ХХХХVІ танковий корпус було утворено 14 червня 1942 року шляхом перетворення з   ХХХХVІ-го армійського корпусу. Перший досвід бойових дій у новій іпостасі корпус отримав у складі 9-ї армії ГА «Центр» в районі Ржева. У листопаді цього ж року був підпорядкований 3-й танковій армії і діяв в районі Гжатска (Смоленська область РФ) де вів оборонні бої до січня 1943 року. В лютому - березні 1943 року дивізії корпусу діяли у складі 4-ї армії в районі Спас – Дем΄янська, а наприкінці березня 1943 року корпус був переданий до складу 2-ї танкової армії і пердислокований на Орловський напрямок. Війська корпусу приймали участь в операції «Цитадель» у складі 9-ї армії в районі Орла. В жовтні 1943 року управління корпусу бло підпорядковане 2-й армії, війська корпусу заняли оборону в районі Гомеля. У січні 1944 року польове управління корпусу було виведене до резерву ОКХ, а в лютому підпорядковане 1-й танковій армії ГА «Південна Україна» і передислоковане в район Станіслава (нині Івано – Франківськ). У районі Станіслава війська корпусу оборонялись до кінця квітня 1944 року. Наприкінці червня корпус було перекинуто на Рава – Руський напрямок і підпорядковано 4-й танковій армії. На цьому напрямку до складу корпусу увійшли 16-та та 17-та танкові дивізії.

22.03.44 пост командуючого корпусом зайняв генерал – лейтенант Фріц Бекер (Fritz Becker).

Фріц Бекер народився 7 березня 1982 року в містечку Хейдберг. Військову службу розпочав 29 січня 1913 року у кайзерівській армії фаненюнкером. У травні 1914 року отримав лейтенантські погони. На посаді командира взводу 69-го Рейнського піхотного полку вступив у бойові дії 1-ї світової війни. Невдовзі отримав перше поранення, лікувався, служив у 257-му резервному піхотному полку, а наприкінці 1914 року знову повернувся на фронт. На кінець війни обер-лейтенант Бекер командував піхотною ротою, був нагороджений залізними хрестами 1 та 2 класу. Після розпаду кайзерівсько армії був залишений на військовій службі в рейхсвері. Служив у 19-му та 16-му піхотних полках, штабі 6-ї дивізії, 4-му ескадроні 13-го рейтарського (кавалерійського) полку. Після приходу до влади нацистів отримав звання майора і був призначений командиром батальйону Мюнстерського піхотного полку. У 1936 році Бекер отримав призначення на посаду командира батальйону 64-го піхотного плку і погони підполковника. Напередодні  2-ї світової війни полковник Бекер був призначений на посаду командира 60-го піхотного полку. Зі своїм полком приймав участь в бойових діях у Франції та на Балканах. За особисту міжність отримав підтвердження до обох залізних хрестів (один з видів нагород в гітлерівській Німеччині). За бойові дії на східному фронті 22 листопада 1941 року отримав перші відзнаку за російську каманію – „Німецький золотий хрест”. У травні 1942 року генерал – майор Бекер (звання отримав 20.04.42) здав командування 60-м піхотним полком і був зарахований до резерву ОКХ. У середині вересня 1942 року був призначений командиром 370-ї піхотної дивізії, яка в цей час діяла на Кавказі. 6 квітня 1943 року був нагороджений Лицарским хрестом, а 20 квітня 1943 року отримав звання генерал – лейтенанта. У червні 1944 року був переведений до резерву ОКХ, а на початку липня отримав під командування ХХХХVІ танковий корпус. Після не зовсім вдалих боїв на Волині 20 липня 1944 року здав командування корпусом генералу танкових військ фон Люттвіцу (General der Panzertruppen Smilo Freiherr von Lüttwitz) і був переведений спочатку на посаду командира XXIV танкового корпусу (серпень 1944), а у вересні командира 389-ї піхотної дивізії, якою командував до березня 1945 року. Наприкінці березня при авіаційному нальоті отримав важке поранення. По закінченні лікування отрмав посаду коменданта області Бремен (Kommandant des Verteidigungsbereichs Bremen). Коменднтські обов’язки виконував недовго, через декілька днів після призначення був полонений англо – американськими військами. Був звільнений з полону у 1948 році. Помер 11 червня 1967 року в містечку Херцберг (Herzberg im Harz).

16 танкова дивізія  (16. Panzer-Division) корпусу була сформована в листопаді 1940 року на базі 16-ї піхотної дивізії  (утворена в довтні 1934 р.).  Ця дивізія після участі у польській кампанії була перекинута на захід і 10 травня1940 року перетнила кордон Люксембурга. Воювала на триторії Бельгії і Франції. В листопаді 1940 року 16-та тд була підпорядкована XXII корпусу 11 армії ( група армій „С”), а в грудні цього ж року передислокована на територію Румунії. В квітні 1941 року дивізія була передана 12-й армії ( ГА „Південь”)і передислокована на територію Болгарії. У квітні приймала участь в бойових діях на Балканах. Наприкінці травня 1941 року дивізія була перекинута на територію Польщі і дислокувалась наподалік від Бреслау (Бреславль). У червні 1941 року 16-та танкова дивізія у складі XIV-го армійського корпусу 1-ї танкової групи форсувала Західний Буг в районі Сокаля, брала участь в танковій битві в районі міста Дубно (27.06-01.07.41). Протягом перших двох тижнів війни солдатами дивізії було виведено зі строю 243 радянських танки³⁰¹.

У липні була перепідпорядкована XXXXVIII корпусу і приймала участь в боях в районі Житомира, згодом у складі XIV корпусу під Уманню (25.07-02.08.41) і Миколаєвом (06-12.08.41). Згодом повернулась до складу XXXXVIII корпусу, приймала участь в боях за оволодіння Києвом.  11 вересня танки дивізії форсували Дніпро в районі Кіровограда,  взяли Новомосковськ (29.09.41), Камєноватку (01.10.41), Верхній Токмак (05.10.41), Пологи (06.10.41). У ході вересневих боїв дивізією було знищено ряд частин радянської 18-ї армії. В жовтні 1941 танки дивізії (XIV корпус) вийшли до Азовського моря в районі Таганрогу і 20 листопада форсували Дон. Із 22 листопада 16-та тд приймала участь у відбитті наступу радянських військ під Чистяковим. Дивізія не тільки відбила атаки, але й прорвала радянську оборону і вийшла до Ростова, де діяла до січня 1942 року. В травні 1942 року дивізія (підпорядкування 1-й ТГр) приймала участь в боях під Харковом  (район Балаклеї), а в червні була передана до ІІІ корпусу 6-ї армії генерала Паулюса. З району Харкова в липні дивізія у складі 1-ї Тгр почала наступ на Артьомовськ, а серпні знову увійшла до складу 6-ї армії (XIV корпус) групи армій „В” і діяла в районі Сталінграда (Калач).         У січні 1943 року 16-та танкова дивізія, підпорядкована ХІ корпусу 6-ї армії ГА „Дон” була повінстю розгромлена під Сталінградом. Була заново сформована на базі 890-го гренадерського полку на території Франції (провінція Бретань) у березні - травні 1943 року. До складу дивізії увійшли 3400 ветеранів дивізії першого формування та 600 російських добровольців³⁰². У квітні увійшла до складу 7-ї армії (ГА „D”), яка діяла на території північної Франції, а в  червні перкинута до складу XIV корпусу, який діяв на триторії Італії проти англо – американських військ. Тут 16-та тд діяла в районах Апульєн, Солерно, Термолі, Сангро до жовтня 1943 року. В грудні дивізія була виведена зі складу 10-ї армії і передислокована знову на східний фронт в район Бобруйська (ГА „Центр”). У січні підпорядкована 4-й танковій армії та перекинута в район Вінниці. У лютому в складі 1-ї танкової та 8-ї армій ГА „Південь” приймала участь в бох в районі Черкас. Знову потрапила в оточення, цього разу в районі Корсунь – Шевченківського, щоправда тепер у складі ІІ корпусу СС 1-ї танкової армії. З 6 по 22 березня 1944 року притистояла наступу радянських військ в районі Тернополя, відійшла з боями за Дністер і на кінець квітня зайняла оборону на лінії Делятин  - Коломия. У липні 1944 року була передана до складу ХХХХVІ-го танкового корпусу 4-ї танкової армії. Згодом у складі ІІІ, XXXXVIII корпусів цієї армії оборонялась на Віслі в районі Баранова до січня 1945 року. На початку лютого дивізі майже повністю була розгромлена у складі XXIV корпусу 4-ї танкової армії в районі Глогау. У лютому 1945 року залишки дивізії були переформовані в танкову дивізію Ютербог (Jüterbog), яка згодом була перекинута до складу LIX корпусу 1-ї танкової армії на територію Чехословаччини в район Моравської Острави. Останні бої дивізія вела у складі  ХХХХ корпусу 17-ї армії. Частина сил дивізії була розгромалена радянськими військами в районі Тропау, а частина здалась у полон американцям в районі Карлсбада.

З листопала 1943 до серпня 1944 року дивізією командував генерал – майор Ганс-Ульріх Бак (Back, Hans-Ulrich).

Народився 26 серпня 1986 року в місті Саарбрюкен (Saarbrücken). Напередодні 1-ї світової війни, 4 серпня 1914 року, добровольцем вступив на військову службу і був зарахований фаненюнкером 1-ї Турецької армії. У жовтні 1914 року був переведений до 74-го Гановерського піхотного полку, де в липні 1915 року отримав лейтенантські погони і почав бойові дії. Був поранений, отримав срібну відзнаку пораненого. За хоробрість і уміле командування підрозділом був нагороджений залізними хрестами І та ІІ класу. Деякий час по закінченні війни залишався на військовій службі. У 1920 році був переведений до резерву і звільнений Рейхсверу. У червні 1920 року обер-лейтенант Бак вступив на службу до поліції, в якій служив до осені 1935 року. При зарахуванні до Вермахту капітан Ганс-Ульріх Бак отримав призначення до 60-го піхотного полку, а 12 жовтня 1937 року майор Бак був переведений до 4-го стрілецького кавалеійського полку (Kavallerie-Schützen-Regiment 4)³⁰³. У лютому 1939 року підполковник Бак став командиром  1-го батальйону 2-го механізованого полку (Schützen-Regiment 2), а напередодні нападу на Польщу став командиром цього полку. На цій посаді Бак приймав участь в поході проти Польщі і Франції. За бої на території Польщі отримав підтвердження до залізних хрестів, а за бої у Франції став кавалером Лицарського хреста (05.08.40). 9 серпня 1940 року отримав наступне підвищення – на посаду командира 304-го полку (Schützen-Regiment  340). З цією частиною приймав участь у поході на Балкани, з нею 22 червня 1941 року перетнув кордон СРСР. З липня до вересня 1942 року знаходився в резерві ОКВ, а в середині вересня 1942 року полковник Бак був призначений командиром 11-ї механізованої бригади (11. Panzer-Grenadier-Brigade), якою командуав до листопада 1942 року. 15.11.42 отримав в підпорядкування механізовану групу XVII корпусу, якою командував до листопада 1943 року. 16-та танкова дивізія, принесла Баку генеральське звання (01.02.44) і важкі оборонні бої на Правобережній Україні. Після нетривалого перебування на посаді начальника бронетанкових військ Х корпусу в Гамбурзі в жовтні 1944 року був призначений командиром 178-ї танкової дивізії, згодом, з січня 1945 року командував танковою дивізією „Татра” (Panzer-Division Tatra), а після її розгрому був призначений командиром 232-ї танкової дивізії. В районі міста Рааб (Угорщина) 28 березня 1945 року отримав важке поранення і потрапив до полону. З огляду на стан здоров’я заарештований не був. Помер 14 лютого 1946 року в місті Хаген (Hagen).  

17-та танкова дивізія (17. Panzer-Division) була сформована в жовтні – листопаді 1940 року шляхом перформування  27-ї піхотної дивізії, яка відзначилась в боях на території Польщі та Франції. У травні 1941 року дивізія була передислокована на територію Польщі та увійшла до складу  XXXXVII танкового корпусу 2-ї танкової групи ГА „Центр”. Форсуваши Західний Буг 22 червня, наступного дня танки дивізії першими увірвались до міста Слонім. 27 червня 17-та тд вийшла на південну околицю Мінська, встановивши зв'язок з 3-ою танковою групою, яка ще 26 червня увірвалася до столиці Білорусії, чим завершила оточення Білостокського угрупування Червоної Армії. 28 червня 17-та танкова дивізія досягла Кайданова і почала наступ в напрямку на Оршу. 9 липня дивізія була зупинена в районі Орші радянськими танками. Перший місяць боїв на території СРСР виявився не зовсім вдалим для командування дивізії. 24 червня в районі Слоніма при атаці двох радянських танків на командний пункт дивізії був важко поранений командир дивізії генерал - майор Ганс-Юрген фон Арнім. Прийнявший командування дивізією полковник Карл Ріттер фон Вебер, був смертельно поранений південніше Смоленська 15 липня 1941. На початку серпня 1941 року частини дивізії форсували Дніпро і річку Судость. Наприкінці серпня 1941 року розгорнулась танкова битва в районі міста Трубчевськ (Брянська область РФ), учасником якої стала 17-та тд. Проти дивізії діяли 108-ма танкова дивізія, 141-ша танкова бригада і 4-та кавалерійська дивізія Червоної Армії, об’єднані в групу під командуванням заступника командуючого Брянським фронтом генерал – майора Єрмакова. Внаслідок рішучих дій радянських з’єднань, які героїчно бились навіть в оточенні, від противника був очищений район між річками Судость і Десна. 17-а танкова дивізія внаслідок  значних втрат вимушена була залишити район західніше Трубчевська і відступити за Десну В ході цієї танкової битви німецькі втрати за оцінкою командування Брянського фронту склали до 4000 чоловік, 110-115 танків і 45 гармат. На початку вересня 1941 року 17-та тд практично втратила боєздатність. Значними були втрати і радянських військ. 108-а танкова дивізія втратила 53 танки і 500 чоловік, 141-а танкова бригада - 24 танки і 80 чоловік убитими і пораненими. Лише в жовтні 17-та тд змогла продовжувати бойові дії на Брянському напрямку. 15 жовтня 1941 року танки дивізії увійшли до Брянська. Наступним етапом став наступ з району Орла в напрямку на Тулу. Незабаром танки дивізії вийшли на околиці Кашири, де були зупинені вогнем зенітного дивізіону під командуванням майора О. П. Смірнова. Внаслідок контрнаступу Червоної Армії під Москвою частини дивізії в грудні 1941 року вимушені були відступати. Вже на третій день радянського контрнаступу дивізія відкотилась на 120 кілометрів на південний схід від Москви. Наприкінці грудня 1941 року частини 17-ї тд оборонялись в районі Орла. На початку літа 1942 року дивізія була виведена  з передової в глиб оборони для доукомплектування і переозброєння. Легкі танки  чеського виробництва Т-38 були замінені танками Т-ІІІ і Т-ІV. У вересні 1942 частини дивізії атаками намагались поліпшити тактичне становище в районі Орла, але були відбиті. Наприкінці листопада 1942 року дивізія була перепідпорядкована групі „В” і перкинута під Сталінград в район Міллерово. Спільно з 6-ю та 23-ю танковими дивізіями 4-ї танкової армії з’єднання повинне було наступати в напрямку на Котельніково з метою прориву оточення 6-ї армії.  Початок бойових дій на цьому напрямку був вдалим. 17 грудня дивізія відбила наступ радянських частин, досягла р.Аксай і захопила плацдарм східніше Дону. Проте через 5 днів дивізія вже вела оборонні бої з утримання плацдарму під Нижнім Кумськом. Напередодні Різдва 1942 року обескровлені частини дивізії вимушені були відступати. Втрати були настільки значними, що, наприклад, 63-м механізованим полком на кінець операції командував лейтенант, а на озброєнні залишилось 8 легких танків і одна протитанкова гармата. На кінець січня 1943 року 17-та танкова дивізія відступила в район Ростова, де отримала нові танки і в подальшому вела бойові дії в межиріччі Міуса і Донця.  Дивізія намагалась форсувати Сіверський Донець в районі Балаклеї, але була відбита і відступила на вихідні позиції. Внаслідок боїв на берегах Сіверського Донця дивізія знову понесла важкі втрати. На 27 люте 1943 року в строю залишилось менше 2000 солдат і офіцерів, шість справних танків і десять протитанкових гармат. Від повного розгрому дивізійників врятував Донець і підірвані німецькими саперами переправи через річку. Після відступу дивізія зайняла оборону під Білгородом, де знаходилась до квітня 1943. У ході операції „Цитадель” 17-та тд знаходилась в резерві XXIV танкового корпусу і участі в боях практично не приймала за винятком деких контратак в районі міста Ізюм. 20 липня дивізія знову втратила свого командира – генерал – лейтенанта Вальтера Шилінга. У вересні 1943 частини дивізії відступли від Дінця і зайняли оборону на західному березі Дніпра в районі Кривого Рогу. У листопаді цього ж року була перекинута під Херсон в розпорядження новосформованої 6-ї армії. Наприкінціі січня - початку лютого 1944 року 17-та танкова дивізія у складі ІІІ танкового корпусу брала участь в боях з прориву оточення німецького угрупування під Корсуненм-Шевченківським. Невдовзі, в березні 1944 року з’єднання, яка тоді воювало у складі 1-ї танкової армії потрапила в оточення в районі Кам’янця-Подільського. Частини дивізії, залишивши майже все важке озброєння, з оточення вирвались і були виведені до резерву, де й перебували до травня 1944 року в районі Станіслава. У липні 1944 року дивізія поступила в розпорядження командуючого ХХХХVІ-м танковим корпусом і була передислокована на Волинь в район Горохова. Після відступу за  Буг і Віслу до кінця жовтня дивізія оборонялась в районах Тарнова та Баранова. Внаслідок втрат в листопаді 1944 року була виведена до резерву. У січні 1945 року разом з 16-ю тд знаходились в резерві, в готовності до контрнаступу. Не дивлячись на це, внаслідок бомбових ударів радянської авіації понесли значні втрати і не змогли нанести контрудар. У складі XXIV танкового корпусу генерала Нерінга дивізія відступала в напрямку на Лодзь, згодом за Одер і зайняла в лютому 1945 року оборону в районі Глогау. В ході боїв середини лютого під Шеціном дивізія понесла значні втрати, внаслідок чого була переформована в 17-ту дивізійну групу, з чисельністю особового складу і техніки рівною танковому  полку. Після оборонних боїв в Сілезії залишки дивізії відступили на територію Чехоловаччини і зайняли оборону в районі Брно, де й були остаточно розгромлені. 8 травня 1945 року дивізія, останнім командиром якої був генерал – майор Теодор Кретчмер  перестала існувати³⁰⁴.

Тричі дивізю очолював генерал – лейтенант Карл-Фрідріх фон дер Меден (Karl-Friedrich von der Meden), який командував з’єднанням з 22.07.43 по 30.11.43, січня 194444 по 09.02.44, травня 1944 по 20.09.44. 

Як і інші генерали вермахту військову службу розпочав у роки 1-ї світової війни, служив у піхоті. Напередодні 2-ї світової майор фон дер Меден був командиром 1 батальйону 5-го кавалерійського полку. Під час 2-ї світової війни командував 12-м розвідувальним батальйоном (1939-1941), 48-м піхотним полком (1941-1942), 1-м піхотним (гренадерським) полком (1942-1943). Командування 17-ю танковою дивізією стало найзначимішим у кар’єрі фон дер Медена. Обидва його генеральські звання пов’язані з цією дивізією (генерал – майор було присвоєне 01.10.43, генерал – лейтенат – 01.07.44). Наприкінці вересня 1944 року генерал – лейтенант фон дер Меден здав командування 17-ю тд і 01.10.44 отримав під командування 178-му резервну танкову дивізію, якою командував до розгрому радянськими військами в Сілезії³⁰⁵. По закінченні війни проживав у Гамбурзі³⁰⁶.