Противник південніше Прип’яті зосередив основну масу танкових військ вермахту. Тут знаходилось вісімнадцять з двадцяти трьох танкових дивізій, які в цей час перебували на східному фронті. На напрямі дій 1-го Українського фронту  було зосереджено до 10 танкових дивізій. В очікуванні наступу радянських військ гітлерівцями було розгорнуто широкомасштабні оборонні роботи. Німецьке командування прагнуло створити міцну глибоко ешелоновану оборону, здатну відбити удари радянських з’єднань. До середини липня противником була створена оборона з трьох смуг загальною глибиною 40-50 км.

На Рава – Руському напрямку перед фронтом майбутнього наступу радянських військ були розташовані з΄єднання і частини ХІІІ та  ХХХХІІ армійських (Armeekorps) та ХХХХVІ танкового корпусу (ХХХХVІ Panzerkorps) 4-ї танкової армії, що складало 6 піхотних та 2 танкові дивізії. При цьому частини армійських корпусів займали позиції безпосередньо перед позиціями радянських частин, а ХХХХVІ танкового корпусу в глибині оборони в готовності для дій на найбільш небезпечних ділянках.

З΄єднання ХІІІ армійського корпусу прикривали Бродівський напрямок. Основними бойовими з΄єднаннями цього корпусу були корпусна група «Ц», 340 та 361 піхотні дивізії.  З 5 червня по 22 липня 1944 року корпусом командував генерал піхоти Артур Гауфф (Arthur Hauffe).

Народився 20 грудня 1892 року в місті Вігенсдорф (Wittgensdorf). Як і інші німецькі воєначальники такого рангу  військову службу розпочав ще до 1-ї світової війни з посади фаненюнкера в 117-му гвардійському піхотному полку  "Großherzogin". 18 грудня 1913 року отримав лейтенантські погони. Під час Першої світової служив ад’ютантом 29-го резервного полку, офіцером генерального штабу. Був нагороджений залізними хрестами обох ступенів. По розпаді Німецької імперії обер-лейтенант Гауф залишився на службі в рейхсвері. Служив у стройових частинах (1-й піхотний полк, 3-й кавалерійський полк, штаб 4-ї дивізії, 9-й піхотний полк), апараті міністерстві оборони Німеччини. На час приходу нацистів до влади майор Гауф проходив службу в штабі 2-ї дивізії рейхсверу. У жовтні 1935 року підполковник Гауф був направлений на навчання до військової академії, по закінченні якої був призначений на посаду командира 1-го батальйону 82-го піхотного полку. З осені 1937 року подальша кар’єра  полковника Гауфа переважно була пов’язана зі штабними посадами в 3-й  армійській групі (Gruppenkommando 3), командуванні прикордонних військ верхнього Рейну (Generalkommando der Grenztruppen Oberrhein), XXV та XXXVIII армійських корпусів вермахту. 30 вересня 1940 року  Артур Гауф очолив штаб німецької військової місії при румунській королівській армії. Напередодні нападу на СРСР у червні 1941 року Гауф отримав генеральські погони. При штабі румунської армії прослужив до 1943 року, а в лютому генерал-лейтенант Гауф отримав під командування 46-ту піхотну дивізію. За успішні бойові дії з’єднання 25.07.43 був нагроджений Лицарським хрестом. 7 вересня 1943 року був призначений командиром XIII армійського корпусу. За протистояння радянським військм в районі Дубно-Луцьк на чолі групи Гоуф (Гауф) 11 квітня 1944 року був нагороджений Німецьким золотим хрестом. Після відпустки з 25 квітня по 5 червня повернувся до командування корпусом. 22 липня 1944 року під Львовом потрапив до полону і при конвоюванні в тил радянських військ загинув.

Корпусна група «Ц», яка складалась з дивізійних груп розбитих раніше 183, 217, 339-ї піхотних дивізій була розформована в липні 1944 року, а її особовий склад був переданий для формування 349-ї піхотної та 363-ї народно – гренадерської дивізій.

Про 340-у пд мова вже йшла вище, тож зупинюсь на бойовому шляху 361-ї дивізії вермахту.

361-ша піхотна дивізія  (361.Infanterie-Division) була сформована осінню 1943 р. на території Данії. У березні 1944 року направлена на східний фронт до складу ХІІІ армійського корпусу 4-ї танкової армії ГА «Північна Україна». Дивізією з 30 травня 1944 року командував генерал – майор Герхард Ліндеман (Gerhard Lindemann).

Власне на території сучасної Волині, точніше її півдня оборонявся ХХХХІІ армійський корпус, точніше, як він ззначився в документах командування вермахту – армійський корпус особливого призначення (XXXXII. Armeekorps z.b.V.)

Корпус було утворено 29 січня 1940 року. В травні 1940 року польове управління корпусу разом з підпорядкованими частинами було включене до складу групи армій «А» спочатку до 9-ї, згодом 16-ї армії. Війська корпусу приймали участь в польській  і французькій кампаніях Вермахту, а в червні 1941 року перейшли кордон СРСР і діяли протягом війни на східному фронті, спочатку в складу групи армій «Центр» (липень 1941), згодом ГА «Північ» (серпень 1941). З листопада 1941 по серпень 1943 року війська корпусу діяли на Кримському напрямку у складі 11-ї армії та були безпосередньо підпорядковані командуванню групи армій «А». У вересні 1943 року корпус з підпорядкованими з΄єднаннями було перекинуто для ведення бойових дій у складі ГА «Південь», до складу 4-ї танкової армії в районі Харкова, згодом війська корпусу вели оборонні бої на берегах Дніпра. В січні 44 року війська корпусу відступли до району Вінниці, звідки були перекинуті до складу 8-ї армії в район Черкас. В ході Корсунь – Шевченківської наступальної операції Червоної Армії корпус фактично перестав існувати і був відновлений у квітні 1944 року в складі 4-ї танкової армії, яка в цей час зайняла оборону на території сучасної Волині.

З 14 квітня 1944 і до його повного розгрому в січні 1945 року корпусом командував командував кавалер Лицарського хреста з дубовим листям генерал піхоти Герман Рекнагель (Hermann Recknagel).

Герман Рекнагель народився 18 липня 1892 року, в містечку Штрахмюлле землі Гессен ( Strauchmühle/Hessen). Першу світову війну зустрів командиром взводу 83-го піхотного полку. По закінченні війни був зарахований ад΄ютантом 12-го єгерського полку охорони кордону. Як і у більшості офіцерів рейхсверу кар΄єрний ріст розпочався після приходу до влади Гітлера. Ось і Рекнагель, який понад 10 років проходив в капітанах у 1934 році отримав призначення на посаду командира батальйону 54-го піхотного полку і майорські погони, в 1937 році звання «підполковник», а у вересні 1939 року полковник Рекнагель на чолі 54-го піхотного полку увійшов до Польщі. За вміле командування частиною у війні з Францією та Англією  полковник Рекнагель 5 серпня 1940 року був нагороджений Лицарським хрестом. 22 червня полк Рекнегеля перейшов кордон СРСР і почав бойові дії на східному фронті. Під час штурму Вінниці 15 липня 1941 року Герман Рекнагель був поранений. Після тивалого лікування 1 січня 1942 року полковник Рекнагель отримав під командування 111-ту піхотну дивізію, а в травні і довгоочікувані генеральські погони. В березні чергове підвищення в званні до генерал – лейтенанта. Восени 1943 року дивізія генерал – лейтенанта Рекнагеля разом з іншими частинами потрапила в оточення в Приазов΄ї. Генерал очолив бойову групу «Рекнагель», вивів підпорядковані йому війська з оточення, за що 6 листопада 1943 був нагроджений дубовим листям до ЛХ (№ 319). З жовтня 1943 по квітень 1944 року генерал – лейтенант Рекнагель був начальником оперативного відділення Схід ОКВ (Ost| OKH), а в квітні отримав призначення на посаду командувача | XXXXII-го армійського корпусу. У жовтні 1944 року був нагороджений мечами до ЛХ (№104). Генерал піхоти Рекнагель загинув 23 січня 1945 року під містечком Петрикау.

До складу корпусу входили з΄єднання, сформовані ще до початку 2-ї світової війни і мали достатній досвід бойових дій на східному фронті.

72-га піхотна дивізія (72. Infanterie-Division) була сформована як дивізія 2-ї хвилі  в 12-му (Баденськом) корпусному окрузі 1 грудня 1939 року в результаті|унаслідок| реорганізації та об’єднання прикордонної|пограничної| комендатури Трір, 124-го прикордонного|пограничного| полку, 105-го піхотного полку 34-ої піхотної дивізії і  новосформованого 266-го піхотного полку. В жовтні 1939 року була передислокована до району бойових дій XXIII армійського корпусу 6-ї армії. Брала участь у війні з Францією. Солдати дивізії на чолі з її першим командиром генерал – лейтенантом Маттенклотом після виконання місії в Бретані вступили на вулиці Парижу. У січні 1941 року дивізія була передислокована до Румунії, а в березні до Болгарії. У складі XVIII корпусу 12-ї армії вермахту брала участь в Балканській кампанії на території Греції. У червні 1941 року була передислокована на територію південної Румунії і увійшла до складу 11-ї армії групи армій «Південь», націленої на Одесу і Крим. До  серпня 1942 року 72-га піхотна вела бойові дії на території Криму, брала участь в наступі на Севастополь. У вересні 1942 року дивізію перепідпорядкували XXVII корпусу 9-ї армії Моделя і перекинули в район Ржева, де вона оборонялась до січня 1943 року. З березня по квітень 1943 року частини дивізії після нетривалого відпочинку знову були направлені на східний фронт, цього разу спочатку в розпорядження 2-ї танкової армії в оборону на Орловському напрямку. Під час операції «Цитадель» частини дивізії в складі ХХ корпусу 9-ї армії невдало наступали на Орловському напрямку, а в серпні перейшли до оборони під Орлом, а згодом відступали в напрямку Брянська. Найтрагічнішими сторінками історії дивізії стали бої на Дніпрі, а згодом в Корсунь – Шевченківському котлі. Залишки дивізії після доукомплектування в березні 1944 року в районі Грубешова (Люблінське воєводство, Польща) були направлені в розпорядження командувача 4-ю танковою армією з якою дивізія пройшла залишок свого бойового шляху²⁹⁴.

1 липня 1944 року командування дивізією після недовгої перерви прийняв генерал-лейтенант доктор Герман Хоен  (Dr. Hermann Hohn), котрий командував дивізією з 20.11.43 з перервою з 10.06.44 до 30.06.44.

Командир 72-ї піхотної дивізії не був професійним військовим, хоча після участі в бойових діях 1-ї світової і  дослужився до лейтенанта ( почав службу доборовольцем в 10-му артилерійському полку 15 січня 1915 року). По закінченні війни лейтенант Хоен звільнився з військової служби, зайнявся проблемами економіки і політології, захистив докторську дисертацію. Однак в «новій» Німеччині місця науці, не пов΄язаній з війною майже не було, а тому 1 вересня 1935 року капітан резерву Герман Хоен поступив на службу до Вермахту і був призначений на посаду командира роти в 74-му піхотному полку. На 1 вересня 1939 року майор  Хоен служив у складі командування «Ейфель» (Generalkommandos "Eifel"). 1 листопада 1939 року отримав призначення ад΄ютантом командира 72-ї піхотної дивізії в складі якої приймав участь у війні на заході. У грудні 1940 року д-р Хоен отримав призначення на посаду командира 2-го батальйону 105-го піхотного полку дивізії з яким воював спочатку на Балканах, а з 22 червня проти СРСР. Успішні бойові дії батальйону на східному фронті в серпні 1941 достроково принесли звання підполковника, а особиста хоробрість і важке поранення в липні 1942 року звання полковника і посаду командира 124-го піхотного полку. У жовтні 1942 року  полковник Хоен повернувся до свого 105-го полку в ролі його командира, а невдовзі був призначений виконувачем обов’язків командира 72-ї піхотної дивізії. За відмінну організацію оборонних дій проти наступаючих військ Червоної Армії виконуючий обов’язки командира 72-ї піхотної дивізії полковник Хоен 28.11.1943 був нагороджений ЛХ |відмінно|. За оборонні бої в районі Черкас 01.03.1944  д-р Хоен був нагороджений дубовим листям до ЛХ (№ 410) і отримав звання генерал – майора. Дивізія  генерала Хоена виравалась з Корсунь – Шевченківського котла, а сам  Герман Хоен був поранений і відправлений до Німеччини на лікування. Після видужання в травні 1944 року був призначений на посаду командира 50-ї піхотної дивізії, але через знайомих у командуванні Вермахту домігся перепризначення в свою дивізію і прибув до неї 1 липня 1944 вже у званні генерал – лейтенанта. Після відступу за межі СРСР 72-га пд Хоена успішно протистояла радянським військами в районі Баранов - Брюкен. За особисту хоробрість, проявлену під час цих боїв був нагороджений мечами до ЛХ (№ 109). 30 січня 1945 року Хоен став повним генералом і 20 квітня 1945 року отримав останнє підвищення – його призначили командуючим IX-м армійським корпусом|. У травні 1945 корпус капітулював, д-р Хоен потрапив до плону, в якому перебував до 1948 року. Помер 13.11.1968 в місті Ладенбург-на-Некарі.

88-ма піхотна дивізія (88. Infanterie-Division) була сформована у грудні 1939 року як військове з’єднання вермахту 6-ї хвилі. До червня 1940 року дивізія дислокувалась на заході Німеччини. Після розгорому англо-французьких військ у  серпні 1940 року дивізія  була розформована (залишений лише кістяк). У березні 1941 р. з’єднання знову було укомплектоване на території Франції і у січні 1942 року направлене на східний фронт до складу групи армій „Південь”. Першим місцем дислокації дивізії на сході стала Київська область. У лютому 1942 року дивізія була направлена в розпорядження XXXXVIII-го армійського корпусу 2-ї польової армії в район Харкова. До травня 1942 частини дивізії вели оборонні дії на Курському виступі. У червні 1942 року 88-ма піхотна дивізія була виведена в резерв 2-ї армії. В серпні – вересні 1942 року в складі XIII-го корпусу 2-ї армії приймала участь в наступі на Воронеж, а згодом, до лютого 1943 року вела оборонні дії в цьому районі ( у складі LV та VII корпусів). У червні - липні 88-ма пд VII-го корпусу 2-ї армії воювала в районі Сум, і під натиском радянських частин в серпні – вересні 1943 року відступала від Сум до Києва у складі 4-ї танкової армії. У грудні 1943 року, обезкровлена під Києвом, дивізія була направлення для переформування в район Житомира, де до її складу були включені залишки розформованої 323-ої піхотної дивізії (323-тя дивізійна група). У січні 1944 частини дивізії протистояли військам 1-го Українського фронту в районі Бердичева, а в лютому в пожежному порядку були перекинуті під Черкаси (XXXXII-й  корпус 8-ї армії) для участі у деблокаді Корсуньського мішка. У березні 1944 р. добряче пошматоване з’єднання з-під Черкас направили на чергове переформування до Німеччини (район міста Деба), де до складу  до 88-ї піхотної дивізії були включені підрозділи розформованої корпусної групи «Б».  У липні 1944 року дивізія прибула в розпорядження ХХХХІІ армійського корпусу і була розміщена в районі Хелма. Разом з частинами корпусу відступила в район Баранова (Польща) де оборонялась до січня 1945 року. Після розгрому військами 1-го Білоруського фронту в районі Руський Брід 16-17 січня залишки 245, 248 і 110-го піхотних полків дивізії , втративши понад половину особового складу і 60% техніки вирвались з оточення і зайняли оборону в районі Піорткув. З’єднавшись із залишками розгромлених 16-ї та 17-ї та 25-ї танкових дивізій рухаючись тільки манівцями, вночі і обходячи міста і великі населені пункти дивізійники вийшли до Глогау, відірвавшись від радянських військ. До моменту виходу з оточення у складі дивізії залишилось всього близько 2 тис. чоловік. В останній бій дивізія вирушила 15 лютого 1945 року проти флангу 4-ої гвардійської танкової армії²⁹⁵.

12 листопада 1943 року командування дивізією прийняв полковник Георг фон Ріттберг (Georg von Rittberg). 

Георг фон Ріттберг (30 травня 1898, Страссбург – 6 червня 1973, Крюн) належав до відомої в Європі графської родини і в кайзерівській Німеччині перед ним відкривались усі двері для блискучої військової кар΄єри. Першим кроком на цій стезі став вступ до військового училища. Після оголошення Німеччиною війни Росії кадет фон Ріттберг відразу подав рапорт про переведення до бойової частини. 8 сепрпня 1914 року рапорт був задоволений і фон Рітберг був зарахований до 61-го польового артилерійського полку. Через рік боїв, 1 травня 1915 року Георг фон Рітберг отримав лейтенантські погони і став повноправним членом офіцерського співтовариства. Кар΄єрні плани амбітного аристократа зірвали події німецької революції 1918 року та крах імперії Гогенцолернів. Не сильно давали просуватись аристократам і у Веймарській республіці, а тому прихід до влади налаштованого на завоювання «життєвого простору» і ринків збуту Гітлера став останньою надією графа.  Вже у жовтні 1935 року надії стали збуватися – майора фон Ріттберга призначили командиром 3-го батальйону 23-го артилерійського полку. Після захоплення Чехословачиини у квітні 1939 року фон Ріттбергу присвоїли звання підполковника і призначили ад΄ютантом до командувача силами Вермахту і Рейхінспектораті Богемія і Моравія.  У травні 1940 чергове підвищення, цього разу на посаду командира 31-го артилерійського полку, з яким  підполковник фон Ріттберг приймав участь в бойх проти французьких військ.  У жовтні 1940 року, в період інтенсивної підготовки до нападу на СРСР, фон Ріттенберга призначили командиром 191-го артилерійського полку, який дислокувався на території захопленої Польщі. З цим полком фон Ріттберг почав бойові дії на східному фронті. Артилеристи графа фон Ріттберга на Ленінградському напрямку діяли вміло, а тому кар΄єра їх командира продовжувала прямувати уверх. У квітні 1943 року напрямок розвитку кар΄єри дещо змінюється – з артилерії  полковник (з жовтня 1941)  фон Ріттберг переходить до піхоти і стає командиром 12-го піхотного полку, який діяв в районі Волхова. Чергове підвищення мало не погубило і кар΄ру і життя полковника фон Ріттберга. 12 листопада 1943 року Ріттберг отримав під командування 88-му піхотну дивізію з якою потрапив в оточення під Корсунем – Шевченківським.  Щоправда, завдяки військовій удачі дивізія генерал – майора (звання присвоєно 1 лютого 1944 року) фон Ріттберга вирвалась з оточення, а її командир 21 лютого отримав Лицарського хреста. За оборонні бої в липні - серпні 1944 року фон Ріттберг 10 жовтня 1944 року був нагороджений дубовим листям до ЛХ і отримав звання генерал – лейтенанта. Війна для генерал – лейтената фон Ріттберга закінчилась 27 січня 1945 року, коли він потрапив до радянського полону в районі Русський Брід. У полоні фон Ріттберг пробув до 1955 року.