Але повернімось до дій угрупування Орлика – Рюккеманна.

На 22 вересня  угрупування являло собою потужну військову силу, яка могла вести бойові дії і як з’єднання регулярної армії і як партизанське формування. В управлінні унрупування генералу бригади Орлику – Рюккеманну допомагали його заступни полковник Людвік Біттнер (Ludwik Bittner), начальник штабу КОП майор Люциан Гавронський (Lucjan Gawroński.) Медичну службу очолив полковник, доктор медицини Владислав Маркевич (Władysław Markiewicz).

Людвік Біттнер, у вересні 1939 р. начальник штабу КОП

У складі з’днання найбільш сильним і загартованим в боях без сумніву був полк КОП „Сарни” під командуванням підполковника Никодима Суліка. До складу полку входили чотири батальйони КОП "Сарни" – фортечний (mjr Bronisław Brzozowski), "Малинськ" - фортечний (mjr Piotr Frankowski) "Рокитне" (mjr Jan Wojciechowski), "Березне” (mjr Antoni Żurowski)  , рота  PW "Sarny" під командуванням капітана Матолського (kpt. Władysław Matolski) та ескадрон кавалерії "Бистричі"(rtm. Wiktor Jakubowski). Мали досвід бойових дій з радянськими частинами також  підрозділи бригади КОП „Полісся” (командир полковник  Тадеуш Ружицький – Колодейчук) - батальйони „Людвіково” (kpt. Andrzej Szumliński), „Сенкевичі” (ppłk Jan Dyszkiewicz), „Давид – городок”(mjr Jacek Tomaszewski), саперної роти „Столін”; батальйон КОП Клецьк” під командуванням капітана Станіслава Звойчука та командира полку КОП „Снов” полковника Яцека Юра. Хай не великий, але також мали досвід боїв з Червоною армією батальйон 76-го пп під командуванням майора Йозефа Балцерзака (mjr Józef Balcerzak), зведений підрозділ оперативної групи „Гродно” під командуванням підполковника резерву Едварда Чорного (płk w st. spocz. Edward Czerny), фортечний батальйон „Осовець” майора Антонія Корпала (mjr Antoni Korpal), фортечна рота „Тишиця” майора Люсіана Гротта (mjr Lucjan Grott) та зведений батальйон з моряків Пінської військової флотилії  під командуванням капітана артилерії Богуслава Рутинського (Bogusław Rutyński). За іншими дними батальйон моряків управлявся відразу трьома командирами, вже згаданим Рутинським, а також  заступником командира флотилії капітан-лейтенантом Генріком Ейблом (kmdr. por. Henryk Eibel) та  бувшим командром монітора „Вільно”капітаном Едмундом Ядковським (kpt. mar. Edmund Jodkowski). До бойових підрозділів, які відважно бились і з німецькими і червоними окупантами сіливо можна додати ще два підрозділи, які щоправда залишились без своїх грізних бойових машин, але готові вже як піхотинці битись з ворогами далі – екіпажі бронепоїздів 51-го „Перший маршалек”  під командуванням капітана Здіслава Рокосовського та №54 „Грізний” під командуванням Йозефа Кулеші (Jуzef Kulesza).

РР-54 „Грізний”

Бронепоїзд „Грізний” «Grozny» як і його побратим „Перший маршалек” такод потрапив до польського війська під час радянсько-польської війни 1919-1920 рр.  У червні 1919 року на станції Ківерці польськими військами було захоплено червону бронеплощадку  , яку згодом використовували в боях за Рівне і Дубно під назвою «Groźny-szeroki». У серпні імпровізований бронепотяг отримав порядковий номер 22. На початку двадцятого року польські війська захопили в боях ще дві радянські бронеплощадки - «Комунар» ( в районі Олевська) і „Карл Лібкнехт”.  Трофейні бронемайданчики поляками були використані весною і влітку 1920 року в боях на Волинському фронті, відбивав атаки Червоної Армії під Києвом. Разом з відступаючими польськими військами дійшов до Варшави, а потім назад, переслідуючи розбиті червоні частини. Приблизно у жовтні 1920 року усі ці бронеплощадки були з’єднані у єдиний бронепоїзд під навою „Грізний”. Після війни бронепоїзд пройшов декілька модернізацій, поміняв локомотив. Нову війну у вересні 1939 року команда «Грізного» зустріла у складі армії «Краків». Вже 1 вересня бронепоїзд, патрулюючи залізничну лінію, вступив у бій з передовими частинами 8-ої піхотної дивізії Вермахту. Цього ж дня команда РР-54 пережила першу атаку повітряного супротивника, але зуміла уникнути великих неприємностей. 2-го вересня бронепоїзд підтримував артилерійським вогнем атаки польської піхоти зі складу 73-го і 75-го піхотних полків, яка намагалась безуспішно контратакувати. Як і РР-51 „Грозний” вде у перші дні війни втратив свого командира капітана Рубчицького, який в бронедрезині здійснював розвідку. Виконання обов’язків командира взяв на себе капітан Кулеша. 3-4 вересня бронепоїзд діяв як рухома артилерійська батарея підтримки піхоти. День 7 вересня став фатальним для «Грізного». У районі Тачнова німцями було підірвано міст через річку Дунаєць, і бронепоїзд опинився в пастці - дорога до відступу була відрізана. Командир, оцінивши обстановку, наказав в міру можливостей пошкодити бронепоїзд. Після цього екіпаж, забравши кулемети відійшов на схід. Частина екіпажу приєдналась до екіпажу „Першого маршалка”, а частина увійшла до складу ОГ „Полісся”. Як і РР-51 згодом німці відремонтували „Грізний” і використали його бронеплощадки для своїх панерних поїздів Panzer Zug № 21 і Panzer Zug № 22.

Panzer Zug № 21

Найгрізнішою вогневою силою угрупування КОП була артилерія, до складу якої були включені збірний артилерійський дивізіон (батарея 75 мм гармат і батарея 100 мм гаубиць) під командуванням майора запасу Стефана Черника (mjr w st. pocz. Stefan Czernik)  і 7-ма рота  фортечної артилерії під командуванням капітана Рудольфа Шрайберта (kpt. Rudolf Schreiber). Був готовий до неведення переправ у цій лісисто-болотистій місцевості, розмінування проходів та виконання інших заходів інженерного забезпечення саперний батальйон під командуванням майора Станіслава Чеховського (mjr Marian Czeżowski).

Крім цього до складу імпровізованої групи КОП входили польські поліцейські з Стоолінщини, Пінщини, Рівненщини, Волині, військові жандарми і працівники військових комендатур, представники сторожі лісової а також добровольці з числа місцевих жителів – поляків. Згодом у район зосередження прибули залишки Пінського гарнізону (моряки, залізничники, поліцаї, жандарми) під командуванням комендора Моргенштерна, які 20 вересня залишили Пінськ, спалили за собою мости, здійснили марш через Невель і на вечір 21 вересня  прибули в район Морочного. Цей строкатий підрозділ був розподілений між підрозділами КОП.

Усього в групі налічувалось близько 8 700 чоловік, в тому числі до 300 офіцерів.

Приєднались до угрупування також моряки моніторів і катерів Пінської флотилії, які ще 23 вересня відбивались від радянської авіації на північ від Каменя-Каширського. Червонозоряні бомбардувальники і винищувачі декілька разів атакували кораблі флотилії. 100мм гаубиці і 76мм гармати моніторів, 37мм гармати бронекатерів не здатні були боротись з авіацією, зенітні гармати типу Бофорс були відсутні, то ж польські моряки відбивались за допомогою кулеметів і гвинтівок. Один з радянських літаків був підбитий. Хоча повітряні атаки й не нанесли серйозних пошкоджень корблям флотилії, але рухатись їм було вже нікуди. Декілька кораблів  було затоплено, інші були залишені на берегах Прип’яті, а екіпажі вже в пішому порядку продовжували воювати з ЧА і німцями.

Катери Пінської флотилії

Уже в районі зосередження стало відомо про зайняття підрозділами 45-ї стрілецької дивізії Ковеля, то ж необхідно були внести в корективи до плану ухваленого в Любешові 19 вересня. Відстань між довома польськими угрупуваннями складала до 70 кілометрів і на з’єднання треба було вирушати якнайскоріше.

У ніч з 22 на 23 вересня підпорядковані Рюккеманну підрозділи отримали наказ, за яким були визначені нові маршрути руху. У напрямку Любешів-Видерта (північний маршрут) повинна була рухатись бригада "Полісся", одночасно прикриваючи правий фланг угрупування. На Угринище - Озерко висувались підрозділи полку "Сарни"(центральний маршрут. На Маневичі – Рудки - Гуту (південний маршрут) повинне було рухатися угрупування "Малинськ" під загальним командуванням Едварда Чорного. Першим районом збору усіх сил було визначено район Каменя – Каширського куди підрозділи буповинні були прибути не пізніше 25 вересня. Звідти польське угрупування мало далі вирушити в напрямок на Влодаву.

Тим часов 23 версня війська Пінічної АГ отримали наказ про наступ у західному напрямку. В небо піднялись сотні літаків, які становили найбільшу загрозу для відступаючих частин КОП.

Оперативне зведення радянського командування за 22, 23 вересня 1939 року

Якщо ще 23 вересня марші колон угрупування КОП Рюккеманна завдяки руху по мало заселеній, лісисто-болотистій місцевості пройшли без боєсутичок з радянськими підрозділами. , то вже 24 вересня  ескадрилії „сталінських соколів” атакували поляків в районах сіл Деревне, Пнівне і Городок.

Так, у результаті атаки радянських літаків СБ  в районі села Городок, що неподалік Маневичів,  було частково знищено і розсіяно  підрозділи 135-го полку піхоти резерву під командуванням підполковника Тадеуша Тобачинського. Полк з району Деражного більш – менш безпечно дістався Маневиччини і прямував на з’єднання з основними силами генерала Орлика – Рюккеманна.

Згодом, командир 3-го батальйону цього полку капітан Ян Конопка (Jan Konopka), згадував: "...До полудня 24 вересня  полк дійшов в район Маневич. 1-й батальйон затримався в лісі біля містечка Городок, що в 6 кілометрах від Маневич. 2 батальйон був в містечку Городок ,а  мій,третій, пройшов  містечко і знаходився на відкритій рівнині в марші до фільварку Глибоке, де чекав обід. У цей момент відбувся небачено сильний наліт на позбавлені всякого прикриття 2-й і 3-й батальйони. Група приблизно з 40 літаків впродовж півгодини безкарно бомбила і розстрілювала 2 батальйон, який був на постої,  і 3-й, який знаходився  на відкритій місцевості. Другий і третій батальйони були розбиті, зазнавши дуже сильних втрат в людях і спорядженні, загинули майже всі коні. До півночі залишки батальйону зібрались в лісі в районі фільварку Глибоке і ми збирали поранених. Таких набралось близько 130 чоловік, нам нічого не залишалось як залишити їхі під опікою лікарів до підходу радянських військ...”

Про ще один випадок полювання „сталінських соколів”  можна знайти у спогадах командира батальйону КОП „Березне” майора Антонія Журовського: "Один з літаків ворога, мабуть розвідник, чітко прямує у бік розташування батальйону. Виконуючи невеликі заходи по кругу, зближується з нами все нижче і нижче, мабуть щось помітив. Тихо ховаємось в кущах, не стріляємо. Сонце було вже високо, коли літак щось побачив і попрямував прямо на розташування протитанкових гармат і почав стріляти з бортових кулеметів. Віраж, вихід літака з піке і знову захід.. Зацепившись за ціль, пілот хоче якісно виконати своє завдання. При нальоті так "душить" машину, знижуючись буквально до декількох метрів над землею, летить  буквально по краю чагарників в яких знаходитися протитанкова гармата... Тим часом розрахунок гармати не розбігається, зберігає спокій. Навідник сильніше притулюється до замку і вдивляється в окуляр прицілу, швидко крутить маховиками наведення. Лафет гармати піднімається до максимального кута піднесення, лінія перетину в прицілі співпадає з силуетом двигуна літака. ще одна мінімальна поправка і ... рух руки на спуску. Гуркіт на землі і блискавки в повітрі. З тріском і гуркотом падають на землю уламки того що секунду тому було літаком."

Антоній Журовський, у вересні 1939 р. командир батальйону КОП „Березне”

Якщо опис бою протитанкової гармати і літака справді відповідає дійсності, то це був перший і напевно єдиний за  другу світову випадок знищення літака з протитанкової гармати у повітрі. Командир дивізіону і навідник були нагороджені  Бойовим Хрестом (Krzyzem Walecznych).

Біля 08.00 24 вересня радянські літаки завдали декількох ударів по колоні полку „Сарни” в районі села Пнівне. Польські кулемети мовчали – боєприпасів було обмаль, а вогонь гвинтівок був малоефективним. Після декількох нальотів літаки розвернулися і полетіли в район села Деревок (близько 5 км. від Пнівного) де біля 10.00 нанесли бомбовий удар по одній з колон бригади КОП "Полісся". У ході нальоту за одними даними  загинуло 13 солдатів, близько 20 було поранено, за спогадами Володимира Маршалка таких було значно більше: „... Несподівано чуємо гул підлітаючих літаків і ось із за лісу з’єявляються ворожі машини. На дорозі між лісовими масивами почсинається справжнєпекло. Колона моментально розпадається..Люди біжать до лісу. Коні як здичавіли, перевертають вози. Бачимо як падають поранені осколками і люди, і коні. Маса землі злітає в повітря то тут то там. Наші карабіни обстрілюють літаки. Але їм все одно...Нарешті наліт завершився. Вид страхітливий. Знашої колони залишилося ох як небагато. Ніздрі забиває запах тротилу, сморід паленного м'яса і запах крові. До вечора збираємо поранених і убитих. Близько 100 убитих поховали біля невеликого села Деревно. А близько близько 300 було поранених...”

Біля полудня в небі над польською колоною з’вилось ще три радянські винищувачі. Скоріше за все завданням підотів було виявлення напрямку руху польської колони, вони летіли на досить значній висоті. Тим не менше одному з польських кулеметників вдалось підбити один з літаків.

У радянських зведеннях про ці нальоти авіації повідомлялось наступниим чином: „.Нанесли удар по польській дивізії в р-ні 10-15 км на південний схід від н.п..Камінь-Каширський ..Бомбили з горизонтального польоту і з пікірування. Піхоту, обози і автомашини обстрілювали з кулеметів. Поляки у відповідь вогнем з кулемета підбили літак комісара полку...”

Після цих нальотів командування усіх тактичних груп прийняло рішення про пересування виключно вночі .а вдень розташовувалось на відпочинок, зайнявши кругову оборону і виставивши надійне бойове охоронення. Це звичайно, затримувало темп маршу, зте було набагото безпечніше.

А радянські війська все вишими темпами просувались на захід.

О 00.30 24 вересня розвідувальний батальйон 45-ої стрілецької дивізії вступив в Любомль. Місцеве населення розповіло представникам радянського командування, що 20 вересня до міста увійшли німецькі війська, які роззброїли польський гарнізон. Частину зброї німця вивезли, а частину роздали місцевим для організації міліції. Німцями ж були вивезені пальне, запаси продовольства та іншого майна, що знаходилось на польських складах. 21 вересня німці покинули Любомль, а наступного дня група польських жандармів, поліцаїв та військових  увійшла до міста. Створений загін „народної міліції”, який намагався вчинити опір за декілька десятків хвилин був розбитий, загинуло сім „міліціонерів”. Близько 11.00 поляки на перегоні Любомль - Ягодин захопили залізничний ешелон і подаись в ньому на захід.

У такій ситуації немає нічого дивного, що прихід радянських військ справді був приходом визволителів. До наших днів дійшов вірш „Західна Україна до Великої радянської Росії”, складений  православним священником  Дмитром Павлюком з села Городно, що неподік від Любомля. Оскільки цей вірш є свідченням тієї епохи дозволю його викласти:

До тебе рідная Росія

Я простягаю руки,

Бо ти сестра моя й надія

Спаси мене од муки.

Ти, що позбулася недолі,

Шо скинула кайдани

Рятуй мене, верни з неволі

Лікуй смертельні рани.

Візьми мене до свого дому,

Дай в себе хоч куточок

Я не заваджу там нікому

Бо я — малий шматочок.

Прийми й діток моїх маленьких

Вони не мають дому.

Я їх не дам таких дрібненьких

Унаймити нікому!

Хай і вони зазнають долі,

Шо людям засвітила.

Хай не клянуть мене в неволі,

Що Польща породила.

А як приймеш ти нас до себе,

Як здійсниться надія,

Тоді й на смерть пійдем за тебе

Прийми же нас Росія .

РГВА.Ф. 40334. Оп. I. Спр. 278. Арк. 534. Цитується за Мельтюхов М.И. Советско-польские войны. Военно-политическое противостояние 1918-1939 гг. — М.: Вече, 2001 с. 364)

На жаль, не знав священник Дмитро  Павелко (Павлюк), яка насправі доля чекає його особисто, його сім’ю, його земляків і сотні тисяч інших жителів Західної України. Але це буде потім, а поки своїх визволителів жителі міст, містечок і сіл зустрічали урочистими арками, квітами, хлібом – сіллю.

Ось такі арки зустрічали війська „визволителів” обох армій у вересні 1939 року.

Зверніть увагу на наявність на арці „опізнавальних знаків” обох тоталітарних режимів

Зустріч червоноармійців

На південному фланзі війська Північної армійської групи з ранку 25 вересня стали переправлятись через Західний Буг і розпочали бойові дії проти польських військ на території сучасних Холмського і Грубешівського повітів Люблінського воєводства Польщі.

О 14.30 25 вересня 36-а танкова бригада вийшла до Хелма і атакувала польський гарнізон. Після бою, який продовжувався майже добу часина польського гарнізону покинули місто і відійшла в напрямку Красностава.  О 14.00 бригада комбрига Богомолова повністю опанувала столицею Данила Галицького. До полону потрапили біля  8 тисяч польських військовослужбовців. Серед захоплених трофеїв було  7 тисяч гвинтівок, 1 250 револьверів, 40 кулеметів, 10 гармат, 14 автомашин і 1,5 тис. коней. У Хелмі танкісти знаходились до 27 вересня де чекали вже вкотре підходу піхоти.  

Оперативне зведення радянського командування за 24,25 вересня 1939 року