Об 11.00 11 квітня 1944 року кіннотники 7-го гвардійського кавалерійського корпусу розпочали не підготовлений і до кінця не продуманий наступ.

14-та і 15-та гвкмд форсували Турію на ділянці Дольськ, Загатка, перебороли сильний супротив німців. До кінця дня 15-та гв кмд оволоділа селом Турічани і вела бої на південній околиці Дольська, а 14 гв кмд вела бої на південній околиці Овлочина, під Ставками і колонією Станіславівка.

В районі Дольська німці намагались опиратись, але марно. Лише одне відділення протитанкових рушниць 7-го гвардійського винищувального протитанкового артилерійського дивізіону за декілька десятків хвилин бою подавило 7 вогневих позицій і знищило понад 30 солдат противника. Командир цього відділення гвардії старший сержант Мухін Олексій Федорович (особисто знищив десять ворожих солдат) був нагороджений орденом Слави ІІ ступеня.

16 гвкд цього ж дня успішно наступала на Володимир – Волинський. Напередодні розвідники дивізії знайшли прогалину в обороні німців. Це був міст західніше Овадно, щоправда міст був пошкоджений. За досить короткий час сапери під командуванням дивізійного інженера гвардії майора Г.Г.Рогозного відновили дерев’яний настіл мосту і кіннота, залишивши обози, пішла по німецьким тилам.

Командиром дивізії полкам було поставлено наступні завдання: 62-му гвардійському кавалерійському полку під командуванням гвардії підполковника Маркарьяна М.Г. форсувати р.Турія, зайняти перехрестя залізниці і автодороги в 3 кв на північний захід від Володимира-Волинського і не давати противнику підтягувати резерви до міста. 58-й ВКП під командуванням Героя Радянського Союзу гвардії підполковника Кусимова Тагіра Таіповича  і 60-й гвардійський кавалерійський полк під командуванням гвардії підполковника Горлатова Івана Федоровича отримали завдання безпосередньо наступати на Володимир.

Раптового удару не вийшло. Німці виявили кавалеристів ще при переправі через Турію і спішно стали стягувати до Володимира резерви.

 Сам Володимир-Волинський на той час являв собою добре укріплений пункт оборони. Місто було опоясане двома рядами траншей і дротяних загороджень. В тилу у кавалеристів залишались достатньо численні і добре озброєні гарнізони в значних населених пунктах.

 Удар по місту  наносився з півночі і північного сходу радянською кавалерією, а з північного заходу підрозділами з угрупування «Основа» 27-ї Впд. Поляки, які наступали зі сторони Білина  вступили в боєсутички з гітлерівцями в районі Едвардполе -  Ворчин – Дубники, наблизились до околиць Володимира на відстань до 1-го кілометра. Кавалеристи 16-ї гвардійської кавалерійської дивізії і польського відділу «Гарди» спочатку вибили німецькі залоги з Верби та Нової Верби, а згодом увірвались на північно-західну околицю древнього Володимира.

Командир дивізії генерал-майор Бєлов у той же час розумів, що вдень наступати на місто безглуздо, тому прийняв рішення атакувати Володимирський гарнізон вночі.

Щоб уникнути удару в спину двома ескадронами було блоковано угорський гарнізон в Овадному.

З такою ж метою було прийняте рішення перерізати залізницю і автодорогу на захід від Володимира і підірвати міст в районі хутора Півник (на захід від сучасних П’ятидень). Для виконання цього завдання було виділено 3-й ескадрон 62-го гвардійського кавалерійського полку під командуванням гвардії капітана Х.Г.Мірсоянова. На світанку 11 квітня ескадрон вийшов до залізниці. Спочатку залізниці досяг саперний взвод під командуванням гвардії лейтенанта Воронова і замінував полотно в 4 місцях. Саме в цей час до мосту наближався потяг. Рішення визріло блискавично. Комеск наказав приготувати всі гармати і кулемети для стрільби по гарнізону, який охороняв міст і ешелону ворога, а сам з кіннотниками поповз до мосту і будинку охорони. Блискавичним кидком гвардійці ліквідували спочатку вартових біля мосту і казарми, а згодом закидали гранатами будинок охорони. Через 15 хвилин все було закінчено. До справи приступили сапери. Гвардії молодший сержант Гайворонський швидко замінував і підірвав полотно мосту. Машиніст потягу побачив вибух і став гальмувати. До справи прийнялись артилеристи замаскованої батареї. З першого пострілу було пошкоджено котел паровозу, гармати і кулемети вели шквальний вогонь по вагонам, набитим німецькими солдатами. Більша частина гітлерівців була знищена, 50 взято в полон, лише незначній кількості вдалось сховатись у найближчому лісі.

Поки тривав бій до Півника підійшли інші ескадрони 62-го гвкп під командуванням гвардії підполковника Маркарьяна М.Г. і один ексадрон 20-го дивізіону ППО (висувались за маршрутом Блаженик, Верба, Калинівка) Підрозділи негайно зайняли оборону фронтом на захід і схід з метою не допустити підходу резервів зі сторони Устилуга і прориву оточеного гарнізону з Володимира.

У цей час  58-й гвардійський кавалерійський полк підійшов до східної околиці міста, а 60-й гвардійський кавполк разом з поляками до північної околиці. Перша атака виявилась невдалою. Німецький гарнізон, почувши вибухи і стрілянину зі сторони Півника, встиг зайняти оборонні споруди.

Командир 4-го взводу 3 го ескадрону 60-го гвкп гвардії лейтенант Н.Анваров зі своїм взводом першим увірвався в роз положення противника і в нерівному бою загинув. Разом з ним загинуло ще 11 кіннотників. Гітлерівці в ніч на 12 квітня повісили тіло Інварова на колючий дріт і тримали його труп під вогнем. Німці хотіли так залякати кавалеристів, але отримали протилежний ефект.

Щоб уберегти полки від непотрібних втрат атака була призначена з настанням ночі. Вдалися і до маленької хитрості. Спочатку, завидна кавалеристи демонстративно відійшли назад, а під покровом ночі потайки зайняли підготовлені до атаки позиції. Щоб збільшити серед гарнізону паніку під покровом ночі невеликі групи автоматників від кожного полку пробрались до міста, а до станції підібрались підривники 58-го гвкп з завданням пошкодити залізничне полотно і не дати відправити ешелони на Сокаль.

Тим часом на напрямку наступу 14-ї і 15-ї гвкмд німці контратакували. Підрозділи 453-го піхотного полку 253-ї піхотної дивізії Вермахту і до батальйону угорців намагались спинити наступ кіннотників, але зазнали значних втрат і вимушені були відступити по всьому фронту.

В той час, коли бої на західному напрямку затихли, полки 16-ї гв кд приготувались до штурму міста.

Зі сходу своїх бійців вів в атаку командир 58-го гвардійського кавалерійського полку гвардії підполковник Т.Т.Кусимов. У перші хвилини бою кіннотники захопили першу траншею і декілька будинків.

На цьому наступ зупинився. З другої лінії траншей, будинків німці відкрили шквальний вогонь. Ось тут і сказалась нестача боєприпасів, в першу чергу снарядів до гармат і мін до мінометів. Подавити вогонь противника було просто нічим.

Тим часом до Володимира вже підходили резерви зі сторони Устилуга і Сокаля, тай сам німецький гарнізон приготувався до контратаки.

Поки в районі Володимира йшли бої уночі  в район Солович, де розміщувався штаб корпусу, прибули довгоочікувані обози з боєприпасами, їх негайно було доставлено до полків, а о 08.00 12 квітня кавалеристи продовжили наступ.

Частини 14 гв кмд блокували німецький гарнізон в Овлочині і вели бої спільно з поляками на південній околиці Ставочок.

Протягом усього дня німці контратакували, частини корпусу по всьому фронту. Частини 15-ї гвкмд в районі Растів-Дольськ на кінець дня 12 квітня за день відбили три потужні контратаки противника силою до піхотного батальйону за підтримки 5 танків, які наступали зі сторони Соснівки і озера Святого і закріпилась на рубежі: гай на північний схід від Дольска,  ліс західніше Турічан.

З контратаками противника зі сторони Овлочина боролись кавалеристи 14 гв кд. Але най сутужніше все ж цього дня було підлеглим генерал-майора Бєлова.

Цілий день чернігівці відбивались від насідаючого ворога.

Спочатку був атакований 62-й гвкп, який оборонявся в районі хутора Півник, а на світанку були контратаковані й інші полки.

У журналі бойових дій 58-го гвкп про бої 12 квітня записано (переклад автора): „...12 квітня з ранку противник відкрив інтенсивний артилерійський вогонь. На наш правий фланг вийшли 6 „фердинандів” і рухались паралельно залізниці, ведучи сильний вогонь. О 16 годині за наказом комдива наші ескадрони відійшли до цегельного заводу, де зайняли оборону. Забезпеченість боєприпасами була недостатня (по 10-15 патронів на бійця). Протягом усього дня активно діяла авіація противника. В цей день 58-й гвардійський кав полк втратив вбитими 55 чоловік, поранено – 114, розбито 4 гармати, 3 станкових кулемети, 3 ПТР. Противник втратив вбитими і пораненими біля 350-400 солдат і офіцерів. Підбито 4 „фердинанда”...”

У журналі бойових ще одного полку дивізії – 60-го про ці бої згадується так: „... 11 квітня три ескадрони і мінометна батарея в пішому строю переправились через р. турія по штурмовому містку із підручних матеріалів. За підсумками добового бою на підступах до Володимира – Волинського и бою з угорським гарнізоном в с. Овадно, а також від бомбардувань з повітря полк поніс значні втрати: вбито33, поранено 50 чоловік. Втрати противника: 160 чоловік, подавлено 10 вогневих точок, підбито 2 середніх танки...” 

 Офіцери і солдати проявляли масовий героїзм.

В боях на околицях древнього міста відзначився майбутній повний кавалер ордену Слави розвідник 58-го гвардійського кавалерійського полку (16-а гв кд) гвардії старшина Михайло Павлович Павленко, який 12 квітня 1944 року з особистої зброї знищив більше десятка гітлерівців. З групою бійців відважний кавалерист-розвідник відбив ворожу контратаку, не допустивши прориву противника на командний пункт полку.

Використовуючи розрив між полками дивізії до роти гітлерівців вийшло до вогневої позиції батареї капітана М.К.Ногаєва, створилась загроза оточення батареї. Бойових побратимів виручив влучний вогонь розрахунку зенітного кулемету ДШК гвардії сержанта Холкіна. Ціною власного життя гвардієць врятував батарею від знищення.

Всього 62-й гв кп відбив цього дня 4 німецькі атаки і надвечір, за наказом командира дивізії вийшов із бою

Командир відділення 3-го ескадрону 60-го гвкп гвардії сержант Степан Лук’янович Єрохін замінив убитого командира взводу. Осколками міни Єрохіну відірвало кисть лівої руки, але він не покинув траншеї. Нашвидкоруч перемотавши пошкоджену руку продовжував вести вогонь і метати у ворога гранати. В ході наступної контратаки ворога Єрохін знову був поранений, тепер у ногу. Часу не перев’язку не було, тож відважний сержант далі продовжував бій. Відбиваючи третю контратаку на позицію взводу гвардії сержант Єрохін С.Л. загинув смертю хоробрих.

За словами командира полку особливо відважно і стійко бились підрозділи гвардії старшого лейтенанта Колесникова і гвардії лейтенанта Сіманова. Славою покрили себе гвардії сержанти Атаєв, Лопатін, Савоький, гвардії рядові Мощів, Разістий, Кондратьєв.

У двобій з шестіркою німецьких танків вступили артилеристи батареї під командуванням гвардії капітана С.Г. Мотигуліна. Відсутність достатньої кількості снарядів диктувала свою тактику ведення бою. Комбат наказів розрахункам підпустити німецькі танки на відстань прямого пострілу і тільки тоді прозвучало:«Батарея! ВОГОНЬ!» З першого ж залпу три монстри зупинились навіки, три інших спішно поповзли назад.

До вечора усі німецькі атаки були відбиті, але положення полків 16-ї гвкд погіршувалось кожної години. До Володимира спішили частини 214-ї піхотної дивізії фон Кірбаха і до батальйону танків. Праворуч і ліворуч району оборони дивізії німецькі колони виходили до Турії, намагаючись перекрити вихід до переправ через річку. Катастрофічно не вистачало снарядів, мін, патронів. Командир дивізії генерал-майор Бєлов доповів про ситуацію, що склалась до штабу корпусу.

Надвечір комкор-7  на свою пропозицію про посилення угрупування, яке штурмує Володимир 14-ю гв кмд, отримав розпорядження командуючого 47-ю армією генерал-лейтенанта В.С.Полєнова про відведення частин 16-ї гв кд з Володимира-Волинського і зайняття нею оборони на північному березі Турії на ділянці Ягідне, Загатка.

 Цього ж дня прибули і довгоочікувані танкові полки. Спочатку в район села Соловичі о 12.00 прибув 189-й тп , який мав на озброєнні 8 танків „Валентайн” (Valentine Mk IX) і чотири танки М4А2 „Генерал Шерман”, а надвечір, близько 19.00  114-й тп 14 гвкмд у складі 19 танків Т-70, 18 машин були в середньому і поточному ремонті. 32-й танковий полк 16-ї гвкд знаходився у дорозі.

189-й тп номінально підпорядковувався 17-й гвардійській кавалерійській дивізії, але прибув на Волинь замість 57-го тп, який був підпорядкований 15-й гв кмд. 13 квітня 189-й тп разом з посиленим ескадроном 52-го гвардійського кавалерійського полку зайняв оборону на північно-західній околиці Турійська.

114-й тп і 181й полк самохідної артилерії були залишені в районі Солович в резерві командира корпусу.

13 квітня поляки, радянські партизани загону ім. Леніна з’єднання Л.Я.Іванова та кавалеристи 7-го гв КК вели оборонні бої під Ставками, Турічанами. Під натиском німців польський відділ під командуванням «Гримзи» відійшов з Пустинки. Цього ж дня німці відсікли поляків відділу «Гарди» від підрозділів радянського 56-го гвкп. Польські вояки почали відступ у напрямку Микитич.

На кінець дня обстановка склалась наступним чином:

15-та гвкмд утримувала оборону 1 км на південь від Растова, відмітка 186,7,  гай на південний схід від Дольска, колонія Масимбірок (на південь від оз Святе), західна околиця Турічан;

14-та гв кмд продовжувало блокувати Овлочин, відбивала все потужніші контратаки німців на південній околиці Ставочок, під Владинополем (нині с. Ладинь Любомльського району). Розвідувальний загін дивізії на чолі з начальником розвідки гвардії майором  С.А.Нікуліним займав оборону в селі Мосир.

 16-та гвардійська кавалерійська дивізія вніч на 13 квітня була виведена з бою в районі Володимира-Волинського і на 07.00 13 квітня 1944 року зайняла оборону на північному березі Турії на ділянці: Ягідне, Замости, Станіславівка, Блаженик, відм. 189,0, Загатка, Турія.

14 квітня кільце оточення стало звужуватись, але об’єднані сили «міні коаліції» запекло оборонялись і контратакували в районах Яниного Броду, під Білином, Влодзяновим, Лісками, Мар΄янівкою, Ворчином, Стенжаричами.

Близько 13.00 14 квітня  одночасно до батальйону піхоти при підтримці вогню артилерії  намагались форсувати Турію в районі села Турія, а до піхотної роти в районі села Блаженик. Частини 16-ї гвкд відбили усі спроби німців вийти на північний берег Турії.

Активізувалась німецька авіація.  „Штуки” раз у раз заходили на позиції радянських частин зі смертоносним вантажем.

Виручати кінноту, партизанів і поляків кинули авіацію, щоправда лише штурмову, так як винищувачів як і на початку наступу радянських військ не вистачало. Так, наприклад, лише за 1 день, 14 квітня, група, яка складалась з чотирнадцяти «Іл-2» знищила близько 30 танків, значну кількість бронетранспортерів і автомашин, висадила декілька складів з боєприпасами, збила три Ju-87. 

На інших ділянках оборони корпусу німці протягом дня і ночі на 15 квітня підтягували резерви. Так проти позицій 56-го гвкп в районі Турічани-Овлочин німці зосередили батальйон зі складу 2-го пп 1-ї лєбр, батальйон 464 пп 253-ї пд, танкову роту (13 танків) зі складу 5-ї танкової дивізії. Проти фронту оборони 54-го гвкп  на ділянці Ставочки- Владинопіль були зосереджені підрозділи 367-го пп 214-ї пд, два батальйони 2-го пп 1-ї лєбр і 21 танк зі складу 5-ї тд. Була підтягнута і артилерія, зокрема до двох батарей важкої артилерії великого калібру, сім батарей середнього калібру, дві батареї важких мінометів. Невеликі групи німецьких автоматників намагались просочитись через бойові порядки дивізій і вийти в тили частин.

Командування корпусу вкотре надсилало тривожні телеграми до штабу 47-ї армії про нестачу боєприпасів. Звідти ж одне – чекайте.

На ранок 15 квітня положення з’єднань і частин дивізії майже не змінилось:

Два полки 14-ї гвкмд продовжували стримувати натиск переважаючих сил ворога на південь від Овлочина, в районі висоти 209,0, Ставки (лівий фланг в районі Ставок прикривався радянськими і польськими партизанськими загонами), Гайки. При цьому 56-й гвардійський кавалерійський полк (гвардії майор Дорофеєв М.Д.) з двома батареями 146-го гвардійського артилерійсько-мінометного полку (гвардії підполковник Володарський Леонід Трохимович)  і двома взводами 3-ї батареї 18-го гвардійського окремого дивізіону ППО обороняв Гайки, Овлочин, стик доріг з відміткою 209,0; 54-й гвардійський кавалерійський полк (гвардії підполковник Романенко Дмитро Юхимович) без двох взводів 4-го кавалерійського ескадрону з 2,4,5 батареями 146-го гвамп та 2-ю батареєю (без одного взводу) 18-го гводППО займав кругову оборону в районі села Ставки.

 15-та гвкмд з боями відійшла до південної околиці колонії Гилярів і тримала оборону від цієї колонії до гаю, що в 1,5 км на південь від Дольска, північно-західної околиці Турічан.

Командування 7 гвардійського кавкорпусу розуміло, що гітлерівці нанесуть удар на північ від Володимир – Волинського і активізувало розвідку не тільки переднього краю, але й у глибині оборони противника. В ніч на 15 квітня 1944 року розвід група 60-го гвардійського кавалерійського полку (16-а гв кд) форсувала Турію і встановила розташування сил і засобів противника, на ділянці дороги  Ліски – Северинівка була влаштована засідка, з якої розвідники знищили  понад п'ятнадцять ворожих солдатів, а офіцера узяли в полон. Особливо в цьому рейді відзначився зовсім молодий солдат (на фронті з лютого 1944) і майбутній повний кавалер ордену Слави гвардії червоноармієць Сергєєв Андрій Федорович, який отримав за бої на берегах Турії свій перший орден. Андрій Сергєєв за успішний розвід рейд 5 травня 1944 року ще один орден Слави - ІІ ступеня.

Ранок почався з німецьких атак силами до батальйону піхоти при підтримці танків в районі с. Турічани проти частин 15-ї гвкмд, зі сторони Овлочина в напрямку на Ставки та зі сторони Петрівки (нині належить до с. Ладинь Любомльського району) проти 14-ї квкмд,  в напрямку на Станіславівку зі сторони урочища Капітульщина проти 16-ї гвкд.

Одночасно з лісу, що на захід від Турічан і північно-східної околиці Овлочина на Гайки і Ягідне наносився допоміжний удар, який мав на меті прорвати оборону радянських кавалеристів і польських піхотинців і відрізати 14-ту гв кд від переправ на східний берег Турії.

54-й гвкп, використовуючи наявні в його розпорядженні вогневі засоби, підтриманий вогнем приданої артилерії, супротивився натиску ворога. Атаки з напрямків Ставочки і Владинопіль були успішно відбиті.

Стик 56-го і 54-го гвкп в районі висоти 209,0, де оборонявся 3-й ескадрон 56-го гв кп і  батарея 76мм протитанкових гармат атакувало до півтори батальйону німецьких піхотинців за підтримки танків і штурмових гармат. Німецькі танки і штурмові гармати, вміло використовуючи складки місцевості підібрались на відстань прямого пострілу і почали розстрілювати вогневі позиції радянських артилеристів. В самому початку бою загинули командир ескадрону гвардії капітан Малишев, командир батареї старший лейтенант Павленко і командир 2-го вогневого взводу молодший лейтенант Кудрявцев. Командування батареєю прийняв командир 1-го вогневого взводу – старший офіцер батареї гвардії лейтенант В.Л.Кедров. Артилерійська дуель ворожих бронемашин і радянських винищувачів танків продовжувалась понад пів години. Через 30 хвилин бою на позиціях не залишилось жодної придатної для стрільби гармати, було вбито більше половини особового складу батареї. Кавалеристи ескадрону, які отримали наказ про відступ, відійшли ще до закінчення вогневого бою. Відстрілюючись від ворога почали відхід і артилеристи. Через Турію переправились лише 13 бійців батареї із 30¹³⁶.

Не менш важким було становище і в районі Ставок. Три атаки відбили кіннотники за підтримки протитанкістів батареї гвардії капітана Георгія Михайловича Сердюка з 146-го гвамп. Надвечір ворог пішов у чергову, четверту атаку. Заторохтіли кулемети, забухкали гармати, рушили танки. Вогненний шквал снарядів, мін, бомб обрушився на голови радянських воїнів. Дим обкутав вогняні позиції батареї... Але коли вороги підійшли ближче, ударили радянські гармати, автомати і карабіни. Спалахнуло декілька танків, зупинилася штурмова гармата. Та все ж німці наполегливо лізли вперед. Ще небагато - і вони можуть опинитися в копах і на вогняних позиціях. Телефоніст-розвідник гвардії молодший сержант Антон Андрійович Зінов’єв відклав трубку телефонного апарату і узявся за автомат. Влучною чергою знищив декілька ворожих солдатів. Потім метнув гранату. Вискочив на бруствер і кинувся назустріч ворогові. Кіннотники і артилеристи, зійшовшись з ворогами врукопашну, повернули їх назад. Так була відбита і ця атака.

 О 21.00 командир 7-го гвардійського корпусу доповів в штаб армії про становище 14-ї гв. кав дивізії і отримав дозвіл на її відвід на східний берег Турії і зайняття там оборони. Такий же дозвіл запросило і командування 27-ї Впд, але отримало рішучу відмову. Не допомогли і схвальні відгуки заступника командира 14-ї кд полковника Пучинського, який у доповіді на ім’я командира 7-го гв КК повідомляв: " … частини польської партизанської дивізії в боях показали високу навченість, дисципліну, стійкість і сміливе ведення ближнього бою…"¹³⁸.

Комкор 7 негайно передав розпорядження командиру 14-ї гвкмд відвести 56-й і 54-й ВКП на східний берег Турії й зайняти оборону на рубежі Турі чани, Ягідне, вис.195,0.

Але накази і розпорядження запізнились. Якщо 56-й ВКП під прикриттям танків 114-го тп з боями встиг відійти на новий рубіж оборони, то 54-й гв. підполковника Романенка такої змоги вже не мав – півтора батальйону німецьких піхотинців і 15 танків першими вийшли до переправ в районі сіл Гайки і Руда і відрізали шляхи відходу на схід.

Полк змінив напрямок руху і з боями відійшов у напрямку хутора Янин Бір. В район переправи біля села Руда терміново виїхав заступник командира 14-ї гвкд гвардії полковник Пучинський. Біля 21.00 розвідка доповіла, що в районі переправи через Турії поблизу Руди зосереджено до батальйону німецької піхоти з танками.

Командування стало приймати заходів щодо забезпечення виводу з оточення полку. Дивізійна артилерія і міномети були підтягнуті в район лісу, що поблизу с. Замости. 60-й гвкп 16 гвкд отримав завдання забезпечити переправу 54-го полку південніше Руди.

Тим часом 54-й ВКП відірвався від німців і на ранок 16 квітня зосередився у лісі на північний захід від села Писарева Воля.

О 02.00 16 квітня до німецька піхотна рота почала наступ із  Каролівки в напрямку на Писареву Волю. Кавалеристи підпустили ворога до південної околиці села і повністю знищили. Після цього бою кіннотники вийшли до мосту, що в 1 км на північ від Писаревої Волі, але попали під артилерійський обстріл німецької батареї. Близько 03.00 розвідники полку доповіли, що в селі Ліски (Володимир-Волинський район) знаходиться до батальйону німецької піхоти і до десятка танків, вихід в сторону Руди перекритий повністю.

Гвардії підполковник Романенко відвів полк до лісу на північному заході Писаревої Волі (урочище Устилузьке), де залишки полку зайняли кругову оборону. Командир 54-го ВКП радіограмаи просив командування дати дозвіл на залишення важкого озброєння і терміново переправити за допомогою нічних бомбардувальників боєприпаси, в першу чергу патрони до стрілецької зброї, проте отримав категоричний наказ пробиватись у сторону Руди і зберегти всю матеріально-технічну частину. Разом з кавалеристами в цьому районі зайняли оборону і польські вояки з відділу „Ольгерта”.

16 квітня гітлерівці завдали удару і в північно – східному напрямку. Маже не зустрівши опору,  протягом дня німецькі підрозділи зайняли рубіж Свинарин – Киселин. Села Тумин, Свійчів, Галинівка,Озютичі, Мочулки, Ревушки, раніше визволені радянськими підрозділами за допомоги поляків, знову опинились під владою окупантів.

Цього ж дня продовжувались запеклі бої польських загонів за Стенжаричі, проте надвечір поляки вимушені були відійти в напрямку Стенжарицького лісу.

17 квітня бої точились у Стенжарицькому лісі та під селом Писарєва Воля. Усі ці дні, починаючи з 7 квітня гітлерівське командування завдавало масованих ударів авіацією, сили якої звільнились з району Ковеля. Літаки 55-ї бомбардувальної ескадри «Гриф» скидали бомби не тільки на райони зосередження військових підрозділів, але й населені пункти. Бомбардуванням  були піддані Білин, Гайки, Янин-Бір, Мар΄янівка, Петрівка, Писарева Воля, Селіски, Ставки, Стенжаричі, Турічани, Водзянів, Ворчин, Пустунків, Ліски.

Активно продовжувала діяти розвідка., яка встановила, що крім піхоти з танками, які перекрили дорогу в Лісках, до 200 німецьких піхотинців і три танки перекрили вихід з лісу в районі Шури, до 20 танків противника зосереджено в районі сіл Станіславівка і Хвалько.

За цих обставин заступник командира 14-ї гвкмд гвардії полковник Пучинський і командир 54-го ВКП гвардії підполковник Романенко вирішили відволікти увагу німців на Любомльському напрямку, для чого вийти в район с. Замлиння за маршрутом: Града Мосирська, хут.Мурава, Замлиння, потім круто повернути на південний схід і вийти до переправи в районі с. Руда.

 У ніч з 17 на 18 квітня з району Гути Стенжарицької полк вирушив у рейд. Кавалеристи дійшли до  Гради Мосирської, де в районі лісу, що на північ від села були зупинені противником. Майже цілий день кавалеристи відбивались від атак батальйону німецької піхоти, який підтримувало 5 танків. Гармати мовчали – не було снарядів, та й патрони до стрілецької зброї приходилось берегти. Полк до 29 квітня залишився битись в оточенні.

По слідам кавалеристів німці пустили розвідувальні групи. В сутичці з однією з таких груп 18 квітня в районі хутора Добрий Край загинув командир 27-ї Волинської дивізії піхоти Ян Войцех Ківерський. Бійці роти «Чеслава» - Стефана Ясінського, які охороняли штаб дивізії заледве змогли відбити атаку німців. Увечері цього ж дня до тридцяти «Штук» атакували позиції батальйону «Ольгерта» під Писарєвою Волею. В результаті цієї повітряної атаки батальйон втратив до 70% особового складу.

Ян Шатовський („Коваль”, „Загончик”) народився 23 січня 1907 року на Ямпільщіні. З 1932 року на військовій службі. Деякий час проходив службу під керівництвом майбутнього першого командира 27-ї Волинської дивізії піхоти, а тоді командира 5-го піхотного полку Казимира Бомбінського. Початок Другої світової війни зустрів на посаді командира розвідувальної роти 5-го пп. Приймав участь в боях за Варшаву, під Вушковом, Стожком, Серочином. 13 вересня був поранений і згодом потрапив до полону. 26 грудня 1942 року очолив втечу з концтабору Вольденбург (Офлаг ІІ). По втечі добрався до Познані, а на початку січня 1943 року до Варшави, де зв’язався з підпіллям. 7 березня 1943 року капітан Шатовський прибув до Ковеля і почав службу на посаді інспектора району АК „Ковель”. 11 листопада 1943 року отримав звання „майор”, а після формування 27-ї Впд став командиром угрупування „Громада” та командиром 50-го пп.

Озброєні в основному стрілецькою зброєю, без боєприпасів, втративши половину особового складу польські солдати не могли більше стримувати гітлерівців, озброєних танками, артилерією і підтриманих авіацією. Внаслідок детального аналізу ситуації тимчасовий командир дивізії «Коваль» і начальник штабу майор "Жегота" прийняли рішення прориватись в напрямі Замлиння – Ягодин з метою виходу з оточення і подальшого рейду по тилам німців. Рішення було підтримано командуванням АК з одночасною постановкою завдання на вихід залишків 27-ї ВДП на територію Польщі¹³⁹.