Оцінивши
обстановку, сили своїх військ і військ противника, командування 1-го Українського
фронту спланувало нанесення відразу двох головних ударів і прорив фронту
оборони групи армій „Північна Україна” на двох напрямах. Перший удар планувалось
нанести з району Торчин - Горохів в загальному напрямі на Сокаль, Раву-Руську,
а другий , - з району Тернополя на Львів із завданням розгромити Львівське
угрупування вермахту і вибити німців зі Львова і Перемишля.
За
планом, розробленим штабом фронту, до ударного угрпування, яке повинне було
діяти на Луцькому напрямі входили: 3-а гвардійська та 13-та загальновійськові,
1-ша гвардійська танкова армії, кінно-механізована група у складі 25-го
танкового і 1-го гвардійського кавалерійського корпусів. Наступ ударного
угрупування забезпечувався чотирма авіаційними корпусами 2-ої повітряної армії,
загальне командування над якими здійснював заступник командувача армією генерал-
майор авіації Сидор Васильович Слюсарєв.
В
ударному угрупуванні, яке було зосереджено в районі Луцька, на ділянці прориву шириною
12 км. намічалося зосередити 14 стрілецьких дивізій, 2 танкові, механізований,
кавалерійський корпуси і 2 артилерійських дивізії прориву. В результаті цього досягалась перевага над ворогом у живій силі – до 1,3
разів, в танках і артилерії – більш як в 2 рази, в авіації – понад 4. На
ділянках прориву армій ця перевага була ще більш істотною: в особовому складі - майже в 5 разів, в гарматах
і мінометах - в 6-7 разів, в танках і САУ - в 3-4 рази. На ділянках прориву
армій значно, в порівнянні з іншими наступальними опреаціями
виросла щільність
гармат і мінометів на 1 км. фронту. Так, в 3-й гвардійській армії вона складала
249 гармат і мінометів, а в 13-й – 255. Завдяки такому зосередженню сил, фронт наступу стрілецької дивізії становив
до 6 кілометрів, а на ділянках прориву взагалі до 1,1 км, при цьому
середньостатистична дивізія групи армій „Північна Україна” оборонялась на
ділянці шириною 10-15 км. Оперативна побудова усіх армій фронту була
двоешелонною, при цьому, в другому
ешелоні 3-ї гвА знаходилось п’ять стрілецьких дивізій, 13-ї армії – три, а 64-ї
та 38-ї армій, які діяли на Львівському напрямку по чотири.
На
напрямках головних ударів було зосереджено понад 90% танків і САУ, які були в
розпорядженні фронту (1677
танків і 529 САУ). Разом з тим для дій у складі груп безпосередньої
підтримки піхоти було виділено всього 349 танків і САУ, тобто щільність
бронеодиниць на 1 км. ділянки прориву становила не більше 14. У подальшому це
привело до зниження темпів наступу загальновійськових з’єднань і значних втрат
серед особового складу стрілецьких частин.
На
Рава – Руському напрямку німецьке командуванняі не чекало наступу значних сил
радянських військ, тут оборонялось всього 8 дивізій , з них 2 танкові перебували в резерві. Складались
вигідні умови
для завдання раптового потужного удару.
Маневр всіма родами військ, особливо танковими і механізованими, забезпечувала
і зручна в тактичному відношенні місцевість.
Як
і при плануванні Білоруської наступальної операції було розроблено ґрунтовний план
оперативного маскування, яким передбачалося імітувати зосередження двох
танкових армій і танкового корпусу на лівому крилі фронту, в смугах 1-ої
гвардійської і 18-ої армій. Широко використовувались лже-перевезення значних
такових сил по залізниці, імітувались райони вивантаження танкових з'єднань та
їх марші, в лже – районах зосередження радіоперадачі велись відкритим текстом,
підсовуючи німецькому командуванню масовану дезінформацію. В цих же районах
масово виготовлялась і розміщувалась значна кількість макетів танків, літаків,
гармат, автотракторної техніки. Щоправда, не всі хитрощі вдалися. Німецькій
розвідці вдалось розгадати більшість загадок радянського командування (було розкрито
розташування і склад загальновійськових армій, що діяли в в першому ешелоні,
місця зосередження 1-го і 6-го гвардійських кавалерійських, 25-го і 31-го
танкових корпусів та 3-ої гвардійської танкової армії) за винятком
перегрупування військ 1-ї гвардійської танкової армії під Горохів та 4-ї
танкової армії в район Тернополя.
Знову ж таки, як це було з Білоруською
операцією, Ставка і Сталін спершу заперечували проти нанесення двох головних
ударів і пропонували нанесення одного потужного удару – на Львівському напрямі, але
командуючий 1-м Українським фронтом Маршал Радянського Союзу Конєв все-таки
відстояв свою точку зору308.
7 липня 1944 року план операції, яка згодом отримала назву Львівсько – Сандомирська,
був представлений на затвердження до Ставки. В кінцевому варіанті плану зі
змінами, внесеними за пропозиціями Генерального штабу (було враховано досвід
невдалих дій 11-го танкового корпусу західніше Ковеля) прорив оборони
противника здійснювали стрілецькі з’єднання, а танкові армії та кінно – механізовані
групи повинні були вводитись в бій вже після прориву і з метою розвитку
наступу, при цьому танкові армії через день, а КМГ через два дні після початку
операції309. Вкотре за роки війни техніка і час
отримали перевагу над людськими життями. Крім того було наказано зменшити темпи
наступу стрілецьких з’єднань до більш реальних (командуванням фронту був розрахований
темп наступу в 30-35 кілометрів в добу, а в реальності склав від 8-ми в 38-й до
10-ти в 3-й гвардійській та 60-й, 18-ти в 13-й арміях)310.
|