У другій декаді січня 1944 року до активних бойових дій в найближчих тилах німців на Рівненщині долучились партизанські з’єднання.

Партизани з’єднання Івана Пилиповича Федорова (було сформоване із загону «За Батьківщину» Рівненського партизанського з’єднання)13 січня вступили в бій з гарнізоном противника, який знаходився на станції та в містечку Рафалівка. Атака партизан була успішною – ворог був вибитий. Наступного дня німці контратакували. Партизани з боєм вимушені були залишити два мости. Окрім піхотних підрозділів на партизан вів наступ німецький бронепоїзд. Однак Рафалівку народні месники зуміли втримати до підходу підрозділів 271-го Нижнє - Волзького стрілецького полку підполковника Леоніда Петровича Дикого (181-ша сд).

Протягом двох наступних днів партизани І.П.Федорова спільно з підрозділами 288-го Сталінградського стрілецького полку підполковника Семена Михайловича Митропольського вели бойові дії з оволодіння селом Майдан. Тут партизани разом з воїнами - сталінградцями розгромили до батальйону противника, а саме головне – перекрили гітлерівцям шляхи відходу в напрямку на Деражне.

Кулеметники партизанського загону

Розвідниками партизанських з’єднань під командуванням Василя Андрійовича Бегми та Миколи Таратути здійснили глибоку розвідку сил противника на підступах до Рівного. Особливо сильно укріплені ворожі гарнізони ворога були розташовані в містечках Деражне і Цумань. Так, наприклад в Цумані знаходилось до двох тисяч німців та їхніх союзників. Також було виявлено, що між Цуманню і Деражним цілодобово курсували танки і бронемашини. Проте, незважаючи на дуже складну обстановку, командування з'єднань вирішило вибити гітлерівців із Цумані. У ніч на 20 січня об'єднані сили партизан почали наступ на гарнізон противника. Зав'язалися запеклі бої, які тривали протягом двох діб, проте безуспішно.

Комісар Рівненського партизанського з'єднання майор Повторенко, заступник начальника Українського штабу партизанського руху полковник Соколов і командир Рівненського партизанського з'єднання генерал-майор Бегма (зліва направо). 1944. Автор зйомки Трахман М.А.

М.В.Таратута, 1943. Автор зйомки Трахман М.А.

27 січня на волинську землю одними з перших в 13-й гв.кд ступили розвідники і сапери 48-го гвардійського кавалерійського полку гвардії підполковника Анатолія Васильовича Власова. Командування невеликим передовим загоном з огляду на важливість завдання було доручене заступнику командира полку з політчастини гвардії майору Івану Миколайовичу Кузьміну. Загін отримав завдання скрито замінувати підходи і залізничний міст на відрізку Ківерці – Рівне, пошкодити наявні кабелі зв’язку та підготувати умови для скритої переправи полку. Власне саперів очолював помічник командира саперного взводу гвардії старший сержант Самат Нуриманович Нуриманов. Сапери з завданням справилися «на відмінно». Тол під полотно мосту заклав командир відділення саперів гвардії сержант Тимофій Карпович Будчаний. Він же перерізав кабелі телефонних ліній. Коли полк перетнув залізницю і рушив маршем в район Олики, сапери підірвали залізничний міст, два мости на шосе Луцьк-Рівне чим було забезпечене перекриття руху між двома ворожими угрупуваннями. Загоном також було оточено і полонено угорську охорону залізничного мосту (31 чол., в т.ч. 1 офіцер), захоплено 6 підвод із боєприпасами та продовольством, 19 коней, міномет, 30 гвинтівок та автоматів. Також група захопила продовольчий склад та склад з боєприпасами. В бою з ворожим гарнізоном відзначився сапер-підривник гвардії єфрейтор Василь Олексійович Торопов, котрий зайшов у фланг противника, відрізав шлях відходу, а згодом першим кинувся в атаку на ворога.

Особовий склад 48-го гвардійського кавалерійського полку з командиром і його заступниками

За декілька днів згодом, підрозділи під командуванням гвардії майора Кузьміна 1 лютого перерізали шосе Млинів – Дубно, де атакували німецьку колону. В бою було полонено 157 німецьких військовослужбовців, 23 автомобіля 56 парокінних бричок з вантажами, 2 протитанкові гармати, шестиствольний міномет, чотирьохствольну автоматичну гармату на механічній тязі (певніше за все 4-х ствольну 20мм зенітну гармату Flakvierling-38).

SDKFZ-7 і Flakvierling-38

Зброя, яка до цього служила ворогу, негайно була застосована проти нього. 3 лютого на шосе Млинів - Дубно гвардії майор Кузьмін знаходився в 2-му ескадроні, на який прийшовся основний удар німецького угрупування у складі 38 танків та двох піхотних рот, які намагались прорватись в напрямку на Дубно.

У бою на шосе Млинів - Дубно (3 лютого) відзначились також сапери під командуванням Нуриманова, відважно діяли воїни також у районі с.Погорільці (5 лютого). На шосе Млинів-Дубно безстрашно діяв і гвардії єфрейтор Торопов, котрий у складі взводу протистояв німецьким автоматникам, які просочили у стик 1-го і 3-го ескадронів. Особисто знищив 7 ворогів.

За виконання завдань командування та виявлену мужність гвардії майор Кузьмін був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, гвардії старший сержант С.Н.Нуриманов - Червоного Прапора, а гвардії сержант Будчаний (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ст.) і гвардії єфрейтор Торопов– орденами Слави 3-го ступеня.

На кінець дня 27 січня підрозділи 48-го гвардійського кавалерійського полку вийшли в район населеного пункту Чорторийськ. Тут 3-й ескадрон під командуванням гвардії старшого лейтенанта Григорія Юхимовича Князєва отримав завдання оволодіти Чорторийськом і забезпечити переправу основних сил полку через Стир. Разом із ескадроном знаходився і представник штабу полку - начальник зв’язку 48-го гв.кп гвардії старший лейтенант Олександр Котов. 

Котов О.П.

На світанку ескадрон у кінному строю атакував противника, зім’яв його і зайняв вигідну позицію. Згодом ворог перейшов в контратаку і змусив кіннотників перейти до оборони. Гвардійці тримались. Відважно діяв гвардії рядовий Федір Єлістратович Климов. Вогнем із ручного кулемету він знищив 15 нападників, а коли німецькі автоматники прорвали оборону і оточили комеска, без роздумів кинувся на виручку. Від куль кіннотника впали ще 10 ворогів. В бою за село Іванне 3 лютого кулеметник після поранення командира взводу прийняв командування підрозділом і забезпечив успішне виконання поставленого завдання. За мужні , рішучі дії, героїзм і врятування життя командира гвардії рядовий Климов був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Орденами Слави 3-го ступеня за бій під Чорторийськом також були удостоєні ветфельдшер 3-го ескадрону гвардії старшина в/с Яків Олексійович Гавришин (евакуював з поля бою після кінної атаки 11 поранених коней, а 2 лютого в районі с.Іванне знищив 4 гітлерівців і вивів з оточення 56 коней)

30 січня 50-й гвардійський кав полк (13-та гвардійська кавалерійська дивізія) під командуванням гвардії підполковника Андрія Степановича Воробйова вийшов до містечка Цумань, перетвореного гітлерівцями на сильний опорний пункт.

Цуманський краєвид

Атаки партизан в третій декаді січня лише змусили німецьке командування прийняти додаткових заходів до посилення оборони на цій ділянці. Крім змішаного німецького – угорського гарнізону тут також розташовувались підрозділи 1-го Лейб-Отаманського підполковника фон Вольфа, 12-й Донського козачого, 18-го Зведеного козачого кавалерійського полків зі складу Зведеної козачої дивізії польової поліції «Фон Шуленбург» та сотня Українського Легіону Самооборони (Рейдуючий відділ, Волинський Легіон, Волинський курінь, 31-й охоронний батальйон СД) під командуванням «Трактора». (докладніше про УЛС див. - http://yarovenkosp.ucoz.ru/publ/boji_za_vizvolennja_volini/ukrajinskij_legion_samooboroni/ )

Шеф 1-го Лейб-Отаманського козачого полку барон Ганс фон Вольф

(нім. Hans Freiherr von Wolff)

Ще до початку наступу на Цумань особливе завдання отримали сапери 50-го гв.кп. Їм разом із розвідниками належало розмінувати міст і забезпечити переправу через нього підрозділів полку. Невелика група бійців, якою командував командир відділення саперів гвардії сержант Семен Андрійович Коровицин підібралась до мосту, без шуму зняла вартових і розмінувала міст. За вмілі і мужні дії гвардії сержант Коровицин був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня (представлявся до ордену Вітчизняної війни 1-го ступеня).

Слідом за саперами через міст рвонули дивізійні розвідники (командир розвідувального ескадрону 13-ї гв.кд гвардії лейтенант Григорій Трохимович Аксьонов), які отримали завдання виявити розташування вогневих позицій противника. Роз’їзд під командуванням помічника командира розвідвзводу гвардії сержанта Федора Федоровича Лихачова у складі якого перебували гвардії молодший сержант Євстафій Володимирович Ісаєв та гвардії єфрейтор Василь Петрович Заїка, в кінному строю увірвався в розташування противника чим викликав вогонь на себе. Мов вихор, мчали розвідники по німецьким позиціям, сіючи навкруги смерть. Тим часом, спеціально призначені спостерігачі, засікали координати вогневих засобів німців. Федір Лихачов був поранений і заледве втримався в сідлі, проте продовжував командувати роз’їздом. За цю атаку гвардійці-розвідники були представлені до нагородження орденами Червоної Зірки, проте отримали інші бойові нагороди: гвардії сержант Лихачов був удостоєний ордена Слави 3-го ст., а розвідники, які входили до його групи, були нагороджені медалями «За відвагу», при цьому гвардії єфрейтор Заїка цієї нагороди був удостоєний вдруге.

Цього ж дня саперами 1-го взводу гвардії лейтенанта Анатолія Феодосійовича Сизова (10-й гвардійський окремий саперний ескадрон 13-ї гв.кд) у районі населеного пункту Коматківка був підірваний залізничний міст та пошкоджене полотно шосе Луцьк – Рівне, що завадило в подальшому гітлерівцям оперативно перекидати резерви та обмежило дії німецького бронепоїзда на цій ділянці. Згодом гвардії лейтенант Сизов зі своїми підлеглими відзначився при будівництві моста через Ікву в районі міста Млинів. Командир взводу гвардії лейтенант Сизов був удостоєний ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня, помічник командира взводу гвардії старший сержант Іван Лаврентійович Зінченко, сапер гвардії рядовий Іван Митрофанович Бочко - орденів Слави 3-го ступеня (бійці – сапери також представлялись до орденів Вітчизняної війни 2-го ступеня).

31 січня 3-й ескадрон 50-го гвардійського кавалерійського полку під командуванням гвардії капітана Дмитра Павловича Васильєва захопив переправу через річку Цумань, а згодом зайняв південну околицю містечка.

Одним із перших в атаку піднявся помічник командира взводу гвардії старший сержант Володимир Олексійович Двинякін. На чолі взводу він увірвався на позиції ворога в районі шосе. Коли від ворожих куль і осколків вибув офіцерський склад, молодший командир очолив відбиття ворожої контратаки двома взводами. По відбитті ворожих атак кіннотники під командуванням Володимира Двинякіна кидком вийшли на околицю Цумані і зав’язали бій. За мужність, відвагу, особисту ініціативу гвардії молодший сержант Двинякін був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ст.)

Гвардійці одну за другою займали будівлі на околиці населеного пункту. Німці зібрались з силами і контратакували. Ескадрон був відрізаний від переправи й опинився в оточенні. Протягом вісімнадцяти годин кавалеристи вели нерівний бій, відбили 18 ворожих атак. Було знищено більше 400 гітлерівців, розбиті і спалені 5 автомашин з боєприпасами, 10 підвод, знищені 4 ДзОТи. Гвардії капітан Васильєв був двічі поранений, але продовжував керувати боєм, знищив з особистої зброї близько 50 ворожих солдатів. Останніми словами відважного капітана - гвардійця були: «Вперед за Батьківщину! За Україну! Вперед на ворога!». Залишки ескадрону атакували противника, порвали кільце оточення, зайняли на північно-західну околицю Цумані а гвардії капітан Васильєв залишився лежати на полі бою…Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 серпня 1944 року гвардії капітану Васильєву Дмитру Павловичу було присвоєне звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

У бою вміло командував підлеглими помічник командира шабельного взводу гвардії старший сержант Кирило Петрович Тараненко. За умов оточення він вміло організував кругову оборону взводу, що дозволило підрозділу вистояти, не дивлячись на шалений наступ ворога та прорватись з оточення. За бій в Цумані, а згодом 2 лютого 1944 року в Млинові (взводом було знищено 3 офіцери, 100 солдат ворога, а 30 взяті в полон) гвардії старший сержант Тараненко був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня (представлявся до ордену Червоної Зірки)

Коли ескадрони потрапили у вогневу пастку і оточення ворога, добровольцем встановити зв’язок з комесками викликався зв’язковий штабу 50-го гв.кп гвардії молодший сержант Станіслав Мар’янович Вольський. Ризикуючи життям, зв’язковий пробрався крізь оточенні і доправив наказ командира полку в ескадрони. В ході бою в оточенні гвардії молодший сержант Вольський знищив козачого офіцера і 2-х німецьких солдат. При поверненні назад Станіслав Вольський через вороже оточення виніс пораненого офіцера і вогнем з автомата знизив ще 5 ворогів. За мужність і героїзм був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Уміло діяли зв’язківці полкового взводу зв’язку. На кінцевій телефонній станції з 3-м ескадроном полку знаходився телефоніст гвардії рядовий Григорій Володимирович Правельєв. Коли ворог оточив ескадрон, телефоніст прорвався крізь вороже оточення з телефонним апаратом, в бою знищив 8 гітлерівців. 5 гітлерівців з гвинтівки знищив 17-ти літній гвардії рядовий Володимир Михайлович Рубльов. Окрім того в ході 18 годинного бою він неодноразово усував пошкодження на лінії зв’язку. За мужність обидва телефоністи були представлені до орденів Вітчизняної війни 2-го ступеня, але нагороджені орденами Слави 3-го ст.

Разом з бійцями 3-го ескадрону стримували численні атаки ворога гвардії єфрейтори Семен Васильович Касьянов та Василь Іванович Самойлов, які проходили службу у політвідділі 13-ї гвкд. Семену Касьянову було доручено прорватись через бойові порядки противника і доставити донесення до штабу дивізії, яке він виконав з честю. Гвардії єфрейтор Самойлов відзначився днем раніше, 30 січня, коли 3-й ескадрон 50 гв кп атакував південну околицю Цумані. В тому бою Василь Самойлов у складі групи бійців захопив декілька будинків на околиці населеного пункту та особисто знищив до 10 ворогів. А ще за два дні до того ( в ніч з 28 на 29 січня) він зумів відшукати в лісах та відновити зв’язок між штабом дивізії та штабом 141-го гвардійського артилерійського мінометного полку в районі Чорторийська. За мужність в бою та при виконання поставленого завдання обидва зв’язкові були нагороджені медалями «За відвагу».

Уміло і рішуче в бою під Цуманню діяв командир відділення ординарців штабу полку гвардії старший сержант Андрій Ничипорович Козій. Коли 3-й ескадрон потрапив в оточення, а група німецьких автоматників намагалась проникнути до місця дислокації штабу, гв. ст..сержант Козій зустрів їх вогнем з автомата. Від куль сержанта замертво впали 3 німців, в тому числі один офіцер. Згодом Андрій Ничипорович допоміг вийти з оточення групі поранених кіннотників 3-го ескадрону. За рішучі і мужні дії під Цуманню та при оволодінні перехрестям Рівне-Дубно-Луцьк був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня).

Три ворожі контратаки на околиці Цумані відбив 1-й шабельний ескадрон 50-го гв кп. Особливо в бою відзначились бійці взводу під командуванням гвардії лейтенанта Леоніда Амплеєвича Понетайкіна, які знищили до 30 гітлерівців. Коли 3-й ескадрон опинився в оточенні гв.лейтенант Понетайкін сам викликався йти в розвідку. На околиці Цумані розвідники зустрілись з гітлерівцями, яких знищили в рукопашній сутичці.

У цих боях також відзначились гвардії рядовий Микола Миколайович Кармадинов та командир відділення гвардії молодший сержант Борис Іванович Шелудяков. При наступі ескадронів 50-го гв кп на Цумань гвардії рядовий Кармадинов зі своїм кулеметом висунувся вперед і вогнем підтримав наступ 1-го ескадрону. Влучною чергою подавив вогонь німецького кулемету, що дозволило ескадрону вийти на околицю містечка. Коли гітлерівці перейшли в контратаку кулемет Миколи Кармадинова стримав їх натиск і дав змогу однополчанам відійти і зайняти позиції для оборони. Навіть після поранення кіннотник продовжував вести вогонь по ворогу. За мужність і відвагу гвардії рядовий Кармадинов був нагороджений орденом Слави 3-го ст. Гвардії молодший сержант Шелудяков у ході атаки вів своє відділення вперед. Коли гітлерівці стали контратакувати, знищував ворогів вогнем зі станкового кулемета. Ним було знищено вогневу точку противника, що дозволило ескадрону розпочати нову атаку. Згодом Борис Шелудяков відзначився в боях 2, 11 та 12 лютого. Був нагороджений медаллю «За відвагу» (представлявся до ордену Червоної Зірки). Прицільно вів вогонь по ворогу зі станкового кулемета помічник командира взводу гвардії сержант Семен Григорович Підіпригора. В ході боїв за Цумань ним було знищено до 25 гітлерівців.

Ризикуючи життям боєприпаси атакуючим підрозділам підносив гвардії рядовий Олексій Васильович Бєлов. Згодом, в бою 2 лютого в районі с. Уживець Милинівського району сусідньої Рівненщини О.В.Бєлов зайняв місце вбитого кулеметника і відбив німецьку контратаку. В один з моментів бою 45мм гармата, їздовим в розрахунку якої був гвардії рядовий Петро Степанович Казаков, опинились у вогняному кільці ворожих пострілів. Незабаром до гармати вийшли німецькі автоматники. Гвардії рядовий Казаков під вогнем противника подав до гармати коней з передком. Гармата була виведена з під ворожого вогню і вже з нової позиції відкрила вогонь по ворогу. Обидва гвардійці були представлені до нагородження орденами Слави 3-го ст., проте отримали медалі «За бойові заслуги».

З флангу атакували ворога на північній околиці Цумані взводи 4-го ескадрону 50-го гв кп під командуванням гвардії старшого лейтенанта Івана Петровича Щеголєва.

Гвардії старший лейтенант І.П.Щеголєв (у центрі) з бійцями

(під час служби в 2-му ескадроні 29-го гв.кп)

Серед перших околиць містечка досягли бійці взводу під командуванням гвардії молодшого лейтенанта Анатолій Прокоповича Щербакова. Взводом у ході атаки були знищені 25 гітлерівців. Стійко тримались підлеглі Анатолія Щербакова і коли гітлерівці контракували. Протягом доби гвардійці утримували підходи до шосе. Командир взводу продовжував управляти боєм навіть після важкого поранення. Командир відділення гвардії сержант Андрій Григорович Попков прокрався в тил німецької позиції і гранатою знищив розрахунок станкового кулемету, який заважав наступу ескадрону. Повертаючись назад зустрівся з німецьким підрозділом, у сутичці знищив чотирьох німецьких автоматників. Ще одну вогневу точку на околиці Цумані знищив командир відділення гвардії молодший сержант Денис Федорович Ананченко. Ним же гранатами були знищені 9 ворожих автоматників, які намагались просочитись у стику між підрозділами. При відбитті німецької контратаки Денис Ананченко бився до останньої краплини крові і загинув на вулиці невеликого волинського містечка. Чи не найпершим до ворожих укріплень наблизився шабельник гвардії рядовий Мотя Меєрович Пекер. У ворожій траншеї він знищив шість гітлерівців, а згодом підповз до ДзОТу, в я кому знаходився розрахунок станкового кулемету з офіцером, і закидав його гранатами. Бійці відділень під командуванням гвардії сержантів Івана Петровича Філіппова та Олександра Степановича Ємельянова просочились у тил противника. Кидком гвардійці опанували німецькою траншеєю. Іван Філіпов знищив розрахунок кулемета і відкрив з нього вогонь по гітлерівцям. Відділення Олександра Ємельянова скористалось панікою у ворожих рядах і вдарило в тил ворогу. Вогнем кіннотників було знищено до роти противника.  З лівого флангу удар по ворогу нанесли бійці відділення, яким командував гвардії  молодший сержант Микола Михайлович Ушаков. Кіннотники відбили у гітлерівців два кулемети і стали вести вогонь по відступаючому ворогу. Всього в бою 31 січня відділенням Ушакова було знищено до рот противника. Дії відділень Попкова, Ананченка і Філіппова дозволили 4-му ескадрону зайняти північну околицю Цумані. Усього на підступах до містечка та його вулицях 4-м ескадроном було знищено 300 гітлерівців та 3 ДзОТи. За проявлену відвагу гвардії сержанти Попов, Філіппов,Ємельянов (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ст.), гвардії молодші сержант Ананченко (представлявся) ордену Вітчизняної війни 1-го ступеня, посмертно), Ушаков (представлявся до ордену Червоної Зірки), гвардії рядовий Пекер (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня) були нагороджені орденами Слави 3-го ст., гвардії молодший лейтенант Щербаков – орденом Червоної Зірки, а командир 4-го ескадрону гвардії старший лейтенант Щеголєв за бої в Цумані та в районі Млинова – орденом Червоного Прапора.

Орденами Слави 3-го ступеня (представлялись до орденів Червоної Зірки) також були нагороджені командир відділення гвардії старший сержант Олександр Іванович Фомичев та шабельник гвардії молодший сержант Михайло Аврамович Ягудін. Олександр Фомичов під покровом ночі підібрався до німецького бліндажа і знищив його декількома гранатами. Михайло Ягудін влучними пострілами з ПТР знищив 4 вогневі точки противника та підбив ворожий танк. Дії відважних кіннотників дозволили підрозділу виконати поставлене завдання.

Частина оборонних споруд була знищена завдяки вмінню розвідників батарей 45мм та 76мм гармат полку. Відзначився рядовий Сергій Михайлович Піскунов (батарея 45мм гармат), котрий виявив і передав координати трьох замаскованих ДзОТів і чотирьох кулеметних гнізд, згодом знищених вогнем батареї. Усього через день, 2 лютого саме Сергій Піскунов попередив командування полку про наближення резервів противника на шосе Дубно-Луцьк. За сміливі і вмілі дії, доблесть і мужність артилерист-розвідник був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня). Також в бою за Цумань відзначився їздовий батареї 45мм гармат гвардії рядовий Анатолій Іванович Корчагін, котрий в небезпечний момент вивів гармату з-під самого носу ворога, який намагався оточити артилеристів. За мужність був нагороджений медаллю «За відвагу» (представлявся до ордену Слави 3-го ст.). За роки війни гвардії рядовий Корчагін медаллю «За відвагу» був нагороджений тричі.

У ході бою за Цумань бійцям 2-го шабельного ескадрону вдалось обійти ворога і перерізати шляхи до відступу. Серед бійців цього підрозділу знаходився агітатор полку гвардії старший лейтенант Пантелій Іванович Скидан. Коли німці оточили ескадрон, гвардії старший лейтенант Скидон допоміг його командуванню організувати кругову оборону і сам відважно бився з ворогами. Офіцер-політпрацівник першим піднявся в контратаку. Ескадрон прорвав вороже оточення і з боєм зайняв північну околицю Цумані. За мужність в бою Пантелій Скидан був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.

Вогневу підтримку ескадронам 50 гв.кп в боях за Цумань, а згодом при оволодінні шосе Рівне – Луцьк забезпечили батареї 141-го гвардійського артилерійсько-мінометного полку під командуванням гвардії підполковника Сергія Прокоповича Сидельникова. Вміло діяв особовий склад 3-ї та 5-ї мінометної батареї полку, якою командував гвардії старший лейтенант Михайло Єгорович Смирнов. Мінометники своїм вогнем практично знищили бойове схоронення і забезпечили наступальний рух кінноти. За вміле управління батареєю в боях з 21 січня по 10 лютого гв.ст.лейтенант Смирнов був нагороджений орденом Олександра Невського.