Вже 27 березня командування 47-ї армії «забило тривогу» щодо можливості опанування Ковелем. Начальник політвідділу 47-ї армії М.Х. Калашник згодом згадував : «27 березня начальник політвідділу фронту генерал-майор А. Д. Окороков з КП 47А зв'язався по ВЧ з командуючим фронтом генерал-полковником П.О. Курочкіним, детально доповів йому обстановку в районі Ковеля, повідомив, зокрема, що блокуючі місто війська, на його думку, не в змозі виконати завдання по ліквідації оточеного німецького гарнізону, а на зовнішньому фронті гітлерівці майже безперервно контратакують наші з'єднання і не виключена можливість, що вживуть рішучим заходам для прориву кільця оточення»¹¹⁶.

Просування підрозділів 5-ї танкової дивізії СС «Вікінг» на деякий час вдалось затримати завдяки діям партизан та підпільників Любомля. Партизанка – розвідниця із з’єднання П.С.Коротченка, жителька села Штунди Любомльського району Т.Ф.Єрмолюк, під виглядом селянки, що йшла на базар, проникла у Любомль і зібрала там дані про каральну експедицію проти з’єднання, що її готували фашисти. А коли 26 березня 1944 року полк з дивізії «Вікінг» направився в ліс в місце розташування з’єднання партизани зустріли його і добре потріпали»¹¹⁷. Це був вже третій удар по славнозвісній дивізії, яка ще не почавши воювати на новому театрі воєнних дій несла значні втрати.

28-го березня розпочався наступ і з Любомльського напрямку. З Мацеїва на схід, до оточеного Ковеля рвались частини 131-ї піхотної дивізії, яка отримала завдання прорвати оборону на рубежі Нові Кошари – Старі Кошари. На головному напрямі діяв 434-й гренадерський полк під командуванням полковника Нобера. Полк був посилений 8-ю ротою 5-го танкового полку СС 5-ї тд СС «Вікінг». Цією ротою командував  уродженець Південного Тіролю оберштурмфюрер СС Карл Ніколуссі-Лек (Karl Nicolussi-Leck).

Рота була добре підготовлена, повністю озброєна новими сімнадцяттю «Пантерами». Крім того на озброєнні роти було 10 броньованих гусеничних машин («Мулів») та декілька ремонтних машин. Крім того для забезпечення атаки командиру 454-го грп додавались мотопіхотний батальйон полку СС «Німеччина» з десятком штурмових гармат під командуванням штурмбаннфюрера СС Франца Хака. За задумом командира 131-ї пд генерал-майора Вебера 8-ма танкова рота з десантом з тридцяти добровольців - гренадерів з району Старих Кошар повинна була наступати уздовж залізниці Хелм - Ковель у напрямі на Черкаси, прорвати протитанковий рубіж і захопити останні. Мотопіхотний батальйон панцергренадерського полку СС «Німеччина» повинен був підтримати атаку, а 1-й батальйон 434-го грп капітана Германа-Ернста Больма (Hermann-Ernst Bolm) повинен був підтримати атаку основної групи наступом на північну околицю Черкас. Гренадерів підтримували артилеристи 190-го батальйону штурмових гармат

Близько 15.30 28 березня 8-ма танкова рота разом з десантниками з 434-го грп прибула в район села Тупали (нині Турійський район). На шляху з Мацеїва до Тупал танкісти понесли першу втрату – із-за технічної несправності вийшла зі строю одна з «Пантер».

О 12.00 29.03. група Ніколуссі-Лека розпочала атаку вздовж залізниці в напрямку на Черкаси з завданням здійснити розвідку боєм і по можливості вийти на околицю Ковеля. Оберштурмфюрер Лек відповідно до отриманого завдання прийняв рішення: рухатись до перехрестя доріг під Старими Кошарами, згодом повернути на схід і прорватись через ворожі позиції. Після прориву повернути на північ, досягти залізничного полотна і атакувати противника праворуч від дороги західніше Черкас і в самому селі.

З початком атаки 8-ма танкова рота рухалась по центру, праворуч у наступ в напрямку лісу йшов батальйон під командуванням Хака при підтримці 10- штурмових гармат, ліворуч наступав батальйон під командуванням капітана Больма, який підтримували 7 штурмових гармат.

О 14.30  оберштурмфюрер Ніколуссі - Лек доповідав по радіо до штабу 5-го танкового полку СС: «Рота стоїть на висоті в шестистах метрах західніше Черкас. Позиції противника прорвані. Сильна завірюха. Спочатку очистимо від супротивника висоту, потім продовжимо атаку». Німецькі бойові машини і піхота вийшли до залізничного полотна. В ході атаки на західній околиці Черкас шість «Пантер» застрягли в болоті. В подальшому вогонь їх гармат використовувався для прикриття правого флангу наступаючих німецьких підрозділів. Коли німецькі танки наблизились на півкілометра до села вони були зустрінуті вогнем радянської протитанкової артилерійської батареї. Вогнем 12 гармат було підбито три пантери, інші ж увірвались на позиції артилеристів і знищили батарею. О 15.30 наступ на Черкаси було поновлено. Болотиста місцевість оточувала поліське село з трьох сторін, що значно полегшувало ведення оборони. Німці намагались обійти село праворуч, але втратили ще 3 танки, які застрягли в болоті. Наступна атака розпочалась вздовж залізничного полотна і повинна була забезпечити вихід на південну околицю Черкас. Тим часом ремонтні машини витягнули декілька танків з болота, які вступили знову в бій. О 16.30. Лек знову доповів:  «Ведемо бій за Черкаси».  На самій околиці села німців знову зустрів артилерійський вогонь з радянських гармат. За 15 хвилин вогневого бою було підбито 8 пантер, щоправда більшість з них отримала незначні пошкодження і продовжувала вести вогонь.  8 справних танків продовжували наступ. Незабаром танки наздогнали гренадери капітана Больма, які поставили останню крапку в боротьбі за Черкаси. О 17.15. Карл Ніколуссі-Лек доповів штандартенфюреру Мюлленкампу: «Черкаси узяті, очищаються від піхоти. Сім протитанкових, чотири полкові гармати, 300 полонених, вісім танків в строю, три підбито, п'ять застрягли в болоті».

Радянські підрозділи вимушені були залишити Черкаси. Близько 1000 чоловік відбиваючись від переслідування п’яти «Пантер» відійшли до Мощеної і зайняли оборону на її околицях.

О 18.00 Лек отримав наказ по радіо про закріплення на позиціях в Черкасах і припинення наступу. Справні танки зайняли позиції на північній і східній околицях села, підступи з півдня прикривали танки, які ще залишались в болоті.

О 19.00 обершурмфюрер Ніколуссі-Лек доповів до штабу полку: «Черкаси, поставлені мені за мету по радіо командиром полку, досягнуті. На даний момент у мене шість повністю справних боєготових танки. Протягом чотирьох голин зможу поставити до строю ще чотири з числа тих, які застрягли в болоті. На поповнення паливом і боєприпасами не розраховую, так як вантажівки не пройдуть через болото. Наша піхота контактує зі мною ліворуч і займає Черкаси. Гренадери праворуч далеко позаду, судячи по їх сигнальним ракетам. Моя розвідка в напрямку Мощеної показала, що наступ в сторону Ковеля по цьому напрямку практично неможливий. По-перша із-за болота, по-друге із-за нехватки пального і, по-третє, із-за сильної протитанкової оборони. Противник чекає нас на цьому напрямку. Місцевість також непрохідна й у східному напрямку, як і південніше залізничного насипу до околиці лісу. З іншої сторони, після знищення протитанкової позиції західніше Черкас, яка складалась із 16 гармат в три лінії, противник, ймовірно, не може встановити нові протитанкові позиції південніше чи східніше, оскільки мої танки, що застрягли не обстрілюють ся. Навряд-чи протитанкові гармати будуть переміщені вночі, щоб блокувати насип із-за незручної місцевості. Залізничний насип, таким чином, і є самим безпечним маршрутом до Ковеля. Ситуація з гарнізоном Ковеля, як мене інформували по радіо, настільки серйозна, що відправка туди важкого озброєння є вкрай необхідною. Тому, я збираюсь о 22-й годині вийти і йти по насипу до Ковеля. Щоправда, це означає, що я порушую останній наказ – обороняти Черкаси, однак я буду діяти в дусі початкового плану наступу – досягнути Ковеля»¹¹⁸.

Близько половини другої  ночі 30 березня штабом полку на адресу Лека було направлено наказ з категоричною забороною будь-яких подальших дій протягом доби, що наступила. Рота переводилась до резерву командира 131-ї піхотної дивізії і на світанку повинна була перебазуватись до Старих Кошар. Бійці десанту зі складу 434-го грп повинні були повернутись до свого полку. Однак підтвердження про прийняття наказу не надійшло. Посильний штабу 5-го танкового полку СС унтерштурмфюрер СС Хайне, який вранці прибув до Черкас доповів до штабу полку, що танки 8-ї роти знаходяться всього в 2-х кілометрах від Ковеля.

Знехтувавши наказом про припинення наступу і закріплення бойової групи в Черкасах, не зважаючи на ніч, яка наступила і втрати групи, оберштурмфюрер Лек з командиром 1-го грб капітаном Больмом прийняли рішення продовжувати атаку. На світанку 30 березня дев’ять «пантер» рушили вперед по насипу, ліворуч від насипу наступали гренадери капітана Больма. Коли німці відійшли від Черкас на 400 метрів по ним  із засідки вдарила радянська артилерія і танки. В швидкоплинному бою вогнем «Пантер» було підбито два „Шермани”, а дві «Пантери» підірвались на мінах.

В подальшому ці два танки і 16 гренадерів під командуванням гауптшарфюрера СС Ойгена Фааса протягом доби обороняли підступи до станції Черкаси. З сьомої ранку і до пізнього вечора екіпажі двох танків і гренадери відбивали атаки радянської піхоти, підтримані вогнем батареї реактивних мінометів і двома протитанковими гарматами. Лише після знищення німецькою артилерією позиції «Катюш» атаки на позиції невеликого німецького підрозділу припинились.

 О 6.00 наказ припинити наступ і повернутись на попередні позиції від штабу 434-го грп отримав командир гренадерського батальйону капітан Больм.

Наступ на Ковель подовжили сім «Пантер» з невеликим есесівським десантом. О 7.20 на самих підступах до Ковеля наказ припинити наступ отримав і Лек, але мотивуючи вогневим боєм з радянськими винищувачами танків і неможливістю розвернутись продовжува йти вперед з залишками своєї роти. Через десять хвилин, о 7.30 30.03.44 рота Лека прорвала позиції внутрішнього кільця оточення і вийшла до позицій німецького підрозділу яким командував гауптман (капітан) Штрекер. На новій позиції дві «Пантери», які прибули на підмогу оточеному гарнізону за лічені хвилини знищили дві радянські протитанкові гармати, які до цього не давали німцям підняти голову.

О 8.10. Карл Ніколуссі-Лек доповів про прибуття своєму командиру дивізії і командиру оточеного гарнізону – групенфюреру СС Герберту Гілле.

Хоча за годину прорив удалось радянським частинам локалізувати, дії роти Лека стали надзвичайною моральною підтримкою для оточеного гарнізону «фортеці».

За час «стрибку пантер» 8-ма танкова рота знищила 16 протитанкових гармат, 2 зенітки, 2 танки , 40 протитанкових рушниць, значну кількість мінометів. Рота фактично не втратила жодного танка – всі підбиті або застрявши в болоті були невдовзі евакуйовані і відремонтовані. 25 квітня 1944 року Карл Ніколуссі –Лек був нагороджений Лицарським хрестом – найвищою бойовою нагородою гітлерівської Німеччини.

Цікавими є спогади самого танкіста : «… Ковель був оголошений «вузлом оборони». Я отримав наказ прорватися через сили червоних всередину міста і допомагати утримувати його доти, доки нашим військам не вдасться організувати контрнаступ і прорвати кільце оточення. Із-за переваги ворожих сил, засніженої і в той же час болотистої місцевості здійснення прориву виявилося дуже важкою і довготривалою справою. Через десять годин вкрай повільного просування, долаючи постійний опір ворога, до півночі, ми пройшли лише половину шляху, втративши при цьому третину наших бойових машин. У цій ситуації план прориву в місто показався мені абсолютно безнадійним. Коли авангард моєї танкової колони відокремлювали від Ковеля всього лише 2 кілометри, я отримав наказ свого батальйонного командира зупинитися. Правда, до цього часу мій головний танк вже вступив в бій з червоними, вклинившись в їх лінію оборони в північно-західному передмісті Ковеля. Зрозумівши, в яке відчайдушне положення ми потрапили, я зважився порушити наказ і віддав розпорядження продовжити атаку. Цього разу нам допомогла сама природа. Під захистом сніжного вихору і величезних заметів, що прикривали нас на лівому фланзі, після 18-ти годинного бою, позбувшись половини наших танків, ми, нарешті, удосвіта дісталися до міста. Потім ми довго обороняли Ковель від контратак переважаючих сил противника, аж доки атака одного з німецьких танкових корпусів не прорвала кільце ворожого оточення, що дозволило ввести до Ковеля підкріплення і евакуювати звідти наших поранених. А поки ми билися усередині міста, «Люфтваффе» забезпечували нас по повітрю їжею, медикаментами, боєприпасами і пальним, скидаючи нам все необхідне в контейнерах. Правда, частина контейнерів при цьому потрапляла до рук червоних - але тут вже ми нічого поробити не могли... Після неодноразових спроб вибити ворожі підрозділи, що обороняли північно-східні квартали Ковеля, я з декількома танками повернувся на командний пункт Гілле і доповів групенфюреру обстановку…».