з першого на друге серпня 2-а кавалерійська угорська дивізія з дивізіоном артилерії та двома піхотними батальйонами перейшли кордон у районі села Самоволя (нині — Іваничівського району). Внаслідок боїв на території села пожежами знищено 55 садиб. Наступним на шляху австрійських військ було містечко Новий Порицьк (понад 400 дворів і майже три тисячі жителів). Бої завдали йому збитків на 150 тис. карбованців золотом.

У зону наступних серпневих баталій потрапило і село Щенятин, що за сім кілометрів від кордону. Із 78 селянських садиб вигоріло 56. Ймовірно, австро-угорська кавалерія спробувала зайняти і містечко Локачі, але дійшла в цьому напрямку лише до села Бермешів, що за 17 кілометрів від тодішнього кордону. Тут згоріло 25 садиб — понад половина села. 

Снаряд у стіні старовинного храму

Про події 2—3 серпня у селі Зимне відомо з публікації у «Волинських єпархіальних відомостях» (кінець серпня 1914 року). Там тоді було понад 130 садиб, майже 900 жителів. Окраса села — старовинний Святогорський Успенський жіночий монастир. Австрійські війська перед наступом на Володимир-Волинський, до якого лишалося п’ять кілометрів, не могли оминути цей монастир-фортецю. Вони хотіли з’ясувати, чи є тут російські війська, та пограбувати заможну православну обитель. Тоді їм це не вдалося. Але під час бойових дій 1915—1916 років, монастир буде частково зруйновано. У північній стіні Свято-Успенського храму досі видно снаряди австро-угорської артилерії, що не вибухнули.

Кавалеристи супротивника наблизилися до монастиря 3 серпня об 11-й годині. Близько ста австро-угорців підійшли до його кованих воріт, вимагаючи, щоб їх відкрили. Їм відмовили, і вони відступили. Автор статті (вірогідно, священик) пояснює це заступництвом Матері Божої. Вочевидь, серед австрійських солдатів були українці, галичани, які симпатизували православ’ю. Вони нібито й намовили офіцерів не плюндрувати монастир.

Бородинський полк

У Володимирі-Волинському перед війною стояли два елітні полки кавалерії, 13-а кінно-артилерійська батарея, 68-й лейб-піхотний Бородінський полк 17-ї піхотної дивізії 19-го армійського корпусу. Саме ця піхотна частина під командуванням полковника А. Тумського билася проти австро-угорської кавалерії.

Як повідомляв єпархіальний часопис, після чотиригодинного бою біля стін монастиря супротивник частково був знищений, а частково відтиснений, залишивши 30 убитих. 

Піхотному полку 4-батальйонного складу російських військ (до 4,5 тис.) довелося витримати наступ підсиленої артилерією та піхотою кавалерійської дивізії (до 6,5 тис.) супротивника. Вершники відразу атакували позиції росіян на околиці міста, вздовж берегів річки Луга, зокрема біля переправи в селі Заріччя.

Про перебіг боїв свідчить виписка з реляції про нагородження Георгіївським хрестом 4-го ступеня рядового 68-го лейб-піхотного Бородінського полку кулеметника Івана Усатого. Є дані, що він був українцем, призваним з Вінниччини. Цей солдат під сильним артилерійським вогнем відбив п’ять кавалерійських атак. Саме вогонь із стрілецької зброї зупинив австро-угорських вершників. Підпустивши супротивника на 400 кроків, «бородінці» ударили по них з кулеметів та гвинтівок. Перша лава кавалеристів була знищена майже повністю. Ще чотири рази угорці ходили в атаку, що практично й погубило їхню дивізію.

Солдатські некрополі

На міському кладовищі Володимира-Волинського збереглася братська могила солдатів 68-го Бородінського полку, загиблих 3 серпня 1914 року. На меморіальній плиті чомусь зазначені прізвища лише восьми воїнів, вони переважно українські: М. Кравчук, Д. Петрук, М. Нечай, І. Руснак... У 1930-х роках тут ще існувало Братське кладовище, де поховано 300 солдатів та офіцерів царської армії. Там також були й братські могили 1300 австро-угорських солдатів та офіцерів.

Від військових кладовищ, російського та австро-угорського, збереглося лише кілька могил, які слід було б ідентифікувати. Є підстави вважати, що могили австро-угорських вояків були розташовані у південно-східній частині старого міського кладовища. Ймовірно, саме там слід шукати поховання угорських кавалеристів, що загинули в серпневих боях під Володимиром-Волинським під час, як писав у спогадах генерал Брусилов, «напрочуд хоробрих, але безглуздих атак». Він також зазначив: «...Яскраво одегнена австрійська кавалерія, котра визнає атаку лише в кінному строю, ... атакує росіян «наче на параді», в уставних строях, що застаріли років на сто. Атаки захлинулися в огні російських кулеметів».

...Незабаром бойові дії перемістилися на Галичину, Володимир-Волинський став глибоким тилом. А про активні баталії в серпні 1914 року на прикордонні Волині майже немає згадок у краєзнавчих виданнях. Це можна пояснити лише одним: наступні військові катаклізми, які прийшли на Волинь у 1915 році, виявилися настільки значними, що заступили в пам’яті людей усі біди першого року війни. За деякими даними, тут в 1914—1919 рр. з обох сторін загинуло понад 350 тисяч солдатів і офіцерів. Пам’ять про них має жити, щоб ніхто не забував, якою страшною є війна.

Геннадій ГУЛЬКО, Микола ЯКИМЕНКО.

Волинська область.

ЦИФРА

Коли ми говоримо «російська армія», слід мати на увазі, що під час тієї війни до царської армії було мобілізовано 3,5 мільйона українських робітників і селян.

Агітлистівка «Бій біля міста Володимира-Волинського» художника С. Фіалковського з Одеси (1914 р.).