Вночі 25 червня за наказом генерал-майора Алябушева були виведені зі строю легкові автівки (залишили лише одну начальника артилерії, яка повинна була вивезти пораненого полковника) залишки 87-ї стрілецької приготувались до виходу із ворожого кільця.

Групу прориву склали 1-й батальйон, полкова школа 96-го сп, батарея 197-го лап без гармат і 4 танки, які залишились від танкового батальйону 82-го тп 41-ї тд. Командування групою було доручене командиру 1-го сб капітану Шоріну, його заступником був призначений начальник штабу 197-го лап майор Віктор Григорович Клягін. Слідом за групою прориву в напрямку на Хмелів, Хворостів і далі до Турії йшли штаб 96-го сп з 2-м батальйоном і спец підрозділами, за ними управління, штаб і політвідділ дивізії, підрозділи дивізійного підпорядкування і залишки 283-го сп. Відхід залишків дивізії прикривали роти 3/96 cп. Окрім того від кожного підрозділу на фронті оборони в Сільці залишались на позиція групи прикриття, які після благополучного відходу дивізії мали слідувати її маршрутом.

Намічений план вдалось в цілому здійснити. Підрозділи 87-ї сд перейшли Луцьке шосе між Хобултовою і Війницею та заглибилася в лісисто-болотистий район в межиріччі Турії і Стоходу.   

Проте при виході із оточення дивізія понесла непоправну втрату – в бою загинув її командир – генерал-майор Пилип Федорович Алябушев (про обставини загибелі комдива читайте - http://yarovenkosp.ucoz.ru/publ/87_ma_strilecka_u_bojakh_i_pokhodakh/personaliji_87_ji_sd/ostannij_bij_generala_aljabusheva/35-1-0-195 ) і начальник полытвыддылу 87-ї стрілецької дивізії полковий комісар Дмитро Іванович Митрофанов.

Д.І.Митрофанов

При виході з оточення свій останній бій (у документах – в районі Війниці) прийняли бійці 3-ї батареї 197-го лап і їх комбат – старший лейтенант А.І.Цецерський.

Цецерський Альбін Іванович

Батарея була оточена німцями. Старший лейтенант Цецерський наказав зайняти кругову оборону і відкрити вогонь по ворогу. Ні артилерійсько-мінометні нальоти, ні флангові удари танків і піхоти противника не змусили бійців здатися. Батарея билась до останнього снаряда, до останньої краплі крові…. За мужність і героїзм в бою з ворогом старший лейтенант Альбін Іванович Цецерський посмертно був представлений до звання Героя Радянського Союзу.

Прориву дивізії деякою мірою сприяв невдалий наступ 215-ї механізованої дивізії полковника Павліна Андрійовича Барабанова – 22-го мехкорпусу. Дивізія на 20:00 24 червня вийшла в район Верба, Овадне і вибила звідти ворожий заслін. Бій, який розпочався біля 04:00 25 червня на Володимир-Волинському напрямку, і відтягнув на себе основні сили 298-ї піхотної дивізії. Наступ частин 215-ї мд підтримали залишки 82-го тп 41-ї тд та артилерія 212-го гап 87-ї сд, яка випустила по ворогу свої останні снаряди.

Під час прориву  залишки 87-ї стрілецької дивізії були розділені. Одна частина чисельністю до 200 чоловік під командуванням начальника штабу 87-ї сд полковника М.І. Бланка лісовими масивами рухалась в північно-східному напрямку і лише на четверту добу 28 червня вийшли на з'єднання з військами 15-го стрілецького корпусу 5-ї армії. З’єднання зберегло Бойовий прапор, її солдати «вмудрились» навіть винести на руках через численні болота і річечки дві гармати.

А наступного дня був оголошений наказу Ставки ВГК командувачу Південно-Західним фронтом в якому зазначалось: «…дать приказ частям 87 сд в Устилуг, оставить технику, закопав в землю. С ручным оружием пробиваться лесами в Ковель.» .

Та й сам Ковель останні підрозділи 15-го СК залишили напередодні – 28 червня.

Таке неспівпадіння можна пояснити, тим більше, що про вихід дивізії з оточення інформація з’явилась лише в оперативному зведенні штабу ПЗФ №14 лише 30.06.41: «…Личный состав 87 сд, находившийся в окружении в районе Владимир-Волынский в количестве 200 человек под командой полковника Бланка, прорвался из окружения и присоединился к 15 стрелковому корпусу…»

Друга частина – передова група і основні сили 96-го сп в ході прориву атакувала німців у селі Хворостів, де знищили штаб німецької частини, перейшла Луцьке шосе  і на ранок 28 червня вийшли на дорогу Турійськ – Озютичі. Тут із засідки полк атакував німецьку автоколону, знищив біля 500 гітлерівців, 30 автівок і до 10 мотоциклів. У бою знову відзначився командир 1-го батальйону капітан Шорін. На 13-ту добу походу тилами противника група підполковника Васильєва вийшла до річки Горинь на ділянці оборони 62-ї стрілецької дивізії.

Мужність командирів і бійців дивізії була відмічена хоча б тим, що командувач 5-ю армією генерал майор т/в Потапов клопотав перед командуванням фронту про збереження залишків диві її як окремої бойової одиниці: «…Попавшая в окружение 87-я стрелковая дивизия, сохранив свои боевые знамена и основной костяк личного состава, под руководством полковника Бланкa прорвалась на соединение с 5-й армией и продолжает действовать как боевая единица. Ходатайствую о возвращении ее в состав 5-й армии." Командующий 5-й армией генерал-майор Потапов.» 

Поки основні сили 87-ї сд виходили з оточення 16-й стрілецький полк разом з частинами 135-ї стрілецької дивізії 27-го стрілецького корпусу і залишками 19-ї танкової дивізії 22-го мехкорпусу відбивав атаки  298-ї піхотної дивізії противника на рубежі Смердин, Дубище, Вовнянка. Особливо запеклі бої відбувались 28 червня в районі залізничного мосту під Рожищем, який зуміли захопити німці.

212-й гап полковника Катасонова після відходу до Ковеля разом із залишками 215-ї мд був підпорядкований 15-му стрілецькому корпусу і далі воював у його складі.

28 червня 16-й стрілецький полк відповідно до оперативного зведення штабу 5-ї армії від 28.06.44 №07 до ранку зайняв і підготовив оборону на рубежі кол. Олинковичі, Солтиськ, а до 12:00 був виведений в резерв командира 27-го СК і зосереджений в районі с.Суськ (нині Маневичівський район). У результаті боїв втрати полку складали 195 вбитими, 278 пораненими, до 360 чол. попали в полон. У  цьому ж оперативному зведенні відмічалось, що особовий склад полку в ході трьох денних боїв не мав змогу навіть прийняти їжу та відсутність транспорту для евакуації поранених.

Парторг 16-го стрілецького полку ст.політрук М.Ф.Подоляко

30 червня залишки 87-ї сд (без 212-го гап і основних сил 96-го сп) за наказом командувача 5-ю армією від 29.06.41 №6 у складі 27-го СК  передали ділянки оборони від Єзерко (Озерце) до Копче дивізіям 31-го стрілецького корпусу і були зосереджені в районі Вілька, Равчиці, кол. Вишнів. 27-й СК виводився в резерв командувача армією і повинен був бути в готовності до дій в південному і південно-західному напрямку під час боїв з оволодіння переправами через Стир в районі Луцька.

16-й стрілецький полк під командуванням полковника П.І.Филимонова став учасником першої в історії 2-ї світової війни грандіозної танкової битви в трикутнику Луцьк, Рівне, Дубне. Разом з 135-ю стрілецькою дивізією полк о 16:00 1 липня атакував противника з рубежу станція Ківерці, Вишнів і до 17:00 зміг просунутися вперед до 2 кілометрів і вийти в район Піддубців, де був зупинений частинами 298-ї пд. Після невдалого наступу полк отримав наказ на відхід, який прикривала вогнем 3-тя мінометна рота лейтенанта В.В.Красуна. В бою командир роти отримав поранення, але продовжував керувати підрозділом, котрий згодом заледве наздогнав свою частину.

З 2 липня, виконуючи наказ командування 5-ї армії залишки 87-ї стрілецької дивізії, як і інші з’єднання і частини почали організований відхід на рубіж річки Случ і а на вечір 4 липня 1941 вийшли в район Емільчино. Залишки дивізії на вечір 5 липня зосередились в районі Рудня Подлубецька, Нитине (залишки управління дивізії, 16-го та 283-го сп,59-го автобату). Окремі загони були вислані для оборони переправ в районі Людвиполя.

Тут дивізія 6 липня отримала наказ відійти на доукомплектування в район Ігнатпольських таборів, після чого вона поступила в армійський резерв.  За станом на 9 липня дивізія налічувала всього 1059 чол. особового складу і мала на озброєнні 11 гармат різних калібрів. Тут до дивізії приєднались 69 командирів і бійців, які зустріли війну на Волині у складі 124-ї стрілецької дивізії, а також офіцери частин і підрозділів 87-ї сд, які на момент початку війни знаходились у відпустках та відрядженнях.