До більш активних дій приступили і радянські партизани.

У зв’язку з підготовкою великих наступальних операцій Червоної Армії ЦК КП(б)У, а слідом і УШПР затвердили план дій партизанських формувань України на січень – березень 1944 року, в якому визначив їх завдання щодо посилення допомоги наступаючим радянським військам. Першочерговими визначались завдання залучення, а де необхідно і переманювання від інших військових формувань місцевого населення, нанесення ударів по комунікаціях, знищення живої сили і техніки противника, посилення боротьби з українськими націоналістами.

З наближенням фронту диверсійно – розвідувальні загони отримали накази на здійснення рейдів у глиб території противника. Одним з перших отримав такий наказ загін "Мисливці" під командуванням полковника Миколи Архиповича Прокопюка (див біографію в рубриці „Золоті зірки Волині”- отримали звання ГСС за Волинь).

Оперативно – розвідувальна група „Мисливці була сформована у липні 1942 року з 64 бійців ОМСБОНу. Початок відліку бойових справ групи - 1 серпня 1942, коли 28 диверсантів групи десантувалися на Житомирщині. Згодом до передового загону приєднались і інші. І якщо протягом 42-го та на початку 43-го дії групи обмежувались виконанням розвідувальних завдань, то з прибуттям на Волинь загін Прокопюка перейшов до широкомасштабних партизанських дій.

На початку волинської сторінки діяльності "Мисливців" їхня база розташовувалась спільно з базами загонів Дмитра Медвєдєва та Віктора Карасьова, які також свого часу були сформовані із бійців ОМСБОНу. Крім того, в районі Цуманських лісів діяв 1-й батальйон з'єднання Федорова під командуванням Григорія Васильовича Балицького. Основним напрямком дій, крім виконання суто розвідувальних завдань, стали диверсії на залізниці Рівне-Ковель. Систематично, щодня виходило декілька диверсійних груп по 3-5 чоловік. Проте після ряду підривів, німці зменшили швидкість потягів, що понизило ефективність диверсій. Тоді Прокопюк прийняв рішення поєднувати закладку мін з нальотами на ворожі ешелони. Час виконання бойових нальотів обмежувався максимум двадцяттю хвилинами. Після захоплення трофеїв все, що залишилося у вагонах спалювалось або підривалось. Палаючі ешелони захаращували колії, а це різко знижувало пропускну спроможність залізниці. У журналі бойових дій групи „Мисливці” за вересень 1943 р. є запис: "У ніч на 1-ше підірваний потяг, що слідував на схід. 14-го пущений під укіс ешелон з поповненням. 28-го підірваний спецпотяг з 13 класних вагонів. Усі вони розбиті. За німецькими даними, убито 12, важко поранено 100 офіцерів. По уточнених декількома залізничниками даним, убито 90 офіцерів, важко поранено до 150 фашистів. Місце вибуху - перегін Ківерці-Рожище"²². Під особистим керівництвом Миколи Архиповича Прокопюка були утворені невеликі резидентури у Рівному, Луцьку, Ковелі, Рожищах із завданням збору інформації про укріплення, які будувались німецькою військово – будівельною службою "Тодт". За свідченнями підривника з'єднання О.Ф.Федорова Героя Радянського Союзу Всеволода Івановича Клокова "…у сусідів були свої люди на кожному перегоні, не говорячи вже про Луцьк і Рівне"²³.У вересні – жовтні 1943 року розвідувальні загони "Непереможні" (Д.Медвєдєв), "Олімп" (В.Карасьов) та "Мисливці" вступили у бойові сутички з частинами УПА, внаслідок  яких було прийняте рішення про активізацію агітаційно – роз’яснювальної та агентурно – оперативної роботи серед місцевого населення. Основне зусилля було зосереджене на роботі з місцевими священиками. Результати роботи не забарились. За свідченням того ж Клокова партизани " …стали набагато впевненішими почувати себе навіть в цьому класично націоналістичному районі" (мається на увазі район Цуманських лісів і Стапанський район Рівненської області, повністю контрольований УПА). На початку листопада 1943 формування НКВС спільно з партизанськими загонами Чернігівсько – Волинського з’єднання (О.Федоров) вели бої з каральними силами бригаденфюрера СС Піппера. Але "Мисливці "у цих боях участі не приймали, на початку листопада Прокопюк отримав наказ перебазуватись у ліси на північ від залізниці Сарни-Ковель. Загін Прокопюка повернувся до місць колишньої дислокації у Цуманські ліси тільки після провалу чергової каральної експедиції. Серед заслуг Прокопюка на Волині також припинення жорстоких нападів польських пляцувок на українські села²⁴.

5 січня 1944 року, Прокопюк отримав радіограму з Центру, з наказом почати рейд у напрямі Бреста. Досвідченому розвіднику і диверсанту,  доручили проведення розвідувальної операції в районі Ковеля, а в подальшому на території Брестської області. 10 січня загін, чисельністю до 500 чоловік, виступив на захід. Через два дні розвідка доповіла, що в Камені - Каширському у результаті перемовин представників УПА з командуванням німецького гарнізону 12 (за іншими даними 13 січня) німці вивісили жовто – блакитні стяги і залишили місто. Підрозділ УПА, який увійшов в Камінь – Каширський на гарнізонних складах виявив 300 гвинтівок, 2 ящики патронів, 65 комплектів обмундирування, 200 пар білизни і інше спорядження. Інформація з підтвердженням цього факту надійшла до УШПР 14 січня і від командира 1-ї української партизанської дивізії Павла Петровича Вершигори.  

Більш детальна інформація щодо цієї події міститься у листі секретаря ЦК КП(б) Микити Хрущова на ім’я Сталіна (березень1944 року): "У січні 1944 року в м. Камінь – Каширський Волинської області відбулись переговори представників загонів УПА, діючих в Камінь – Каширському районі з начальником німецького гарнізону. В переговорах приймали участь: зі сторони німців – начальник гарнізону, начальник гестапо і гебітскомісар; зі сторони УПА – оунівці Дем’яненко і Романюк із м. Любешова Волинської області і 12 інших представників від гарнізонів УПА сіл Озерце, Плюшева, Полиці. В результаті цих переговорів німці передали УПА м. Камінь – Каширський зброю, боєприпаси, запаси продовольства і фуражу, які були в місті. Після чого банда УПА під командою "Ворона" в складі 285 чол. зайняли місто. Це місто і зараз знаходиться за лінією фронту, тобто у німців."²⁵ (переклад автора).

Зважаючи на підхід великих сил радянських партизанів командир повстанців "Ворон" прийняв рішення зброю і амуніцію з німецьких складів вивезти і перезаховати в селі Піски. 25 січня М.А.Прокопюк провів бойову операцію по вилученню цих запасів. Тож прощальним боєм «Мисливців» на Волині став бій не з німецькими окупантами, а зі своїми братами по крові – українцями, які щоправда бачили інше майбутнє для української держави.

Далі були рейд по північним районам Волині, Білорусії, вихід на територію Польщі і бої на її території з гітлерівцями спільно з частинами Армії Людової і Армії Крайової, об’єднання з загоном Віктора Карасьова. З 20 березня по 19 липня 1944 року "Мисливцями" було проведено 11 бойових зіткнень, здійснено 23 диверсії, в результаті яких вдалося підірвати 21 німецький ешелон і зруйнувати 3 залізничних мости, вивести з ладу 38 танків противника. Тільки в ході одного п’ятнадцятигодинного бою проти карателів 14 червня 1944 було знищено до трьох з половиною тисяч есесівців (втрати партизан склали 210 чоловік) у Янівських лісах (Люблінське воєводство Польщі). Крім цього, за розвідданими бригади радянська авіація зробила ряд нальотів на німецькі військові об'єкти. Так, 17 червня радянська авіація нанесла бомбовий удар по скупченню ешелонів гітлерівців на станції Хелм, при цьому було знищено два ешелони з живою силою і один з пальним, великий склад продовольчих запасів для 4-ї танкової армії. 1 серпня 1944 р. об’єднані сили "Мисливців" і Олімпу" під загальним командуванням Прокопюка  розпочали активну бойову діяльність на території східної частини Словаччини. Серед найбільших здобутків радянських партизан – захоплення у вересні 44-го і утримання до підходу військ  4-го Українського фронту 1 жовтня Руського перевалу (Південні Карпати). За зразкове виконання спеціальних завдань в тилу противника і проявлені при цьому відвагу і героїзм 5 листопада 1944 року Прокопюку Миколі Архиповичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу., в нагородному листі фігурували також успішні дії „Мисливців” на Волині.

5 січня 1944 року з села Собичне Олевського району Житомирської області у рейд по Волині, Львівщині і Польщі вийшло ще одне радянське партизанське з’єднання – 1-ша Українська партизанська дивізія імені двічі Героя Радянського Союзу С.А.Ковпака під командуванням полковника П.П.Вершигори (1311 бійців).

На відміну від М.А.Прокопюка Петро Петрович Вершигора не був кадровим військовим.

 Майбутній режисер, письменник, партизанський генерал народився 3(16) травня 1905 року в селі Северинівка Тираспольського повіту Подільської губернії (нині Камянський район Придністровської Молдавської республіки) у родині вчителів. Рано втративши батьків, хлопчик з дванадцяти років був пастухом, потім працював на млині. 15-ти річним юнаком покинув рідне село і подався до сусіднього містечка Рибниця, де поступив до агрономічної школи. Але закінчити школу не довелося. Нестатки та тиф змусили Петра знову повернутися до рідного села, де працював секретарем сільської ради, завідувачем хатою-читальнею. У 1926 році Вершигору призвали на строкову військову службу. В Червоній Армії Петро Вершигора завдяки музичним здібностям потрапив до музичної команди і закінчив службу на посаді старшини полкового оркестру. По звільненні в запас, поступив до Одеської консерваторії на режисерське відділення. По закінченні навчання (1930 рік) працював актором і режисером в театрах Донецька, Іжевська, Горького, Ростова, Києва, Одеси. Крім акторської і режисерської діяльності П.П.Вершигора займався викладацькою діяльністю – з 1935 року він був викладачем молдавського факультету Одеського театрального училища.   У 1938 році закінчив кінематографічне училище і влаштувався на роботу актором, а згодом режисером на Київську кіностудію. У передвоєнні роки Вершигора створив декілька короткометражних науково – художніх і хронікальних фільмів. У ці ж роки розпочалась літературна діяльність Вершигори. На жаль рукописи створених нам у 1939-1941 роках повісті „Чеколтан”, оповідань і п’єс, зокрема „Дуб Котовського” загинули під час війни.

У липні 1941 року кінорежисер Київської кіностудії Павло Вершигора добровольцем пішов на фронт. Службу розпочав з посади інтенданта полку 264-ї стрілецької дивізії, яка формувалась у Полтаві. Склад дивізії, як і  інших частин і з’єднань, які формувались відразу після після початку війни влучно охарактеризував Ернест Хемінгуей : "Кадрові офіцери потрібні для парадів, а коли потрібно лежати в окопах і стріляти, то це роблять купці, бухгалтери, вчителі, музиканти і дантисти”. На „теплій посаді” Вершигора прослужив аж цілі дві години, після чого зайняв місце в строю – був призначений помічником командира взводу. На цій посаді  2 серпня 1941 року отримав перший бойовий досвід під селом Степанці, що на березі Дніпра під Каневом. Під час цього бою отримав і перше армійське підвищення – став командиром взводу. Через декілька тижнів боїв Вершигора вже командував батальйоном (чотири попередники загинули на берегах Дніпра), який налічував сотню бійців. Після поранення був направлений до роти офіцерського резерву Південно – Західного фронту, під Лубнами потрапив в оточення, з якого вийшов аж в районі Богодухова (Харківська область). Після виходу з оточення отримав призначення на посаду керівника бригади фронтових кореспондентів при політвідділі 40-ї армії. 28 вересня 1941 року став свідком першого прориву німецької оборони частинами 1-ї Московської механізованої дивізії полковника Лізюкова в районі Шепетівки. В ході битви за Москву був прикомандирований до 13-ї гвардійської стрілецької дивізії генерала Родімцева. У січні 1942 року знаходився у відрядженні на бйових позиціях 2-ї гвардійської стрілецької дивізії. У березні 1942 року, з виклику до відділу кадрів Брянського фронту розпочалась розвідницько – партизанська кар’єра Вершигори. Після курсу спеціальної підготовки 13 червня 1942 року Вершигора у складі розвідувальної групи десантувався під Брянськом. Саме завдяки Вершигорі, його вмінню спостерігати, встановлювати контакт з людьми, групою було виявлено стягування ешелонів з танками до станції Брянськ-ІІ. За даними, переданими Вершигорою, радянська авіація нанесла бомбовий удар, який знищив декілька ешелонів з бронетехнікою, паливом, живою силою ворога. У повітря злетіли чотири склади з боєприпасами. Рух по ділянці залізниці було припинено на 4 дні.  Згодом зі станції німцями було прибрано понад півтори тисячі трупів солдат і офіцерів вермахту. За цю операцію П.П.Вершигора отримав... догану за грубість від свого безпосереднього начальства (перші дві радіограми були проігноровані, а третю Вершигора передав прямим текстом і без дипломатичних висловів), а згодом - вітальну радіограму про нагородження орденом Червоного Прапора за підписом командуючого Брянським фронтом К.К.Рокоссовського²⁶. 23 жовтня 1942 року розвідувальна група Вершигори була приєднана до розвідувально-диверсійної групи капітана Дбайливого, а сам підполковник Вершигора отримав призначення на посаду заступника командира об'єднання партизанських загонів Сумської області з розвідки. Об’єднанням командував Сидір Артемович Ковпак. Як начальник партизанської розвідки Вершигора завжди умів знайти і відібрати найважливіші оперативні дані, глибоко вивчав і аналізував їх, роблячи з "незначних” фактів важливі стратегічні висновки. В період Карпатського рейду під його керівництвом було проведено ряд блискучих бойових операцій проти окупантів. За наказом УШПД від 24 грудня 1943 року полковника Вершигору було призначено командиром 1-ї Української партизанської дивізії.  

Уже в перший день рейду дивізія пройшла більше 50 кілометрів розпочала бойові дії. Важливим був бій 9 січня за білоруське місто Столін, у якому брав участь батальйон під командуванням П.М.Воронька²⁷ та комісара батальйону А.К.Цимбала. Вночі партизани перейшли річку Горинь і увірвалися на околицю міста. Наступної ночі вся дивізія форсувала цю річку.

Просуваючись з північного сходу на південь Волині по маршруту Колодно – Маневичі, Кримно, Володимир – Волинський – Турійськ – Порицьк протягом січня партизани завдавали відчутних ударів не тільки по тиловим комунікаціям окупантів, але й знищуючи підрозділи УПА, які зустрічались на шляху партизан. Особливо відчутних втрат зазнали у другій декаді місяця курінь ім. Івана Богуна, а 29 – 30 січня підстаршинська школа УПА «Лісові чорти», яка дислокувалась поблизу села Мочулки Турійського району.

21 січня  три партизанські роти під командуванням Давида Ілліча Бакрадзе атакували штаб куріня ім. Богуна, який розташовувався в селі Кукуріки Стровижівського району. Було захоплено декілька кулеметів, близько двохсот гвинтівок, телефонні апарати, два склади з продовольством і обмундируванням. Крім того були захоплені документи штабу, зокрема щодо організаційної структури УПА на Волині та діяльності школи УПА „Лісові чорти”²⁸. Надвечір 21 січня дивізія рушила далі і до 20.00 вийшла до залізниці Ковель – Хелм. Цього ж дня на залізничному переїзді поблизу села Підгородне, в якому було підірвано ешелон з німецькими солдатами і офіцерами, які повертались з відпусток на фронт. За даними розвідки партизанського загону майора Іванова, який проходив поблизу переїзду через добу після ковпаківців, у цьому ешелоні загинуло до 500 гітлерівців, значна кількість була поранена. На 22 січня частини партизанського з’єднання вийшли до Мосирських лісів. Штаб з’єднання зі всіма службами та два батальйони розмістились в селі Мосир Любомльського району, інші підрозділи в навколишніх селах.

Партизани здійснювали розвідку на автошляхах, проводили диверсії. 

Призначений командиром 1-го батальйону Давид Бакрадзе разом з новопризначеним комісаром батальйону угорцем Йозефом Тутом отримали завдання силами двох рот здійснити розвідку дороги Володимир – Волинський – Ковель. В селі Блаженик Турійського району партизани замінували міст через річку Турія. Через деякий час до мосту підійшла німецька колона. Легковик з німецькими офіцерами, який йшов попереду одним колесом застряг у щілині між балками (дошки з мосту були зняті старшиною Боголюбовим). Наступні вантажні автомобілі стали переправлятись по льоду. На протилежному березі їх зустріли автоматним вогнем партизани. Протягом п’яти хвилин бою німці втратили дві легкові, десять вантажних машин, до двох взводів піхоти. В Мосир партизани повернулись із трофеями і полоненими.

У цей же час на луцькому шосе 4-ю ротою під командуванням Олександра Тютерєва була захоплена колона вантажівок з амуніцією. Партизани намагались шість з низ доставити до бази, але вимушені були спалити – восьмитонні „бюсингмани” застряли у поліських торф’яниках. 5-та рота під командуванням лейтенанта Ларіонова була направлена для дій в район Грубешова. Там підбила декілька порожніх німецьких вантажівок і встановила контакт з Аківцями з 6-го уланського полку, якими командував поручник „Владек”.

Партизани, перебуваючи в Мосирі навіть умудрились збити німецький транспортний літак Ju-52, який входив до складу 1-ї авіаційної групи, а екіпаж взятий у полон.

Під час перебування в Мосирських лісах партизани 1-ї УПД приступили до безпосереднього виконання одного з основних завдань рейду – знищення баз УПА на території Волині. Розвідка 3-го батальйону, яким командував Петро Євсійович Брайко встановила контакт з так званими інтернаціональними підрозділами УПА. Першими були представники вірменського загону, які приєднались до „Січі” в березні 1943 року. До складу загону входили колишні в’язні німецьких таборів для військовополонених, більшість загону складали колишні солдати 317-ї стрілецької дивізії, сформованої в Баку і розгромленої німцями під Ізюмом навесні 1942 року. Після оточення, потрапили в полон, при етапуванні до Седлецького концтабору в районі Дембліна (Польща) втекли з ешелону. Весною 1943 вийшли в район Володимира – Волинського і приєднались до УПА, загони якої в той час вели бої з гітлерівцями. Серед керівництва загону були колишній працівник ЦК компартії Азербайджану Антон Семенович Погосов і старший батальйонний комісар Серго Арутюнанц. „Вірмени” були озброєні не тільки стрілецькою зброєю, але й станковими кулеметами та мінометами²⁹. Політпрацівники з’єднання отримали завдання щодо проведення агітаційно – пропагандистської роботи серед місцевого населення, а розвідка за допомогою колишніх бійців УПА завдання визначити підходи до „Лісових чортів”. Партизанам вдалось встановити зв’язок з колишнім старшим лейтенантом РСЧА Семенюком, який викладав у школі вогневу підготовку, від нього довідалися пароль, відгук. О 16.00 26 січня партизани покинули Мосир і направились на схід. Неподалік від Туропина (Турійський район) вийшли до залізничного переїзду. Після короткотривалого бою було знищено два німецькі ДОТи, які прикривали переїзд, знищено до взводу охорони. Після переходу залізниці, вранці 27 січня партизани приступили до виконання плану з оточення і ліквідації школи УПА „Лісові чорти”. 2-й батальйон під командуванням Петра Леонтійовича Кульбаки обходив повстанський табір праворуч, у напрямку на Осу і Буду, 3-й під командуванням Брайка лівіше переправився через Турію, а 1-й батальйон Бакрадзе разом з кавалерійським ескадроном під командуванням Олександра Лєнкіна повинні були атакувати табір з фронту. Завдяки отриманому паролю партизани знешкодили передову заставу повстанців і розпочали кавалерійську атаку. Курсанти школи намагались чинити опір, але сили були не рівні. Серед документації штабу школи поряд з іншими документами з питань організації, тактики дій УПА було виявлено документи щодо взаємовідносин УПА з німецькою окупаційною владою. Стрілецькі ланцюги партизанів наближались зі стороні Оси, Буди, Домінополя. Згодом, біля полудня у бій вступили основні сили „Січі”- сім піхотних, одна кінна сотня і узбецький підрозділ, які прибули напередодні ввечері і розташувались на відпочинок перед маршем в сторону Порицька. Сходу знищити повстанців, які мали досвід бойових дій проти карателів, не вдалося, бій затягнувся до темряви. На світанку 28 січня наступ розпочав батальйон Бакрадзе. Упівці відходили з боями. Під кінець другого дня  курінь практично був знищений, вдалось відірватись від погоні півсотні кінноти та до 70 піших бійців. Переслідування продовжувалось до Порицька, де повстанці зникли в гущавині лісу. Незабаром партизани вирушили у напрямку на Горохів. Штаб з’єднання зупинився в селі Печихвости же знаходився до 9 лютого.

Після боїв на Волині дивізія з 26 лютого 1944 року  вела в бої з переважаючими силами ворога. Відбиваючи ворожі атаки, дивізія протягом березня 1944 року маневрувала по території Львівської області, Люблінського і Варшавського воєводств. У боях були відбиті у противника міста Кшешув, Білгород, Улянув. У боях партизани знищили більше 1000 ворожих солдатів і офіцерів, багато техніки противника. Під час рейду Перша Українська партизанська дивізія пройшла по території Житомирською, Рівненською, Волинською, Львівською областей, Люблінського і Варшавського воєводств Польщі, Брестської і Мінської областей БССР - всього більше 2 тисяч кілометрів. Партизани об'єднання форсували 7 річок, підірвали і пустили під укіс 24 ешелони противника, підірвали 3 електростанції, 16 заводів, 57 мостів і ряд інших важливих об'єктів. За уміле керівництво бойовими операціями П.П.Вершигорі було присвоєне військове звання "генерал-майор”. Після завершення Західного рейду і короткого відпочинку в травні 1944 року з'єднання виступило в новий рейд по території Польщі і Білорусії. Провело ряд бойових операцій на залізницях. 3 липня 1944 року Українська партизанська дивізія об'єдналася з частинами Червоної Армії в районі міста Барановичі і була розформована. За успішне проведення рейдів і особистий заслуги в розвитку партизанського руху на Україні Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 серпня 1944 року групі командирів і бійців партизанської дивізії, зокрема П.П.Вершигорі, В.О.Войцеховичу (начальник штабу дивізії, майор), П.Є Брайку, Д.І.Бакрадзе були присвоєні звання Героя Радянського Союзу. Командир дивізії генерал – майор П.П.Вершигора після закінчення Великої Вітчизняної війни з 1947 по 1954 рік працював викладачем академії Генерального штабу і одночасно займався літературною діяльністю. У 1946 році вийшла в світ книга "Люди з чистою совістю”, яка отримала Сталінську премію за 1947 рік., згодом вийшли у світ книги «Карпатський рейд» (1950), «Рейд на Сан і Віслу» (1959), «Військова творчість народних мас» (1961), «Партизанські рейди» (1962, у співавторстві), «Будинок рідний» (1962). Помер П.П. Вершигора 27 березня 1963 року. Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.

У цей же час на Волині активно діяли і інші партизансько – розвідувальні групи. Так, оперативно – розвідувальна група «Унітарці» під керівництвом В.А.Хондошка (почала діяти на Волині в грудні 1943 року) здійснила розвідку Ковельського укріпленого району противника, здобула і повідомила командуванню Червоної Армії дані про підготовку гітлерівцями прориву радянського фронту і накопиченні значних сил гітлерівців у районі Володимира – Волинського.

Усі дії партизанів у смузі наступу 1-го Українського фронту були зорієнтовані на головне - забезпечити успішні дії Червоної Армії в тому числі проривам рухомих сил в тил ворожим угрупуванням. Саме останнє завдання завдяки рейдам партизан виявилось найлегшим.