П`ятниця
29.03.2024
09:46
Форма входу
Категорії розділу
За рядками нагородних листків [47]
Бойові дії на території Волинської області в січні - липні 1944 року. Уточнення та конкретизація матеріалів розділу "Бої місцевого значення. Волинь 1944"
Між трьох вогнів. [36]
Національно-визвольні змагання і Громадянська війна на території Волині в 1917-1920 рр.
87-ма стрілецька. У боях і походах [67]
Бойовий шлях 87-ї стрілецької дивізії (1-го формування)
Волинь у 1812 році [43]
Бойові дії російських 3-ї Обсерваційної та Дунайської армій , французького 7-го та австрійського допоміжного корпусів Великої армії Наполеона у 1812 році
Волинь на початку 2-ї світової війни [46]
Бойові дії на території Волині у вересні 1939 та червні 1941 років
Бої місцевого значення. Волинь 1944. [99]
Бойові дії на території Волинської області в січні - липні 1944 року
Історія Турійська [5]
Про Турійськ, район, знаменитих земляків
Обратная сторона медали "За отвагу" [1]
Эпизоды из книги Александра Филя "Обратная сторона медали "За отвагу" о кавалерах 5 и 4 медалей за "Отвагу", известных людей, награжденных самой популярной солдатской медалью в СССР
Бої за визволення Волині [11]
Тут розміщуються матеріали, які стосуються бойових дій на території сучасної Волині в січні-липні 1944 року
Волинь у Першій світовій війні [8]
Матеріали, що стосуються подій 1914-1918 років
Мої статті [4]
Відновлена пам'ять [2]
Матеріали про місця поховань військовослужбовців та жерт репресій, пошукові роботи та встановлення доль загиблих
Не вигадане про війну [3]
Спогади учасників 2-ї світової війни, які воювали на Волині і не тільки
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої за визволення Волині

З шести бойових орденів – п’ять отримав за бої на Турійщині

У боях за визволення Турійського району орденами і медалями були нагороджені тисячі воїнів. Тільки найвищої військової відзнаки – звання Героя Радянського Союзу були удостоєні 19 генералів, офіцерів, сержантів і солдат. А от найвищого ордену солдатської доблесті – ордену Слави 1-го ступеня, напевно, удостоєний лише один воїн – командир відділення 117-ї окремої розвідувальної роти 41-ї стрілецької дивізії Іван Єгорович Дьомін. Іван Єгорович встановив також ще один своєрідний рекорд серед воїнів, які воювали на турійщині. З шести бойових орденів (крім того був нагороджений медаллю «Партизану Вітчизняної війни 2-го ступеня»), п’ять він отримав за подвиги, здійснені на нашій землі.

Іван Дьомін народився 3 лютого 1924 року в селі Котляково Брянської губернії (нині Трубчевський район Брянської області Російської Федерації) у селянській родині. По закінченні семилітки у 1940 році став працювати в сільській бібліотеці завідувачем.

У липні 1941 року Іван вперше побачив гітлерівців. На танках, бронетранспортерах, мотоциклах, з закоченими рукавами, очима і серцями сп’янілими від крові, в ті літні дні вони почували себе надлюдьми – ще б пак, Червона Армія майже розсипалась під могутніми ударами Вермахту.

 

Іван Єгорович Дьомін

Сімнадцятилітній хлопець, якого не призвали до армії із-за недостатнього віку, не захотів змиритись з роллю раба, а тому тільки-но взнав про партизанів, відразу подався до лісу. Знання місцевості, вміння орієнтуватись, сміливість і відвага привели Івана до групи розвідників загону «Дмитрій Донськой», який діяв на Брянщині майже з перших місяців окупації. Вже в лютому 1942 року партизани здійснили успішний наліт на районний центр – місто Трубчевськ, вибили з нього гітлерівців і добу з 2 на 3 лютого утримували місто в своїх руках. У цьому бою відзначився й Іван, то ж незабаром був призначений командиром групи захоплення партизанської розвідки.

У вересні 1943 року загін був влитий до регулярних частин Червоної Армії. Куди направити партизанського розвідника у працівників польового військкомату питань не виникло  - звісно ж у розвідку. Так дев’ятнадцятилітній Іван Дьомін став стрільцем – розвідником 117-ї окремої розвідувальної роти 41-ї стрілецької дивізії (3 –го формування). Звісно, регулярна армія – не партизанка, тож приходилось навчатись субординації, військовій дисципліні, студіювати статути. Згодом молодий, але досвідчений боєць став брати участь в розвідопераціях.

Вже на початку лютого 1944 року молодий солдат відзначився – у складі розвідувальної групи він вступив у сутичку з переважаючим за силою противником у районі села Петровичі (Жлобинський район Гомельської обл., Білорусія) і особисто знищив з автомата 5 гітлерівців. У вбитих розвідники вилучили цінні документи про стан німецької оборони на цій ділянці. За рішучість і мужність рядовий Дьомін 20 лютого 1944 року наказом за номером 52 по 41-й стрілецькій дивізії був удостоєний своєї першої фронтової нагороди – ордену Слави 3-го ступеня.

У середині квітня 1944 року 41-ша стрілецька дивізія залізницею була перекинута на Волинь. Після розвантаження на станції Маневичі з’єднання прибуло в район Турійська і зайняло оборону на рубежі Растів, Мировичі, Туричани. Розвідникам прийшлось вивчати нову місцевість, призвичаюватись до нових обставин, знаходити контакт з місцевим населенням.

А обстановка на той час була досить складною. Вже 17 квітня німці з 1-ї лижно-єгерської бригади атакували позиції 102-го стрілецького полку в районі Мирович. 27 і 30 квітня по частинам дивізії було завдано кількох потужних ударів, внаслідок чого прийшлось віддати ворогу Кульчин, Мировичі, Турійськ, Кустичі, Дуліби, Соловичі. З 1 по 4 травня дивізія вела контрнаступальні дії і відкинула ворога назад за Турію. Увесь цей час розвідники діяли як стрілецький підрозділ і фактично були останнім резервом комдива полковника Данила Семеновича Бондаренка. При контратаці на позиції німців 1 травня Іван Дьомін був поранений, проте відмовився від евакуації в тил, а залишився в підрозділі. Це було вже друге поранення єфрейтора – перше він отримав у липні 1943 року.

Після відновлення положення і переходу до оборони дивізійна розвідка перейшла до виконання своїх безпосередніх обов’язків. На той час змінилось командування розвідроти – її новим командиром став кавалер двох орденів Червоної Зірки і медалі «За бойові заслуги» двадцятиоднолітній лейтенант Батор Іванович Хамаганов.

Наприкінці травня 1944 року розпочалась підготовка до нової грандіозної стратегічної наступальної операції, яка згодом отримала назву «Багратіон». Розвідники всіх рівнів отримали завдання на здобуття найбільш повної і якісної інформації про сили противника.

У ці дні єфрейтор Дьомін тричі виходив у складі розвідувально-пошукових груп на завдання. 22 травня розвідники під командуванням помічника командира взводу старшого сержанта Василя Капського захопили полоненого, але при переході лінії фронту той отримав важке поранення і вмер на спостережному пункті стрілецької роти. Через декілька днів група знову вимушена була йти у ворожий тил за «язиком». Розвідвихід 30 травня замалим не закінчився трагічно. На західному березі Турії, група була відрізана німцями. Розвідники вступили в нерівний бій, виграли його, та ще й умудрились вилучити документи у кількох вбитих німецьких танкістів, що дозволило встановити склад німецького угрупування перед лінією оборони дивізії. І все ж завдання треба було виконувати – вищі штаби вимагали живого контрольного полоненого. У ніч з 3 на 4 червня розвідники на чолі з єфрейтором Дьоміним переправились через Турію і на околиці Мирович увірвались в німецьку траншею. У короткій сутичці були вбиті декілька німців, а один таки взятий в полон і доставлений до штабу дивізії. Цей полонений і один вбитий німець були саме на рахунку Івана Дьоміна. Завдання було виконане. Наказом командира 25-го стрілецького корпусу від 12 червня 1944 року № 049 розвідники були нагороджені бойовими відзнаками, Іван Єгорович Дьомін був удостоєний ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня.

Інформація, яку надав захоплений німецький солдат, потребувала підтвердження. 10 червня 1944 року розвідувальна група у складі отримала завдання проникнути в тил гітлерівців і захопити чергового контрольного полоненого. Вночі 23 розвідники під командуванням помічника командира розвідвзводу єфрейтора Петра Борисовича Крекова непомітно перейшли лінію фронту і влаштували засідку в 200 метрах на північ від с. Свентошин. Невдовзі на лісовій дорозі з’явилась німецька колона. Гітлерівців було біля 20, але розвідники все ж вирішили атакувати. Коли перші німецькі солдати підійшли до місця засідки, старший сержант Микола Санников, єфрейтор Іван Дьомін і рядовий Михайло Ямакаєв відкрили вогонь з автоматів. Першою чергою Іван Дьомін він вразив двох гітлерівців, ще декількох вразили його напарники. Німці запанікували і кинулись в лісові хащі. Іван Дьомін збив з ніг німецького обер-єфрейтора, а молодший сержант Васін, сержант Кохановський і сержант Мазнєв полонили пораненого унтер-офіцера. При переправі через лінію фронту унтер був вбитий, а ось обер-єфрейтор, якого конвоював Дьомін, був доставлений до штабу дивізії. За хоробрість, вмілі дії і мужність єфрейтор І.Є.Дьомін наказом командувача військами 69-ї армії від 23 червня 1944 року №046 був нагороджений орденом Слави 2-го ступеня.

У ніч з 24 на 25 червня єфрейтор Дьомін у ході розвідувального пошуку діяв у групі захоплення. В районі села Мировичі дивізійні розвідники під командуванням командира взводу молодшого лейтенанта Павла Івановича Копитова накинулись на німецьке бойове охоронення. У рукопашній сутичці Іван Єгорович знищив двох німців, а третього разом з командиром групи взяли в полон. За проявлену сміливість і рішучість вже 25 червня командиром роти був представлений до нагородження орденом Слави 1-го ступеня. А ось саму високу нагороду І.Є.Дьомін отримав вже перед самісіньким закінченням війни – Указ Президії Верховної Ради СРСР був підписаний лише 24 березня 1945 року.

Поки нагородний матеріал кочував від штабу дивізії до штабу корпусу, звідти до армії, фронту і до Москви, розвідник продовжував воювати і нещадно бити ворога.

У ніч з 3 на 4 липня 1944 року розвідувальна група під командуванням командира взводу молодшого лейтенанта Копитова перейшла лінію фронту в районі села Гайки і рухалась в напрямку до Бугу. Гітлерівці вже чекали розвідників. Німецький підрозділ чисельністю 19 чоловік першим атакував радянських бійців. Розвідники вступили в бій, в ході якого група противника була знищена. У цьому бою Іван Дьомін знищив чотирьох ворогів, а одного гітлерівця полонив. За мужність і героїзм в цьому розвід пошуку єфрейтор Дьомін наказом командувача 69-ї армії від10 серпня 1944 року №76 був нагороджений найвищим військовим орденом –Червоного Прапора.

Останню бойову нагороду на турійській землі – орден Червоної Зірки (наказ командира 41-ї стрілецької дивізії від 11.08.44 №103) Іван Єгорович отримав за сміливі дії при прориві оборони противника 18 липня 1944 року. Тоді командир розвідувального відділення єфрейтор Іван Дьомін на чолі групи чисельністю 7 чоловік переслідував відступаючого противника, який покинув оборонну лінію «Бюфаль». При виконанні поставленого завдання група натрапила на ворожий заслін. Рішення виникло миттєво. Іван Дьомін розділив групу на дві частини, обійшов ворога і вдарив з тилу флангів. У короткому бою чотири німці були знищені, а шестеро взяті в полон…

Фронтовими дорогами розвідник дійшов до самого ворожого лігва, де й зустрів Перемогу.

 

Бойові нагороди Івана Дьоміна

По закінченні війни, у 1945 році, старшина Іван Єгорович Дьомін був демобілізований. Деякий час пожив у рідному селі, а згодом перебрався до далекого Сахаліну, який від Японії перейшов до СРСР. Тут І.Є.Дьомін працював начальником варти пожежної частини шахти «Шебуніно». На далекому Сахаліні відважний розвідник і повний кавалер ордену Слави знайшов свій останній спочинок. Похований на кладовищі в с.Шебуніно Невельського району…

Категорія: Бої за визволення Волині | Додав: voenkom (07.05.2013) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО E
Переглядів: 822 | Рейтинг: 5.0/5
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: