Після прориву першої смуги оборони в наступ пішли основні сили армій.

На ділянці наступу 69-ї армії найдинамічніше події розвивались в смузі 312-ї стрілецької дивізії.

Використовуючи успіх 1083-го стрілецького полку командиром 312-ї сд був введений в бій 1079-й стрілецький полк під командуванням підполковника Володимира Лихотворика.  Вже о 7.00 батальйони полку прорвали укріплені позиції 698-го піхотного полку 342-ї пд вермахту між селом Торговище (на правому фланзі) і висотою 204,6 (на лівому фланзі), оволоділи першою і другою траншеями противника і до 08.00 вийшов на західну околицю лісу східніше Янівки. Близько дев’ятої ранку гітлерівці з напрямку Янівки силами до піхотного полку при підтримці батальйону штурмових гармат та вогню дивізійних мінометів намагались контратакувати. Саме тоді командир полку полковник Лихотворик згадав слова свого командира, сказані у перші дні війни: "Тактичне мислення командира – така ж сила, як кулемети, а помножена на раптовість і відвагу – вже перемога над ворогом"²³⁴.

Командир 1079-го сп прийняв рішення - силами двох стрілецьких рот атакувати контратакуючого противника з фронту і одночасно нанести фланговий удар з північного сходу в обхід Янівки. Про своє рішення бувалий командир полку негайно доповів комдиву генерал – майору Мойсеєвському, який підтримав ідею і наказав нанести цей удар 1081-го сп, який знаходився у другому ешелоні дивізії. 2-й батальйон 1081-го полку під командуванням майора Івана Новікова із – за правого флангу 1083-го сп під прикриттям штурмової авіації несподівано атакував противника і став обходити з північного сходу, охоплюючи опорний пункт гітлерівці у селі Янівка. Не дивлячись на загрозу оточення гітлерівці силами до піхотної роти з танками і штурмовими гарматами намагались контратакувати знову.

Головна 4-а  стрілецька  рота  батальйону, посилена батареєю 76 мм гармат, батареєю 82мм мінометів та батареєю 12-ї сабр  ї зайняла оборону у відбитій першій німецькій траншеї на північній околиці Янівки. Хоча рота і витримала  перший  натиск  німців,  але  просування батальйону вперед затормозилось. Тоді, командир 1081-го сп підполковник Михайло Микитович Шевченко увів в бій резервну 7-му роту. Під прикриттям гармат дивізіону майора Борзого (859-й ап) рота незабаром досягла першої лінії траншей де окопались однополачни - солдати 4-ї роти і вступила у бій. Гітлерівці продовжували контратакувати і підтягували резервні підрозділи. Оброна опорного пункту з фронту дещо послабшала, що негайно використав командир 1079-го сп підполковник Лихотворик. Стрілецький батальйон під командуванням майора В.І.Фроловського піднявся в атаку і за декілька хвилин увірвався до ворожого опорного пункту. Проте німці не здавались – вони припинили контратаки і перейшли до кругової оборони.У бій вступили батальйони майора Івана Шадріна (1079-й сп) і майора Олександра Умнова (1/1081 сп). Ще протягом  двох  годин  стрілецькі  батальйони  двох полків  штурмували кожну  інженерну  споруду,  позицію,  бліндаж,  укріплений  будинок і лише на 12.00 18.07  подавили супротив ворога в Янівці повністю²³⁵.

Успіх під Янівкою забезпечив успіх інших дивізій 91-го стрілецького корпусу – противник вимушений був розпочати відхід з обладнаних позицій в районі села Дольськ.

Далі події розвивались майже блискавично.

312-та сд, продовжуючи наступ, фланговим маневром 1081-го сп і фронтальним ударом 1079-го сп завершили оточення угрупування 342-ї піхотної дивізії вермахту в районі урочища Берестина та села Осереби. Батальйони Фроловського та Шадріна вибили німців з Берестини і підійшли до околиць Осереб. У цей час розвідкгрупа 205-ї окремої розвідувальної роти під командуванням Віктора Мартинушкіна виявила зосередження в районі Осереб значного угрупування німецької піхоти з декількома танками і штурмовими гарматами. Сили 312-ї сд були зосереджені біля невеликого волинського села. Були підтягнуті танки і артилерія. Через чотири години бою група противника в районі Осереб була розгромлена. У гаях і  перелісках горіли танки і штурмові гармати, нагадуючи про жарку битву, що тільки що закінчилася.

Завдяки цим діям було завершено прорив оборони противника на північ від Дольська. На 18.00 18.07.44 312-та сд вийшла на рубіж Новосілки – Осереби – Охітники.

Вранці, 19 липня дивізії продовжували наступ. Вогневими засобами, в т.ч. і артилерією 1-ї армії Війська Польського було подавлено супротив противника на рубежі Хворостів – Глинянка (обидва населені пункти Любомльського району), наступ продовжився.

На кінець дня, 19 липня, 312-та сд виявився на найближчій відстані до державного кордону, але необхідно було зробити кидок 25 – 30 км без підтримки танків по лісових масивах до Західного Бугу. Розрахунок командування 4 ТА вермахту був простий – радянські війська не насміляться вночі без танків пройти по лісовому району, який контролюється тиловими частинами, що дасть змогу підтягнути резерви й організувати оборону на берегах Бугу, доки частини Червоної Армії будуть атакувати опорні пункти вздовж :автостради Ковель – Варшава.

В своїх розрахунках гітлерівці на прийняли до уваги одного - радянські офіцери і солдати давно навчились наступати вночі, вміло маскуючись і не виявляючи себе. Несподівано для ворога, після маршу лісовими масивами о 04.00 20 липня 312-та стрілецька дивізія вийшла в районі колишнього прикордонного знака №376 – Бережці - міст на трасі Любомль-Хелм до Західного Бугу. О 04.30 в районі прикордонного знаку № 376 через Буг переправилась головна походна застава 1081-го сп під командуванням капітана Германа Прокоповича Хлопіна. Солдати роти сходу атакували і оволоділи опорним пунктом гітлерівців на висоті 179.4 і зайняли оборону. В нагородному листі на нагородження капітана Хлопіна орденом Олександра Невського командир полку М.М.Шевченко зазначив: «За відсутності  засобів  протитанкової  оборони, рота капітана Хлопіна, відбила дві контратаки німців, підтриманих "Фердинандами”,  міцно  закріпилась плацдармі за Бугом. Вибравши вдалий момент, капітан Хлопін обійшов  з ротою  з  півдня  перший  на  території  Польщі  крупний населений  пункт  Дорохуськ,  знищив  два  кулемета  супротивника,  що прикривали  з  півдня підходи до Дорохуську - ключової позиції, що замикала вихід  на шосе,  що веде  до  м. Хелм,  забезпечив  успішне  просування  основних  сил  батальйону  в  наступі на Дорохуськ»²³⁶.

Три  підбиті німецькі самохідки були на рахунку командира гармати старшого сержанта Олексія Федоровича Ковальова, який разом з бойовими товаришами одним з перших в 69-й армії переправився з гарматою на польську сторону і підтримав піхоту вогнем. За цей бій та бій 18 липня при прориві оборони противника в районі висоти 206,9 старший сержант Ковальов 25 липня 1944 року був представлений до звання Героя Радянського Союзу, яке отримав відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 29 вересня 1944 року²³⁷.

Одним з перших через через Буг переправився взвод під командуванням лейтенанта Малкеждара Букенбаєва. У районі Дорохуська взвод захопив вигідну позицію, яку утримував до підходу основних сил полку. Гітлерівці намагались скинути бійців у воду, кожна атака противника закінчувалась рукопашним боєм. В обдій з таких сутичок лейтенант Малкеждар Букенбаєв особисто застрелив фашистського офіцера і узяв в полон п'ятеро гітлерівців, був важко поранений, але поле бою не залишив. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування, проявлені при цьому мужність і героїзм лейтенантові Букенбаєву Малкеждару було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 7232)²³⁸.

Майже одночасно з 1081-м полком до Бугу в районі єдиного в смузі наступу 69-ї армії мосту через прикордонну річку вийшов передовий батальйон 1083-го сп під командуванням капітана Третьякова. Радянські піхотинці звалились «як сніг на голову» на охорону мосту (120 чол.). Завдяки сміливим і рушучим діям радянських бійців міст, який був підготовлений до вибуху (було закладено до 300 фугасів) залишився неушкодженим і в подальшому використовувався для розвитку упіху частинами 91-го СК.  Для прикриття мосту терміново була підтягнута дивізіонна артилерія, загальне керівництво якою здійснював начальник артилерії  312-ї сд полковник Ульянов.

Одночасно річку Західний Буг в районі села Бережці форсував  1079-й  стрілецький  полк. Рота старшого лейтенанта Хлустова оволодівши висотою з відміткою 169,8 відбила п’ять контратак ворога і почала наступ в напрямку на східну околицю Дорохуська.

Далі були бої за Дорохуськ, який німці намагались відбити, танковий десант на Хелм та визволення давньої столиці Данила Галицького, наступ на Люблін.

З70-та стрілецька дивізія під командуванням полковника Матвія Михайловича Корсуня  проривала оборону противника в напрямку Растів – Перевали. Частинам дивізії на ділянці прориву протистояли 2-й батальйон 698-го піхотного полку 342-ї пд, рота 554 пп 330-ї бойової групи, три артилерійські дивізіони (два 342-го ап, один – 330-го), батарея важких метальних апаратів, протитанкова батарея. При цьому передній край обороняли три піхотні і одна кулеметна рота, в резерві знаходилось до батальйона піхоти і 10 самохідних гармат. Обриси переднього краю оборони противника, кулеметні гнізда, місця встановлення 3 гармат на передньому краї завдяки своїй спостережливості виявив командир відділення розвідки 940-го артилерійського полку 370-ї сд старший сержант Олександр Якович Княжев. Крім того старший сержант Княжев при артилерійському обстрілі СП дивізії 15 липня виніс з поля бою пораненого командира батареї.

Прорив оборони було доручено 2-му батальйону 1234 стрілецького полку при підтримці всієї артилерії дивізії та  приданого дивізії  277-го гвардійського вптап 4-ї окремої гвардійської вптабр.

У ніч на 18 липня сапери 37 інженерно – саперної бригади проробили 8 проходів в загродженнях гітлерівців, ще 4 були розвідані. О 5.05 згідно з графіком, затвердженим командиром 91-го ск розпочались бойові дії. Як і на ділянці прориву інших дивізій корпусу о 05.05 було відкрито кулеметний вогонь по першій і другій німецьким траншеям з завданням прикрити розрахунки гармат, які готувались відкрити вогонь прямим наведенням. З 05.07 до 05.10 вівся вогонь прямим наведенням, з 5.10 до 5.30 справу продовжила артилерійська підготовка. О 5.30 2-й батальйон під командуванням майора Олексія Федоровича Смірнова пішов у атаку. Ошелешений артилерійсько – кулеметнив вогнем противник майже не відбивався, пануюча над місцевістю висота була взята. При прориві оборони знову відзначився Олександр Княжев, котрий замінив командира батареї, організував ведення вогню батареєю в результаті чого було подавлено три кулеметні гнізда та протитанкова гармата противника. За бої на волинській землі старший сержант Княжев був нагроджений орденами Слави ІІІ та ІІ ступенів²³⁹.  Відзначився також і  навідник гармати 277-го гв вптап гвардії старший сержант Чилікін Микола Ілліч, який разом з підпорядкованою йому гарматною обслугою районі Перевал подавив вогонь 4-х ДзОТів, знищив ворожі 75 мм гармату з автотягачем, 2 важких кулемети. 30 липня відважний сержант також був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня²⁴⁰.

 Слідом за передовим батальйоном в наступ пішли 1-й батальйон 1234-го сп та 2-й батальйон 1230-го сп.

На 12.00 18 липня 1-й та 2-й батальйон 1234-го стрілецького полку та 2-й батальйон 1230 стрілецького полку прорвали першу та другу лінію оборони гітлерівців і вийшли до урочища Вольниця.  Німці відійшли на підготовлену другу смугу оборони в районі Перевали – Соснівка і з цього району контратакували батальйони 1234-го полку.  Завдяки рішучим діям артилеристів батареї капітана Ніколаєнка радянська піхота відбила контратаку і продовжила наступ. Особливо відзначились стрілецька рота старшого лейтенанта Міндєєва та полкова рота автоматників капітана Хамдалова. Оборона противника була розрізана навпіл, що змусило німців відійти в напрямку Охотників. По обіді 18 липня підрозділи 1234-го стрілецького полку повністю звільнили Перевали від гітлерівців.

Надвечір 18 липня частини 370-ї сд  вибили гітлерівців з Охотників, а 312-ї сд з Осереб.

19 липня частини дивізії переслідували відступаючого противника і на 19.30 передові підрозділи 1234-го сп вийшли до села Замлиння (нині Любомльський район). Було перерізано шлях до відступу колоні піхоти з трьома штурмовими гарматами. Через дві з половиною години бою противник був знищений.

Надвечір 19 липня в наступ було введено резервний 1232-й стрілецький полк під командуванням майора М.Т.Виноградова, який 20 липня вийшов до Західного Бугу, перправився і захопив плацдарм в районі населеного пункту Хусинне. На ділянці наступу 1230-го сп дивізії силами 1-ї саперної роти 137-го інженерно – саперного батальйону (37 інженерно – саперна бригада) була змонтована 9-ти тонна переправа, по якій тільки за одну ніч 21 липня на польський берег було переправлено 67 гармат, 80 автомобілів. 22 липня до 10-ї ранку саперами 137-го ісб (командир батальйону гвардії капітан В.Т.Міляєв) в районі села Хусиннне (Люблінське воєводство, Польша) було збудовано дерев΄яний міст довжиною 45 метрів і вантажопіжємністю 60 тон, що дозволило переправити через Буг танки 107-ї танкової бригади. За дві доби наступу частини 370-ї стрілецької дивізії просунулись вперед на 34 кілометри, вивзволили 22 населених пункти, знищили понад 300 ворожих солдат і офіцерів, взяли в полон 20 німецьких військовослужбовців. Крім того трофейна команда дивізії тішилась трьома самохідками, трьома танками і шісткою гармат. В ході бою на плацдармі (тривав біля доби) було відбито декілька контратак ворога. Противник втратив 120 чоловік особового складу, 3 гармати, 12 кулеметів, декілька автівок та мотоциклів²⁴¹.

У напрямку на Овлочин-Ставки - Замлиця наступали частини 25-го стрілецького корпусу 69-ї армії. Вже на 7 годину 40 хвилин 77-ма гвардійська, 41-ша стрілецькі дивізії після 10 хвилинного артилерійського нальоту взламали оборону противника від Турічан до Дольська і продовжили наступ.

Опівдіні 18 липня було вибито ворога з сильно укріпленого опорного пункту в селі Дольськ і надвечір першого дня наступу вийшли на південну околицю Перевал (77-ма гв сд) і до урочища на південний захід від Дольська.

Вранці 19 липня наступ продовжився, опір гітлерівців хоча і слабшав, але завдавав відчутних втрат.

19 липня стрілецький батальйон 102-го сп 41-ї сд на підходах до Овлочина був зустрінутий сильним гарматно - мінометним вогнем противника. Розвідувальна група під командуванням лейтенанта Хамадамова обійшла опорний пункт зі східної сторони, осідлала шляхи відступу німців на Олеськ та Ставки і з тилу вдарила по ворогу. На замінованій дорозі підірвались дві ворожих самохідки, які намагались вирватись з оточення. Вороже угрупування було знищене ще до підходу основних сил полку. Жорсткий опір на околиці села Ставечки (південніше Олеська) зустрів 215-й гвардійський стрілецький полк (77-ма гв сд). Ударами на Олеськ 218-го гв сд і на захід від Станславівки радянські війська змусили німців залишити опорний пункт, щоб не попасти в оточення. На ранок 20 липня з΄єднання 25-го ск вийшли га державний кордон на діялянці Терехи, Висоцьк, Биндюги, Пистраки і в ніч на 21 липня форсували прикордонну річку.

З підходом до Західного Бугу опір противника зростав. Жаркі бої розгорнулись в районі села Биндюги (Любомльський район). Вогонь німецьких мінометників і важких кулеметів притис радянську піхоту до землі. На виручку прийшли артилеристи 117-го протитанкового артилерійського дивізіону 41-ї сд. Обслуга протитанкової гармати старшого сержанта Петра Ксенофонтовича Білоконя першою зайняла вогневу позицію і відкрила вогонь по гітлерівцям. Влучними пострілами було подавлен вогонь мінометної батареї, знищено німецьку гармату, три кулемети з розрахунками. 21.01.45 старшому сержанту Білоконю П.Ф. було присвоєно звання Героя Радянського Союзу²⁴².

На лівому фланзі 69-ї армії в першому ешелоні наступав  961-й стрілецький полк 274-ї стрілецької дивізії. Після артилерійської підготовки підрозділи полку під командуванням полковника Петра Вікторовича Додогорського з ходу оволоділи першою та другою траншеями ворога. Командир полку наказав перемістити спостережний пункт вперед. В клубах диму і пилюки СП був атакований відступаючими німцями. Штаб полку на чолі з командиром вступив у бій. Особистий приклад комполку, який знищував ворогів огнем з автомата та гранатами допоміг штабним підрозділам не тільки відбити атаку гітлерівців, але  і взяти в полон до п’яти десятків ворожих солдат і офіцерів.  В ході наступу 18-19 липня частини 274-ї стрілецької дивізії звільнили села Руда, Ліски, Мунтуска, Чеславів, Ясенівка. 

Тим часом опір фашистських військ зростав з кожним днем. На кордоні нинішніх Турійського і Любомльського районів  961-й полк зустрівся з свіжими резервами супротивника, терміново перекинутими сюди з іншої ділянки фронту. Услід за сильним артилерійським нальотом гітлерівці перейшли в контратаку. Жаркий, кровопролитний бій тривав весь день. Уночі за наказом командира полковника Додогорського бійці полкової роти автоматників, користуючись складками місцевості вийшли в тил німецьких позицій, знищили обслуги гармат німецької батареї і захопили село Мосир (Любомльський район). Вранці полк продовжив наступ. У районі села Града Мосирська противник відкрив сильний фланговий вогонь по батальйону під командуванням майора Василя Ілліча Кряжева. Німецький батальйон чисельністю до 400 чоловік контратакував роти, витягнуті в походну колону. За підтримки полкової роти автоматників контратака була відбита, проте німці зайняли оборону в опорному пункті на околиці села Мосир. Ударами з флангів бійці батальйону майора Кряжева зім’яли оборону гітлерівців і увірвались в село²⁴³. У цьому бою загинули командир взводу молодший лейтенант Степан Якович Рудь та ад’ютант батальйону старший лейтенант Олександр Іванович Доброножко. Степан Рудь не дійшов до кордону лише 8 кілометів. Для дивізії ця втрата була особливою, адже на особистому рахунку кращого снайпера дивізії було 50 гітлерівців, про нього інформувалось в зведеннях Радінформбюро²⁴⁴.

• 1
• 2
• 3
• 4
• 5