Четвер
28.03.2024
13:23
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині.

5.8. Танкісти виходять до Бугу

Проте на інших ділянках опір німців посилювався, розпочались масовані контратаки. Радянські частини, які наступали в районі Лежахів, Війниця, Лемешів, Плюхно вимушені були перейти до оборони. В середині дня 14 липня командуючий 1-ю гвардійською танковою армією генерал М.Є. Катуков отримав розпорядження ввести в бій армійський передовий загін і тим самим надати допомогу військам 3-ої гвардійської армії при прориві другої смуги оборони противника. О 21.00 14 липня в бій під селом Свинюхи була введена 1-ша гвардійська танкова бригада під командуванням гвардії полковника В.М.Горєлова.


Володимир Михайлович Горєлов народився 22.07.1899 року в селі Колишкино нині Пучежського району Івановської області Російської Федерації в сім'ї робітника. Досить рано залишився без батьків, виховувався в дитячому будинку. Після закінчення у 1928 році ФЗУ працював на заводі. У цьому ж році був призваний на військову службу. У 1931 році закінчив Орловське танкове училище. Командував взводом, ротою, батальйоном. У 1939 році закінчив Військову академію механізації і моторизації РСЧА. Початок війни зустрів в Білорусії, з перших днів на фронті. Молодого талановитого командира, який вмів самостійно, а головне виважено приймати рішення, майже завжди призначали командиром передового загону. 19 вересня 1942 року був призначений командиром 1-ої гвардійської танкової бригади. Лебединою піснею гвардії полковника Горєлова стали бойові дії 21 березня - 1 квітня 1944 року в ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції військ 1-го Українського фронту. Танкісти-гвардійці форсували Дністер, звільнили понад 60 населених пунктів, в т.ч. міста Чортків Тернопольської, Городенка, Коломия, Надвірна Івано-Франківської областей, знищили 36 танків, 52 гармати, 6 бронетранспортерів, взяли у полон близько 1200 гітлерівців. 26.04.1944 В.М.Горєлову було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. В ході Львівсько-Сандомирської наступальної операції був призначений заступником командира 8-го гвардійського механізованого корпусу. Життя гвардії полковника Горєлов обірвалось 26 січня 1945 року за досить безглуздих трагічних обставин. В районі Познані при інспектуванні частин корпусу Горелов зайшов в одну із землянок. Декілька офіцерів замість того щоб займатись бойовою роботою вживали спиртне., заступник комкора почав вимагати припинити неподобство, у відповідь пролунав постріл. Куля п’яного офіцера виявилась смертельною. За вироком війькового трибуналу 1-ї гвардійської танкової армії усі присутні на п’янці були ростріляні. Тіло свого командира бійці 1-ї гвардійської танкової бригади доправили до Львова де поховали з почестями на Пагорбі Слави324.


Разом з бригадою на допомогу піхоті прибули 6-й мотоциклетний полк, 400-й гвардійський самохідний полк з двома батареями 358-го гвардійського зенітного полку, 405-й гвардійський зенітний дивізіон, дві  батареї корпусного артилерійського полку (дванадцять 122 мм гармат), 15-й понтонний батальйон, саперна рота 133-го гвардійського саперного батальйону. Цей загін висувався по по маршруту Городище - Блудів - Порицьк, із завданням - «обігнати в районі Свинюхи частини 76-го стрілецького корпусу, стрімким ударом опанувати Порицьком і до ранку 15 липня в районі Сокаля форсувати Західний Буг, захопити міст і переправи, виставити заслони в містечку Еджари і колонії Пічугури, утримувати захоплений плацдарм до підходу головних сил. Дії цього загону повинні були остаточно розкрити сили угрупування противника і його наміри»325. Протягом доби танкісти зуміли подолати опір противника в районі Сипковщина, проте сходу прорвати всю лінію оборони противника не змогли. Німецьке командування стало стягувати в район села Конюхи піхотні частини, артилерію, штурмові загони, міномети і частину сил 16-ої танкової дивізії. Наступні два дні 15 і 16 липня під невеликим волинським селом точились кровопролитні бої. Піхота і гвардійці танкісти проявляли мужність і героїзм.  Дії передового загону забезпечили успіх 1-ї гвардійської армії на Сокальському напрямі. Радянські воїни атакували і відбивали контратаки противника кожні 5-7 кілометрів і врешті решт 18 липня вибили гітлерівців з Порицька, а 19 липня під ворожим вогнем форсували Західний Буг. В ході цих боїв відзначились танкісти і артилеристи, піхотнці і сапери. Так, рота моторизованою батальйону автоматників під командуванням молодшого лейтенанта М.Ф.Печенкіна, атакуючи противника спільно з танками і артилерією, знищила більше сотні гітлерівців. Печенкін особисто знищив шість ворогів і, не дивлячись на поранення, продовжував командувати ротою. Екіпаж танка, яким командував лейтенант К.П. Тіщенко, підбив танк і вивів з ладу шість польових гармат, чотири міномети. Командир взводу автоматників лейтенант В.І. Мудрицький знищив вісім гітлерівців, був поранений, але продовжував командувати атакуючим підрозділом. Палаючий танк під командуванням молодшого лейтенанта С.Д. Джумабекова продовжив бій і таранним ударом знищив спочатку німецьку протитанкову гармату, а згодом увірвався на позиції німецької піхоти. Лише після того, як до ворожої траншеї увірвались радянські піхотинці екіпаж приступив до гасіння пожежі327. Командир стрілецького відділення старший сержант Петро Федорович Сиворакша разом з підлеглими на підступах до Порицька знищив ворожий ДОТ і взяв у полон понад 20 гітлерівців, за що був нагородений орденом Слави ІІ ступеня. Усього через місяць за бої на Віслі груди відважного молодшого командира прикрасив офіцерський орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.


Переправи в районі Порицька наводились саперами 15-го окремого понтонно – мостового батальйону 6-ї понтонно- мостової бригади. В районі села Радовичі (нині Іваничівського району) під час ворожого обстрілу 18 липня отримав важке поранення  Герой Радянського Союзу командир відділення сержант Іван Никандрович Путінцев (звання Героя отримав за форсування Дніпра в районі села Гусениці Бориспільського району Київської області). Цього ж дня відважний сержант помер від ран у 110 медико – санітарному батальйоні 181-ї сд, який на той час дислокувався у Луцьку. Нині Прах І.Н.Путінцева покоїться на Меморіалі Слави в обласному центрі Волині, а одна з вулиць названа іменем Героя328.


Категорія: Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. | Додав: voenkom (25.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 1444 | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: