22 липня 22-й механізований корпус отримав завдання у взаємодії з 45-ю і 228-ю стрілецькими дивізіями нанести удар в напрямку на Малин, оволодіти містом і до кінця 23 липня вийти на рубіж Модиль – Котівка. Саме під Малином бійці 41-го мотострілецького полку на кінець побачили своїх однодивізійників і повернулись до складу своєї рідної 41-ї тд.

41-ша танкова дивізія у складі 22 МК наступала у напрямку на північно – західну околицю Малина. Вже о 21.00 частини 22МК ( в т.ч. і 41-ша тд) разом з 45-ю сд вели бій за Малин, охоплюючи його з північного сходу. Просування в південному напрямку було зупинене противником. 6 діб точились запеклі бої за місто. 27 липня здавалось, що перемога вже близько, увечері передові підрозділи вийшли до центру Малина, але повністю очистити райцентр від підрозділів 262-ї піхотної дивізії так і не вдалось. Німці, посиливши своє угрупування 98-ю і 113-ю піхотними дивізіями о 07.00 31 липня після сильної артилерійської підготовки і ударів авіації перейшли у наступ з Малинського плацдарму в напрямку на Пирушки і Головки і відтіснили радянські частини на 6-8 км на північ від Малина. Залишки 41-ї тд, перемішавшись з іншими частинами 22-го МК і 45-ї сд на 16.00 31.07 відійшли,  в район с. Лумля. У цьому районі танкісти стримували натиск переважаючих сил противника протягом 1 і 2 серпня. 2-3 серпня 41-ша тд у складі 22 МК приймала участь у невдалому контрударів військ 5-ї армії, проте вимушена була разом з залишками 19-ї тд з боями відійти на рубіж Рутвянка, Старі Вороб’ї де зайняла оборону.

Обстановка після невдалого контрудару була майже катастрофічною. Особливо запеклі бої точились в районі сіл Старі та Нові Вороб’ї. На узліссі між цими двома селами оборону тримали 16 радянських бійців, 5 з яких були поранені. Танкісти відбили дві атаки ворожої піхоти, коли з лівого флангу на їхні позиції посунулись 9 німецьких танків, а за ними до роти піхоти. Проти броньованих машин у радянських бійців було лише 7, знятих з танків кулеметів ДТ, 15 протитанкових гранат та пляшки з „коктейлем Молотова”. Після поранення командира взводу командування невеликим підрозділом прийняв сержант В.С.Залізський. Сержант наказав кулеметникам розосередитись по позиції і бути готовими відрізати піхоту від танків, а сам з чотирма бійцями озброївся гранатами і пляшками з запалювальною сумішшю. Підпустивши танки на відстань кидку гранати  Василь Залізський подав команду кулеметникам відкрити вогонь по піхоті і першим метнув гранату до найближчого танку. Від перших гранат і пляшок загорілись три перші машини з хрестами, згодом від влучного попадання вибухнули ще дві. Танки поволі стали відповзати назад. Сержант Залізський навздогін жбурнув одну за одною дві пляшки з запалювальною сумішшю, а за ними зв’язку гранат. Запалала ще одна ворожа машина. Залишивши на полі бою 6 танків і понад 50 трупів німців відкотились назад. По закінченні бою на позиції залишилось лише 4 бійців. Поранені у супроводі зв’язкового були відправлені в тил. Надвечір на зміну танкістам прибув невеликий червоноармійський підрозділ. Рухаючись до свої частини четвірка відважних зіткнулась з німецькими розвідниками. Знищивши трьох і вбивши одного ворога, танкісти відбили німецького „Язика” – майора, якого гітлерівці захопили в полон. Усі бійці, які брали участь в бою були представлені до нагородження орденами Червоного Прапора, але так їх і не отримали – штабна машина, яка везла нагородні документи потрапила під вогонь німецького літака і згоріла.

Залізський Василь Самсонович

В районі села Старі Вороб’ї солдатами 8-ї мср було захоплено „язика”. Великим ж було здивування німецького вояка, який взнав, що його в полон взяли солдати 41-го мотострілецького полку, який його дивізія нібито повністю розгромила в районі Любомля і с. Шайно на Волині наприкінці червня 1941 року.

Увечері 4 серпня командуючим 5-ю армією генерал-майором т/в М.І.Потаповим було прийняте рішення про наступ лівим крилом армії в загальному напрямку на Пирушки, Малин, відрізати частини противника від переправ на р.Ірша, оточити і знищити противника в районі Поповичі, Червонопартизанськ, Щербатівка і до кінця 5 серпня вийти на лівий берег Ірші. 41-ша тд у складі 22-го МК повинна була наступати у напрямку Різня, Городище і до кінця дня вийти до р.Ірша на фронті від Малина до Ялцівки. Виконуючи це завдання танкісти 19-ї і 41-ї тд, які діяли зведеними загонами, на 21.00 5 серпня відкинули німців на рубіж колгосп ім.Петровського, південна околиця Старих Вороб’їв. Протягом наступних трьох діб до 8 серпня дивізія у складі корпусу з боями пройшла від 6 до 8 км і вела запеклі бої проти підрозділів 296-ї піхотної дивізії Вермахту на південь від урочища Морсола.

Контрудар під Малином 4-8 серпня 1941 року

Саме в цих боях якнайкраще проявилась солдатська винахіжливість. Не хватка зброї і боєприпасів активізували умільців частин дивізії. Так сапери 41-ї тд самотужки винайшли і запровадили саморобні міни, гранати, удосконалили пляшки   з запалювальною сумішшю

Хоча, поставлені командуванням армії завдання і не були до кінця виконані, дії дивізій лівого флангу дозволили організовано відвести з’єднання 31-го і 15-го СК і запобігти оточенню.

            З 9 по 14 серпня 1941 року 41-ша тд оборонялась від напосідавшого противника. На 14 серпня в дивізії за списками залишилось 583 чоловіки. Вцілілі танкові екіпажі було наказано зібрати і відправити в район міста Горький де почали формуватись нові танкові частини. Так, ще 30 липня 1941 року із 81-го тп вибуло 373 чол., в т.ч. старшого і середнього комскладу – 55, молодшого комскладу – 188, червоноармійців – 130.  

 19 серпня знову змінилось командування дивізії. ВО командира 41-ї тд полковник Уколов і начальник штабу дивізії підполковник Малигін були відізвані до ГУК НКО для отримання нових призначень, командування дивізією прийняв полковий комісар Баликов Михайло Михайлович, а штаб очолив колишній начальник оперативного відділення майор Невжинський Михайло Васильович.

Тим часом над всім угрупуванням 5-ї армії нависала нова загроза. Відповідно до директиви, підписаної Гітлером 21 серпня 5-та армія повинна була бути повністю знищена, жодна з її дивізій не повинна була відійти до Десни. Для виконання цього завдання крім 6-ї польової армії ГА „Південь” притягувались з’єднання ГА „Центр”. Знищення 5-ї армії прирівнювалось Гітлером до виконання завдання з блокади Ленінграда на Півночі.

Проте командування Південно-Західного фронту упередило німців. Увечері 19 серпня штабом 5-ї армії була отримана директива про відведення армії за Дніпро в період з 20 по 25 серпня.

На початок відходу 41-ша танкова дивізія було поповнена особовим складом з інших частин і підрозділів і налічувала біля 1600 бійців і командирів. Щоправда найменування „танкова” було номінальне – за спогадами начальника техчастини дивізії М.С.Омеляненка на початок відходу до Десни в дивізії налічувалось 1 танк КВ, 12 Т-26, 2 бронеавтомобілі, 15 станкових, біля 60 ручних кулеметів, 3 протитанкових гармати, 2 зенітних кулемети. В ніч з 21 на 22 серпня почався відхід у напрямку Термахівка, Чорнобиль, Навози. 41-ша тд разом з 19-ю тд здійснювала марш на автомобілях, які залишились після перших двох місяців боїв. Увечері 22 серпня колона 41-ї тд переправилась через Прип’ять і зупинилась на денний відпочинок у межиріччі Прип’яті і Дніпра. На ранок 24 серпня дивізія у складі колони 22 МК прибула в район н.п.. Жидиничі (30-35 км на південний захід від Чернігова). Втомленим тривалим переходом бійцям відпочити не вдалося. Біля 07.00 25 серпня дивізія отримала наказ разом з 19-ю танковою дивізією з району зосередження Жидиничі, ліс на південь Гончарного Кругу наступати у напрямку Сапонова Гута, Бондари, Окуниново із завданням вибити німецькі з’єднання (11-та пд. і 11 тд), які захопили плацдарм на Дніпрі і знищити міст в селі Окуниново. На час виконання цього завдання 22 МК трохи згодом був посилений 131 механізованою дивізією з 31-го СК і з’єднаннями (124сд, 228сд) 1-го повітряно-десантного корпусу.  Також до угрупування було включено ряд артилерійських частин: 1 артдивізіон 458-го ап, 589-й гап РГК, дивізіон 331-го гап. Командування ударним групуванням було доручено командиру 1-го ПДК генерал-майору Усенку Матвію Олексійовичу (командир 22 МК генерал-майор т/в Тамручі був відізваний в розпорядження штабу ПЗФ).

Генерал-майор Усенко Матвій Олексійович, в серпні 1941 р. командир 1-го ПДК

41-ша тд з району зосередження маршем вийшла в район атаки і повела наступ на німецькі підрозділу на схід від с. Старо-Карпилівська Гута, прорвала оборону німців і на 28 серпня вийшла до с. Ощитків, чим перерізала дорогу Окуниново – Остер і зайняла оборону на рубежі  2 км східніше хутора Вовчі Гори. Інші частини ударного угрупування відкинули німців до с. Окуниново і заблокували рух німців з півночі, північного сходу, сходу і південного сходу.

Південніша с. Старо-Карпилівська Гута на дорозі Окуниново-Остер знаходилось до 30 німецьких танків. Внаслідок ударів радянських військ на Окуні ново танки залишились без пального і не могли продовжувати подальший. Рух. Для знищення цього танкового загону противника були направлені підрозділи 41-ї тд, зокрема 3-й батальйон 41-го мсп. Перші дві спроби атакувати були невдалими, німецькі танкісти відбивались з усіх сил. Боєприпаси і пальне оточеній частині намагались скинути з повітря, проте влучною чергою з ручного кулемета командира 8-ї мср лейтенанта Богачова один з німецьких літаків був підбитий, а його екіпаж знищений радянськими бійцями. Третя атака 41-ї тд була успішною.

Залишки 41-ї тд утримували свій рубіж до 1 вересня 1941 року і були розсіяні після наступу 113-ї піхотної і 11-ї танкової дивізії в напрямку на Остер.

Схема дій 22 механізованого корпусу в районі Окуниново

9 вересня 1941 року 41-ша танкова дивізія зникла із списків бойових з’єднань РСЧА. За період бойових дій з 22 червня по 1 вересня 1941 року 41-ша танкова дивізія втратила2260 чоловік, з них 248 чол. вбитими, 976 чол., зникли безвісти.