У середині квітня 1944 року 7-й гвардійський кавалерійський корпус перейшов у оперативне підпорядкування 69-й армії 1-го Білоруського фронту. Розпорядженням командуючого армією генерал-лейтенанта В.Я.Колпакчі 15-та гвардійська кавалерійська дивізія у складі 53-г і 55-го гвардійських кав полків була передислокована з правого флангу корпусу на лівий і вранці 18 квітня зайняла оборону на новому рубежі: Бобли, Оса, Ревушки (усі населені пункти Турійського району).

Ударом німецьких військ 15-17 квітня закінчився перший етап битви в районі ковельського вузла. З 18 квітня 1944 року за директивою СВГК війська 1-го Білоруського фронту перейшли до оборони, текст директиви мовою оригіналу.

«ДИРЕКТИВА СТАВКИ ВГК № 220079 КОМАНДУЮЩЕМУ ВОЙСКАМИ 1-го БЕЛОРУССКОГО ФРОНТА НА ПЕРЕХОД К ОБОРОНЕ

17 апреля 1944 г. 22 ч 00 мин

Ставка Верховного Главнокомандования приказывает:

Войскам 1-го Белорусского фронта с получением настоящей директивы перейти к жесткой обороне во всей полосе фронта.

При организации обороны уделить особое внимание обороне на Ковельском направлении и на стыке с 1-м Украинским фронтом.

Оборону иметь глубоко эшелонированной. В полосе фронта подготовить не менее трех оборонительных рубежей с общей глубиной обороны 30—40 километров.

Об отданных распоряжениях донести.

Ставка Верховного Главнокомандования

И. СТАЛИН            А. АНТОНОВ»¹⁴⁰

Позитивними підсумками Поліської операції було те, що створені вигідні умови для нанесення удару у фланг і тил ворожої групи «Центр» (реалізовані  через три місяці  в  ході Люблін-Брестської операції 1-го Білоруського фронту). Для протидії просуванню військ фронту ворог був вимушений перекинути на ковельський напрям дві танкові, сім піхотних дивізій, лижну бригаду і п'ять бригад штурмових гармат. Відтягнувши на себе ці сили, війська фронту сприяли успішному наступу наших військ на інших напрямах, зокрема удару 1-го Українського фронту на Чернівці. Німці й угорці втратили понад 10 тисяч чоловік убитими і полоненими, до 100 гармат і мінометів, 50 танків, 36 літаків. 

Разом з тим, операції радянських військ на Волині показали, що навіть перевага в живій силі й техніці не гарантує успіху. Кожна не продумана й не підготовлена належним чином операція призводить до ускладнень і значних втрат у живій силі і техніці (тільки офіційна статистика свідчить про втрати понад 11 тисяч солдат і офіцерів, до 60 танків і літаків). Десятки населених пунктів (в т.ч. районні центри Стара Вижівка, Ратне), які були звільнені радянськими військами і навіть території, які впродовж усіх років війни не були під контролем гітлерівців (Свинаринсько – Губинські ліси) попали під владу ворога. Німецьким військам було надано змогу закріпитись на відвойованих позиціях, створити міцний оборонний щит в західній частині Волині, що призвело до значних втрат в літній кампанії 1944 року.

Жодна з армій 2-го Білоруського фронту не виконала навіть найближчого завдання. Ось такими маловтішними для радянського командування стали результати операції, яка могла б прискорити звільнення Волині, України, та навіть перемогу у Великій Вітчизняній війні. Ось чому про цю операцію старались не згадувати.

Зате задоволеними залишились ставка Гітлера і ОКВ. На учасників «битви за Ковель» посипались вищі нагороди ІІІ Рейху: діамантами до Лицарського хреста був нагороджений командир 5-ї танкової дивізії СС групенфюрерр СС  Герберт Отто Гілле, мечами до ЛК  командир 9-го панцергренадерського полку СС "Німеччина" штурмбаннфюрер СС Ганс Дорр,  дубовим листям до ЛК командир 5-ї танкової дивізії генерал – майор Карл Декер, та командир 75-го єгерського полку 5-ї єгерської дивізії майор Макс Захсенхеймер, Лицарськими хрестами  командир 3-го панцергренадерського батальйону штурмбанфюрер Франц Хак, командир 2-го батальйону 434 гренадерського полку 131-ї пд капітан Герман-Ернст Больм, командир 8-ї танкової роти 5-го танкового полку СС оберштурмфюрер Карл Ніколуссі-Лек, оберєфрейтор Поллак зі штабу 434-го грп 131-ї пд, льотчики 5-ї бомбардувальної ескадри обер-лейтенанти Ганс Беннеман і Матіас Бермадінгер, оберфельдфебель Вільгельм Бреннеке.

Хрест від командира 131-ї пд отримує оберєфрейтор Поллак

Радянське командування було менш щедрим – звання Героя Радянського Союзу були удостоєні лише  двоє - командир батареї 1991 зенітного полку 64-ї зенітно – артилерійської дивізії старший лейтенант Вадим Клавдійович Олійник (посмертно) та командир відділення 93-го сп 76-ї сд сержант Іван Єрьомін, який отримав серйозне каліцтво.           

Сподівання ставки ОКВ в боях за Ковель виправдалось і нововведення у вермахті. За зразком інституту політруків РСЧА наказом ОКВ від 6 лютого 1944 року був введений інститут офіцерів по націонал - соціалістському керівництву. Щодо завдань націонал-соціалістичного керівництва у військах в першому наказі начальника штабу націонал-соціалістичного керівництва сухопутних сил мовилося наступне: «Війни такого масштабу не вирішуються за рахунок чисельної і матеріальної переваги... Завданням офіцера по націонал-соціалістському керівництву є активізація політичного виховання солдатів, відданих націонал-соціалізму». Як результат, в своїх мемуарах начальник політвідділу 47-ї армії генерал – майор Калашник свідчить про відсутність перебіжчиків з німецької сторони, не дивлячись на активну спецпропагандиську роботу політвідділів армії, корпусів та дивізій.

Загальний висновок боям січня – квітня 1944 року дав начальник штабу 48-го танкового корпусу вермахту генерал-майор Фрідріх Вільгельм фон Меллентін у своїй книзі «Танкові битви 1939-1945 рр.»: «У цілому ведення оборонних дій в Західній Україні було успішним завдяки тому, що оборона не носила стабільного характеру, а була еластичною, і супротивник міг лише вигинати нашу лінію оборони, але не проривати її. Тому, противнику жодного разу не вдалося знищити жодного німецького з'єднання. Командири нижчої ланки використовували всяку можливість для проведення контратак з метою знищення найбільшого числа росіян.», і далі: «Якщо група армій «Південь» і група армій «А» не були знищені ще в перші місяці 1944 року, то в цьому заслуга німецьких офіцерів і солдатів, які не піддавалися паніці і уміли знаходити вихід з самих, здавалося б, безвихідних положень»¹⁴¹.