У ході першого етапу Білоруської стратегічної наступальної операції «Багратіон» (23 червня – 4 липня 1944 р.) було проведено ряд фронтових наступальних операцій, зокрема Вітебсько-Оршанська, Могильовська, Бобруйська, Полоцька, Мінська. У результаті наступу всіх чотирьох фронтів за період з 23 по 26 червня була прорвана головна смуга оборони противника, а на ряді напрямів – і друга смуга (позиція корпусних резервів), були розгромлені не тільки війська, що обороняли тактичну зону, але і  найближчі оперативні резерви групи армій «Центр». Після ліквідації Вітебсько-Оршанського і Бобруйського угрупувань противника радянські війська дістали можливість вести переслідування відступаючого ворога на всіх основних напрямах. До 29 червня фланги основних сил групи армій «Центр», виявилися глибоко охопленими радянськими військами з двох боків, що створювало сприятливі умови для виходу на тили мінського угрупування ворога та його оточення. 29 червня  командуючому 1-м Білоруським фронтом генералу армії Рокосовському було присвоєно звання Маршала Радянського Союзу. 29 червня – 4 липня війська фронтів вирішували завдання по оточенню і знищенню мінського угрупування супротивника і звільненню столиці Білорусії. В результаті наступу радянських військ в Білорусії на першому етапі оборона противника виявилася прорваною на всіх напрямах, а війська 1-го Прибалтійського фронту охопили з півдня групу армій «Північ».

У цій сприятливій обстановці Ставка ВГК ухвалила рішення продовжувати енергійне переслідування відступаючого ворога, завдаючи головних ударів по двох основних напрямах: силами 1-го Прибалтійського і 3-го Білоруського фронтів – в Прибалтиці з метою звільнення Латвії та Литви і відсікання від головних сил групи армій «Північ»; силами 2-го і 1-го Білоруських фронтів – на Варшавському напрямі з метою повного вигнання ворога з радянської території і перенесення військових дій на територію Польщі. Відповідні завдання фронтам були надіслані директивами від 4 липня 1944 року²¹¹.

Наступила пора 2-го етапу операції, складовою якого стала і Люблін-Брестська наступальна операція.

Наприкінці червня було проведене перегрупування сил з΄єднань армій.

Війська 47-ї армії повністю націлювались на звільнення Ковеля, а тому 76-та стрілецька дивізія була замінена частинами 69-ї армії і перекинута в район села Колодяжне Ковельського району, 175-та сд була виведена в другий ешелон і зосереджена південно – східніше Ковеля.

З південно – західного напрямку (район Запоріжжя) в обстановці найсуворішої таємності під Ковель передислоковувались війська 8-ї гвардійської армії під командуванням гвардії генерал – лейтенанта Василя Івановича Чуйкова.

8-ма гвардійська армія була створена 5 травня 1943 відповідно до  директиви Ставки ВГК від 16 квітня 1943 року шляхом переформування легендарної 62-ої армії Південно-Західного фронту (2-го формування). На момент утворення війська армії займали оборону по правому берегу р. Сіверський Донець на північ від Слов'янська, в липні брали участь в Ізюм-Барвенковській наступальній операції, а в серпні-вересні в Донбаській стратегічній наступальній операції. Розвиваючи насту у напрямку Дніпра, з'єднання армії у взаємодії з іншими військами Південно-Західного фронту звільнили м. Запоріжжя (14 жовтня), форсували Дніпро на південь від Дніпропетровська і захопили плацдарм на правому березі Дніпра. 20 жовтня армія була включена до складу 3-го Українського фронту. У листопаді її війська вели наступ на Криворізькому напрямі, потім займали оборону на північ від Нікополя. Взимку і весною 1944 року армія брала участь в розгромі противника на Правобережній Україні, наступала на напрямі головного удару фронту в Нікопольско-Криворізькій, Березнеговато-Снєгирівській і Одеській операціях. 10 квітня війська 8-ї гвардійської у взаємодії із з'єднаннями 5-ої ударної, 6-ої армій і кінно-механізованою групою звільнили Одесу і вийшли до Дністровського лиману. 8 червня 8-ма гвардійська армія була виведена до резерву Ставки ВГК. 15 червня включена до складу 1-го Білоруського фронту і висунута на ковельський напрямок. До початку липня чисельність особового складу дивізій була доведена до 6700 чоловік. Крім 9 стрілецьких дивізій армія була посилена танковими частинами: 11-ою гвардійською танковою бригадою (53 Т-34), 34-й і 36-й гвардійськими важкими танковими полками (42 ІС-122), 166-м інженерним танковим полком (21 танк-тральщик), 1061-м, 1087-м, 1200-м самохідно-артилерійськими полками (63 СУ-76). В атилерійських з’єднаннях і частинах було 2231 гармат і мінометів, 501 установка гвардійських мінометів. З резерву головного командування  армії були придані 41-ша мотоінженерна бригада РГК, 64-та інженерна саперна бригада , 85-й окремий мотопонтонний батальйон²¹².

У ніч на 14 липня 1944 року дивізії першого ешелону армії вийшли на вихідні позиції, які раніше займала 60-та стрілецька дивізія 47-ї армії.

Бойова доля 8-ї гвардійської нерозривно пов΄язана з іменем її беззмінного командуючого Василя Івановича Чуйкова.

Майбутній герой Сталінграда народився 31 січня (12 лютого) 1900 року в селі Сєрєбряниє Пруди Вєнєвського повіту Тульської губернії (нині Московська область) в сім'ї потомственого хлібороба Івана Іоновича Чуйкова. Після навчання у чотирьохкласній приходській школі у 1912 році закінчив 1-й клас вищого початкового училища. Злиденне життя (в родині було  8 синів і 4 дочки) заставили 12 літнього Василя покинути навчання і податись на заробітки до столиці Російської імперії - Петербургу, де він спочатку працював у Целєбєєвих лазнях, а згодом в мебльованих кімнатах „хлопчиком на побігеньках”. У серпні 1914 року  Василь поступив учнем в шорну майстерню. У грудні 1916 року повернувся до рідного села і зайнявся селянською працею. У грудні 1917 року В.І.Чуйков  скористався викликом братів – моряків-балтійців і поступив юнгою в учбовий мінний загін (Кронштадт). У квітні 1918 року Василь разом з братами покинули військову службу і повернулись до села. Одноманітність і злиденність сільського життя спонукали згодом Василя податись до Москви. У новій столиці Росії Чуйков поступив на Військово-інструкторські курси РСЧА. Під час навчання на яких отримав перший досвід вуличних боїв - брав участь в придушенні повстання лівих есерів. Після закінчення курсів у серпні 1918 року молодий краском отримав призначення на Південний фронт. У буремні роки Громадянської війни Василь Іванович був помічником командира роти в 1-ої особливій Українській бригаді Р.Ф.Сіверса (серпень - листопад 1918 р.), помічником командира 40-го стрілецького полку 28-ої стрілецької дивізії (листопада 1918 - травень 1919 року), командиром 40-го (згодом  перейменованого в 43-й) стрілецького полку 5-ої стрілецької дивізії (до липня 1921). Воював проти військ адмірала О.В.Колчака, польських легіонів маршала Пілсудського. В період боїв був чотири рази поранений і двічі контужений. Нагороджений  двома орденами Червоний Прапор (1920, 1925), а також золотим іменним годинником. Після закінчення Громадянської війни протягом півроку був начальником бойової ділянки № 4, начальником гарнізону міста Веліж і головою комісії з бандитизму. У 1925 році Василь Іванович закінчив Військову академію і восени 1926 року був направлений до Китаю як дипломатичний кур'єр. По завершенню закордонного відрядження у листопаді 1927 року Чуйков закінчив східний факультет ВА РСЧА, згодом направлений на посаду начальника 1-го відділу штабу Московського військового округу. З січня 1928 до вересня 1929 року друге відрядження до Китаю, цього разу вже в ранзі військового радника. У вересні 1929 року В.Чуйков отримав призначення на посаду начальника розвідувального відділу штабу Особливої Далекосхідної армії у  складі  якої брав участь в бойових зіткненнях в Маньчжурії і на КВЖД. З серпня 1932 по жовтень 1935 року Василь Чуйков передавав багатий досвід розвідувальної діяльності на посаді начальника Курсів удосконалення начальницького складу з питань розвідки.

По закінченню академічних курсів при Військовій академії механізації і моторизації РСЧА у грудні 1936 року був призначений командиром механізованої бригади, у квітні 1938 року - командиром 5-го стрілецького корпусу, а в червні 1938 року командуючим Бобруйськой групою військ Білоруського Особливого військового округу. На чолі останньої брав участь у поході до Західної Білорусії. Учасник спільного параду радянських і німецьких військ у Бресті. 23 липня 1938 року В.І.Чуйкову було присвоєне звання комдива, а 9 лютого 1939 року - комкора. Під час Радянсько - Фінської війни   командував 9-ою армією (грудень 1939 - березень 1940).  У березні 1940 року комкор Чуйков отримав призначення на посаду командуючого 4-ою армією Західного Особливого військового округу. 4 червня 1940 року Василю Івановичу одному з перших комкорів  було присвоєне звання «генерал-лейтенант». У грудні 1940 року знову відрядження до Китаю, цього разу військовим аташе при Повноважному представництві СРСР в Китаї, головним військовим радником маршала Чан Кайші. У березні 1942 року, коли стало остаточно зрозуміло що Квантунська армія Японії не стане вести бойові дії проти СРСР на Далекому Сході, в березні 1942 року генерал – лейтенант Чуйков був відізваний в розпорядження ГШ РСЧА і в травні 1942 отримав під командування 1-шу резервну армію, яку в липні 1942 було перейменовано в 64-ту. З серпня по вересень 1942 року Василь Іванович командував оперативною групою 64-ої армії (вела кровопролитні бої на підступах до Дону і Волги), з вересня 1942 року командував 62-ю (з квітня 1943 8-ма гвардійська) армією.   

На час прибуття на Волинь до складу 8-ї гвардійської армії входили: 4-й (35, 47, 57 гв. сд), 28-й (39, 79, 88 гв.сд), 29-й (27, 74 и 82 сд) гвардійські стрілецькі корпуси, 6-й артиллерийский корпус, 41, 38 винищувальні протитанкові артилерійські бригади, 295-й гарматний артилерійський полк, 32-й артилерійський дивизіон особливої потужності (ОП), 1-й важкий гап ОП, 16 гмбр (5 гмд), 92 и 311 гмп, 3-тя гвардійська зенітна дивізія, 34-й важкий, 259 –й,  65-й танкові полки, 394 та 351 важкі самохідно – артилерійські полки, 371, 694 и 1504 самохідні артилерійські полки, 61,136 мпмб (7 мпмбр), 6, 7, 8 шісбр, 41 бро, 166 тп (трал), 516 вогн. тп (2 шисбр), 71, 72 всо (27 уос), 19 оохб, 10 обхз. Усі ці об΄єднання, з΄єднання, частини і підрозділи мали славну бойову історію, а командували ними досвідчені і прославлені воєначальники і полководці.