Четвер
28.03.2024
14:22
Форма входу
Категорії розділу
1. Буремний 1917. [5]
Події на Волині періоду 1917 року
2. Від УЦР до Гетьманату, від Гетьманату до Директорії. [7]
Події на Західній Волині у 1918 році.
3. На трьох фронтах. [10]
Російсько (більшовицька) - українська та польсько-українська війни 1919 року на території Західної Волині.
4. «За вашу і нашу свободу!?» [14]
Події більшовицько-польської війни 1920 року на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Між трьох вогнів. » 2. Від УЦР до Гетьманату, від Гетьманату до Директорії.

2.2. Формування Сірожупанної дивізії.

Із  введенням тепер союзних Україні німецьких і австро-угорських військ більш активним став і процес формування військових частин із військовополонених.

Наприкінці 1916 – початку 1917 року діячам Союзу Визволення України вдалось добитись у німецького та австро-угорського урядів дозволу на концентрацію військовополонених – українців в окремих таборах. Основними з цих таборів були Фрайштадт в Австрії, Дуна-Сердатель в Угорщині, Раштат, Зальцведель, Весляр в Німеччині. У квітні 1917 року в таборі Ганновер-Мюнден в Німеччині були зібрані біля 400 військовополонених офіцерів, українців за походженням. У червні 1917 «офіцерський» табір постав у Йозфштадті (Чехія). Всього в таборах на території Німеччини стараннями Олександра Скоропис-Йолтуховського було зібрано до 50 тисяч, а у австрійському Фрайштадті до 30 тисяч полонених.37

член Союзу Визволення України Олександр Скоропис-Йолтуховський,

отаман Микола Шаповал і гауптман Люварс

Саме у цих таборах і розпочалось формування військових з’єднань, які мали стати основою нового українського війська.

Надійним «фундаментом» для формування Першої Української стрілецько-козацької дивізії (згодом отримала назву «Сірожупанна» або «Сіра» - за кольором одностроїв) стало спортивне Товариство «Січ» імені гетьмана Петра Дорошенка, утворене 14 липня 1917 року і  яке діяло в таборах для військовополонених, що розташовувались в районах міст Фрайштадт (для рядового і унтер-офіцерського складу) та Йозефштадт (для офіцерського складу) на території Австро-Угорської імперії. Після підписання 9 лютого 1918 року мирного договору Військове міністерство Української Народної Республіки звернулось із закликом до січовиків щодо активної збройної боротьби з ворогами України. Після проголошення 4-го Універсалу, полонені старшини - українці табору Йозефштадт 12 лютого на спільному зібранні вирішили вступити до української дивізії, що мала формуватись австрійським командуванням та звернулися до управління табору із заявою, що вони вважають себе громадянами УНР і просять «…поробити заходи перед компетентними властями, щоб у порозумінні з Правительством УНР нас офіційно (було) признано приналежними до Українського війська».38

15 лютого січовики вибрали Бойову управу під головуванням видатного українознавця і педагога професора Степана Йосиповича Смаль-Стоцького (заступник – хорунжий Микола Букшований, секретар – хорунжий Шпановський).

Професор Смаль-Стоцький Степан Йосипович

Хорунжий Осип Букшований

16 лютого Бойова управа звернулась зі зверненням до полонених із закликом об’єднуватись і формувати військові підрозділи для захисту Української держави, а саме до Першого Українського полку імені гетьмана Петра Дорошенка, що й став основою для формування Сірої дивізії. 19 лютого до табору у Фрайштадті дійшла звістка, що уряд Австро-Угорщини погодився здійснити обмін полонених.39 21 лютого 1918 Товариство «Січ» у зв’язку з досягненням поставленої мети самоліквідувалось.

15 лютого із табору в Йозефштадті до Володимира-Волинського вибула перша група чисельністю 30  чоловік (у Василя Проходи – 25) на чолі з підполковником Іваном Перликом. У дорозі були часті затримки, то ж майбутні українські старшини непокоїлись, чому їх ешелон так повільно рухається, а в Кракові від австрійського старшини-галичанина дізнались, що їх рух гальмують поляки, які працюють на залізниці.40

підполковник Іван Перлик, перший командир «сірожупанної» дивізії

З прибуттям військовики розташувались у колишніх казармах 11-го Донського козачого генерала від кавалерії графа Денисова полку, що дислокувався у Володимирі-Волинському до початку 1-ї світової війни.

1-й Сірий курінь у Володимирі. Перший марш

Тут для формування українських частин були також залучені військовополонені російської армії, які перебували у господарчих командах на окупованих німецькими й австрійськими військами землях Західної Волині та Холмщини.41 Декілька разів з відома австрійського представника гауптмана Добжанського, поляка за національністю, замість полонених-українців для формування присилали етнічних росіян, однак підполковник Перлик щоразу ставив питання про їх відправку назад до своїх робітничих команд. У кінці-кінців із таборів таки стали присилати саме українців, які згодом стали своєрідною ланкою зв’язку з місцеим населенням. З цих полонених, а також частково місцевих жителів у Володимирі був сформований курінь, командування яким і прийняв підполковник Перлик.

Для нагляду за формуванням дивізії від австрійського командування до куреня згодом прибув капітан австрійського генштабу Кватерник (хорват за національністю). Цей офіцер мав досить значні зв’язки у австрійському війську (рідний брат був начальником штабу в австрійській армії, що воювала на території Італії, згодом в хорватському уряді Павеліча – військовим міністром) та добре знайомий з українським питанням (деякий час був начальником штабу легіону Український Січових Стрільців).42

25 лютого 1918 року з офіцерського табору у Йозефшдадті до Фрайштадта прибули 5 старшин на чолі з капітаном Петром Андрійовичем Ганжою. 28 лютого курінь «Оборони рідного краю» чисельністю 905 чол. під командуванням Петра Ганжі вирушив до Володимира-Волинського, визначеного як місце формування нової дивізії. 6 березня українські вояки прибули до древнього княжого міста і урочистим маршем пройшли Володимиром до казарм.

Ганжа Петро Андрійович, командир 1-го полку «Сірожупанної» дивізії

13 березня прибули ще 30 старшин, які відразу ж включились у справу формування українського військового з’єднання.

Наприкінці березня від капітана Кватерника українці довідались, що буде формуватись ціла дивізія і її командиром призначений підполковник Перлик, українським начальником штабу – сотник Пилипенко, ад’ютантами штабу (значковими) – підпоручник Микола Бутович та прапорщик Горбик. Оскільки дивізія формувалась за зразком тодішньої австро-угорської армії, то й тренували її австрійські інструктори, переважно українці за національністю. Серед них сотники УСС Іван Коссак, Мирон Луцький, Стельмах, Слюсарчук, поручник Михайло Хроновят, четарі Ковалів, Дубик, хорунжі Гаврилко, Гринишин, військовий лікар Воронич та інші.

Пилипенко Микола Федорович, начальник штабу Першої Стрілецько-Козацької («Сірої») дивізії

Коссак Іван Йосипович, сотник УСС, інструктор при «Сірій» дивізії.

Сотник Легіону УСС Мирон Михайлович Луцький.

У ці дні для дивізійників своєрідним гаслом стали слова капітана Кватерника: «Не революція, а солідна будова армії на міцних підвалинах».43 Незабаром штабом формування були розроблені обов’язки посадових осіб, інструкції, пам’ятки, які були необхідні як в повсякденному житті, так і в бойовій діяльності.

Старшини Першої Стрілецько-Козацької («Сірої») дивізії з австрійськими офіцерами. В центрі командир дивізії Іван Перлик, поруч капітан Кватерник, командир 1-го полку Петро Ганжа.

Володимир. Квітень 1918 р.

Продовжувався відбір вояків для дивізії з числа військовополонених, при цьому при відборі старшин в основному відбирались кадрові офіцери. Прояви політиканства жорстоко припинялись з замічені в цьому відправлялись назад до таборів.

 Одночасно у Фрайдштадті формувався 3-й курінь, командування яким було доручене сотнику Яковлєву (курінь прибув до Володимира-Волинського в березні 1918р.)

Слідом за першим ешелоном до Володимира потягнулись і інші. Станом на 23 квітня 1918 року був сформований 1-й полк 3-х курінного складу, командиром якого був призначений сотник Петро Ганжа. На той час чисельність особового складу полку становила понад 4 тис.стрільців.44

А ешелони все відправлялись і відправлялись. 17 квітня з таборів у Австрії відправився ешелон з 400 козаками, 21.04 – 16 старшин і 250 козаків, 2 травня – 300 козаків, 10, 14, 18, 20, 21 травня – по 300 козаків, 1 червня – 10 старшин, 300 козаків, 3, 15, 21 червня – по 300 козаків. Усього станом на 21 червня з таборів військовополонених до Володимира виїхали 126 старшин і 4800 козаків.45

12-го травня 1918 року завершилось формування Першої Стрілецько-Козацької дивізії в складі чотирьох  піших полків, гарматного (артилерійського) полку, інженерної сотні та кінного дивізіону. Піший полк мав три курені чотирьох сотенного складу й кулеметну сотню. Крім того були сформовані: обоз, шпиталь, хлібопекарня та допоміжні майстерні. За штатом дивізії належало мати 140 старшин і 6 тис. козаків, максимальна чисельність дивізії планувалася у кількості 600 старшин і 15 тис. козаків.46

Командиром дивізії був призначений підполковник Іван Перлик, начальником штабу став сотник Микола Федорович Пилипенко (фактично штаб очолював  австрійський капітан Кватерник).

Командирами піших полків були призначені: 1-го - сотник Петро Ганжа, 2-го підполковник Тимошенко, 3-го - сотник Яковлєв, 4-го - сотник Ткаченко.47 Пізніше командиром 3-го полку став підполковник Александрович (Олександрович).48

Стараннями капітана Кватерника українське формування отримало духові інструменти, а український композитор Ярослав Дмитрович Ярославенко (Вінцковський), довідавшись про формування дивізії, створив і надіслав кілька маршів.

Ярославенко (Вінцковський) Ярослав Дмитрович, український композитор,

 автор маршів для  Першої Стрілецько-Козацької («Сірої») дивізії

Військовики встановили гарні контакти з місцевою українською громадою і продовжили справу шкільництва і просвітництва, започатковану на Володимирщині січовими стрільцями.

Після повалення 29 квітня 1918 року УЦР генералом Скоропадським і встановлення Гетьманщини в керівному складі 1-ї Стрілецько-Козацької дивізії відбулись деякі зміни. Командиром дивізії був призначений генерал-хорунжий Віктор Миколайович Сокира-Яхонтов, начальником штабу – полковник Федір Олександрович Пещанський, командиром 1-го полку – полковник Галятовський, 2-го – підполковник  Перлик (незабаром був таємно усунутий від командування, а в командування 2-м полком тимчасово вступив підполковник Тимошенко), 3-го – полковник Троянів, 4-го – полковник Михайло Гудима.49 Командиром гарматного дивізіону був призначений сотник Таранушенко (через декілька днів був відрахований зі складу дивізії), технічної сотні - поручник Малевич.

генерал-хорунжий Віктор Миколайович Сокира-Яхонтов

Отримала дивізія і свого духовного наставника. Ним став волинянин (народився в с.Крупець, нині Радивилівського районі на Рівненщині) отець Іван Теодорович (згодом митрополит невизнаної УПЦ в США – Іоанн), котрий в сан ієрея був рукопложений 10 травня 1915 року єпископом Володимир-Волинським Фадеєм (Успенським).

отець Іван Теодорович, в 1918 році духовний наставник Першої Стрілецько-Козацької («Сірої») дивізії

Незабаром відбулась офіційна передача дивізії від австро-угорського командування, яке представляв командувач 4-ю армією генерал Гойдінґер, гетьманському уряду.50

Зустріч командувача 4-ю австрійською армією генерала Гойдінгера командуванням Першої Стрілецько-Козацької («Сірої») дивізії  у Володимирі. Травень 1918 р.

У червні 1918 року прийшов наказ про передислокацію дивізії до Києва.

26 серпня дивізія була приведена до присяги Гетьману (2 старшин і 14 козаків відмовилися присягнути), а 27 серпня 1918 року з’єднання, чисельністю до 15 тис. вояків (Дмитро Дорошенко  у своїй Історії України дає дещо інші дані про чисельність дивізії станом на 26 серпня: 140 старшин і 3300 стройових козаків і вказує на перебування у складі дивізії 4 піших полків, кулеметних команд, телеграфної і будівельної сотень, санітарного відділу, дивізійної кінноти, гарматного дивізіону й обозу)51, ешелонами було відправлене до Києва.

Старшини 1-го козацько-стрілецького полку.

Старшини 2-го козацько-стрілецького полку. В центрі  - полковник Тимошенко

Старшини 3-го козацько-стрілецького полку.

Старшини 4-го козацько-стрілецького полку.

Вимарш «Сірої» дивізії. Володимир-Волинський.1918р.

1 вересня 1918 року дивізія була представлена Гетьману, який здійснив її огляд у присутності головнокомандувача німецькими військами в Україні фон Кірбаха,  начальника штабу німецьких військ генерала Гренера, німецького посла барона фон Мума, австрійського полсла графа Форгача, військового міністра генерального бунчужного Рогози, товаришів військового міністра та міністра закордонних справ Лігнау та Палтова.

Огляд сірожупанників Гетьманом Скоропадським. Київ. 1 вересня 1918 р.

 У вересні 1918 р. Сірожупанна дивізія розпочала свій бойовий шлях в боях проти більшовицької армії в районі Конотоп, Стародуб. На той час командування дивізії і полків знову зазнало змін: обов’язки начальника дивізії виконував полковник Пещанський, начальника штабу – сотник Пилипенко, полкам командували сотник Гейко, підполковники Тимошенко, Александрович, полковник Гудима.52

Категорія: 2. Від УЦР до Гетьманату, від Гетьманату до Директорії. | Додав: voenkom (09.01.2018) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 857 | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: