19-й Олевський прикордонний загін мав свою славну бойову історію.
Свій родовід вів від декількох формувань Червоної
армії, з яких були виділені підрозділи для формування прикордонної охорони.
26 червня 1922 року на підставі наказу по 131-й
Таращанській бригаді 44-ї стрілецької дивізії із особового складу 391-го
Таращанського полку було сформовано окремий прикордонний батальйон, який 4
липня отримав порядковий номер 4-й. У січні 1932 року на базі 4 і 3-го окремих
прикордонних батальйонів 1-ї прикордонної дивізії було сформовано 1-й окремий
прикордонний батальйон Волгуб-прикордонного загону ВОДПУ, на який було
покладене завдання охорони кордону на залізничній вітці Олевськ-Сарни. У лютому
1932 року батальйон було переформовано і доручено охороняти іншу ділянку. 20
квітня 1923 року 1-й окремий
прикордонний батальйон на підставі наказу по військам Республіки №130 було
перейменовано в 17-й окремий прикордонний батальйон ОДПУ. На початку 1924 року
17-й і 19-й прикордонні батальйони було об’єднано і на їх базі створено 19-й
прикордонний загін з місцем дислокації управління загону в місті Олевськ.
Наприкінці року до загону прибули бійці, які закінчили навчальний батальйон
44-ї стрілецької дивізії. У вересні 1925 року при загоні було створено
маневрену групу чисельністю 100 чол. Наказом ДПУ СРСР від 09.12.1925 було
здійснено реорганізацію підрозділів загону. З 25 застав було утворено 20
штатною чисельністю по 32 чоловіки, які підпорядковувались 3-м прикордонним
комендатурам ( штатна чисельність управління ПК-26 чол. - 11 чол. комскладу, 15
червоноармійців). Штатна чисельність загону склала 947 чоловік, з них в
управлінні загону 105 чол., в ММГ – 100, управлінні комендатур – 81, заставах –
737). У 1932 році відповідно до постанови
Ради Праці і оборони СРС від 19.04.1932 і наказу ДПУ СРСР від 04.10.1932 №0316
було збільшено штатну чисельність загону – 1544 чол ( в т.ч. начскладу – 173
чол.) та введено ряд нових посад, зокрема начальник хімслужби, хімінструктор,
інструктор з моброботи, начальник клубу. Чисельність застав збільшилась до 22,
а кількість особового складу до 36 на 4-х заставах, а на 18 до 48. Святом для
бійців загону стало вручення Революційного червоного Прапора ЦВК СРСР 7 грудня
1927 року (грамота №39). З 10 березня 1933 року змінилась чисельність ман групи
– до 281 чол. за штатом. З 1936 року 19-й прикордонний загін охороняв ділянку
кордону в межах Олевського і Городницького районів тоді Київської області УРСР.
Напередодні 2-ї світової війни організаційно-штатна структура загону знову
змінилась до збільшення. На 17 вересня 1939 року штатна чисельність складала
1826 чол. До складу загону входило 5 комендатур, 25 лінійних застав, мангрупа.
До початку вересневих подій в активі
прикордонників загону була безліч затриманих порушників кордону, в першу чергу
агентів іноземних розвідок і націоналістичних організацій та знищення банд
формувань.Так у 1924 році було затримано 138 порушників кордону ( в
т.ч.шпигунів), у 1925 році прикордонниками було банд група Потапова-Динюка, яка
в районі Олевськ - Білокоровичі- Лушничі систематично грабувала громадян і
радянські установи, у 1926 було затримано 750 порушників і ліквідовані групи
Павла Новака і братів Кулішей, які колись належали до групи генерала Тютюнника.
В 1933-1936 роках особливо багато порушників було затримано в районі дислокації
10-ї застави. Прикордонники Тверезий П.А і Севєрцев П.О. були нагороджені
орденами, перший – Червоний Прапор, другий – Червоної Зірки. Всього у 1936 році
було затримано 59 порушників, з них 7 агентів іноземних розвідок
10 вересня 1939 року 19-й прикордонний загін було
передано в оперативне підпорядкування 15-го стрілецького корпусу ( знаходився
до 18 вересня). Перед прикордонниками було поставлене завдання – 17 вересня до
початку наступу частин корпусу одночасно „зняти польські стражниці”. Для
виконання поставленого завдання зі складу загону було виділено 2 групи. Першу,
яка діяла у складі 87-ї стрілецької дивізії очолив військовий комісар загону
батальйонний комісар Філіппов Михайло Іванович. Командирами підгруп були призначені
капітан Антонов, старші лейтенанти Попов, Гуленко*, лейтенант держбезпеки
Євсюков, старший політрук Чєбатарьов, лейтенант Грабчак**. До складу
другої групи, яка повинна була діяти у складі 60-ї стрілецької дивізії увійшли
капітан Шарамигін, старші лейтенанти Корженко, Олексо***, Подєрін, Булатов,
лейтенанти Кузнєцов, Альошин, молодші лейтенанти Дон, Бєлокопитов. Старшим
групи був призначений капітан Царственний.
Гуленко Петро Іванович, у вересні 1939 року лейтенант, начальник застави 
Грабчак Андрій
Михайлович, у вересні 1939 р. лейтенант, начальник застави 
Олексо (Алексо) Олександр Іванович, у вересні 1939 року старший лейтенант, начальник застави
Вибір офіцерського складу не був випадковим. В
основному це були коменданти 2 та 5 прикордонних комендатур на ділянках яких
відповідні дивізії повинні були перейти радянсько-польський кордон та
начальники відповідних прикордонних застав або їх заступники. Деяку частину
складали офіцери управління і штабу загону, зокрема розвідувального відділу. Та
й самі офіцери –прикордонники призначені
до складу груп вже до того відзначились при охороні кордону. Так, наприклад,
старший лейтенант Петро Іванович Гуленко (начальник 12-ї застави) 17 серпня
1938 року уміло організував дії прикордонних нарядів із затримання двох
особливо небезпечних озброєних диверсантів. Сам начальник застави, старшина
застави Михайло Мамонов та червоноармійці Олексій Лобанов, Івану Кузін
(провідник службової собаки) за вдалі дії були нагороджені іменними
годинниками. На сусідній – 11-й заставі при затриманні озброєної банди
контрабандистів відзначились прикордонники Гуляєв та Григор’єв, які 22.10.1938
року були нагороджені медалями „За відвагу”.
Прикордонники діяли швидко і рішуче. На 06.00 (за
московським часом) стражниці в смузі наступу дивізій було повністю знешкоджено.
В ході операції був вбитий 1 чол ( ком відділення Хитров) 2 важко поранені (
Павлов, Кисельов), легко поранені 7 чол. (лейтенант Грабчак*,
молодший лейтенант Єрьоменко, прикордонники Булисов, Варегін, Озорнов, Рагілін,
Альошин. На то місць поляки втратили вбитими 7 чоловік, 74 потрапили до полону
( в т.ч. 5 офіцерів).
Вересневі події 1939 і утворення згодом нового
кордону приблизили заключну крапку в існуванні загону. Ще радянські частини не
досягли майбутньої лінії кордону, а вже на підставі наказу НКС СРСР від 20
вересня 1939 року № 001121 на базі 19-го
Олевського прикордонного загону було сформовано 91-й прикордонний загін,
особовий склад, якого в жовтні 1939 року прибув у Рава-Руську і згодом героїчно
бився у перші дні Великої Вітчизняної війни як 91-й Рава-Руський прикордонний
загін. Після виділення 91-го ПрЗ, 19-й загін ще до1 вересня 1940 року зі значно
меншим штатом (780 чол.) ніс охорону на старій ділянці кордону, а згодом
комендатури і 24 прикордонні застави були передані 20-му Славутському
Червонопрапорному прикордонному загону.
Нові призначення отримав і керівний склад загону.
Коротка розповідь про цих людей, які вписали свої сторінки в історію прикордонних військ і органів
держбезпеки СРСР.
Начальник загону майор Савченко Сергій Романович пройшов
довгу і успішну кар’єру в прикордонних військах і органах держбезпеки СРСР.
Савченко
Сергій Романович,
у 1939 році
майор, начальник 19-го Олевського прикордонного загону
Народився у сім’ї селянина 1904 році в містечку Скадовськ Дніпровського повіту
Таврійської губернії. У 1917 році
закінчив 4 класи земського училища. Після смерті батьків у 1920 році в
влаштувався на роботу переписувачем, згодом сторожем, конторником. У
листопаді 1920 добровольцем подався до РСЧА і був призначений на посаду приймальника зерна у відділі продовольчого постачання 6-ї армії. Через рік, у листопаді 1921, отримав призначення до особливого відділу і
посаду оперативного уповноваженого Миколаївської губернської ЧК. Згодом був
переведений на службу до особливого відділу з охорони кордону Чорного та
Азовського морів Миколаївського губернського відділу ДПУ. В квітні 1923
повернувся до рідного Складовська, але вже в шкірянці і з маузером – на посаду
оперуповноваженого прикордонного пункту. З квітня по жовтень 1924 служив на
посаді помічника уповноваженого комендатури 26-го прикордонного загону (м.Очаків
Одеської губернії). Після закінчення Вищої прикордонної школи ОДПУ (10.1924 -
9.1925) до грудня 1925 року був
уповноваженим комендатури 25-го прикордонного загону (м.Тирасполь Молдавської
АРСР). Згодом, до лютого 1929 року був помічником коменданта 21-го
прикордонного загону по секретно-оперативної частині (м.Ямпіль Української РСР),
а до вересня 1931 – на аналогічній посаді у 22-му Волочиському прикордонному
загоні. З вересня 1931 по квітень 1934 навчався на курсах удосконалення
командного складу при Вищій прикордонній
школі ОДПУ. По закінченні навчання був призначений на посаду викладача
спеціального циклу, або як згодом у прикордонних військах називали – СД, 3-ї
школи прикордонної і внутрішньої охорони ОДПУ в Москві (нині Московський інститут
прикордонних військ ФСБ РФ). У червні 1933 року повернувся на Україну і отримав
посаду помічника інспектора Оперативного відділу Управління прикордонної
охорони і військ ДПУ при РНК - Управління прикордонної та внутрішньої охорони НКВС
Української РСР. З серпня 1936 по серпень 1937 - начальник відділення Оперативного відділу
Управління прикордонної та внутрішньої охорони НКВС Української РСР. У серпні
1937 року з оперативної роботи раптом перейшов на штабну – був призначений
начальником штабу 2-го прикордонного
загону НКВС (м. Рибниця Молдавської АРСР), а липні 1938 року майор Савченко був
призначений начальником 19-го прикордонного загону НКВС (м.Олевськ Житомирської
області). Після командування загоном і нетривалого виконання обов’язків
начальника 5-го відділу – заступника начальника управління прикордонних військ,
6 листопада вже полковник Савченко став начальником Управління НКВС по
Станіславській області. З 04.12.1939 по 03.10.1940 служив на посаді начальника
V-го відділу і одночасно виконував
обов’язки заступника начальника Управління прикордонних військ НКВС Української
РСР. У квітні 1941 чергове підвищення – на посаду заступника народного комісара
державної безпеки Української РСР. 12 серпня 1941 року майор державно безпеки
Савченко був призначений заступником народного комісара внутрішніх справ
Української РСР, а 7 травня 1943 комісар державної безпеки С.Р.Савченко став
наркомом (з введенням інституту міністерств – міністром) держбезпеки України і
перебував на цій посаді до 24 серпня 1949 року. 24.08.1949 генерал-лейтенант
Савченко Сергій Романович був призначений 1-м заступник голови Комітету
інформації при МЗС СРСР (цей орган об'єднував всі військові і політичні розвідувальні
органи країни, тому С. Р. Савченко фактично став керівником радянської розвідки).
З 02.11.1951 по 05.1.1953 - начальник I-го головного управління МДБ СРСР, 3.11.1951
по 11.3.1953 - заступник міністра
державної безпеки СРСР. Після смерті Сталіна стрімкий кар’єрний ріст
припинився, а потім пішов на спад. З 17.3 по 21.5.1953 - 1-й заступник
начальника II-го головного управління МВС СРСР, з 21.5 по 28.9.1953 - начальник
VII-го відділу II-го головного управління МВС. У вересні 1953 тимчасово
усувається з посад і переводиться в розпорядження МВС, а грудні 1953 отримує
далеко другорядну посаду - начальника Особливого відділу МВС - КДБ Управління
будівельних військ Будівництва № 508 (Московський район протиповітряної оборони)
У лютому 1955 року (наказ КДБ від 12 лютого 1955) генерал-лейтенанта Савченка
відправили на пенсію та ще й за службовою невідповідністю. Помер у 1966 році в
Москві.
Більш трагічно склалась доля військкома загону – батальйонного комісара Філіппова Михайла Івановича.
(1908 р.н., уродженець с. Нікітскоє Мединського району Калузької обл.) У
жовтні 1939 року був призначений військовим комісаром 95-го прикордонного
загону (м. Надвірна тоді Станіславської, а нині Івано-Франківської області). У
складі загону зустрів ворога на кордоні. Після перших боїв був переведений до
центрального апарату НКВС України, був заступником начальника 2-го відділення 4
відділу. Під Києвом потрапив в оточення. 12 грудня 1941 року був зарахований до
резерву НКВС УРСР, як такий, зо потрапив в оточення. 1 квітня 1942 року
виключений зі списків НКВС, як такий, що зник безвісті. Подальша доля не
відома.
Начальник штабу загону капітан Микола Прокопович Зубарєв як і його командир, після вересня 1939
здійснив стрімку кар’єру. У травні 1941 року був призначений начальником 91-го
Рава-Руського прикордонного загону, командування яким здав напередодні початку
Великої Вітчизняної в зв’язку з переведенням на посаду начальником 83-го
Малослободського прикордонного загону прикордонних військ НКВС Білоруської РСР.
Зі своїм загоном відступав на захід. В листопаді 1941 очолив сформований із
залишків загону 83-й прикордонний полк НКВС військ з охорони тилу, був
начальником військ з охорони тилу 22-ї та 29-ї армій Західного фронту. З жовтня
1943 року генерал-майор Зубарєв воював на посаді начальника управління військ
НКВС з охорони тилу Калінінського, з грудня 1943 1-го Прибалтійського, а жовтня
1944 1-го Українського фронту. По закінченні війни служив начальником
Управління прикордонних військ НКВС Сахалінського округу ( з жовтня 1945),
заступником начальника та начальником штабу – заступником начальника Управління
прикордонних військ МВС Закарпатського (
з грудня 1947) та начальником цього управління (з березня 1951 року). З серпня
1952 по листопад 1957 знаходився у закордонному відрядженні. Наказом КДБ при РМ
СРСР від 22.11.1957 був звільнений в запас за станом здоров’я.
Зубарєв Микола Прокопович, у вересні 1939 року капітан, начальник штабу 19-го ПрЗ
У смузі наступу з’єднань 8-го стрілецького корпусу
завдання зі знищення польських прикордонних стражниць виконували оперативні
групи, виділені від 20-го Славутського прикордонного загону.
20-й Червонопрапорний Славутський
прикордонний загін НКВС
також починав свою історію завдяки 44-й стрілецькій дивізії, точніше її 389-го
Богунського стрілецького полку.
14 червня 1922 року до складу 1-ї прикордонної
дивізії України зі складу 389-го Бо гунського стрілецького полку 44-ї сд було
виділено батальйон, який отримав найменування 2-й прикордонний батальйон. Штаб
батальйону було розміщено в міста Славута. 27 грудня 1922 року 28-й
прикордонний батальйон було реорганізовано в 4-й окремий прикордонний батальйон
ВОДПУ, 12 квітня 1923 року батальйон знову було перейменовано – в 18-й окремий
прикордонний батальйон ВОДПУ. 1 квітня 1924 року 18-й оприкб ОДПУ був злитий зі
Славутським прикордонним відділенням ДПУ і отримав найменування „Славутський
прикордонний загін ВОДПУ”. Наказом ОДПУ УРСР від 16.09.1325 р. №325 загін
отримав порядковий номер - 20. На той час загін охороняв ділянку українсько-польського
кордону протяжністю 150 км. У грудні 1927 року загону було вручене Революційний
Червоний Прапор і грамота за номером 40. З 14 лютого 1936 року загін був
нагороджений орденом Червоний Прапор (№465), а офіційною повною назвою стала
2-й Славутський Червонопрапорний прикордонний загін НКВС СРСР (оголошено
наказом НКС СРСР від 22.04.1936 №056). Перед початком вересневих подій в загоні
налічувалось 4 прикордонні комендатури і 21 прикордонна застава.
У період з січня 1935 по 17 вересня 1939 року
прикордонниками загону було затримано 489 порушників кордону, з них 65 агентів
іноземних розвідок. Тільки за 8 місяців 1939 р. було затримано 70/15 порушників
кордону. Тож заслуженою була і нагорода – 15 червня 1939 року комсомольська
організація загону „...за успіхи в бойовій і політичній підготовці та надійну
охорону державного кордону СРСР” була нагороджена перехідним прапором ЦК ЛКСМУ.
Перших полонених поляків бійці загону взяли ще до
офіційного початку Радянсько-Польської війни.13 вересня 1939 року біля 12.00 на
висоті до 1000 метрів на ділянці загону повітряний простір СРСР порушив
польський легкий бомбардувальник. При поверненні на польську територію в районі
дислокації 18-ї прикордонної застави „...організованим вогнем станкових, ручних
кулеметів і групи гвинтівок був збитий і приземлився в 300 метрах від
застави...” Згодом начальник застави капітан Бойко нарахував в літаку 9
пробоїн. Три льотчики екіпажу були заарештовані і відправлені до штабу загону.
Трофеями прикордонників стали три кулемети та документи військового характеру.
Обов’язки командиру загону у вересні 1939 року
виконував батальйонний комісар Шандрін
А.М., військкома загону батальйонний комісар Козлов П.А.., начальника штабу –
майор Зелік Євграф Ілліч. На жаль поки мені не вдалось встановити долі цих
прикордонних командирів. Лише відомо що обидва в жовтні 1939 року були
призначені на відповідні посади в 94-му прикордонному загоні, а майор Зелік 23
вересня 1939 року очолив 20-й прикордонний загін.
Як і його сусід 20-й ПрикЗ став засновником ще
однієї прикордонної частини – 94-го прикордонного загону ( з жовтня штаб загону
дислокувався в м. Сколє). На укомплектування 94-го прикордонного загону було
виділено 63% особового складу і 70% службових тварин. Особовий склад, який
залишився було переформовано за новими штатами, а 20-й ПрикЗ став охороняти
стару лінію кордону, або як її називали офіційно лінію прикордонних
загороджень. В листопаді 1939 року молоде поповнення, яке прибуло до загону з
Ленінградського і Калінінського військових округів (595 чол.) та частина
особового складу „старого” загону були передані на укомплектування 90-го, 92-го
і 94-го прикордонних загонів, в самому ж 20-мй загоні залишилось всього 37
чоловік особового складу. Після приєднання 19-го Олевського і 21-го
Ямпільського прикордонних загонів в серпні 1940 року 20-й прикордонний загін
складався з 12 комендатур, штатна чисельність складала 1583 чол., в т.ч.
начскладу – 279, молодших командирів – 171.
З початком Великої Вітчизняної війни загін, після
важких боїв у складі 11 комендатур відходив на Житомир. 12-та прикордонна
комендатура приєдналась до 22-го Волочиського прикордонного загону. Після боїв
за Житомир і Бердичів загін прибув до Києва і 14-15 липня 1941 року зайняв
оборону на підступах до столиці України. У серпні і першій половині вересня
бійці і командиру загону мужньо обороняли відведений рубіж по березі річки
Ірпінь. 17 вересня 1941 року прикордонники були відрізані від радянських військ
на північний захід від Києва. Майже увесь загін склав свої голови в боях у
ворожому оточенні, лише жменька бійців на чолі з політруком Варламовим вийшла з
оточення і через деякий час вийшла за лінію фронту.***
____________ * Гуленко П.І. продовжив службу у 98-му Любомльському прикордонному загоні. Станом на 22 червня 1941 року капітан Гуленко служив на посаді коменданта 3-ї прикордонної комендатури (с.Замлиння Любомльського району). 8-ма, 9-та та 10-та лінійна, 3-тя резервна застави комендатури стійко оборонялись на кордоні в перші дні війни, 3-тя резервна застава під командуванням Гуленка контратакувала гітлерівців в селі Висоцьк, згодом прикордонники під командуванням Гуленка оброняли підступи до м. Любомль. 07.07.1941 командир батальйону 98-го прикордонного полку капітан Гуленко пропав безвісти, згодом був звільнений з полону радянськими військами.
** Грабчак Андрій Михайлович – Герой
Радянського Союзу. В роки Великої Вітчизняної війни старший лейтенант Грабчак воював у складі 97-го Чернівецького ПрЗ, особливого
прикордонного батальйону 99-ї сд 12-ї армії. Під Уманню попав у полон, втік,
вийшов до своїх. За особистим рапортом був направлений в розпорядження УШПР.
17.01.1943 був закинутий з розвідувально
– диверсійною групою в тил противника на територію Житковичівського району
Поліської області БРСР, згодом вийшла на територію Олевського району, нині
Житомирської області для організації диверсій на залізниці. До листопада 1943
року загін Габчака (псевдонім „Буйний”) налічував до 1300 чол. і був
переформований в партизанське з’єднання. Формування Грабчака діяло на ділянках
Шепетівка-Бердичів, Шепетівка – Новоград-Волинський,
Житоми-Новоград-Волинський. У серпні 1944 влилось в ряди ЧА. З 1946 року майор
Грабчак А.М. – в запасі, жив у м. Черкаси. Детальніше - http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=2448
*** Олексо (Алексо) Олександр Іванович продовжив службу у 94-му прикордонному загоні. У перші дні війни капітан Олексо займався евакуацією сімей комскладу загону. Згодом приймав участь в боях штабу загону в районі Галича, Стрий, Сквири, Єлизаветівки, Попельні. З грудня 1941 року займав різні посади в частинах з охрони тилу військ Південно-Західного, Воронезького, 1-го Українського фронтів. З 1946 по 1960 рік проходив службу в сисемі ВВ МВС. Звільнений в запас у 1960 р. в званні підполковника. ***
Висловлюю подяку за наданий
матеріал з історії 19-го і 20-го прикордонних загонів музею державної прикордонної служби України і
особисто Олександру Филю і Миколі Гермашу. | 