У середині
квітня 1944 року 7-й гвардійський кавалерійський корпус перейшов у оперативне
підпорядкування 69-й армії 1-го Білоруського фронту. Розпорядженням
командуючого армією генерал-лейтенанта В.Я.Колпакчі 15-та гвардійська
кавалерійська дивізія у складі 53-г і 55-го гвардійських кав полків була
передислокована з правого флангу корпусу на лівий і вранці 18 квітня зайняла
оборону на новому рубежі: Бобли, Оса, Ревушки (усі населені пункти Турійського
району).
У ході боїв 11-18 квітня 1944 року частини 7-го гвардійського корпусу,
хоча й не виконали поставлене завдання у повному обсязі (в принципі вони його і
не могли виконати із-за нестачі як людських так і матеріальних ресурсів), проте
відволікли увагу німців з основного - Ковельського напрямку ( німецьке
командування вимушене було перекинути на південь від Ковеля частини 5-ї
танкової дивізії та задіяти 253-тю пд із резерву 56-го танкового корпусу),
нанесли ворогу серйозних втрат. З’єднаннями 7-го гв КК було знищено 2,8 тис.
солдат і офіцерів противника, 19 танків, 8 штурмових гармат, збито 3 літаки. Ударом німецьких військ
15-17 квітня закінчився перший етап битви в районі ковельського вузла. З 18
квітня 1944 року за директивою СВГК війська 1-го Білоруського фронту перейшли
до оборони, текст директиви мовою оригіналу.
«ДИРЕКТИВА СТАВКИ ВГК № 220079 КОМАНДУЮЩЕМУ
ВОЙСКАМИ 1-го БЕЛОРУССКОГО ФРОНТА НА
ПЕРЕХОД К ОБОРОНЕ
17 апреля 1944 г. 22 ч 00 мин
Ставка
Верховного Главнокомандования приказывает:
Войскам 1-го
Белорусского фронта с получением настоящей директивы перейти к жесткой обороне
во всей полосе фронта.
При
организации обороны уделить особое внимание обороне на Ковельском направлении и
на стыке с 1-м Украинским фронтом.
Оборону иметь
глубоко эшелонированной. В полосе фронта подготовить не менее трех
оборонительных рубежей с общей глубиной обороны 30—40 километров.
Об отданных
распоряжениях донести.
Ставка Верховного Главнокомандования
И. СТАЛИН А. АНТОНОВ»140
Позитивними
підсумками Поліської операції було те, що створені вигідні умови для нанесення
удару у фланг і тил ворожої групи «Центр» (реалізовані через три місяці в ході
Люблін-Брестської операції 1-го Білоруського фронту). Для протидії просуванню
військ фронту ворог був вимушений перекинути на ковельський напрям дві танкові,
сім піхотних дивізій, лижну бригаду і п'ять бригад штурмових гармат.
Відтягнувши на себе ці сили, війська фронту сприяли успішному наступу наших
військ на інших напрямах, зокрема удару 1-го Українського фронту на Чернівці. Німці
й угорці втратили понад 10 тисяч чоловік убитими і полоненими, до 100 гармат і
мінометів, 50 танків, 36 літаків.
Разом з тим,
операції радянських військ на Волині показали, що навіть перевага в живій силі
й техніці не гарантує успіху. Кожна не продумана й не підготовлена належним
чином операція призводить до ускладнень і значних втрат у живій силі і техніці (тільки офіційна статистика
свідчить про втрати понад 11 тисяч солдат і офіцерів, до 60 танків і літаків).
Десятки населених пунктів (в т.ч. районні центри Стара Вижівка, Ратне), які
були звільнені радянськими військами і навіть території, які впродовж усіх
років війни не були під контролем гітлерівців (Свинаринсько – Губинські ліси)
попали під владу ворога. Німецьким військам було надано змогу закріпитись на
відвойованих позиціях, створити міцний оборонний щит в західній частині Волині,
що призвело до значних втрат в літній кампанії 1944 року.
Жодна з
армій 2-го Білоруського фронту не виконала навіть найближчого завдання. Ось
такими маловтішними для радянського командування стали результати операції, яка
могла б прискорити звільнення Волині, України, та навіть перемогу у Великій
Вітчизняній війні. Ось чому про цю операцію старались не згадувати.
Зате задоволеними залишились ставка Гітлера і ОКВ.
На учасників «битви за Ковель» посипались вищі нагороди ІІІ Рейху: діамантами
до Лицарського хреста був нагороджений командир 5-ї танкової дивізії СС
групенфюрерр СС Герберт Отто Гілле,
мечами до ЛК командир 9-го
панцергренадерського полку СС "Німеччина" штурмбаннфюрер СС Ганс
Дорр, дубовим листям до ЛК командир 5-ї
танкової дивізії генерал – майор Карл Декер, та командир 75-го єгерського полку
5-ї єгерської дивізії майор Макс Захсенхеймер, Лицарськими хрестами командир 3-го панцергренадерського батальйону
штурмбанфюрер Франц Хак, командир 2-го батальйону 434 гренадерського полку
131-ї пд капітан Герман-Ернст Больм, командир 8-ї танкової роти 5-го танкового
полку СС оберштурмфюрер Карл Ніколуссі-Лек, оберєфрейтор Поллак зі штабу 434-го
грп 131-ї пд, льотчики 5-ї бомбардувальної ескадри обер-лейтенанти Ганс
Беннеман і Матіас Бермадінгер, оберфельдфебель Вільгельм Бреннеке.
Хрест від командира 131-ї пд отримує оберєфрейтор Поллак
Радянське командування було менш щедрим – звання
Героя Радянського Союзу були удостоєні лише двоє - командир батареї 1991 зенітного полку
64-ї зенітно – артилерійської дивізії старший лейтенант Вадим Клавдійович
Олійник (посмертно) та командир відділення 93-го сп 76-ї сд сержант Іван
Єрьомін, який отримав серйозне каліцтво.
Сподівання ставки ОКВ в боях за Ковель
виправдалось і нововведення у вермахті. За зразком інституту політруків РСЧА
наказом ОКВ від 6 лютого 1944 року був введений інститут офіцерів по націонал -
соціалістському керівництву. Щодо завдань націонал-соціалістичного керівництва
у військах в першому наказі начальника штабу націонал-соціалістичного
керівництва сухопутних сил мовилося наступне: «Війни такого масштабу не
вирішуються за рахунок чисельної і матеріальної переваги... Завданням офіцера
по націонал-соціалістському керівництву є активізація політичного виховання
солдатів, відданих націонал-соціалізму». Як результат, в своїх мемуарах
начальник політвідділу 47-ї армії генерал – майор Калашник свідчить про
відсутність перебіжчиків з німецької сторони, не дивлячись на активну спецпропагандиську
роботу політвідділів армії, корпусів та дивізій.
Загальний
висновок боям січня – квітня 1944 року дав начальник штабу 48-го танкового
корпусу вермахту генерал-майор Фрідріх Вільгельм фон Меллентін у своїй книзі
«Танкові битви 1939-1945 рр.»: «У цілому ведення оборонних дій в Західній
Україні було успішним завдяки тому, що оборона не носила стабільного характеру,
а була еластичною, і супротивник міг лише вигинати нашу лінію оборони, але не
проривати її. Тому, противнику жодного разу не вдалося знищити жодного
німецького з'єднання. Командири нижчої ланки використовували всяку можливість
для проведення контратак з метою знищення найбільшого числа росіян.», і далі:
«Якщо група армій «Південь» і група армій «А» не були знищені ще в перші місяці
1944 року, то в цьому заслуга німецьких офіцерів і солдатів, які не піддавалися
паніці і уміли знаходити вихід з самих, здавалося б, безвихідних положень»141.
|