Можна було б поставити крапку , але крапку тільки у цьому дослідженні. Бо крапка у „визвольному” поході обернулась багатьма знакми запитання у червні 1941. А відповідь на ці запитання все-таки слід, напевно, шукати у вересні 1939 в боях під Сарнами, Навозом, Шацьком.

Не дивлячись на широку пропагандистську роботу тверезо мислячі командири і бійці РСЧА та інтелігенція побачили у „визвольному поході” початок нової  світової війни. Про це можна судити за донесення особливих відділів та територіальних органів НКВС другої декади 1939:: "Договір з Німеччиною веде до війни. Укладання договору розв’язало руки Гітлеру для агресивних дій щодо країн західної Європи”, "Радянський Союз дав можливість розпочати  другу імперіалістичну  війну. Якщо б не уклали з Німеччиною договір, то вона побоялася б почати війну з Польщею. Війна почалася з благословення Радянського Союзу, який уклав договір з Німеччиною”, "... Німеччина – найлютіший наш ворог, а ми панькаємося з нею, договір укладаємо. Що на це скаже пролетаріат інших країн?” і т.д. ( РДВА. Ф. 9.Оп.39. Спр.70. Арк.187, .209. Ф.35084. Оп.1. Спр.188. Арк.165).

Відповідь на ці питання можна було б знайти у словах Сталіна керівництву Комінтерну, мов нам на руку коли дві фашистські держави (мається на увазі Німеччина і Польша) б’ються між собою, що приведе до їх ослаблення, а значить приблизить час початку світової революції. Ще виразніше сказав нарком оборони К.Є Врошилов при зустрічі з військовим аташе Франції генералом Паласом 23 вересня 1939 року: «Ми не могли чекати, поки німці розіб'ють польську армію і нападуть на нас, битимуть по частинах, а ви стоятимете на своєму кордоні і триматимете які-небудь 10 німецьких дивізій... Нам потрібний був плацдарм для зіткнення з противником, інакше ми не могли б допомогти вам...”

Щодо загальних підсумків Польської кампанії в рамках всього Українського фронту, то підсумки такі:

Загалом у війні на українській дільниці фронту було задіяно 26 стрілецьких та 7 кавалерійських дивізій, 10 танкових бриґад і 8 артполків Резерву головного командування (РГК).

За зведеннями частин на листопад 1939 р., війська УФ втратили 510 чол. вбитими, 76 зниклими безвісти (загалом 586 чол. безповоротних втрат), а також 1377 пораненими (за неповними даними).

Визнавалося, що значна кількість втрат припадала на недбалість та недисциплінованість: при панічній перестрілці, від необережного й невмілого користування трофейною зброєю тощо5.

У полон було взято 385 094 польських вояків (з них 30 ґенералів), в тому числі на долю Шепетівсько- Північної АГ- 5А приходилось . 190,5 тисяч польських вояків.

Війська фронту захопили величезну кількість трофейного майна: 1084 гармати і міномети, 285 814 карабінів та ґвинтівок, 135 903 977 набоїв, 42 490 кулеметів і гвинтівок, 65 танків, 8063 автомашини, 254 літаки, 5142 т паливно-мастильних матеріалів, 636 612 шт. речового майна (шинелі, білизна, черевики та ін.), 24 962 кг медикаментів, 4979 голів великої й малої рогатої худоби, тощо.

Радянські війська просунулися на 300–350 км від старого кордону, окупували територію площею 195 км2 із населенням у 13 млн. чол.

У цілому ж підсуики цієї війни досить добре проаналізовані в  статті Олександра Крикніцього „До питання про боєздатність РСЧА під час радянсько-польського збройного конфлікту у1939 р.”, яку дозволю собі частково процитувати.

Радянсько-польська війна виявила ряд суттєвих вад у системі організації та проведення мобілізації. Усіма частинами УФ явка приписного складу була визнана незадовільною, фактично вона була зірвана за термінами.

Причин цьому було дкілька, а саме головне, вони такими ж залишились і до червня 1941 року, тільки проявились у більших, страхітливих масштабах:

Щодо, власне, самих бойових дій, то командуючі арміями УФ зійшлися на думці, що дана кампанія більше була схожа на марш-маневр, оскільки Червона армія серйозного опору не зустрічала. Проте це не допомогло уникнути помилок.

Серйозні нарікання викликала проблема управління військами на полі бою. Зв’язок між частинами не мав стійкого та якісного характеру. Причиною тому були недоукомплектованість (до 50–60%) кінським складом і засобами зв’язку. Отримані від народного господарства вантажівки на 50% вимагали капітального ремонту.

Відмобілізування армійських частин зв’язку запізнилося на 7–8 днів, а окремі з них прибули до складу армій на момент закінчення війни. Укомплектовані вони були недостатньо підготовленим приписним складом. Проводів зв’язок не міг встигнути за швидким рухом частин, зв’язок літаками ускладню вався обстрілом своїх же військ, потужні радіостанції того часу на ходу не працювали. Не могли працювати й делеґати зв’язку, оскільки через відсутність реґулювальників на дорогах відбувалося повне закупорювання останніх, а згодом трофейні колони взагалі унеможливили організоване та швидке пересування військ.

Після закінчення війни С.К.Тимошенко відверто визнав, що штаби армій і навіть фронту виявилися не на висоті. Один облік трофеїв так заплутав цих «дрібних безініціативних чиновників», що в цю справу змушений був втрутитися ЦК партії. «Якщо взяти за основу, – продовжував далі С.К.Тимошенко, – документи штабів армій, надіслані в штаб фронту, то за ними не лише не можна зробити яких-небудь суттєвих висновків про дії тієї чи іншої армії, а й узагалі важко зрозуміти, що відбувалося... Усе це говорить про вузький рівень військових знань наших великих та маленьких начальників».

Серйозні  хиби було виявлено в керівництві  та  підготовці  РСЧА.  Зокрема,  організація штабної роботи не забезпечувала сталого управління: швидке просування військ частин і з’єднань, часта зміна дислокації командних пунктів постійно призводила до переривання зв’язку в ланках від полку до фронту. Відсутність  належної  взаємодії  між  різними  родами  військ, зокрема між  повітряними і наземними  призводила до  взаємних обстрілів  авіацією  власних  колон  військ  на  що останні також відповідали вогнем.

Бойові дії довели основні недоліки мішаної системи комплектування. Швидкоплинні навчальні збори не могли підготувати бійця, який був би навчений сучасному виду бою. Поява різноманітних видів зброї, техніки, механізмів неабияк ускладнила ведення бойових дій. Тепер командиру потрібен був не безграмотний колій, а боєць-знавець, який міг би володіти не лише рушницею й баґнетом, а й автоматом, станковим кулеметом, ґранатою, мінометом чи гарматою, користуватися радіостанцією та прокладати лінії зв’язку, водити машину, танк чи літак, умів би їх ремонтувати. Усе це потребувало тривалого навчання й закріплення знань на полігонах та маневрах, відточення дій до автоматизму. Навряд чи курси з риття окопів, одягання протигазів і політпропаґанди могли це дати. Тому зрозуміло, що такі частини мали лише теоретичні уявлення про злагодженість, взаємодію на полі бою різних родів військ, розвідку, про те, як витримувати удар ворога, організовано відступати, контратакувати й навіть відпочивати. При серйозних зіткненнях виявлялося, що радянські резервісти панікують, втрачають стрій, неорганізовано тікають.

Значні недоліки були в організації тилу  Танкові з’єднання вимушені були тривалий час стояти в очікуванні, доки їм підвезуть пальне.

І ще один неофіційний підсумок. Якщо читач уважно перечитав увесь матеріал, особливо біографічні довідки про командирів об’єднань і з’єднань РСЧА, то міг помітити. Усі радянські воєначальники, які приймали участь у Польському поході, за винятком хіба начальника штабу 5-ї армії полковника Трофименка, та командира 52-ї сд полковника Русіянова, у боях наступного етапу 2-ї світової – німецько-радянської війни, не проявили себе і до кінця своєї служби так і залишались у військових званнях, які отримали 4 червня 1940 року. Не хочу ображати пам’ять загиблого генерала Матикіна і інших офіцерів і солдат, але мабуть Господь Бог бачив усю несправедливість отого „визвольного” походу, який привів до розгортання найстрашнішої з воєн в історії людства.

Разом з тим, вступ Червоної Армії на територію Польської держави 17 вересня 1939 р. мав важливі наслідки для Української держави та української історії. Згідно з умовами секретного протоколу до радянсько-німецького договору про дружбу і кордон, укладеного 28 вересня 1939 р., західний рубіж СРСР на ділянці України був пересунутий від річки Збруч на Сян та Західний Буг. Західна Україна була включена до складу СРСР. У постанові Верховної Ради УРСР від 15 листопада 1939 р. цей акт визначався, як возз'єднання. Як справедливе вирішення проблеми західноукраїнських земель сприйняла його і переважна більшість українського народу. Як це дивно не звучить, але зважаючи на вище описані події та події літа 1940 року з приєднання Буковини та Бессарабії, Сталін і його команда зробили для українського державотворення і об’єднання майже всіх українських історичних земель в одне ціле більше ніж поборники української національної ідеї разом взяті.

Підсумовуючи з військо – історичної точки зору, хочу зазначити, що в радянсько-польській війні частини РСЧА виявили низьку боєздатність, висновки з чого не були зроблені після цієї кампанії. А приєднання нових земель лише погіршило обороноздатність країни напередодні німецько -радянської війни та підставило під удар величезну кількість військ.

Отож: 1939 породив 1941, недарма наш мудрий народ каже: „Що посієш, те й пожнеш”, а поодинокі могили командирів і червоноармійців, які загинули у вересні 1939 розрослись у десятки тисяч братських могил у 1941-1945 рр.

Пам’ятник загиблим червоноармійцям у 1939 році в м. Ковель. 

Кладовище Свято-Михайлівського храму.