30 січня ескадрони 48-го гвардійського кавалерійського полку під командуванням гвардії підполковника Власова розпочали наступ у напрямку на Олику. Одночасно з 48-м гв.кп на Олику повели наступ підрозділи 115-го кавалерійського полку 8-ї Далекосхідної кавалерійської дивізії під безпосереднім керівництвом начальника штабу полку майора Михайла Михайловича Кузикова. До кінця дня 30 січня противник був вибитий з містечка.

Спочатку радянське командування мало намір обійтись без бою, а тому до командування угорського гарнізону, штаб якого знаходився в Олицькому замку, був висланий парламентер – командир відділення розвідки 48-го гв.кп гвардії сержант Інокентій Андріянович Прокоп’єв. Мадяри ухилились від переговорів, а парламентера ув’язнили в одному з казематів. Чудом розвіднику вдалось вибратись з темниці і під покровом ночі вибратись до своїх і при цьому доставити цінні відомості щодо ворожих сил. За мужність при виконанні бойових завдань гвардії сержант Прокоп’єв був удостоєний ордену Слави 3-го ст.

Замок Радзивілів в Олиці

При штурмі Олики відзначився помічник начальника штабу 115-го кп молодший лейтенант Михайло Павлович Коржов. За його власною ініціативою один із ескадронів обійшов населений пункт і перерізав гітлерівцям шляхи відходу.

Коржов М.П.

Оволодіння станцією Олика дозволило вирішити завдання, поставлене перед 13-ю гвардійською і 8-ю Далекосхідною кавалерійськими дивізіями – перерізати залізницю і шосе Луцьк-Рівне.

За мужність і відвагу в боях під Оликою, а згодом в районі Дубно майор Куликов і молодший лейтенант Коржов були нагороджені орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня. Орденом Червоної Зірки за вмілі дії в районі Олики, Чарторийська та Млинова був нагороджений начальник зв’язку 48-го гв.кп гвардії старший лейтенант Олександр Якович Котов. У районі Олики офіцер-зв’язківець блискуче виконав завдання із забезпечення непомітного форсування полком залізниці Луцьк-Рівне, під Чарторийськом 28 січня вивів з-під ворожого вогню один із ескадронів, а на шосе Млинів – Дубно очолив кінну атаку кавалерійської групи на колону противника. В ході атаки були захоплені в полон 65 ворожих солдат, дві 47мм гармати, 2 вантажівки та 36 підвод з вантажами.

Відважно діяли шабельники 3-го ескадрону 48-го гвардійського кавалерійського полку. На чолі з командиром ескадрону старшим лейтенантом Григорієм Юхимовичем Князєвим кіннотники стрімкою атакою оволоділи північною околицею Олики. Атаку ескадрону підтримали два розрахунки 82мм мінометів під загальним керівництвом помічника командира вогневого взводу гвардії старшини Дмитра Федоровича Меркулова (мінбатр 48-го гв.кп). Мінометники знищили 4 кулемети з розрахунками до 40 гітлерівців, 7 вантажівок з боєприпасами і продовольством. Підтримали мінометники дії шабельних підрозділів і при відбитті ворожих контратак. За вмілі і відважні дії гвардії старшина Мерк улов був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Зі східної околиці містечка ворога вибили бійці 4-го ескадрону, яким командував старший лейтенант Михайло Кузьмович Курдай. Без втрат в особовому складі ескадроном були знищені два великокаліберні кулемети, міномет і до взводу піхоти. Спроба двох рот німців і козаків контратакувати була відбита. Ворог втратив до сотні вбитими, 3 кулемети, міномет і відступив.

У бою за Олику відзначились також розрахунки батарей 45мм та 76мм гармат 48-го гв.кп.

Коли ескадрони полку вступили на вулиці містечка з-під куполу Свято-Троїцького храму по ним кинджальний вогонь відкрили два кулемети противника. Командування доручило «зняти» німецьких кулеметників досвідченому артилеристу-снайперу кавалеру двох медалей «За відвагу» помкомвзводу гвардії старшині Георгію Микитовичу Архипову.  Влучними пострілами старшина знищив обидва кулемети з розрахунками і запалювальним снарядом підпалив купол храму. В наступних боях 3 та 4 лютого в районі Млинова Георгієм Архиповим була захоплена 37мм гармата з якої він підбив самохідну гармату, 3 бронетранспортери, 5 вантажівок, 3 мотоцикли, знищив 23 вози з вантажем, до двох десятків гітлерівців.

Свято-Троїцький храм в смт Олика, сучасний вигляд

Рух у напрямку на Олику колони вантажівок з піхотою виявив возний батареї 76мм гармат гвардії єфрейтор Іван Григорович Щербина. Своєчасно здобута інформація була негайно передана командиру батареї, а відтак батарея гідно зустріла ворожі резерви.

Розрахунком 76мм гармати, яким командував гвардії сержант Федір Дмитрович Деревнін в бою за містечко були знищені 30 ворожих солдат і офіцерів, автоматичну гармату, 4 автомобілі і 5 підвод з вантажами. Розрахунок 76мм гармати, яким командував помічник командира вогневого взводу гвардії старший сержант Микола Іванович Зотов знищив 3 вантажівки з піхотою, які прямували на допомогу гарнізону Олики, а в ході ворожої контратаки біглим вогнем розсіяв до роти противника. Два десятки німецьких піхотинців і дві вантажівки були знищені влучними пострілами навідника гвардії молодшого сержанта Івана Ілліча Полуніна. Ним же 1 лютого в районі с. Іванне були знищені бронетранспортер, вантажівка і до 20 гітлерівців.

Безстрашно воювали за волинське містечко бійці вогневого взводу сорокап’яток під командуванням гвардії молодшого лейтенанта Володимира Григоровича Щербиніна. Протитанкісти при відбитті контратаки двох піхотних рот противника підбили дві вантажівки, міномет і 2 кулемети з розрахунками. 

Щербинін В.Г.

Навідник 45мм гармати гвардії сержант Іван Михайлович Ємельников влучив у вантажівку з німецькими солдатами. Від прямого попадання автомобіль вибухнув, німці не дочекались довгоочікуваного резерву. Ще одним навідником «сорокап’ятки» гвардії сержантом Олександром Андрійовичем Щукіним була зупинена група німецьких автоматників, які було прорвались через бойові порядки шабельників. Також розрахунком, в якому воював Олександр Щукін була знищена вантажівка та станковий кулемет. Відзначився гвардії сержант Щук ін також у боях в районі Млинова 2 лютого та Великих Садів, де підбив дві ворожі самохідки, знищив до трьох десятків німецької піхоти. Протягом двох діб боїв за Олику гарячу їжу і боєприпаси на передову доставляв старшина батареї 76мм гармат гвардії старшина Лазар Іванович Мамонтов. Своєчасна доставка боєприпасів допомогла відбити німецьку контратаку, батареєю при цьому було знищено до 80 ворожих бійців. 1 лютого гвардії старшина Мамонтов брав участи в кінній атаці в районі с. Іванне.

45мм гармати на вогневій позиції

Гвардії молодший лейтенант Щербинін за бій в Олиці та на шосе Млинів – Дубно 2 лютого (взводом був підбитий німецький танк, самохідна гармата, 5 бронетранспортерів, 19 автомобілів, 5 мотоциклів, 18 підвод, 8 кулеметів, розсіяні і знищені до 60 ворожих солдат) був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня. Гвардії старшини Архипов (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ступеня), Мамонтов, гвардії старший сержант Зотов, гвардії сержанти Деревнін, Ємельянов, Щукін, гвардії молодший сержант Полунін (представлявся до ордену Червоної Зірки), гвардії єфрейтор Щербина були нагороджені орденами Слави 3-го ступеня.

Нищівним для ворога був вогонь полкової мінометної батареї під командуванням гвардії лейтенанта Миколи Фроловича Хорошилова. Вміло діяли бійці вогневих взводів, якими командували гвардії лейтенант Павло Степанович Нехорощев та гвардії молодший лейтенант Іван Михайлович Тюменцев. При штурмі Олики мінометники Павла Нехворощева знищили 2 кулемети з розрахунками та дві вантажівки, а взвод Івана Тюменцева відзначився при відбитті німецької контратаки. Німецька піхоти та танки буди зупинені. Ворог втратив вбитими до 150 солдат і офіцерів, були підбиті танк, бронетранспортер, знищені три кулемети. Наступ 1-го ескадрону на Олику підтримували два розрахунки взводу, де помічником командира був гвардії старший сержант Михайло Іларіонович Лєснов. Завдяки вмілим діям мінометників при переправі через Стир ескадрон не зазнав жодної втрати і вийшов на підступи до містечка. В ході бою в Олиці розрахунки під командуванням Михайла Лєскова знищили 25 ворожих солдат, 9 вантажівок, 6 бричок, 12 коней. Високою професійністю відзначались дії розрахунку 82мм міномету, де навідником був гвардії сержант Павло Михайлович Коптєв. Коли ворог контратакував позиції 48-го гв.кп з наміром відбити Олику, міномет Петра Коптєва став вести біглий вогонь по правому флангу противника. Німці залягли, а згодом відступили. При відбитті цієї контратаки розрахунком були знищені 2 кулемети, 25 піхотинців, 2 вози і 13 коней. При відбитті контратаки ворога також відзначився розрахунок під командуванням гвардії старшого сержанта Василя Михайловича Рогожникова. Мінометники біглим вогнем по бойовому порядку ворога знищили 2 кулемети з розрахунками, 4 автомобілі, 3 вози з боєприпасами, до 15 угорських піхотинців. Мінометники, якими командував гвардії старший сержант Інокентій Георгійович Александров у районі Олики знищили 3 ворожі кулемети з розрахунками, до 30 піхотинців, 15 коней. Біглий вогонь розрахунків мінометів  таки зупинив контратаку противника. Усього при відбитті контратаки ворожого батальйону на позиції 48-го гв.кп в районі Олики мінометниками було знищено до 100 ворожих вояків, на полі бою залишилось 3 розбитих кулемети і 7 підвод. Розрахунки мінбатр 48-го гв.кп також відзначилися в бою 1 лютого на шляху Млинів-Дубно. Тоді була знищена німецька колона. Ворог втратив тільки полоненими 174 офіцера і солдата, 40 вантажівок, до 100 возів з боєприпасами та іншим майном (за іншими даними – було знищено 45 солдат і офіцерів, захоплено 85 полонених, 30 автомобілів, 40 підвод). Згодом, в районі Іванівських хуторів, взводи своєчасно розгорнулись і нанесли нищівний вогневий удар по шосе по якому рухалась ворожа колона. Тільки полоненими противник втратив до 140 офіцерів і солдат. Загалом в ході боїв з 31 січня по 8 люте 1944 року батареєю гвардії лейтенанта Хорошилова було підбито і знищено 63 вантажівки, 13 кулеметів, 8 мінометів, 2 гармати, 70 одиниць гужового транспорту, знищено 135 і полонено 120 ворожих бійців.

За вміле управління підрозділом гвардії лейтенант Хорошилов був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (представлявся до ордену Олександра Невського), гвардії лейтенант Нехорощев і гвардії молодший лейтенант Тюменцев - орденами Червоної Зірки. Гвардії старші сержанти Лєсков, Рогожников і гвардії сержант Коптєв за вмілі дії в бою були удостоєні орденів Слави 3-го ступеня.

Шабельним взводом гвардії лейтенанта Михайла Георгійовича Рєпіна (2-й ескадрон) було виявлено і атаковано ворожу колону, яка рухалась з напрямку с. Тучин. Ворог від несподіванки опішив. Кіннотники захопили 2 гармати, 12 кулеметів, 14 підвод та 27 гітлерівців.

Рєпін М.Г.

Відбиття німецької контратаки на Олику організував заступник командира 48-го гв.кп зі стройової частини гвардії майор Микита Онисимович Синиця. Кіннотники під його командуванням при відбитті атаки знищили 3 самохідні гармати, бронетранспортер, 5 вантажівок, вбили і поранили понад 200 офіцерів і солдатів.

Усього в боях періоду з 28 січня по 8 лютого 1944 року на Волині і Рівненщині 48-м гвардійським кавалерійським полком було захоплено і знищено біля 1000 автомобілів, 400 одиниць гужового транспорту, підбиті 6 танків, 10 самохідних гармат, знищено біля 1200 офіцерів і солдат противника, 100 коней. В полон до кіннотників потрапили 350 ворожих вояків. Трофеями стали також 120 коней.

За подвиги на полі бою орденами і медалями була нагороджена значна група бійців і командирів. Заступник командира полку гвардії майор Синиця за бої на Волині і Рівненщині був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня. За бої на Волині, а згодом, 3 лютого, на шосе Млинів – Дубно (3-м ескадроном була розгромлена німецька колона, знищено 7 вантажівок, захоплено в полон 70 ворогів, 18 одиниць гужового транспорту; 4-м – 120 солдат і офіцерів, 12 автомобілів, 16 підвод, 32 коні) в районі Іванне ( 3-м ескадроном було підбито 3 танки, знищено до роти піхоти) та Погорільці (4-й ескадрон відбив атаку 11 танків і роти піхоти, знищив до 40 гітлерівців) старші лейтенанти Князєв і Курдай були нагороджені орденами Червоного Прапора.

31 січня в районі Олики особливе завдання отримали розвідники 48-го гв.кп. Розвідувальний роз’їзд у складі 4 чол. на чолі з помічником командира взводу гвардії старшим сержантом Степаном Омеляновичем Бухаровим повинні були розвідати сили противника і захопити контрольного полоненого. Розвідники не тільки успішно виконали, але й перевиконали завдання. В нічному бою ними були захоплені не 1, а 28 полонених, які дали цінні відомості. Крім того розвідники захопили 3 міномети, 4 ручні кулемети, 12 автоматів,9 гвинтівок, 3 вози з боєприпасами і продовольством. Після від конвоювання колони полонених до штабу армії розвідники повертались до полку. На зворотному шляху ними була виявлена і атакована група німців. В бою були знищені 13 ворогів, а 2 врятувались втечею. За відважні дії гвардії старший сержант Бухаров, розвідники гвардії сержант Михайло Матвійович Пєтухов, гвардії єфрейтори Микола Федорович Канін (представлялись до орденів Червоної Зірки), Микола Андрійович Іванов, гвардії червоноармієць Григорій Іванович Павленко були нагороджені орденами Слави 3-го ступеня.

Наприкінці дня 31 січня командування 13-ї гвардійської кавалерійської дивізії отримало пакет зі штабу 6-го гвКК з наказом в разі необхідності обійти Цумань і почати рух в напрямку на Млинів, Дубно з метою оточення і перерізування комунікацій Рівненського угрупування. Це розпорядження доставив, а заодно і уточнив хід виконання завдань з’єднанням, помічник начальника оперативного відділу штабу корпусу гвардії майор Василь Іванович Вожов. Командуванням корпусу цьому офіцеру досить часто доручались найризикованіші завдання, які стосувались вияснення місця знаходження з’єднань і частин у складній бойовій обстановці та доведення до них рішень і розпоряджень командування і штабу. Так, 28 січня Василем Вожовим було вияснене розміщення частин 13-ї гв.кд в районі Чорторийська та доставлене розпорядження про зміну напрямку наступу. При доставці цього розпорядження офіцер із бійцями супроводу декілька разів відбивався від груп «німецьких козаків», або як вони йменувались в нагородних документах, «білогвардійців». За відмінне виконання завдань командування та проявлені при цьому винахідливість та мужність гвардії майор Вожов був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня (представлявся до ордену Червоного Прапора).

Вожов В.І.

1 лютого німці, які будь що намагались скинути радянські підрозділи за Стир контрактували. Проти кіннотників ішли танки, бронетранспортери та піхота німців. На їх шляху стали різні підрозділи 8-ї кавалерійської та 13-ї гвардійської кавалерійських дивізій.

2-й ескадрон 48-го гвардійського кавалерійського полку потрапив під ураганний артилерійсько-мінометний обстріл. Група німецьких автоматників просочилась через бойові порядки ескадрону і зайшла з правого флангу. На шляху німецьких вояків опинились коноводи, які доглядали за кіньми. Кіннотники не розгубились, зайняли позиції і відкрили вогонь по ворогу. Німці відійшли. У тому бою знову відзначився гвардії рядовий Василь Піщулов, який знищив 4-х загарбників. Згодом Василь Федорович був нагороджений медаллю «За бойові заслуги» (представлявся до нагородження орденом Слави 3-го ст.)

Влучним пострілом німецький танк зупинив старшина батареї 76мм гармат 115-го кавалерійського полку (8-ма кд) Олександр Петрович Бердников, згодом удостоєний медалі «За відвагу».

1-й ескадрон був оточений німецьким піхотним батальйоном і 14 німецькими танками. Ризикуючи власним життям до ескадрону пробився секретар парторганізації 48-го гв.кп гвардії старший лейтенант Степан Ісакович Баженов, котрий і вивів ескадрон з оточення та допоміг командиру ескадрону організувати оборону на новому рубежі. Згодом Степан Баженов відзначився в боях 8 лютого на шосе Дубно-Луцьк ( 1-й ескадрон відбив 6 контратак і знищив до 2-х рот противника) та при штурмі Дубно 10 лютого. В останньому бою гвардії старший лейтенант Баженов діяв у складі диверсійно-розвідувальної групи чисельністю 30 шабель. Група отримала завдання провести розвідку боєм і по можливості захопити контрольних полонених. Кіннотники верхи перебрались через передній край оборони противника, увірвались до Дубно, очистили від ворога 2 міські квартали і вийшли в район цегляного заводу. В ході сміливого рейду диверсанти кіннотники розгромили штаб піхотного батальйону, захопили штабні документи, взяли в полон трьох солдатів та одного офіцера (командира роти). По виконанні завдання група повернулась в розташування полку. За мужні і рішучі дії гвардії старший лейтенант Степан Баженов був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Наказ про зміну напрямку наступу до штабу 49-го кавалерійського полку доставив помічник начальника 1-го відділення штабу 8-ї кд капітан Володимир Григорович Андрєєв. На чолі групи ординарців капітан Андрєєв пробрався по ворожим тилам, постійно відбиваючись від невеликих груп ворога. Згодом знаходився при штабі полку і допомагав командуванні при виконанні наказу штадива. Був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Андрєєв В.Г.

Швидко і вчасно доставляв донесення зі штабу дивізії до штабу корпусу гвардії червоноармієць Василь Семенович Фарафонов. Посильному приходилось пробиватись через розкислі лісові дороги та групи противника, які бродили по лісах. За виконання поставлених завдань Василь Фарафонов був удостоєний другої медалі «За відвагу».

Обов’язки зв’язкового між політвідділом дивізії та штабом 46-го гвардійського кавалерійського полку виконував гвардії єфрейтор Олександр Павлович Бобін. 30 січня зв’язковий, який на той час знаходився в бойових порядках першого ескадрону 46-го ВКП, разом з кіннотниками полку атакував ворога, який закріпився в Цумані. За мужність був також був нагороджений медаллю «За відвагу».

В умовах бездоріжжя, значної відірваності частин одна від одної та зважаючи на наявність груп противника і загонів УПА в районі бойових дій кавалерійських корпусів і дивізій значна увага приділялась зв’язку, в першу чергу – радіозв’язку. То ж недарма урядових нагород були удостоєні офіцери і бійці 8-го окремого гвардійського ескадрону зв’язку під командуванням гвардії лейтенанта Миколи Павловича Павлія.

Зокрема ордену Червоної Зірки був удостоєний радист радіостанції РБМ гвардії сержант Володимир Якович Бурксир, начальник радіостанції РБМ гвардії сержант Василь Григорович Прокоф’єв (представлявся до ордену Вітчизняної війни 2-го ст.)та телефоніст гв.єфрейтор Іван Михайлович Серьожин – медалі «За відвагу», радист РБМ гвардії старший сержант Решит Каюмович Ханов, водій радіостанції гвардії єфрейтор Андрій Миколайович Волошенко, їздові радіостанції РБМ гвардії єфрейтори Михайло Іванович Потьомкін та Дмитро Петрович Філіппов (28 січня вивели коней із, палаючого від німецької запалювальної бомби, сараю), старший телефоніст гвардії єфрейтор Олександр Ізмаїлович Смєлов – медалі «За бойові заслуги». Комеск за бої в районі Цумань – Млинів - Дубно був удостоєний ордену Червоної Зірки.

Як вже писалось вище, після оволодіння Цуманню та Оликою, 1 лютого 13-та гв кд повернула свої полки в напрямку на Млинів, Дубно.

Скориставшись тим, що радянські підрозділи з Цумані пішли в напрямку на Клевань, до містечка знову увірвались гітлерівці. Проте й вони залишались там недовго. Побоюючись оточення німецька група попрямувала в напрямку на Рівне і перерізала дорогу Цумань – Клевань.

З авангардом цієї групи стикнувся старший автотехнік 11-го гмп гвардії технік-лейтенант Іван Федорович Шарапов, котрий вантажівкою віз продукти для полку та із-за технічної несправності машини відстав від своїх. Авто технік не розгубився. Він швидко знайшов підводу, перевантажив на неї продукти і манівцями таки вийшов до своїх. За винахідливість був нагороджений  орденом Червоної Зірки.

1 лютого 48-й гвардійський кавалерійський полк (13-та гв.кд) під командуванням гвардії підполковника Анатолія Васильовича Власова отримав завдання перерізати магістраль Луцьк-Рівне і не допустити перекидання військ як в напрямку Рівного, так і Луцька. Полк був посилений 1-ю, 2-ю гарматними та 3-ю мінометною батареями 141-го гвардійського артилерійсько-мінометного полку під загальним командуванням заступника командира зі стройової частини гвардії майора Станіслава Михайловича Адаховського.

Передовий загін 48-го гв.кп під командуванням командира шабельного взводу 2-го ескадрону гвардії молодшого лейтенанта Георгія Матвійовича Болтуєва вибив гітлерівців із села Піддубці. Склались сприятливі обставини для виконання поставленого завдання.

Цього ж дня 2-й та 4-й ескадрони під загальним командуванням начальника штабу 48-го гв.кп гвардії капітана Андрія Івановича Куніцина атакували німецьку колону. Атака кіннотників була настільки несподіваною, що ошелешені гітлерівці частково розбіглися, а в більшості підняли руки. Ескадронами було взято до полону 174 ворожі вояки, захоплені 2 протитанкові гармати, 2 кулемети, 50 возів з майном. За бої в районі Олики, а згодом у районі Іванне, Млинів, Дубно гвардії капітан Куніцин був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (представлявся до ордену Червоного Прапора).

1 лютого колона батареї 76мм гармат 48-го гв. кп була атакована угорцями ( до 100 багнетів), які вирвались із Цуманського котла і поспішали в напрямку на Дубно. Угорці розгорнулись в бойовий порядок і повели наступ на радянських бійців.

Угорський петеерник

У складній ситуації рішуче і відважно діяв командир взводу управління батареї гвардії молодший лейтенант Архип Іванович Костюченко. Офіцер об’єднав під своїм командуванням бійців свого взводу, відставших бійців від колони 141-го гамп і на чолі зведеного загону контратакував ворога. В результаті контратаки було знищено біля 60 угорських вояків, 10 взято в полон, а інші розбіглись по навколишніх лісах. Рішуче діяв гвардії молодший лейтенант Костюченко і в наступних боях. Так при відбитті танкової атаки ворога в районі с. Великі Сади 10 лютого він замінив пораненого командира батареї гвардії лейтенанта Йосипа Дробишевського і організував відсіч нападникам. Того дня розрахунками батареї були знищені 3 танки і до 150 піхотинців ворога. За рішучі, мужні і вмілі дії гвардії молодший лейтенант Костюченко був нагороджений третьою бойовою нагородою - орденом Вітчизняної війни 2-го ступен (до цього був удостоєний ордену Вітчизнянї війни 2-го ступеня та медалі «За відвагу»).  Відважний офіцер-артилерист загинув в бою з гітлерівцями в районі с. Валашань (Угорщина) 13 грудня 1944 року. Посмертно був нагороджений орденом Вітчизнянї війни 1-го ступеня.

2 лютого артилеристи 141-го гамп на марші були атаковані німецькою піхотною ротою. За командою гвардії майора Адаховського особовий склад 1-ї батареї (76мм гармат) гвардії капітана Івана Антоновича Москальця контратакували противника в пішому строю, а дві інші батареї стали розгортати гармати. В бою було знищено понад 100 ворожих солдат, 14 ворогів були полонені.

І.А.Москалець, в лютому 1944 року командир 1-ї артилерійської батареї 141-го гамп

Цього ж дня шабельним взводом гвардії лейтенанта Михайла Рєпіна (2/48 гв.кп) була атакована німецька колона. Кіннотники діяли, які і під Оликою, в кінному строю і захопили 12 вантажівок, 26 возів з боєприпасами, 65 солдат і офіцерів. За рішучість і мужність в боях в районі Олики, а згодом Дубно (ескадроном, командування яким прийняв офіцер було знищено 2 танки, легковий автомобіль, 5 бричок, 3 кулемети до 100 солдат противника) гвардії лейтенант Рєпін був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Поки тривали бої за Луцьк по лівому березі Стиру, а в напрямку на Млинів-Дубно почався наступ частин 13-ї гвардійськогї кавалерійської дивізії, ряд підрозділів з’єднання ще залишались в районі Цумані.

2 лютого при доставці донесень до штабу 6-го гвардійського кавалерійського корпусу група кінних посильних на чолі з командиром відділення 46-го гвардійського кавалерійського полку гвардії сержантом Кириллом Борисовичем Івановим на околиці Олики стикнулась з групою козаків німецького охоронного підрозділу. Зав’язався бій, у ході якого радянські кіннотники взяли до полону 13 «козаків». За мужність і рішучі дії гвардії сержант Іванов був нагороджений другою медаллю «За відвагу» (представлявся до ордену Червоної Зірки)

3 лютого підрозділи 48-го гв кп були атаковані німецькою піхотою, танками і самохідними гарматами. Знову високу майстерність і стійкість показали артилеристи 1-ї батареї 141-го гамп гвардії лейтенанта Москальця. Артилеристи знищили 3 самохідні гармати, в т.ч. два «Фердинанди», 2 середні танки, 4 вантажівки.

Відважними і вмілими були дії також бійців 3-ї мінометної батареї 141-го гамп, якою командував гвардії капітан Павло Тихонович Шарапов. З наближенням до шосе Рівне – Луцьк батарея була на марші атакована ворожою ротою. За командою комбата батарейці миттєво спішились і контратакували противника. В бою було знищено біля 100 офіцерів і солдат ворога. За день по цьому, 4 лютого, в районі с. Підгощця (так в документі – С.Я.) батарея гв.капітана Шарапова знищила до роти піхоти, 4 вантажівки, подавила вогонь мінометної батареї, 75мм гармати, розсіяла і частково знищила німецький обоз з 50 одиниць гужового транспорту.

П.Т.Шарапов, командир 3-ї мінометної батареї 141-го гамп

В подальших боях до 10 лютого 1-ша та 2-га батареї під командуванням гвардії майора Адаховського знищили  бронетранспортер, мінометну батарею, 2 гармати калібру 75мм, 3 станкові кулемети та до 200 ворожих солдат і офіцерів.

Дії артилеристів забезпечили успіх дій 48-го гв.кп при виконанні поставленої задачі. За вміле керівництво артилерійсько-мінометною групою, проявлені особисті відвагу і мужність Станіслав Адаховський був нагороджений орденом Червоного Прапора, гвардії капітан Шарапов – орденом Олександра Невського (представлявся до ордену Червоного Прапора). Командир 1-ї батареї 76мм гармат гвардії лейтенант Іван Антонович Москалець за вміле управління батареєю, особисту мужність і виключний героїзм у боях з 1 по 10 лютого був представлений до звання Героя Радянського Союзу, однак також отримав орден Червоного Прапора. Герой не дожив до Перемоги. Вчитель математики та історії сільської школи (с. Алєксандронєвка Убінського району Новосибірської області) в мирному житті , відважний командир-артилерист на війні загинув 5 квітня 1944 року. Похований в місті Дубно Рівненської області, могила №79. Командир 2-ї артилерійської батареї (76мм гармат) гвардії капітан Володимир Павлович Логачов згодом відзначився в бою 10 лютого в районі с.Сади Малі і був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (представлявся до ордену Червоного Прапора).

Місце захоронення І.А.Москальця на військовому цвинтарі в м.Дубно

Поки гвардійці 2-ї та 7-ї гвардійських кав дивізій 1-го гвардійського кавалерійського корпусу атакували ворога в Луцьку частини 13-ї гв кав дивізії опанували перехрестям доріг Дубно-Луцьк неподалік села Ужинець (Млинівський район Рівненської області), чим відрізали як шляхи відходу з Луцька, так і можливий рух колон допомоги з напрямку Дубно. 2 лютого в бою за тактично вигідне перехрестя відзначився взвод 1-го ескадрону 50-го гв кп під командуванням гвардії старшого лейтенанта Василя Андрійовича Мощенова. За плечима у цього офіцера був значний стаж військової служби, яку він розпочав ще в 1931 році. Брав участь у Польській кампанії 1939, Фінській 1940, з гітлерівцями бився з червня 1941 року. Кіннотники гвардії старшого лейтенанта Мощенова обійшли ворога з правого флангу і несподівано вдарили по гітлерівцям. В рядах німців зчинилась паніка і вони стали відступати. Інші взводи 1-го ескадрону вийшли на перехрестя і закріпились на рубежі. Від ворожої кулі впав комеск, Мощенов прийняв командування підрозділом. Коли німці оговтались і пішли в контратаку їх зустріли вогнем бійці взводу гвардії лейтенанта Понетайкіна. Комвзводу особисто знищив двох ворожих офіцерів. Навіть після отримання поранення відважний офіцер залишився зі взводом, який незабаром захопив німецький обоз. За цей бій і бої в районі Цумані гв.лейтенант Понетайкін був нагороджений орденом Червоної Зірки. Цієї урядової нагороди за бої 2 та 10 лютого (в районі села Малі Сади Дубенського району Рівненської області) був удостоєний також гвардії старший лейтенант Мощенов. Разом з бійцями 1-го кавалерійського ескадрону в ході боїв 25 січня – 2 лютого постійно знаходився заступник командира 50-го гв.кп з політчастини гвардії майор Василь Петрович Галат. На перехресті Луцьк-Дубно 1-м ескадроном було взято в полон до 180-ти ворожих солдат і відбита масована танкова атака ворога. Замполіт був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.

Галат В.П.

Не відставали в мужності від офіцерів і молодші командири та бійці ескадрону. 5 німецьких автоматників знищив командир відділення гвардії молодший сержант Семен Ничипорович Кропоткін, 3-х солдат і офіцера поклав на землю вогнем з автомата помічник командира взводу гвардії старший сержант Микола Іванович Ніколаєнко. Після поранення старший сержант подовжував командувати підлеглими в бою. Ще до початку бою за перехрестя Микола Ніколаєнко в ході розвідки добув цінні відомості щодо противника, які дозволили 50-му гв кп виконати завдання з захоплення цієї тактично-вигідної позиції. Як і в бою під Цуманню сміливо і рішуче діяв гвардії сержант Семен Григорович Підіпригора. На чолі свого взводу він знищив дві німецькі вантажівки та захопив 6 возів з майном. Помічник командира взводу гвардії старший сержант Андрій Іванович Родін при атаці позицій 1-го ескадрону противником обійшов атакуючі шеренги і з групою бійців вдарив у тил противнику. Німці в паніці стали відступати, проте потрапили під прицільний вогонь групи Родіна. На полю бою залишилось лежати до 20 ворогів. Як і Микола Ніколаєнко Андрій Родін продовжував битись з ворогом, не дивлячись на отримане поранення. Відважні молодші командири були нагороджені орденами Слави 3-го ступеня.

На ділянці оборони 2-го ескадрону натиск ворога стримував вогнем з ручного кулемета гвардії рядовий Овіз Атаєв. Під щільним вогнем противника він висунувся вперед, зайняв вигідну позицію і першою ж чергою ліквідував розрахунок німецького станкового кулемета. Німецька піхота, яка лишилась вогневої підтримки, спочатку залягла, а потім стала відкочуватись назад. Прицільний вогонь по ворогу вів також станковий кулемет розрахунку гвардії старшого сержанта Сергія Захаровича Захарова. В критичний момент атаки ворога, який намагався прорватись в напрямку на Дубно, С.З.Захаров зайняв зручну позицію і відкрив вогонь. Майже 10 годин вів вогонь розрахунок кулемету, не даючи німцям перейти через шосе. Найбільш складна ситуація виникла на ділянці оборону 1-го взводу. Тут німці атакували кіннотників за підтримки танків. Гвардії рядовий Костянтин Прокопович Філінов зайняв позицію у придорожньому кюветі. Коли наблизились німецькі танки і піхота, вогнем з автомата відсік піхоту (знищив до 10 гітлерівців), а тоді гранатою підбив один з танків. Ним же був знищений екіпаж цього танку, який намагався врятуватись з палаючої машини.

Кавалер трьох орденів Слави К.П.Філінов

Життя командира 2-го ескадрону врятував писар гвардії рядовий Василь Фокич Трикоз. Коли ворожа куля вразила комеска Василь Трикоз виніс його з поля бою. Та не тільки цим писар прославився в бою 2 лютого. Від його кулі з карабіна був припинений вогонь німецького кулемета Гвардії старший сержант Захаров, рядові Атаєв, Філінов і Трикоз були нагороджені орденами Слави 3-го ст.

Протягом боїв 28 січня -13 лютого підтримував безперебійний зв’язок телефоніст взводу зв’язку 50-го гвардійського кавалерійського полку гвардії рядовий Віктор Іванович Ракитський. При відбитті німецької контратаки ним було знищено 8 німців. Віктор Ракитський був удостоєний ордена Слави 3-го ст.

Чималими в успіхах 13-ї гвардійського кавалерійської дивізії на Волині та Рівненщині були заслуги особового складу штабу з’єднання, яким керував учасник боїв з басмачами гвардії підполковник Гаспар Мелькомович Тарасов. За висновками старших командирів начальник штабу 13-ї гвардійської кавалерійської завжди відрізнявся своєчасним проведенням у життя рішень старших штабів і командирів, здійсненні чіткої організації управління частинами в бою, своєчасним доведенням даних і цінними пропозиціями до рішення командира дивізії, своєчасним доведенням наказів і розпоряджень до підлеглих штабів та безумовний і повний контроль за їх виконанням. Ось і вході рейду по тилам Рівненського та Дубнівського угрупуваннь ворога управління частинами здійснювалось безперервно. Завдяки вмілій організації бойових дія частинами дивізії. За період із 31 січня по 8 лютого дивізією було звільнено біля 100 населених пунктів, в тому числі 11 сильних вузлів супротиву ворога, захоплено в полон понад 1000 ворожих солдат і офіцерів, знищено біля 3000 ворожих вояків, 23 танки, 10 самохідних гармат, 2 бронемашини, 18 мінометів, 7 гармат, 82 кулемети, 1400 автомобілів, 82 мотоцикли, 1400 автомобілів, 1200 возів, 35 складів. Сміливими, рішучими діями і маневром дивізія захопила і перерізала важливі комунікації: залізницю Рівне – Луцьк – Ковель, шосе Рівне – Луцьк та Рівно – Млинів – Луцьк. Одночасно з утриманням цих комунікацій протягом кількох днів частини дивізії одночасно наносили значну шкоду частинам і групам противника, внесла паніку і дезорганізацію в з’єднаннях і частинах Рівненського угрупування та забезпечила успішні дії інших з’єднань 13-ї армії в оволодінні та утримання Рівного. За ці дії дивізія була удостоєна почесного найменування Рівненська. Начальник штабу дивізії гвардії підполковник Тарасов був представлений до нагородження орденом Червоного Прапора. Клопотання командира дивізії було підтримане командуванням корпусу, однак командування армії вид нагороди змінило – Гаспар Тарасов наказом 1-го Українського фронту був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.

Ордену Вітчизняної війни 1-го ступеня був удостоєний також командир 141-го гвардійського артилерійсько-мінометного полку гвардії підполковник Сергій Прокопович Сидельников. Злагоджена, мужня робота артилеристів і мінометників полку сприяла виконанню завдання дивізії, особливо в боях на шляхах Рівне-Луцьк, Рівне - Дубно. В боях з 30 січня по 13 лютого 141-м гамп було знищено до 500 ворожих солдат і офіцерів, підбиті і знищені 8 танків, 8 шести ствольних мінометів, до 400 автомобілів та багато іншої техніки.

гвардії полковник Сидельников С.П., командир 141-го гамп 13-ї гкд

Німецькі загони та загони їх союзників, розпорошені ударами кавалеристів становили загрозу для зв’язкових, які курсували між штабами полків, дивізій, корпусів. На одну з таких груп на околиці Олики натрапила група посильних під командуванням командира відділення 46-го гв кп гвардії сержанта Кирила Борисовича Іванова. Це був невеликий загін, який складався з козаків німецького охоронного підрозділу. В ході короткотривалої сутички 13 козаків потрапили до полону і були доставлені до штабу 6-го гвардійського кавалерійського корпусу. Гвардії сержант Іванов був нагороджений другою медаллю «За відвагу» (представлявся до ордена Червоної Зірки).

Ще з однією групою ворога 2 лютого зустрілись офіцер штабу 13-ї гвкд гвардії старший лейтенант Веретенников та кавалерист комендантського ескадрону дивізії гвардії рядовий Баян Давлетов, які доставляли термінове таємне донесення до штабу корпусу. В районі Олики кіннотників перестріло 20 ворожих солдат. Гвардії рядовий Давлетов на ходу відкрив вогонь по ворогам. Від куль його автомату на лісовій дорозі залишилось 5 ворогів, 13 підняли руки й здались у полон. За мужність гвардії рядовий Давлетов був нагороджений орденом Слави 3-го ст.

У районі колонії Новини 4 лютого групою ворога, яка відступала з Олики зіткнулась група заготівельників продовольства на чолі з начальником служби продовольчого постачання 48-го гв.кп гвардії старшим лейтенантом Захаром Івановичем Ковальовим. Вчасно виявивши відступаючого ворога, тиловики влаштували засідку. Коли німецька колона наблизилась, кіннотники відкрили шквальний вогонь. Розгублені гітлерівці, які значно перевищували чисельність радянського підрозділу, відійшли і змінили напрямок руху. Скориставшись цим, команда тиловиків вивезла продовольство з Новин. Гвардії старший лейтенант Ковальов був удостоєний другого ордену Червоної Зірки.

Всього в період дій 13-ї гвардійської кавалерійської дивізії проти Луцького і Рівненського угрупування ворога було звільнено до 100 населених пунктів, ліквідовано супротив в 11 сильно укріплених вузлах оборони. За 20 днів боїв ворог втратив понад 1000 чол. полоненими та до 3000 вбитими, 23 танки, 10 самохідних гармат, 7 гармат, 18 мінометів, 73 кулемети, 1400 автомобілів, 1200 возів, 35 складів різного типу.

Командний склад 13-ї гвардійської кавалерійської дивізії