Охорону тилів і комунікацій корпусу здійснювала 454-а охоронна дивізія (454. Sicherungs-Division) яка була сформована напередодні нападу на Радянський Союз з частин 221-ї піхотної та штабу особливого призначення 454-ї дивізії у березні 1941 року. Хоча охоронні дивізії не представляли соброю суттєвої бойової сили (були призначені для охорони важливих тилових об΄єктів, знищення залишків частин і підрозділів противника, які залишидись в тилу, боротьби з партизанами) та деякі з них все ж використовувались і для ведення бойових дій, в тому числі і 454-та дивізія. 22 червня дивізія підпорядкована  командуванню 103-го тилового району оборони групи армій «Південь» вже в перші дні війни вступила в бій з частинами 72-ї гірсько – стрілецької дивізії Червоної Армії. У жовтні 1941 року дивізія котролювала територію Овручського, Коростенського і Житомирського районів України, при цьому командуванню дивізії було підпорядковано до 6000 українських поліцаїв (в основному з числа емігрантів, які прийшли з німцями, а також колишніх військовополонених)²⁰⁴. Згодом, в жовтні – грудні 1941 року, разом з частинами 339-ї, 707-ї піхотних, 221-ї, 286-ї, 403-ї охоронних дивізій та кавалерійської бригади СС 454-та охд забезпечувала охорону тилів групи армії «Центр», яка наступала на Москву. Чорними днями для дивізії стали дні з 12 по 14 травня 1942 року, коли частини дивізії в складі VIII-го армійського корпусу 6-ї армії опинились на вістрі удару радянських військ, які наступали на Харків. В ході цих боїв дивізія фактично перестала існувати. Спочатку, внаслідок удару 41-ї стрілецької дивізії полковника В. Г. Баєрского за підтримки 48-ї танкової бригади полковника О. П. Сильнова був розгромлений вщент один з полків, згодом 411-та сд полковника Пєсочина та 266-та сд полковника Таванцева зломили супротив інших частин дивізії і прорвались до річки Орель. Уведені в прорив війська 6-го кавалерійського корпусу (генерал –майор Носков) і 7-ї танкової бригади (полковник Юрченко) переслідували залишки частин дивізії до Козачого Майдану. Внаслідок панічного відступу дивізії командувач 6-ї армії генерал – полковник Паулюс був вимушений відвести назад на 10 кілометрів весь VIII-й армійський корпус²⁰⁵. Цей епізод став переломним у подальшій історії 454-ї охд. Уже в червні – липні 1942 року дивізія формується про принципу іноземних частин вермахту та СС, коли при загальному німецькому командуванні підрозділи сформовані не з німців, а громадян інших національностей. У 454-й дивізії були створені два дивізіони з донських та кубанських козаків по 700 сабель в кожному²⁰⁶. В листопаді – грудні 1942 року 1-й та 11-й козачі дивізіони діяли в районі Ставрополя²⁰⁷. В лютому 1943 року до складу дивізії був включений козачий кавалерійський полк «Юнг-шульц», сформований влітку 1942 року у складі 1-ї танкової армії вермахту. З початку формування полк мав два ескадрони: один німецький, другий з козаків – перебіжчиків. Згодом на підступах до Кавказу до полку був влитий козачий ескадрон, сформований у Сімферополі, та дві сотні, сформовані за рахунок жителів кубанських станиць²⁰⁸. У листопаді 1943 року 454-та охд охороняла тили 4-ї танкової армії, яка 16-18.11.43 розпочала контрнаступ на Київ вздовж Житомирського шоссе. Після невдалого наступу дивізія поволі відходила на захід, спочатку в район Рівного (січень 1944),  а згодом і до Західного Бугу.

З 1-го тавня 1944 року не зосвсім звичним з΄єднанням вермахту командував досвідчений командир –генерал-майор Йоган Недтвіг (Johannes| Nedtwig).

Народився Йоган Недтвіг 7 січня 1894 року в містечку  Граменц (Gramenz), закінчив гімназію. Військова біографія Недтвіга багато в чому перекликається з біографіями інших німецьких комдивів зразка 1944 року. У серпні 1914 року добровольцем вступив до кайзерівської армії (2-й артилерійський полк), воював на фронтах 1-ї світової, був представлений для отримання офіцерського звання по резерву (1916 р.), а згодом| отримав звання „лейтенант” і зарахований діючим офіцером (1918 р.), в боях був поранений, нагороджений залізними хрестами 1-го та 2-го класу. Після розпаду Німецької імперії обер-лейтенант Недтвіг подав у відставку, проте вже в червні 1921 року повернувся на військову службу. Командував вогневим взводом, артилерійською батареєю, перебував і на штабній роботі. У жовтні 1928 року капітана Недтвіга перевели на посаду викладача до школи озброєння (Kraftfahr-Lehrstab)| у Франкфурті-на-Майні|відряджає|. Цей навчальний заклад рейхсверу став попередником першої в Німеччині бронетанкової військової школи. Співслуживцем Нейдтвіга по школі був майор Гейнц Гудеріан. Разом з Гудеріаном Недтвіг опановував мистецтво танкового і загальновійськового бою у навчальних військових закладах СРСР.  З розширенням німецьких збройних сил і перейменування Рейхсверу у Вермахт майор Недтвіг був передведений для проходження служби до 1-го танкового полку німецької армії. У вересні 1938 року підполковник Недтвіг очолив перший бронетанковий полк Німеччини. Полк Йогана Недтвіга успішно діяв у Польській і Французькій каманіях. Деякий час полковник Недтвіг командував 1-ю бронетанковою бригадою, а 5 жовтня 1940 року був призначений начальником бронетанкової школи у Вюнсдорфі. З цього навчального закладу вийшла майже половина танкових командирів різного рангу які вели німецькі танкові підрозділи і частини на фронтах 2-ї світової. З 1 лютого по 20 червня Недтвіг командував 5-ю танковою дивізією, яка готувалась до операції «Цтатадель». Після нетривалого командування 156-ю резервною дивізією (липень - грудень 1943) генерал Недтвіг отримав під командування 73-тю піхотну дивізію. Наступним і останнім місцем служби Йогана Недтвіга стала 454-та охоронна дивізія. З нею він потрапив в оточення під Бродами, а 22 липня після отримання поранення до радянського полону, з якого вийшов лише в жовтні 1955 року.  Помер Йоган Недтвіг 19 листопада 1963 року і похований в місті Лангенберг (Langenberg).