Четвер
28.03.2024
18:33
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест.

4.6.2. Підготовка до нового наступу. Продовження.

Таким чином угрупування радянських військ лівого флангу 1-го Білоруського фронту складалось з чотирьох загальновійськових армій (8 - ма гвардійська, 47-ма, 70-та, 1-ша ВП), танкової (2-га), повітряної (6-та) армій, двох кавалерійських (2-й та 7-й гвардійські) та танкового (11-й) корпусів.

Цьому потужному угрупуванню на Люблін-Брестському напрямку протистояло 11 німецьких дивізій, зокрема одна танкова (4 дивізії знаходились в резерві у районі Брест, Влодава, Любомль). На прифронтових аеродромах командуванням люфтваффе в зоні дії 6-го і частини 4-го повітряних флотів було зосереджено до 700 бойових літаків, в основному бомбардувальників.


Бойові дії сухопутних частин вермахту опирались на добре підготовлені в інженерному та вогневому відношенні смуги оборони. Перша, глибиною до шести кілометрів, була обладнана траншеями повного профілю, ходами сполучення. Перед переднім краєм розміщались мінні поля і дві – три лінії дротяних загороджень різного типу. Усі панівні висоти були підготовлені до кругової оборони і перетворені на опорні пункти, зв'язані між собою системою вогню.   На могутні опорні пункти перетворювались і населені пункти. Так у смузі наступу 8-ї гвардійської армії такими пунктами були містечко Мацеїв і село Торговище;  69-ї армії Дольськ і Перевали; 47-ї армії – Паридуби і Почапи, 70-ї армії  - Ратне, Жиричі.

Другу смугу оборони гітлерівці створили в 10-12 кілометрах від переднього краю першої смуги по західному берегу річки Плиска (притока Вижівки у нижній течії) . Сильно заболочена заплава річки прикривалась 1-2 лініями траншей, які обороняли резервні частини гітлерівців.

Третя, тилова армійська оборонна смуга тягнулася по західному берегу річки Західний Буг, в 35 кілометрах від другої. Вона складалася з окремих вузлів опору і опорних пунктів. Між ДзОТами і ДОТами підтримувався вогневий зв΄язок. На цій смузі військ практично не було. Інженерні споруди охоронялись малочисленними тиловими підрозділами.

Загальна глибина підготовленої в інженерному відношенні оборони противника досягала 50 - 60 кілометрів. Крім того, ворог спішно будував ще один рубіж – на берегах Вісли.

У зв΄язку з тим, що ударне угрупування радянських військ перевершувало німецькі війська по особовому складу - втричі, по артилерії і танкам - в п'ять разів командування вермахту ставило своїм військам одне завдання – стримуючі вимотувальні бої на кожній з трьох смуг оборони, недопущення прориву радянських військ за Віслу, тим більше, що внаслідок наступу правого крила 1-го Білоруського фронту поліські ліси, які розділяли радянські війська навпіл залишились позаду, лінія фронту скоротилась майже вдвічі, тож у радянського командування з΄явилась можливість маневру силами і засобами, особливо на Брестському напрямку.


Задум командування 1-м Білоруським фронтом зводився до того, щоб прорвати оборону противника на ділянці Смідин - Дольськ, шириною біля 19 кілометрів, вийти на річку Західний Буг, захопити плацдарми на її західному березі та згодом вийти на рубіж Влодава, Хелм. У подальшому планувалась розвивати наступ на північний захід в загальному напрямі на Бялу Подляску, Лукув, Люблін і вийти на широкому фронті до Вісли. Після опанування першою смугою оборони противника в смузі наступу 8-ї гвардійської армії (на рубежі Городно – Машів) планувалось введення в прорив танкових з'єднань 2-ї танкової армії та 2-го і 7-го гвардійських кавалерійських корпусів для розвитку наступу на Седльце і Люблін.

В оперативній директиві командувача 1-м Білоруським фронтом завдання арміям визначались: 

8-й гвардійській армії прорвати оборону супротивника на ділянці Паридуби, Торговище і, до кінця першого дня операції оволодіти рубежем Почапи - Хворостів - Хворостів Південний. На другий день вийти на рубіж Куснище-Любомль - Подставе. На третій день - зайняти населені пункти Гороховістко, Опалін, Голендри. На четвертий день - форсувати Західний Буг, далі наступати у напрямі Парчев, Лукув;

47-й армії ставилось завдання прорвати оборону противника на ділянці шириною 5,5 км в районі села Паридуби (нині Старовижівського району), в подальшому наступати в напрямку на Влодаву, Бялу Подляску з метою створення зовнішнього кільця оточення Брестського угрупування вермахту;

69-та армія повинна була здійснити прорив шириною до 4 кілометрів в районі села Дольськ Турійського району, на кінець першого дня наступу опанувати рубежем Турічани - Олеськ, і на третій день операції вийти на берег Західного Бугу від Бережан (Любомльський район) до Кладніва (Володимир – Волинський район), далі розвивати наступ на Хелм, Люблін, оволодіти цими містами і прикрити з південного заходу війська фронту, які повинні були вийти до Вісли;

70-та армія силами двох дивізій з дивізійною артилерією повинна була прорвати полосу оборони по річці Прип΄ять і наступати в загальному напрямку – Караулка, Крива, Нива, вийти в район Дівина. Подальше завдання армії залежало від обстановки і опору німців або наступати на Кобрин, або в напрямку населених пуннктів Оса, Мокрани з метою створення внутрішнього кільця оточення Брестського угрупування ворога.


На початку липня активізувались дії військової розвідки. Напередодні наступу розвідники 961-го стрілецького полку 274-ї стрілецької дивізії, яка займлала оборону на лівому фланзі фронту  отримали завдання провести глибоку розвідку з виходом до колонії Домінополь і форсуванням Турії. Уночі  84 розвідники під командуванням лейтенанта Дмитра Івановича Гридньова разом з армійською розвід групою, саперами, мінометниками, санінструкторами та санітарами вийшли до будівель знищеного війною села Вовчак. На підходах до другої смуги оборони (район села Туропин Турійського району) розвідників виявили. Почався бій. Радянські солдати вибили гітлерівців з траншеї, при цьому захопили у полон командира німецької піхотної роти. Язика разом з декількома розвідниками відправили через лінію фронту, інші розвідники зайняли оборону в німецькому опорному пункті. Протягом трьох діб одну за однією відбивали контратаки ворога відважні бійці аж до підходу основних сил дивізії. За цей розвід вихід і дії полкової розвідки при форсуванні Західного Бугу лейтенант Гридньов був нагороджений орденом Олександра Невського.

За добу до наступу в штабах армій було проведено розігрування майбутного наступу. Про таку штабну гру в своїх спогадах згадував командуючий 8-ю гвардійською армією В.І.Чуйков. Був підготовлений точний макет місцевості. На нього нанесли всю оборону противника, місця розташування його резервів, артилерії, танків. У грі брали участь командири корпусів і дивізій, начальники родів військ і служб. На занятті були присутні Маршали Радянського Союзу Г. К. Жуков і К.К. Рокоссовській, Головний маршал авіації А. А. Новіков, Маршал військ зв'язку І. Т. Пересипкін, командувач 2-ою танковою армією генерал-полковник С. І. Богданов.

Крім гри на картах на ділянках прориву здійснювалось і рекогносцирування місцевості.

В смузі 312-ї стрілецької дивізії робота на місцевості 15 липня 44 року закінчилась трагічно, і мало не вплинула на подальший хід бойових дій 1083-го стрілецького полку. Справа в тому, що під час артилерійського нальоту німецької артилерії загинули командир полку підполковник Козіно Владислав Войцехович і капітан Бакулін Петро Васильович - командир 2-го батальйону, на який спочатку покладалось завдання розвідки боєм225.


Втрата для дивізії справді була значною. Підполковник Козіно був одним з самих досвідчених командирів полків не тільки дивізії, але й армії. Військову службу почав у 1930 році з посади рядового прикордонника. Велику Вітчизняну капітан Владислав Козіно зустрів на території Литви, воював у 268-й стрілецькій дивізії, сформованій у липні 1941 року з прикордонників. З січня 1942  по 2 травня 1943 року командував 942-м стрілецьким полком цієї дивізії. Колишній командир 268-ї сд генерал - майор Борщов в своїх мемуарах згадував про комполку Козіно׃ «…був спокійною, мудрою людиною і володів дивовижною здатністю об'єднувати людей... Перш ніж віддавати накази, цей командир грунтовно, до найдрібніших деталей, продумував план бою, зважуючи всі "за і проти". І я не раз вимагав від всіх командирів частин і підрозділів вчитися у Козіно умінню глибоко, всесторонньо аналізувати обстановку, вчасно розгадувати задуми супротивника і випереджувати його дії226.

 Часу на зміну завдань полкам не було, тому завдання розвідки боєм необхідно було виконувати заступнику командира полку двадцятитрьохлітньому майору Олександру Йосиповичу Крайнову та 1-му стрілецькому батальйону полку під командуванням майора Даута Еджиберовича Нехая. 

Суттєве значення для прийняття цього рішення мала особистість молодих командирів.


Олександр Крайнов військову службу розпочав у1936 році. По закінченні строкової військової служби отримав направлення для навчання у піхотній школі. Велику Вітчизняну капітан Крайнов зустрів на Західному фронті на посаді начальника штабу стрілецького батальйону. В битві за Москву командував окремим лижним батальйоном. "Білі  дияволи”,  як  охрестили  гітлерівці  лижників Крайнова  наводили жах і сіяли паніку на супротивника в тилу ворога.  Перший досвід командування полком майор Крайнов отримав 27 лютого 1944 року при визволенні міста Пустошка Псковської області. Тоді 1083-й сп 31ї сд спільно з частинами 119-ї стрілецької дивізії після потужного, але короткотривалого артилерійського нальоту увірвався в місто і перерізав шлхи відходу гітлерівців. З прибуттям в дивізію підполковника Козіно був призначений заступником командира полку.

Сільський вчитель з Адигеї Даут Нехай на військову службу був призваний у 1939 році. У 1941 році закінчив Пуховичівське військове  піхотне училище. В перший бій командир кулеметного взводу 217-го сп 3-ї сд молодший лейтенант Нехай вступив 24 червня 1941 року в районі Алакурті - Кандалакша. Після тижня боїв з фінськими вояками 7 липня 1941 року отримав перше важке поранення. На фронт повернувся в листопаді 1941 року і був призначений старшим ад’ютантом стрілецького батальйону 3-ї сд (Північний фронт). На цій посаді молодий офіцер отримав перші знання з організації у правління батальйоном в ході бою та штабні навички. У серпні 1942 року після одужання від чергового поранення (травень 1942 року) лейтенант Нехай був призначений командиром роти автоматників 12-ої окремої винищувально-протитанкової бригади, яка у складі 61-ої армії  (Центральний, згодом Брянський фронт) вела бойові дії південніше і на південний захід від міста Бельов Тульської області, брала участь у Курській битві. 9 липня 1943 року в ході бою під селом Желєзніца був поранений втретє, але поля бою не залишив і продовжував командувати підрозділом до закінчення боїв 3 серпня 1943 року. За уміле керівництво бойовими діями роти Нехай двічі був підвищений в званні, нагороджений орденом Червоної Зірки. З грудня 1943 по травень 1944 року Даут Нехай навчався на курсах удосконалення офіцерського складу Білоруського фронту, після закінчення яких в званні майора прибув на посаду командира стрілецького батальйону в 312-у стрілецьку Смоленську дивізію, яка в цей час готувалася до Білоруської операції. У зв'язку з відсутністю вакантних посад Нехай протягом двох місяців знаходився в резерві і тимчасово виконував обов'язки офіцера зв'язку при командирі дивізії. У липні 1944 року майор Нехай очолив 1-й батальйон 1083-го стрілецького полку і в першому ж бою відрізнився, показавши себе мужнім і майстерним командиром227.


Подальші події підтвердили вірність рішення прийнятого комдивом. Полк під командуванням Крайнова не тільки виконав поставлене завдання при прориві оборони противника, але й відзначився у подальших боях. 8 вересня 1944 року майор Крайнов був офіційно призначений командиром полку і командував ним до кінця війни. За відвагу і вміле командування полком в Берлінській операції Олександру Крайнову Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1945 року було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Згодом, Олександр Йосипович закінчить військові академії ім. Фрунзе та Генерального штабу, отримає звання генерал – майора, займатиме відповідальні посади в ГШ ЗС СРСР та Штабі Збройних Сил Варшавського договору аж до трагічної загибелі в автокатастрофі 21 травня 1977 року228. 

В подальших боях  на Західному Бузі, Пулавському плацдармі, звільненні Познані, форсуванні Одера та штурмі Берліна відзначиться і майор Нехай.  Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому мужність і героїзм майору Нехаю Дауту Ереджібовічу було присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 5221).

У  ніч  на 18 липня 1944  в смузі прориву оборони 312-ї сд  дві інженерно-саперні  роти 233-го інженерно-сперного батальйону 37 армійської  ісбр  під  командуванням майора Голенка і 599-го саперного батальйону під командуванням дивізійного інженера Віктора Муліндіна зробили 17 проходів в загородженнях супротивника.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. | Додав: voenkom (23.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 2168 | Рейтинг: 5.0/10
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: