У критичній ситуації було вирішено вивести для ведення вогню прямим наведенням гармати 2-ї батареї 177-го гвардійського артилерійсько – мінометного полку. Виконання завдання ускладнювалось у зв’язку з сильним вогнем противника. Врятували бійці взводу хімзахисту полку під керівництвом начальника хімічної служби гвардії старшого лейтенанта Гната Васильовича Богомолова, котрі поставили димову завісу на захід від Красного. Під прикриттям диму розрахунки гармат зайняли відкриті вогневі позиції і відкрили вогонь по ворогу. Гітлерівці втратили 2 танки і до взводу піхоти. За деякий час противником була виявлена система спостереження 177-го гамп. Необхідно було терміновим порядком змінити СП. Знову врятували димові завіси. Ворог за димами не мав змоги вести прицільний вогонь. Завдяки своєчасній зміні СП вдалось виявити вогневі позиції 2-х батарей противника, які згодом були подавлені вогнем батарей полку. За мужність, відвагу та винахідливість гвардії старший лейтенант Богомолов був нагороджений орденом Червоної Зірки. Безпосереднє керівництво діями 177-го гамп в районі Красного здійснював заступник командира полку зі стройової частини гвардії капітан Олександр Іванович Старовойтов. Артилеристами і мінометниками полку тільки за один день боїв було подавлено вогонь 3 артилерійських і 2 мінометних батарей противника. Гвардії капітан Старовойтов був нагороджений орденом Червоної Зірки (представлявся до нагородження орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня).

Усього ж 177-м гамп в період боїв за утримання і розширення Луцького плацдарму було відбито 9 ворожих контратак в яких брали участь 20-30 танків і до полку піхоти, підбито і спалено 29 танків, знищено до 1200 офіцерів і солдат, подавлений вогонь 13 артилерійський і мінометних батарей, знищені 54 вози з боєприпасами і майном. Командир полку гвардії майор Семен Павлович Профатилов за вмілу організацію бою, швидкий маневр вогнем і колесами, виконання завдань по взяттю і обороні міста Луцьк, особисту хоробрість в цих боях був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (представлявся до ордену Червоного Прапора).

Для рятування положення також були залучені самохідки 1244-го лсап під командуванням майора Миколи Васильовича Блудова та три танки з 111-ї танкової бригади. Посилена батарея самохідок під командуванням помічника начальника штабу полку з розвідки лейтенанта Віктора Іларіоновича Романенкова з ходу атакувала противника. Не дивлячись на сильний вогонь ворога, офіцер зумів так розставити бойові машини і організувати вогонь, що ворог заметався, план прориву до Красного був зірваний. У ході відбиття цієї атаки було знищено 6 німецьких танків, а ще 4 підбиті. Всього ж у період боїв в районі Луцька 1244-й сап знищив до полку піхоти противника, 22 танки і штурмові гармати, 28 гармат, 21 міномет, 30 кулеметів, 10 автомобілів. При цьому втрати полку склали 15 чоловік вбитими, 20 пораненими та 7 бойових машин. Командир полку майор М.В.Блудов за вміле командування полком був нагороджений орденом Червоного Прапора. Високої урядової нагороди – ордену Олександра Невського (представлявся до ордену Червоної Зірки) також був удостоєний начальник штабу 1244-го сап гвардії майор Георгій Гнатович Грабовський, а герой дня 26 лютого лейтенант Віктор Романенков – ордену Червоної Зірки (представлявся до ордену Богдана Хмельницького 3-го ступеня). Орденом Червоної Зірки також був нагороджений заступник командира 1244-го сап з політчастини майор Савинський Володимир Миколайович.

СУ-76

У боях під Красним відзначився екіпаж бойової машини молодшого лейтенанта Гайдука. Самохідка вийшла на відкриту вогневу позицію і влучним вогнем прямим наведенням знищила Т-ІІІ та подавила німецький спостережний пункт. Та найбільшою вдачею самохідників став підбитий на південний захід від Красного німецький важкий танк Т-VI «Тигр» (Pz.Kpfw.VI Ausf Е). Влучний постіл здійснив сержант Олексій Охременко, котрий згодом підбив ще один Т-ІІІ У цьому бою САУ була підбита відважний сержант був поранений і про нагородження орденом Вітчизняної війни 2 ступеня дізнався вже на лікуванні. Орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня (посмертно) був нагороджений і механік-водій цієї бойової машини сержант Микола Якович Тимченко. До підбитої машини кинулось зо два десятка німців. Товаришів врятував вогнем командир відділення розвідки батареї управління 1244-го сап старший сержант Іван Миколайович Таранєв, котрий саме вів спостереження за позиціями ворога і коректував вогонь артилерії. За врятування екіпажу і бойової машини Іван Таранєв був нагороджений орденом Червоної Зірки. Влучним пострілом німецьку самохідну гармату підбив навідник САУ 4-ї батареї сержант Євгеній Петрович Шмотін. За вмілі дії при відбитті атаки противника був нагороджений медаллю «За бойові заслуги». З палаючої машини, нехтуючи власним життям, екіпаж евакуювала, а згодом винесла з полю бою санінструктор батареї кавалер двох медалей «За відвагу» сержант м/с Віра Іванівна Шишанова. Важкопоранені командир і навідник самохідної гармати саме їй дякували за свій порятунок. Віра Шишанова загинула під селом Видра Бродівського району Львівської області 27 березня 1944 року, рятуючи важкопораненого офіцера 26-го гв.кп. Посмертно була нагороджена орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня. 

За даними штабу 1244-го легкого самохідного артилерійського полку в районі с.Красне ще один Т-VI був підбитий екіпажем 5-ї гармати 2-ї батареї (командир батареї лейтенант Михайло Михайлович Назаров). В ході боїв 25-27 лютого екіпаж цієї самохідки знищив до взводу піхоти, спостережний пункт і два танки Т-ІІІ. Велика заслуга в цьому була механіка-водія сержанта Миколи Кузьмовича Шалуніна, навідника сержанта Івана Миколайовича Бойченка та заряджаючого старшого сержанта Андрія Гавриловича Ягупова, уродженця села Іменєво (нині Батирєвський район Чуваської республіки). Якщо механік-водій проявляв чудеса майстерності, маневруючи машиною та виводячи її на прямий постріл, то влучні постріли здійснював саме навідник, а ось безперебійне ведення вогню забезпечував заряджаючий. Іван Бойченко в бою 26 лютого був поранений, то ж у боротьбі з «Тигром» участі не брав. Влучний постріл записав на свій рахунок навідник 2-ї самохідної гармати 3-ї батареї сержант Петро Васильович Казанський, який перед цим замінив пораненого товариша. М.К.Шалунін, П.В.Казанський та А.Г.Ягупов були нагороджені орденами Червоної Зірки, а їх товариш, Іван Бойченко – орденом Слави 3-го ст.  Сержант Петро Васильович Казанський відзначився ще й напередодні. У складі екіпажу бойової машини при атаці на висоту 229.4 ним були знищені 2 ДзОТи та 2 станкові кулемети противника, а при відбитті німецької контратаки три Т-ІІІ (PzKpfw III).  За бій 26 лютого сержант Казанський був представлений до ордену Червоного Прапора, проте його другою бойовою нагородою став орден Слави 3-го ступеня. Таким чином за два дні боїв сержант Петро Казанський отримав два бойові ордени. На той час досвідченому вояку (воював з 1943 року) було … 18 років.

Від автора: До цих пір дослідники сперечаються про наявність «Тигрів» на Волині. Ці важкі танки гітлерівцями використовувались переважно у складі важких танкових батальйонів Вермахту та танкових дивізій СС. Жоден із таких підрозділів, які мав у наявності Т-VI номінально на території області не воював. 7-ма та 8-ма танкові дивізії, які вели наступ на Луцький плацдарм за штатом такої техніки також не мали, тим більше полк «Лемберг» чи угорські дивізії. Разом з тим, в ході дослідження цієї теми було виявлено, що в березні на південний схід від Луцька діяло дві роти 507-го окремого важкого танкового батальйону (Schwere Panzer-Abteilung 507) під командуванням майора Ервіна Шмідта.

Ервін Шмідт, командир 507-го окремого батальйону важких танків

Управління і штаб батальйону дислокувались в районі Тернополя і брали участь в боях під Бродами, а згодом у штурмі Тернополя (квітень 1944). Наявність «Тигрів» в районі Дубно-Броди - Луцьк виявили розвідники окремого розвідувального ескадрону 1-ї гвардійської кавалерійської дивізії. Група під командуванням командира ескадрону гвардії капітана Пилипа Гнатовича Дорохова 7 квітня 1944 року в районі населеного пункту Лісники зробила засідку. Коли до неї наблизились два автомобіля, по ним був відкритий вогонь з ПТР. Німецькі солдати, які знаходились у вантажівках, були знищені, а двоє – полонені.. Саме ці полонені вояки і надали відомості про передислокацію з району Рожища під Дубно частин 8-ї танкової дивізії та 507-го окремого батальйону важких танків.. Таким чином появлення «Тигрів» під Луцьком може бути реальністю. Зауважу, що підбиті самохідниками танки могли також виявитись однією з останніх модифікацій танка Т-ІV  (Pz.Kpfw.IV Ausf H), адже зовні він дещо схожий з Т-VI. (PzKpfw VI «Tiger»)

Німецькі танки Pz.Kpfw.IV Ausf H та PzKpfw VI «Tiger»

Екіпажем САУ молодшого лейтенанта Тимофія Діденка було знищено кулеметне гніздо на західній околиці Малого Омеляника та підбитий танк Т-ІІІ. За вмілі дії екіпажу та особисту мужність Тимофій Діденко був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Підбитий Т-ІІІ 

Два ворожі середні танки Т-ІІІ знищила самохідка гвардії молодшого лейтенанта Михайла Миколайовича Положенка (3-тя батарея). Напередодні, екіпажем цієї бойової машини при штурмі висоти 224,2 були знищені 2 ДОТи, 2 кулеметні гнізда і до взводу піхоти. За вмілі дії і особисту мужність офіцер-самохідник був удостоєний ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня. Ситуація в районі Малого Омеляника була настільки складною, що в бій пішли й штабні. Відзначився ад’ютант командира 1244-го сап молодший лейтенант Юрій Іванович Дьомін. Бойова машина під його командуванням знищила протитанкову гармату на висоті 224,9 та до 15 ворожих піхотинців у Малому Омелянику. Екіпаж продовжував вести вогонь і тоді, коли ворожим снарядом була пошкоджена ходова частина самохідки, і коли від влучення авіабомби бойова машина запалала. Молодший лейтенант Дьомін був нагороджений орденом Червоної Зірки.

У один із моментів бою серед молодих бійців, які потрапили до полку напередодні наступу виникла паніка. Командуванням до підрозділу був направлений комсорг 1244-го сап лейтенант Наум Аркадійович Брагінський, котрий не тільки повів роз’яснювальну роботу але й очолив відбиття однієї з контратак. За бої на Луцькому плацдармі та при рейді на Броди лейтенант Брагінський був нагороджений медаллю «За відвагу». Відважний комсорг загинув смертю хоробрих у липні 1944 року і похований в місті Великі Мости Львівської області. Медаллю «За відвагу» також був нагороджений начальник зв’язку 1244-го сап старший лейтенант Микола Іванович Порожнюк, котрий разом зі своїми підлеглими забезпечив надійне управління підрозділами в боях з Луцький плацдарм. Були відзначені бойовими нагородами і «тиловики» полку. Орден Червоної Зірки отримав помічник командира 1244 сап старший лейтенант Віктор Іванович Смирнов, котрий в період бойових дій на Луцькому плацдармі за відсутності належної кількості автотранспорту зумів добитись безперервного постачання підрозділів усім необхідним. Начальник фінансової частини полку старший лейтенант Іван Іванович Шевельов під час бою під Красним залишив звичні для себе рахівницю і ручку й підносив снаряди на вогневих позиціях артилеристів за що був удостоєний медалі «За бойові заслуги». 6 пошкоджених бойових машин полку під шквальним вогнем противника з поля бою евакуював, а згодом організував їх ремонт і повернення у стрій протягом 25-29 лютого танковий технік 1244-го лсап технік-лейтенант Микола Нифатович Федін. За якісне виконання поставленого завдання був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Мужність і відвагу цього дня проявив водій 3-го окремого взводу підвозу пального 2-ї гв.кд (командир взводу гвардії старший сержант Володимир Власович Сушкевич) гвардії рядовий Федір Платонович Крижановський. При заправці на вогневій позиції самохідної артилерійської установки в бочку з пальним потрапив ворожий снаряд. Бочка загорілась. Водій не розгубився, вискочив на борт автомобіля і скинув бочку на землю. До палаючої ємкості з пальним кинулись інші водії і загасили її. Дії водія – гвардійця дозволили уникнути пожежі і пошкоджень автомобіля і самохідної гармати. Був удостоєний медалі «За відвагу».

На кінець дня у смузі оборони 8-го гв.кп положення вирівнялось. Для посилення оборони в районі Красного був перекинутий один ескадрон 4-го гвардійського кавалерійського полку. Усі подальші спроби німців прорвати оборону і через Красне увірватись до Луцька провалились. Гітлерівці зайняли оборону на рубежі західні відлоги висоти 224,9 – Великий Омеляник.

Значними були втрати обох сторін.

Німці втратили до 300 чол. убитими та 60 полоненими (в т.ч. командний склад 7-ї роти 185-го батальйону полку «Лемберг»), 10 підбитих та знищених танків.

8-й гв.кп із підрозділами посилення втратив 24 вбитими, 57 пораненими, 2 САУ та 1 танк. Усього при відбитті німецьких контратак радянськими підрозділами 26-27 лютого було втрачено 6 танків з 7 (111-та тбр) і 4 самохідні гармати (1244 лсап).

У районі с.Гончарка натиск ворога 26 лютого стримували також кіннотники 3-го ескадрону 27-го гвардійського кавалерійського полку. Відважно діяли бійці відділення під командуванням гвардії старшого сержанта Якова Кіндратовича Педченка. Відділення відбило німецьку атаку, знищивши при цьому до 10 ворогів, а згодом у складі ескадрону атакувало ворога в самому селі. Перепоною в атаці став вогонь двох кулеметів. Гвардії старший сержант Педченко зі своїм відділенням обійшов ворожі гнізда з тилу. Гвардійці закидали німецьких кулеметників гранатами. Ескадрон продовжив наступ. За мужність, відвагу та вміле командування відділенням гвардії старший сержант Яків Педченко був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня. Відважно також діяв командир розрахунку станкового кулемету гвардії сержант Іван Павлович Полукаров. На грудях гвардійця-кулеметника вже виблискував орден Слави 3-го ст., отриманий за бої зі звільнення Луцька 1-2 лютого, а тепер він відважно відбивав атаки ворога. Ось і в районі Гончарки розрахунок його кулемету, відбиваючи дві атаки ворога, знищив до 20 гітлерівців. Як завжди на висоті були артилеристи. Вогневий взвод гвардії молодшого лейтенанта Віктора Петровича Стєпіна з батареї 45мм гармат цього дня знищив 2 станкові кулемети та 32 ворожих солдат. Свою лепту в бойовий рахунок взводу вклав розрахунок гармати під командуванням гвардії сержанта Нагмида Циренова, який знищив 2 станкові кулемети і десяток гітлерівців.

Вмілими були дії навідника протитанкової рушниці гвардії рядового Ахята Сердюкова, котрий знищив станковий кулемет, а потім підбив ворожу бричку з боєприпасами. Згодом кіннотники використали боєприпаси з цієї брички при відбитті атак ворога. За вмілі дії бронебійник був нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

Одночасно з оборонними боями 3-й ескадрон полку атакував ворога в районі села Полонка. Зв’язок для наступаючих ескадронів забезпечували телефоністи взводу зв’язку. Особливо відзначився командир 3-го телефонного відділення гвардії сержант Іван Тимофійович Войтиков. При проведенні лінії зв’язку до КП 3-го ескадрону Іван Войников був поранений, проте продовжив виконувати бойове завдання, при цьому одночасно усував пошкодження ще з однієї лінії. За мужність був представлений до нагородження орденом Червоної Зірки, однак рішенням командира 7-ї гв.кд був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня. За наказом командира полку зв’язок з 4-м шабельним ескадроном було покладено на командира 1-го телефонного відділення полкового взводу зв’язку гвардії сержанта Газиза Хабібуліна. Під ворожими кулями дві доби сержант забезпечував зв’язок КП полку з ескадроном, за що згодом був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Вміло діяв розрахунок 76мм гармати гвардії сержанта Миколи Павловича Трифонова, який в районі Гончарки підтримував дії кіннотників 3-го ескадрону. При наступі ескадрону в напрямку на Гончарку вогнем гармати були знищені дві вогневі точки противника та до десяти ворожих солдат. За вмілі дії гвардії сержант Трифонов був удостоєний медалі «За відвагу».

Медаллю «За відвагу» за бої під Полонкою, Гнідавою та Гончаркою 25-28 лютого був такожнагороджений навідник ПТР 3-го ескадрону гвардії рядовий Нурд Єлиханович Садиков. Бронебійник подавив вогонь трьох ворожих кулеметів і знищив 6 гітлерівців.

На позиціях 1-го ескадрону 27-го гв.кп стійко оборонялись бійці відділення гвардії старшини Володимира Володимировича Байдуна. Старшина Байдун воював з перших днів війни. Неодноразово відзначався при здійсненні розвідки. Так, ним в районі Гнідави був захоплений доволі «цінний язик» та знищена група німецьких автоматників чисельністю 15 чол. При відбитті танкової атаки ворога гвардії старшина Байдун отримав поранення в обидві ноги, проте прожовував командувати відділенням, аж поки противник не відійшов назад. За проявлені мужність, відвагу і вміле керівництво відділенням у бою Володимир Байду був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня (представлявся до ордену Вітчизняної війни 1-го ступеня).

Сильний удар гітлерівців (дивізія генерал-губернаторства) прийшовся по позиціях 3-го шабельного ескадрону 7-го гвардійського кавалерійського полку. Протягом дня ескадрон відбивав численні атаки німців, навіть тоді, коли був відрізаний від полку і зайняв кругову оборону.

Взвод під командуванням гвардії молодшого лейтенанта Віктора Івановича Боброва відбив три ворожі атаки. На полі бою від влучного вогню кіннотників залишилось лежати до 50 ворожих солдат. Мужньо бились проти ворога бійці взводу під командуванням гвардії лейтенанта Федора Олексійовича Глушок. Кіннотники підпустили ворога на дальність прямого пострілу і лише тоді за командою офіцера вдарили залпами. Під кулями бійців взводу полягло до німецького взводу. Сам Федір Глушок в тому бою особисто знищив 7 гітлерівців. Федір Олексійович продовжував командувати взводом, не дивлячись на отримане поранення. В медсанбат відважний офіцер був евакуйований лише після відбиття всіх німецьких контратак. За вміле командування підрозділом, особисті мужність і відвагу був нагороджений орденом Червоної Зірки. Протягом бою радіозв’язок зі штабом полку та сусідніми підрозділами підтримував радіотелеграфіст полкового взводу зв’язку гвардії рядовий Веніамін Прокопович Попков. Декілька разів за наказом командира 3-го ескадрону гвардії рядовий Попков викликав «на себе» вогонь радянської артилерії. Коли в небі над Луцьком з’явились радянські штурмовики Веніамін Попков, нехтуючи небезпекою вибрався на бруствер окопу і вказав сигнальними ракетами передній край оборони ескадрону. Удар ІЛів був точним. Поруч забезпечував зв’язок зі штабом дивізії колега Веніаміна Попкова – радіотелеграфіст полкового взводу зв’язку гвардії рядовий Микола Іванович Хорєв. Основним завданням радіотелеграфіста було підтримання зв’язку з артилерійськими підрозділами та коректування вогню артилерії. Своє завдання Микола Хорєв виконав повністю. Згодом М.І.Хорєв відзначився 16 березня у складі розвідувальної групи, яка діяла в тилу ворога, та 22 березня в бою за місто Броди. За мужність в боях та відмінне виконання службових обов’язків обидва радіотелеграфісти були нагороджені орденами Червоної Зірки. Усього в бою в оточенні бійцями 3-го ескадрону 7-го гвардійського кавалерійського полку було знищено до 200 гітлерівців.

Складною була ситуація і на ділянці оборони 2-го шабельного ескадрону (7-й гв.кп) в районі колонії Гнідава. Для утримання позицій всіх зусиль докладав командир ескадрону гвардії старший лейтенант Павло Никифорович Пожарський. Тільки за один день бою 26 лютого в районі колонії Гнідава бійцями ескадрону було відбито дві німецькі атаки, знищено до 50 ворожих солдат і офіцерів. Тримав оборону ескадрон і протягом наступного тижня, ні віддавши ворогу ні метра плацдарму на західному березі Стирю. За бої на Луцькому плацдармі та згодом за Радзивилів (20 березня 1944) гвардії старший лейтенант Пожарський був нагороджений орденом Червоної Зірки. На позиціях 2-го ескадрону спостереження за ворогом вели бійці взводу управління під командуванням гвардії старшини Григорія Йосиповича Єрофеєва (1-ша батарея 177-го гамп). Коли німці в ході чергової атаки потіснили ескадрон Гвардії старшина Єрофеєв з кількома бійцями залишився на передовому спостережному пункті в тилу ворога. Не замічені противником, розвідники продовжували передавити дані для стрільби. Завдяки ним був придушений вогонь двох мінометних, однієї артилерійської батарей та 4 станкових кулеметів. З настанням темряви Григорій Єрофеєв отримав наказ залишити пункт і виходити до своїх. При поверненні розвідники стикнулись з гітлерівськими піхотинцями. У сутичці були знищені 7 ворогів. Розвідник згорнули телефонний кабель і повернулись до своїх. За мужність і відвагу гвардії старшина Г.Й.Єрофеєв був нагороджений орденом Червоної Зірки (представлявся до ордену Слави 3-го ступеня).

Поки 2-й ескадрон стримував шалені атаки ворога, 1-й намагався контратакувати противника. Мінометні розрахунки гвардії старшини Василя Євдокимовича Стиченка, гвардії старшого сержанта Аркадія Олександровича Вахмініна та гвардії сержанта Айтина Маликова, забезпечили вихід підрозділів ескадрону на висхідні позиції для наступу. Мінометники Маликова знищили станковий кулемет і до 10 гітлерівців. Коли шабельники пішли в наступ, розрахунки супроводжували їх вогнем. Від осколків мін розрахунку Маликова та Стиченка загинуло до двох взводів піхоти противника. В свою чергу розрахунком Вахмініна було знищено до піхотного відділення та ручний кулемет противника. Відзначився також помічник командира взводу гвардії сержант Павло Нефедович Комаров. На чолі взводу він спромігся увірватись на околицю Гнідави і знищити до 20 гітлерівців та станковий кулемет з розрахунком. Дії 1-го ескадрону дозволили відтягнути частину атакуючих сил німців. Павло Комаров, котрий воював з першого дня війни, за той бій отримав свою першу бойову нагороду – орден Червоної Зірки.

Оборонні і контрнаступальні дії шабельників своїм вогнем підтримували артилеристи і мінометники полку. Особливо влучним був вогонь навідника 82мм міномету гвардії старшого сержанта Петра Володимировича Михеєва та міномету гвардії сержанта Федора Васильовича Круглова. В ході атаки ескадрон кіннотників був зупинений вогнем станкових кулеметів ворога. Гвардії старший сержант Михеєв встановив міномет на відкритій позиції і кількома пострілами знищив три станкові кулемети разом з розрахунками. Ще один станковий кулемет ворога був накритий розрахунком Федора Круглова. Навідник міномету цього розрахунку гвардії рядовий Семен Іванович Малютин з третьої міни знищив кулемет із розрахунком. Внаслідок влучного вогню мінометників кавалеристи виконали поставлене завдання. Відзначились мінометники і при відбитті німецьких контратак. Вмілим маневруванням вогнем групи противника були притиснуті до землі. Тільки розрахунком гвардії сержанта Круглова в районі колоні Гнідава 26 лютого було знищено 16 гітлерівців.

Мінометники на вогневій позиції

Гвардії старший сержант Михеєв, гвардії сержант Круглов та гвардії рядовий Милютин були нагороджені орденами Червоної Зірки, гвардії сержант Айтин Маликов – орденом Слави 3-го ступеня (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня), а гвардії старшина Стиченко, гвардії старший сержант Вахмінін – медалями «За відвагу» (представлялись до орденів Червоної Зірки).

Влучним і нищівним був вогонь батареї 45мм гармат 7-го гв кп під командуванням гвардії старшого лейтенанта Абдули Гісовича Шакарова. У бою за колонію Гнідава 26 лютого батареєю було знищено три бронетранспортери, два автомобілі з піхотою, 5 станкових кулеметів, до 25 ворожих солдат і офіцерів. Так само влучно вели вогонь по ворогу артилеристи зі своїх «сорокап’яток» в районі міста Броди 20 березня. Батареєю було знищено танк, бронетранспортер, бронемашина, 5 кулеметів та понад 10 ворожих солдат. За відвагу і мужність у боях на Луцькому плацдармі та під Бродами гвардії старший лейтенант Шакаров був удостоєний орденом Червоної Зірки.

Від побратимів не відставали артилеристи полкової батареї 76мм гармат під командуванням гвардії лейтенанта Олександра Андрійовича Сощенка, котрі в боях на Луцькому плацдармі підбили 2 танки (в нагородному листі – типу «Тигр»), 3 станкові кулемети, розсіяли і знищили до 20 солдат і подавили вогонь мінометної батареї. За бої з утримання і розширення Луцького плацдарму, за Радивилів і Броди гвардії лейтенант Сощенко був нагороджений орденом Олександра Невського (представлявся до ордену Вітчизняної війни 1-го ступеня).

Під щільним вогнем противника 7-й гв.кп ніс втрати. У цій ситуації відзначився старший лікар полку гвардії старший лейтенант м/с Ергаш Ібрагімович Ібрагімов. Ним на надання невідкладної допомоги пораненим та евакуацію з поля бою був організований увесь медперсонал частини. Протягом дня медиками полку через Стир до тилу були евакуйовані 130 поранених. Ергаш Ібрагімов був нагороджений орденом Червоної Зірки.

В умовах, важких для 7-го гвардійського кавалерійського полку, туди прибув заступник командира 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії з політчастини гвардії полковник Григорій Іванович Бєляєв. Ще в боях на підступах і за оволодіння Ківерцями та Луцьком гвардії полковник Бєляєв постійно знаходився з підрозділами, підтримував бійців і командирів на марші, який проходив у важких умовах в пішому строю. За бої в районі Луцька, а згодом Бродів (разом з гвардії полковником Бєлихом, який на той час виконував обов’язки заступника командира дивізії, відновили боєздатність 8-го гв кп, який 17 березня в районі міста Демидівка втратив командування, штаб і всіх командирів ескадронів) гвардії полковник Бєляєв був нагороджений орденом Червоного Прапора

На позиції 4-го гв.кп прибув заступник командира з політчастини – начальник політвідділу 1-го гвардійського кавалерійського корпусу гвардії полковник Юрій Дмитрович Милославський.

Ю.Д.Милославський

Досвідчений офіцер-політпрацівник (воював на фронтах Громадянської та у складі частин ЧОП в 1921-1923 рр., із басмачами в 1932, вступив в бій з гітлерівцями 22 червня 1941року, в 1-му гвардійському кавалерійському – з дня його утворення) в період боїв з утримання Луцького плацдарму (24 люте – 10 березня) увесь час знаходився в районі Луцька. Неодноразово виїздив у передові підрозділи. Завдяки гвардії полковнику Милославському була попереджена паніка серед ново утворених органів влади в Луцьку, організовано військовий порядок та системну роботу місцевих органів влади з підготовки та забезпечення оборони міста. За бої під час Луцької та Бродівської операцій гв.полковник Ю.Д.Милославський був нагороджений орденом Червоного Прапора. Орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня був нагороджений водій гвардії полковника Милославського – гвардії старшина Іван Євгенович Телега, котрий заодно виконував обов’язки тілоохоронця і порученця начальника політвідділу корпусу.

Тим часом в районі с. Красне, де бойові дії вів 8-й гвардійський кавалерійський полк та 4-й ескадрон 4-го гв.кп гвардії капітана Івана Олександровича Топілкіна, кіннотники знову перейшли у наступ. Першими до ворожих позицій вийшов роз’їзд розвідників під командуванням гвардії старшого сержанта Олександрова. Розвідники підповзли до ворожих траншей і закидали противника гранатами. В німецьких окопах розпочалась паніка. Скориставшись нею, гвардійці захопили 4-х полонених, які згодом надали відомості щодо нумерації німецьких частин перед фронтом полку та характеру оборони. Отримані відомості дозволили командуванню та штабу полку прийняти вірне рішення. Учасники розвідувальної групи, зокрема гвардії рядовий Федір Трохимович Коростий, були нагороджені медалями «За відвагу».

До кінця дня 26 лютого 8-й гв.кп гвардії підполковника Зозулі оволодів північними скатами  висоти 224.9, де й закріпився. За два дні боїв на ділянці 8-го гв.кп ворог втратив тільки вбитими до 200 офіцерів і солдат, проте продовжував контратакувати. До 50 німецьких солдат при підтримці бронетранспортерів, танків та самохідних атак атакували позиції кіннотників на південних околицях Красного.

Німці атакують

1-й ескадрон гвардії старшого лейтенанта Кузнєцова отримав завдання вийти в район с.Пильне і прикрити дії полку від удару противника з півдня.

Оборонні дії стрілецьких підрозділів 340-го гв.сп в районі с.Боголюби підтримала полкова батарея 76мм гармат, якою командував гвардії старший лейтенант Георгій Петрович Даншин (Даньшин). Розрахунки батареї разили ворога з відкритих вогневих позицій вогнем прямим наведенням. Вогнем артилеристів були знищені танк, бронемашина, два кулемети, до чотирьох десятків гітлерівців. Коли від ворожих куль і осколків вибув зі строю один з розрахунків офіцер-артилерист сам став до гармати і знищив два кулемети, міномет, півтори десятки німецьких солдат. Ворожа куля обірвала життя відважного офіцера-артилериста. Гвардії старший лейтенант Даншин посмертно був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня (представлявся до ордену 1-го ступеня).

Меморіальна плита з прізвищем гв.ст.л-та Даньшина на Меморіалі Слави в Луцьку

26 лютого у бій також були введені батареї 1-го гвардійського мінометного Житомирського полку гвардії підполковника Середняка. Гвардійцям – мінометникам для відбиття ворожих атак неодноразово приходилось виходити на відкриті вогневі позиції і вести з них вогонь по противнику.

М-8 на Т-60

При виході на відкриту ОП було пошкоджено гусеницю бойової машини, водієм якої був гвардії сержант Іван Григорович Купердяєв. Німці, скориставшись непорушністю машини, відкрили по ній шалений вогонь. Іван Григорович, зневажаючи смерть, усунув пошкодження і вивів БМ з під вогню ворога. За проявлені мужність і відвагу був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.