П`ятниця
29.03.2024
17:53
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест.

4.3.1. 4-й гвардійський стрілецький корпус 8 гвА

Управління 4-го гвардійського стрілецького корпусу було сформоване 29 січня 1942 року в складі 54-ї армії. Згодом увійшло до складу 2-ї ударної армії Волховського фронту, якою командував горезвісний генерал – лейтенант Андрій Власов. Разом з іншими військами цієї армії частини корпусу приймали участь в першому невдалому прориві блокади Ленінграду й майже повністю були знищені в районі Синявинських боліт. Після переформування корпус був направлений на Сталінградський напрямок і був включений до складу 1-ї гвардійської армії. Завдяки генералам, офіцерам і солдатам з΄єднань корпусу в районі Сталінграду була повністю знищена 6-та італійська армія. Згодом, у складі 12-ї армії війська корпусу у жовтні 1943 року захопили і утримували Войєківський плацдарм на березі Дніпра (40 км на північ від Запоріжжя). Утримання цього плацдарму дозволило військам 8-ї гвардійської армії успішно форсувати Дніпро і розпочати наступ на Дніпропетровськ. 22 жовтня 1943 року 4-й гв ск увійшов до складу 8-ї гвардійської армії і воював у її складі до закінчення війни.

Командував корпусом під час боїв на Волині Герой Радянського Союзу гвардії генерал – майор Василь Опанасович Глазунов.

 

Народився Василь Глазунов 1 січня 1896 року в селі Варваровка Колишлейського району Пензенської області в бідняцькій селянській родині. У 1907 році закінчив трирічну церковно-приходську школу і працював на місцевого поміщика. У серпні 1915 року був мобілізований до царської армії. Воював в команді кінних розвідників. Брав участь у Брусиловськом прориві. Після лютневих подій 1917 року в Петрограді Василя Глазунова обрали членом полкового комітету і командиром відділення контррозвідки. У липні 1918 року добровольцем вступив до РСЧА. Воював в Туркестані, командував взводом, ротою, батальйоном. У 1929 році закінчив вищі оперативно-тактичні курси «Постріл», в 1941 році - курси удосконалення начскладу. На початку війни генерал – майор Глазунов командував 3-м повітряно-десантним корпусом. В бої з гітлерівцями десантники Глазунова вступили в лісах на лівому березі Дніпра, на схід від Києва. У тих боях частини 3-го повітряно-десантного корпусу примусили ворога відступити, давши тим самим можливість командуванню фронту укріпити позиції і приготуватися до подальшої оборони. У вересні 1941 року генерал –майор Глазунов був викликаний на особисту співбесіду з І.В.Сталіним, після якої був призначений командуючим повітряно-десантними силами РСЧА.  Більш – менш вдале командування одним з нових видів збройних сил обірвалось у серпні 1943 року, коли при обговоренні в Ставці Верховного Головнокомандуючого чергової десантної операції Глазунов категорично заперечив проти її проведення. Сталін не потерпів такої вільності, зняв Глазунова з посади і призначив заступником командира стрілецького корпусу зі стройової частини. До речі, операція, проти якої заперечував Глазунов, провалилася - десант німці розстріляли ще в повітрі.  У листопаді 1943 року Василь Опанасович був призначений командиром 4-го гвардійського стрілецького корпусу. У 19 березня 1944 року за героїзм, проявлений в Нікопольско-Криворізькій операції та при звільненні Одеси, генерал – майору В.О. Глазунову було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.  6 квітня 1945 року за успішне проведення Вісло-Одерської операції генерал – лейтенант Василь Опанасович Глазунов отримав другу зірку Героя Радянського Союзу.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни генерал Глазунов як інспектор повітряно-десантних військ перебував у закордонному відрядженні в Кореї та Китаї. У 1954 році, повернувшись з Китаю, Василь Опанасович вийшов у відставку за станом здоров'я. Двічі Герой Радянського Союзу, кавалер трьох орденів Леніна, трьох орденами Червоного Прапора, орденів Суворова II ступені, Кутузова II ступеня, Червоної Зірки, польського ордену «Віртуті мілітарі», Герой Корейської Народно-демократичної Республіки, Герой Китайської Народної Республіки помер 27 червня 1967 року і похований на Новодівочому кладовищі у Москві.

35-та гвардійська стрілецька дивізія була сформована 2 серпня 1942 року в Московській області на базі 8-го повітряно - десантного корпусу (з17 та 18 гвардійських повітряно – десантних бригад). Входила до складу військ 57-ої, 62-ої (з 21 серпня 1942 р.), 1-ої гвардійської, 6-ої і з 21 жовтня 1943 року 8-ої гвардійської армій. Брала участь в Сталінградській битві, наступі на Донбаському напрямку (січень - лютий 1943), в Харківській оборонній операції, звільненні Лівобережної і Правобережної України, Люблін - Брестській, Варшавсько - Познаньській і Берлінській наступальних операціях. За бойові заслуги удостоєна почесного найменування "Лозовська" (23 вересня1943 р.), нагороджена орденами Червоного Прапора, Суворова та Богдана Хмельницького 2-го ступеня. Тисячі воїнів з’єднання нагороджені орденами і медалями, а 21 з них удостоєний звання Героя Радянського Союзу. 

З листопада 1942 року дивізією командував учасник Громадянської війни гвардії генерал – майор Іван Якович Кулагін (1901-1974). Народився Іван Якович 5 травня 1901 року в селі Озинка  (нині Пугачовського району Саратовської області). У травні 1918 року добровольцем вступив до лав РСЧА, потрапив на службу до 25-ї стрілецької дивізії, начдивом якої був Василь Іванович Чапаєв. Закінчив курси чевоних командирів у Самарі. Служив на посадах командира взводу, роти. Приймав участь у встановленні Радянської влади в Азербайджані. По закінченні курсів „Постріл” командував стрілецьким полком, який громив японських загарбників в районі озера Хасан (1938 рік), командував полком і під час Зимової війни з Фінляндією. Під час Великої Вітчизняної командував  спочатку полком, а з квітня по листопад 1942 року 54-ю гвардійською стрілецькою дивізією.

В повоєнний час генерал – майор Кулагін закінчив Військову Академію Генерального Штабу ЗС СРСР, служив на посадах заступника командувача стрілецького корпусу, начальника управління бойової підготовки загальновійськової армії, командира дивізії.

Начальником артилерії 100-го гвардійського стрілецького полку дивізії в ході липневих боїв 1944 року на Волині був майбутній командувач військами Прикарпатського військового округу (1973-1977), Головнокомандувач Сухопутних військ ЗС СРСР (1989-1991), один з головних «гекачепістів» генерал армії, а тоді гвардії старший лейтенант Валентин Іванович Варенніков. Цікаво, що саме гвардії капітан Варенніков був начальником почесного караулу, який зустрічав 23 червня 1945 року  Знамено Перемоги, яке літаком доставили з Берліна для участі в Параді Перемоги.


47-ма гвардійська стрілецька дивізія вела свою історію від 154-ої стрілецької дивізії (1-го формування), котра   була сформована влітку 1940 року в місті Ульяновську.  Дивізія була укомплектована в основному жителями Поволжжя - росіянами, татарами, башкирами, марійцями, мордвинами, чувашами.  У перший бій воїни дивізії вступили 12 липня 1941 року на території Білорусії, згодом билися з ворогом на берегах Дніпра, в контатах звільнили місто Жлобін. Дивізія стійко обороняла Брянськ, Тулу, звільняла Калугу, Юхнов, Козельськ. 20 жовтня 1942 року дивізія за бойові заслуги була перейменована в 47-у гвардійську стрілецьку дивізію. Гвардійці брали участь у Сталінградській битві, звільняли Ростовську, Донецьку, Харківську, Волинську області. За героїчні бої в нижній течії Дніпра 47-ма гв сд отримала почесне найменування "Нижнєдніпровська". Звільняла Польщу, брала участь в Берлінській операції, штурмувала центральні квартали Берліна. Узяла в полон командувача обороною міста Берліна - командира 56-го танкового корпусу генерала Вейдлінга.  За успішні бойові дії дивізія нагороджена орденами Червоного Прапора і Богдана Хмельницького. 16808 воїнів нагороджено орденами і медалями,  27 солдат і офіцерів отримали високе звання Героя Радянського Союзу, а п’ять бійців стали повними кавалерами ордену Слави.

Сьогодні дивізія перебуває в складі Збройних Сил Російської Федерації і носить найменування 47-ма гвардійська база зберігання озброєння і військової техніки (з 1998 року). Воїни дивізії ( тоді 47-ї гвардійської танкової) брали участь в бойових діях на території Чечні. 

В ході бойових дій Люблін - Брестської наступальної операції 47-ою гв сд командував гвардії полковник Василь Минаєвич Шугаєв.


На військовій службі з 1927 року. У 1932 році закінчив Північно – Кавказьку кавалерійську школу.  У 1939 році закінчив факультет штабних працівників при ВА ім. М. В. Фрунзе. По закінченні академії був направлений для проходження служби до 2-го кавалерійського корпусу КОВО. Служив на посадах помічника начальника штабу 26-го кавполку, начальника штабу 101-го розвідувального батальйону. У травні 1940 року був призначений помічником начальника 1-го (розвідувального) відділення штабу 187-ї стрілецької дивізії Харківського військового округу.  На цій посаді в липні 1941 року вступив у двобій з гітлерівцями.  Перший бойовий досвід отримав в боях під Могильовом, де 187-ма сд 13-ї армії в оточенні стримувала наступ гітлерівців.  При прориві з оточення був важко поранений, але продовжував командувати групою бійців. У середині жовтня 1941 року капітан Шугаєв був призначений командиром 510-го стрілецького полку 154-ої стрілецької дивізії 58-ої резервної армії Західного фронту. За відзнаку в боях на сухиничівському напрямку і наступ на Болохов у жовтні 1942 року 510-й сп оримав гвардійський прапор і став найменуватись 142-м гвардійським стрілецьким полком. Полк брав участь в Сталінградській битві. 13 лютого 1944 року гвардії полковник Шугаєв був призначений командиром 47-ї гвардійської стрілецької дивізії, якою командував до кінця Великої Вітчизняної. 06.04.45 гвардії генерал-майору (з жовтня 1944) Шугаєву В.М. було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. До жовтня 1945 року командував своєю дивізією. У 1948 році закінчив Військову академію Генерального штабу. У 1948-51 роках командував 180-ою стрілецькою дивізією, в 1951-54 роках - 36-ою стрілецькою дивізією Одеського військового округу (ОдВО). З травня 1954 року генерал-майор В.М.Шугаєв - у відставці. Жив і працював в місті Кишиневі. Помер 22 листопада 1976 року. 

57-ма гвардійська стрілецька дивізія вела свою історію від 153-ої стрілецької дивізії (2-го формування), яка 31 грудня 1942 року була перетворена в 57-у гвардійську стрілецьку дивізію. Воїни дивізії билися на Дону і на Лівобережній Україні, на берегах Дніпра, на Віслі і на території Польщі, на Одері і на території Німеччини. 19 187 воїнів дивізії було нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу, 33 воїнів з’єднання удостоєно звання Героя Радянського Союзу. За бойові заслуги дивізія в березні 1944 року удостоєна почесного найменування "Новобугська". У травні 1945 року 57-ма гвардійська стрілецька Новобугська орденів Суворова і Богдана Хмельницького дивізія закінчила свій славний бойовий шлях в Берліні.

З 20 листопада 1943 року дивізією командував гвардії генерал – майор  Опанас Дмитрович Шеменков.

 

Народився 10 (22) лютого 1896 року в селі Гніліца (нині - село Леніно Краснопольського району Могильовської області, Білорусь).  Військову службу почав у серпні 1915 року в Лейб-гвардії Преображенському полку. Воював на фронтах 1-ї світової. Після поранення в червні 1917 року під Тернополем до грудня 1917 року перебував в таборах військовополонених Шпрацен і Терезенштадт. У березні 1918 року добровольцем вступив в партизанський загін шахтарів Макіївського району (Лозовський партизанський загін), який в травні влився до складу 1-го Курського піхотного полку. У роки Громадянської війни служив на посадах командира взводу, роти, начальника полкової школи. Приймав участь в бойових діях проти армій генерала Денікіна і Врангеля на Південному фронті. Після Громадянської війни командував взводом в 44-ій бригадній школі 15-ої стрілецької дивізії (Український військовий округ). У 1923 році закінчив військово-політичні курси Політуправління Західного фронту, в 1927 році - Київську об'єднану військову школу. Служив у піхоті, пройшов шлях від командира роти до командира полку. Із червня 1938 року командував 69-ою стрілецькою дивізією (на Далекому Сході). У 1941 році закінчив Курси удосконалення командного складу при Військовій академії імені М.В.Фрунзе. Із квітня 1941 року - начальник відділу бойової підготовки штабу Середньоазіатського військового округу. На фронтах Великої Вітчизняної війни з вересня 1941 року. В бій з німецькими загарбниками вступив на посаді командира 314-ої стрілецької дивізії (Північно-Західний фронт). У листопаді 1941 був призначений заступником командуючого 7-ю армією, яка обороняла рубіж між Онежським і Ладозьким озерами. У червні 1942 році закінчив прискорений курс Військової академії Генштабу і був призначений заступником командира 4-го гвардійського стрілецького корпусу (Південно-Західний фронт), у складі якого брав участь в Сталінградській битві.  У листопаді 1943 року був призначений командиром 57-ї гвардійської стрілецької дивізії.  Згодом командував 29-м, 9-м гвардійським стрілецькими корпусами 1-го Білоруського фронту. У 1950 році закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії Генштабу. У 1952-1953 рр. служив на посаді помічника  командувача 6-ою армією (Північний військовий округ). Жив в Москві. Помер 4 березня 1972 року. Похований на Введенському кладовищі.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. | Додав: voenkom (22.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 1171 | Рейтинг: 5.0/6
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: