Четвер
28.03.2024
15:30
Форма входу
Категорії розділу
Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. [19]
Розповідь про події вересня-жовтня 1939 року на Волині.
Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 [16]
Історія та бойовий шлях 90-го та 98-го прикордонних загонів. Бойові дії прикордонників у перші дні Великої Вітчизняної війни.
41-ша в боях 41-го [6]
Історія і бойовий шлях 41-ї танкової дивізії
Волинська епопея 19-ї танкової дивізії [2]
Історія і бойовий шлях 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу
Перші дні війни [3]
Про початок Великої Вітчизняної війни та бойові дії на території області в період з 22 червня по 2 липня 1941 року
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь на початку 2-ї світової війни » Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941

2.2.1. Оборона кордону на ділянці 90-го прикордонного загону. 2 ПК.

Вище вже розповідалось про дії бійців 7-ї застави в районі Суходол. До цього бою о 04.00 застава зайняла опорний пункт і о 05.30 вступила в бій з батальйонами 44-ї піхотної дивізії вермахту. Ще раніше почали бій з противником прикордонні наряди. Відразу після початку артилерійського нальоту зайняв вогневу позицію на березі Західного Бугу і протягом двох годин вів вогонь німцях, які намагались переправитись через річку розрахунок станкового кулемету у складі заступника політрука застави сержанта Василя Васильовича Петрова та прикордонників І.П.Миршавого та Савіна. Міняючи вогневі позиції, спритно ухиляючись від мінометного вогню ворога розрахунок кулемета поклав до батальйону ворогів. Після важкого поранення у живіт червоноармійця Савіна Петров наказав Миршавому евакуювати пораненого на заставу.

 

Начальник 7-ї  прикордонної застави М.Д.Репенко

На самій же заставі прикордонники відбивали одну атаку за іншою. Після сильного артилерійського нальоту німцям вдалось обійти заставу з флангів. Групи піхоти просочились в село Цуцнів. Щоб стримати ворога і не дати йому оточити опорний пункт Репенко прийняв рішення контратакувати противника. В ході короткотривалої вогневої, а згодом і рукопашної сутички прикордонники відкинули німців назад.

Близько 08.00 начальник застави лейтенант Мирон Дмитрович Репенко отримав наказ від коменданта ділянки на відхід в район села Бортнів. У цей час з правого флангу заставу атакувала рота противника. Начальник застави наказав командиру відділення сержанту Підгайному прикрити відхід застави, а сам із заставою змінив напрям і вивів її з-під флангового удару. Кулеметний розрахунок І.А.Підгайного загинув, але завдання своє виконав, знищивши до 50 німців.

Наказ про відхід через зв’язкового було передано і Петрову. Проте, поранений в ногу сержант добровільно залишився прикривати відхід застави у тил, відбив ще не одну атаку. Прикордонники на чолі з М.Репенком ще деякий час ( приблизно д 1.00 22.06.41) чули, як стукотись на заставі кулемет. Коли осколком мінометної міни був пошкоджений кулемет, Василь Васильович гранатою підірвав себе і гітлерівців, які оточили окоп. 5 годин відважний прикордонник стримував німців, понад 30 ворожих солдат знищив його кулемет. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року Василю Петрову було присвоєне звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

 

Василь Васильович Петров, заступник політрука 7-ї ПЗ 90-го ПрЗ

Недовге, але яскраве життя прожив герой. Народився Василь 21 січня 1920 року в місті Малоярославець Калузької губернії в родині залізничника. Закінчив семилітку, фабрично – заводське училище де отримав професію токаря. По закінченні ФЗУ працював в депо станції Малоярославець. У 1938 році Василя Васильовича призвали на строкову військову службу. Після закінчення курсів заступників політруків отримав припис для проходження подальшої служби на 7-му ПЗ 90-го ПрЗ Львівського прикордонного округу. Згодом про свого підлеглого колишній начальник 7-ї прикордонної застави Мирон Дмитрович Репенко відгукувався: „Завжди веселий і товариський, Василь став душею колективу. В години відпочинку був у центрі уваги всього особового складу застави. Він умів грати на багатьох музичних інструментах, гарно танцював, співав. Навколо нього гуртувались співаки, читці, танцюристи. Із них він створив колектив художньої самодіяльності, який з успіхом виступав і в прикордонних селах. Усім своїм життям Петров був підготовлений до подвигу. Вольовий, холоднокровний і метикуватий, він відмінно ніс службу, відмінно стріляв із усіх видів стрілецької зброї. Це був прикордонник, на якого рівнялись усі воїни застави. А політруку Т.А.Мещерякову і мені він був вірним помічником в багатьох справах.” Подвиг росіянина Петрова пам’ятають і на малій батьківщині (в рідному депо молоді робітники щодня проходять повз бюст героя, вулиця на якій жив Василь з батьками носить його ім’я) і на Волині – село Цуцнів перейменовано в Петрово, іменем героя була названа застава на якій він служив.

 

Естафета поколінь. Мітинг біля могили В.В.Петрова, 1982 р.

Відважно бились з ворогом і прикордонники 8-ї застави (с.Михале, нині с. Іванове Іваничівського району) під командуванням старшого лейтенанта В.І.Коваленка.

Ще о 24.00 21 червня лейтенант Коваленко отримав від коменданта ділянки розпорядження посилити охорону кордону, здійснювати перевірку контрольно – слідової смуги щогодини, при переході через лінію кордону озброєних груп обстрілювати їх і не давати змоги заглибитись на радянську територію. Начальником застави на виконання наказу з комендатури були вислані додаткові наряди та дозори для перевірки КСП. О 00.30 22 червня лейтенант Коваленко разом з командиром відділення сержантом Романцьом та червоноармійцем Садуєвим вирушив на перевірку несення служби нарядами. О 03.30 Коваленко повернувся на заставу, а о 03.45 черговий застави Кірейцев доповів про обстріл німцями одного з прикордонних нарядів. НЗ віддав розпорядження підняти заставу, а сам направився для доповіді до телефону. У цей час на заставу впали перші німецькі снаряди.

Відразу після початку обстрілу начальник застави віддав наказ про відкликання нарядів з лінії кордону та зайняття опорного пункту. Частина прикордонників зайняла оборонні споруди на правому березі Бугу навпроти броду через річку. О 04.30 були вислані кінні зв’язкові на сусідні застави та в комендатуру. Зв’язкові, направлені в комендатуру назад не повернулись. Посильний, висланий до 7-ї застави повернувся близько 06.30 і доповів, що 7-ма застава розбита, поблизу приміщення застави нікого немає. Згодом прибув і посильний, направлений в район 9-ї застави, який доповів, що на „дев’ятці” був бій, чути стрілянину зі сторони с.Кречів, група прикордонників 9-ї застави з боєм відійшла в тил ділянки. Для чергування в сільській раді Лежниця начальником застави було вислано червоноармійця Радуєва ( в повоєнних спогадах Коваленко вказав прізвище іншого прикордонника – сержанта Кірейцева). Крім того начальником 8-ї застави було налагоджено зв’язок зі штабом загону через підрозділ укріпленого району.

Понад три години вели бій з ворогом прикордонники і не допустили його переправи через Західний Буг. На берегах річки залишилось лежати трупи майже роти противника. Особливо дошкульних втрат ворогу завдавав розрахунок кулемета під командуванням старшини Петра Тихоновича Кисельова. Постійно маневруючи, змінюючи вогневі позиції кулеметники підпускали гітлерівців на мінімальну відстань, а потім розстрілювали впритул. Тільки при першій спробі форсувати Буг було вбито понад півтори десятка гітлерівців. У відповідь німці відкрили шквальний вогонь з протилежного берега річки. Кисельов перехитрив ворога. Спочатку він переповз на іншу позицію, а коли гітлерівці наблизились на 50 метрів знову ліг за кулемет і відкрив вогонь. Ще з десятків німців залишитись лежати на волинській землі. Кулемет відважного старшини змовк лише коли німці відійшли, втративши надію переправитись у цьому місці. За долю свого підлеглого злякався начальник застави. Коли лейтенант Коваленко наближався до окопу він вже готовий був побачити найгірше – натомість йог зустрів сяючою посмішкою старшина застави.

 

Старшина 8-ї ПЗ старший сержант  П.Т.Кисельов

Тим часом німці вирішили переправитись в іншому місці, на південний захід від застави. На 08.00 до роти піхоти зосередилось на околиці лісу на відстані до 800 м від опорного пункту застави. Про скупчення німців начальник застави доповів командирам пульбату і стрілецького батальйону, які займали позиції неподалік від кордону. Тільки гітлерівці зібрались піднятись в атаку як їх накрили вогнем прикордонники і бійці 20-го пульбату. О 14.00 через Садуєва (Кірейцева), який продовжував чергувати в сільській раді, комендант ділянки передав розпорядження про виклик для телефонного зв’язку начальника застави. Лейтенант Коваленко залишив старшим на заставі свого помічника молодшого лейтенанта Сидоренка, а сам пішов в село Лижниця. Комендантом було віддано наказ про відхід застави в район с. Бортнів і передачу ділянки застави підрозділу укріпленого району. У доповідній записці старшого лейтенанта Коваленка від 24 червня зазначено (мовою оригіналу): „...Сдал по акту участок линии границы частям Красной Армии, погрузил боеприпасы на автомашину и имущество на 30 подвод, взял секретные документы и с личным составом заставы в 15.00 выехал в с. Бортнув, где в 20.00 22 июня присоединился к коменданту…». О 20.00 начальник застави старший лейтенант Коваленко доповів начальнику штабу 2-ї комендатури Панкратову, який віддав розпорядження зайняти бойові позиції на західних скатах висоти поблизу Бортніва.

 Дії об’єднаних сил комендатури.

 Близько 22.00 22 червня німецька далекобійна артилерія обстріляла позиції прикордонників. У результаті обстрілу декілька прикордонників були поранені. О 08.00 23 червня комендант ділянки капітан Говоров викликав до себе середній командний склад і віддав усне розпорядження – наступати у напрямку на с. Янів ( за даними розвідки зосередилось до німецького піхотного батальйону), вибити німців з села і закріпитись на рубежі західніше його. Зав’язався важкий бій, який продовжувався понад 4 години. У ході бою на допомогу прикордонникам прибула стрілецька рота 87-ї стрілецької дивізії. В ході наступу на Янів відзначились старшина застави старший сержант Кисельов, кулеметник Тюкалов. Німці втратили вбитими до 125 чоловік, 30 мотоциклів, 3 танки. Втрати прикордонників склал6 чоловік вбитими, 13 пораненими. Поранені були направлені до Володимира-Волинського.

 Надвечір 23 червня прикордонники отримали наказ про відхід у напрямку на Володимир. В 5-6 кілометрах до міста об’єднані сили комендатури з’єднались з 283 сп 87-ї сд Червоної Армії. Уранці 24 червня в районі села Зимно радянські піхотинці і прикордонники пішли в атаку. Метою наступаючих підрозділів був вихід на автодорогу Володимир-Луцьк та закріплення на цьому рубежі. Атакуючі шеренги зведеного загону пройшли вперед 500-600 метрів і тут, на відстані 300-400 метрів від дороги на них обрушився шквал артилерійського вогню. З неба на радянські підрозділи смертоносним металом стали сипати німецькі літаки. Вогнем німецької авіації було розгромлено артдивізіон. Тим не менше бій продовжувався протягом 3-4 годин. В бою знову відзначився старшина 8-ї застави старший сержант Кисельов, який з ручного кулемета знищив до 20 гітлерівців, які засіли на дахах у Зимному, сержант Кірейцев, червоноармійці Зайцев, Леденєв та інші. У цьому ж бою без вісти пропали комендант ділянки Говоров ( у доповідній записці Коваленка чомусь прізвище Вдовін) та його заступник капітан Борисов, прикордонники бачили як впав мертвим начальник штабу комендатури Панкратов.

Після загибелі керівництва комендатури командування прикордонниками прийняв старший лейтенант Коваленко. Уцілілі бійці приєднались до однієї з частин 87-ї стрілецької дивізії, яка займала оборону на височинах  в 7 км на схід від Володимира-Волинського. Так як Луцька траса вже була перекрита німецькими танковими і механізованими частинами, прикордонники разом з червоноармійцями стали пробиратись лісами у напрямку на Ковель, де  27 червня з’єднались з групою старшого помічника начальника 2-го відділення штабу прикордонного загону старшого лейтенанта П.Панева. 

В.І.Коваленко до серпня 1941 року виконував обов’язки начальника застави (загороджувальної). У серпні  був направлений на лікування до госпіталю. Після одужання отримав призначення до 97-го прикордонного загону (полку). Наприкінці 1941 року  у складі групи з 20 офіцерів був направлений до складу 13-ї дивізії військ НКВС і отримав призначення на посаду командира 2-ї роти 227-го полку. У травні 1944 року був відкликаний з фронту і направлений в розпорядження штабу Молдавського прикордонного округу. Служив на посадах начальника штабу прикордонної комендатури Єдинський і Сімферопольський прикордонні загони). Службу закінчив у 1954 році на посаді заступника начальника  ОКПП „Одеса”. Після звільнення в запас майор Коваленко проживав в Одесі, працював у 110-му загоні ВОХР.

Категорія: Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 | Додав: voenkom (12.03.2011) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 1339 | Теги: Кречів, 2 ПК, Петров, Репенко, 90 ПрЗ, Іванове, Мрозовичі, Коваленко, Михале, 7 ПЗ | Рейтинг: 5.0/10
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: