З півночі Ковель штурмували воїни колишньої дивізії народного ополчення – 1-ї дно Ленінського району Москви, яка згодом стала 60-ю стрілецькою. Ця дивізія формувалась 6-9 липня 1941року. У дивізію прийшли добровольці з найбільших підприємств Ленінського району Москви - верстатобудівного заводу "Червоний пролетар", станкозаводу імені Серго Орджонікідзе, 2-го підшипникового і карбюраторного заводів, кондитерської фабрики "Красний Октябрь", викладачі і науковці інститутів: гірничого, сталі і сплавів, нафтового, текстильного, ряду інститутів Академії наук. Удосвіта 9 липня 1941 р. частини дивізії похідним маршем пройшли по вулицях столиці СРСР, прямуючи в район будівництва оборонної лінії, згодом названої Можайською. Вже сюди прийшло нове поповнення - батальйони району «Сокольники» Москви, Орєхово-Зуєвського і Ленінського районів Московської області. В середині серпня ополченці прибули в район міста Спас-Дем΄янськ Смоленській області. Тут дивізія увійшла до складу 33-ої армії Резервного фронту. У своєму складі вона мала 7908 бійців, 3 стрілецьких полки; артилерійські дивізіони 76-ти мм та 37-ми мм гармат; роти: танкову (15 легкоброньованих плаваючих танків), саперну, зв'язку; зенітно-артилерійський полк; запасні стрілецький полк і артилерійську роту. На озброєнні дивізії було 2000 гвинтівок, 30 кулеметів, 11 гармат, 15 легкоброньованих плаваючих танків.

12 вересня 1941 року дивізія була включена до складу кадрових військ Червоної Армії, отримавши найменування «60-та стрілецька дивізія» (ІІ формування). Разом з найменуванням ополченці прийняли і бойові традиції цієї дивізії РСЧА, яка приймала участь у радянсько – польській війні вересня 1939 року (до речі, деякі частини цієї дивізії до січня 1940 року квартирували у Луцьку), подіях радянсько – фінської війни (січень – квітень 1940).

На початку жовтня частини 60-ї дивізії вступили в нерівний бій з частинами вермахту на рубежі річки Десни - в районі Холмець. Навіть потрапивши в оточення колишні ополченці продовжували наступ. В боях під Тарусою (жовтень 1941) дії дивізії забезпечили розгортання головних сил 49-ої армії, які надійно прикрили південні підступи до Москви в районі Серпухова. 17 грудня 1941 року дивізія перейшла в наступ у напрямі Високиничів, зламала опір гітлерівців, і 27 грудня повністю опанувала цим важливим опорним пунктом. Колишні ополченці билися на Брянському фронті, зазнали ще раз біду оточення під Вязьмою, брали участь в наступальних боях на Орловсько-Курському напрямі, форсували Десну, Сож, Дніпро, За звільнення міста Севська дивізії було присвоєно почесне найменування «Сєвська»¹¹⁴. Дивізією з 29 серпня 1943 року до 25 березня 1944 року командував полковник Богоявленський Олександр Вікторович (начальник 5-го відділу штабу 17-ї стрілецької дивізії майор Богоявленський в середині 30-х років також був репресований, а на початку війни звільнений і направлений на фронт).

29 березня 1944 командування 60-ю сд прийняв генерал – майор Віктор Георгійович Чернов.

Віктор Чернов народився 1 травня 1899 року в Санкт-Петербурзі. Після закінчення ремісничого училища, працював креслярем на заводі. У 1916 році був призваний до царської армії. В 1917 році закінчив школу прапорщиків. Після Жовтневої революції перейшов на сторону Радянської влади, служив в загонах залізничної охорони Петроградського округу. У квітні 1919 року добровольцем пішов до Червоної Армії. Воював на Східному фронті проти армії адмірала Колчака, формувань барона Унгерна в Монголії. Займав посади начальника хімічної служби 35-ої стрілецької дивізії, помічника ад'ютанта 308-го стрілецького полку, помічник начальника штабу 103-ої стрілецької бригади. Після Громадянської війни продовжив військову службу на посаді начальника оперативної частини 1-ої Забайкальської стрілецької дивізії на Далекому Сході. У 1930 році закінчив Курси удосконалення командного складу кавалерійських частин і отримав призначення до штабу 9-ої окремої стрілецької бригади на Далекому Сході. Згодом служив на посадах начальника відділу штабу Північнокавказького військового округу (1931 рік), командира 77-го кавалерійського полку 10-ої кавалерійської дивізії (з 1932 року). У 1934 році закінчив заочно два курси Військової академії імені М.В. Фрунзе. У липні 1940 року був призначений начальником штабу, заступник командира 62-ої стрілецької дивізії. На цій посаді зустрів початок Великої Вітчизняної війни (Південно-Західний фронт). У серпні 1942 року отримав під командування 228-му стрілецьку дивізію, яка оборонялась на Київському напрямку. У жовтні 1941 року був призначений командиром 47-ої гірськострілецької дивізії 38-ої армії Південно-Західного фронту.  Невдачі Червоної Армії на південній ділянці радянсько – німецького фронту в перший рік війни сказались на кар’єрі Чернова (в квітні був призначений з пониженням – заступником командира 162-ої стрілецької дивізії (38-ма армія). Незабаром був призначений командиром 277-ої стрілецької дивізії, а в грудні 1942 року знову пониження в посаді – Чернов став заступником командира 120-ої стрілецької дивізії (21-ша армія Донського фронту), у січні 1943 року був призначений заступником командира 51-ої гвардійської стрілецької дивізії. На цій посаді брав участь в Сталінградській битві. Успіхи під Сталінградом повернули В.Г.Чернову посаду комдива, цього разу 90-ї гвардійської стрілецької дивізії (6-та гвардійська армія Воронезький фронт). У ході Курської битви дивізія гвардії полковника Чернова опинилась на вістрі головного удару танкових корпусів генерал-фельдмаршала Манштейна на південному фасі Курської дуги. Хоча особовий склад дивізії проявив самовідданість, а командир - особисту хоробрість, за перші п'ять днів боїв дивізія як з'єднання практично перестала існувати. Тим не менше Чернов отримав направлення на навчання на курсах Генштабу, у вересні 1943 року отримавгенеральські погони, а по закінченні навчання був призначений командиром 60-ої стрілецької дивізії.

60-й стрілецькій під командуванням генерала Чернова прийшлось чотири місяці битись на Волинській землі, форсувати Буг і в серпні 1944 року однією з перших увірватись до Праги - передмістя Варшави.

Дивізія і її командир особливо відзначились у Вісло-Одерській наступальній операції. 15 січня 1945 року 60-та сд удосвіта була введена в бій на напрямі головного удару 47-ї армії. У перший же день наступу бійці дивізії прорвали довготривалу укріплену смугу оборони противника в районі міста Нови-Двур-Мазовецькі і знищили угрупування німців в межиріччі Вісли і Бугу. Наступного дня дивізія з боями успішно розвивала наступ з півночі в обхід Варшави. Противнику було завдано значних втрат в живій силі і техніці. 17 січня 1945 року частини дивізії вийшли на північні околиці Варшави. За бої зі звільнення Варшави дивізія отримала почесне найменування «Варшавська», а комдив представлений до звання Героя Радянського Союзу. Генерал Чернов так і не взнав про своє нагородження. 17 березня 1945 року при артилерійському обстрілі генерал-майор Віктор Георгійович Чернов загинув на командному пункті дивізії на підступах до міста Альтдамм. 6 квітня 1945 року В.Г.Чернову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Він став останнім радянським генералом, який загинув у роки 2-ї світової війни. Похований в Познані (Польща).

При прориві оборони гітлерівців відзначився командир батальйону 1281-го стрілецького полку капітан Георгій Юхимович Огородніков, який на чолі танкового десанту першим увірвався на позиції противника. У жорстокому бою танкісти 68-ї танкової бригади, підтримані піхотою, вибили гітлерівців з першої лінії оборони, але танк, де знаходився Огородніков був підбитий, навідник убитий. Комбат зайняв місце навідника і продовжував вести вогонь з палаючого танка, а потім вступив у рукопашну в шинелі, яка горіла. Бійці бачили як комбат упав, вражений кулею. Звістка загибель відважного комбата облетіла весь полк. Орденом Вітчизняної війни I ступеня капітана Огороднікова нагородили посмертно, рідні отримали похоронку. Тільки через 30 років виявилися, що відважний комбат живий, після довготривалого лікування в різноманітних госпіталях повернувся додому, працював водієм в с. Сичовка Смоленського району Алтайського краю. Про свого однодивізійника склав віршовані рядки колишній командир мінометної батареї 1283-го стрілецького полку Григорій Сисолятін: «Живет такой комбат на свете, что был посмертно награжден. А он шагает по планете, как будто заново рожден».

У ході боїв за Ковель свій перший з трьох орденів Слави отримав  командир розрахунку 76-мм гармати 1285-го сп сержант Федір Гаврилович Овчинников (нагороджений 15.4.44). Відважний сержант разом з бойовими друзями 29 березня знищив два кулеметних гнізда і до 15 гітлерівців, а наступного дня вогнем зупинив контратаку німецького взводу і знищив до 10 ворогів.