Березнево
– квітневий наступ на Ковель і Брест для радянських військ завершився невдачею.
Станом на 18 квітня положення на лівому фланзі 1-го Білоруського фронту
тимчасово стабілізувалось.
70-та
армія займала оборонні позиції від Любешова до
Ратного і далі на південь вздовж річки Вижівка, при цьому війська114
стрілецького корпусу (160-та сд та 76 гв сд) на ділянці оз. Нобель, Щедрогір по
південному березі Прип’яті; 96-й ск
(38-ма гв сд, 1-ша сд) на ділянці Окачево, станція Вижва
Війська
47-ої армії закріпилися на підступах до Ковеля і далі на південь займали рубіж
Люблінець, Довгоноси, Туровичі, Растів, Мировичі. До складу армії на початку
квітня входили 77 ск (132, 143, 185, 234 сд), 125 ск (60, 76, 175 сд),
129 ск (165, 260 сд), 328 сд, 68 тбр.
Вздовж
східного берега Турії від Дуліб до Ягідного і далі на схід до Свинарина займали
позиції частини 7 гвардійського кавалерійського корпусу, за винятком 54-го гв
кп 14 гв кд, який знаходилися в оточенні в районі Ставки – Овлочин.
Радянським
частинам протистояли:
70-й
армії: 5-та єгерська дивізія і корпусна група «Е» в складі бойових груп 86, 137
і 251-ої піхотних дивізій.
47-й
армії: 5-та танкова дивізія на рубежі Дубова, Рудники, Мизово, Жайно, 131-ша
піхотна дивізія в районі самого Ковеля,
4 танкова дивізія зосередилась в районі Мощена, Черкаси, Старі Кошари, 5-та
танкова дивізія СС «Вікінг» в районі Мацеїва та в Ковелі, 342-га пд під
командуванням генерал – лейтенанта
Ніккеля в районі Довгоноси – Туровичі.
Проти
з’єднань 7-го гвардійського кавалерійського корпусу діяла 253-тя пд в районі
Туровичі, Растів, південніше, від Растова і південніше Дольська розташувались
підрозділи 1-ої лижно - єгерської бригади під командуванням полковника Гюнтера
фон Мантейфеля, а на південному березі Турії від Ягідного до Киселина частини ХІІІ-го
армійського корпусу 4-ї танкової армії
групи армій «Північна Україна».
Крім того
на початку квітня гітлерівці підтягнули в район Ковельського виступу 190-ту
бригаду легких штурмових гармат (lei.Stg.Brig.190), 270, 904, 1005 і 1007-у
бригади штурмових гармат (Stg.Brig.270, 904, 1005, 1007), причому три останні
були озброєні штурмовими гарматами «Фердинанд».
Ще в ході квітневих боїв під Ковелем змінилося
управління військами фронтом. Командуючим 1-м Білоруським фронтом було
призначено генерала армії К.К.Рокосовського. 
Костянтин Ксаверійович Рокосовський
народився 8(20) грудня 1894 р. у Варшаві (пізніше, вже під час служби в Червоній
Армії Рокосовський в автобіографії перейменував себе Костянтиновичем, вказав рік
народження 1896, а місцем народження – Великі Луки)142. Батько - Ксаверій
Юзеф Рокосовський, походив з шляхетского роду герба Гляубич і працював
ревізором Варшавської залізниці, мати -Антоніна (Атоніда) Овсянникова була
вчителькою. До смерті батька (1902 р.) Костянин навався в приватному
ремісничому училищі Антона Лагуна, згодом став заробляти на життя працюючи помічником
кондитера, помічнника дантиста, каменотесом
в майстерні тітчиного чоловіка Стефана
Висоцького.
2 серпня 1914 року, Рокосовський добровольцем вступив до 5-го Каргопольського драгунського
полку 5-ї кавалерійської дивізії і був зарахований до 6-го ескадрону. Вже в
серпні 1914 року молодий драгун відзначився при проведенні кінної розвідки за
що був нагороджений Георгіївським хрестом 4-го ступеня і отримав перше
підвищення у званні – став єфрейтором. На початку квітня 1915 року 5-та
кавалерійська дивізія з-під Вашави була перекинута до Литви. У бою під містом
Панєвєжесом Рокосовський відзначився в
атаці на німецьку артилерійську батарею, за що був представлений до
Георгіївського хреста 3-ої ступеня, проте нагороду не отримав. Але це не
зупинило завзятого вояку – за відвагу в бою в районі залізничної станції
Трошкуни, був нагороджений Георгіївською медаллю 4-го ступеня, згодом за дії в
команді розвідників отримав Георгіївські медалі 3-го та 2-го ступенів. У жовтні 1917 року Рокосовський разом з деякими
однополчанами вступив до Червоної Гвардії, а березні 1918 року Червоної Армії.
В Громадянську війну командував ескадроном, окремим кавалерійським дивізіоном, 30-м
та 35-м кавалерійськими полками 5-ї армії. За нанесення нищівної поразки 2-й
бригаді Азіатської дивізії барона Унгерна на території Забайкалля був
нагороджений орденом Червоного Прапора. В роки Громадянської двічі був важко
поранений. Молодого командира відрізняли мужність, відвага, чесність і
скромність. 
З вересня 1924 року по
серпень 1925 року К.К.Рокосовський навчався на Кавалерійських курсах
удосконалення командного складу. Однокашником Рокосовського по курсах був
Г.К.Жуков. У 1926 році Рокосовського направили до Монголії навчати командний
склад кавалерії армії МНР. По поверненню з закордонного відрядження навчався на
курсах при ВА ім. Фрунзе. Подальша служба Рокосовського (1931-1936 рр.)
проходила в Сибіру і на Далекому Сході,
де командував кавалерійським полком 5-ї Кубанської кавалерійської бригади, 15-ю
окремою Кубанською кавалерійською дивізією, 7-ю кавалерійською імені
Англійського пролетаріату дивізією. У
1936 році комдив (звання присвоєно в 1935 р.) був призначений командуючим 5-м
кавалерійським корпусом, управління якого дислокувалось у Пскові. Репресії щодо
вищого військового командування 1937 року торкнулись і Рокосовського. Спочатку
(27.06.1937) він був виключений з ВКП(б) з формулюванням „ за втрату класової
пильності ”, 22 липня 1937 звільнений з армії за службовою невідповідністю, а в
серпні був заарештований за підозрою в співпраці з польською та японською
розвідками. Три роки майбутній маршал перебував під слідством у внутрішній
тюрмі Управління держбезпеки НКВС Ленінградської області. Не дивлячись на
тортури (були вибиті передні зуби, зламані три ребра, тричі виводили на
розстріл „ холостими ” патронами) Рокосовський вини не визнав і не дав жодних
свідчень проти колишніх однополчан. 22 березня 1940 року за клопотанням Маршала
СРСР С.К.Тимошенка справа щодо Рокосовського була припинена, він був поновлений
на військовій службі і в лавах партії. Після лікування отримав звання „генерал-майор”
і повернувся в командування 5-м кавалерійським корпусом.
Напередодні Великої Вітчизняної був призначений
командиром 9-го механізованого корпусу, який в липневі дні 1941 приймав участь
в контратаці в районі Дубно-Луцьк-Броди. В середині липня 1941 був призначений
командиром оперативної групи, яка мала завданням зупинити просування танкових
груп Гудеріана і Гота на Смоленському напрямку. При формуванні, до групи було
включено самого Рокосовського, декілька офіцерів, радіостанцію і два
автомобілі. Саму групу Рокосовський повинен був сформувати особисто із залишків
частин 20-ї та 16-ї армій, які виходили з оточення або залишились без
командирів. Згодом Рокосовський був призначений командуючим 16-ю армією, яка
отримала завдання прикривати Москву з Волоколамського напрямку. Частини армії,
до якої зокрема входили зведений курсантський полк Московського піхотного
училища імені Верховної Ради СРСР, легендарна 316-та сд генерала Панфілова і
3-й кавалерійський корпус генерала Доватора на рубежі Красная Поляна, Крюково,
Істра зупинили просування німецьких військ на Москву. За бої під Москвою бв нагороджений
другим орденом Леніна (перший отримав, командуючи 15-ю окд). При наступі на
Сухиничі отримав важке поранення (08.03.42). Після тривалого лікування, 26 травня
1942 року, повернувся до командування 16-ю армією, але незабаром був
призначений командуючим Брянським фронтом. Крім Брянського протягом війни
Костянтин Рокосовський командував Донським (з 30 вересня 1942), Центральним (з
лютого 1943), Білоруським (з жовтня 1943), 1-м Білоруським (з 5 березня 1944) і
2-м (з листопада 1944) Білоруським фронтами.
Кожна з вищеперерахованих посад принесла славу не
тільки радянському воєначальнику але й збагатила радянське і світове воєнне
мистецтво.
Так, на посаді командуючого Донським фронтом
генерал – лейтенант Рокосовський приймав безпосередню участь в плануванні
операції „Уран”, яка поставила крапку в існуванні 6-ї німецької армії. 28 січня
1943 року Рокосовський став одним з перших кавалерів ордену Суворова.
В ході командування Центральним фронтом на
Орловсько-Курські дузі війська фронту не тільки вистояли перед німецьким
наступом, але й змогли надати допомогу своїм сусідам.
Наполегливість у захисті свого рішення допомогла
генералу – армії Рокосовському зреалізувати одну з найефективніших операції 2-ї
світової війни – Білоруську наступальну
операцію «Багратіон». 29 червня 1944
року Костянтину Костянтиновичу Рокосовському було присвоєно військове звання
"Маршал Радянського Союзу", а 29 липня 1944 року звання Героя
Радянського Союзу.
Сталін, який заперечував проти нанесення двох
головних ударів в цій операції, після того як на території Білорусії було взято
в полон 105 тисяч німецьких солдат і офіцерів, став звертатись до колись
опального воєначальника за іменем і по батькові. Такою повагою до цієї пори користувався лише
маршал Шапошников143.
І на останній фронтовій посаді – командувача 2-м
Білоруським фронтом маршал Рокосовський блискуче спланував розгром сильних
німецьких угрупувань в ході Східно-Пруської, Східно-Померанської та Берлінської
наступальних операцій 1945 року. 1 червня 1945 року К.К.Рокосовський отримав
другу зірку Героя, а 24 червня 1945 був був удостоєний честі командувати
парадом Перемоги.
Після війни (з липня 1945 року) К.К.Рокоссовський
був головнокомандуючим Північною групою військ. 
З жовтня 1949 року по 1956 рік
був заступником голови Ради Міністрів і Міністром національної оборони
Польської Народної Республіки. У 1956 році двічі маршал (радянський і
польський) Рокосовський, був зміщений з посад в польському уряді з
обвинуваченням «символ сталінізму», повернувся до СРСР і отримав призначення на
посаду заступника Міністра оборони СРСР.
Згодом обіймав посади головного інспектора - заступника міністра оборони
СРСР (липень - жовтень 1957 ; 1958-1962
рр.), командувача військами Закавказького військового округу (жовтень 1957 –
січень 1958). Після відмови Хрущову на
прохання останнього написати статтю про негативні риси Сталіна, був зміщений з
посади заступника Міністра оборони СРСР. З квітня 1962 року і до смерті 3
серпня 1968 року служив у групі генеральних інспекторів Міністерства Оборони СРСР. Урна з прахом видатного радянського полководця - в Кремлівській стіні на Красній
площі в Москві. | 
