На Володимир – Волинському напрямку перший день наступу також почався з успіху. Вже о п΄ятій ранку частини 197-ї стрілецької дивізії (120-й ск 3-тя гвА) почали переслідування відступаючих підрозділів 72-ї німецької піхотної дивізії. 889-й стрілецький полк дивізії наступав на фронті від Киселина до Жичинок. Вже на підступах до цих населених пунктів командир полку майор Валентин Єфстафійович Павлюк  бачив, як гітлерівці залишають окопи і поспіхом відступають в напрямку на Твердинь. Разом з тим ар΄єргардні підрозділі німців очухались і почали вести стримувальні бої. 2-й батальйон 889-го сп сходу вибив гітлерівців з села Семеринки, 1-й батальйон з Жичинок, а 3-й батальйон зав΄язав бій за Киселин. 8-ма рота батальйону під командуванням старшого лейтенанта Григорія Слободенюка першою увірвалась в село, але із-за сильного вогню противника була вимушена відступити. Подальші атаки 3-го батальйону успіху не принесли, тим більше, що місцевість навколо села була усіяна мінними полями. Більше того, німці замінували будівлі, мости і містечки через струмки і відвідні канави. Зі значними втратами передовим підрозділам батальйону вдалось зайняти декілька хат на окраїні Киселина. У цей час 1-й батальйон сусіднього 828-го стрілецького полку дивізії вийшов на околицю лісу праворуч від Киселина, а роті капітана Ковальова з 2-го батальйону 889-го сп вдалось обійти село ліворуч. Невеликий німецький гарнізон опинився в напів кільці. Після фронтальної атаки 3-го батальйону німці почали відступати на Твердині, але попали під перехресний вогонь. На грунтовій дорозі до маленького волинського села, якої навіть немає на карті, залишилось вбитими до роти німецьких вояків³²¹.

 Надвечір 13 липня передові частини 120-го стрілецького корпусу вийшли до бойової охорони другої оборонної лінії німців. Зав΄язались бої з передовими підрозділами гітлерівців. В цей же час в найближчому тилу радянських частин продовжували оборонятись оточені німецькі підрозділи. Доля одного з них під селом Лукув вирішилась завдяки хитрощам командира роти автоматників 889-го сп капітана Івана Олексійовича Сергійовича. Автоматники неподалеку села знайшли справний, покинутий німцями гусеничний тягач, прив΄язали до нього пусті бочки і за командою командира роти стали кружляти навколо ліску, імітуючи зосередження танків. Врешті – решт німці з піднятими руками стали виходити з лісу³²². У ніч з 13 на 14 липня 889-й сп вибив німців з села Рудня і зайняв оборону. 828-й сп під командуванням підполковника Миколи Вікторовича Красовського вийшов до села Озютичі де був зустрінутий сильним вогнем німців. Усю ніч продовжувався бій. Гітлерівці контратакували за підтримки танків. Командування дивізії перекинуло на діянку полку Красовського роту протитанкових рушниць, мінометні та кулеметні підрозділи з інших полків. На світанку 14 липня батальйони 828-го сп знову піднялись в атаку, але були відкинуті назад. Було вирішено оточити непокірний німецький гарнізон. 3-й батальйон 889-го сп обійшов Озютичі ліворуч, а батальйон 828-го сп праворуч, підтягувались і інші підрозділи. Біля 12.00 підрозділи двох полків затягнули навколо німецького опорного пункту петлю. О 12.30 „заговорила”  дивізійна і полкова артилерія, за декілька хвилин по селу нанесли удар радянські штурмовики і бомбардувальники. Село запалало. Біля 13.00 в атаку пішля піхота. Не дивлячись на шквальний артилерійський вогонь та авіаційний нальот ворожа артилерія і міномети продовжували вести вогонь. Першою в село увірвалась 4-та рота 889-го сп під командуванням капітана Олександра Терентійовича Бухаріна, слідом за нею 5-та рота капітана Ковальова та 6-та старшого лейтенанта Миколи Павловича Чугунова. В ході бою відзначились командир взводу старший лейтенант Одегов, сержант Василь Богомаз, відділення якого першим увірвалось в німецьку траншею, молодший сержант Федір Лях, котрий замінив вибулого зі строю командира взводу і перекрив гітлерівцям шлях до відступу та багато інших бійців і командирів³²³. Свій перший орден Слави за бій під Озютичами отримали навідник міномета єфрейтор Потапов Олексій Юхимович та телефоніст роти зв΄язку 828-го сп рядовий Віктор Михайлович Герасименко. Розрахунок Потапова знищив влучним вогнем до 15 гітлерівців, знищив дві вогневі точки та самохідну гармату. Рядовий Герасименко під вогнем противника усунув понад 30 пошкоджень лінії зв΄язку (боях за Володимир – Волинський біля 40).  

Не дивлячись на героїзм радянських бійців успіху видно не було. На допомогу оточеному німецькому гарнізону прийшла німецька авіація, зав΄язались повітряні бої. Німці не здавались, радянські офіцери дивувались мужності ворога. А брати село було конче необхідно – воно було своєрідним ключем – виходом до Турії і системи оборони лінії «Принца Євгенія».

По обіді в район Озютич прибули винищувально – протитанкові батареї, які вогнем прямим наведенням стали гамселити по ворожем вогневим точкам, опір противника став слабшати, а надвечір припинився взагалі. Озютичі були звільнені.

Не даючи передишки ні собі ні ворогу, передові батальйони 828-го і 889-го сп отримали наказ вийти до Турії і захопити плацдарм на її західному березі. До вечора 14 липня по два батальйони переправились через Турію і розпочали бої на її західному березі. Дві доби гітлерівці контратакували радянські підрозділи. Танки, авіація, масовані удари артилерії все це обрушилось на передові радянські підрозділи. Декілька разів німцям вдалось прорватись через радянську оборону і вийти до річки, але кожного разу вимушені були відходити під перехресним вогнем. Лише вночі 17 липня німецькі атаки раптово припинились – німці стали відходити в напрямку на Володимир – Волинський. За прорив оборони німців на річці Турії, а згодом успішні дії при форсуванні Західного Бугу і Вісли Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23.09.44  командир 889 сп майор Павлюк В.Є., який керував боєм на плацдармі був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. 

Плацдарм на Турії вдалось утримати завдяки і діям радянської штурмової авіації, яка наносила удари по німецьким передовим частинам і резервам.

14 липня 1944 року шестірка Іл-2, під командуванням командира ескадрильї 109-го гвардійського авіаційного штурмового полку (6-та гв шад) гвардії старшого лейтенанта Сергія  Мілашенкова, атакувала колону танків і штурмових гармат ворога в районі села Микуличі (Володимир – Волинський район). До цього бою на рахунку відважного льотчика було 90 успішних бойових вильотів, більше двадцяти спалених ворожих танків, 7 артилерійських і мінометних батарей, 22 зенітних гармати і сотні ворожих солдатів і офіцерів. Понад 60 разів Мілашенков водив групи літаків на штурмуваня. Цей бойовий виліт виявився останнім. Підбитий ворожими зенітками штурмовик спалахнув, але продовжив бій. Безперервно стріляючи з гармат і кулеметів, випустивши по ворогу весь боєкомплект, палаючий літак врізався в центр ворожої колони. Екіпаж літака – старший лейтенант Мілашенков і повітряний стрілець  Іван Солоп загинули. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року гвардії старшому лейтенанту Мілашенкову Сергію Васильовичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Частини 106-ї стрілецької дивізії після прориву першої лінії оборони успішно розвивали наступ і на світанку 15 липня звільнили село Старий Загорів, нині Локачинського району³²⁹, а 20 липня село і станцію Бубнів Володимир – Волинського району³³⁰.

На кінець дня 18 липня війська 3-ої гвардійської і 13-ої армій, використовуючи успіх танкових з'єднань, зуміли просунутись вглиб німецької оборони на 20-30 км. і охопити Бродівське  угрупування німців з півночі, північного заходу і заходу.  

Підрозділи 889-го сп 197-ї сд сходу оволоділи селом Когильно і вийшли на ближні підступи до Володимира – Волинського. По мірі наближення до древнього міста опір гітлерівців зростав і сходу увірватись до Володимира частинам 197-ї сд не вдалося.  Командир дивізії полковник Даниловський наказав провести перегруповування силі нанести удар з півночі. В центрі бойових порядків наступав 889-й сп, на правому фланзі 828-й сп, ні лівому 862-й сп під командуванням майора Василя Антоновича Кожевнікова. Противник створив навколо Володимира - Волинського глибоко ешелоновану оборону. Місто було опоясане декількома рядами траншей, прикритих суцільними мінними полями і дротяними загородженнями. 19 липня полки дивізії сім разів піднімалися в атаку, поки не вибили німців з першої траншеї. Наступ знову захлинувся під шквальним вогнем з німецьких позицій. першою траншеєю, але далі шквальний вогонь фашистів не дав можливості просунутися. Бій продовжувався і вночі. Під покровом ночі, знайшовши прохід у висохлому болоті, батальйон 862-го сп під командуванням капітана Григорія Макуріна вийшов на східну околицю Володимра і біля другої години ночі 20 липня наніс удар в тил німецьким підрозділам. На всіх напрямках відновились атаки радянських частин. Підоспіла підмога і сусідної 218-ї стрілецької дивізії, 372-й стрілецький полк якої атакував німців з півдня. Атаку очолив командир батальйону Герой Радянського Союзу майор Можаєв Микола Васильович. Позиції гітлерівців в районі Володимира - Волинського атакували також батальйони 967-го стрілецького полку (273-тя сд) під командуванням підполковника Сергія Григоровича Ботвинського. Біля 4.00 німці почали відходити з передових позицій, залишаючи підрозділи прикриття. На світанку 20 липня Володимир – Волинський було повністю звільнено, при цьому особливо запеклих боїв у самому місті не було.

В ході боїв за Володимир відзначився  кулеметник стрілецької роти 862-го стрілецького полку Михайло Ксенофонтович Саранча. Рядовий Саранча разом з групою бійців під сильним обстрілом противника в районі піщаного кр’ру, шо на південь від села Блаженик (Турійський район) прорвався в розташування гітлерівців і взяв у полон німецького офіцера, який згодом надав радянському командуванню цінні відомості про організацію оборони гарнізону.  Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23.09.44 за відвагу, прявлену в боях при визволенні Володимира – Волинського і на Сандомирському плацдармі  рядовий Саранча М.К був удостоєний звання Героя Радянського  Союзу.

Згодом, наказом ВГК почесне найменування «Володимир – Волинський» було присвоєне наступним з'єднанням і частинам: 372-му стрілецькому полку 218-ї стрілецької дивізії; 828-му; 862-му стрілецьким, 261-му артилерійському полкам 197-ї стрілецької дивізії; 967-му стрілецькому та 812-му артилерійському полкам 273-ї стрілецької дивізії; 47-й гаубичній артилерійській бригаді (підполковник Чариков Микола Григорович); 88-й важкій гаубичній артилерійській бригаді (підполковник Шилов Олексій Кузьмич); 101-й гаубичній артилерійській бригаді (полковник Некрасов Михайло Якович); 17-й мінометній бригаді (полковник Сичугов Федір Олександрович); 1528-й гаубичному артилерійському полку (підполковник Бідолаг Микола Миколайович); 40-й інженерно-саперній бригаді (полковник Зайцев Іван Дмитрович); 1-му гвардійському змішанному авіаційному корпусу (генерал-лейтенант авіації Аладінський Володимир Іванович); 91-му гвардійському штурмовому авіаційному полку (підполковник Коряков Василь Миколайович); 94-му гвардійському штурмовому авіаційному полку (підполковник Ніколаєв Андрій Никифорович); 109-му гвардійському штурмовому авіаційному полку (майор Ушаков Валентин Олексійович).

Наступ продовжувався.

Батальйони 828-го і 862-го полків 197-ї сд, за підтримки гармат 418-го окремого винищувально-протитанкового дивізіону під командуванням майора Василя Миколайовича Горшкова йшли в авангарді дивізії і час від часу відбивали ворожі контратаки та збивали ворожі заслони. Уранці 21 липня передовий загін 862-го стрілецького полку вийшов до Західного Бугу і форсував його. Першою на протилежний берег висадилася рота лейтенанта Сергія Задоріна. Бійці роти зуміли розширити захоплений плацдарм, і забезпечити переправу полку. Майже одночасно з 862-м приступив до форсування річки і 828-й стрілецький полк .

Підійшли до кордону і частини 218-ї стрілецької дивізії, яка після прориву оборони німців 13 липня наступала в напрямку на Локачі і 18 липня звільнила селище. Форсувавши притоку Захадного Бугу – річку Лугу частини дивізії обійшли Володимир – Волинський з півдня. 21 липня передові підрозділи дивізії вибили гітлерівців з Устилуга і сходу переправились через Західний Буг. Дивізія почала наступ в напрямку на Грубешів.

Війна на Володимир – Волинському напрямку переступила за межі Волині.